Шпора. 1. Предмет і завдання дисципліни
 Скачать 226.1 Kb.
|
|
49. Особливості ВІЛ-інфікування та перебіг СНІДу у дітей. Прогноз. Інфікування ВІЛ можливе при потраплянні крові, сперми, виділень статевих органів зараженої людини в кров незараженої: безпосередньо, або через слизові оболонки. Можливе інфікування дитини від матері під час вагітності (внутрішньоутробне), при пологах або при грудному вигодовуванні. Інших шляхів передачі ВІЛ не зареєстровано. У різних країнах і регіонах переважають різні шляхи зараження (гомосексуальний, гетеросексуальний, ін'єкційні наркотики). В Україні переважає шлях зараження через ін'єкційне введення наркотиків (близько 70% від усіх відомих випадків). У частини ВІЛ-інфікованих дітей з перинатальним шляхом зараження клінічні прояви виникають рано, захворювання швидко прогресує на першому році життя. У частини ВІЛ-інфікованих дітей симптоми СНІДу не проявляються до шкільного чи навіть підліткового віку. У зв'язку з великою кількістю вторинних захворювань, що приєднуються до СНІД, типової клінічної картини хвороби не існує. Умовно, залежно від переваги тих чи інших проявів, можна виділити такі типи перебігу хвороби: легеневий, шлунково-кишковий, церебральний і генералізований. Прогноз несприятливий. Більшість хворих гинуть у перші два роки після виникнення клінічних проявів СНІД. Лише 20-25% хворих живуть довше трьох років. У лікуванні хворих на СНІД важливе місце займає боротьба з вторинними інфекціями. У разі пневмоцистної інфекції застосовують бактрим, метронідазол, пентамідин, проти криптокока та інших грибів — амфотерицин В, проти різних бактерій — відповідні антибіотики. 50. Роль вчителя у роботі з ВІЛ інфікованими дітьми, та хворими на СНІД, туберкульоз. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) не передається при звичайному повсякденному кон- такті. ВІЛ не передається: при дотику, обіймах, поцілунку; • при спільному вживанні їжі, користуванні однією тарілкою, склянкою або виделкою, ложкою, ножем; • при кашлі, чханні або через сльози; • через спільні іграшки, навіть якщо їх брати до рота; • через памперси й при користуванні одним туалетом; • через сечу, фекалії, блювотні маси, слину, нежить або піт. ВІЛ передається від однієї людини до іншої лише через сперму, піхвові виділення, мате- ринське молоко, кров і біологічні розчини, до складу яких входить кров. Зазвичай він пере- дається статевим шляхом (при незахищеному статевому контакті) або ж при спільному вико- ристанні інфікованих шприців. ВІЛ також може передаватися дитині від матері при вагітності, пологах або через материнське молоко при грудному вигодовуванні. ВІЛ-інфіковані діти мають таке саме право на перебування в дитячих установах, як і інші діти Відвідування дитячих установ має важливе значення для ВІЛ-інфікованих дітей, щоб кон- тактувати з однолітками, розвиватися й пізнавати нове. Батьки з лікарем і соціальним праців- ником, який займається дитиною, разом вирішують, чи може така дитина відвідувати дитячу установу, і спостерігають за її розвитком. Персонал дитячої установи може й не знати про те, що дитина ВІЛ-інфікована. Більшість дітей, які живуть з ВІЛ, не мають або майже не мають симптомів хвороби. Якщо всі члени родини вважаються здоровими, то родина може й не підозрювати, що дитина інфікована вірусом. Навіть якщо батьки знають про те, що дитина ВІЛ-інфікована, вони не зобов’язані повідо- мляти про це дитячу установу. Боячись дискримінації, вони можуть приховувати це. Але якщо вони вирішать розкаати про це виховательці, то вона зобов’язана зберігати конфіденційність цієї інформації. Іншим батькам не обов’язково про це знати, оскільки ВІЛ-інфікована ди- тина не становить жодної небезпеки для їхніх дітей. Необхідно, щоб в дитячих установах дотримувалия санітарних норм, права особистого життя й конфіденційності відносно всіх дітей і персоналу. Необхідне дотримання елементар- них правил гігієни, своєчасне інформування батьків про появу в дитячій установі випадків інфекційних захворювань, так само як і заборона відвідувати дитячу установу хворим дітям 51.Дифтерія. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Збудник дифтерії - мікроб - паличка, відкрита Лефлером. Дифтерія частіше за все виникає в осінньо-зимовий період.На дифтерію хворіють діти у віці від 1р. до 5 років, але іноді і підлітки і навіть дорослі.Зараження дифтерією звичайно відбувається краплинним шляхом, при прямому контакті з хворим на дифтерію.Інкубаційний період при дифтерії - 2-10 днів. Дифтерія зіву буває легкою, середньою і важкою. Починається захворювання переважно гостро: з підвищення температури, головного болю, загального нездужання, незначного болю в горлі. У важких випадках з рота виходить специфічний солодкувато-нудотний запах. Шийні лімфатичні вузли збільшуються.Не дивлячись на незначну температуру (звично 37°С з десятими), виражена загальна інтоксикація (отруєння) організму: дитина дуже бліда, млява, сонлива, погано їсть. Характерною особливістю дифтерії є поява нальотів (плівок) на органах дихання. Самим небезпечним ускладненням при дифтерії є ускладнення на серці - міокардит (ураження м'язової оболонки серця), яке нерідко служить причиною смерті хворих на важку форму дифтерії. Раннє лікування (з 1-2-го дня захворювання) повністю попереджає важкі форми дифтерії і її ускладнення.При виявленні хворого або підозрі на дифтерію дитини або дорослого негайно ізолюють і показують лікарю. В дитячій установі проводиться хімічна дезинфекція.