1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
34.Соціологічні методи в діяльності ЗМІ. Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що буквально означає "шлях до чогось". Метод — це спосіб побудови і обгрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій. Соціологія розробила систему методів досліджень — анкетного опитування, інтерв'ю, аналізу документів, спостереження, процедур узагальнення та інтерпретації емпіричних даних. Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть. Спостереження — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження). Експеримент. Термін "експеримент" латинського походження від experіmentum — спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів. 35.Журналістський пошук: особливості і жанрова специфіка. Займаючись пошуком інформації, журналіст проробляє свій власний стиль роботи з джерелами інформації, тому йому необхідно об’єктивно представляти різні джерела інформації і володіти їхніми координатами. Документальні джерела інформації Предметно-речова галузь як джерело Предметно-речова галузь-це те, що оточує нас. Це предмети, речі, об’єкти, які можуть слугувати для журналіста носієм різної інформації.
Людина як джерело журналістської інформації Державні організації як джерела інформації Інформаційні агенції Інтернет як джерело журналістської інформації Спеціалізовані сайти для журналістів Жанр інтерв’ю як джерело інформації Масове опитування і анкетування Спілкування журналістів між собою Спостереження і експеримент Існує величезна кількість різноманітних джерел інформації. Всі вони мають як плюси, так і мінуси. Щоб діяльність журналіста була успішною, він повинен знати і уміти використовувати всі джерела інформації, адже це додасть різноманіття в матеріали і в саме життя цього журналіста. 36. Лексико-стилістичні та фразеологічні засоби мови, їх використання у журналістському творі. Різноманітність жанрів відповідає різноманітності багатства лексики, різноманітності стилістичних ресурсів. Книжна, розмовна, поетична лексика представлена в газетних матеріалах і в озвучених передачах. І все ж невідповідність між змістом і формою інколи відчувається. Рівень сприйняття інформації у людей зріс, але рівень подачі зростає повільніше. Тому людина відкладає газету або вимикає радіо чи телевізор, коли читає чи чує набір стандартних фраз. Якщо і виступає шанована людина яка не володіє мовою, ефект сприйняття значно інший. При підготовці журналістських текстів адекватні і лексичні засоби, й емоційні можливості, і психологічні прийоми, будь-які засоби впливу на свідомість. Часто журналісти плутають слова, не знають їхнього значення, наприклад, замість «вилощений франт»(від лоск., той,хто модно вдягається) пишуть «вихолощений франт» (вихолощений-пихатий). Оновлення лексичного фонду – це не тільки впровадження нової термінології, це намагання висловитись нестандартно. Все це спостерігаємо у сучасних ЗМІ. Проте використання великої кількості слів, неправильно вживаних, не свідчить про їх грамотність. У багатьох фразеологічних зворотах, замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати освіту, одержати перемогу,отримати досвід, як пишуть ЗМІ, а здобути освіту, здобути перемогу, набути досвіду. Часто у журналісти допускаються помилок, відтворюючи фразеологізми, їх треба відтворювати мовою, якою писано текст, або мовою оригіналу,третя мова недоречна. Фразеологічні одиниці є дуже важливим семантичним та стилістичним засобом. Часто фразеологізми в газетах не відповідають синтаксичній побудові в укр.. мові, наприклад, пишуть знищувати на корені,правильно знищувати на пні. Текстовий фактор ефективності журналістського впливу досягається й тоді, коли аргументація підпорядкована задуму. Ту ж приказку треба уміло використовувати, вона має бути в міло вмотивована в текст. До речі, приказки в сучасній публіцистиці вживаються недостатньо. Метафора в публіцистиці повинна бути виразна і переконлива, щоб людина образно уявляла собі той факт, про який повідомляється, а не відвертати увагу читача. Потрібно уникати штампів і кліше («досягти консенсусу», «гостинно розчинити двері»…) Сам журналіст собі вищий суддя до того, як матеріал надрукований. Коли ж матеріал уже надрукований, тоді у ролі судді виступає читач. Суддя уважний і вимогливий. 37.