1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
68..Сучасна політична культура та мас-медіа. Політична культура, як вид духовності і соціально-політичної діяльності людей і як компонент культури суспільства є невід'ємною частиною акумуляції соціального досвіду. Преса виступає одним із засобів як зберігання, так і наступного ефективного розповсюдження політичних традицій, цінностей і поглядів, досвіду і нової практики і в цьому вигляді є частиною культурно-комунікативної системи. Політична культура - поняття досить широке і багатогранне. Місце і роль політичної культури можуть бути з'ясовані лише у співвідношенні лише з конкретною соціально-економічною і політичною ситуацією, яка характеризується боротьбою за політичну владу, демократію соціально-політичну зміну суспільства. Але ми не можемо розглядати політичну культуру без загального поняття культура, на основі якого базується політична культура. На основі поняття "культура" - "культ" (від лат. культус - покоління). Поняття "культура" (від лат. - культура - обробка, догляд, поліпшення) має безпосередній зв'язок з працею людини. А в переносному значенні з освіченістю людини. Вже у Цицирона "Тускаланські бесіди" 45 років до н.е. говорилось про філософію як "культуру розуму". З цими двома значеннями слово "культура" увійшло майже у всі європейські мови і в українську теж. В.Даль, наприклад, так тлумачить це поняття: "... обработка и уходь, воздьлка; образованіе, умственое и нравственное". Таким чином, політична культура є специфічним методом людського мислення і діяльності, що виявляє себе як духовній, так і матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями у здійсненні через ціннісні орієнтації практичних програм. Політична культура - багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Вона характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством. Водночас виділимо ряд якісних характеристик політичної культури: - соціальну визначеність, яка проявляється у вмінні журналіста оцінювати реальні події історико-логічними методами на шляхах досягнення науковості, що є ядром політичної культури; - плюралістичну векторність політичної культури, чому сприяє утвердження в суспільстві демократії, свободи особистості, гласності; - невідривність політичної культури від культури загалом, як однієї з центральних її елементів; - конкретний історизм і діалектичність. Таким чином, варто виділити три елементи в суті поняття "політична культура": - політичну культуру варто розглядати як сукупність політичних знань, світоглядних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, історичного досвіду і традицій; - політичну культуру - як метод засвоєння людьми знань сенсу політики, вміння активно застосовувати політичні знанні на практиці; - політичну культуру - як процес реалізації в суспільно-політичній діяльності знань і переконань. Таким чином, політична культура (враховуючи, що вона є частиною загальної культури), є відносно самостійною в структурі суспільних явищ і особистих якісних характеристик формується на історично конкретних соціально-економічній і політичній основах. Процес її формулювання і розвитку зумовлений об'єктивним ходом функціонування політичної системи суспільства, його структурних підрозділів, колективів, партій, націй, основи - непростий і суперечливий. Звідси і розходження між знаннями і переконаннями політичної культури суспільства і окремих людей, політичних знань і політичної діяльності. Отже, культура - така форма оприлюднення суспільства, коли наступає гармонія між людиною і світом. Культура не створюється сама по собі за наказом. Вона є історичним продуктом. Без культури немає порядності, буз порядності немає людини - немає виробництва. А тим більше політична культура не може виникнути, поки не буде загальної культури. Таким чином, на наш погляд, політична культура в журналістиці є специфічним методом мислення і діяльності, проявляється як в духовній, так і в матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через цінності орієнтації практичних програм управління. У формуванні політичної культури були свої злети і падіння (60-ті, 