Дітей і дорослих, які мали контакт з хворим, оглядає лікар, обстежують на бактеріоносійство; за відсутності палички Лефлера вони допускаються до роботи в дитячій установі, але протягом 7 днів знаходяться під особливим лікарським наглядом. Всім здоровим дітям на третьому місяці життя проводять активну імунізацію проти дифтерії. Це щеплення проводиться одночасно з щепленням від кашлюку і правця. 52. Скарлатина. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Для скарлатини характерне ураження зіву ангіною, дрібноточковий висип на почервонілому тілі та явища загального отруєння скарлатиновим токсином. Збудник скарлатини — стрептокок. На скарлатину хворіють в основному діти у віці від 1 до 9 років. Головним джерелом інфекції є хворий. Збудник скарлатини, який, у великій кількості є на слизистих оболонках хворого, передається повітряно-краплинним шляхом. Збудник скарлатини може існувати і зовні організму людини, тому одяг хворого, його речі, книги і іграшки, якими він користувався, харчові продукти можуть бути джерелом розповсюдження інфекції. Захворювання скарлатиною значно частіше бувають в осінньо-зимовий період року. Інкубаційний період при скарлатині від 1 до 7 днів, рідше 12 днів. Початок хвороби гострий, раптовий. Різко підвищується температура до З8°, іноді з лихоманкою, загальним погіршенням самопочуття, нудотою, блювотою, головними болями і болем в горлі. Через 18-24 год. після початку захворювання на почервонілій шкірі з'являється дрібноточковий червоний висип, спочатку на шиї, плечах, грудях. Найбільш інтенсивно і виразно висип виражений на внутрішніх поверхнях кінцівок, а також ліктьових і колінних згинах, в пахових складках, на бічних поверхнях грудної клітки і нижньої частини живота. Рожевий дрібноточковий висип на лобі і скронях, виражений рум'янець на щоках і різко виражена блідість носогубного трикутника (область підборіддя і губ). Після закінчення гострого періоду, частіше на восьмий день, на шкірі з'являється характерне для скарлатини лущення. Шкірні покриви хворого в період лущення не є заразними для оточуючих. При правильному лікуванні до 10-12-го дня від початку захворювання більшість дітей повністю видужує. На 2-4-й тиждень хвороби можуть виникнути пізні ускладнення. Найбільш часті повторна ангіна, отит, пієлонефрит. У деяких дітей тимчасово порушується серцева діяльність («інфекційне серце»). Цей стан, як правило, проходить через 2-3 тижні, але іноді затягується на декілька місяців. Скарлатина може сприяти і виникненню або загостренню ревматизму. Треба уважно стежити за тим, щоб дотримувалася дієта для дітей з ускладненнями на нирки; таких дітей під час занять і сну щоб уникнути охолоджування поміщають подалі від зовнішніх стін. Дітей із зниженим слухом садять ближче до столу, вихователі говорять з ними більш гучним голосом.Діти, що не хворіли на скарлатину, відвідуючі дошкільні установи, не допускаються до цих установ протягом 7 днів від моменту ізоляції хворого. 53.Кашлюк (коклюш). Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Кашлюк (коклюш) - заразлива хвороба, що вражає дітей головним чином від 1 до 5 років Збудник кашлюку - коротка паличка, нестійка в зовнішньому середовищі, вона швидко гине при висушуванні, ультрафіолетовому опромінюванні, під впливом дезинфікуючих засобів. Величезна кількість збудника кашлюку знаходиться в мокроті і блювотних масах, що виділяються хворими. Інкубаційний період кашлюку коливається від 2 до 14 днів Кашлюк має три періоди: початковий - катаральний, період судорожного кашлю (спазматичний) і період вирішення. В початковому періоді хвороби відмічається незначний кашель нерідко нежить і незначна температура. Протягом 7-10 днів кашель посилюється, стає частішим особливо ночами. Характерним для кашлюку є те, що в нічний час дитина навіть на початку хвороби прокидається від кашлю, лякається, підхоплюється, тоді як при інших захворюваннях (ларингіт, бронхіт, грип і т.д.) дитина кашляє лежачи в ліжку не прокидаючись. Спазматичний період починається наприкінці другого тижня від початку захворювання і супроводжується нападами кашлю, які починаються раптово, часто без причин, проте настання їх діти звичайно відчувають. Під час нападу обличчя дитини перелякане, дихання поверхневе, вени голови і шиї набухають, іноді від напруги розриваються дрібні кровоносні судини, даючи крововиливи в кон'юнктиву очей або кровотечі з носа. Обличчя хворого внаслідок венозного застою поступово стає одутлим, віка набрякають, на вуздечці язика, яка під час кашлю тре об нижні зуби, нерідко утворюються невеликі виразки, покриті білим нальотом. Напад кашлю закінчується виділенням в'язкої, склоподібної мокроти або блювотою. При кашлюку можуть виникнути ускладнення; найчастіші - ларингіт, бронхіт і запалення легенів, нерідко вони протікають дуже тривало і важко. У маленьких дітей при кашлюку можуть утворитися пупкова, пахова грижі. Дітям, хворим кашлюком, необхідно якомога більше знаходитися на свіжому повітрі, тому для прогулянок і сну хворих, залишених в дитячій установі, на його ділянці або в найближчих садах і парках виділяється ізольоване місце. Дуже важливо створити для дитини спокійну, життєрадісну обстановку, відвернути, примусити забути про хворобу. Галасливі ігри, пов'язані із збудженням, різкими рухами і криком, краще заборонити, оскільки всяке хвилювання, крик, плач, посилені рухи при кашлюку нерідко викликають напади кашлю. Їжа хворих дітей не повинна дратувати слизисті зіву. З меню хворих виключаються гострі, пряні, сухі продукти. Сирі фрукти і овочі краще давати в протертому вигляді. Маленьких дітей при нападі кашлю бажано підтримувати за лоб, створюючи таким чином опору для голови і полегшуючи тим самим їх стан. Приміщення, в якому знаходиться хворий на кашлюк, необхідно регулярно провітрювати; прибирання проводять вологим способом. Носові хустки, рушник і посуд хворого піддають дезинфекції (замочування в 3-5%-ному карболовому або іншому дезинфікуючому розчині, кип'ятіння). 