лекции по анатомии человека. анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
1.Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини – наука про форму, будову, походження та розвиток органів, систем і організму в цілому. Належить до біологічних наук, об’єднаних загальним терміном «морфологія» (грец. «морфо»-форма, «логос»-вчення). Завдання анатомії полягає у системному підході до опису форми, будови, положення і топографії частин та органів тіла в єдності з виконуваними функціями з урахуванням вікових, статевих та індивідуальних особливостей людини. Систематична анатомія розглядає форму і будову органів, об’єднаних у системи, тому включає: остеологію (вчення про кістки), артрологію (з’єднання кісток), міологію, спланхнологію, ангіологію (серцево-судинну систему), неврологію, ендокринологію, естезіологію (органи чуття). Топографічна (хірургічна) анатомія (топос – місце, графо – пишу) вивчає взаємне розташування тканини, органів, судин і нервів у різних ділянках тіла. Вікова анатомія досліджує вікові аспекти анатомічних особливостей індивідуального розвитку людини – онтогенезу (онтос – особа, генезіс – розвиток). Порівняльна анатомія вивчає подібності та відмінності будови органів людини та тварин, досліджує будову тіла людини і тварин на різних етапах еволюції. Пластична анатомія досліджує статику і динаміку зовнішніх форм тіла. Патологічна анатомія (патос-хвороба) вивчає будову організму, зміненого під впливом захворювань та ушкоджень. Сучасна анатомія синтезує дані суміжних і близьких до анатомії дисциплін – гістології, цитології, ембріології, порівняльної анатомії, фізіології і взагалі – біології, антропології та екології. Суч. анат. розглядає форму і будову органів, систем і організму людини в цілому як продукт спадковості, що змінюється залежно від певних умов біологічного і соціального середовища, та роботи, яку виконує організм в часі та просторі. Методики досліджень: макроскопічний, мікроскопічний, макромікроскопічний, електронномікроскопічний та прижиттєві методи: рентгенологічні, ендоскопічні, ультразвукові, термографічні, магнітно-резонансні зображення. Макроскопічний метод включає: соматоскопію антропометрія , препарування; послідовний розтин замороженого трупа або його частин, ін’єкції судин забарвленими чи контрастними масами, корозія, просвітлення Макромікроскопічний – метод препарування тотальних об’єктів за допомогою мікрохірургічних інструментів із застосуванням оптичних приладів, що дають збільшення у 5-40 разів. 2.Анатомія античних часів та епохи Відродження (Гіппократ, Гален, Леонардо-да-Вінчі, Гарвей, Везалій). В період розвитку античної культури грецькі вчені розтинали трупи До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти, помірність в їжі й питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря. Гален проводив анатомічні досліди на тваринах Леонардо Да Вінчі одним з перших почав розтинати трупи, став засновником пластичної художньої анатомії. Андреас Везалій створив систему анатомічних знань, що базувалися на регулярних розтинах людського тіла Вільям Гарвей відкрив кровообіг . 3.Анатомічна школа Київського університету святого Володимира: М.І.Козлов, О.П.Вальтер, В.О.Бец, М.А. Тихомиров, В.А.Стефаніс. Першим завідувачем кафедри анатомії людини Козлов. Професор М.І.Козлов він почав застосовувати гістохімічний аналіз для визначення суті хворобливих процесів. брали участь у боротьбі з епідемією холери в Києві Олександр Петрович Вальтер він встановив, що волокна симпатичних нервів, які приєднуються до сідничного нерва жаби, є судиноруховими і при подразненні забезпечують звуження просвіту кровоносних судин задніх кінцівок. Професор Володимир Олексійович Бец наукові дослідження мозкової речовини надниркових залоз (ним відкрита її хромафінна реакція), дослідження морфології остеогенезу і, особливо, вивчення макро- і мікроскопічної анатомії головного мозку. Пов’язуючи структуру з функцією, В.О.