80-ті, 90-ті роки). Особливо, на прикладі 80-тих і початку 90-тих років, коли республіки Радянського Союзу боролися за незалежність, а Україна її здобула у 1991 році формування політичної культури набуло другого дихання і нового сенсу. Журналістам важливо навчитись відрізняти, де починається політичний підхід, і де він кінчається, де існують просто норми порядності, загально людські інтереси, такі категорії, як совість, порядність, чесність. Журналістика виконує роль інструмента політики, але водночас вона є компонентом суспільної свідомості, вона має відносну самостійність, спричиняє зворотну дію на політику. Журналістика може виступати засобом соціального управління, яке здійснюється опосередковано, через її триєдину функцію (пропаганду, агітацію, організацію). Журналістика сприяє все більше активній участі в духовному відтворенні найширших верств населення. З політичної точки зору - це передумова поглиблення демократичних основ життя, розвитку суспільства на принципах нового політичного мислення і культури. Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що преса дійсно є феноменом політичної культури. № 68. Сучасна політична культура та мас-медіа Політична культура (далі ПК) – багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів, переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством. Якісні характеристики ПК:
Виділяють три елементи в суті поняття ПК
ПК в журналістиці є специф. методом мислення і діяльності, проявляється як в духовн. так і в матеріал. сфері, соц нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через ціннісні орієнтири практичних програм управління. У формуванні ПК були злети і падіння. (60-ті, 80-ті, 90-ті). Напр. кін. 80-х – поч.90-х у боротьбі і набутті незалежності формув. ПК набуло другого дихання і сенсу. Зараз преса разом із суспільством повинна позбутись привитого нам почуття меншовартості – це нові ідеологічні засади. Труднощі поєднання ідеології з практикою через свідомість:
ЗМІ повинні сприяти розвитку суспільної свідомості в 2-х напрямках:
Створюючи гнучку інформаційну модель дійсності: преса, телебачення, радіо постійно орієнтують масову свідомість на платформі побудови незалежної держави. Інший важливий напрямок діяльності ЗМІ – розробка концепцій світоглядних, соціально-економічних, психологічних аспектів розвитку сус-ва в майбутньому. 69. Композиційні прийоми в журналістиці Копко Найпоширенішим композиційним прийомом є перекинута піраміда. Він найбільш вживаний для інформаційних жанрів, найкраще видно цю структуру у повідомленнях інформаційних агенств. Аналіз журналістської практики (її кращих зразків) дозволяє виявити найбільш поширені композиційні прийоми. До них належать: - послідовний статичний виклад: характерний для таких жанрів, як інформаційна замітка, звіт, інтерв'ю, коментар, стаття, рецензія (за приклад може слугувати будь-яка хронікальна замітка); - послідовний динамічний виклад: динаміка забезпечується чергуванням діалогів, монологів, описів, авторських реплік і ремарок, фактів, узагальнень і висновків (яскрава ілюстрація - фейлетон Степана Колесника "Куди пливе ескадра?"); - статистичний чи динамічний виклад зі вставними епізодамабо ретроспекціями (за приклад можна взяти статтю Ільфа та Петрова фейлетонного звучання "Байдужість", значну частину якої становить вставне оповідання про художника, якому не допомогли відвестии до лікарні його дружину-породіллю); - авторські відступи або публіцистичні монологи: уповільнюючи виклад, вони надолужують втрачене й наповнюють темп оповіді мисловим її навантаженням (улюблений прийом С.Плачинди: майе в кожному своєму виступі він вдається до відступів в історичне минуле, де шукає відповіді на сьогочасні питання); - прийом обрамлення: це коли якась картина або теза, подається автором на початку твору і повторюється в кінці дослівно або дещо в зміненому вигляді (саме в такий спосіб вибудовує низку своїх новел, зібраних у книзі "Писанка на кленовому листку", Ф.Зубанич); - прийом рефрену: полягає в періодичному повторенні певного вислову (слова, фрази, тези чи строфи), що становлять композиційний каркас твору (дуже характерний для воєнної публіцистики О.