54.Кір. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Кір — гостре інфекційне захворювання. Збудник кору — вірус, дуже летючий і маложиттєздатний зовні людського організму. Джерелом корового вірусу є хвора людина, що поширює вірус повітряно-краплинним шляхом: при кашлі, чханні, розмові. Хворі на кір особливо заразливі в останні дні інкубаційного періоду і на початку захворювання. Після перенесеного кору в організмі залишається стійкий, звичайно довічний імунітет. Інкубаційний період 9-11 днів. Період передвісників продовжується 3-5 днів і супроводжується підвищенням температури (38-39°), погіршенням загального стану (млявість, сонливість, головні болі, втрата апетиту), катарами слизових оболонок. У дитини з'являється нежить, кон'юнктивіт, нав'язливий сухий кашель. Голос стає злегка сиплим. Характерним для цього періоду хвороби симптомом є поява на почервонілій слизовій щік, частіше всього проти нижніх корінних зубів, дрібних білястих плям. Протягом періоду передвісників температура поступово знижується, а катаральні явища наростають. Обличчя у дитини стає одутлим, віка припухають, очі червоніють, спостерігається сльозотеча, світлобоязнь, слизисті виділення з носа, іноді носові кровотечі. На 4-6-й день захворювання починається період появи корового висипу. Температура, що знизилася до кінця періоду передвісників, у хворого знов підвищується до 39-40°С, загальний стан, ще більш погіршується, катаральні явища продовжують триматися. На шкірі етапами з’являється висип (звичайно протягом трьох днів): спочатку на обличчі, потім на тулубі і нарешті на руках і ногах. Спочатку висип має вид дрібних, злегка піднесених над шкірою блідо-рожевих плямочок, які потім збільшуються в розмірах, ущільняються і перетворюються на плямисту темно-буру пігментацію. В деяких випадках окремі елементи висипу зливаються, утворюючи великі, з нерівними краями плями, що нагадують географічну карту. Через три дні висип починає зникати і на його місці можна спостерігати лущення, особливо помітне на обличчі. Після зникнення висипу і запальних явищ на слизових оболонках хвороба, за відсутності ускладнень, йде на спад і дитина швидко видужує. Найважчим і поширеним ускладненням після кору є запалення легенів. Іноді кір супроводжується ларингітом або коровим крупом (запальний набряк гортані), стоматитом, колітом, ураженням очей. Нерідко діти, що перенесли кір, хворіють на туберкульоз. Відповідно до офіційної інструкції ізоляція хворого припиняється через 5 днів, а за наявності ускладнень — через 10 днів з моменту появи висипу. 55.Вітряна віспа. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Вітряна віспа - гостра інфекційна хвороба, що викликається вірусом, передається повітряно-краплинним шляхом, характеризується помірною інтоксикацією, висипом на шкірі і слизових оболонках з поліморфізмом елементів (плями, папули, везикули, кірочки) на певній ділянці шкіри.Джерелом інфекції є хвора людина, яка стає заразною за добу до виникнення висипу та до 5-го дня від моменту останніх висипань.Механізм передачі інфекції - повітряно-краплинний. Інкубаційний період триває 11-21, найчастіше 13-15 днів. Звичайно хвороба починається гостро з підвищення температури тіла до 37,5-38,5° і появи висипу. Вітрянковий висип з'являється у перший, іноді на другий день хвороби одночасно з підвищенням температури тіла або на кілька годин пізніше. Характерна особливість висипу - швидкий розвиток елементів. Спочатку утворюються невеликі червоні плями - папули, які протягом кількох годин перетворюються у прозорі пухирці (везикули) розміром 0,2-0,5 см у діаметрі. Везикули уже протягом першої доби мутніють, вони швидко стухають, підсихають і вкриваються кірочками. Перші елементи висипу звичайно виявляють на тулубі, далі висип поширюється на обличчя, волосисту частину голови та кінцівки. Поодинокі везикули іноді виявляються на долонях і підошвах. Висип може супроводжуватися свербінням. Процес висипання відбувається не одночасно, а поштовхоподібно і триває 3-4 дні. Температура тіла нормалізується переважно на 3-5-й день хвороби, при тяжких формах гарячка триває до 7-10 днів. На 1-3-му тижні кірочки злущуються зі свербінням, на їх місці тривалий час залишається легка пігментація і лише в рідких випадках - рубчики. Ускладнення можуть бути специфічними (зумовленими вірусом) і наслідком нашарування бактеріальної інфекції. Серед специфічних ускладнень найбільше значення мають енцефаліт, менінгоенцефаліт і ураження органів дихання в трьох формах - гострого катарального запалення верхніх дихальних шляхів, ларинготрахеобронхіту, пневмонії. Хворі на вітряну віспу підлягають ізоляції до 5-го дня з моменту останніх висипань. Після цього приміщення провітрюється, проводиться вологе прибирання без дезинфекції. Дітей ясельного віку (до трьох років), які були в контакті з хворими, ізолюють з 11-го до 21-го дня від моменту контакту. 56.Краснуха. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Краснуха - гостре інфекційне захворювання, перебіг якого супроводжується висипом. Збудник краснухи – фільтруючий вірус. Сприйнятливість до цієї хвороби у дітей менше, ніж до кору. Передача хвороби відбувається тільки від хворого або при безпосередньому контакті, або повітряно-краплинним шляхом. На краснуху діти хворіють в дошкільному і молодшому шкільному віці до 10-12 років. Після перенесеної краснухи залишається стійкий, довічний імунітет. Інкубаційний період хвороби триває 17 днів. Починається захворювання з підвищення температури до 37,4-38° і появи висипу на обличчі, тулубі, руках і ногах. Сип, так само як і при кору, опускається зверху вниз, але не тільки протягом 3 днів, а впродовж декількох годин. Відмінність висипу при краснусі полягає в тому, що вона дрібніша, має правильну, округлу або овальну форму, майже не виступає над шкірою; найінтенсивніший висип на спині, сідницях і на розгинальній поверхні кінцівок. Катари слизових оболонок виражені значно слабше, ніж при кору. У деяких хворих на слизовій оболонці зіву, піднебіння і щік з’являються дрібні червоні плями. Типовим симптомом краснухи є припухання задньошийних, потиличних та інших лімфатичних вузлів, що виникає за 1-3 дні до висипання і зникає через декілька днів після згасання висипу. Сип і температура зникають до 3-4-го дня хвороби. Пігментації і лущення не залишається. Перебіг краснухи звичайно легкий, ускладнень не буває. Хворій дитині рекомендується постільний режим до спадання всіх гострих явищ, ізоляція його в домашніх умовах припиняється через 4 дні від початку появи висипу. Карантин для дітей, що були у контакті з хворим краснухою, не встановлюється. За ними протягом 17 днів від першого дня контакту проводиться медичне спостереження. 57.Епідемічний паротит. Збудник, джерело інфекції, клінічні прояви, ускладнення, профілактика. Епідемічний паротит - гостре вірусне захворювання, що характеризується загальною інтоксикацією, ураженням слинних залоз, рідше інших залозистих органів, а також нервової системи. На свинку частіше хворіють діти віком 5-15 років. Збудник свинки — фільтруючий вірус, який, знаходячись в слині хворого, передається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період хвороби - від 11 до 21 дня. Хворий заразливий і в останні дні інкубаційного періоду, і протягом всієї хвороби. Захворювання супроводжується спочатку загальним нездужанням, головним болем, втратою апетиту і невеликим підвищенням температури, у важких випадках може бути блювота, носова кровотеча.Хвора дитина з перших годин захворювання відчуває незручність і біль при жуванні. Через 1-1,5 доби з’являється припухлість привушних слинних залоз спочатку з однією, рідше відразу з обох сторін яка досягає найбільшого розвитку на 3-4-й день хвороби. Особливо сильний біль відчувається при жуванні, причому у зв'язку з тим, що залози майже перестають виробляти слину, їжа здається сухою і несмачною. Зазвичай через 4-5 днів хворобливі явища зменшуються, і до 8-10-го дня дитина видужує. Якщо хворобливий процес в іншій привушній залозі починається пізніше або виникає в підщелепних і під'язикових слинних залозах, температура у хворого знову підвищується і хвороба затягується на 2-3 тижні. Ускладнення виражаються в різних змінах, розвиваються в пізні терміни хвороби. Наслідком менінгіту можуть бути заїкання, нетримання сечі, епілепсія та ін. В деяких випадках через 2-3 тижні після одужання спостерігається рецидив (повернення) хвороби, з легшою і коротшою течією. Проте найчастіше свинка протікає легко і без ускладнень. Хворих свинкою ізолюють в домашніх умовах до зникнення клінічних явищ, в середньому на 9 днів. Після ізоляції хворого проводять прибирання і провітрювання приміщення. При точно встановленому терміні контакту перші 10 днів контактуючі діти можуть відвідувати дитячі установи, оскільки в цей термін вони не захворіють. Карантину підлягають ті, що не хворіли раніше на паротит і неімунізовані діти. Після 10-го дня з моменту контакту проводять систематичне медичне спостереження для раннього виявлення хворих. 58.Грип як гостре епідемічне захворювання. Грип - найяскравіша інфекція з групи повітряно-краплинних інфекцій. В структурі інфекційної захворюваності грип займає перше місце по своїй інтенсивності. Періодично грип протікає у вигляді великих епідемій, під час яких в великих містах хворіє від 30 до 70% населення. Збудником грипу є вірус, відмінний від інших збудників вираженою мінливістю. По антигенній структурі розрізняють чотири типи вірусу грипу: А, В, С і Д. У тих, що перехворіли виробляється імунітет тільки до вірусу, що викликав дане захворювання. Проте і одержаний імунітет відносно вірусу, що викликав захворювання, нетривалий.Джерелом інфекції є хвора людина. Клінічний перебіг і діагноз. Інкубаційний період при грипі короткий - від декількох годин до 2-3 днів. Грип є типовою інфекцією дихальних шляхів з повітряно-краплинним механізмом передачі збудника. Зараження відбувається при близькому зіткненні хворих із здоровим в квартирі, на виробництві, транспорті, в театрі, школі і т.д. Основні симптоми хвороби - раптова поява ознобу, підвищення температури тіла, втрата апетиту, головний біль, нездужання, біль в м'язах. В середньому лихоманка триває 2-3 дні, але спостерігаються випадки і важчого токсичного перебігу грипу. Лікування. Специфічного лікування при грипі немає. Застосовують ряд засобів з метою попередження ускладнень, у тому числі антибіотики - Пеніцилін, левоміцетин, а з сульфаніламідних препаратів норсульфазол. Гарний лікувальний ефект останніми роками одержаний при введенні специфічного гамма-глобуліну. Профілактика. Для попередження грипу рекомендується імунізація живою протигрипозною вакциною, а також сироваткою. В дитячих установах з профілактичною метою застосовують спеціально виготовлений гамма-глобулін. 59.