лекции по анатомии человека. анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Екстрапірамідна система являє собою довгу колонку клітин з більшою кількістю на протязі всього головного й спинного мозку. Ця колонка місцями різко збільшується в обсязі (підкіркові вузли), на деяких рівнях утворюється густе переплетення волокон з тілами клітин, як у блідій кулі, сітчастому утворенні стовбуру, сітчастому відростку спинного мозку. Первинними центрами екстрапірамідної системи є corpus striatum) nucleus caudatus), nucleus lentiformis), nucleus subthalamicus), nucleus ruber) й substantia nigra), яка знаходиться в середньому мозку. Окрім того, до екстрапірамідної системи входять, як інтегровані, центри кори головного мозку, ядра thalamus, cerebellum), присінкові й оливні ядра, formatio reticularis). Екстрапірамідна система здійснює регуляцію мимовільних рухів, їхню координацію, регуляцію м'язового тонусу, підтримання постави, організацію рухових проявів емоцій (сміх, плач), забезпечує плинність рухів, встановлює вихідну позу для їхнього виконання. При ураженні екстрапірамідної системи порушуються рухові функції, м'язовий тонус, можуть виникнути гіперкінези, паркінсонізм. 161. Орган зору: частини. Будова очного яблука. Утворення і шляхи циркуляції водянистої вологи. Додаткові структури ока, топографія, будова. Очне яблуко (bulbus oculi ) має форму неправильної кулі з опуклою передньою частиною та сплощеннями згори і знизу. На очному яблуці виділяють: ( polus anterior ) – центр передньої поверхні рогівки; ( polus posterior ) – діаметрально протилежну точку, розміщену трохи назовні від входу зорового нерва і сполучену з переднім полюсом прямою лінією – зовнішньою віссю очного яблука ( axis bulbi externus ) Зорова вісь (axis opticus ) проходить через центральні точки рогівки та кришталика і перетинає сітківку в точці, що розміщена між диском зорового нерва та центральною ямкою сітківки. Площина екватора ( equator ) ділить очне яблуко на передній сегмент ( segmentum anterius ) та задній сегмент ( segmentum posterius ). Меридіани (meridiani ) з’єднують обидва полюси по колу очного яблука, йдуть паралельно зовнішній осі очного яблука й перпендикулярно до екватора. Очне яблуко містить ядро, яке складається із світлозаломлюючих середовищ, що заповнюють його камери: передню, задню та зазадню, або склисту. Три оболонки (волокниста, судинна та внутрішня) Водяниста волога(humoraquosus) продукується судинними сплетеннями війкових відростків та складок, за участю кровоносних капілярів, що залягають у їх товщі. Шляхи циркуляції водянистої вологи пролягають від війкових відростків до задньої камери, а звідси крізь зіницю до передньої камери, постійно омиваючи кришталик та рогівку. Відтік її відбувається переважно у райдужно-рогівковому куті (angulusiridocornealis) передньої камери ока крізь фонтанові простори і шлеммів канал до системи вихрових (вортикозних) вен. Утруднення цього шляху відтоку призводить до підвищення внутрішньо очного тиску (глаукоми). До додаткових структур ока (structuraeoculiaccesoria) належать брови (supercilia), повіки(palpebrae), кон’юнктива (tunicaconjunctiva), вії (cilia), зовнішні м’язи ока (musculiexternibulioculi), сльозовий апарат (apparatuslacrimalis), піхва очного яблука (vaginabulbi), жирове тіло очної ямки (corpusadiposumorbitae), очноямкова перегородка (septumorbitale). Функції додаткових структур ока:повіки захищають очне яблуко від висихання, потрапляння на його поверхню пилу, дозують інтенсивність світла. Брова виконує захисну функцію, спрямовуючи струмочки потових та дощових крапель з чола в обхід очної щілини.Кон’юнктива вкриває задні поверхні повік і склеру.Основною функцією сльозового апарата є зволоження поверхні очного яблука.Піхва очного яблука утворює фасції м’язів очного яблука. Жирове тіло очної ямки заповнює всі проміжки між окістям очної ямки та очним яблуком з піхвою, м’язами, зоровим нервом. 