1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
1.Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика – це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику. Публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність. Публіцистика невіддільна від науки, філософії, мистецтва та інших потоків соціальної інформації, постійно збагачується ними, зазнає їхнього впливу, зворотно впливаючи на них. З огляду на це можна вести мову не лише про публіцистику як певний вид творчості, а й про публіцистичність. Під публіцистичністю слід розуміти певні тенденції, елементи, ознаки публіцистики, стильові особливості, властиві, насамперед, іншим потокам журналістської інформації, деяким видам наукових праць, творам художньої літератури, іншим видам мистецтва, охоплюючи зокрема й образотворче мистецтво (плакат, карикатура), музику (гімн, ода). Публіцистичність – проникнення характерного для публіцистики методу в твори не публіцистичні за соєю основою. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне зворушити реципієнта, вплинути на його свідомість, зумовити відповідну реакцію. Змінити не тільки уявлення, а й поведінку людини, спричинити її відповідні вчинки. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, властиву саме для публіцистики образність. Будь-який виступ, звернений до широкої аудиторії, тією чи іншою мірою виконує публіцистичні функції, стає публіцистичним. 2.Політичний портрет у пресі та його жанрові складові На шпальтах газет знайдемо політичний портрет, портрет політика. При певній схожості вони все ж відмінні. Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політичних поглядів та дій в їхній динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті, людська індивідуальність мовби поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору - політика як основна, професійна сфера діяльності. При цьому розкривається вона на досить широкому історичному фоні з відображенням усіх перипетій політичної кар'єри, що, в свою чергу, безпосередньо залежить від життєвості і реальності доктрин, теорій, які висував і обстоював політик. Інструментарій політичного портрету - політична біографія, політичне досьє, політична реклама, політична інтрига. 3.Жанр і проблема метафоричного, іронічного письма.таня у додатку потрібно скоротити 3. Жанр і проблема метафоричного, іронічного письма. У журналістиці під жанром прийнято розуміти усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого мотеріалу, характерізується чіткими ознаками структури. Критерії поділу творів на жанри: - об»єкт відображення - призначення виступу - масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення - особливості літературно-стилістичних засобів вираження задум 4. Заголовочний комплекс. Вимоги до нього. Елементи заголовкового комплексу - найважливіша частина композиційної моделі газети. Завдяки ним читач «впізнає» конкретне видання, орієнтується в межах одного номера. Елементи заголовкового комплексу: (рідко використовуються всі разом) 1. Тема 2. Рубрика - стійке найменування теми, яка із заданою мережевим графіком періодичністю з'являється на сторінках видання. 3. Надзаголовок - разова рубрика, яка передає додатковий акцент конкретного матеріалу, вказуючи на його узагальнену спрямованість (релігія і ми) 4. Шапка - вираз нерідко лозунгово характеру над добіркою матеріалів однієї тематики (день міста) 5. підзаголовок 6. Лід (лідерабзац) - перший абзац матеріалу, який найчастіше підсумовує, узагальнює зміст усього тексту. Зрозуміло, далеко не завжди необхідно їх одночасне використання. Для замітки, невеликої кореспонденції цілком достатньо лише заголовка або заголовка і рубрики. Але середні і великі за обсягом матеріали все ж потребують більш детального подання. Заголовний комплекс, що складається з декількох елементів, дозволяє знайти більш цікаву форму подачі публікації. Для сучасного дизайну характерне така будову заголовочного комплексу як - заголовок - підзаголовок - лід або рубрика - заголовок - (підзаголовок) - лід. У деяких виданнях рубрика останнім часом дещо здає свої позиції, поступаючись місцем надзаголовку або підзаголовку. Хоча традиційно рубрика - постійний елемент