Аденовірусні інфекції. Аденовіруси вперше були виявлені в аденоїдах і мигдалинах після їх видалення. В даний час відомо близько 50 типів вірусів. На відміну від інших вірусів вони стійкіші до зовнішніх температурних дій. Крім того, вони можуть розмножуватися в кишечнику і на протязі тривалого часу виділятися з фекаліями, що не виключає можливості зараження аліментарним шляхом (через продукти харчування). Аденовірусна інфекція протікає у вигляді гострого катару верхніх дихальних шляхів, фарингокон’юктивальної лихоманки, рідше приєднуються бронхіт і запалення легенів. Разом з гострими формами спостерігаються і підгострі, і затяжні форми у вигляді назофарингітів і тонзилітів, що супроводжуються постійним виділенням вірусу, що небезпечно з епідеміологічної точки зору. Коронаровірусна інфекція виявляється у всі сезони року. Разом із спорадичними захворюваннями "ці віруси можуть обумовлювати і локальні спалахи, особливо в зимовий-весняний період. Коронаровірусна інфекція зазвичай протікає при помірному підвищенні температури, що супроводжується нездужанням, серозними виділеннями з носа, охриплістю голосу, болем в горлі, покашлюванням, явищами шийного лімфоаденіту. Мікоплазменна інфекція зазвичай постійно циркулює в колективі. Вона протікає з кашлем, помірними явищами катару, лихоманкою, що іноді супроводжуються інтоксикацією, яка виявляється блювотою, головними болями, висипом. Виражені форми хвороби зазвичай спостерігаються тоді, коли до неї приєднується вірусна інфекція. 60.Атипова пневмонія (SARS). Захворювання під назвою «важкий гострий респіраторний синдром» - SARS (severe active respiratory syndrome), або «атипова пневмонія» було вперше виявлено в листопаді 2002 р. в Китаї. Збудником хвороби є коронвірус. Таку назву він отримав через те, що його форма під мікроскопом нагадує корону. Він мало стійкий у зовнішньому середовищі. При кімнатній температурі він гине протягом 3-4 годин. А при температурі 56°С вірус гине за 15 хвилин. Атипова пневмонія найчастіше передається повітряно-краплинним шляхом, але можлива передача повітряно-пиловим або контактним шляхами. Інкубаційний період розвитку SARS становить від 2 до 12 діб. Типова короновірусна інфекція клінічно проявляється грипоподібним захворюванням та шлунково-кишковими розладами. Середня та тяжка форма хвороби головним чином пов'язана з розвитком пневмоній. Небезпеку для життя представляє набряк легень. Вірус вражає альвеолярний епітелій. Вже через 5-7 діб від початку хвороби, спостерігається розвиток тотальної пневмонії. Віруси викликають розпад уражених тканин, а після видужування на місці пошкодженої тканини в легенях з'являються фіброзні рубці. В гострий період хвороби значно підвищується проникність клітин легеневого епітелію, що викликає порушення водно-сольового балансу і зумовлює набряк легень. Основні симптоми: підвищення температури тіла до 38°С і вище, кашель, задишка, дихальна недостатність, біль в грудній клітці, слабкість, диспепсичні розлади. Хворі з симптомами цієї хвороби підлягають лікуванню в стаціонарі, ізольовано від інших, під постійним наглядом лікарів. Лікування в основному зводиться до активної неспецифічної антивірусної терапії і спрямоване на підсилення імунних можливостей організму. Незважаючи на зусилля вчених усього світу, ще не знайдено засобів специфічної профілактики та лікування атипової пневмонії. В зв’язку з цим для подолання даного захворювання всі зусилля мають бути спрямовані на профілактику, яка включає:
61.Туберкульоз (від латинського tuberculum - горбик) - інфекційне захворювання, що викликає запальний процес, який супроводжується утворенням дрібних горбиків переважно в легенях та лімфатичних вузлах. Збудником туберкульозу являється мікобактерія туберкульозу відкрита Кохом в 1882 році. У сухій мокроті вони живуть до 10 місяців, при низькій температурі збудник зберігається довгий час. Мікобактерії туберкульозу зберігаються в навколишньому середовищі в різних місцях від 3-4 до 8-12 місяців. Вони не бояться кислот, спирту, низьких температур, тривалий час зберігаються у ліжку, паперах, у кімнаті, де знаходився хворий, на посуді та особистих речах хворого, в молочних продуктах від хворої на туберкульоз худоби. Не переносять препаратів, які містять хлор, ультрафіолетові промені знищують їх через декілька годин. Джерелом інфекції являється людина хвора на відкриту форму туберкульозу, велика рогата худоба, домашні тварини, птиця. Зараження туберкульозом у 90-95% випадків відбувається через дихальну систему аерогенним шляхом: під час розмови, при кашлі, спілкуванні з хворим, через заражені предмети побуту. Можливе інфікування через травну систему в разі, коли інфекція потрапляє в організм з харчовими продуктами від хворих тварин, або через їжу, заражену хворою людиною. Шляхи передачі: повітряно-краплинний, повітряно-пиловий, контактно-побутовий, харчовий. Більшість людей, заражених збудником туберкульозу, залишаються здоровими внаслідок імунітету - вродженого або набутого після вакцинації БЦЖ. Достатня опірність організму, в особливості при зараженні малою дозою збудника, дає можливість побороти хворобу. Але під впливом несприятливих умов: порушенні нормального харчування, тяжких захворювань, незадовільних побутових і виробничих умов, дії алкоголю тощо стійкість організму знижується й інфекція може активуватись. Ознаки туберкульозу. В залежності від форми туберкульозу, шляхів зараження та імунних властивостей організму, можливі різні прояви захворювання. Але найбільш постійною ознакою туберкульозу є кашель, який супроводжується виділенням великої кількості мокроти. Можуть бути горлові кровотечі, задишка та біль при диханні. Підвищення температури тіла може бути незначним (37,1-37,2°С) або сягати 39-40°С. У хворого спостерігається слабкість, блідість, пітливість, особливо вночі, він втрачає апетит і худне. Перебіг хвороби можливий від легкої форми, коли людина нічого не підозрює, до тяжкої - коли смерть наступає через декілька місяців. В дитячому віці туберкульозна інфекція