Коли скидати вашу владу. Коли скидати вашу владу Право на опір у конституціях світу
 Скачать 1.53 Mb.
|
|
Таблиця 1. Зведені емпіричні результати Змінна Ефект Демократичний перехід Додатний*** Переворот упродовж останніх п’яти років Додатний** Енергоспоживання на душу населення Незначущий Глобальне прийняття в попередній рік Від’ємний** Регіональне прийняття в попередній рік Незначущий Кількість переворотів у історії нації Додатний** Демократія Додатний** На перший погляд наші результати дещо бентежать: закладатимуть право на опір до своїх конституцій імовірніше країни як після перевороту, так і під час демократичного переходу. 193 Це узгоджується з нашою гіпотезою, що нові демократичні країни можуть приймати такі права, сподіваючись, запобігти відкату від демократії до авторитаризму. Загалом кажучи, ми виявили, що рівень демократії в країні є статистично значущим предиктором прийняття права на опір. За інших рівних умов демократичніші країни з більшою імовірністю включатимуть це право до конституції, що відповідає його традиційній концептуалізації як проспективного інструменту примусу до демократичного правління. 194 Менше з тим, навіть із застосуванням контрольних змінних для врахування дій (нових) демократичних держав, ми також виявили зв’язок між правом на опір і діями заколотників та прийняття права на опір після державного перевороту. 195 Оскільки переворот і демократичний перехід є зазвичай взаємовиключними подіями, виглядає правдоподібним, що має місце певна нелінійність даних: деякі країни приваблює проспективна версія права на опір під час або після демократичного переходу, тоді як інші приваблює ретроспективна версія після державного перевороту. Нижче ми досліджуємо це питання детальніше. Деякі з наших контрольних змінних також виявляються статистично значущими предикторами прийняття права на опір. Зокрема, статистично значущим предиктором права на опір є наш показник загальної політичної нестабільності, мірилом якого є кількість державних переворотів у історії країни. 196 За інших рівних умов нестабільна політична система, схоже, є спусковим механізмом для наших обох головних гіпотез: минула нестабільність із більшою імовірністю викликає бажання нових демократичних режимів запобігти відкату від демократії та, мабуть, бажання заколотників виправдати свої дії. Утім, також можливий зворотний напрямок причинності, і конституційні системи, які включають право на опір, схильні до більшої нестабільності. Ми не знайшли ані свідчень наявності додатних глобальних або регіональних тенденцій, ані підтвердження ідеї, що країни можуть включати право на опір до своїх конституцій наслідуючи інші країни. Змінна, що фіксує попереднє прийняття цього права іншими країнами в тому самому регіоні, не є статистично значущим предиктором права на опір, а змінна, що фіксує попереднє прийняття іншими країнами світу, є навіть від’ємною, тобто чим більше країн приймають це право, тим менш імовірно, що інші наслідуватимуть їх. Якими б не були незліченні чинники, що спонукають творців конституцій приймати конкретне право, серед них немає руху «слідом за зграєю» та наслідування глобальних тенденцій. Насамкінець, ми також не знайшли зв’язку між рівнем економічного розвитку та прийняттям права на опір. 193 Фактично, під час такого демократичного переходу ймовірність прийняття права на опір зростає на 1,54 відсоткового пункту. Цей ефект є статистично значущим на довірчому рівні p=0,01. 194 Фактично, кожний бал на 20-бальній шкалі демократії підвищує імовірність прийняття права на опір на 0,006 відсоткового пункту. Це означає, що, якщо якась гіпотетична країна перейде від повної автократії до повної демократії, імовірність прийняття зросте на 0,12 відсоткового пункту. 195 Фактично, в кожний з п’яти років після перевороту ймовірність прийняття права на опір зростає на 0,86 відсоткового пункту. Цей ефект є статистично значущим на довірчому рівні p=0,05. 