Довженка); - прийом інверсії: при його застосуванні послідовність викладу свідомо порушується: твір може починатися з кульмінації або розв'язки з тим, щоб потім повернутися до початкових фактів чи деталей (класичний приклад - фейлетон О.Вишні "У ніч під Новий рік"). Журналістська практика знає й чимало інших композиційних прийомів. Започатковані і випробувані досвідченими публіцистами, вони витримали перевірку часом, довели своє право на існування, хоча й належать до розряду маловживаних. Паралельний виклад, монтаж (асоціативний і паралельний), історична або літературна аналогія, прийом подвійного зосередження матеріалу, докази від протилежного, пастки, уявні розмови - цей ряд можна було б продовжувати і продовжувати. № 69. Композиційні прийоми в журналістиці Композиція (від лат. – складати, створювати, компонувати) – це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин компонентів, їхня гармонія, співвідношення. Прийоми:
Іще серед прийомів можна називати маловживані: паралельний виклад, монтаж (асоціативний і паралельний), історична або літературна аналогія, прийом подвійного зосередження матеріалу, докази від протилежного, пастки, уявні розмови і т.д. (Гриценко, Шкляр. «Основи міжнародної журналістики – ст.. 255) 70.Роль ЗМІ у забезпеченні політичних прав та свобод громадян у демократичному суспільстві. Копко ЗМІ, які за своєю природою часто виконують дуалістичну функцію, беручи участь з одного боку в процесі формування цілей розвитку суспільства, а з іншого – в процесі актуалізації та оприлюднення цих цілей, мають безпосереднє відношення до реалізації права на комунікацію. Акцентація уваги саме на політичних правах та свободах громадян зумовлена наступними процесами: з одного боку, політизацією медіасфери, з іншого – медіатизацією політики. Взаємозалежність політики та журналістики породжує різного роду небезпеки або загрози, зокрема загрозу застосування цензури, загрозу маніпуляції громадською думкою тощо. Українське суспільство, яке ще не виробило своїх традицій як у політичній, так і в інформаційній сферах, яке має низьку політичну, правову та інформаційну культури, як ніяке інше, піддається впливам негативних тенденцій. За унікальну роль засобів масової інформації у забезпеченні демократичних прав та свобод громадян їх часто називають "сторожовими псами демократії". Завдання ЗМІ полягає в інформуванні населення, наданні фактів, на основі яких люди можуть приймати відповідальні політичні рішення. В умовах демократичного суспільства ЗМІ також необхідні як форум для дискусій та громадських дебатів між політичними супротивниками. Водночас соціальна роль ЗМІ двояка - вони одночасно і відображають і створюють громадську думку. Саме цей другий аспект використовується зацікавленими суб'єктами для організації впливу ЗМІ на прийняття політичних рішень на свою користь. В умовах глобалізації та виникнення феномену mainstream media ця функція перейшла на якісно новий рівень. Як зазначає Д.В.Дубов, "ніколи жодна держава не мала таких можливостей маніпулювання суспільною свідомістю, які мають сьогодні глобалізовані ЗМІ. На часі запитання: хто ж реально керує світовими процесами - держави з їх традиційними інститутами влади чи ЗМІ з їх потенціалом формувати реальність для простих громадян?" З одного боку, впродовж всієї історії пресі доводилося боротися проти гнітючого державного контролю. Відлуння цієї боротьби є потужним чинником, що спрямовує політику у бік звільнення від регулятивних обмежень і полишення інформаційних систем виключно на ласку ринкових сил. Як буде показано далі, сучасні тенденції до дерегуляції певною мірою, грунтуються на припущенні, що найкращі умови для демократичної політичної комунікації може забезпечити ринок. Існує і "глибоко укорінилася тенденція утримувати певну дистанцію між органами державної влади та засобами вільного висловлювання у питаннях громадської думки, інформації та культури". Свобода полiтичної журналiстики можлива ли-ше в громадянському суспiльствi. В Україні його теж розумiють по-рiзному. Мирослав Попович стверд-жує, що треба розрiзняти спiльноту i