Бец першим у світі почав вивчати цитоархітектоніку кори великого мозку. гігантських пірамідних клітин у V шарі кори передцентральної звивини та прицентральної часточки великого мозку. Михайло Андрійович Тихомиров дослідження варіантів і аномалій судинної системи людини і, Франц Адольфович Стефаніс засновником вітчизняної лімфології. 4. Київська анатомічна школа радянського періоду: М.С. Спіров, І.Є.Кефелі, Л.С. Беспалова, Л.В. Чернишенко, О.І.Свиридов. Михайла Сергійовича Спірова інтерреналові (міжниркові) тіла – система непостійних і різноманітних за формою і розмірами утворів, гомологічних корі надниркових залоз; ембріогенез мозкових оболон людини; шляхи циркуляції спинномозкової рідини; двійчасті людські потвори; еволюційна морфологія легень; Л.В.Чернишенко вдосконалили техніку ін’єкції лімфатичних капілярів розчином нітрату срібла й Л.С.Беспалова вперше провела широкі і систематичні дослідження лімфатичних судин органів черевної порожнини на всьому шляху лімфовідтоку вузлів і вузлів задньої черевної стіни. Олександр Іванович Свиридов розробив питання про вікові особливості лімфатичних судин серозних оболонок, внутрішніх органів і діафрагми Ігор Євгенович Кефелі автор “Атласу схем з анатомії людини” , розвитку гемомікро-циркуляторного русла в пренатальному періоді розвитку людини. 5.Сучасна анатомічна школа НМУ ім. О.О. Богомольця Іван Іванович Бобрик. Він проводив дослідження мікросудинного русла та внутрішньоорганних нервових елементів в умовах оперативних втручань. отримати нові оригінальні матеріали про тонку будову судинного русла. Віктор Гаврилович Черкасов. автором і співавтором понад 180 наукових праць, 6 патентів та авторських свідоцтв, 9 монографій, 15 навчальних посібників, 1 підручника, 2 атласів. 6. Кістка, як орган. Класифікація кісток. Основні етапи розвитку кісток. Частини і будова трубчастих кісток. Кістка ( Os , гр. osteon ) – орган, що виконує функцію опори або опори і захисту. Сукупність усіх кісток одного організму об’єднана у кісткову систему – систему скелета ( systema skeletale ), Кістки є важелями, що приводяться в рух м’язами. До кісток прикріплюються зв’язки, фасції та інші сполучнотканинні утвори, а також кістки утворюють стінки порожнин. Кістка, як орган має: 1. Кісткову тканину, яка структурована у: · Губчасту речовину · Щільну речовину 2. Кістковий мозок 3. Окістя 4. Суглобовий хрящ 5. Судини і нерви Класифікація кісток: · Трубчасті (довгі та короткі) · Губчасті (довгі, короткі, сесамоподібні) · Плоскі (кістки черепа та поясів кінцівок) · Повітроносні · Мішані Етапи розвитку: · Сполучнотканинна стадія (перетинчастий скелет) · Хрящова · Кісткова Різновиди окостеніння: 1. Ендесмальне (розвивається безпосередньо в сполучній тканині) 2. Періхондральне (за рахунок охрястя хрящового зачатка кістки) 3. Енхондральне (внутрішньохрящове) – при цьому різновиді утворюються ядра (точки) окостеніння. Довгі кістки мають: витягнуту трубчасту середню частину – діафіз; на кожному кінці довгої кістки знаходиться епіфіз; між епіфізом та діафізом знаходиться метафіз. Структурною одиницею кістки є остеон Компактна речовина переважає у стінці діафіза трубчастих кісток, а також в губчастих та плоских кістках. Трабекули розташовані паралельно напрямку сил натягу та опору, що виникають під час рухів людини. Половину кісткового мозку складає Червоний кістковий мозок, а іншу половину – жовтий кістковий мозок. 7.Класифікація з’єднань кісток: неперервні та перервні з’єднання. Виділяють 2 види сполучень кісток: · Неперервні (синартрози) · Перервні (діартрози або суглоби, синовіальні з’єднання ( articulatio synovialis )) · Напівперервні (геміартроз, симфіз) Перервне з’єднання наявністю між кістками суглобової порожнини, яка ізольована від навколишніх тканин суглобовою капсулою. Суглоб характеризується наявністю суглобових поверхонь, порожнини та капсули. Додаткові елементи суглоба: синовіальні складки, синовіальні сумки, внутрішньосуглобові зв’язки; внутрішньосуглобові хрящі. Неперервне з’єднання відсутністю у проміжку між кістками щілини або порожнини; зазвичай нерухоме: Синдесмоз – неперервне з’єднання за допомогою сполучної тканини ( ligamentum ), ( sutura : serrata , , squamosal , plana )), мембрани, тім’ячка, вклинення). Синхондроз –за допомогою хрящової тканини (постійні (ребро+груднина), тимчасові – перетворюються на синостози (тазові кістки в дитячому віці)). Синостоз –за допомогою кісткової тканини. Напівперервне з’єднання наявністю щілини у хрящовому прошарку між кістками; малорухоме, перехідним від синхондрозу до суглоба (між тілами хребців, лобковими кістками, між ручкою та тілом груднини, між крижовою та куприковою кістками). 