196 Фактично, кожний переворот в історії нації підвищує імовірність прийняття права на опір на 0,13 відсоткового пункту в кожному році. Цей ефект є статистично значущим на довірчому рівні p=0,05. B. Як і чому відрізняється Латинська Америка? Розглянемо припущення, що право на опір може більше приваблювати деякі країни під час демократичного переходу, а інші приймають його після перевороту. Можливим поясненням, судячи з рисунків у попередній частині, є наявність важливих регіональних відмінностей у схильності до конституціоналізації права на опір. 197 Як наочно показує рис. 2, деякі регіони зовсім утримуються від прийняття цього права, тоді як у інших воно з’явилося ще в XIX ст. 198 Аби дослідити, чи є регіональні відмінності у тому, як приймають право на опір, ми ділимо наші дані на дві регіональні підгрупи, щоб перевірити, чи відрізнятимуться результати для різних регіонів, отримані з тією самою моделлю, що описана вище. 199 Головний результат цього експерименту стосується Латинської Америки. Латиноамериканські країни є більш схильними конституціоналізувати право на опір після державного перевороту. 200 Таблиця 2 порівнює результати для Латинської Америки з результатами для решти світу. Повні результати регресійного аналізу подані в додатку II. 201 Це порівняння наводить на думку, що з прийняттям права на опір мають зв’язок демократичні переходи і в Латинській Америці, і за її межами, тоді як державні перевороти – тільки в Латинській Америці. 202 Отже, наш загальний висновок, що право на опір може слугувати ретроспективною легітимацією для заколотників, схоже, випливає саме з цієї (досить суттєвої) підмножини наших даних. 203 Таблиця 2. Зведені емпіричні результати Змінна Латинська Америка Решта світу Демократичний перехід Додатний* Додатний** Демократія Незначущий Додатний* Переворот упродовж останніх чотирьох років Додатний*** Незначущий Енергоспоживання на душу населення Додатний*** Незначущий Глобальне прийняття в попередній рік Від’ємний* Незначущий Регіональне прийняття в попередній рік Незначущий Незначущий Кількість переворотів у історії нації Незначущий Додатний* Цей результат можна інтерпретувати по-різному. Наприклад, що латиноамериканський конституціоналізм просто завжди характеризувався нестабільністю та диктатурою, і це створювало в країнах Латинської Америки родючий ґрунт для того, щоб наново винаходити право на опір, відмінне від його традиційної концептуалізації в політичній теорії. 204 Інше пояснення – латиноамериканський 197 Ми також дослідили інші можливі пояснення, зокрема чи внутрішнє варіювання в тому, як сформульовано право на опір, може пояснюватися різними обставинами, в яких його прийнято, але не знайшли свідчень на підтримку цієї гіпотези. Кількість випадків є досить низькою, тож отримати загальноприйняту статистичну значущість може бути складно. 198 Див. вище рис. 2. 199 Ми визначаємо такі регіони: (1) Південна Африка; (2) Східна Азія, Тихий океан та Океанія; (3) Центральна й Східна Європа та Центральна Азія; (4) Субсахарська Африка; (5) Північна Африка та Близький Схід; (6) Латинська Америка та Кариби; (7) Західна Європа та Північна Америка. Цю класифікацію ми позичили від Paul Collier & Benedikt Goderis, Commodity Prices and Growth: An Empirical Investigation, 56 E UR E CON R EV . 1241, 1244 (2012). 200 Ми також виявили, що в деяких регіонах жодна зі змінних узагалі не мала якогось статистично значущого ефекту, очевидно, через те, що там майже не було випадків прийняття права на опір. 201 Для цілей цього аналізу як латиноамериканський регіон були розглянуті такі країни: Аргентина, Беліз, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Еквадор, Сальвадор, Гватемала, Гаяна, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Суринам, Уругвай і Венесуела. Обмеження вибірки Латинською Америкою скорочує кількість країно-років спостереження з 8176 до 1722. Ця менша вибірка все одно є достатньо великою, аби робити статистичні висновки. 202 Фактично, імовірність того, що якась латиноамериканська країна після перевороту прийме право на опір, зростає на 2,2 відсоткового пункту в кожному році (проти 0,8 відсоткового пункту у світі в цілому). 203 Приблизно 40 відсотків усіх випадків прийняття права на опір мали місце в Латинській Америці. 204 Див., напр., Keith S. Rosenn, The Success of Constitutionalism in the United States and Its Failure in Latin America: An Explanation, 22 U. M IAMI I NTER -A M L. R EV . 