Коли скидати вашу владу. Коли скидати вашу владу Право на опір у конституціях світу
 Скачать 1.53 Mb.
|
|
4. Інша революційна думка Не дивно, що люди, причетні до справжніх революцій, загалом почуваються з правом на опір цілком комфортно. Французькі революціонери зробили право на опір одним із центральних стовпів Декларації прав людини і громадянина, зазначивши, що опір гнобленню є природним правом разом зі свободою, правом власності та безпекою. 98 Пізніше революціонери марксистської традиції продовжували відстоювати право на повноцінну революцію, а не просто право боронити встановлений конституційний лад або відновити становище, що існувало раніше, у протистоянні з деспотичним диктатором. Як сформулював Мао Цзедун, «це право повстати проти реакціонерів». 99 Право на опір також було обґрунтовано в міжнародному праві, зокрема країнами, які домагалися національного самовизначення. 100 Важливим документом у цій сфері стала Декларація про принципи 89 Див. F RITZ , виноска 78 вище, с. 24 (обговорення Пенсільванії). 90 Див. те саме, сс. 24–25 (огляд положень, які надають американцям право «змінювати або скасовувати свої конституції); те саме, с. 268 (наведені аргументи, що право на революцію було «знищено» федеральною Конституцією). 91 Steven J. Heyman, Natural Rights and the Second Amendment, 76 C HI .-K ENT L. R EV . 237, 247–49 (2000) (обговорення впливу ідей Лока на Другу поправку). 92 Див. F RITZ , виноска 78 вище, с. 166. 93 Див. те саме, сс. 173–74 (зазначається, що прибічники протестів Повстання через віскі вважали, що люди мали «право наглядати за своїм урядом», і народ як суверен «мав право змінити або усунути свій уряд»). 94 Див. Rubin, supra note 14, at 87 (судове ревю пов’язується з опором); див. також F RITZ , виноска 78 вище, с. 23 (Цитується заява Александера Гамільтона, що судове ревю захищає суверенітет народу). 95 K RAMER , виноска 28 вище, с. 92. 96 5 U.S. (1 Cranch) 137 (1803) (запровадження доктрини судового ревю). 97 Див. Rubin, виноска 14 вище, с. 88. 98 D ECLARATION OF THE R IGHTS OF M AN AND OF THE C ITIZEN OF 26 A UGUST 1789 art. 2 (Fr.), перекладено в 2 N IJHOFF , виноска 8 вище, с. 20. 99 Stuart R. Schram, The Party in Chinese Communist Ideology, in P ARTY L EADERSHIP AND R EVOLUTIONARY P OWER IN C HINA 170, 196 (John Wilson Lewis ed., 1970) (внутрішні лапки пропущено). 100 Honoré, виноска 11 вище, сс. 36–37 (пояснення, що «за певних умов справді існує право на повстання, право, яке має певні підстави претендувати на визнане місце в міжнародному праві», і що це право може бути реалізоване групою, яка домагається «незалежності від суспільства, до якого вона наразі належить», або, інакше кажучи, «національного самовизначення»). міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 1970 року. 101 Цей документ рішуче засудив «підпорядкування народів іноземному ярму, пануванню та експлуатації» як порушення засадничого принципу національного самовизначення. Декларація передбачає, що «у своїх заходах проти таких насильницьких дій та опорі ним у прагненні реалізувати своє право на самовизначення такі народи мають право шукати й отримувати підтримку у відповідності з цілями та принципами Статуту». 102 Посилаючись на право на опір, низка організацій, що вели боротьбу за національне визволення, виправдовувала насилля, включно з тероризмом. 