Мовна характеристика героя і її роль у творі. Текст є посланням автора своєму потенційному читачеві, і завдання читача полягає у правильній інтерпретації, тобто у виявленні прихованої мети автора. І так само, як при повсякденному спілкуванні, відправлення повідомлення не стає самоціллю мовця, бо передусім прагне вплинути на свого слухача, при комунікації між автором і читачем автор також розраховує на відповідну реакцію читача. Читаючи твір, ми не лише зримо уявляємо героя, а й чуємо його мову з усіма її індивідуальними особливостями; тобто сприймаємо те, що в літературознавстві називають мовною характеристикою героя. Така характеристика є одним з найскладніших і найважливіших прийомів розкриття образу-персонажу. Адже люди в житті говорять по-різному, мають свої, індивідуальні мовні особливості. Відмінність у мові окремої людини зумовлюється і її освітою, і світоглядом, і віком, і місцевими мовними впливами (діалектом), і настроєм, душевним станом у даний момент (та сама людина в горі і на радощах буде говорити не однаково), і талантом. Всю сукупність оцих особливостей письменник має передати лише одним засобом – через слова та поєднання їх у реченні. Отже, читаючи твір, треба бути дуже уважним до мовної характеристики, не втратити отих нюансів стилістичного забарвлення, які автор хоче до нас донести. У мовній характеристиці героя важливим є не лише те, що говорить персонаж, а й те, як він говорить. 38.Методика роботи над текстом твору. Зачин і кінцівка. На окрему увагу заслуговує така проблема, як роль тексту в підвищенні ефективності ЗМІ. Для досягнення високої ефективності потрібно працювати над текстом. Важливими є всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, але у всіх, від початківців до досвідчених майстрів своєї справи, є острах перед білим аркушем. Не треба зволікати працювати, слід сідати писати не коли хочеться, а коли треба, тобто завжди. Для того, щоб добре писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Слід навчитися писати пером, тобто вміти викласти думку на папір чи перед каморою,диктофоном. Це все літературні навики. Не слід сідати писати, не маючи бодай приблизної назви твору, бо це означає, що не визріла головна думка або її загалом у творі немає. Заголовок певною мірою може біти мірилом літературного вміння, таланту, культури. Значна частина читачів обмежується тільки заголовком (80%). (Інформаційний, спонукально-наказовий, проблемний, констатуючо-описовий, рекламно-інтригуючий заголовки). Після задуму твору постає питання про план твору. Більшість журналістів плани не фіксують письмово, але це не означає, що їх немає. Але плани можуть бути порушені, бо всім диктує перо. Тому написання твору – не тільки завершальний, але й вирішальний етап творчого мислення. Відтак йде нелегкий перший абзац або зачин твору. Його обминути неможливо. Крім того, перший абзац, перша фраза повинні зацікавити читача або глядача, злегка заінтригувати, ввести в курс справи. Перша фраза, перший абзац задають тон, ритм усьому матеріалу. Тут сфальшувати, відбутися загальником не можна. Доведеться втрачати більше – переписувати сторінку, а то й увесь текст. Тому відповідальність зачину – велика! Функції
ЛІД – графічно або інтонаційно виділений перший провідний абзац журналістського твору. Він концентрує інформацію, вводить реципієнта у курс справи, привертає увагу, інтригує. (інформаційний, довідково-історичний, фабульно-інтригуючий, резюмуючий, тезисний) Необхідно також звернути увагу на кінцівку твору, завершальний акорд, після якого залежить враження аудиторії. Вона є, зазвичай, загальним підсумком розмови. Завершальна частина, крім того, може мати прямий чи опосередкований рекомендаційний характер, а тому важко уникнути елемента наказовості чи моралізаторства, хоча й треба цього уникати. Правила:
Написаний твір потребує авторської правки, саморедагування, переписування, шліфування. 39.Естетичні проблеми журналістської творчості.(??????) Хто такий журналіст? Перш за все людина, яка пише. Пишуть всі,певною мірою. Але як же повинен писати журналіст? Або про що повинен писати журналіст? Про політику? Про війни? Про найновіші досягнення у техніці? Про маловідомі місця? Все це важливо. Але ... «Журналіст повинен писати про людей, у різних обставинах». В цьому деякі дослідники вбачають саме журналістську естетику. Гармонійний, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної вихованості. Естетичне виховання — педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси. У сучасному світі відчувається глибокий занепад естетичного смаку. Це особливо помітно серед молоді, почуття краси серед якої стрімко падає. Людина повинна сприймати загальноприйняті, класичні ідеали краси, бути у захваті від них; чудові природні ландшафти починають викликати у неї почуття благоговіння, захвату, тощо. те природне почуття краси і гармонії, котре притаманне усім людям ще від самого народження Журналістський матеріал виконує естетичну функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює текст, і тим, хто його сприймає. Кожна людина вбирає в себе духовне багатство людства. Тому важливо, щоб журналісти вміли правильно обирати теми, правильно їх подавати, тим самим виховуючи читачів. 40.Типізація і індивідуалізація в журналістиці. (можна брати інформацію і з наступного питання) Творцем справжніх художніх цінностей можна вважати того, хто, спираючись на об’єктивні закономірності явищ дійсності, вміє відтворювати їх з неповторною індивідуалізацією. Багатство світу – передумова розкриття художньої своєрідності митця, а ця своєрідність – передумова розкриття об’єктивних рис дійсності. Лише оригінальний підхід дає змогу побачити смисл, красу довколишніх явищ і предметів. Коли ж індивідуальність починає розуміти іншу людську індивідуальність, виникає творче спілкування між людьми. Але різні школи журналістики сприймають індивідуальність журналістів по-різному. Західна школа журналістики, має на меті висвітлення реальності без виявлення індивідуальності журналіста, до цієї школи відносяться Сполучені Штати Америки, Західна Європа. Тут творчість журналіста вбачається в безособистісному викладі фактів, утримання від оцінки подій, від аналітики. Тут, на нашу думку, втрачається цілий жанр журналістських творів, а саме аналітика, та в дечому публіцистика. Ряд вчених–журналістикознавців, говорять, що саме через це на Заході відкрилося так зване «полювання на сенсацію», справа в тому, що без елементів аналітики, індивідуального бачення журналістом події, матеріал втрачає свою неповторність, оригінальність і фактично стає «прісним», становище може врятувати оригінальність не самого матеріалу, а фактів, які є основою будь якого журналістського твору. Така тенденція не є позитивною, адже при відсутності сенсації, журналісти не рідко вдаються до вигадування сенсації, а це вже не є журналістикою. Також різноманітні різновиди штампів теж є певною типізацією в журналістиці. Вирізняють композиційні трафарети, трафарети у розкритті теми, характеристиці персонажів. Та все ж найживучіший - словесний штамп. У його основі лежить повторення, і то багаторазове, уже кимось знайденого, відкритого, навіть у свій час оригінального. Першопричина штампа – невміння або небажання мислити, шукати. Типи образів у журналістиці як і в літературі однакові: образ-персонаж, мікрообраз, художня деталь, образ автора, образ події. 41.Роль творчої уяви (фантазії), інтуїція. Будь-яка творчість не мала би розвитку без фантазії (уяви). Творча уява становить значний інтерес як здібність, яка відіграє важливу роль у всіх сферах людської діяльності і є її складовою частиною. Щодо участі фантазії у художній творчості існує багато цікавих міркувань. Творча фантазія бере участь також і в духовному формуванні особистості. Активне життя людини починається в грі, і саме в ній фантазія створює особливий новий світ, в якому дитина почуває себе повним господарем і завдяки якому вона, граючись, дістає можливість збагнути найпростіші відношення в оточуючій її дійсності. Творча фантазія має знайти духовний вихід у людських вчинках. У зрілому віці фантазія не деградує, як думають деякі психологи, а лише переключається на виконання нових завдань, які ставить перед людиною суспільство, та істотно перетворюється. Існує таке загальноприйняте формулювання фантазії: це «створення нових образів із старого досвіду» або «нова комбінація старих елементів». Чи не можна на основі самого лише мислення прийти до нової ідеї? Як відомо, у звичайному логічному міркування людина встановлює досить довгу низку опосередкувань, щоб мати суцільний логічний ланцюг доказів. Але для виникнення самого процесу мислення людина повинна вже мати перед