суспiльство. На його думку, "суспiльство є сукупнiсть органiзацiй та iнституцiй, спiльнота є невловима цiлiснiсть, що ха-рактеризується такими туманними рисами, як "мен-тальнiсть", "культурно-полiтична традицiя" то-що. Громадянське супiльство є саме суспiльство, а не окреслена спiльнота". Свого громадянського суспiльства ми ще не маємо. Ми тiльки починаємо говорити про необ-хiд-нiсть його побудови. З одного боку, є розумiння того, що для побудови громадянського суспiльства i для творення модерної української нацiї потрiбно певним чином формувати громадську думку. ЗМI у цьому мають брати найактивнiшу участь (особливо, якщо це стосується пiднесення рiвня правової та полiтичної культури населення). З iншого боку, щоб формувати громадську думку (навiть з найблаго-роднiшою метою), ЗМI повиннi обмежити себе в деяких свободах. Тобто має бути розуміння, що певне питання треба висвiтлювати так, але аж нiяк не iнакше. Це дуже болiсний процес для мас-медiа. Бо нема гарантiї того, чи витримають вони ту планку, падiння якої може призвести до пере-тво-рення засобiв масової iнформацiї у засоби масової про-паганди. Адже "полiтика-преса-влада" - це те, що повинно пiдтримувати державнiсть, а не тягнути її у безодню анархiї i розбрату". Те, що полiтична журналiстика завжди знахо-диться пiд прицiлом у можновладцiв, ще раз тiльки пiдтверджує її особливу роль, бо "через неї в най-бiльш узагальненiй i концентрованiй формi вiдо-бражається суть i перспективи розвитку даного сус-пiльного ладу". Окрiм того, полiтичний журналiст причетний без-посередньо до процесу забезпечення полiтичних прав i свобод громадян. Право на iнформацiю (у тому числi полiтичну) є одним iз головних i не-вiд'ємних прав наших громадян. А полiтичний жур-налiст дає можливiсть отримати (або ж не отри-мати) всю iнформацiю про полiтичнi процеси в суспiльствi, що особливо актуальним є під час ви-борiв, коли вiд отримання полiтичної iнформацiї за-лежить i право вибору кожного громадянина. 70. Роль засобів масової інформації в забезпеченні політичних прав і свобод громадян у демократичному суспільстві Відомий німецько-американський філософ, психолог, соціолог Еріх Фромм акцентував увагу на дуалістичній природі свободи. Він писав, що "в бо-ротьбі за свободу увага людини завжди була акцентована на безпосередній ліквідації старих форм панування і породженого ним примусу; у результаті такого процесу природним є виникнення відчуття, що, чим більше буде знищено традиційних форм примусу, тим вільнішою буде людина. При цьому ми не можемо або не хочемо побачити, що, позбувшись старих ворогів свободи, людина наживає собі інших; при цьому новими ворогами стають не якісь зовнішні пута чи зовнішній примус, а внутрішні чинники, які повністю блокують реалізацію особистості". ЗМІє однією із складових частин демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, є набагато важливішою, ніж це може здатися на перший погляд. Свідченням впливу мас-медіа на суспільство, можуть бути численні мовні штампи, якими протягом минулих десятиріч вони характеризувалися: “четверта влада”, “ланцюговий пес демократії”, “великий арбітр”, “очі та вуха суспільства” тощо. Для побудови “відкритого суспільства”, як зазначають Б.Рассел, К.Поппер, Дж.Сорос, обов’язковою умовою є відкритість мас-медіа: оскільки таке суспільство ґрунтується на засадах самозбереження та безпеки нації, на визнанні самоцінності особистості, людських спільнот. Засоби масової комунікації у будь-якому суспільстві виконують важливу інформаційну роль, тобто є своєрідним посередником між владою та населенням. При цьому у процесі функціонування ЗМІ зв'язок між комунікатором та реципієнтом здійснюється у двох напрямках. Іншими словами, здійснюється комунікація - своєрідне спілкування, але не особисте, як у повсякденному житті, а з допомогою масових форм зв'язку, де існують спеціальні технічні канали, з допомогою яких ЗМІ мають забезпечувати виконання інформаційних потреб суспільство. ЗМІ висловлювати інтереси суспільства, різних соціальних груп, окремих особистостей. Їх діяльність має важливі суспільно-політичні наслідки, так як характер інформації , що