1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика

• Название: 1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
• Анкор: vidpovidi_na_pit.doc
• Дата: 03.06.2018
• Размер: 0.66 Mb.
• Имя файла: vidpovidi_na_pit.doc
• Тип: Документы; #19932
• страница: 5 из 13

28.Образна структура журналістики. (див.також 30)

Образна структура журналістики є засобом підвищення якості журналістського матеріалу. У теорії журналістики такі художні засоби, як тропи, деталь, осмислюються як найелементарніші образи. Під образною структурою розуміємо найдрібніші художні елементи тексту, які “працюють” на цілісне інформаційне вираження.

Відмінною рисою сучасної журналістики є постійне розширення арсеналу художньо-виражальних засобів, покликаних найбільш яскраво висвітлити той чи інший факт або явище дійсності. 

Журналісту, щоб створити повноцінний образ, необхідно не тільки включитися в пізнавальний процес, а й образно осмислити навколишній світ залежно від поставлених перед ним творчих завдань. 

Фарби для створення образу можна знайти на будь-якому структурному рівні мови: всюди, де є альтернатива, де є стилістичний вибір.
- фонетичний рівень і графіка;
- морфологічний рівень і словотвір;
- лексичний рівень і фразеологія.

Фонетичні та графічні засоби
Як засіб залучення уваги в сучасних текстах використовуються заголовні букви. Цей прийом певною мірою характеризує і автора.
Використання іноземної графіки також досить широко представлено в сучасній пресі. Цей графічний прийом налаштовує читача на те, що автор компетентний у зарубіжній тематиці.
Лексичні та фразеологічні засоби
Елементи жаргонів і сленгів. Цитати і парафрази
Образна структура будь-якого жанру художньої публіцистики має тенденцію до постійного розширення та оновлення.

29.Інтер’єр, пейзаж як елементи поетики журналістського твору.

Місце і функція пейзажу в журналістському творі специфічні. Як виразний засіб, пейзаж в журналістських жанрах "працює" на зміст, несе глибоку ідею. Картини природи сприяють розкриттю ситуації служать фоном, на якому розгортаються події, вказують на місце і час, створюють локальний колорит, той настрій, ті почуття, які викликає природа у героя, посилюють ліризм і драматизм оповіді, уви­разнюють ідею твору.

Найчастіше до інтер'єру вдаються у репортажі, кореспонденції, нарисі, коли необхідно показати обставини, в яких відбувається подія. Опис внутрішнього вигляду будинку, меблів чи інших побуто­вих речей багато що може розповісти про вдачу, вподобання, характер героя.

30.Поет і газета. Художність і образність в журналістській творчості.

При звичному погляді на газетну сторінку ми одразу стикаємося із різною за характером інформацією. Насамперед із фотоілюстрацією. Відмінні за характером, інформаційною та естетичною насиченістю фотографії, карикатури, малюнки образно, наочно, зримо відтворюють події і факти, впливаючи на зорове уявлення реципієнта. Якщо подібний зоровий ряд відсутній у радіоінформації, за винятком хіба що певного звукового фону, то телевізійна інформація поруч із звуковим рядом містить цілу сукупність зорових образів у вигляді відзнятих епізодів, сцен, сюжетів.

Але й на вербальному рівні ми весь час стикаємося не тільки із певною системою елементарних понять, але й образних вкраплень у вигляді крилатих виразів, вдалих співставлень, іронічного підтексту, лаконічно відтворених за допомогою слова, навіть не обов’язково образного. Концентровано вони часто живуть уже в рубриках, заголовках, лідах, врізках. 

Сучасна журналістська практика, а вслід за нею і теорія досить чітко розмежовують журналістську інформацію і аналітику, тобто цілу систему різновидів текстів науково-просвітницького та публіцистичного характеру. Новинна журналістика або подієва інформація відзначаються не тільки винятковою стислістю і точністю, але й строгістю, документальністю, об’єктивністю і безсторонністю викладу фактів. Тут образність не тільки неможлива, але, як правило, небажана, оскільки неминуче несе елемент авторського ставлення, оціночності.

Інша справа публіцистика. В ній своєрідно поєднуються, переплітаються елементи логічно-абстрактного мислення, симбіоз поняття і образу. Звичайно, у якихось певних дозах і хронікер може вдатися до влучного, крилатого виразу, скористатися дотепом, промовистою деталлю, але домінуючою тут є строга мова понять, протокольний стиль, певна стереотипність (не плутати із штампом) викладу. Особливі вимоги у цьому плані ставлять перед автурою сучасні інформаційні агентства.

