1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
Тема літературного твору - це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем. У творах інформаційних повідомляється, менше чи більше пояснюється певна система новин. У цьому випадку факт і тема збігаються. В аналітичних текстах, окрім цієї подієвої інформації, порушується певна проблема, робиться спроба дати відповідь на питання, які хвилюють громадськість. Та ось визрів задум, продумана тема. Автор у загальних рисах уже знає, на якому матеріалі та які питання висвітлюватимуться. У його свідомості визріла мислена модель, схема майбутнього твору. І тут з'являється ще один компонент творчого мислення, на який звертають увагу самі публіцисти і якого не помічають теоретики. Йдеться про те, що можна називати концепцією, гіпотезою, версією аналітичного твору. Тему можна сформулювати без доказів, а концепція неодмінно містить обґрунтування, докази, резони. Від задуму до теми півкроку, до концепції -повний крок"1. Концепція чи версія - це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв'язання. попереднє продумування майбутнього виступу дає змогу авторові знаходити потрібні сюжетні ходи, деталі, образи. Ідея - це, як відомо, головна думка літературного, мистецького чи публіцистичного твору. 50.Автобіографізм у журналістиці. Автобіографізм в журналістиці, публіцистиці - поняття бінарне Воно включає: Автобіографізм героя, тобто спогади про власне життя самого автора твору (в практиці зустрічаються твори, написані від особи самого героя, або "автобіографічне" героя інтенсивно використовується в композиції і стилістиці твору); Автобіографізм автора, тобто самого журналіста-публіциста як автора твору з різними комбінаціями та дозами. У бінарній значимості автобіографізму - героя і автора - питома вага останнього помітно збільшується. Використання його значно підсилює достовірність, точність, емоційність виступів. У такому вигляді читач беззастережно вірить прочитаному, бо розуміє: перед ним не плід художнього вимислу, а реальний "відтінок життя", людська доля. "Ефект достовірності" значно посилюється. Зрозуміло, говорячи про себе, автор насправді говорить про загальне, про людство і його епоху як їхній представник і сучасник, що свідчить про конструктивну функцію автобіографізму. У творчій практиці сучасної публіцистики автобіографізм автора реалізується в двох планах: автобіографізм особистісний (розповідь, відомості про життєвий шлях публіциста) і автобіографізм творчий (розповідь, відомості про творчий шлях публіциста, його оцінка власної діяльності і діяльності колег, "секрети" творчої лабораторії тощо). Нерідко автобіографізм творчий носить проблемний характер, торкається суттєвих питань ефективності публіцистичного слова, чутливості соціального слуху. В разі потреби журналіст-публіцист вдається до авторецензії, яка має пояснення й уточнення до задуму, розкриває окремі етапи роботи над твором, принципи його творчої манери. Автобіографізм особистісний і творчий інколи гармонійно синтезуються та спрямовуються у творі як одне ціле. Природа автобіографізму в журналістиці подвійна: з одного боку, він конкретний (об'єктивний), з іншого - не позбавлений чуттєво-оціночного "нарощення" (суб'єктивний) в процесі осмислення дійсності автором. Виходячи з цієї особливості, можна помітити ще одну властивість, точніше, функцію автобіографізму: він виконує асоціативно-естетичну функцію, яка базується або використовує особливості інших функцій - інформаційно-пізнавальної, комунікативно-естетичної (гедоністичної). У зв'язку з цим зауважимо: автобіографізм визначає і читацьку орієнтацію, а відтак здатний викликати підвищений інтерес і до самого процесу об'єктивізації інформації. В свою чергу використання автобіографізму дається взнаки на пошуках індивідуалізації власного стилю. Тому, все ж не забуваймо: захоплення автобіографічною інформацією не бажане. Рецепт повсякчасного автобіографізму журналістських, публіцистичних творів знаходиться у відомому протиріччі з теорією та практикою цього виду творчості. З іншого боку, його використання не заперечується. Головне - відчувати межу. Аби не було "самозакоханості", щоб суспільний інтерес був вищим за власний, не було різних тлумачень і викривлень. 51. Свобода слова і цензура в Україні. Свобода слова – одне з ключових понять демократичного суспільства, проголошене як національним (ст.34 Конституції України), так і міжнародним законодавством (Європейська конвенція з прав людини, Всезагальна декларація прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права). Зокрема, стаття 10 Конвенції передбачає: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів». Слід зазначити, що тлумачення права на вільне висловлювання в сенсі свободи преси здійснило значний поступ завдяки практиці Європейського Суду з прав людини. За рішеннями Суду за останніх років, право на вільне висловлювання та на інформацію в частині свободи преси розповсюджується також і на захист джерел інформації журналістів. Більшість конституцій світу, проголошуючи свободу слова, прямо заперечують цензуру (ст. 15 Конституції України). Цензура визначається як контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда. Як правило, проявляється у придушенні вияву певних ідей, торкання певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілізувати суспільство, над яким уряд має контроль.Отож, зважаючи на те, що свобода слова в Україні гарантується національним та міжнародним законодавством, до того ж, необхідно створити дієвий механізм протидії проявам цензури в Україні, щоб реалізація права на свободу слова могла існувати за будь-якої влади та опозиції і не ставала приводом для політичних спекуляцій.
