1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
61. Основні типи аргументації та узагальнень в журналістиці. Лапушнян Мистецтво переконання починається з осягнення суті таких понять, як доказ, доказовість, аргумент, аргументація. Доказ – логічне міркування, в процесі якого підтверджується чи спростовується істинність будь-якої думки з допомогою інших положень, перевірених практикою. Доказовість – процес мислення, в ході якого висуваються певні тези, стверджується їхня істинність з допомогою інших положень, перевірених практикою. Такі положення називаються аргументами. Це теж докази, але їх істинність вже встановлена. Теза – центральна думка твору, розвитку і обґрунтуванню якою підпорядковується весь зміст. Аргументація – система аргументів. Типи: фактично-документальні, психологічні, образні та емоційні. 1.Фактично-документальні – в основі яких лежать об’єктивні факти, якими є події, реальні прояви тих чи інших тенденцій обєктивної дійсності. Групи: - Аргументи у вигляді фактів науки(емпіричні данні, теоретичні факти, наукові принципи, закони); - Аргументи у вигляді фактів життя, тобто взяті з навколишньої дійсності (результат безпосереднього спостереження за реаліями буття); - Аргументи у вигляді так званих юридичних доказів, до яких належать свідчення очевидців, висновки експертів, пояснення сторін, речові та письмові докази: - Аргументи у вигляді документальних даних (зафіксовано письмово чи за допомогою інших знаків певні факти, події, епізоди реального життя:цитати з першоджерел, посилання на законод.акти, урядові документи, протоколи, мемуари) 2.Психологічні – становлять опис почуттів, переживань, настроїв людей. Правомірність їх існування саме в журналістиці визначається тим, що ж-ка, як галузь людинознавства, в більшості розповідає про живих людей, їх діяльність, помисли. 3.Третій тип аргументів(якого не знає ні логіка, ні право) – образні, емоційні докази. Образ як аргумент вживається в процесі публіцистичного доведення істини тоді, коли йдеться про конкретно-чуттєву характеристику явища. Типи узагальнень – немає. 61.Основні типи аргументації та узагальнень в журналістиці. Обґрунтованість авторських міркувань, їхня аргументованість основне в журналістській творчості. В іншому випадку - читач, глядач, слухач не повірить в те, що автор пропонує, а це - професійна невдача. Якщо читач не сприйняв позиції чи аргументів автора, його оцінка тексту негативна, якою б привабливою не була словесна тканина чи образна інкрустація, яким би сенсаційним не був сам факт чи подія; значить, журналістом не виконана основна функція творчості - впливати на громадську думку. Таким чином, проблема аргументації вважається однією з найважливіших у журналістській творчості. Теорія журналістики пропонує таку типологічну картину аргументації: 1) документально-фактична; 2) науково-емпірична; 3) вартісна (ціннісна). Аргумент - основа доказовості, підтвердження чи неприйняття тієї чи іншої ідеї, міркування, концепції. Іншими словами, це ті елементи суджень, які обґрунтовують істинність основної тези. У теорії журналістики однією із суттєвих особливостей журналістської аргументації підкреслюється, що, окрім раціональних засобів (документ, логічне судження, статистичні дані), використовуються і емоційні (ціннісні критерії, естетичні категорії, симпатія, антипатія, інтуїтивне). Система аргументів визначається поняттям "аргументація". Виділяють такі типи публіцистичних аргументів: 1) фактично-документальні; 2) психологічні; 3) образні, емоційні. Зупинимося спочатку на першому типі. Фактично-документальні аргументи - це такі аргументи, в основі яких лежать об'єктивні факти, якими є події, реальні прояви тих чи інших тенденцій об'єктивної дійсності. Цей тип представлений кількома групами: - аргументи у вигляді фактів науки (це факти, добуті наукою: емпіричні дані, теоретичні факти, наукові принципи, закони тощо). Такими аргументами рясніють нариси і статті Б.