1, 6–7, 27 (1990) (опис нестабільності латиноамериканського конституціоналізму, про що свідчить той факт, що «від часу набуття незалежності двадцять конституціоналізм завжди мав свій власний відмінний шлях розвитку, який почався задовго до появи конституціоналізму в більшій частині решти світу, і для цього різновиду конституціоналізму часто було характерним обширне запозичення від інших націй, зокрема США та інших країн Латинської Америки. 205 Можливо, диктатори надихалися один одним, що спричинило поширення окремих прав на всю Латинську Америку. У рамках свого відмінного шляху конституційного розвитку країни Латинської Америки розвинули певну форму регіонального гіперконституціоналізму. Це може вести до подальших численних та амбітних змін у конституціях загалом, а в поєднанні з тим, що право на опір рідко вилучають з подальших редакцій конституції після його початкового запровадження, такі зміни можуть виявитися остаточними. 206 Насамкінець, ще одне можливе пояснення: те, що всі країни Латинської Америки функціонують у традиції цивільного, а не загального права, 207 може робити їх більш схильними приймати концепцію права на опір, яка є відмінною від традиційної концепції в політичній теорії. Ця остання можливість потребує подальшого роз’яснення. Є численні важливі відмінності між традиціями загального та цивільного права, більшість із яких ретельно задокументовано в літературі. 208 Одна з таких відмінностей, зокрема в царині конституціоналізму, де межі між цими традиціями є менш чіткими, 209 стосується традиційних концептуалізацій суспільного договору, що вочевидь конкурують між собою. 210 Зокрема, у рамках традиції загального права локівський суспільний договір має більш обмежену сферу застосування, в якій народ делегує своєму уряду певні чітко визначені повноваження, але зберігає залишкову владу, якою можна скористатися для повалення уряду. 211 Проте за традицією цивільного права, яка запозичує набагато більше з праць Жана-Жака Руссо, ніж з праць Лока, 212 соціальний договір є всеохопним, і народ відмовляється від латиноамериканських республік проголосили десь 253 конституції, в середньому 12,65 на країну», та обговорення можливих пояснень цього факту, серед яких – те, що «Латинська Америка була повільною в розвитку інституцій для стримування свавільного зловживання виконавчою владою»). 205 Див., напр., G EORGE A THAN B ILLIAS , A MERICAN C ONSTITUTIONALISM H EARD R OUND THE W ORLD , 1776–1989: A G LOBAL P ERSPECTIVE 105 (2009) (зазначається, що деякі «латиноамериканські конституціоналісти . . . наслідували північноамериканські ідеї та інституції», навіть копіювали «слово в слово з Конституції США»); Zachary Elkins, Constitutional Networks, in N ETWORKED P OLITICS : A GENCY , P OWER , AND G OVERNANCE 43, 43 (Miles Kahler ed., 2009) («За легендою, деякі латиноамериканські конституції в 1800-х роках об’єднували не тільки ті самі положення, а й ті самі типографські помилки»). 206 Див. Daniel Lansberg-Rodriguez, Wiki-Constitutionalism, N EW R EPUBLIC (May 25, 2010), http://www.tnr.com/article/politics/75150/wiki-constitutionalism («У Домініканській Республіці було 32 окремі конституції від набуття незалежності в 1821 р. За нею з невеликим відривом іде Венесуела з 26 конституціями, Гаїті має 24, Еквадор 20, і Болівія нещодавно ухвалила свою сімнадцяту. Фактично, більш як половина з 21 латиноамериканської країни мали щонайменше 10 конституцій, тоді як у решті світу двозначної цифри досягли лише Таїланд (17), Франція (16), Греція (13) і Польща (10)»). 207 Див. J OHN H ENRY M ERRYMAN & R OGELIO P ÉREZ -P ERDOMO , T HE C IVIL L AW T RADITION : A N I NTRODUCTION TO THE L EGAL S YSTEMS OF E UROPE AND L ATIN A MERICA 3 (3d ed. 2007) (зазначається, що традиція цивільного права є «домінівною правовою традицією в Європі» та «всій Латинській Америці»). 208 Систему загального права зазвичай характеризують як таку, що спирається на прецедентне право та прецедент, змагальну систему кримінального процесу та посилену роль судової системи з наголосом на окремому судді. Натомість система цивільного права, як прийнято вважати, покладається насамперед на кодекси, особливо цивільний кодекс, і використовує слідчу систему кримінального процесу, а судді в цій системі працюють в рамках ієрархічної бюрократичної структури. Див. загалом те саме, сс. 1–90 (введення в основи традиції цивільного права). 