філософія. 1. Роль філософії в житті людини і суспільства
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
1. Роль філософії в житті людини і суспільства Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філософія виходить на суспільство і соціальні проблеми. Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного суспільства, побудованого на засадах свободи особи і пошанування загальних принципів співжиття вільних людей. В утвердженні та функціонуванні громадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона покликана розробляти принципи, на основі яких відбувається легітимізація державної влади і права, утверджується соціальна справедливість, досягається громадянська злагода, формуються загальнолюдські цінності. Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку: Давня філософія (VII ст. до н. е. — V ст.). її репрезентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.). Середньовічна філософія (VI ст. — XV ст.). На її теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін. Філософія Нового часу (XVI ст. — перша половина XIX ст.). Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за своєю природою націлений на пізнання першооснов у світі, в культурі, в самому пізнанні. Філософія — закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву. 2. Історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський) Світогляд – найзагальніший погляд людини на світ, відповідно до якого він визначає зміст і характер діяльності. За замістом світогляд об’єктивний, бо відображає оточуючу дійсність; за характером – суб’єктивний та мінливий протягом життя. Тому не слід світогляд вважати незмінним; він підданий самовдосконаленню. Міф, релігія, філософія, а також кінотеатри залишаються без відвідувачів на етапах розвитку світогляду, як способу існування, самосвідомості. Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності. Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин. Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них. Релігія ставить людину у залежність від духовної сутності світу та вважає, що її соціальне положення залежить від власної духовності, осяяної світлом світового божественного розуму. Якщо міф формує перспективний світогляд, релігія інтроспективний, внутрішній. Це духовне світобачення людини, її свідомість та самосвідомість, самопочуття у оточуючому світі. Релігія пропонує віру, надію, любов як засіб існування між людьми; а щастя і свобода людини в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій вона знаходиться з Господом. 3. Світогляд як духовно-практичний феномен Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух. Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Свідомість потрібна їй не тільки для організації та підтримання природного існування. Вона духовно укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, філософію людина духовно входить у життя, живе зі смислом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує певну духовну настанову щодо життя. Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє. Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше. 4. Філософія як теоретична форма осмислення світу Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми: 1. Філософія - це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання або філософія - це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки. 2. Філософія - це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного). 3. Філософія це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду. Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання. Філософія, філософське знання виконують такі функції: 1. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам просвіт створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. 2. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах 3. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом. Науковий світогляд - це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука, наприклад, математика, фізика, хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. 5. Світоглядний зміст філософського знання Від міфології філософія переймає і продовжує світоглядну проблематику. Другим джерелом філософії стають зародки або початкові форми наукового знання (математичного, фізичного, астрономічного, медичного і т. ін.). Розвиток логічного мислення та здатності отримувати об'єктивні знання про світ дали можливість сформуватися системно-раціоналізованому, теоретичному світогляду. Філософія і є систематизованим світоглядом, раціональним (розумовим) способом пошуку відповідей на головні питання людського буття. Специфіка філософського знання визначається: а) змістом філософія ставить питання максимально універсального, всеохоплюючого, фундаментального характеру про світ і людину (наприклад, яка суть світу? Чому і заради чого існує людина? Який сенс історії? І таке інше); б) методом філософія вирішує ці питання раціональним (розумовим) способом, тобто вона не обмежується емоційним сприйняттям, чуттєвим досвідом, інтуїтивним прозрінням, вірою, а прагне логічного аргументу- вати і довести свої знання; в) метою філософія прагне не просто отримати інформацію, а досягти істини як мудрості, тобто цілісного знання про світ в єдності його з внутрішнім духовним світом людини; г) значенням і смислом філософія є таким знанням, яке поєднує цінності істини, добра і краси і яке відповідає глибинним потребам людини в повноті духовного життя, в усвідомленні нею сенсу власного існування і свого призначення в світі. 