103 D. Висновок Стисло кажучи, право на опір існувало в багатьох політичних традиціях у різні часи та серед різних народів. Усі ці традиції поділяли ідею, що це право дає можливість оцінювати роботу уряду в порівнянні з певним зовнішнім стандартом, а отже є для уряду останнім чинником стримування. Можна припустити, що під час реалізації своєї влади під загрозою потенційного легітимного опору з боку народу, уряд поводитиме себе поміркованіше, ніж тоді, коли такого стримувального чинника немає. Звичайно, залишаються значні інституційні проблеми визначення та виявлення умов для легітимної реалізації права на опір. Дуже серйозними є питання координації дій великої кількості громадян, і за відсутності успішної колективної дії уряд може залишатися здатним і надалі гнобити народ. Багато інституцій сучасного уряду могли, у певному сенсі, постати на заміну права народних мас чинити опір владі. Як описано вище, Едвард Рубін висунув такий аргумент щодо судового ревю. 104 Наявний міжнародний режим прав людини також коріниться у потребі захищати людей та в теорії, якщо не на практиці заступив здійснення права на опір. 105 Утім нас конкретно цікавить право на опір у конституціях, і до цього питання ми наразі переходимо. III. П ОЗИТИВНА ТЕОРІЯ : ЧОМУ ДЕРЖАВИ ВИЗНАЮТЬ ПРАВО НА ОПІР ? Коли розробники конституцій можуть передбачити право на опір у основному законі? Певною мірою є загадкою, чому вони взагалі це роблять, оскільки самі можуть бути зрештою скинуті через реалізацію такого права. 106 Як каже Тоні Оноре, «від суверенних держав навряд чи можна очікувати, що вони так просто дадуть своїм підданим право на відокремлення чи повстання». 107 Проте іноді вони так і роблять, як би парадоксально це не звучало. У цьому розділі ми викладемо два основних пояснення, чому держави можуть передбачати право на опір у своїх конституціях. По-перше, ми вважаємо, що держави можуть встановлювати таке право як 101 G.A. Res. 2625 (XXV), at 121, U.N. Doc. A/8082 (Oct. 24, 1970). 102 Те саме, с. 124. 103 Див. I NT ’ L C OUNCIL ON H UMAN R IGHTS P OLICY , T ALKING A BOUT T ERRORISM : R ISKS AND C HOICES FOR H UMAN R IGHTS O RGANISATIONS 25–27 (2008), www.ichrp.org/files/ reports/35/129_report_en.pdf (зазначається, що дехто відстоював думку, «що право на опір є виправданим у асиметричних конфліктах, де одна сторона (зазвичай держава) має величезну військову перевагу. Без доступу до порівняної зброї, . . . збройні групи перебувають у становищі, коли вони не можуть нападати на «військові цілі» і змушені атакувати м’якіші цілі, включно з цивільним населенням»). 104 Див. Rubin, виноска 14 вище, с. 87 (зазначається, що в Сполучених Штатах судове ревю слугує альтернативою революції або опору). 105 Див. Walter Kälin & Jörg Künzli, Article 1F(b): Freedom Fighters, Terrorists, and the Notion of Serious Non-Political Crimes, 12 I NT ’ L J. R EFUGEE L. 46, 51 (2000) («У контексті міжнародного захисту, яким користуються права людини, право на опір витісняється правом вдатися до конституційних процедур перед національними та міжнародними органами, відповідальними за забезпечення дотримання прав людини»). Але див. Kopel et al., виноска 63 вище, сс. 171–73 (стверджується, що право людини на самозахист за міжнародним правом непрямо передбачає право на володіння певними типами зброї). 106 Пор. Tom Ginsburg & Mila Versteeg, Why Do Countries Adopt Constitutional Review? 1 (July 2012) (неопублікований рукопис), доступно за посиланням https://www.utexas.edu/law/academics/centers/clbe/wp/wp- content/uploads/centers/clbe/versteeg_why_do_countries_adopt.pdf (називають це «важливою загадкою [] політичної економії», що егоїстичні лідери «обмежуватимуть себе конституційними засобами»). 107 Honoré, виноска 11 вище, с. 42. звернений у майбутнє, проспективний інструмент координації, який зобов’язує націю дотримуватися демократичного правління. По-друге, що тривожніше, ми припускаємо, що це право може бути ретроспективним, зверненим у минуле, і використовуватись постфактум для легітимації лідерів, які отримали владу в недемократичний спосіб. A. Проспективне право: координація та попереднє зобов’язання Одним із пояснень, чому творці конституцій вкладають право на опір до основного закону, є те, що це право слугує проспективним інструментом попереднього зобов’язання, який допомагає координувати належну народну відповідь у разі, якщо уряд користається владою нелегітимно або виходить за межі своєї компетенції. Для розуміння поняття координації почнемо з простої моделі демократії та верховенства права Баррі Вейнґаста. Вейнґаст моделює ситуацію, у якій є один лідер і двоє громадян. Лідер може утворити коаліцію з одним із цих громадян для привласнення статків іншого. 