Але публіцист, есеїст, коментатор, оглядач, популяризатор науки можуть і вдаються до використання різних видів образу, починаючи від словесного або образного виразу, художньої деталі, образної картини і закінчуючи образом-персонажем.

Словесний образ, або образний вираз — одна з елементарних часток, з яких зітканий поетичний і у якійсь мірі публіцистичний текст. Це своєрідна комбінація мислі і образу, уявлення і смислу. Але уже на цьому рівні помітна суттєва різниця між цими, умовно кажучи, атомами художнього і публіцистичного твору. Хоч жоден художній твір не будується виключно на образних виразах або тропах, хоч художник теж користується безóбразним словом, та співвідношення образного і безóбразного начал уже на словесному рівні в поетичному творі, у ліриці і публіцистиці різне. Концентрація образного елемента у публіцистичному тексті нижча. Тут домінує понятійне мислення, підкріплене образом, а не навпаки, як, скажімо, у ліриці. 

Крім того, у публіцистиці на перший план виступає такий словесний образ, який націлений більше не на розкриття почуттів, а певних політичних, соціальних, філософських понять. У цьому неважко переконатися, прочитавши по кілька публіцистичних творів, скажімо, не тільки Миколи Хвильового, Майкла Йогансена чи Івана Багряного, але й пересічний текст кращих сучасних газетних публіцистів.
31.Проблемна ситуація в творчості журналіста.

- політична- відсутність свободи преси, проблеми правосуддя та державної безпеки, існування груп тиску, правова незахищеність журналістів, відсутність особистої безпеки розповсюджувачів, обмеженість свободи передачі інформації (цензура)

- етична - відсутність поваги й толерантності в журналістському корпусі. Працівники преси не гребують жодними засобами й способами, аби усунути суперника. Вони й досі не усвідомили, що солідарність між ними набагато важливіша за їх погляди та надмірні амбіції. 

- економічна - велика сума початкового капіталу, ціна видання, ресурси, розповсюдження, розміщення реклами, друкарське та видавниче обладнання;

- професійна - брак кваліфікованих кадрів; відсутність довіри між авторами та видавництвами; проблеми менеджменту й власника; некомпетентність видавців. Хоча фахові проблеми більше пов'язані з якістю та змістом видань, значення їх є не менш важливим.

- проблеми, пов'язані з державою. Це насамперед: недостатня кількість видань, державні субсидії, конкуренція між державною і приватною пресою.
32.Аналітико-публіцистичні жанри та їх різновиди.

До традиційних аналітичних жанрів належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нетрадиційних: анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь. Це публікації, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти, явища, зокрема і готові тексти – виступи політиків, вчених, наукові та художні твори, публікації преси, кіно.Аналітичні жанри поділяються на традиційні, що давно використовуються в журналістиці, та нетрадиційні, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася потреба. До традиційних належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нових, нетрадиційних – анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь.

Аналітичний звіт. Предметом журналістського аналітичного звіту є результат вербальної діяльності спеціально зібраної групи людей, а простіше кажучи – виступу, доповіді, розмови учасників усіляких зборів, засідань, з'їздів, злетів, конференцій тощо. Цей же предмет, зрозуміло, може бути відображений журналістом і в жанрі замітки, репортажу, кореспонденції властивими цим жанрам способами, мовою й ін. Але ця обставина аж ніяк не заважає вести мову про аналітичний звіт як про самостійний жанр журналістики.

Аналітична кореспонденція. У кореспонденції аналіз поглиблюється, стає масштабніше. Його предметом стає локальна, обмежена часом чи простором ситуація. Вона може бути зв'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденція стала одним з улюблених жанрів публіцистики в газетах. Її автор прагне дати читачу досить повне представлення про ситуацію що виникла – найважливіших її сторонах – і висловити свою думку про подальший її розвиток і можливі його результати. Це визначає особливості структури кореспонденції. Звичайно вона поєднує кілька фактів і їхніх подробиць, які пов'язані з розглянутою ситуацією і розкривають її розвиток. Вдалий коментар має завжди гарний логічний висновок. Факти, що коментуються, коментують їх деталі, подробиці служать аргументами на користь висунутої автором тези чи посиланнями з його виводу.

Аналітичне інтерв'ю. Жанр інтерв'ю є результатом «закріпленості» у журналістському тексті форми одержання автором цього тексту визначених фактів про дійсність за допомогою методу інтерв'ю. Інформація, отримана методом інтерв'ю, може бути трансформована і представлена, наприклад, на газетній смузі у вигляді кореспонденції, звіту, репліки, статті. Це означає, що використання даного методу при зборі інформації ще не породжує автоматично жанр інтерв'ю. Лише, у випадку яскравого виявлення в тексті «ходу» застосування цього методу він може визначати форму такої публікації як діалогічну, питально - відповідальну.