заголовного комплексу. Рубрика зазвичай представляє якийсь розділ газети (зараз така рубрика часто трансформується в генеральну рубрику полоси), тему, яка висвітлюється редакцією певний період часу, жанр публікації. Рубрика у незмінному вигляді (і в цьому її основна відмінність від інших елементів заголовного комплексу!) Може існувати на газетних сторінках досить довго. Частота її появи, як і постійне графічне рішення, визначаються моделлю газети. У газеті, звичайно, можуть бути і так звані «разові» рубрики, але графічно вони оформляються зазвичай так само, як і постійні. Заголовок може відображати різні властивості інформації. 1. Предмет розмови, тема (дитина дитини). 2. Авторські або редакційні оцінки (ціни ростуть, а рівень життя все нижче) 3. Час та / або місце дії 4. Жанр - частіше за все, в рубриці (дорожні замітки) 5. Герой публікації, його репліки 6. Адресат (вам, студенти) 7. Ідея («корупції поставлений унікальний діагноз. Вона є», «Тупик») Найчастіше - кілька значень. Вимога до заголовків: 1. Заголовок повинен бути пов'язаний з текстом; відображати його головну думку; 2. Заголовок повинен бути цікавим, не банальним; 3. При виборі заголовка журналіст повинен думати про те навіщо він пише і для кого; 4. Ідеальний заголовок складається (не перевищує) з 30 знаків (символів), вважаючи пропуски і розділові знаки, однак довгі заголовки мають місце бути; 5. Заголовок не повинен бути оманливим. 4. Заголовочний комплекс. Вимоги до нього. З.К - це перший елемент архітектоніки твору.(шкляр) Заголовок певною мірою може бути мірилом літературного вміння, таланту, культури . Він надзвичайно важливий для читача, оскільки для дуже значної частини чиитачів(80%) читання газети обмежується читанням заголовків, підзаголовків, а також для того, щоб матеріал потрапив на газетну полосу.(здоровега) Типи заголовків,інформаційні, спонукально-наказові, проблемні, констатуючо-описові, рекламно-інтригуючі. До заголовкового комплексу входять: заголовок, вріз, підзаголовок, лід. 5.Поетика журналістського твору Поетика твору – це структура твору і система зображально-естетичних засобів, які використані в ньому. Види поетики: історична (вивчає розвиток літературно-художніх засобів і категорій), загальна (досліджує художні засоби і закони побудови твору, способи втілення авторського задуму залежно від літературного роду, виду і жанру), описова (виявляє особливості конкретних творів окремих авторів чи цілих періодів або напрямів в літературно-пуліцистичному процесі). Співпадає з дослідженням поетичної мови або художнього стилю. Інструментарій - деталь, пейзаж, інтерєр, екстерєр,мовна і дійова характеристики, домисел і вимисел, авторське я і автобіографізм, характер і конфлікт, мовностильове багатство журн. твору. 5. Поетика журналістського твору. Проблеми і аспекти мистецтва слова вивчає поетика - розділ теорії літератури, а відтак журналістики, що досліджує структуру твору і систему зображально-естетичних засобів, які використані в ньому. Це стосується ґрунтовних досліджень з теорії літератури, зокрема видатного трактату Аристотеля "Про мистецтво поезії". Часто поетикою, на відміну від теорії літератури, називають ту її частину, що вивчає композицію, мову та віршознавство, власне форму творів. Вужче значення поетики - художньо-образні особливості творчості видатного письменника-публіциста. Предмет і об'єкт поетики бувають різними. Загальна поетика досліджує художні засоби і закони побудови твору, способи втілення авторського задуму залежно від літературного роду, виду і жанру. Описова поетика виявляє особливості конкретних творів окремих авторів чи цілих періодів або напрямків в літературно-публіцистичному процесі. Історична поетика вивчає розвиток літературно-художніх засобів (тропи, фігури, рими) і категорій (художній час, простір, ритм). В широкому розумінні, поетика співпадає з теорією літератури, у вузькому - з дослідженням поетичної мови або художнього стилю. Терміном "поетика" визначають також систему художньо-публіцистичних засобів, яка використовується у творі і характерна для творчості письменника, публіциста. Така система має різнобічний і широкий інструментарій поетики: деталь, портрет, пейзаж, інтер'єр (екстер'єр), мовна і дійова характеристики, домисел і вимисел, образні ресурси, авторське "я" і автобіографізм, особистість в журналістиці і особистість журналіста, характер і конфлікт, мовностильове багатство журналістського твору. 