162. Сітківка очного яблука : будова, функції. Друга пара черепних нервів. Провідні шляхи зорового аналізатора. СІТКІВКА сприймає світлове подразнення і перетворює його в нервовий імпульс, який через зорові шляхи досягає потиличної долі кори головного мозку, де формується зоровий образ. Сітківка складається із 10 гістологічних шарів, а нервові клітини представлені трьома нейронами: - перший нейрон - палички та колбочки; - другий нейрон - біполярні клітини, що з'єднують клітини першого і третього нейронів; - третій нейрон - гангліозні клітини. Кровопостачання сітківки відбувається за рахунок центральної артерії, центральної вени сітківки і судинної оболонки. Гілки центральної артерії сітківки не мають анастомозів, і повна обтурація однієї з них викликає незмінні дегенеративні процеси відповідного сектора сітківки. Сітківка рихло прилягає до інших оболонок, придавлена склоподібним тілом, і кріпиться до каркаса очного яблука у двох місцях: навколо ДЗН і по зубчастій лінії (межа циліарного тіла і райдужної оболонки). Кришталик відноситься до прозорих середовищ ока. ІІ пара черепних нервів – зоровий нерв Друга пара черепних нервів – зоровий нерв (n. opticus) за функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за походженням є похідним проміжного мозку. N. opticus утворений аксонами гангліозних клітин сітківки (мультиполярних нейронів), які виходять через (lamina cribrosa sclerae), залишають очне яблуко і, сполучившись між собою в міцний пучок, утворюють круглий товстий нерв. Розрізняють чотири частини зорового нерва: внутрішньоочну, очноямкову, канальну та внутрішньочерепну . (pars intraocularis) є найкоротшою частиною нерва і розміщена у товщі оболонок очного яблука. По відношенню до решітчастої пластинки білкової оболонки внутрішньоочна частина, у свою чергу, поділяється ще на три частини: (pars prelaminaris) – розміщена перед решітчастою пластинкою; (pars intralaminaris) – розміщена між волокнами решітчастої пластинки; (pars postlamіnaris) – розміщена позаду решітчастої пластинки. (pars orbitalis) проходить у товщі жирового тіла очної ямки і має вигляд круглого тяжа діаметром до 5 мм та завдовжки близько 3 см. нерв набуває S-подібної кривизни і при рухах очного яблука не натягується. (pars canalis) проходить через кістковий зоровий канал і має довжину 5–6 мм. (pars intracranialis) проходить у порожнині черепа від зорового каналу до зорового перехрестя; Зоровий нерв оточений двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку. Зовнішня піхва (vagina externa) зорового нерва є продовженням твердої оболони і, досягаючи очного яблука, переходить в його білкову оболонку; внутрішня піхва (vagina interna) є продовженням павутинної та м’якої оболон. Під павутинною оболоною, що вкриває зоровий нерв, розташований (spatium intervaginale subarachnoidale), де циркулює спинномозкова рідина. Внаслідок таких анатомічних особливостей формуються підтвердооболонний та підпавутинний шляхи розповсюдження крововиливів, інфекції, пухлин з порожнини черепа до ока і навпаки. Провідниковий відділ зорового аналізатора починається зоровим нервом, що направляється з очниці в порожнину черепа. У порожнині черепа зорові нерви утворять частковий перехрест, причому нервові волокна, що йдуть від зовнішніх (скроневих) половин сітківок, не перехрещуються, залишаючись на своїй стороні, а волокна, що йдуть від внутрішніх (носових) половин її, перехрещуючись, переходять на іншу сторону. Після перехресту зорові нерви називають зоровими трактами. Вони направляються до середнього мозку (до верхніх горбків четверогір’я) і проміжного (бічне колінчате тіло і подушка зорового горба). Відростки клітин цих відділів мозку в складі центрального зорового шляху направляються в потиличну ділянку кори головного мозку, де розташований центральний відділ зорового аналізатора. У зв’язку з неповним перехрестом волокон до правої півкулі приходять імпульси від правих половин сітківок обох очей, а до лівого – від лівих половин сітківок. 