найчастіше проявляється у вигляді загальних розладів: слабкість, стомлюваність, відставання у вазі і рості. Поведінка дитини змінюється, вона стає кволою, дратівливою, плаксивою, не проявляє активності в житті дитячого колективу. При медичному обстеженні відмічаються зміни лімфатичних вузлів - вони значно збільшені, ущільнені, спаяні між собою. Такий стан називають бронхоаденітом і розглядають його як прояв первинного туберкульозу. Профілактика захворювань на туберкульоз включає три аспекти - соціальний, санітарний і специфічний. Соціальна профілактика - це сукупність державних заходів, спрямованих на поліпшення стану здоров'я населення: розвиток трудового законодавства, законодавства про охорону здоров'я, поліпшення матеріальних умов життя, підвищення рівня санітарної культури населення. Санітарна профілактика включає заходи, спрямовані на попередження зараження туберкульозом:
Специфічна профілактика туберкульозу - це щеплення. Його проводять всім новонародженим на четвертий день у пологовому будинку, а ревакцинацію здійснюють у 7,12 та 17 років, а потім, до 30 років - через кожні 7 років. 62. Догляд за хворими та профілактика вірусних інфекцій. Необхідні систематичне провітрювання, опромінювання приміщень, де знаходяться діти, ртутно-кварцовою лампою, вологе прибирання. Велике значення має правильне фізичне виховання дітей, їх загартування. При обслуговуванні дітей ясельного віку користуються марлевими масками. Необхідна санітарно-освітня робота серед населення. При появі перших симптомів гострого респіраторного захворювання дитини потрібно негайно ізолювати незалежно від тяжкості хвороби. Хворий повинен до зникнення лихоманки і вираженого токсикозу дотримуватися постільного режиму. Це необхідно для його швидкого одужання, а також попередження ускладнень і розповсюдження інфекції. Як правило, ізоляція хворого проводиться вдома. Дитину поміщають в окремій кімнаті або відгороджують його ліжко від решти приміщення ширмою, завіскою, простирадлом. В деяких випадках хворих грипом розміщують в ізоляторі дитячої установи. Госпіталізують лише тяжкохворих, з наявністю серйозних ускладнень. Дітям, що часто хворіють, мають аномалії конституції, алергічні реакції, хронічні вогнища запалення, необхідно провести санацію носоглотки, додаткових пазух носа, мигдалин, порожнини рота. Слід швидко ліквідовувати клінічні прояви алергії з боку шкіри і слизових оболонок, отримати від алерголога рекомендацій по режиму, живленню і лікуванню таких дітей. Приймати до дошкільної установи дитину, що перенесла гостре захворювання, можна не раніше ніж через 2 тижні після одужання. Хворим дітям треба забезпечити належний відпочинок. Їх слід частіше поїти, оскільки рідину усуває сухість слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, підсилює виділення сечі і поту і таким чином сприяє видаленню через нирки і шкіру отруйних продуктів, що виробляються мікробами; своєчасно міняти вологий від поту одяг; правильно годувати, обмежуючи продукти, які можуть подразнювати слизові оболонки рота (горіхи, сухарі, та ін.). Хворі гострими респіраторними захворюваннями більше, ніж здорові, потребують постійного притоку свіжого повітря, яке сприяє кращому газообміну, попереджає виникнення запалення легенів. Особи, які обслуговують хворого, особливо грипозного, при догляді за ним повинні прикривати рот і ніс масками з марлі, складеної в 4 рази. Оскільки ГРВЗ передаються не тільки при безпосередньому спілкуванні, але і через посуд і речі хворого, особливо носові хустки, їх треба обов'язково дезинфікувати: носові хустки кип'ятити, підлоги і меблі в приміщенні, де знаходиться хворий, щодня протирати розчином хлорного вапна або хлораміну. В період епідемії грипу контакт дітей із сторонніми дорослими і дітьми обмежується до мінімуму. В даний час з профілактичною і лікувальною метою застосовують інтерферон, що підвищує опірність організму до вірусів. У разі виникнення інфекції в дитячих колективах, в групах раннього віку, всім дітям вводять гамма-глобулін з високим вмістом грипозних антитіл. Велике значення в профілактиці грипу має боротьба із запиленістю повітря. Подразнюючи слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, пил знижує їх стійкість проти інфекції. Окрім того, наявність пилових частинок сприяє тривалому збереженню в повітрі вірусу грипу. 63.Поняття про інфекційні хвороби. Епідемічний процес. Інфекційні хвороби - це група захворювань, які спричиняються патогенними бактеріями, вірусами, рикетсіями, найпростішими, грибами. Спільною ознакою більшості інфекційних хвороб е можливість передаватися від хворого організму здоровому і у разі наявності сприятливих умов набувати масового, епідемічного поширення. Інфекція — це проникнення мікроорганізму в інший організм і наступні їх взаємовідносини, які визначаються властивостями макро- і мікроорганізму. 1. Інфекція властива всім істотам. 2. В загальнобіологічному розумінні поняття інфекції в дечому збігається з поняттям симбіозу та охоплює закономірності і неантагоністичних взаємовідношень мікро- і макроорганізму. 3. Поняття «інфекція» охоплює також зміни збудника, яких він зазнає в процесі еволюції, під час перебування в зовнішньому середовищі, в організмі переносників. Інфекційний процес - це сукупність захисних фізіологічних та патологічних реакцій організму в певних умовах зовнішнього середовища у відповідь на вплив патогенного мікроорганізму. Інфекційна хвороба - це найвищий ступінь розвитку інфекційного процесу, що проявляється різними клінічними симптомами і змінами біологічного, фізіологічного, біохімічного, анатомічного, мікробіологічного та епідеміологічного характеру. Епідемічний процес – це процес поширення інфекційних хвороб. Для виникнення епідемічного процесу необхідна наявність трьох основних факторів: джерела інфекції, відповідних шляхів передачі і поширення інфекції, сприйнятливого для даної інфекції населення. Фактори епідемічного процесу:-джерело інфекції(хвора людина бактеріоносій тварини) -фактори передачі(їжа,вода,грунт,повітря,комахи,предмети побуту ); -сприятливість організму(реактивність організму,щеплення). 