Дерев'янка; - аргументи у вигляді фактів життя, тобто таких, що взяті журналістом з навколишньої дійсності. Вони постають як результат його безпосереднього спостереження за реаліями буття. Іноді для пока-зовості йому достатньо одиничного факту, в іншому випадку потрібна система фактів. Тобто на озброєння береться або одиничний факт, або факт статистичний, узагальнений; - аргументи у вигляді так званих юридичних доказів: до них належать: свідчення очевидців, висновки експертів, пояснення сторін, речові і письмові докази. До таких аргументів найчастіше вдаються публіцисти, що розробляють правову, моральну проблематику; - аргументи у вигляді документальних даних. Під документальними даними розуміють зафіксовані письмово чи за допомогою інших знаків (звукових, зорових) певні факти, події, епізоди реального життя. За формою це можуть бути цитати з першоджерел, посилання на законодавчі акти, урядові документи, стенограми і протоколи різних зібрань, архівні матеріали, офіційну статистику, виступи у засобах масової інформації, спеціальну літературу, мемуаристику тощо. Широко залучаються такі аргументи - посилання на праці етнографів, істориків, археологів, мистецтвознавців, статистиків, соціологів. Другий тип публіцистичних аргументів - психологічний. Це такі аргументи, що становлять опис почуттів, переживань і настроїв людей. Правомірність їхнього існування саме в журналістиці (на противагу, скажімо, науці) визначається тим, що журналістика, як галузь людинознавства, в переважній більшості розповідає про живих людей, їхні діяння і помисли. Вона зобов'язана "проникати в глибінь, розкривати психологічну вмотивованість тих чи тих думок і вчинків, правильно відтворювати їх". ТРЕБА ЩЕ ЗНАЙТИ ПРО УЗАГАЛЬНЕННЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! 62. Інформаційно-публіцистичні жанри та їх різновиди Лапушнян До жанрів інформаційної публіцистики відносять: Замітку(сюжет). Виступ. Інтерв’ю. Звіт (та його різновид – прес-конференцію). Репортаж, підсумкові аналітичні тижневики подій (інформаційно-аналітична програма – щотижневе чи щомісячне (часом і щоденне) коментування подій, які мають значення для аудиторії, і відверто суб’єктивне їх трактування (на відміну від суто новинних програм, які прагнуть об’єктивності ) з метою формування громадської думки. Інформаційно-аналітична програма побудована на рівномірному поєднанні візуальних та вербальних складових, причому візуальна складова – як правило, у вигляді тематичного репортажу – являє собою «ілюстративний матеріал» стереотипу, а вербальна – коментарі ведучого, оцінки, версії та прогнози експертів – його формулювання. Інформаційно-аналітична програма свого часу була головним і єдиним засобом закріплення політичних стереотипів (зокрема, на радянському ТБ),але останнім часом все більшої актуальності набувають інші передачі, в яких візуальний компонент – порівняно з інформаційно-аналітичною програмою – мінімізований.) http://www.politik.org.ua/vid/bookscontent.php3?b=24&c=628 політичне ток шоу. «Свобода слова» на 5 каналі залучають численну і політично активну аудиторію, впливаючи якщо не на перебіг політичних процесів, то на політичну атмосферу в країні. Дослідники визначають ток-шоу як «певним чином структуровану та відповідно запрограмовану на отримання конкретного результату бесіду на завдану тему. Особливістю ток-шоу є те, що у процес обговорення залучється сам глядач, який погоджується з емоційно забарвленими судженнями, які пропонуються у процесі студійного обговорення, або заперечує. Завдяки ефектові залучення у глядача формуються стереотипи оцінки різних явищ – або, точніше, ток-шоу завершує їх формування, розпочате іншими джерелами. 62.