собою проблему, ідею, задум. І тут на допомогу приходить фантазія. Саме вона, ніби ігноруючи цей мислений ланцюг, дає можливість зіставляти віддалені речі - ланки цього ланцюга, повертати їх у різних площинах так, що між ними раптом виникла певна спорідненість. І от, коли таке зіставлення відбулося і фантазія зіграла свою роль у наближенні фактів, з’являється, нарешті, можливість детально їх проаналізувати, з’ясувати тонкі структурні зв’язки тощо. Як свідчить досвід науки, мистецтва, творча знахідка часто приходить до людини зненацька, в найнесподіваніший для автора момент. До речі, ця особливість так зближує фантазію та інтуїцію, що їхні творчі механізми деякі дослідники небезпідставно ототожнюють. Як художня, так і наукова фантазія відтворюють певну подію у формі відповідного образу чи думки. Але подія в художній інтерпретації побудована та, що вона показує одиничне явище і разом з тим відображає типові характери, обставини, вчинки. При цьому саме одиничне повинно підноситися до типового, але так, що при створенні образу і при його сприйманні виступає насамперед індивідуальне явище. Інакше зникає сила художньої правди. В науці навпаки, індивідуальна подія має місце тільки як момент, що зникає, указуючи на існування закону. Художня фантазія може бути пояснена насамперед тією її особливістю, що вона створює ефект присутності людини, яка сприймає твір, стає свідком і навіть незримим актором, героєм, співучасником події. Ефект присутності можна також назвати ефектом перенесення в зображувальний світ. Тут не можемо не згадати такий жанр журналістського твору як репортаж. Адже ключовим у репортажі є саме ефект присутності. Читач (глядач, слухач) ніби переноситься у самий центр події і якість репортажу залежить не тільки від інформативності, а й від фантазії журналіста, його вміння яскраво зобразити подію, створивши таким чином «прилад телепортації». ІНТУЇЦІЯ – думка-імпульс, що її посилає, за вченням йогів, підсистема волі в емоційний розум. Такі імпульси проходять непоміченими через синтезуючий розум і сприймаються емоційним розумом. Та наступає момент, коли збуджені зовнішніми чи внутрішніми чинниками, вони справляють надзвичайно сильний вплив на синтезуючий мозок і вивергаються, зрештою, імпульсами, які прийнято називати інтуїцією, вірою, натхненням, геніальністю. Всі ці імпульси, так чи інакше, взаємозв'язані й мають велике значення для творчості. 42.Нові явища і тенденції підготовки рекламних матеріалів у пресі. Рекламні матеріали у пресі можна умовно розділити на дві групи:
Рекламні оголошення – платне, розміщене в пресі повідомлення. У класичному варіанті починається із великого заголовку-слогана, що відбиває суть і особливість пропозиції. Останнім часом при публікації рекламного оголошення все частіше друкують і поворотний відрізний купон чи бланк-замовлення. Статті й інші публікації являють собою редакційний матеріал, написані у формі огляду про діяльність підприємства чи у формі інтерв’ю з його керівниками, партнерами, споживачами. Все частіше такі матеріали супроводжуються великою кількістю ілюстрацій. Згідно з українським законодавством рекламні статті повинні бути позначені,що це реклама,але часто цим правилом нехтують. Дослідження показують, що більшість читачів знайомляться з газетою досить-таки капітально, а це забезпечує оголошенню високу вірогідність бути поміченим. Але є й інші дані, згідно з якими щоденні газети читають наспіх і в середньому впродовж 20-30 хвилин. Отже, не зважаючи на високу ймовірність рекламного контакту, при розробці рекламних матеріалів треба враховувати короткочасність читання. Газета, фактично, для більшості з них є ідеальним рекламоносієм. Щоденні видання добре відповідають вимогам оперативності, що дуже важливо для регулювання збуту товару Великий вибір рекламних модулів і рубрик публікацій дає можливість оптимально розміщувати свою рекламу як дрібним торговцям та фірмам, так і середнім чи великим. Спеціальні заходи зі стимулювання збуту ,такі як купонаж, лотереї, вікторини тощо, вимагають акцентованої репрезентації у місцевих виданнях. Організовують такі заходи часто на паях з місцевими роздрібними торговцями. Газети добре прилаштовані для подібної комерційної інформації. Парадоксально, але своєрідна телегазета успішно існує на комерційному телебаченні. Крім того, може