1. Публіцистичність як стильова ознака, манера письма. Публіцистика
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
66. Націнальний інформаційний простір: структура і потенціал Інф.простір, інф.ресурси, інф.інфраструктура та інф.технології значною мірою визначають рівень і темпи соц-ек, наук-техн.і культурного розвитку держави. За сучасних умов інф.складова набуває дедалі більшої ваги і стає одним з найважливіших елементів забезпечення національнї безпеки України. Ефективність прийняття управлінських рішень визначається обягом і швидкістю обробки інформації. Зростає значення інф.методів управління соц. Та ек.процесами, фін.і товарними потоками, аналізу та прогнозування внутрішнього і зовнішніх ринків. Інформаційні технології визначають структуру і якість озброєнь, оцінку рівня їх необхідної достатності, ефективність дій збройних сил. Спроможність ідентифікувати науково-технічних та екологічних проблем, моніторинг їх розвитку і прогнозування можливих наслідків безпосередньо залежать від ефективності інф.інфрструктури. 1.Основна мета напрями та принципи інф.безпеки Основною метою реалізації доктрини є виконання двоєдиного завдання державної політики в інф.сфері.створення розвиненого інф.простору і захист національного інф.суверенітету. Для цього необхідна всебічна держ.підтримка нац..виробника інф.продукту та телекомунікаційного обладнання, нац..операторів телекомунікації, зокрема створення нормативно-правових, фінансових, фіскальних та ін..передумов, необхідних для успішної конкуренції на світових та нац..ринках надання інф.та телекомунікаційних послуг. 2.Інформаційна безпека в системі забезпечення нац..безпеки України. 2.1. Життєво важливі інтереси в інформаційній сфері: А) особи: - забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання і поширення інф. - недопущення несанкціонованого втручання у зміст, процеси створення, передачі, обробки та коритування персональною інф. - захищеність від деструктивних інформаційно-психологічних впливів; Б) суспільства: - збереження і примноження духовних, культурних і моральних цінностей укр..народу. - забезпечення суспільно-політичної стабільності, соціального миру, міжетнічної та міжконфесійної злагоди Фомування і розвиток демократичних інститутів громадянського суспільства; В) держави: - недопущення інф.залежності та блокади України, інф.експансії з боку ін..держав та міжнародних структур. - ефективне функціонування механізму взаємодії органів держ.влади та інститутів громадянського суспільства при виробленні, реалізації та коригуванні держ.політики в інф.сфері. - побудова та розвиток інф.суспільства як необхідної передумови конкурентоспроможності України в суч.світі. - забезпечення економ.та наук-технологічного розвитку України. - формування позитивного іміджу України; - інтеграція України в світовий інф.простір. 66.Національний інформаційний простір: структура і потенціал. Інформаційний простір - базове поняття теорії комунікації. При Цьому важливо виходити з того, що інформаційний простір не тотожний системі ЗМІ або системі масової комунікації на певному геополітичному просторі. ПІД національним інформаційним простором слід розуміти насамперед структурність і протяжність інформаційного зв'язку суспільства: матеріальні (технологічні) можливості отримання, збереження і розповсюдження інформації на території країни і за її межами за допомогою всіх діючих компонентів національної (загальнодержавної) системи інформації та зв'язку, діяльність котрої має гарантоване правове забезпечення. З багатьох причин проблеми масових інформаційних процесів, комунікаційної політики і практики, неможливо розглядати ізольовано від проблем становлення і розвитку нової державності, міждержавних і міжнаціональних відносин. Тому гостро постало питання про користування правами на інформацію і інформування. Ці права пов'язані і з суверенністю держави, і з можливостями нації, народу висловлювати свою суверенну волю, бути активним учасником суспільних процесів. Право на комунікацію у відповідності з міжнародними нормами - невід'ємне право індивідів і народів, фундаментальний спосіб демократизації суспільства. Це право виходить за рамки свободи совісті, свободи висловлювань і друку. Воно має більш могутній соціальний контекст. Отже, нове освоєння інформаційного простору знаходиться у лінійній залежності від переосмислення як концепції розвитку, так і характеру і функцій