163. Анатомія зовнішнього і середнього вуха. ЗОВНІШНЄ ВУХО Зовнішнє вухо складається з вушної раковини та слухового проходу, воно заповнене повітрям. Вушна раковина побудована еластичною хрящовою тканиною, зовні з обох сторін вкрита шкірою. У ділянці мочки вуха хрящ відсутній. Має характерні закрути, необхідні для спрямування звукових коливань у слуховий прохід (форма має змогу орієнтуватись у напрямку надходження звуку й краще сприймати звуки, що надходять спереду). У людини вушна раковина майже нерухома, бо м'язи, що рухають вушну раковину, у людини розвинуті набагато гірше, ніж у деяких інших ссавців. Слуховий прохід має форму лійки завдовжки 2,5 — 3 см та діаметром до 1 см., вистелений шкірою, сліпо закритий перетинкою зі сторони середнього вуха. Шкіра вкрита тонкими волосками, які перешкоджають потраплянню пилу та мікроорганізмів. У середину слухового проходу відкриваються видозмінені потові залози, які виробляють вушну сірку). Сірка захищає вухо від пересихання, потрапляння пилу та мікробів. СЕРЕДНЄ ВУХО. Середнє вухо починається барабанною перетинкою - це тонка округла пружна сполучнотканинна пластинка , відділяє зовнішнє вухо від середнього. Завдяки пружності при взаємодії зі звуковими хвилями вона повторює їхні коливання і без змін передає їх на слухові кісточки середнього вуха. Середнє вухо розміщене у барабанній порожнині – невеликий простір знаходиться в скроневій кістці. Порожнина відокремлена від зовнішнього вуха барабанною перетинкою, а від внутрішнього — перетинкою овального вікна. Порожнина середнього вуха заповнена повітрям і сполучена з носоглоткою слуховою трубою (євстахієвою трубою). У барабанній порожнині розмішені три слухові кісточки – молоточок, коваделко, стремінце. Вони напіврухомо сполучаються між собою: до барабанної перетинки приєднаний молоточок, далі розміщається коваделко, потім стремінце, що впирається в овальне вікно. Середнього вуха дає змогу сприймати навіть слабкі звуки. Слухові кісточки передають звукові коливання з зовнішнього вуха у внутрішнє, одночасно посилюючи їх. Закінчується середнє вухо кістковою стінкою з двома маленькими отворами: овальним вікном (веде до внутрішнього вуха) та круглим вікном (веде від внутрішнього вуха). Отвори, через які зовнішнє вухо переходить у внутрішнє, затягнуті мембранними перетинками. Через спеціальний канал — євстахієву трубу – барабанна порожнина з'єднується з носоглоткою, а через неї – з ротовою порожниною. Функція євстахівої труби - вирівнювати різницю тиску по обидва боки барабанної перетинки 164. Внутрішне вухо: топографія, будова. Восьма пара черепних нервів. Провідні шляхи слухового аналізатора. ВНУТРІШНЄ ВУХО, АБО ЛАБІРИНТ. Внутрішнє вухо розміщується в глибині скроневої кістки черепа. Воно представлене лабіринтом - системою порожнин і каналів, заповнених рідиною — ендолімфою та перилімфою. У лабіринті містяться одразу два органи: орган слуху — завитка й орган рівноваги — вестибулярний апарат. Завитка — основна слухова частина органу слуху, бо містить рецепторний слуховий апарат. БУДОВА ЗАВИТКИ. Завитка – кісткова трубка , вкриває основна мембрана. Завитка спірально закручена у 2,5 оберти та заповнена рідиною, що проводить звукові коливання. Основа завитки звернена до внутрішнього слухового проходу. Усередині розміщуються дві подовжні мембрани: нижня (базальна) мембрана утворена щільною сполучною тканиною, а верхня вестибулярна — тоненькою одношаровою сполучною тканиною. Подовжні мембрани розділяють канал завитки на три частини — верхній, середній і нижній канали. Верхній і нижній канали сполучаються у верхівці завитки, є заповненими перилімфою, а середній канал заповнений ендолімфою. Рідини, що містяться в каналах завитки, є передавальною ланкою, яка доносить енергію звукових коливань до покривної мембрани кортієва органа. Середній канал відмежовується від нижнього каналу базальною мембраною, на якій розташовані чутливі волоскові клітини, а від верхнього - відділяється вестибулярною мембраною, до якої прикріплюється покривна мембрана волоскових