адресується аудиторії, визначає її відношення до дійсності і напрям соціальної діяльності. Тому, за спільним визнанням політологів, ЗМІ не лише інформують, повідомляють новини, але й пропагандують окремі ідеї, погляди, вчення, політичні програми і тим приймають участь у соціальному керуванні. Шляхом формування громадської думку, переконань, розробки певних соціальних установок. ЗМІ спрямовують діяльність людини у певну течію. Уся робота ЗМІ безпосередньо спрямована на виконання функції сприяння повної та різнобічної соціальної орієнтації мас. Політика та мас-медіа тісно пов'язані один з одним: політика є однією з найважливіших тем, а ЗМІ є необхідним елементом здіснення політики. Засоби масової інформації - складова частина політичної системи суспільства. Тому, звісно, що суспільний устрій впливає на формування системи ЗМІ. У той же час ЗМІ здійснюють важливий вплив на суспільство, його стан та розвиток . вони можуть сприяти прогресу чи гальмувати його. Наші уявлення про політичний світ великою мірою є продуктом мас-медіа, вони створюють політичний вимір - основу наших знань та поведінки у політичній сфері. «Вместе с техническим прогрессом менялась как отправка, так и получение политической информации, менялись и наши представления о политических событиях. Для нас политическую реальность составляет не влияние одного политического события, а его интерпретация (и часто его трансформация) в масс-медиа, в особенности на телевидении» (Kraus,S. Televised presidential debates and public policy. - 1988). Роль мас-медіа особливо зростає в періоди глибоких соціально-політичних та економічних перетворень, які характеризують суспільно-політичні процеси в сучасній Україні. Прикладом такого впливу (далеко не завжди позитивного) можуть “інформаційні війни”, що мають місце у вітчизняному інформаційному просторі і спровоковані саме мас-медіа. Вплив правлячої еліти на формування громадської думки за допомогою мас-медіа може бути досить ефективним. Це можна дослідити під час проведення виборчих кампаній, коли іміджмейкери використовують безліч маніпуляційних прийомів, аби переконати громадян у тому, що їхній кандидат у президенти, депутати чи мери — найкращий. Один із таких прийомів — "спіраль замовчування", коли за допомогою сфабрикованих опитувань громадської думки або вибірково інтерпретованих результатів реальних опитувань мас-медіа намагаються переконати громадськість у підтриманні більшістю того чи іншого політика. На фоні замовчування реального рейтингу опонентів голос так званої більшості роблять дедалі сильнішим. Відтак ті, хто ще не визначився у своїх політичних симпатіях, поволі схиляються до думки приєднатися до більшості, не бажаючи опинитись у соціально-психологічній ізоляції. Використовуються й інші можливості політичної реклами, наприклад за допомогою всіляких піар-заходів і сучасних PR-технологій нікому не відомих кандидатів "розкручують" у політичних лідерів. Однак є певні обмеження об'єктивного та суб'єктивного характеру щодо політичного маніпулювання, які не дозволяють повністю перетворити вільний вибір громадян на формальний акт, запрограмований іміджмейкерами.. Українська преса, телебачення, радіо ще не змогли перетворитися з інструменту влади на рівноправного та незалежного партнера. Виконавча, судова та законодавча гілки влади не готові визнати за мас-медіа статус, подібний до власного щодо рівня незалежності та впливовості. Усвідомлюючи природно опозиційний характер незалежних ЗМІ, вони ревниво ставляться до свого колишнього підлеглого, а тепер партнера, до якого зараз треба не тільки дослухатися, але з яким необхідно й рахуватися. Ще однією важливою причиною того, що ЗМІ ще не посідають належного їм місця в політичній системі держави, є їхня власна неготовність до цього. Тут відіграють значну роль економічні, політичні та суто психологічні фактори: внутрішня цензура, фінансова залежність і, що дуже важливо, — відсутність корпоративної солідарності в середовищі журналістів. І звичайно — нестача достатнього рівня відповідальності за мовлене або написане слово. Важливим моментом тут також є професійна підготовка журналістів. |