лекции по анатомии человека. анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини

• Название: 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини
• Анкор: лекции по анатомии человека
• Дата: 18.05.2023
• Размер: 1.55 Mb.
• Имя файла: анатомия.doc
• Тип: Документы; #1142065
• страница: 21 из 26

155. Півкулі великого мозку: частини. Підкіркові ядра (базальні ганглії). Нюховий мозок. 1ша пара черепних нервів. Провідні шляхи нюхового аналізатора.

- Головний мозок людини складається з двох півкуль, лівої і правої , які розділені між собою поздовжньою щілиною. Кожна з цих півкуль має зовнішній шар сірої речовини в корі, нижче якого знаходиться внутрішній шар білої речовини. Півкулі пов'язані між собою corpus callosum), дуже великим пучком нервових волокон. Окрім мозолистого тіла існують і менші з'єднання півкуль — передня спайка, задня спайка і склепіння.

Крупні борозни й щілини розділяють кожну півкулю на частки: lobus frontalis),lobus parietalis), lobus occipitalis), lobus temporalis) , cortex insularis) і limbus

На латеральній поверхні півкулі - sulcus centralis cerebri) і sulcus lateralis cerebri).
Спереду від sulcus centralis) розташована лобова частка, з-заду — тім'яна. Знизу лобова частка відокремлена «боковою борозною» від скроневої частки. Тім'яно-потиличною борозною потилична частка відокремлена від тім'яної. В глибині бокової борозни знаходиться cortex insularis). Ця частка прикрита частинами тім'яної, скроневої та лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших часток sulcus cinguli)

До базальних ядер відносяться:

Хвостате ядро (вигнуте ядро)Сочевицеподібне ядро (має вигляд випуклої лінзи). Воно складається із:Лушпини іБлідої кулі.

Бліда куля- палеостріатум. Хвостате ядро і лушпнина філогенетично -неостріатум.

В широкому значенні (функціонально) до базальних ядер додатково відносять:

Чорну субстанцію (розташована в середньому мозку)та Субталамічне ядро

Нюховий мозок (rhinencephalon) є філогенетично найдавнішою та морфологічно найменшою і найглибшою структурою кінцевого мозку людини.

У нюховому мозку виділяють:(lobus olfactorius anterior); (грушоподібну частку), lobus olfactorius posterior (lobus piriformis); (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.

До складу передньої нюхової частки входять:bulbus olfactorius;tractus olfactorius, gyrus olfactorius medialis et gyrus olfactorius lateralis; (trigonum olfactorium), до складу

якого належать: (substantia perforata anterior), (stria diagonalis), (tuberculum olfactorium);(аrea septalis).

До складу задньої нюхової частки входять:gyrus parahippocampalis; та (corpus amygdaloideum), яке також відносять до базальних ядер.

До складу hippocampus входять: subiculum;cornu Ammonis;gyrus dentatus;та рудиментарні утворення морського коника

(indusium griseum et stria diagonalis).

Г) І пара черепних нервів – нюховий нерв

Перша пара черепних нервів – нюховий нерв (n. olfactorius) за функцією належить до нервів спеціальної чутливості, а за розвитком є похідним нюхового мозку).

olfactorius починається від слизової оболонки regio оlfactoria носової порожнини 15–20 тонкими безмієліновими нервами, які називаються нюховими нитками (fila olfactoria). Fila olfactoria є аксонами нюхових нейросенсорних епітеліоцитів (біполярних нейронів), розміщених в regio olfactoria. Fila olfactoria входять через дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки в порожнину черепа і закінчуються в парній нюховій цибулині (bulbus olfactorius).

Нюхова цибулина назад продовжується в (tractus olfactorius), який переходить у трикутне розширення – (trigonum olfactorium), що лежить спереду від передньої пронизаної речовини (substantia perforata anterior). У ділянці вказаного трикутника волокна нюхового шляху розходяться на дві (інколи – на три та більше) смуги: присередню нюхову смугу (stria olfactoria medialis) та бічну нюхову смугу (stria olfactoria lateralis). Ці нюхові смуги, а також діагональна смуга (stria diagonalis) доволі чітко відмежовують передню пронизану речовину з трьох сторін.

156. Борозни і звивини півкуль головного мозку. Ядра аналізаторів. Дослідження В.О.Беца. Цитоархітектоніка кори головного мозку.