8. Суглоб: визначення, допоміжний апарат суглоба. Анатомічна класифікація. Класифікація суглобів за кількістю осей руху і за формою суглобових поверхонь. Суглоб - перервне з’єднання, що характеризується наявністю між кістками суглобової порожнини, яка ізольована від навколишніх тканин суглобовою капсулою. Суглоб характеризується наявністю суглобових поверхонь, порожнини та капсули. Суглобові поверхні ( facies articulares ) (конгруентні) та вкриті гіаліновим хрящем . Суглобовий хрящ ( cartilage articularis ) складається з поверхневого, проміжного та глибокого шарів; не має судин Суглобова порожнина ( cavitas articularis ) – щілиноподібний простір, обмежений суглобовими хрящами і герметично замкнений по краях суглобовою капсулою; тиск в ній менший за атмосферний. Суглобова капсула ( capsula articularis ) приростає до окістя кістки складається з 2 шарів: Зовнішнього волокнистого ( stratum fibrosum ), утворює капсульні зв’язки ( ligamenta capsularia ). Внутрішнього синовіального ( stratum synoviale ), продукують синовіальну рідину має: плоску частину ( pars plana ) та ворсинчасту частину ( pars villosa ), що містить синовіальні ворсинки ( villi synovialis ), як збільшують поверхню синовіального шару. Додаткові елементи суглоба: · синовіальні складки, · синовіальні сумки, закутки, ( recessus et bursae synoviales ) · зв’язки (капсульні, позакапсульні,внутрішньокапсульні) ( lig . Capsularia, extracapsularia, intracapsularia) ; · внутрішньосуглобові хрящі (суглобові диски, меніски, губи ( disci articulares , menisci articulares , labrum articulares ); · сесамоподібні кістки (ossa sesamoidei). Класифікація суглобів: · Простий ( articulatio simplex ) – 2 кістки, що зчленовуються (міжфаланговий). · Складний ( articulatio composita ) – утворюють 3 більше кісток (ліктьовий, променево-зап’ястковий). · Комбінований ( articulatio combinata ) – складається з 2 або більше самостійних суглобів, які функціонують одночасно, як 1 (променево-ліктьовий проксимальний і дистальний утв. комбінований суглоб) · Комплексний ( articulatio complexa ) – між суглобовими поверхнями, що зчленовуються, розташовується хрящовий диск або меніск. За формою суглобових поверхонь і за числом осей обертання виділяють: Малорухомий суглоб ( amphiarthrosis ) (крижово-клубовий суглоб). Одновісні суглоби: · Циліндричний (Проксимальний і дистальний променево-ліктьові, серединний атланто-осьовий) · Блокоподібний (Міжфалангові суглоби кисті і стопи, надп’яково-гомілковий) · Гвинтоподібний (Плечо-ліктьовий) Двохосьові суглоби: · Еліпсоподібний (променево-зап’ястковий, п’ястково-фалангові, скронево-нижньощелепний, плесно-фалангові) · Сідлоподібний (зап’ястково-п’ястковий суглоб великого пальця кисті, п’ятково-кубоподібний, груднинно-ключичний) · Двовиростковий (колінний і атланто-потиличні суглоби) Багатоосьові суглоби: · Кулястий (плечовий і плечово-променеві) · Чашоподібний (горохоподібний) (кульшовий) · Плоский (дуговідросткові, бічні атланто-осьові, крижово-клубовий, міжзап’ясткові, заплесно-плеснові, 2-5 зап‘ястково-п’ясткові суглоби. 9.