108 Проте за певних обставин правитель може захотіти накласти на себе обмеження – можливо, для сприяння економічному розвитку або для забезпечення політичної підтримки. 109 Якщо лідер обіцяє не діяти певним чином, що забезпечує виконання цієї обіцянки? Теоретично правитель може безкарно її порушити, якщо тільки ці двоє громадян не об’єднаються, аби змусити його виконати конституційне зобов’язання. 110 Примус до виконання зобов’язання вимагає від громадян координувати свої дії для досягнення спільного розуміння, яке саме порушення є достатнім для того, щоби зробити необхідним народний виступ . Якщо тільки один громадянин вважає, що лідер порушив обіцянку, і виходить на вулицю для протесту, цього громадянина заарештують, а лідер продовжуватиме порушувати обіцянку. Якщо ж обидва громадянина вийдуть разом, вони можуть успішно протистояти порушенню та забезпечити дотримання конституції. 111 Як може виникнути таке спільне розуміння? Іноді йому може сприяти рішення суду, яке виявляє порушення конституції. 112 В інших випадках можуть відіграти роль засоби масової інформації. У нещодавніх революціях у Єгипті та інших країнах арабського світу, Фейсбук, Твіттер та інші соціальні медіа дали змогу громадянам узгодити своє розуміння того, коли й де протестувати. 113 Право на опір 108 Barry R. Weingast, The Political Foundations of Democracy and the Rule of Law, 91 A M P OL S CI R EV . 245, 247–48 (1997) (наведено просту модель демократичного правління, яка включає задачу чистої координації внаслідок порушень з боку суверена). 109 Є довгий список літератури, яка виявляє зв’язок між конституційними обмеженнями та економічним розвитком. Див., напр., Daron Acemoglu & Simon Johnson, Unbundling Institutions, 113 J. P OL E CON . 949, 953 (2005) (припущення, що інституції з «накладеними на політиків більшими обмеженнями» критично важливі для економічного зростання); Rafael La Porta et al., Judicial Checks and Balances, 112 J. P OL E CON . 445 (2004) (виявлено емпіричний зв’язок між судовим обмеженнями влади, економічною свободою та правами власності); Paul G. Mahoney, The Common Law and Economic Growth: Hayek Might Be Right, 30 J. L EGAL S TUD . 503 (2001) (виявлено, що традиція загального права вільного ринку та обмежений уряд пов’язані з економічним зростанням); Douglass C. North & Barry R. Weingast, Constitutions and Commitment: The Evolution of Institutions Governing Public Choice in Seventeenth-Century England, 49 J. E CON H IST . 803 (1989) (продемонстровано, як правові обмеження на дискреційні повноваження правителів у ранній капіталістичній Європі підвищили юридичну безпеку та передбачуваність для зовнішніх кредиторів, які були захищені законом від конфіскації свого капіталу, і завдяки зменшенню ризику, пов’язаного з кредитуванням, капітал став легкодоступнішим, економічне зростання прискорилось, і відносні позиції країн, де суверени обмежили себе, помітно покращились). 110 Weingast, виноска 108 вище, с. 248 («Ця структура . . . створює проблему координації між громадянами. Якщо всі діють злагоджено, вони можуть запобігти порушенням. Якщо вони діють нарізно, суверен може порушувати права громадян і встояти»). 111 Див. те саме, с. 247 («Якщо виклик кидають і A, і B, суверена скинуто, і будь-яким спробам порушень дано відсіч. Якщо тільки одна група кине виклик [суверену], цей виклик буде невдалим, і порушення [з боку суверена] досягне своєї мети»). 