52. Політична кампанія в пресі: типи та етапи. Відчутна політизація масової свідомості – результат парламентських, президентських виборчих перегонів, чоціологічних опитувань, референдумів. Безумовно, що це не може не позначитися і на формах діяльності в мас-медіях, знаходячи своє вираження, зокрема, в підвищенні ролі мас-медійних кампаній. Три види:
В основі мас-медійних політичних кампаній – теми тактичного і стратегічного характеру, пов’язані з актуальними політичними, соціально-економічними і господарчими проблемами на певному етапі життя суспільства. Тут важливо визначивши тему кампанії, знати її публіцистичне зерно, найбільш продуктивну форму її проведення, яскравий девіз чи лозунг, які виражають цю тему. Ефективність кампанії зростає при налагодженні координації ЗМІ різних рівнів та регіонів. Взаємодія мас-медіа різних регіонів робить політичну кампанію особливо масштабною. Успіх політичної кампанії закладається вже на її інформаційно-підготовчому етапі. І починається він, як правило, з визначення громадської думки. Зацікавивши аудиторію першим повідомленням кампанії, необхідно далі постійно слідкувати за утриманням її уваги, готувати свідомість людей до сприйняття нової і нової інформації. Тут необхідно пам’ятати про так званий закон очікуваності. За цим законом всяке нове повідомлення має бути узгоджене з попередніми знаннями людини. Необхідно повторювати в мас-медіях повідомлення про первісний факт за наростаючою лінією. Надто важливим є постійний розвиток, поглиблення проблематики кампанії, своєчасна зміна акцентів. Ритмічна будова кампанії – одна з головних проблем її організації і проведення. Спеціалісти вважають, що процеси забування у людини починаються відразу після завчання, яке спершу йде швидкими темпами. Тому кампагнію треба вести особливо інтенсивно на її початку, щоб закріпити основні її засади у свідомості аудиторії. У політичному процесі мас-медіа виконують бінарну функцію: репродуктивну (тобто відтворюють політику) і продуктивну (ЗМІ самі творять політику). 53. Сучасна українська портретистика. Портерт – зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя героя, одягу, взуття тощо. В журн. творі дає можливість наочно побачити героя, і в цьому плані він стимулює читацьку увагу. Інша його функція – допомогти через відтворення певних зовнішніх деталей зазирнути у світ душі людини, світ її емоцій і почуттів. В журн. практиці портрет утвердився як жанровий різновид: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет. Увага мас-медіа зосередилася на політичних портретах насамперед історичного характеру. Це особливо стосується діячів і явищ, які були під забороною або довколо яких десятиліттями творилися міфи. Деякі видання, як наприклад, „Дзеркало тижня”, перейшли від політичних портретів видатних особистостей до соціологічних портретів політичних об’єднань. Багатьом зацікавленим у з’ясуванні суті політичних процесів запам’яталися солідні аналітичні нариси про найголовніші пол. партії України, опублік. на поч. 2002 р., якраз напередодні виборів до ВР. 54. Новітні жанрові форми журналістської практики. В результаті продуктивно-творчої інтерграції публ. і худ. літератури, особливо поезії, розвилися і утвердилися у журн. практиці такі жанри: газетне оповідання, газетний вірш, віршована текстівка, віршований коментар. Репортаж, нарис, щоденник, лист мають свої поетичні еквіваленти. Сатиричну групу жанрів урізноманітнюють віршований фейлетон, віршований памфлет, а також пародія, епіграма, мініатюра, байка. Аудівізуальні ЗМІ виробили цілу низку жанрових модифікацій, окремі види груп. Так, радіомовленню притаманні й так жанри як радіовиступ, радіооповідання, радіокомпозиція, радіоп’єса, радіофільм, радіопостановка. Аналогічні жанри властиві й телебаченню, однак жанрова палітра його дещо багатша – ток-шоу, ігри, телемости тощо. Суч. журн. практика виробила певні форми подачі фотожурналістики. В системі жанрів фотожурн. слід виділити тількі ті форми, які цілком склалися: фотозамітка, фотоінформація з її позитивно-критичними різновидами, фоторепортаж і фотонарис 55. Політична кар’єра журналіста На парламентських виборах 2006 року за списками різних партій та блоків до парламенту балотувалось на диво дуже багато відомих журналістів. Серед них генеральний продюсер "Студії "1+1" Ольга Герасим'юк (НСНУ), генеральний продюсер телеканалу ICTV Олександр Богуцький ("Пора-ПРП"), випусковий редактор телеканалу "К1" Вахтанг Кіпіані ("Пора-ПРП"), ведуча-сурдоперекладач "Студії "1+1" Наталія Дмитрук ("Пора-ПРП"), колишній віце-президент НТКУ Андрій Шевченко (БЮТ). Та перебування журналістів у списках партій викликає підозри щодо того, чи зможуть вони займатися своєю професійною діяльністю без спокуси суб'єктивізму, або, щогірше, перетворення у партійних агітаторів. Чи може журналіст бути водночас політиком? - Що змусило Вас піти у політику? Сергій ТАРАН: Але і одночасно ще дуже мало для того, щоб свобода слова стала справжньою: влада мляво реагує на критику у ЗМІ, не створено суспільного телебачення, не створено умов, що дуже важливо, щоб ті позитивні зміни, які зараз відбуваються, були скріплені законодавчими актами. І тому, коли тобі не подобається, як щось роблять інші, то треба це зробити самому. Я вважаю, що має бути прошарок політиків, який захищатиме свободу слова. Тому дуже природно, що журналісти йдуть у політику. Олег ЛЯШКО: Обридло дивитись на те, що відбувається в країні, - спробую навести лад. Андрій ШЕВЧЕНКО: У мене є абсолютно конкретна ціль - це створення суспільного телебачення і роздержавлення мас-медіа. Я переконаний, що це одна з речей, які дуже шкодять ринку, і я бачу, в якому приниженні є журналісти, які працюють на державних телеканалах чи в газетах. Це ситуація, яку точно треба вирішувати. У широкому сенсі питання в тому, що в Україну хоч і прийшла свобода слова, але вона не перемогла остаточно. Канали дуже часто говорять те, що потрібно власникам, а не те, що є насправді, тому що в редакціях є самоцензура. І я особисто хочу зробити так, щоб свобода слова була не випадковим збігом обставин, а "залізобетонним" правилом. - Як Ви вважаєте, чи є нормальним, принаймні з етичного погляду, що журналісти поєднують професійну діяльність із політичною? С. Т.: Питання в тому, чи дотримуються журналісти журналістських стандартів. Коли журналіст чітко розрізняє межу між фактом і коментарем, має чіткі посилання на джерела інформації, то тоді проблеми в цьому немає. Ми ж мали дуже багато випадків, коли журналісти не були в списках, але дозволяли собі перетворитися на пропагандистів. І ми можемо мати випадки, коли журналісти є в списках, але при цьому дотримуються збалансованої інформації. Інша річ, коли журналіст обіймає керівну посаду в телерадіокомпаніях, бо тоді він регулює інформаційну політику і треба говорити вже про політичну заанґажованість. Але це питання журналістської етики, і ті журналісти, які обіймають керівні посади, мають подумати над тим, щоб на час виборів піти у відпустку. Але ключове тут питання - дотримання журналістських стандартів. О. Л.: А Пабло Неруда нормально чинив, коли так робив? На мою думку, це нормально. Ми спілкуємося з виборцями, і вони це нормально сприймають, а якщо комусь це не подобається, то це вже інше питання. В. К.: Слушне запитання. Я розділяю думку, що така ситуація не нормальна, а тому на час виборчої кампанії вирішив піти у творчу відпустку на кілька місяців. Зараз я діятиму в ролі "вільного стрільця" - публіциста, який пише про те, що цікаво, і водночас як кандидат у депутати буду брати і вже беру участь в агітаційних турах на підтримку блоку. За великим рахунком, я не вважаю, що в моїй діяльності випусковим редактором на каналі "К1" я якось міг би сприяти якійсь із політичних сил. Але я бачу, що люди хочуть, щоб було так: "мухи окремо, котлети окремо". То я погоджуюся і зробив так, як належить. А. Ш.: Вважаю, що це дуже погано і підриває основи нашої професії. Тому я на час виборчої кампанії відмовився від усіх професійних проектів і закликав усіх наших колег також припинити професійну діяльність на час виборчої кампанії. Я переконаний, що не можна це поєднувати. Ну не можна до другої години дня працювати кандидатом у народні депутати, а після другої - випусковим редактором, або, працюючи генпродюсером, розказувати своїм журналістам, як треба висвітлювати ці вибори. Тому журналісти мали б показати приклад політикам, як можна розділити власні інтереси і не підривати довіру до професії. На жаль, мені дуже прикро, але не всі мої колеги цю логіку сприйняли. Хоча серед журналістів, які пішли в політику, є дуже достойні люди. - Чи відчуваєте ви себе політиком? С. Т.: Я думаю, що ті люди, які займаються громадською діяльністю і захищають свободу слова, вже давно відчувають себе політиками. Адже це питання було одним з ключових за колишнього режиму, і багато громадян вважало за обов'язок захищати цю свободу слова, а це вже політична діяльність. |