209 Див. Lorraine E. Weinrib, The Postwar Paradigm and American Exceptionalism, in T HE M IGRATION OF C ONSTITUTIONAL I DEAS 84, 89–90 (Suijt Choudhry ed., 2006) (опис повоєнної парадигми конституційного захисту рівних прав громадянства та людської гідності, дотримання яких забезпечувало судове ревю, і того, як «цей спільний проєкт судового захисту зламав колись герметичні кордони між окремими суверенними правовими системами і згладив колись різкі відмінності . . . між конституціями на основі загального та цивільного права»). 210 Див. стислий огляд у L ESAFFER , виноска 118 вище, сс. 387–92. 211 Див. те саме, с. 388. 212 Див., напр., H AYEK , виноска 130 вище, сс. 54–70 (описані французька та британська традиції свободи й те, як французька традиція спирається на Руссо, тоді як британська – на Лока); L ESAFFER , виноска 118 вище, с. 392 (зазначається, що праці Руссо щодо суспільного договору мали величезний вплив на Французьку революцію); Paolo G. Carozza, From Conquest to Constitutions: Retrieving a Latin American Tradition of the Idea of Human Rights, 25 H UM R TS . Q. 281, 300 (2003) (зазначається, що латиноамериканська конституційна традиція перебуває під впливом Руссо, а отже робить наголос не тільки на свободі, але й на рівності та обов’язках). індивідуальних уподобань на користь загальної волі та спільного блага. 213 Ці різні концепції суспільного договору йдуть руч об руч з різними ідеями про належну роль уряду в суспільстві. Згідно з одним із напрямів досліджень, країни із загальним правом, як правило, характеризуються меншим урядом, 214 більш лібертаріанською концепцією прав 215 і міцнішою вірою у вільний ринок, ніж країни з цивільним правом. 216 Як така, традиція загального права набагато краще відповідає традиційній концептуалізації права на опір у політичній теорії, ніж традиція цивільного права. Як наслідок, для творців конституцій у рамках традиції цивільного права, чиї думки можуть більше хилитися до Руссо, а не Лока, може виявитися легше відкинути традиційну концептуалізацію цього права й надати йому нового значення. Зрештою, всі ці пояснення тією чи іншою мірою ґрунтуються на спекуляціях. На цьому етапі неможливо більш-менш певно сказати, чому латиноамериканські нації роблять особливий вибір, хоча ми інстинктивно відчуваємо, що потужною детермінантою тут є усталене внутрішньо- регіональне запозичення. Багато що може відділяти Латинську Америку від решти світу, і деякі з цих атрибутів можуть бути спільними з іншими країнами поза цим регіоном. Водночас можна досить упевнено казати, що право на опір не тільки поєднане з демократичними режимами, але також є інструментом для заколотників. Отже, це право як таке є одночасно і демократичним і недемократичним. Яке з цих мотивувань переважає залежить від форми правління держави, яка прийняла це право. VI. П РАВО НА ОПІР НА ПРАКТИЦІ Питання, до якого ця стаття не звертається безпосередньо, але яке є важливим як напрям для майбутніх досліджень – чи положення про право на опір справді мають значення на практиці. В деяких випадках конституціоналізація права на опір як виправдання постфактум може виявитися для майбутнього автократа чимось на кшталт фаустівської угоди з дияволом. Навіть коли таке положення, можливо, й досягає мети легітимації правителя в короткостроковій перспективі, з часом ним можуть скористатися вороги режиму, і воно виявиться знаряддям послаблення або повалення свого творця – конституційний еквівалент чудовиська, створеного доктором Франкенштейном. В інших випадках, коли право на опір приймають для убезпечення майбутнього, воно дійсно може виконувати цю функцію на практиці. Яким би не було його обґрунтування, кмітливі політичні опоненти отримують можливість використати це право проти режиму, що його запровадив. Розглянемо такі події. В 1953 р. молодий кубинський юрист Фідель Кастро був заарештований за організацію збройного нападу на військові казарми. 