6. Світогляд, його структура та проблематика Світогляд та його структура У філософії, як і в попередніх формах тлумачення світу -міфології та релігії – людина хоче знайти відповідь на питання про смисл свого існування, що робить її (філософію) не просто знанням, а світоглядним, тобто співвіднесеним зі світом знанням, у чому й полягає його специфіка Отже, світогляд – це сукупність образів, уявлень, переживань, ідей і понять, через які людина визначає сутність світу, своє ставлення до нього і в такий спосіб – своє призначення, смисл свого життя. Основні світоглядні проблеми 1. Проблема походження і сутності світу. Тут людина і в історичному плані, і у віковому намагається осмислити світ як ціле, який постає перед нею і протистоїть їй. 2. Проблема походження і сутності людини. Усвідомлення людиною своєї вищої цінності щодо речей і предметів вже в первісному суспільстві спонукало до роздумів про те, звідкіля, для чого й завдяки чому (кому) вона прийшла у світ. 3. Проблема життя і смерті. Ця проблема є найгострішою для будь-якої людини без огляду на історичну епоху, а також на вік, стать, освіту тощо. Вона випливає з попередньої; людина прагне розв’язати її так, щоб уникнути неминучої смерті й досягнути тілесного або духовного вічного життя. 4. Проблема добра і зла, краси й безладу. Та сама смерть в усі часи вважалася для людей найбільшим злом, або ж покаранням за вчинене людиною зло. Філософія зазвичай розглядає добро і зло як сутнісно тотожні суперечності, що зумовлюють одна одну й неможливі одна без одної, адже, вважається, що тільки за наявності зла людина може зрозуміти сутність добра. 5. Проблема смислу життя як настанови на пошуки і досягнення глибинної, сутнісної спорідненості людини зі світом, що є водночас і відповіддю на питання про універсально-космічне і всесвітньо-історичне призначення людини. 7. Віра як елемент наукового світогляду. У вірі корениться переконання людини, і навіть зміст віри, яке ця людина осягає. Віра, якого людина здійснює й уселяє віру що він у тому здійсненні засвоює. Суб'єктивна і об'єктивна сторона віри становлять єдине ціле. Якщо розглядається лише суб'єктивний бік, вірування, віра без предмета, яка нібито вірить у самому собі. Якщо ж береться лише об'єктивна сторона, то залишається зміст віри як, як становище, як догмат. Властивості віри: цілісність (віра немає половинчастою, частково) і стійкість (що склалося вірування ніяк не піддається корекції і більше корінному зміни, зіштовхуючись із суперечливими фактами). >Функциями віри є: компенсаторна, у разі нестачі інформації, у кризовій ситуації невизначеності, у разі втрати життєвих орієнтирів віра компенсує усе це, оскільки ця людина переконаний, майбутнє буде більш світлим; >санкционирующая, тобто. відбувається забезпечення «прийняття» ідеї, цінності, мети, перетворення з просто «знаного» в «значимого своє»; >активизирующая, віра стимулює наснага, енергію, волю. Вирізняють три види віри: - прагматичну віру людини у це у цьому чи іншому одиничному разі; - >доктринальную віру - віру в загальних положень; - релігійну віру - це віра у надприродних істот; в можливість для спілкування із нею; в дійсне вчинення подій, описаних в священних книгах; в релігійні авторитети - «батьків», «вчителів», «святих», «пророків» та інших. Віра представляє відображення готівкового крізь призму ідеалів та смислів, під кутом зору бажаного майбутнього. Віра забезпечує підтримку цільової установки, постійного внутрішнього напруги, живить енергію, волю. Особливо істотна роль віри в екстремальних умовах перетворюється на найважчих моментах творчої діяльності, коли потрібно максимальне напруга духовних і фізичних сил, аби здолати кривду невизначеність, протиріччя, перешкоди шляху до мети. Віра хіба що генерує енергію, підтримує внутрішні зусилля, необхідних досягнення цієї мети. 9. Переконання як центральний елемент світогляду. Своєрідним золотою банею храму світогляду є переконання. Переконання - це твердо складена система поглядів, які міцно усталилися з нашого, душі, у своїй у сфері свідомості, а й глибше —у підсвідомості, у сфері інтуїції, густо зафарбувавшись нашими почуттями.Світогляд зростається зі світом почуттів та формами поведінки, воно окреслює особистість, надаючи якісну визначеність її духовному світу. У сфері переконань неможлива угода — двох безумовних принципів переконання у душі одному й тому ж суцільної крові і принципової особистості не може Переконання становлять стрижень світогляду й духовне ядро особистості. Людина без глибоких переконань — це ще особистість в високому розумінні; це хіба що поганий актор, грає нав'язані йому ролі й зрештою втрачаючи свій власний Я. Відомо, що став саме ідейна переконаність дозволяє фахівця в царині хвилину смертельній небезпеці долати сильніший інстинкт самозбереження, жертвувати життям та робити героїчні вчинки. Історія — свідок те, що багато великі істини та принципи соціальну справедливість «оплачені» кров'ю їх переконаних захисників, які йшов вогнище, шибеницю, відбували каторгу, вмирали на засланні. Переконання - зароджуються і розвиваються під час нашого становлення, спілкування з природою, в прилученні до культури. І за нашої волі змінити їх можна: це щось вкорінене у затінках нашої душі. Проте наші переконання можуть змінюватися і навіть істотно у періоди, коли відбувається зміна парадигми знання і набутий корінна переоцінка всіх цінностей, тобто. в переломні періоди у суспільства, і навіть індивідуального розвитку. Отже, переконання як зароджуються, а й перероджуються. Прикладів цьому безліч. Зміни в переконаннях обговорювати не можна, якщо вони теж мають поважні підстави. Людині зрілих років дозволено змінити свої думки у тому чи іншої події, факту чи внаслідок нового, більш обгрунтованого вивчення, чи внаслідок який-небудь істотною зміни, що сталася самих цих фактах. Історія переродження переконань — це, передусім, історія народження.