Основні борозни і закрутки півкуль великого мозку:

1) центральна борозну (борозна Роланда) — проходить ззаду від середини півкулі з медіальної (присередньої) поверхні великого мозку згори вниз і ззаду наперед;

2) бічна (латеральна) борозна (щілина Сільвія) — тягнеться по верхньобічній поверхні, починаючись від нижньої поверхні мозку і йдучи вгору і назад;

3)тім'янопотилична борозна — піднімається вертикально по медіальній (присередній) поверхні

За допомогою трьох борозен уся поверхня півкуль розділена на такі частки:

1) лобову (частина півкуль перед центральною борозною);

2) тім'яну (розташована за центральною борозною);

3) потиличну частку (міститься позаду тім'янопотиличної і нижче від бічної борозни);

4) скроневу (розташована нижче від бічної борозни);

5) острівець (його на поверхні півкулі не видно, щоб його розглянути, потрібно розсунути бічну борозну і на дні її видно невелике підвищення пірамідальної форми, на якому є борозни і звивини);

6) обідкова частка.

Базальні ядра, або підкіркові вузли (ганглії)

1) хвостате ядро (охоплює зоровий горб і сочевицеподібне ядро);

2) сочевицеподібне ядро (пірамідальної форми, поділене пластинками білої речовини на дві частини: лушпину і бліду кулю);

3) смугасте тіло (складається з хвостатого ядра і сочевицеподібного ядра);

4) огорожа (тонка пластинка сірої речовини);

5)мигдалеподібне тіло (міститься під лушпиною у білій речовині вискової частки);

6) внутрішня капсула (прошарки білої речовини, що відмежовують хвостате ядро і зоровий горб від сочевицеподібного ядра);

7)зовнішня капсула (вузька пластинка білої речовини, яка відмежовує огорожу від лушпини);

8) крайня капсула (розташована між огорожею і корою острівця).

Цитоархітектоніка кори головного мозку.

Кора великого мозку — це сіра речовина поверхні великих півкуль завтовшки 3 мм. У корі великого мозку людини міститься близько 70 % усіх нейронів центральної нервової системи.

Маса 580 г, що складає 40 % усієї маси мозку. Площа 2200 см2.

Окремі поля кори відповідають за певні прояви вищої нервової діяльності: мову, зір, слух, нюх тощо. Усю поверхню кори, за К. Бродманом, по­діляють на 11 ділянок і 52 поля, що відрізняються особливостями клітинного складу, будови і виконавчої функції

У людини розрізняють три формації мозкової кори: нову, давню і стародавню. Вони різко відрізняються за своєю будовою.

Нова кора (пеосогіех) займає біля 96 % усієї поверхні великого мозку і включає потиличну частку, верхню і нижню тім’яну, передцентральну і зацентральну звивини, лобову, скроневу частки мозку, острівець і кору лімбічної системи.. В основі її будови знаходиться пластинчастий тип. Пластинки за потужністю свого розвитку варіюють у різних полях. Зокрема, у передцентральній звивині, що є моторним центром кори великого мозку, добре розвинені зовнішня пірамідна, внутрішня пірамідна та мультиформна пластинки і гірше — зовнішня та внутрішня зерниста пластинки.

Давня кора (раїеосогіех) включає нюховий горбик, прозору перегородку, періамігдалярну та препіриформну ділянки. Вона пов’язана з давніми функціями, що стосуються нюху, смаку. Давня кора відрізняється від кори нової формації тим, що вкрита білим шаром волокон, частина яких складається з волокон нюхового шляху (ігасіиз оіїасіогіиз). Сіра речовина цієї кори не відокрем­люється від підкіркових утворень.

Стародавня кора (агспісогіех) включає амонів ріг, зубчасту фасцію. Вона тісно пов’язана з гіпоталамічною ділянкою (согриз шаттіїїаге). Стародавня кора відрізняється від давньої кори тим, що вона чітко відокремлена від підкіркових утворень. Функціо­нально вона пов’язана з емоційними реакціями.

Серед нервових волокон великого мозку існують асоціативні волокна, що з’єднують окремі ділянки кори у межах однієї півкулі, комісуральні, що з’єднують кору різних півкуль, і проекційні, що з’єднують кору з нижчими відділами центральної нервової системи.

Таким чином, кора великого мозку ділиться на ділянки і поля. Усі вони мають особливу, специфічну, притаманну їм структуру.