сучасної національної системи масової інформації та зв'язку. Для оцінки перспектив, напевно, саме важливе - це вірно оцінити національні (тобто в даному випадку, державні) ЗМІ, їхні ресурси і потенціал. З такою оцінкою тісно пов'язане питання про економічну свободу того чи іншого засобу масової інформації, з котрою конфронтує незалежність преси (фактично остання відсутня, якщо ЗМІ поставлені у відповідні економічні, а то й кримінально-мафіозні умови і обставини). Проблема прав, свобод та відповідальності ЗМІ в демократичному суспільстві - одна з наріжних. На думку М. Смарта (Великобританія), владні структури мають дотримуватися певних стандартів в процесі розвитку і захисту національного інформаційного простору: 1) гарантувати право доступу мас-медіа до джерел інформації, підтримувати їх публічний авторитет і робити це на справедливій і неупередженій основі; 2) страхувати журналістську професію від джерел загрози, забезпечувати журналістам доступ до джерел конфліктів, екстремальних ситуацій і водночас виховувати повагу до самого поняття "видавнича незалежність"; 3) сприяти плюралізму мас-медіа; 4) забезпечувати дійсними інституціями незалежний публічний сервіс мас-медіа. Метою формування і розвитку єдиного інформаційного простору України є: - забезпечення прав громадян на інформацію; - підтримка необхідного для сталого розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу; - забезпечення узгодженості рішень органів державної влади; підвищення рівня правосвідомості громадян; - забезпечення контролю з боку громадян за діяльністю органів Державної влади; - підвищення ділової і суспільної активності громадян; - інтеграція у світовий інформаційний простір. Основна спрямованість концепції України з інформатизації - розвиток регіональних інформаційних ресурсів і систем, подолання "інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур у відкритих інформаційних системах", перерозподіл відповідальності в інформаційній сфері між державою і ринком у бік ринкових відносин, введення інформації в товарний обіг, розширення сфери платних інформаційних послуг. 67. Розслідувальна (адвокатська) журналістика. Термін «журналістське розслідування» застосовується як для визначення методу роботи, так і для визначення окремого журналістського жанру. Разом з тим, єдиного та загальноприйнятного визначення журналістського розслідування не існує.Дехто дотримується точки зору, що розслідувальна журналістика є грунтовним та викривальним висвітленням в інтересах суспільства. Є також думка, що журналістське розслідування – це статті, написані про кримінал, корупцію, зловживання владою, судові засідання.Проте більшість журналістів, які прагнуть визначити журналістське розслідування, називають наступні три характеристики. Матеріал можна назвати розслідуванням, якщо він:
Кожна з цих трьох характеристик є обов’язковою ознакою розслідування. Адже якщо матеріал викриває дії, наприклад, корупціонерів, але грунтується він на переказі інших розслідувачів, таких як представникиправоохоронних структур, то такий матеріал розслідуванням не буде. Так само, не віднесемо до цього жанру матеріал, у якому автор робить власні, нові для громадськості висновки з приводу вивчених ним суспільних проблем, якщо не має тих осіб чи організацій, які прагнуть перешкодити публікації. У цьому випадку найчастіше говорять про журналістське дослідження, а не розслідування. Наприклад, «Чоловіки України гладшають» ( якщо журналіст на основі роботи з документами та фахівцями приходить до висновку, що середня вага чоловіків-українців зараз більша, ніж була 10-20 років тому) або «Чому в Україні яблука дорожчі від заморських бананів» (про зростання ціни на вітчизняні фрукти-овочі).Не буде розслідуванням і матеріал на нецікаву для громадськості тему, хоча б він і відповідав іншим двом ознакам розслідування. Наприклад, про азартного пенсіонера, який регулярно грає у гральні автомати. Він може приховувати свою звичку, але її викриття, крім того, що це стане втручанням у особисте життя людини, не буде цікавим громадськості, чиї права не порушуються. Розслідування вважається інформаційним жанром, якщо брати за основу західний поділ жанрів на інформаційні та публіцистичні. У вітчизняній класифікації цей жанр відноситься до групи аналітичних. Його провідне завдання – дати максимально об’єктивне роз’яснення події чи явища. Як текст, розслідування може подаватись