з’ясуватися, що в деяких містах такі потужні рекламоносії як телебачення і радіо, не забезпечують достатнього чи сегментного охоплення населення. Тому для ліквідації цих „прогалин" можна використати газети. Регіональні, кліматичні та географічні відмінності (у способі життя, доходах) впливають і на специфіку споживання товарів. У цьому випадку, газети також допоможуть рекламодавцю краще пристосуватися до регіональної ментальності. Фахові журнали чи не найбільше сегментують аудиторії,що й забезпечує пріоритетне спрямування до них реклами. Галузеві журнали також відрізняються високою селективністю. Вочевидь, що вони майже зовсім не опираються на територіальні особливості свого поширення. Тенденція сучасних часописів - пропонувати рекламодавцям не тільки загальнонаціональні видання, але й регіональні. Все це розширює і сприяє подоланню одного з традиційних недоліків журналу —відсутності гнучкості в географічному плані, продукуючи з цього пріоритет. 43. Портрет у журналістському творі Портрет – зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, одягу тощо героя. Це один із засобів типізації, індивідуалізації образу персонажа. Поділяється на внутрішній і зовнішній. Дає змогу наочно побачити героя, а також зазирнути в духовний, емоційний світ людини. У журналістиці портрет достовірний. У документальності – специфіка журналістського (публіцистичного) портрету. Портрет реальної людини – це певне узагальнення, виявлення через індивідуальне суспільно значимого, характерного. Жанрові різновиди: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет і портрет політика. Автопортрети у публіцистиці з»являються рідко, оскільки змалювання себе не є завданням журналістики, але вони не поодинокі. Соціальний портрет – різновид нарису, де герой - типовий представник певної соціальної групи . Характер персонажа створюється за принципом типізації, акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу, і водночас розкриваються найсуттєвіші риси характеру. Соціологічний портрет – різновид нарису, центральним образом є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії, синтезована постать представників суспільства, будується на основі статистико-соціологічних даних, соціологічних методах дослідження: опитування, спостереження, контент-аналіз та експеримент. Політичний портрет – політична характеристика особистості. Портрет політика – не обов»язково виклад його політ. Поглядів. Інструментарій політ. Портрету – політ. Біографія, політ. Досьє, політ. Реклама, політ. Інтрига. 44. Домисел і вимисел, їх творчі можливості. Вимисел – те, що вигадане. Вимисли недругів. Як літературний термін означає “створене уявою, фантазією митця” (засіб творення художніх образів). Вимисел письменника. У домисла ж інше значення – “здогад, оснований на припущеннях, міркуваннях”. Домисел у публіцистиці. Загальноприйнятим є постулат, що журналісту, на відміну від письменника, має право на домисел, але не вимисел. Вимисел при цьому трактується як абсолютно абстрагована від дійсності подія або образ у художньому творі. У домислі журналіста можуть бути деякі нюанси, які привносить він у матеріал, зображуючи вже реальні події, реальних героїв. Тема ця дуже делікатна, бо межу між домислом і вимислом слід проводити в кожному конкретному випадку, залучаючи до цього спеціальну експертизу. У деяких жанрах журналістики, як вважається, не може бути ані домислу, ані вимислу. Це, насамперед, інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт. Категорично заборонено вживати елементи вимислу і домислу в сатиричних жанрах, бо це однозначно може стати не тільки образою, а й послужити приводом для судового позову. “Вимисел і домисел – це різновид фантазії, без якої немислима не тільки журналістика, а й творчість взагалі”, – констатує Д. Прилюк . 44.