Убеждения вдруге народжуються у людині з його очах у цьому віці, коли його досить досвіду і спостережливості, щоб свідомо ознайомитися з цим великим і дуже таїнством душі. Щоб осмислити справжню сутність, і життєву силу світоглядних принципів у діяльності людини, потрібно висвітлити як власне теоретичні аспекти світогляду, а й зрозуміти глибини емоційних переживань людиною цих принципів. Тоді відкриваються потужні мотиви, рушійні сили у життєдіяльності людини, у ланцюги його поведінкових актів, вчинків. 10. Предмет філософії, її місце і роль у культурі. Грецьке слово філософія буквально означає любов до мудрості (от phileo -люблю і sophia -мудрість).Перше застосування цього терміна приписують Піфагору (VI в. д.н.е.). Надзвичайно високо оцінюючи філософію за її безкорисливу любов до істини, чисте бажання досягти і споглядати її, Арістотель писав: «Люди, філософствуючи, шукають знання заради самого знання, а не заради якоїсь практичної користі». Філософія, таким чином, з самого початку свого виникнення прагнула до істини, яку треба шукати, спостерігати, істини самодостатньою, тобто істини як такої. Властива людям допитливість поступово переростає в інтелектуальну потреба безмежного розширення і поглиблення знань про світ. Інтелект людини намагається осягнути світ розумом у таких його ракурсах, які не можуть бути дані ніяким досвідом, інтелект прагне до знання про світ як цілісної реальності, з якою люди повинні постійно рахуватися у формуванні програм своєї поведінки. Філософія - це галузь духовної діяльності людини, в основі якого лежить критична рефлексія над самою духовною діяльністю, над її змістом, метою і формами, і, в кінцевому рахунку-над зясуванням суті самої людини як субєкта культури, або природного ставлення людини до світу.Як теоретичне зусилля думкифілософія -це самосвідомість культури. У центрі філософії стоїть питання про людину і його місце у світі, його місце в суспільстві, про сенс його життя. І головне призначення філософії - допомогти людині орієнтуватися в нескінченних складнощі життя, у вирішенні тих рівнянь з безліччю невідомих, які постійно виникають на життєвому шляху. В індивідуальному аспекті цінність філософії - у пробудженні творчого, конструктивного осмислення людиною самої себе, світу, суспільної практики, в спонукання до свідомого світосприйняття, до самостійного духовного життя особи, до самосвідомості. У цьому випадку очевидне, те, до чого звикли, перетворюється у проблему, в сумніви, а звідси починається внутрішній діалог людини із самим собою, народжується процес філософствування. Основний імператив філософії - навчити людину мислити творчо, самостійно. 11. Розділи філософії. Специфіка предмета філософії як світогляду і системи знання передбачає відповідний її поділ на певні напрями чи розділи, кожен з яких має своє коло проблем та способи їх розв’язання. Такий поділ здійснюється у філософії як системі професійного знання; він також визначає її структуру як навчального предмета. Основними напрямами можна вважати такі. 1.Онтологія – філософське вчення про буття, тобто про походження, сутність і структуру світу від найдрібніших часточок та проявів енергії до людських спільнот та їх взаємодії; деякі філософи відносять сюди також інтуїтивні образи світу і всю сукупність наук (Н. Гартман) на тій підставі, що цим утворенням притаманне буття. 2.Філософська антропологія – вчення про людину як результат цілеспрямованої еволюції Універсуму на шляху до здійснення свого смислу; становить теоретико-методологічну основу для об’єднання всіх природничих та гуманітарних наук, звернених до людської проблематики. 3.Соціальна філософія – вчення про суспільство як людство, що: а) являє собою органічну частину Всесвіту; б)постає й існує як динамічна і саморегулятивна система; в) з одного боку, протистоїть окремому індивідові, а з іншого -включає його в себе. 4.Філософія пізнання {теорія пізнання, гносеологія, епістемологія) – вивчає загальні закономірності пізнання як одної з форм духовного освоєння світу, можливості та межі пізнавальної здатності людини. 5.Філософія науки – галузь філософії, предметом якої є теоретико-методологічна інтерпретація вищих досягнень природничих і гуманітарних, фундаментальних і прикладних наук як узагальненої системи теоретичного знання, метою якого є вироблення адекватної, коректної та несуперечливої картини світу. 6.Аксіологія – філософське вчення про цінності як про значущі {„дорогі”) для людини факти, процеси, події в природі, міжлюдських відносинах та в духовно-культурній сфері. 7.Історія філософії – систематичний виклад історичного розвитку філософії, її предмета і проблематики в контексті духовно-культурного поступу людства від стародавніх часів до XXI століття. Тут філософія представлена різноманітними школами, напрямами та персоналіями, що закономірно приходили на зміну одне одному. 12. Функції філософії: світоглядна, методологічна, критична, комунікативна, прогностична Світоглядна функція – здатна формувати цілісну картину світу, уявлення про світобудову, а також місце людини у всесвіті та принципи взаємодії людини з навколишнім світом. Світогляд за своєю формою може бути різний, наприклад міфологічний, релігійний і філософський. Основу міфологічного світогляду складають фантастичні розповіді про світобудову і місце людини у світоустрійній системі. Релігійний світогляд є наступним етапом розвитку погляду людини і світ, і на відміну від міфологічного, у ньому немає змішання земного із сакральним, так як вони існують окремо один від одного. Ще цей світогляд має за основ терплячу сумнів віру, ставлячи людські погляди в залежності від доктрин віри. |