1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
тема - стрижнева думка /або сума думок/, що виражає ставлення журналіста до зображувального; ідея - основний висновок твору, даний у понятійній чи образно-понятійній формі - то концепція - це той принциповий підхід, той кут зору, під яким усе, що знаходить відображення в даному творі, розглядається, трактується, оцінюється автором, замикаючись, зрештою, в певний логічний малюнок його виступу. Сюжет і композиція - це елементи форми. Ієрархічний ряд змісту і форми різних рівнів набуває такого вигляду: 1) зміст і форма окремого журналістського твору; 2) зміст і форма окремого номера газети; 3) зміст і форма окремого видання або групи видань, преси в цілому. Категорія форми в такій трактовці постає представленою низкою груп основних елементів: - жанрово-визначальні /різні модифікації жанрів, добірки, рубрики, розділи, цикли, тематичні сторінки, номери/; - сюжетно-композиційні /сюжет, композиція, верстка, співвідношення частин газети, шрифтове вирішення, ілюстративне оформлення/; - лексико-стилістичні /мова, стиль, набір зображально-виражальних засобів, тон, індивідуальна манера автора, стиль видання/. "Сюжет (франц. зиіет, - предмет) - послідовне розкриття подій, усього змісту твору, яке виявляється в образному змалюванні дійових осіб, художньому і життєво вірогідному відтворенні стосунків між ними". З усіх відомих нам елементів сюжетної схеми (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), представлених, наприклад, у художньому творі, - в журналістському виступі (та й то певного жанру: в нарисі, фейлетоні, памфлеті тощо), ми найчастіше бачимо лише три (це зав'язка, кульмінація, розв'язка). Проте і ці три елементи сюжету журналістського твору не є тотожними трьом таким же елементам сюжету журналістського твору, а виступають тут як "три точки", три основні віхи розповіді. Під ними слід розуміти, по-перше, початок, що має зацікавити читача, по-друге, середину, яка мусить розкрити суть зображуваного, по-третє, кінець, котрий завершує виклад матеріалу. Розбіжність між тими й іншими полягає в тому, що в журналістському творі (нарисі, статті, кореспонденції і т.п.) початок не завжди буде зав'язкою викладу, як в оповіданні чи повісті. А закінчення не обов'язково буде розв'язкою. Таким чином, коли йдеться про журналістський твір, то є підстави говорити лише про приблизну сюжетність, про її окремі елементи, та й то почасти у видозміненому вигляді. Інакша роль тут відводиться композиції. "...Композиція (від лат. сотрозіїіо - складати, створювати, поєднувати, компонувати) - це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин компонентів, їхня гармонія, співвідношення". Аналіз журналістської практики (її кращих зразків) дозволяє виявити найбільш поширені композиційні прийоми. До них належать: - послідовний статичний виклад: характерний для таких жанрів, як інформаційна замітка, звіт, інтерв'ю, коментар, стаття, рецензія (за приклад може слугувати будь-яка хронікальна замітка); - послідовний динамічний виклад: динаміка забезпечується чергуванням діалогів, монологів, описів, авторських реплік і ремарок, фактів, узагальнень і висновків (яскрава ілюстрація - фейлетон Степана Колесника "Куди пливе ескадра?"); - статистичний чи динамічний виклад зі вставними епізодам або ретроспекціями (за приклад можна взяти статтю Ільфа та Петрова фейлетонного звучання "Байдужість", значну частину якої становить вставне оповідання про художника, якому не допомогли відвестии до лікарні його дружину-породіллю); - авторські відступи або публіцистичні монологи: уповільнюючи виклад, вони надолужують втрачене й наповнюють темп оповіді мисловим її навантаженням (улюблений прийом С.Плачинди: майе в кожному своєму виступі він вдається до відступів в історичне минуле, де шукає відповіді на сьогочасні питання); - прийом обрамлення: це коли якась картина або теза, подається автором на початку твору і повторюється в кінці дослівно або дещо в зміненому вигляді (саме в такий спосіб вибудовує низку своїх новел, зібраних у книзі "Писанка на кленовому листку", Ф.Зубанич); - прийом рефрену: полягає в періодичному повторенні певного вислову (слова, фрази, тези чи строфи), що становлять композиційний каркас твору (дуже характерний для воєнної публіцистики О.Довженка); - прийом інверсії: при його застосуванні послідовність викладу свідомо порушується: твір може починатися з кульмінації або розв'язки з тим, щоб потім повернутися до початкових фактів чи деталей (класичний приклад - фейлетон О.Вишні "У ніч під Новий рік"). 27. Архітектоніка журналістського твору Архітектоніка твору – це ламка, ніжна структура тексту як цілісної концепції, системи, де, якщо можливо, не повинно бути нічого зайвого, але також не повинно нічого бракувати. Створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом. Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем.Тема має бути ретельно продумана та сформульована. Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” . Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно. Досконалість естетичного складника структури твору визначається передусім відповідністю структури твору його меті, здатністю його за обсягом охопити предмет, який відображається, пристосованістю до очікуваного процесу сприйняття. Таким чином, ідеться про відповідність жанру, його зображальних можливостей, з одного боку, предмету твору. З іншого – можливостям читача: його здатності сприймати, системі оцінок. Випадки невдалого вибору жанру – це звичайно порушення відповідності, коли жанр твору невідповідний своєму предмету – єдності мети, матеріалу, очікуваному характеру читацького сприйняття. 27.Архітектоніка журналістського твору. Архітектоніка - це, образно кажучи, скульптурна модель журналістського твору, де чітко окреслені всі її складові - заголовок, перша фраза (або зачин), основна частина, остання фраза (або кінцівка). Якщо сюжетність, скажімо, нарису, - це внутрішня його схема чи формула, то архітектоніка - зовнішнє вираження його будови. Що складає їхню архітектоніку, які елементи? Це - 1) заголовок 2) перша фраза, де автор сповіщає про намір присвятити свої нотатки першій сесії українського парламенту; 3) основна частина публікації, що складається з восьми розділів, кожен з яких розкриває певний аспект теми 4) остання фраза або закінчення , де публіцист висловлює прогноз. Прямий сюжет твору має розкриватися в такій послідовності: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток подій; 4) кульмінація; 5) розв'язка. Першоелементом архітектоніки виступає заголовок. Процес написання журналістського виступу має починатися із заголовка: адже ним відкривається кожна публікація на газетних шпальтах. Одначе практика демонструє нам різні варіанти народження назви: у одного автора вона передує формуванню задуму, теми, ідеї, у другого - навпаки. І справа, зрештою, не в тому, коли народжується заголовок, а в тому, як і яким він народжується. Наступний елемент архітектоніки журналістського твору - зачин. Теоретики і практики сходяться на тому, що зачин має відповідати таким вимогам: 1) він мусить прикувати, зупинити на собі увагу читача (вважає В.Карпенко); 2) його призначення - зачепити людину "за живе", примусити її замислитись (твердить В.Кожем'яко); 3) він має допомогти авторові довести свою ідею до читача, зробити того зацікавленим співбесідником (висновок Д.Прилюка). Як бачимо, перша фраза нарівні із заголовком несе на собі велике психологічне навантаження. її завдання - привернути увагу, змусити прочитати не лише заголовний, а й наступні рядки журналістського виступу. Якщо заголовком автор робить перший крок у напрямі, то зачином він мусить закріпити його. Услід за заголовком і зачином йде те, що називають основною частиною твору. її можна розбивати на окремі розділи, підрозділи (коли твір великий за обсягом), а можна і не членувати, подавати суцільним текстом. Журналіст тут, як і в заголовку і в зачині, має широкі можливості для того, щоб повідомляти, описувати, оповідати, роздумувати, зображувати. Все залежить від доцільності, вмотивованості, авторського вміння. Загальні вимоги до викладу матеріалу в цій частині ті ж самі, що й до викладу в цілому. Його має визначати предметність і змістовність, правдивість і ясність, пристрасть і жвавість, простота і безпосередність, чистота і граматична точність вислову. Методи викладу - це, по суті, методи аналізу і синтезу (індукція і дедукція, аналогія і порівняння тощо). Прийоми викладу - то прийоми аргументації (фактологічно-документальні, психологічні, образно-емоційні). Форми викладу повторюються в основному в формі заголовків і початків (наприклад: повідомлення або констатація факту дійсності; опис чи картинний опис; розповідна форма викладу; діалогічна; образне відтворення фактів і явищ дійсності). Це, однак, не означає, що форма заголовка, зачину і форма викладу в основній частині кожного конкретного твору мають бути ідентичними. Стаття чи нарис можуть початися з діалогу, а в основній частині формами викладу виступатимуть вже повідомлення чи опис, розповідь чи образне відтворення реалій життя або ж комбінація цих форм. Теоретики сформулювали такі вимоги до останньої фрази: а) треба закінчувати журналістський твір залежно від характеру . викладу і характерного змісту; б) найкращим буде таке закінчення, яке не допускає повторень сказаного і зрозумілого з викладу, а, навпаки, наштовхує читача на роздуми і осмислення прочитаного; в) найгірший кінець той, що залишається для читача непоміченим і "проковтується" без будь-якого реагування, а також зайвий, невмотивований попереднім викладом чи зовсім недоречний; г) одне із можливих закінчень, особливо в критичних публікаціях, це, як говорив М.Горький, - "биття сміхом". 27. Архітектоніка журналістського втору. Архітектоніка – це, образно кажучи, скульптурна модель журна.твору де чітко окреслені всі її складові – заголовок, перша фраза (або зачин), основна частина, остання фраза (або кінцівка). Якщо сюжетність, скажімо, нарису, - це внутрішня його схема, то архітектоніка – зовнішне вираження його будову. Елементи архітектоніки: заголовок - «Займіть свої місця...» перша фраза, де автор сповіщує про намір присвятити свої нотатки першій сесії українського парламенту. основна частина публікації,що складається з 8 розділів, кожен з яких розкриває певний зміст теми. Остання фраза або закінчення,де публіцист висловлює свій прогноз. Першоелементоа архітектоніки виступає заголовок, адже ним розкривається кожна публікація на газетних шпальтах.Наступний елемент це зачин він мусить зупинити на собі увагу читача, зачепити людину «за живе». Основна частина твору реба закінчувати жур.