Череп: відділи, кістки, що їх утворюють. Розвиток черепа в онтогенезі. Череп ( cranium ) побудований з окремих кісток, які з’єднані між собою (крім нижньої щелепи і під’язикової кістки) за допомогою швів. Виділяють 2 відділи: ü Мозковий череп ( neurocranium ) – містить головний мозок, утворений з непарних кісток – os frontale , os sphenoidale , os occipital , os ethmoidale та парних os parietale , os temporale . Верхня частина calvaria , а нижня basis cranii . ü Лицевий череп ( viscerocranium ) –кісткову основу обличчя, утворений парними: os nasale , os lacrimale , os zygomaticum , maxilla , os palatinum , concha nasalis inferior , а також непарними – vomer , mandibular , os hyoideum ). Основа мозкового черепа людини 3 послідовні стадії розвитку: сполучнотканинну (перетинчасту), хрящову і кісткову. Лицевий череп і кістки склепіння мозкового черепу розвиваються зі сполучнотканинною перетинки, минаючи хрящову стадію. Мозковий череп починає утв. на 4-5 тижні ембр. розв. з мезенхіми. Склепіння черепа проходить дві стадії: перетинчасту і кісткову, а основа черепа – 3: перетинчасту, хрящову і кісткову. Лицевий череп розвивається з мезенхіми 10.Лицевий череп: кістки, що його утворюють. Будова, особливості розвитку. Контрфорси кісток лицевого черепу. Лицевий череп (viscerocranium) – утв. кісткову основу обличчя, початок травного і дихального шляхів, у ньому розташовані органи чуття; утворений парними: os nasale, os lacrimale, os zygomaticum, maxilla, os palatinum, concha nasalis inferior , а також непарними – vomer, mandibular, os hyoideum). вмістилища для дуже важливих органів: orbita , cavitas nasalis ossea , cavitas oris ). На бічній поверхні черепа видно скроневу (, підскроневу і крилопіднебінну ямки Вочнійямцівиділяють: canalis opticus , foramen ethmoidale anterius et posterius , fissura orbitalis superior et inferior , canalis nasolacrimalis , , foramen ( incisura ) supraorbitale , canalis infraorbitalis , foramina celullare , foramen zygomaticoorbitale . Вкістковійносовійпорожнинівиділяють: apertura piriformis , aperturae nasals posteriors ; choanae ), , foramina cribrosa , foramen sphenpalatinum , canalis incisivus , aperturae sinus sphenoidales , hiatus mandibularis , infundibulum ethmoidale ). Кістки лицевого черепа формують пазухи: верхньощелепна, лобова, решітчаста, клиноподібна. 1. Контрофорси верхньої щелепи: · лобово-носовий сягає від коміркового випину ікла до лобової кістки через лобовий відросток верхньої щелепи; · альвеолярно-виличний пролягає від коміркових випинів 1 та 2 великого кутніх зубів, через вилично-альвеолярний гребінь, виличну кістку до основи черепа; · піднебінний утв. піднебінними відростками верхніх щелеп та горизонтальними пластинками піднебінних кісток; · крилопіднебінний контрфорси. 2. Контрфорси нижньої щелепи: · альвеолярний – відповідає альвеолярним випинам нижньої щелепи; · висхідний прямує від основи нижньої щелепи вгору по гілці до її шийки, головки і передає жувальний тиск на нижньощелепну ямку скроневої кістки. 11.Розвиток і будова верхньої щелепи. Вікові та індивідуальні особливості. Верхня щелепа ( maxilla ) утв. шляхом злиття декількох центрів скостеніння Верхньощелепна пазуха форм. на 5-6 місяці внутрішньоутробного життя. Кістка парна і складається з тіла ( corpus maxillae ), яке містить гайморову пазуху, та чотирьох відростків: · лобового ( processus frontalis ), · виличного, · піднебінного, · коміркового. На тілі 4 поверхні (передню, очноямкову, підскроневу, носову), підочноямковий край. На поверхні є підочноямковий отвір, нижче – іклова ямка ( fossa canina ). Очноямкова поверхня ( facies orbitalis ) має sulcus infraorbitalis На дні борозни і каналу foramina alveolaria media et anteriora Підскронева поверхня ( facies infratemporalis ) має tuber maxillae Носова поверхня ( facies nasalis ) містить hiatus - сполучає верхньощелепну пазуху з носовою порожниною. Попереду– сльозова борозна, перед нею ( crista conchalis ), позаду – велика піднебінна борозна. Лобний відросток містить передній сльозовий гребінь, присередня поверхня має решітчастий гребінь. Ззовні відросток має коміркові випини. Піднебінний відросток має гладку верхню поверхню і шорстку нижню, що містить піднебінні ості і борозни. Присередній край має носовий гребінь. Піднебінні відростки між собою утв. серединний піднебінний шов, попереду якого – різцевий отвір, яким відкривається різцевий канал. Відносно нижньої щелепи розташовуватися спереду або позаду. 12.Розвиток і будова нижньої щелепи. Вікові та індивідуальні особливості. |