По цій домінуючій ознаці текст може бути названий жанром інтерв'ю. Однак те, до якої групи жанрів можна відносити конкретне інтерв'ю – інформаційним чи аналітичним, залежить від змісту тексту, викладеного у формі інтерв'ю. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає насамперед у тому, що своїми питаннями він задає насамперед напрямок аналізу, що звичайно здійснює сама людина у якої беруть інтерв'ю.

Коментар. З його допомогою автор виражає відношення до актуальних подій, формулює зв'язані з ними завдання і проблеми у формі стиснутого аналізу чи недоліків досягнень, а також виражає їхню оцінку, прогнозує розвиток і т.д. Коментар різниться від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду, й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, що вже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.

Рецензія. Це жанр, основу якого складає відгук (насамперед – критичний) про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики тощо. В якій би формі не був даний такий відгук, суть його – виразити відношення рецензента до досліджуваного твору. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів відображається насамперед у тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, замальовки, репортажі і т.п., а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі

Стаття. Жанр статті є головним в аналітичній журналістиці. Під нею розуміють публікації, що аналізують деякі ситуації, процеси, явища, що лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої політичної, економічної чи іншої значимості і з'ясування того, які позиції варто зайняти, як поводитися, щоб підтримати чи усунути таку ситуацію, такий процес, таке явище.

Ще точніше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналізу актуальних, суспільно значимих процесів, ситуацій, явищ і керуючих ними закономірностей.

Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єдність наочного висвітлення суспільних подій і думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуації. В огляді яскраво виявляється позиція журналіста.

Прогноз. Іноді поняття «прогноз» журналісти заміняють поняттям «гіпотеза». Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ.
32.Аналітико-публіцистичні жанри та їх різновиди.

АНАЛІТИКО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ ТА ЇХНІ РІЗНОВИДИ

До XX ст. поняття "кореспонденція" (в значенні жанру) не було. Під цією назвою об'єднувалось все те, що надходило для опублікування - листи, замітки, статті. Згодом кореспонденція окреслюється як самостійний жанр, поступово набуває все більшого значення, утверджується на сторінках преси.

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ - один із важливих аналітико-публіцистичних жанрів, який, використовуючи достовірні, об'єднані спільністю теми факти, публіцистичними засобами відображає певну сторону сучасної дійсності, обмежену місцем і часом. Різновиди кореспонденції: Інформаційна, аналітична (проблемна), критична.

Слово "стаття" вживається нині у кількох значеннях. У літературній творчості під ним здебільшого розуміють загальну назву будь-якого матеріалу, надісланого до редакції чи вже опублікованого. Однак стаття - це окремий жанр, який має свої особливості.

СТАТТЯ - порівняно невеликий за обсягом публіцистичний твір, в якому автор, аналізуючи факти, явища життя, доносить до читача за допомогою логічних (аналіз та синтез), частково образних аргументів певну думку, ідею. Основою статті є конкретна проблема, навколо якої групується весь матеріал, логічно, доказово розгор­тається думка.

Стаття має кілька різновидів: передова стаття (її підвиди - оперативна, загальнополітична або пропагандистська), теоретична стаття, проблемна стаття. Окремі дослідники одним із різновидів статті вважають публіцистичний коментар.

КОМЕНТАР - злободенний публіцистичний виступ, який пояснює і оцінює важливі політичні, державні, господарські, культурно-мистецькі та інші події, офіційні урядові документи, статистичні введення, протоколи масових зібрань, публікації і передачі ЗМІ. Залежно від об'єкту коментаря визначається його тематична спрямованість-політичний коментар, воєнний коментар, сільськогосподарський коментар тощо. Він маже мати тон і критичний, і політичний, і сатиричний.

РЕЦЕНЗІЯ - аналітико-публіцистичний жанр, який аналізує й оцінює літературний, мистецький чи науковий твір. Від інших відрізняється насамперед тим, що за об'єкт свого розгляду бере не безпосередньо факти дійсності, а життєві явища, уже відображені, тобто у ньому "відображення відображеного". Має широкий тематичний діапазон (всі види мистецтва, науки, літератури тощо).

Різновиди рецензії за формою та за методом освоєння факто­логічного матеріалу - аналітичні та інформаційні. В свою чергу, ці два різновиди можна розділити на підгрупи: рецензія-анотація, рецензія-репліка, рецензія-фейлетон, рецензія-відкритий лист, оглядова стаття, яка виходить за рамки жанру, але є поширеною формою оцінки літературно-мистецьких явищ.