Домисел і вимисел, їх творчі можливості. Домисел - вид фантазії, логічно вмонтований здогад, процес остаточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються тоді, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, розкриття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи документальної основи, журналіст чимало "дописує" своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), "вигадані" діалоги, описи, які розкривають характер людини, підкреслюють риси її вдачі. Домислюється і психічний стан героя, розгадуються мотиви його поведінки, розкриваються внутрішні почуття. Домисел ґрунтується на законах логіки, знанні дійсності, фактичній основі і не має нічого спільного з перекрученням і вигадками. Вимисел - теж вид фантазії, життєво виправдана "вигадка", творча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайдені (не "компонуванні" з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що реально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивними особливостями їхнього характеру, людської вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, передбачити тенденцію його розвитку авторові допомагає світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чуття. 45. Журналістика і художня література – їх продуктивно-творчі інтеграція Інформація в письменницькому і публіцистичній творчості виступає "вихідним продуктом" майбутніх художніх творів і публікацій. Остання обставина дає деяким людям право ставити знак рівності між "великою літературою" і журналістикою. Так, відомий латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес в бесіді з кореспондентом "Известий" Ф. Лук ‘яновим на питання як співвідносилися в його творчості журналістика і робота над художніми творами, відповів: "По-моєму, між журналістикою і літературою немає ніякої різниці. Головне – інформація. Інформація, яку обробляє журналіст, нічим не відрізняється від тієї, яку збирає письменник. На основі одних і тих самих фактів можуть бути написані і роман, і репортаж. Хороший репортаж може стати літературним твором. І все-таки журналістику та художню літературу необхідно розрізняти за своєрідності використовуваного матеріалу.У газетно-журнальної публіцистики, що має справу з документальним відтворенням образу, інший спосіб узагальнення – відбір, пошук в самому житті примітних явищ, подій, характерів. Словом, журналістський матеріал – це інформація перш за все про тих чи інших реальних подіях, явищах, процесах, про ставлення до них героїв, про їх світогляді, потребах, інтересах, ціннісних орієнтаціях.У публіцистиці щасливого кінця не придумаєш. Як воно вийшло в житті, так і пишеться. Тому чим більше журналістові вдається зібрати фактів, тим глибше і різнобічної він їх проаналізує, обробить, тим вагомішим і точнішими будуть висловлені ним оцінки, висновки, пропозиції. 45.Журналістика і художня література: продуктивно-творча інтеграція. Відомо, яку динаміку тематико-стильових напрямів, жанрових пошуків, категорій поетики виробила літєратурно-художня і журналыстська практика XX ст., скільки традицій і новацій знайшло своє втілення в її практиці. Продовжується продуктивно-творча інтеграція журналістики і художньої літератури. На рівні тематики, стилів, жанрів продуктивно-творча інтеграція виразилася у появі нових "сімбіозних" жанрів, до яких належить газетне оповідання. Воно сприймається як дійовий засіб впливу на суспільно-художню свідомість аудиторії. Як форма відображення дійсності, воно вирізняється самостійністю, а в системі жанрової публіцистики і літератури займає проміжне місце, слугуючи продуктивно-творчим ланцюжком між цими двома видами творчості. Газетне оповідання - художньо-публіцистична розповідь на актуальну соціально-політичну і морально-етичну проблематику, що виконує в контексті матеріалів номера газети ідентичну їм функцію. Зазначимо - помітно зростає питома вага етюдів, естів в палітрі художньо-публіцистичних жанрів. Сучасній поезії і прозі зовсім не чужа пристрасть до документу, факту, що викликало до життя інтенсивний розвиток віршованої публіцистики. Документ і самовиражене почуття - такий сплав її жанрів. В них синтезується естетичне осмислення дійсності і експресивно-образне відображення дійсності, вони наділені своїми функціональними особливостями. Виходячи з естетики документалізму, методів художньо-естетичного відображення в журналістиці, типологія жанрів віршованої публіцистики представлена творами поетико-пропагандистського та сатиричного видів. До першого відносяться: поетичний репортаж, поетичний нарис, поема-репортаж, поетичний нарис, поетичний репортаж, поетичний щоденник, поетичний лист. Жанри сатиричного виду своїм завданням ставлять критику вад, прорахунків в усіх сферах нашого життя. На озброєнні поетів-сатириків: пародія, епіграма, віршована мініатюра, байка, віршований фейлетон, віршований памфлет. Визначення