64.Класифікація інфекційних хвороб. Загальновизнаної класифікації інфекційних хвороб поки що немає. У нашій країні найбільшого поширення набула класифікація видатного українського вченого академіка Л.В. Громашевськоґо. Вона ґрунтується на механізмі передачі інфекції і специфічній первинній локалізації збудника в організмі, що зумовлює певний патогенез хвороби, її основні клінічні прояви. Згідно з цією класифікацією, інфекційні хвороби поділені на чотири великі групи. Кишкові інфекційні хвороби. Збудник локалізується в кишках, виділяється з фекаліями. Зараження людини відбувається перорально через фактори, які піддаються фекальному забрудненню (вода, їжа, мухи, руки та ін.). До цієї групи належать антропонози — черевний тиф, дизентерія, ешерихіози, амебіаз, холера, вірусний гепатит А і С, поліомієліт, деякі зоонози, гельмінтози, сальмонельози (частково паратиф В), лептоспіроз, ботулізм, бруцельоз, псевдотуберкульоз, кишковий єрсиніоз, ящур, лістеріоз. Якщо хвороби цієї групи супроводжуються бактеріємією, збудник може виділятися з сечею (черевний тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз), іноді зі слиною, потом. Інфекційні хвороби дихальних шляхів. Збудник переважно локалізується в слизовій оболонці дихальних шляхів, виділяється у зовнішнє середовище з секретами дихальних шляхів під час кашлю, чхання, розмови. Щоб спричинити зараження людини, збудник повинен потрапити на слизову оболонку дихальних шляхів (під час вдихання), іноді на інші слизові оболонки. До цієї групи належать кір, краснуха, коклюш, натуральна та вітряна віспа, вірусна паротитна хвороба, інфекційний мононуклеоз, орнітоз, грип та інші гострі респіраторні захворювання, менінгококова хвороба, енцефаліт, вірусний менінгіт, ангіна, скарлатина, дифтерія, легіонельоз. Кров'яні (трансмісивні) інфекційні хвороби. Спричинюються збудниками, які мають первинну та основну локалізацію в крові хворих. Зараження людини відбувається, коли збудник потрапляє безпосередньо в кров (лімфу) від живих кровосисних переносників - членистоногих. До цієї групи належать антропонози — висипний і поворотний тиф, флеботомна (москітна) гарячка, малярія, шкірний лейшманіоз Старого Світу, а також зоонози — чума, туляремія, ендемічні рикетсіози, сезонний енцефаліт, кліщовий поворотний тиф, геморагічні гарячки (в тому числі жовта, денге), трипаносомоз. Інфекційні хвороби зовнішніх покривів. Первинна локалізація збудника — це шкіра і зовнішні слизові оболонки, через які відбувається зараження людини при безпосередньому (прямому) контакті (венеричні хвороби, сказ, содоку) або через фактори зовнішнього середовища: одяг, постільну білизну, посуд, продукти харчування та ін. (правець, сибірка тощо). Крім названих до цієї групи належать бешиха, сап, феліноз (хвороба від котячих подряпин), трахома, інфекційний кон'юнктивіт. Майже всі вони є зоонозами (крім венеричних хвороб). Інфекційні хвороби : кишкові інф.хвороби(водний,харчовий,фекально-оральний), інфекційні хвороби дихальних шляхів( повітряно-краплинний,повітряно- пиловий), кровяні інфекційні хвороби(проміжний хазяїн, кровосисні комахи,інструментальний);інф. хвороби зовнішніх покривів (контактно - побутовий прямий,контактно – побутовий непрямий. 65.Профілактика поширення інфекційних хвороб. Однією з основних причин розповсюдження інфекційних захворювань в дитячих колективах є недотримання вимог гігієни. Грає роль і те, що в закритих приміщеннях тісне і тривале спілкування дітей між собою сприяє передачі інфекції від однієї дитини до іншої. Тому в дитячих установах, особливо закритого типу, необхідно регулярно проводити профілактичні заходи. Профілактика інфекцій повинна здійснюватися не епізодично, а шляхом планомірного виконання системи заходів, що запобігають занесенню інфекції в колектив і розповсюдження її, а також заходів, що підвищують загальну і специфічну несприйнятливість дитячого організму. Правильне планування і експлуатація приміщень, суворе виконання режиму дня, раціональне харчування дітей з достатнім введенням в меню вітамінів, фізичне виховання і особливо загартування, а також хороша організація загального медичного обслуговування і виховної роботи підвищують опірність дитячого організму до різних шкідливих дій зовнішнього середовища, у тому числі і до хвороботворних мікробів. Важливим заходом в системі боротьби з потраплянням інфекції до дитячих установ є правильна організація прийому дітей. Перед направленням до дитячої установи дитина повинна бути ретельно оглянута лікарем поліклініки, обстежена на бактеріоносійство дифтерії і кишкових захворювань. Лікар повинен з'ясувати, чи немає інфекційних захворювань в будинку і квартирі, де живе дитина, і уточнити, якими інфекційними хворобами вона раніше перехворіла. На основі даних обстеження лікар видає відповідну довідку. Крім того, до дитячої установи повинна бути представлена довідка з санітарно-епідеміологічної станції про те, що у дитини і людей, що живуть в сусідстві з нею немає інфекційних захворювань. Велике значення має санітарний контроль за прийомом персоналу на роботу, особливо до дитячих установ закритого типу. Особи, що поступають на роботу в харчові блоки дитячих установ і на посади, пов'язані з безпосереднім обслуговуванням дітей (вихователі), підлягають повному медичному огляду, ретельному опитуванню про перенесені захворювання; разом з тим з'ясовується, чи немає інфекційних хвороб по місцю їх проживання. Ці особи повинні бути обстежені на бактеріоносійство (кишкові інфекції). Велике значення має санітарно-освітня робота, яка ведеться з обслуговуючим персоналом дитячих установ, з дітьми, а також і з їх батьками. З раннього віку діти повинні навчитися завжди підтримувати своє тіло і одяг в чистоті, при кашлі і чханні прикривати рот і ніс носовою хусткою або тильною стороною долоні і т.