серією публікацій, і об’єднує в собі елементи інтерв’ю, портрету, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Журналістське розслідування є не „дешевою розвагою”, потребує значних витрат, тому для його виконання потрібна від ЗМІ не лише моральна підтримка, але й фінансова. Будемо відверті, не всі ЗМІ можуть собі це дозволити. Якщо так розібратися, то людина, яка береться за журналіське розслідування є вчомусь героїчною, оскільки всі ми неоднарозово чули про факти побиття журналістів, які саме займались підготовкою розслідувального матеріалу або ж випустила перші публікації запланованої серії. Журналіст для себе повинен чітко розуміти, якого результату він хоче досягти і чи буде взагалі той результат. А то у нас на Україні виходить, що провів собі журналіст те розслідування, написав матеріал, його опублікували, а владі по цимбалах. Реакція, як в рекламі, „зіроф пойнт зіров”. Вона на це розслідування не реагує. Тоді який сенс його взагалі проводити ? Перспективи розслідувальної журналістики на данному етапі таки є, але подальший розвиток залежить від ряду факторів, зокрема самого журналіста, ЗМІ, де він працює, політичної ситуації в країні (хто при владі). Як би не банально не звучало, час покаже. № 67. Розслідувальна (адвокатська) журналістика Журналістське розслідування (ЖР) – це аналітичний жанр, який має на меті викриття таємних пружин гострих суспільних (соціальних, економічних, екологічних тощо) проблем, що ретельно приховують впливовими колами. Факти, елементи досліджень, документи, судження та інш – складові концепції журналістського твору. За формою ЖР – складний синтетичний жанр, що поєднує елементи усіх інших жанрів. Головний принцип ЖР – гласність, створення громадської думки з приводу проблеми з метою не допустити її повторення. Використовує увесь арсенал літературно-публіцистичних прийомів і засобів. Зарубіжні теоретики або взагалі не виділяють ЖР як жанр, вважаючи його методом, або ж відносять його до інформаційних жанрів. На пострадянських теренах ЖР частіше за все відносіть до аналітичних жанрів, та визнають що ЖР – найскладніша форма журналізму – елітна журналістика. У будь-якому ЖР зазвичай є три сторони – потерпілі, винуватці і свідки. Ж-ст має поспілкуватися з кожною стороною, перед тим, як робити висновки. Але знову ж таки – журналіст не повинен виносити вирок і висувати звинувачення – пошуком злочинців займаються інші органи. Завдання розслідувальної журналістки – не просто привернути увагу до проблеми, а знайти приховані причини її виникнення. Займатися розслідувальною журналісткою доволі небезпечно. Викриваючи незаконні дії впливових структур журналіст часто наражає своє видання на економічні санкції, а себе на судові засідання і навіть смерть. За роки незалежності в Україні загинуло близько 50-ти журналістів. Що ж до суду – то тут надзвичайно важливим є забезпечення себе документами, свідками, перевіреними не менш ніж у 3-х джерелах фактами, які можуть підтвердити у суді кожне висловлене у публікації слово. Майкл Берлін (США) твердить: «Жодних крадених документів. Жодної плати за інформацію. Жодних незаконних проникнень на приватну територію, за винятком випадків, коли ж-ст готовий нести за це судову відповідальність. І найголовніше. За жодних обставин… не розкривати джерело інформації». В Україні у цьому жанрі працюють Степан Колесник, Роксана Гедеон, Юлія Мостова, Сергій Рахманінов, Олег Ляшенко, Станіслав Річинський, Олександр Глушко. 68. Сучасна політична культура та мас-медіа Г. Алмонд і С. Верба вперше використали поняття "політична культура" для аналізу якісного стану різних політичних систем. Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства, що досягається завдяки розвитку інформаційних технологій, розширення інформаційного простору, сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності. В цьому процесі значно посилюється і розширюється функція мас-медіа у формуванні вищого рівня політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, зумовлених інформаційними процесами. Разом з тим, загальні потоки інформації стають все більш неконтрольованими, достовірність, точність і коректність даних практично ніким не перевіряються, що може призвести до зміни усталеної політичної орієнтації громадян, спотвореного виду формування політичної культури. Скажімо, в світі Інтернет сьогодні можуть бути будь-які політичні гасла і заклики, неправдива