Інформаційно-публіцистичні жанри та їх різновиди. ЗАМІТКА належить до найдавнішого, найпоширенішого інформаційно-публіцистичного жанру. Вона характеризується стислістю вислову, лаконічністю, точністю викладу думки, бездоганністю формулювань, яскравістю мовностилістичних засобів. Різновиди заміток: хронікальна замітка (хроніка), інформаційна замітка (повідомлення, відгук, подяка), критична замітка. Отже, замітка найоперативніший і найпростіший жанр, з допомогою якого повідомляється про об'єктивно існуючі факти, події, явища соціального розвитку суспільства з метою пізнавального, політико-виховного впливу на аудиторію ЗМІ. РЕПОРТАЖ - оперативний жанр ЗМІ, в якому динамічно, з документальною точністю та емоційністю відтворюються картини дійсності у їхньому розвитку через безпосереднє сприйняття автора, що створює враження (ефект) присутності у самого читача, радіослухача чи телеглядача на місці події. Різновиди репортажу: подієвий, прямий, проблемно-тематичний, репортаж-роздум, критичний репортаж, колективний репортаж. ІНТЕРВ'Ю - бесіда журналіста з компетентними людьми на суспільно значущу тему, призначена для опублікування в пресі, передачі по телебаченню або радіо. Різновиди інтерв'ю: інтерв'ю-монолог, інтерв'ю-діалог, інтерв'ю-полілог (бесіда за круглим столом), інтерв'ю-звіт, інтерв'ю-замальовка, інтерв'ю-анкета, прес-конференція, брифінг. Вимоги до інтерв'ю - злободенність, суспільна значущість теми питань, пристрасність, діловитість, соціально-політична спрямованість. ЗВІТ - це оперативний жанр журналістики, який не лише повідомляє, а й аналізує важливі суспільно-політичні події, для яких характерна дія, виражена словом. Різновиди звітів: прямий (інформаційний) і проблемно-тематичний. 63. Преса і електорат: специфіка взаємовідносин лапушнян Преса і виборці. Основою для структурування електорального простору є ситуація, коли між елітою й електоратом починається погодження умов, на основі яких формуються так звані комунікативні спільності, або електоральна база політичного угруповання(лідера), що дає можливість йому(їй_ здобіти перемогу в балотуванні. Політикам необхідна об’єктивна інформація про соцільно-психологічні особливості електорату, їхні інтереси, потреби, думки, ціннісні установки, особливості сприйняття політиків і політичних ситуацій), а електорату необхідно чітке подання здійснення раціонального вибору. Між тим кого вибирають тим хто вибирає, є посередники – агенти електорального процесу. Прогресивна роль агентів у тому, що вони сприяють розвитку політичної комунікації. До агентів належать держ.чиновники, політологи, представники ЗМІ, журналісти(політичні оглядачі), які працюють у «електоральному полі» й опосередковують комунікацію головних гравців електорального процесу в пресі, теле- і радіоефірі. Виборча боротьба неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів впливу, до яких належать дезінформація (обман), маніпулювання, поширення чуток і міфів. Дезінформація (обман). Дезінформація – це спосіб психологічного впливу, який полягає в навмисному наданні суперникам або електорату такої інф., що вводить їх в оману щодо дійсного стану справ. Містить у собі використання свідомо помилкових даних і повідомлень. У цьому випадку вони стають обмано. Межу між дезінформуванням і обманом важко помітити. У стратегічних операціях основними напрямами дезінформування, як правило, є: Введення в оману, «витік» свідомо викривленої інф.про суперників, їхні ідеї, плани, матеріальне забезпечення та ін.. перебільшення негативного впливу на тих чи інших суєктів, представників уряду, різних партій та інших на розвиток негативних явищ у суспільстві; Критика «бездіяльності» чи, навпаки, «негативної діяльності» тих чи інших кандидатів; Значне перебільшення своїх можливостей у випадку перемоги на виборах, демонстрація по ТБ відеоматеріалів про ті чи інші події, факти, явища. Основним інструментом дезінформування в стратегічних психологічних операціях звичайно є ЗМІ. В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямами дезінформації є: Поширення інформації, яка завдає шкоди суперникам щодо реалізації їхніх завдань; Поширення неправдивої інф. Про ставлення електорату або його частини до того чи іншого кандидата. Маніпулювання – це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності електорату, його ідей, думок, поглядів та іншого, який здійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченим ним. Маніпуляція свідомістю – це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав’язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки вигідних суб’єкту впливу. 