три основних типи кіркової ді­яльності. Перший тип пов’язаний з діяльністю окремих аналіза­торів і забезпечує найпростіші форми пізнання. Другий тип включає в себе другу сигнальну систему, робота якої нерозривно пов’язана з функцією всіх аналізаторів- стосується мовної функції. Третій тип кіркової діяльності забезпечує цілеспрямованість дій, можливість перспективного їх планування, що функціонально пов’язано з лобовими частками.

У здійсненні функцій значна роль нале­жить процесам збудження і гальмування в центральній нервовій системі. Збудження пов’язане з виникненням у нейроні тимчасової деполяризації. Збуджувальними медіаторами: норадреналін, дофамін, серотонін. Гальмування в корі великого мозку здійснюється ГАМК.

Процеси вибіркового гальму­вання,- забезпеченні спрямованості потоків нервових імпульсів. На рівні кори головного мозку воно регулює співвідношення між симетричними центрами обох півкуль. Крім цього, колатералі аксонів пірамідних клітин через вставні гальмівні клітини Реншоу справляють гальмівний вплив на сусідні нейрони.

157. Класифікація провідних шляхів. Екстрарецептивні провідні шляхи: дотикової, больової і температурної чутливості.

Провідні шляхи головного і спинного мозку — складні системи спеціалізованих нервових клітин (нейронів) та їх відростків (аксонів), за допомогою яких здійснюються взаємозв'язок між структурами мозку і координація його діяльності.

Кожний провідний шлях (шлях, тракт, канатик) утворений двома або більше послідовно з'єднаними відростками нейронів, тіла яких об'єднані в ядра. Розрізняють провідні шляхи висхідні, низхідні та внутрішньо мозкові. Останні поділяються на асоціативні, що з'єднують різні відділи кори головного мозку однієї і тієї самої півкулі, та комісуральні, що зв'язують обидві півкулі між собою.

Більшість нейронів висхідних шляхів міститься в сірій речовині спинного мозку, а їх аксони, піднімаючись у білій речовині, закінчуються у верхніх відділах спинного мозку або в структурах головного мозку. Частина висхідних шляхів утворена аксонами нейронів спинномозкових гангліїв, які містяться поза спинним мозком.

Основні висхідні шляхи: дорзальні канатики — медіальна петля, спіно-таламічний, спінотектальний, спіно-церебелярні, спіно-ретикулярні, передають сенсорну (чутливу) інформацію до центрів мозку. По цих шляхах передається інформація від пропріорецепторів.

Висхідні шляхи спинно го мозку — пучки Голля (тонкий) і Бурдаха (клиноподібний), котрі проводять збудження від пропріорецепторів м'язів, рецепторів сухожилків, тактильних рецепторів шкіри та частково від рецепторів внутрішніх органів; латеральний і вентральний спиноталамічні тракти — забезпечують температурну, тактильну чутливість і відчуття болю; дорзальний (Флексинга) і вентральний (Говерса) спиномозочкові тракти передають переважно пропріоцептивну інформацію до мозочка тощо.




Низхідні шляхи починаються від нейронів різних ядер головного мозку, аксони цих нейронів спускаються в білій речовині до нейронів різних сегментів спинного мозку. Основні низхідні шляхи: пірамідні, руброспінальний, вестибулоспінальний, ретикуло-спінальні, текто-спінальний. Функція: керування складними руховими реакціями організму, забезпечення тонічного напруження м'язів тощо.

158. Класифікація провідних шляхів. Провідні шляхи пропріорецептивної чутливості кіркового і мозочкового напрямку.

Провідний шлях свідомої пропріоцептивної чутливості (кіркового напрямку)

Його ще називають провідним шляхом рухового (кінетичного) аналізатора. До пропріоцептивної чутливості відносять суглобово-м’язову чутливість, вібраційну чутливість та гравітаційну (відчуття тиску і ваги, полежння тіла в просторі, руху які виникають під дією земного тяжіння). Пропріоцептивначутливість відноситься до епікритичної чутливості, а тому передається по tractus gangliobulbothalamocorticalis\

особливості:

1) дендрит чутливого нейрона йде від пропріорецептора, а аксон чутливого нейрона утворюють fasciculi gracilis et cuneatus. Медіально розташований fasciculus gracilis отримує волокна від пропріорецепторів нижньої кінцівки та нижньої частини тулуба через 19 нижніх спинномозкових сегментів і він є на всьому протязі спинного мозку, а латерально розташований fasciculus cuneatus – від верхньої кінцівки і верхньої половини тулуба через 12 верхніх спинномозкових сегментів і він починається з IV грудного сегмента спинного мозку;

2) тіла других нейронів знаходяться в nuclei gracilis et cuneatus;

3) аксони других нейронів утворюють tractus bulbothalamicus;

4) кірковий центр знаходиться в середній і верхній третині gyrus precentralis.

Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку

До цих шляхів відносяться: tractus spinocerebellaris posterior; tractus spinocerebellaris anterior; tractus spinocuneocerebellaris;tractus spinoolivocerebellaris; tractus spinovestibulocerebellaris;

Всі ці шляхи несуть через різні сегменти спинного мозку нервові імпульси від пропріорецепторів до кори флокулонодулярної частки мозочка При цьому, частина волокон доходить до кори безпосередньо, а частина, попередньо , перемикається в nucleus fastigii.

Через ці шляхи кора мозочка отримує інформацію про стан всіє скелетних м’язів.

159. Низхідні провідні шляхи. Класифікація. Кірково-спинномозковий шлях. Кірково-ядерний шлях.

Низхідні провідні шляхи спинного мозку

Отримуючи інформацію від висхідної провідної системи про стан діяльності ефекторних органів, головний мозок по низхідних провідниках надсилає імпульси ("вказівки") до робочих органів

Кортиноспінальні або пірамідні шляхи (вентральний, латеральний) проходять через довгастий мозок, де більшість перехрещуються на рівні пірамід, тому й називаються пірамідними. Вони несуть інформацію від рухових центрів моторної зони кори головного мозку до рухових центрів спинного мозку, завдяки чому здійснюються довільні рухи. Вентральний кортикоспінальний шлях проходить у передніх канатиках спинного мозку, а латеральний – у бокових.

Руброспінальний шлях– його волокна є аксонами нейронів червоного ядра середнього мозку, що роблять перехрест і йдуть у складі бокових канатиків спинного мозку й передають інформацію від червоних ядер до латеральних інтернейронів спинного мозку.

Стимуляція червоних ядер призводить до активації мотонейронів флексорів і гальмування мотонейронів екстензорів.

Медіальний ретинулоспінальний шлях (понторетииулоспінальний) починається від ядер варолієвого мосту, йде у передніх канатиках спинного мозку і передає інформацію до вентромедіальних відділів спинного мозку. Стимуляція ядер мосту призводить до активації мотонейронів як флексорів, так і екстензорів з переважним впливом на активацію мотонейронів екстензорів.

Латеральний ретинулоспінальний шлях (медулоре• тинулоспінальний) починається від ретикулярної формації довгастого мозку, йде у передніх канатиках спинного мозку і передає інформацію до інтернейронів спинного мозку. Стимуляція його викликає загальний гальмівний вплив, переважно на мотонейрони екстензорів.

Вестибулоспінальний шлях починається від ядер Дейтерса, йде у передніх канатиках спинного мозку, передає інформацію на інтернейрони і мотонейрони з тієї ж сторони. Стимуляція ядер Дейтерса призводить до активації мотонейронів екстензорів і гальмування мотонейронів флексорів.

Тектоспінальний шлях починається від верхніх двогорбиків чотиригорбикового тіла і передає інформацію до мотонейронів шийного відділу спинного мозку, забезпечує регуляцію функцій шийних м'язів.

Рефлекторна функція закладені центри рефлексів. Альфа-мотонейрони передніх рогів складають рухові центри скелетних м'язів тулуба, кінцівок, а також діафрагми, а у-мотонейрони – тонічні, підтримують напругу й певну довжину цих м'язів. Мотонейрони грудних та шийних (CIII-CIV) сегментів, які іннервують дихальні м'язи . У бокових рогах тораколюмбального відділу спинного мозку закладені тіла симпатичних нейронів, а в сакральному відділі – парасимпатичних. Ці нейрони складають центри вегетативних функцій: судинорухові, регуляції серцевої діяльності (TI-TV), рефлексу розширення зіниці (TI-TII), виділення поту, теплоутворення, регуляції скорочення гладких м'язів органів малого таза (у попереково-крижовому відділі).

160. Екстрапірамідна система — сукупність структур (утворень) центральної нервової системи, які беруть участь в керуванні мимовільними рухами, підтримці м'язового тонусу й пози.

Екстрапірамідна система поєднує рухові центри кори головного мозку, його ядра й провідні шляхи, котрі не проходять через піраміди довгастого мозку. Від пірамідної системи вона відрізняється локалізацією ядер у підкірковій ділянці й стовбурі головного мозку, структурою провідних шляхів.