інформація, здатна посіяти паніку і викликати неадекватні масові реакції. Але найголовніше - інформаційна революція перетворила ЗМІ у віртуальну "четверту" гілку політичної влади, котра за силою, оперативністю і проникливістю свого впливу набагато переважає всі три традиційні гілки влади разом взяті. Політична боротьба стала все більше розгортатися у віртуальному інформаційному просторі і набувати нових посттрадиційних віртуальних форм. ЗМІ є такими ж компонентами демократичної політичної системи як парламент, виконавча влада, незалежний суд. Звичайно, ЗМІ як спосіб масового зв'язку між тими, хто управляє і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не лише оперативну, а й офіційну інформацію - закони, укази, постанови, розпорядження тощо. Цим самим вони передають волю влади, її вимоги. Разом з тим, ЗМІ є видом зворотного зв'язку: вони акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя громади. Таким чином, в процесі руху інформації в суспільстві формується громадська думка, що відображає людське буття, суспільну практику людей, рівень їх політичної культури і виступає як регулятор діяльності. Вона (суспільна думка) створюється під впливом буденної свідомості, емпіричних знань, навіть забобонів, а також науки політики, мистецтва і, зрозуміло, всіх джерел масової комунікації. Разом з тим ЗМІ мають показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані формувати, виховувати політичну культуру в суспільстві. Політична культура й самого журналіста передбачає правдивість, чесність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Від того, наскільки розвинутий інформаційний простір, значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень і рівень політичної культури суспільства. мас-медіа відіграють головну роль у процесі формування громадської думки, привертаючи увагу членів суспільства до нової, суспільно-значимої проблеми чи до оцінки тих чи інших явищ. Отже, інформаційна діяльність мас-медіа спрямована не лише на інформування або зміну політичної позиції та ціннісних орієнтацій, і тому саме мас-медіа мають стати й одним з важливих чинників формування політичної культури. Політична інформація подається мас-медіа різними способами - від об'єктивно-нейтральної до суб'єктивно-оціночної, при цьому рівень достовірності політичної інформації скорочується, наприклад, по мірі наближення виборів, що є досить поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода слова на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади. Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме мас-медіа, які забезпечують можливість комунікації між політиками, виявляючи рівень їх політичної культури і політичної свідомості, між політичними рухами та органами державної влади, а також здійснення громадянами політичного вибору, зумовленого рівнем політичної свідомості і політичної культури. Недостатня ефективність державного управління і, відповідно, політичної комунікації у її традиційній формі породжує проблему політичної відчуженості, втрати довіри до влади та ініційованої нею політичної комунікації та водночас підвищує значення альтернативної політичної комунікації. Остання є невіддільною від орієнтації на формування високого рівня політичної культури, збереження ціннісних орієнтацій громадян, становлення громадянського суспільства, основним принципом якого є політична активність локальних та регіональних об'єднань громадськості. У перехідному українському суспільстві зміст політичної культури визначається правлячими елітами, які виступають у масовій свідомості уособленням соціальної влади, і саме тому контроль за діяльністю мас-медіа стає однією з основних передумов набуття політичної влади. Хоча на законодавчому рівні проголошено свободу слова і незалежність ЗМК від державної влади, вони фактично не мають реальної юридичної та економічної захищеності, і це дає можливість фінансовим і політичним елітам використовувати мас-медіа в своїх інтересах, впливати на формування і розвиток політичної культури, що відповідала б реаліям суспільно-політичного стану суспільства. Все це стало наслідком того, що в українських мас-медіа спостерігається дефіцит з якісною політичною аналітикою, значного поширення набула масова бульварна преса, котра формує у людей примітивні і деструктивні за своїм спрямуванням уявлення про суспільні цінності, веде до розмивання гуманістичних традицій українського соціуму. |