твір залежно від характеру і викладу зміста, найкращим буде закінчення, яке не допускає повторень. 28.Образна структура журналістики. Журналістика, публіцистика використовують образно-понятійний метод відображення дійсності. Образність надає журналістським творам художньої виразності, емоційної забарвленості, робить їх життєво правдивими. Образність - спосіб естетичного освоєння дійсності, який полягає у специфічному відтворенні життя за допомогою образів. Велику роль у здійсненні цього відіграють вимисел і домисел. У журналістики і публіцистики своя естетика, особлива образність. Звернення журналістів і публіцистів до прийомів художнього письма - якість, що характерна не стільки для художнього, скільки естетично розвинутого буденного мислення. Виразність цифри, цитати, документальний образ - надзвичайно складне мистецтво художньої типізації факту. Побачити, виявити образ - мистецтво надзвичайно тонке. Образ - специфічна форма естетичного освоєння дійсності. Конкретна і в той же час художньо узагальнена картина життя, яка створена за допомогою слова. Образ є формою існування змісту твору, носієм думки, який виразно розкриває читачеві ідею, впливає на людське почуття. У цьому його пізнавальна і виховна цінність. Образ в журналістиці - це концентроване вираження думки, дії, характеру, який формує наочно-порівняльну уяву про об'єкт відображення, його домінуючі ознаки і виражають позицію автора. Чим яскравіші і різноманітніші образи журналіста, тим дієвішими будуть його твори. Образ у журналістиці дає змогу яскраво відтворити явище, глибоко розкрити суть описуваного предмета, точніше його оцінити. На відміну від образу саме художнього, показує дійсність опукліше, рельєфніше, тенденційно спрямованіше, політично виразніше, без особливої деталізації. Типологія образів у журналістиці: саме публіцистичний образ, словесний образ та інші елементи художньої стилістики; художній образ; публіцистико-художній образ; асоціативний художній образ; образ автора; окремі образні елементи. Різновиди саме публіцистичного образу: образ-факт, образ-ха- рактер, образ-символ. В останніх жанрах основним, цементуючим форму відображення дійсності компонентом є публіцистико-ху-дожній образ. Механізм його зародження і функціонування можна виразити таким творчим ланцюжком: поняття стає образом, а образ розкриває думку. Публіцистико-художній образ - "образ-зв'язківець" між публіцистикою і художньою літературою, але все ж відносно самостійна ланка в образній структурі журналістики. Публіцистико-художній образ - один із виразних засобів образного мислення публіциста, впливу на художній досвід читача. Мотивом у створенні публіцистико-художнього образу нерідко виступає соціальне замовлення, образний виклад соціального явища, який узгоджується з внутрішнім порухом душі публіциста, з його здатністю мислити як політик і художник. В образному потенціалі журналістики завжди присутній оптимізм мислення автора, що в цілому відповідає духу і букві принципів творчого процесу. Виступаючи представником і виразником суспільної думки, журналіст тим самим висловлює своє світорозуміння і світосприймання. Образ автора-оповідача мов би з'єднує зміст і форму, стає посередником між дійсністю, результатами її усвідомлення журналістом і читачем. Сама поліфункціональність автора у творі народжує особливий образ - образ автора. Образ автора - не звичайний "образ", "характер" у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає особливості цієї особистості. Якщо в художній літературі образ автора - все-таки образ зображений, тобто образ, який має автора (письменника), то в журналістиці ми маємо справу не з образом оповідача, а безпосередньо з автором. Іншими словами, маємо справу з автором-людиною, яка не ставить собі за мету створення власного образу. В цьому принципова різниця і унікальність образу автора в журналістиці. Авторське самовираження має кілька шляхів: або "риска в риску", або об'ємно і опукло. Проте співвідношення образу автора з реальною особистістю не завжди прямолінійно, адекватно проявляється у творі. Образ автора - не самоціль у творі. Журналіст у силу своєї місії творчості не прагне до цього. Текстові і нетекстові показники особливості, в цілому випливають із ситуаційної ролі автора, його контактів з матеріалом і читачем. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача. Характер образу автора в журналістиці має першочергове значення при вивченні індивідуального стилю. Але треба мати на увазі і такий аспект авторської поведінки, як його ставлення до предмету відображення і його "власна" участь в оповіданні. Типологічні варіанти характеру "образу автора" засвідчують: автор поза подіями, або автор - безпосередній учасник цих подій, або автор, який "перевтілився" в героя. Отже, образ автора можна трактувати як образ, що об'єднав всі прямі й дотичні прояви у творі особистості журналіста, його індивідуального стилю, ставлення до героїв та подій. Ступінь повноти образу автора та його прояву в тексті різний: якщо твір автобіографічний, у ньому він фіксується з максимальною виразністю і повнотою. Зрозуміло, образ автора тісно пов'язаний з емоційно-виразним способом втілення теми і знаходиться в прямій залежності від мови та стилю твору, тобто "емоційним підтекстом". |