112 Див. Tom Ginsburg & Richard H. McAdams, Adjudicating in Anarchy: An Expressive Theory of International Dispute Resolution, 45 WM. & MARY L. REV. 1229, 1270–71 (2004) (зазначається, що судові рішення можуть слугувати інструментами координації); David S. Law, A Theory of Judicial Power and Judicial Review, 97 GEO. L.J. 723, 770–76 (2009). 113 Див. Jose Antonio Vargas, Spring Awakening: How an Egyptian Revolution Began on Facebook, N.Y. T IMES , Feb. 17, 2012, http://www.nytimes.com/2012/02/19/books/review/how-an-egyptianrevolution-began-on-facebook.html («Те, що вирувало онлайн, неодмінно мало вилитися на вулиці, почавшись із низки акцій «мовчазного стояння», які завершились історичними масовими виступами на Майдан ат-Тахрір у центрі Каїра. [Сторінка Фейсбуку] «Акція також може грати таку роль. Пряме закріплення в конституції права на опір має – за інших рівних умов – сприяти координації, оскільки нагадує громадянам про їхню колективну силу. Якщо громадяни знають, що вони мають право на повстання, їм може бути легше, посилаючись на це право, долучитись до колективної дії для стримування правителів. 114 Оскільки право на опір потенційно координує громадян, воно функціонує як інструмент попереднього зобов’язання. Закладаючи таке право в конституцію, правитель чітко сигналізує свою готовність дотримуватися її. Нагадування народу про його вирішальне слово у сфері забезпечення дотримання конституційного ладу означає, що лідер обіцяє не робити громадянам кривди, і ми можемо очікувати кращої роботи від правителів, які беруть на себе такий тягар. Саме в цьому сенсі право на опір є попереднім зобов’язанням не порушувати інші права. Конституції здавна концептуалізують як інструмент попереднього зобов’язання, який розв’язує проблему часової несумісності. 115 Логіка є такою: Ми, народ, вирішуємо зараз (час 1), що воліємо мати владу, яка поважає наші права. Але ми, народ, також знаємо, що влада й навіть більшість населення можуть спокуситися порушити ці права пізніше (час 2). Через це ми пишемо конституцію, яка виносить певні цінності за сферу звичайної політики. Проте захист таких цінностей потребує певних механізмів, які змушують владу дотримуватися взятих на себе раніше попередніх зобов’язань. В «Одіссеї» Гомера Улісс наказує прив’язати себе канатами до щогли корабля, завдяки чому він може слухати спів сирен, але зменшує потенційну небезпеку для себе та своєї команди в разі, якщо він збожеволіє від їхніх неземних голосів. 116 У конституційній сфері судову систему типово розглядають як канат, що прив’язує нас до взятого раніше попереднього зобов’язання. 117 Але остаточно цю функцію виконують власне люди, коли виходять на вулиці чинити опір нелегітимній владі. Тією мірою, якою право на опір допомагає такій колективній дії, воно функціонує як інструмент попереднього зобов’язання. Коли право на опір слугує інструментом попереднього зобов’язання, воно є засадничо проспективним: його написано, аби запобігти порушенню прав у майбутньому. Конституції загалом розглядають як проспективні документи. Від часів епохи Просвітництва та її віри в можливість побудови раціонального суспільства 118 творці конституцій часто виходять із того, що «минуле – це чужа країна», 119 і вони можуть накреслити план кращого світу. Як сказав філософ епохи Просвітництва Томас Пейн: «Конституція є тим, що передує уряду, а уряд є лише створінням конституції». 120 При взятті попереднього зобов’язання щодо певних майбутніх цілей минуле може бути враховане в документі як щось, чого потрібно уникати, а не зберігати чи прагнути. 