клітин. Вся ця структура середнього каналу, утворена мембраною з волосковими клітинами, що торкаються покривної мембрани, отримала назву кортіївого органа - рецепторний апарат слухової сенсорної системи. Кортіїів орган. Кортіїв орган - рецепторний апарат слухового аналізатора, що містить рецептори й опорні клітини. Функція кортієвого органа - перетворення механічної енергії коливань на електричну енергію нервових імпульсів тої самої частоти. Рецептори (механорецептори, або слухові рецептори) кортієвого органа - це волоскові клітини — волосками, зануреними в желеподібну покривну мембрану, що накриває клітини. У органі міститься 24-30 тис. волоскових клітин, а кожна рецепторна клітина міститься до 70 волосків. До волоскових клітин підходять дентрити чутливих клітин, по аксонах яких, що формують слуховий нерв, передається імпульс до центральної нервової системи. VIII пара черепних нервів – присінковозавитковий нерв Восьма пара черепних нервів – присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis) є чутливим нервом. До складу його входять два різнохарактерні нерви: 1) (n. vestibularis), якому зв’язок з ядрами мозочка надає особливі функції підтримання рівноваги тіла; 2 (n. cochlearis) фізіологічно пов’язаний з функцією слуху. Ці два нерви анатомічно зв’язані тільки на просторі між органом слуху і мозком, але як у початковій частині, так і в кінцевому відділі мають свої відокремлені шляхи). Присінковий нерв є периферійною частиною статокінетичного аналізатора. Тіло першого нейрона шляху статокінетичного аналізатора розміщене у (ganglion vestibulare), який розміщений на дні внутрішнього слухового ходу. Дендрити біполярних нейронів присінкового вузла утворюють (pars superior) та (pars inferior) частини. Pars superior продовжується у (n. utriculoampullaris), який розгалужується на завитковий (спіральний) вузол, ganglion cochleare (spirale) маточковий нерв (n. utricularis) – починається від рецепторів плями маточки, та бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis) – починається від рецепторів ампульних гребенів передньої та бічної півколових проток. Pars inferior продовжується у мішечковий нерв (n. saccularis) – починається від рецепторів плями мішечка, та задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior) – починається від рецепторів ампульного гребеня задньої півколової протоки. Аксони біполярних нейронів присінкового вузла утворюють (n. vestibularis), який приєднується до (n. cochlearis) і разом з ним утворює присінково-завитковий нерв, що виходить з піраміди скроневої кістки через внутрішній слуховий отвір і вступає в мозкову речовину моста у мосто-мозочковому куті. В мосту аксони першого нейрона закінчуються (nuclei vestibulares medialis/lateralis/superior/inferior). Завитковий нерв є периферійною частиною слухового аналізатора. Тіло першого нейрона слухового аналізатора міститься у (ganglion cochleare), який розташований у спіральному каналі веретена. Дендрити біполярних нейронів, через отвори в базальній пластинці зв’язані з рецепторними клітинами спірального органа. Аксони нейронів завиткового вузла утворюють завитковий нерв, який у складі n. vestibulocоchlearis вступає в речовину моста. В мосту ці аксони закінчуються на передньому та задньому завиткових ядрах (n. cochlearis anterior et posterior). Проводить шлях слухового аналізатора забезпечує проведення нервових імпульсів від спеціальних слухових волоскових клітин спірального (кортиева) органу в коркові центри півкуль великою мозку. перші нейрони псевдоуніполярного нейронами, тіла яких знаходяться в спіральному вузлі равлики внутрішнього вуха (спіральний канал) Їх периферичні відростки (дендрити) закінчуються на зовнішніх волоскових сенсорних клітинах спірального органу. Центральні відростки (аксони) Псевдоуніполярних клітин спірального вузла равлики залишають внутрішнє вухо через внутрішній слуховий прохід, збираючись в пучок, що представляє собою улітковий корінець переддверно-улітковий нерва. Улітковий нерв вступає в речовину мозкового стовбура в області мостомозжечкового кута, його волокна закінчуються на клітинах переднього (вентрального) і заднього (дорсального) улітковий ядер, де знаходяться тіла II нейронів. П ісля часткового перехрестя волокна йдуть в медіальне колінчаті тіло Метаталамус, де знову відбувається перемикання (третій нейрон), звідси збудження надходить в кору (четвертий) нейрон. У медіальних (внутрішніх) колінчастих тілах, а також в нижніх буграх четверохолмия розташовуються центри рефлекторних рухових реакцій, що виникають при дії звуку. 