6.Факт у природі і факт у журналістському творі. Факт – від лат. зроблене, означає, як відомо, дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом «факт» прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому – про факт відображений. Зафіксований вербально чи в інший спосіб реальний чи об’єктивний факт завжди має елемент суб’єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини різні: неточність відображення, технічні, перекручування через інтерес. Журналістика поряд із соціологією – ті сфери людської діяльності, які насамперед ґрунтуються на фактах. Сучасна людина , зважаючи на зростання її освітнього рівня, прагне самостійно розібратися у процесах, зрозуміти, що робиться довкола неї, а для цього їй потрібні факти. Фактові притаманна предметність, багатоплановість, невичерпність. Будь-який факт багатший від судження. Вписуючись у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагальнюючий журналістський виступ, факт втрачає властиву йому від природи багатогранність, висвітлюється однобоко. Говорячи про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у факті, багато авторів сходяться на тому, що зміст факту - це об'єктивне відображення події, що знаходиться поза людською свідомістю, а форма, в якій здійснюється це відображення, суб'єктивна. Отже факт, як явище дійсності, можна класифікувати наступним чином: 1. Факт як елемент дійсності. 2. Факт як елемент свідомості. 3. Факт як елемент тексту. В першому випадку він - джерело інформації, об'єкт пізнання. В другому - він виявляється і засобом пізнання: ми користуємося ним приблизно так само, як моделями будь-якого із об'єктів реальності, розглядаючи їх з різних боків, спостерігаючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим отримуємо додаткову інформацію, що наближає за змістом факт свідомості з фактом дійсності. В третьому випадку домінуючою функцією виявляється функція збереження інформації в матеріальній формі. При цьому факт зберігає і перші два ряди функцій: вони реалізуються при контакті тексту з аудиторією. Для журналістів об'єктивне висвітлення подій означає суворе дотримання фактів. А як же бути з авторськими коментарями, міркуваннями, думками? Якщо у хронікальній інформації необхідно обходитися без оціночних суджень, то в аналітичних та художньо-публіцистичних творах факти виступають або в якості ілюстративного матеріалу, або у вигляді опорних аргументів, що підтверджують ту чи іншу тезу. При цьому журналіст не тільки піддає факти всебічному аналізу, але і дає їм власне трактування і оцінку. Чи можна в журналістському матеріалі досягти об'єктивного висвітлення події, з огляду на складну природу факту? Для журналістів об'єктивність не означає математичну або наукову точність, а, швидше, таке висвітлення новин, яке виключає емоції і відділяє факти від думок. Для багатьох об'єктивність означає точне освітлення фактів і подій у формі неупередженого опису. Прагнучи до об'єктивного висвітлення подій, журналістові треба пам'ятати, що не можна підміняти факт власною думкою, оцінкою, трактуванням, інтерпретацією. Факт в журналістиці можна визначити як достовірне відображення фрагмента реальності, що володіє соціальною репрезентативністю. Саме за допомогою фактів журналісти створюють модель різноманітної дійсності. Для повного та адекватного відображення різних подій, явищ і процесів в інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних матеріалах використовуються найрізноманітніші факти: соціальні, історичні, літературні, юридичні, культурологічні та ін. Ставлення до фактів як до одиниць знання і викликає до них явну довіру у людей. Щоб бути впевненими в репрезентативності фактів, журналістам потрібно знати, по-перше, з яких джерел вони отримані, по-друге, які цілі переслідували респонденти, що повідомили про ті чи інші факти, по-третє, чітко відрізняти факти науки від буденних фактів. Наукові факти завжди засновані на численних