63. Преса і електорат: специфіка взаємовідносин. Основний механізм маніпулювання свідомістю електорату полягає ось у чому. Встановлено, що чим більш обізнаними є люди, тим важче маніпулювати ними. Тому об’єкт маніпулювання треба постачати сурогатом – урізаною й стислою інформацією, тільки такою, яка відповідає цілям психологічного впливу. Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидати намагаються нав’язати електорату перекручені стереотипна образи своїх суперників. Такі кліше (трафарети), як «олігарх», «злодій», «тупий», «мафіозі», «бандит», «представник мафії», «рука ворога» тощо спричиняють відповідну реакцію електорату, що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльність кандидатів. У результаті люди схильні вірити пропагандистським міфам, у тому числі проти своєї волі. Маніпулювання інформацією містить собі ряд прийомів. Назвемо деякі: повідомляється гігантська кількість інформації, основну частину якої становлять абстрактні міркування, непотрібні деталі, різні дрібниці і т.ію У результаті виборець на може розібратися в суті проблеми. Дозування інф. Дається тільки частина повідомлень, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що реальна картина спотворюється в той чи інший бік або взагалі стає незрозумілою. Змішування реальних фактів із усілякими припущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті стає неможливим відрізнити правду від вигадки. Зволікання часу. Цей спосіб зводиться до того, щоб під різними приводами відтягувати оприлюднення дійсно важливих повідомлень до того моменту, коли буде вже пізно щось змінити. Зворотній удар. Суть цього способу в тому, що вигадану (природно, вигідну для себе) версію тих чи інших подій через підставних осіб поширюють в органах ЗМІ. Преса, а за нею електорат, звичайно, повторює цю версію, тому що вона вважається «об’єктивнішою». Своєчасна правда. Цей спосіб полягає в повідомленні зовсім брехливої, але надзвичайно очікуваної в даний момент («гарячої») інф. Чим більше зміст повідомлення відповідає настроям об’єкта, тим ефективніший результат обману. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає або процес набуває необоротного характеру. 64. Журналістика як політико-комунікативна діяльність: мотиви і функції. Виконує бінарну функцію: репродуктивну і продуктивну, тобто реалізує і творить політику. Соціально-політична сфера одна з галузей реалізації завдань і можливостей ЗМІ. ЗМІ впливають на громадську думку і свідомість. Журналістика за своєю природою глибоко комунікативна, її комунікативна функція відображається і будь-якому тексті преси, радіо, теле. Інформаційна діяльність – один із способів життєвості політики та існування влади. ЗМІ є гарантами політичної стабільності. Відчутна політизація свідомості – результат парламентських, президентських виборів, це позначається на формах діяльності мас-медіа, знаходячи своє вираження в підвищенні ролі мас-медіа – регулятор політичного процесу. Політичне життя суспільства – це сфера де надзвичайно важлива наявність інформації. 65. Жанровий арсенал літературно-мистецької критики Літературно мистецька критика – це вид інтелектуальної діяльності, виражений через організований текст, в основі якого лежить аналіз художнього твору або творів, виконаний людиною з літературною освітою в певному духовному стані без урахування особистих і політичних інтересів. Вона має базуватися на: 1.досконалому знанні правил, якими керується художник чи письменник у своїх творах (тобто критик має бути людиною компетентною і освіченою); 2. глибокому вивченні зразків і спостереженням чудових явищ сучасності. Серед жанрів літературна-мистецької критики виділяють: проблемні статті, портрети режисерів, акторів, художників, письменників тощо, рецензії, інтерв’ю:фейлетони. РЕЦЕНЗІЯ. Слово «рецензія» лат. – перегляд, повідомлення, оцінка, відгук. Рецензія – це жанр, основу якого складає відгук(перш за все – критичний) про твір художньої літератури, мистецтва, науки, ж-ки і т.