д. Вельми важливий ретельний облік захворюваності інфекційними хворобами дітей і персоналу дитячих установ. В період літньої оздоровчої роботи на дачі необхідно виконувати комплекс спеціальних профілактичних заходів. Велике значення має санітарно-гігієнічний стан місця, куди виїжджає дитяча установа. Питання про придатність ділянки і приміщень для літнього відпочинку дітей вирішує санітарно-епідеміологічна організація. Без візи органів санітарного нагляду виїзд установи не дозволяється. У дітей, що виїжджають на літній відпочинок, повинні бути довідки від санітарно-епідеміологічної станції про відсутність інфекційних захворювань за місцем проживання. 66.Поняття про імунологію. Види імунітету. Профілактичні щеплення. Імунологія-галузь біомедичних наук, що покриває вивчення всіх аспектів імунної системи всі організмів. Імунітетом називається несприйнятливість організму до інфекційних хвороб або якої-небудь чужорідної для організму речовини. Ця несприйнятливість обумовлена сукупністю всіх спадково отриманих і індивідуально набутих організмом пристосувань, які перешкоджають проникненню і розмноженню мікробів, вірусів та інших патогенних агентів і дії речовин, що виділяються ними в процесі життєдіяльності. За походженням розрізняють вроджений і набутий імунітет. Імунітет:---вроджений(видовий і спадковий)--- набутий (природний(в результаті перенесеної хвороби,в результаті дрібної побутової імунізації), штучний(активна імунізація і пасивна)) Профілактичні щеплення. При багатьох інфекційних захворюваннях штучна імунізація (щеплення) є основною мірою профілактики. У нас в країні щеплення проводяться проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця, кору, свинки, грипу. Шляхи введення прищепного матеріалу в організм дитини різні: нашкірно, підшкірно, внутрішньом'язово, через рот або ніс. Якнайкращий ефект від щеплень проти кашлюку, дифтерії виходить при повторних (через невеликі інтервали) введеннях прищепного матеріалу. Після щеплення створюється штучний імунітет різної тривалості (від 1 до 5 років). Для підтримки імунітету на достатньо високому рівні через певні терміни (частіше через 2-3 роки) проводять ревакцинацію (повторення щеплення). В період проведення масових щеплень вихователі повинні активно допомагати медичному персоналу. У кожній групі необхідно провести бесіди з дітьми про значення щеплень в попередженні інфекційних захворювань. Активна імунізація іноді супроводжується реакціями. Розрізняють загальну, місцеву і осередкову реакцію. Загальна реакція характеризується нездужанням і підвищенням температури: іноді вона має деяку схожість з симптомами тієї хвороби, проти якої були зроблені щеплення. Місцева реакція виражається в появі на місці щеплення припухлості, червоності і хворобливості, іноді при цьому припухають і сусідні лімфатичні залози. І загальна і місцева реакції зазвичай швидко проходять і легко переносяться. Проте при появі хворобливих симптомів у дитини її слід обов'язково показати лікарю. Така консультація з лікарем необхідна ще і тому, що під впливом щеплення можуть загостритися хронічні захворювання, що є у дитини, — осередкова реакція (ревматизм, запалення середнього вуха, нирок та ін.). Оскільки діти, що перехворіли незадовго до чергового щеплення яким-небудь гострим захворюванням, можуть дати на неї сильнішу реакцію і при цьому у них виробляється недостатній імунітет, працівники дошкільної установи про таких дітей повинні поінформувати лікаря. 67. Методи, заходи дезинфекції. Дезинфекція, або знезараження, в широкому сенсі слова означає знищення збудників інфекційних захворювань в оточуючому людину середовищі. Одними з підвидів дезинфекції є дезинсекція, під якою розуміють знищення переносників інфекційних захворювань, що відносяться до членистоногих (комахи і кліщі), а також дератизація — знищення гризунів як джерел інфекцій. Види дезинфекції. Виходячи з санітарного і епідеміологічного значення, дезинфекцію підрозділяють на профілактичну і осередкову, а останню — на поточну і завершальну. Профілактична дезинфекція проводиться з метою попередження можливості зараження від предметів і речей, що тимчасово знаходяться в загальному користуванні (наприклад, постільна білизна, білизна і одяг в лікарнях і потягах). Сюди ж відноситься знезараження або хлорування питної води у водопровідній мережі. Осередкова дезинфекція проводиться у зв'язку з виявленням вогнища інфекційного захворювання або носійства патогенних збудників. Поточна дезинфекція, що проводиться біля ліжка хворого (у лікарні або вдома), призначена для знезараження оточуючого хворого середовища — приміщення, посуду і предметів, якими він користувався. Заключна дезінфекція проводиться у вогнищі інфекції і в лікарні після госпіталізації, одужання і виписки хворого з метою повної ліквідації вогнища інфекції. Методи дезінфекції Фізичні методи Хімічні методи. сонячні промені хлорне вапно вогонь хлорамін висока температура формалін високий тиск перекис водню кип’ятіння спирт та ін водяна пара 68 Сутність загартування. |