емпіричних спостереженнях, експериментах, дослідах. Вони завжди є підсумком узагальнень, вивіреним абстрактним знанням. При цьому чим вище вимоги до точності та об'єктивності, тим більше число емпіричних спостережень і вимірювань, і тим необхіднішим є застосування статистичних методів їх обробки. В аналітичних і публіцистичних творах журналісти охоче звертаються до фактів науки. Особливо часто використовуються матеріали соціологічних досліджень, експертні висновки, статистичні викладки, результати експериментів і ін. Подібного роду фактичні дані застосовуються у вигляді ілюстративного матеріалу або в якості основних або додаткових аргументів, надаючи авторським міркуванням особливу переконливість. Використання статистичних даних відноситься до традиційних методів пред'явлення фактів. Мовою цифр можна окреслити те чи інше явище, розкрити суть проблеми, показати динаміку розвитку події, нарешті, зробити на їх основі висновки. Дуже часто наукові факти стають предметом публікації. Використання наукових фактів у журналістських матеріалах носить самий різноманітний характер: від простої констатації до розгорнутих положень. Точність і достовірність - основні ознаки всіх наукових фактів. Саме тому журналісти так охоче звертаються у своїх публікаціях до подібного роду відомостей. Поряд з науковими фактами журналісти охоче використовують у своїх матеріалах так звані буденні факти, які, представляють собою результат сприйняття людиною навколишньої дійсності, сприйняття безпосереднього, конкретно-чуттєвого, що запам'ятовується в єдності емоційної реакції і логічного усвідомлення того, що сталося. Буденні факти використовують тоді, коли необхідно розповісти про безпосередній досвід людей, про їх емоційні реакції на ті чи інші події і т. ін. Цінність буденних фактів полягає в тому, що за ними можна побачити реалії соціального життя людей . В основі буденного факту лежать не тільки якісь моменти дійсності, але і реальні вчинки людей, які можуть стати предметом журналістського відображення. Головна особливість буденних фактів - в їх життєподібності. На відміну від фактів науки вони носять синкретичний характер і в силу цього не здатні розкрити суть того чи іншого явища. Звернення журналістів до подібного роду фактів може бути обумовлено наступними причинами: по-перше, з їх допомогою можна відтворити звичний і пізнаваний читачами фон того чи іншого фрагмента дійсності, по-друге, виявити мотиви поведінки людей; по-третє, підкреслити ті чи інші сторони події. Призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення; можуть виступати в якості аргументів і науково обґрунтованих доказів. 6. Факт у природі і факт у журналістському творі. Журналістська інформація як певна частина соціальної інформації є документованими, публічно оголошеними відомостями про все, що відбувається довкола нас і незалежно від нас. Вона ґрунтується насамперед на реальних фактах. Тому для будь-якого працівника ЗМІ важливо розуміти природу й особливості факту, закономірності використання його в журналістиці. Факт (від лат. Factum-зроблен) означає, як відомо дійсну подію, те, що реально відбулося. Під словом «факт» прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, а в іншому- про факт відображений. Така двозначність слова призводить до непорозумінь,плутанини, судових розборів, адже під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми «факти підтвердилися», «факти спростовані» є нічим іншим як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося у житті, то він не може бути ані спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадках йдеться про кимось відображений факт. Факт як мікроскопічна частинка реальної дійсності, ніби вбирає в себе її певні ознаки. Будь-який факт багатший від судження. У сучасній науці підтвердилась певна практика класифікації фактів на відповідні групи. Вирізняють одиничні факти і систему, тобто групу фактів, які стосуються певного питання. Особливим різновидом фактів є статистика (типові зведені числові характеристики на основі спостережень соц..явищ) 7.Раціональне й емоційне, їх поєднання. Таня у додатку 7.Раціональне й емоційне, їх поєднання. (джерело – Інтернет :) |