жанрів сатиричного виду як віршованих, пояснюється їхньою змістовною сутністю, оскільки в їхній основі лежать такі факти і об'єкти зображення, що про "поетизацію" та "поетичність" не може бути й мови. У ході класифікаційного аналізу виявлено і міжвидові жанри: газетний вірш, віршована текстівка, віршований коментар. Газетний вірш - це закінчений за змістом і формою публіцистичний твір у віршах гостро актуальної соціально-політичної тематики з чітко вираженою позицією автора й адресою виступу. Поет веде щоденник епохи. Це не стільки образний вислів, скільки явище літературно-публіцистичного процесу. Звичайно, талант - рідкість, але настільки ж вірогідно і те, що він може розкритися, зміцніти, проявити себе лише за певних умов. Про нього треба турбуватися. Тут багато можуть зробити редакції, Спілки письменників і журналістів. В сучасному творчому досвіді помітно посилила свої позиції поетика словесного мистецтва, удосконалюється і накопичує силу образна структура публіцистики, розширюється її логіко-психологічний інструментарій. І все це спрямовано на розкриття соціальної типовості доль і характерів, оновлення національної та індивідуальної психології. 46. Система жанрів журналістики Жанр – це усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. Критерії поділу на жанри: об’єкт відображення, призначення виступу; масштаб охоплення дійсності, узагальнення; особливості літературно-стилістичних засобів. Існує жанрове різноманіття: 1.Інформаційні хроніка, інформація, розширена інформація, замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж, спеціальний репортаж, прес-опитування та ін. 2.Аналітичні кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, бесіда, експеримент, рейтинг, огляд, мемуари та ін. 3.Художньо-публіцистичні замальовка, есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, історія, некролог і ін. 4.Шоу-жанр гри, конкурси, реаліті-шоу і ін. Журналістика як професія передбачає спеціалізацію 47. Діалогічні форми в журналістській творчості Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей. В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників. В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в . політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зок¬рема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог при¬зводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальму¬вання демократичного розв'язання проблем. Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбе¬сідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо. 48. Іронія в журналістському творі. Іро́нія— художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. У стилістиці фігура, яку називають «антифразис», коли висловлювання набуває у контексті протилежного значення. Іронія — це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман. 49. Задум-тема-концепція – ідея журналістського твору Будь-яка інформація з'являється спочатку в голові, а вже опісля знаходить своє втілення у відповідних словах чи зорових образах. У мистецтві, літературі зокрема, зазвичай вирізняють три стадії: зародження задуму; вивчення, у разі потреби, різноманітних матеріалів, документів, визрівання сюжету, образів тощо; втілення задуму в матеріальну форму, тобто написання твору. Можна виділяти ще й завершальний етап - доробку і переробку, остаточне саморедагування тексту. Шляхи виникнення літературного задуму, як і його джерела, найрізноманітніші
Та незалежно від способу зародження задуму, у журналіста повинно бути своє, особисте зацікавлення відповідною темою. Сьогодні журналіст має законне право відмовитись від виконання редакційного завдання, якщо воно суперечить його ідейним чи моральним переконанням, журналіст не тільки має право, а й зобов'язаний, як передбачено ст. 26 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. перша стадія народження теми. Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальні; прагнення поділитись з іншими людьми новиною, думкою, ідеєю. Тема виростає із задуму як процес його глибшого осмислення, запоп нення додатковою інформацією, фактами, думками. Вона може бути чітко сформульована у замовленні редакції. Але в авторській свідомості, якщо йдеться про твір складний, навіть чітко сформульована, задана тема обо в'язково "переварюється", трансформується, освоюється індивідуально. |