ОГЛЯД - жанр журналістики, який містить оцінки сукупності однорідних фактів з певної сфери життєдіяльності людей протягом певного часу, з метою дати аудиторії об'єктивну і цілісну картину дійсності, своєрідну панораму життя, одну з його сфер. Ґрунтується на вагомій фактичній основі, розробляє актуальну тематику, ставить гострі проблеми суспільно-політичного характеру.

Виділяють огляди загальні, тематичні, інформаційно- чи аналітико-публіцистичні. Набираючи яскраво окреслених форм, вони виявляються у таких різновидах: телеогляд, радіоогляд, міжнародний огляд, огляд на внутрішні теми, огляд листів, театральний огляд, літературний огляд, спортивний огляд тощо.

ОГЛЯД ПРЕСИ - аналітико-публіцистичний жанр, який являє собою форму рецензування. Від літературної рецензії відрізняється специфікою об'єкта розгляду: аналізує періодичне видання - газету чи журнал, а також матеріал, переданий по радіомовленню чи телебаченню. Має такі різновиди: загальний, інформаційний, тематичний.

ЛИСТ - аналітико-публіцистичний жанр у формі звернення автора або групи осіб до газети, журналу, на радіо і телебачення (або через них ) з різними важливими питаннями суспільно-політичного, морально-етичного змісту. Як публіцистичний жанр має багато різновидів. Найважливіші серед них: т. зв. відкритий лист, послання, заява, звернення, привітання.

33.Автор як персонаж публіцистичного твору.

Це передусім виявлення особливостей художнього діалогу автора та персонажа у творах з однозначною, іноді категоричною авторською позицією.

Оскільки співвідношення автора та персонажа регулюється грою, втілення в тексті за допомогою персонажів конкретної думки, ідеї, утвердження моральних цінностей, орієнтирів, окреслення світоглядної позиції письменника тощо, є неможливими. За грою, котра, балансуючи між протилежностями, врівноважує їх, за грою, що дезорієнтує читача в його ставленні до традиційного, звичного, авторська позиція не проступає. Водночас, перверзійна гра маркує ті явища, фактори, на які спрямовується, як такі, що потребують переоцінки, тобто викликають сумнів автора в доцільності, правомірності свого подальшого існування. Отже, авторська точка зору опосередковано все ж проявляється у творі. Якщо сам зміст тексту не дозволяє читачеві відтворити авторську позицію, то надтекстовий концепт авторської гри, або ж дія принципу “автора-гравця” заповнює смислові пустоти. Таким чином, гра, яка, з одного боку, розхитує орієнтири, з іншого, – забезпечує комунікативний зв’язок “текст-читач”.Розмивання, розщеплення “Я”-автора і “Я”-персонажа у творах автора є цілком осмисленим, контрольованим засобом творення тексту-гри.

Значення набуває сам процес забави зі словом, його смислом. Наприклад спроби “самоідентифікації” переростають в цілком усвідомлену автором забаву як із процесом пошуку, так і з означенням особи: “Я”, “ТИ”, “ВІН”. А позбавлений цілісності суб’єкт, що лише умовно сприймається нами як персонаж, перетворюється на поле авторської гри зі словом, його звучанням, ритмікою фрази, на простір, придатний для “синонімічних вправлянь”. Таким чином, пошуки “Я” губляться в “лексичних джунґлях”, насаджених “автором-гравцем”. Факт саме усвідомленої, відкритої гри постійно наголошується в тексті, оголюється побіжними уточненнями, коментарями, правками умовного скриптора, рецензента, редактора. Зокрема, прийоми цитати, алюзії стирають особистість автора і засвідчують можливість існування твору лише як продукту інтертекстуальної гри. Яскраво вираженою суб’єктивною оповіддю в сучасній українській прозі вирізняється роман “Польові дослідження з українського сексу” О.Забужко. На перший план у творі виходять особистісні, інтимні, сповідальні інтонації, що передбачають висловлення потаємного, суто індивідуального.

Очевидно, буквальне ототожнення героїні роману “Польові дослідження з українського сексу” з особистістю самої авторки відбувається великою мірою завдяки введенню в оповідь реальних фактів з життя письменниці (героїня твору наділяється іменем письменниці (Оксана), батько її, як і батько самої авторки, – дисидент, тощо). Ефект автобіографізму створюється завдяки відкритості оповіді, емоційній відвертості, озвучення суто інтимних, особистісних моментів. Тим часом, таке введення інтимних моментів у текст (еротичні сцени, відверті спогади про сім’ю тощо), винесення їх напоказ, читацький суд, десакралізують інтимне, позбавляють його аури особистісного, суто індивідуального.