121 Ця логіка наводить на думку, що право на опір, вірогідно, є рисою демократичних режимів. Демократичні режими найімовірніше діятимуть проспективно, обмежуючи себе, і визначатимуть «Ми всі Халед Саїд» допомогла запалити повстання, яке призвело до відставки президента Хосні Мубарака та розпуску правлячої Національно-демократичної партії»). 114 John M. Carey, Parchment, Equilibria, and Institutions, 33 C OMP P OL S TUD . 735, 735–61 (2000). 115 Див. загалом Jon Elster, Majority Rule and Individual Rights, in O N H UMAN R IGHTS : T HE O XFORD A MNESTY L ECTURES 175, 187–89 (Stephen Shute & Susan Hurley eds., 1993) (обговорення того, як принцип підкорення меншості волі більшості через негайну вигоду може зазіхати на права особистості, і як конституціоналізм обмежує застосування цього принципу); Stephen Holmes, Precommitment and the Paradox of Democracy, in C ONSTITUTIONALISM AND D EMOCRACY 195, 195–96 (Jon Elster & Rune Slagstad eds., 1988) (опис зв’язку між демократією та конституціоналізмом у історичній перспективі). 116 H OMER , T HE O DYSSEY OF H OMER 189–90 (Richmond Lattimore trans., Harper & Row 1967). 117 Див. Daryl J. Levinson, Parchment and Politics: The Positive Puzzle of Constitutional Commitment, 124 H ARV L. R EV 657, 661 (2011) («Судове ревю зазвичай описують як захисний механізм, завдяки якому конституційні зобов’язання стають зобов’язальними на практиці».) 118 Стислий виклад соціально-політичного контексту епохи Просвітництва див. загалом у R ANDALL L ESAFFER , E UROPEAN L EGAL H ISTORY : A C ULTURAL AND P OLITICAL P ERSPECTIVE 372– 92 (Jan Arriens trans., 2009). 119 Ця відома фраза походить з роману L.P. H ARTLEY , T HE G O -B ETWEEN 9 (7th prtg. 1963). 120 T HOMAS P AINE , Rights of Man, in R IGHTS OF M AN , C OMMON S ENSE , AND O THER P OLITICAL W RITINGS 83, 122 (Mark Philp ed., Oxford Univ. Press 1995) (1791). 121 See A NDRÁS S AJÓ , L IMITING G OVERNMENT : A N I NTRODUCTION TO C ONSTITUTIONALISM 1–3 (Cent. Eur. Univ. Press 1999) (припущення, що конституції описують майбутнє з огляду на минуле, і що «побоювання нацистського правління» вплинуло на конституцію Німеччини, а острах повернення до комунізму вплинув на конституції пост- комуністичної Східної Європи). народні маси як остаточну силу забезпечення конституційного правління. Крім того, творці конституцій можуть бути особливо сприйнятливими до цієї логіки попереднього зобов’язання через народний опір під час демократичного переходу, коли вони прощаються з недемократичним минулим. Під час таких суспільних трансформацій у розробників конституції ще свіжа пам’ять про владу нелегітимного уряду, і вони розглядатимуть право на опір як привабливий страховий поліс проти відкату в недемократичне минуле. 122 Не є збігом, наприклад, що конституції німецьких земель увібрали в себе право на опір після Другої світової війни, 123 а право для всіх німців «чинити опір будь- якій особі, яка намагається скасувати цей конституційний лад», було пізніше включено до федерального Основного закону Західної Німеччини. 124 Аналогічно, низка східноєвропейських країн передбачили право на опір в перебігу підготовки своїх нових демократичних конституцій на початку 1990-х, 125 зобов’язуючись бути відданими новому демократичному майбутньому, яке уникатиме повторення репресивного минулого. 126 І, мабуть, найяскравіше: Конституція Руанди 2003 року включає право на опір для запобігання повторенню в майбутньому її геноцидного минулого. Стаття 48 проголошує, що кожен громадянин «має право не коритися наказам, отриманим від вищого органу, якщо ці накази становлять серйозне та явне порушення прав людини та громадянських свобод». 127 Отже, наша перша гіпотеза – творці конституцій включають право на опір для захисту демократичного правління, особливо під час демократичного переходу, коли це право має слугувати проспективним інструментом попереднього зобов’язання, аби запобігти недемократичному відкату. |