165.Спинномозкові нерви : кількість, утворення, вузли, склад волокон, гілки, їх загальна характеристика , їх ділянки інервації. Спинномозкові нерви - це парні нервові стовбури, які утворені злиттям двох корінців спинного мозку - заднього (чутливого) та переднього (рухового). Ще в межах центрального каналу спинного мозку передній (руховий) і задній (чутливий) корінці поступово зближаються, потім зливаються та утворюють корінцевий нерв, після - спинномозковий нерв . С пинномозкові нерви є змішаними, оскільки містять рухові (еферентні) волокна від клітин передніх рогів, чутливі (аферентні) волокна від клітин спинномозкових вузлів, вегетативні волокна від клітин бічних рогів і вузлів симпатичного стовбура. Після виходу з центрального каналу спинномозкові нерви діляться на (rr. ventrales), що іннервують шкіру, м'язи кінцівок і передньої поверхні тулуба; (rr. dorsalis), що іннервують шкіру та м'язи задньої поверхні тулуба; (rr. meningei), що прямують до твердої оболонки спинного мозку та (rr. communicantes), що містять симпатичні прегангліонарні волокна, які прямують до вузлів симпатичного стовбура (gangll. trunci sumpathici). У людини виділяють 31 пару спинномозкових нервів, які відповідають 31 парі сегментів спинного мозку (8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 пара куприкових нервів). Кожна пара спинномозкових нервів іннервує певну ділянку м'яза (міотом), шкіри (дерматом) і кісток (склеротом). Задні гілки спинномозкових нервів. Виділяють задні гілки шийних, грудних, поперекових, крижових і куприкового нервів. rami dorsales, вони (за винятком I шийного, IV і V крижових і куприкового) діляться на ramus medialis і ramus lateralis, які іннервують шкіру потилиці, задню поверхню шиї та спини, а також глибокі м'язи спини. Задня гілка I шийного нерва - n. suboccipitalis виходить між потиличною кісткою та атлантом і поділяється на гілки, які іннервують mm. recti capitis major et minor, m. semispinalis capitis, mm. obliqui capitis. До шкіри n. suboccipitalis гілок не дає. Задня гілка II шийного нерва - n. occipitalis major виходить між задньою дугою атланта і II хребцем, пронизує м'язи та іннервує шкіру потиличної ділянки голови (як підшкірний нерв). Rami dorsales грудних нервів діляться на медіальну та латеральну гілки, дають гілки до аутохтонної мускулатури; шкірні гілки верхніх грудних нервів відходять тільки від rami mediales, а нижніх - від rami laterales. Шкірні гілки трьох верхніх поперекових нервів йдуть до верхньої частини сідничної ділянки під назвою nn. clunium superiores, а шкірні гілки крижових - під назвою nn. clunium medii. Передні гілки спинномозкових нервів. Передні гілки, rami ventrales, спинномозкових нервів іннервують шкіру та мускулатуру вентральної стінки тіла й обидві пари кінцівок. Оскільки шкіра живота в нижній своїй частині бере участь у розвитку зовнішніх статевих органів, то шкіра цієї ділянки іннервується також передніми гілками. Передні гілки спинномозкових нервів значно товстіші та довші ніж задні. Вони іннервують шкіру, м'язи шиї, грудини, живота, верхньої та нижньої кінцівок. Передні гілки спинномозкових нервів зберігають первинну метамірну будову тільки в грудному відділі (nn. intercostales). Більшість нервів, що відходять від сплетень, є змішаними . Розрізняють три великих сплетення: шийне, плечове та попереково-крижове. Останнє поділяється на поперекове, крижове та куприкове. |