д. В якій би формі не був дан такий відгук, суть цого – виразити відношення рецензента до досліджуваного твору. Відмінність рецезії від інших газетних жанрів полягає перш за все в тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, зарисовки, репортажі і тому подібне, а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі. Рецензія розглядає одно-два твори і дає їм відповідну оцінку, не ставлячи перед собою інших, складніших завдань. Рецензія повинна бути ясною за формою і змістом, доступній для адресатів різній категорії читачів, слухачів, глядачів. Для цього рецензентові треба глибоко вивчити твір, враховуючи ті принципи і правила, якими керувався письменник, учений або художник, уміти використовувати методи аналізу і вільно володіти мовою твору, що рецензується. Публіковані в періодичному друці рецензії можуть бути об’єднані в певні типологічні групи по тих або інших підставах. Приклади типології: 1.За об’єктом: великі(гранд-рецензії) і маленькі (міні рецензії).2. Почислу аналізованих творів всі рецензії можна розділити на моно рецензії і полі рецензії. У публікаціях першого типу аналізується один твір, хоча автор, зрозуміло, може проводити якісь порівняння і з цією метою згадувати інші твори.3.По темі рецензії ділято а літературні, театральні, кіно рецензії і так далі. Останнім часом разом з вже добре відомими публіці типами рецензій публікуються рецензії нового типу – на мультиплікаційні і неігрові фільми, телерецензії, рецензії на рекламні та ін..кліпи. ФЕЙЛЕТОН. Від фр. – листок. Це засіб осміяння якогось зла. Саме у цій якості воно використовувалося відповідними засновниками ЗМІ(в особі Агитпропа) впродовж багатьох десятків років. Коли у ЗМІ зявилися нові засновники в особі «грошових мішків», то було б дивно чекати від них осміяння тих справ, які творилися в основному по їх волі(або нерозумінню) і більшій частині населення Росії представлялися як зло. Крім того, на тлі всіляких «розслідувань», «зливів», нескінченного потоку компромату, за допомогою яких різні політичні сили протягом десятиліття билися за владу, фейлетон просто не міг виглядати «ударним» жанром. Настання певної стабілізації в країні, тенденція відродження моральних орієнтирів, що намітилася, в житті суспільства, поза сумнівом, сприятимуть зміцненню позицій фейлетону. Інші вади фейлетону можуть виникати в результаті недостатньої продуманості логічних зв’язків, виялених фейлетоністом явищ, невміння встановити причинно-наслідкові відносини між різними фактами, оцінити їх і передбачти подальший їх розвиток. Жанр цей є дуже трудомістким, робота в нім вимагає від журналіста особливого таланту і постійного вдосконалення своєї майстерності. Фейлетон, як інші худ-публ.жанри. дуже «трохи» до мовних помилок і неточностей. Якщо ж він написаний ясною, образною мовою, то це багато у чому підвищує його можливість бути відміченим читачем. ПРОБЛЕМНА СТАТТЯ У цих статтях аналізуються конкретні проблеми, події, дії, ситуації, пов’язані з практичними завданнями, що вирішуються в тій або іншій сфері діяльності. Автор такої статті ставить перед собою мету виявити причини ситуації, що склалася в тій або іншій сфері виробництва, на ряду підприємств, в соціальній сфері і так далі, оцінити ці ситуації, визначити тенденції їх розвитку, назвати проблеми, що стоять на шляху вирішення тих або інших практичних завдань, по можливості знайти шляхи ефективного дозволу цих завдань, винести на суд громадськості якісь конструктивні пропозиції. Всі вони підпорядковані досягненню основних цілей проблемного виступу: 1) опису і оцінці проблемної ситуації,2) зясуванню причин виникнення проблеми (барєру, перешкоди, завдання) 3) встановленню програми і пошуку шляхів усунення (тобто рішення) проблеми, тобто формулювання дій. ТВОРЧИЙ ПРОЕКТ Жанр надзвичайно різноманітний і за формою, і за змістом. Це можуть бути ескізні замальовки, що дають загальне уявлення про значні виробничі і основні риси роботи конкретного майстра, а може бути і ціла книга – критична монографія. Вона може бути написана в чисто науковій, а може – у вільнішій, есе формі. Дуже поширений в критиці і жанр нарису творчості, де критикові досить мати в своєму розпорядженні твори «портретирумого» автора, що побачили світло, критичні відгуки про них, вислови самого художника, що зявилися у пресі. |