217 В суді, який відбувся після арешту, Кастро побудував свій захист на конституційно захищеному праві на опір – саме тому, яке раніше було закладене до нової конституції Батисти заради виправдання повалення попереднього уряду. 218 Сама промова Кастро, яка була потім опублікована як важливий програмний документ під заголовком «Історія мене виправдає», містила такий фрагмент: «Куба страждає від жорстокого й ницого 213 Наприклад, французька Декларація заявляє, що «закон є виразом загальної волі», і «суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі». D ECLARATION OF THE R IGHTS OF M AN AND OF THE C ITIZEN OF 26 A UGUST 1789 arts. 1, 6 (Fr.), перекладено в 2 N IJHOFF , виноска 8 вище, сс. 20–21. 214 Див. Rafael La Porta et al., The Economic Consequences of Legal Origins, 46 J. E CON L ITERATURE 285, 286 (2008) (зазначається, що цивільне право поєднане з потужнішими державною власністю та регулюванням, ніж загальне право», і що «загальне право поєднане з нижчим рівнем формалізму судових процедур»). 215 Див. Law & Versteeg, виноска 2 вище, с. 1164 (стверджується існування лібертаріанської конституційної традиції негативних прав щодо свободи та судового процесу, яка поєднана з традицією загального права, і державницької конституційної традиції позитивних прав на соціальне забезпечення, сімейних прав і обов’язків, яка поєднана з традицією цивільного права). 216 Див., напр., Mahoney, виноска 109 вище, с. 504 («Англійське загальне право розвивалося так, як воно розвивалось, оскільки аристократи-землевласники та купці воліли мати таку систему права, яка б забезпечила надійний захист прав власності та договірних прав, і обмежила здатність королівської влади втручатись у ринки»). 217 Див. MARJORIE S. ZATZ, PRODUCING LEGALITY: LAW AND SOCIALISM IN CUBA 123 (1994) (описує, як правові студії допомогли Фіделю Кастро «підготуватись до його переконливого самозахисту після його арешту в 1953 році за повстанський напад на казарми Монкадо»). 218 Див. A NTONIO R AFAEL D E L A C OVA , T HE M ONCADA A TTACK : B IRTH OF THE C UBAN R EVOLUTION 230 (2007) (обговорення суду над Кастро і його захисту після нападу на казарми Монкада. деспотизму. Вам добре відомо, що опір деспотам є законним. Це – загальновизнаний принцип, і наша Конституція 1940 року прямо проголошує його священним правом у другому абзаці статті 40». 219 Касто вдалося успішно поєднати свої юридичні знання та особисту харизму, обернувши захист на нищівне й дуже публічне звинувачення ексцесів правлячого режиму. 220 Хоча його було визнано винним за неодностайним рішенням суду (два проти одного), процес над Кастро та два роки його ув’язнення стали визначальними для піднесення молодого повстанця до рівня міжнародного діяча. 221 Ліві та праві уряди можуть виявити, що право на опір має непередбачені наслідки. Коли в 2002 р. історично розділена та неефективна венесуельська опозиція неочікувано була готовою повалити режим Уго Чавеса після брутального придушення мирних протестів, президент висловив занепокоєння тим, що стаття 350 Конституції 1999 року, написання та інкорпорація якої до конституції відбувалося колись під його особистим наглядом, може бути використана як виправдання його усунення. 222 Ці страхи виявилися віщими, коли перед президентським палацом Мірафлорес у Каракасі зібралися понад мільйон протестувальників, і венесуельські збройні сили почали покидати Чавеса. Генерал Ефраїн Васкес Веласко, перший з армійської верхівки, хто це зробив, так пояснив своє рішення: «Пане президенте, я був лояльним до кінця, але порушення прав людини та убивства, які відбулися сьогодні, не можна толерувати. Статті 25, 328 і 350 Конституції Боліваріанської Республіки Венесуела зобов’язують мене ухвалити це рішення». 223 Далеко за океаном, у Гані окопався Джеррі Ролінгс, який відчайдушно намагався втримати де-факто контроль над нацією, що з початку 2000 р. швидко ставала все більш ліберальною. Конституційне право на опір, посіяне урядом самого Ролінгса після неконституційного захоплення влади, дало неочікувані сходи, що зводили нанівець переворот. Ось що повідомляв Томас Фрідман із «Нью-Йорк таймс» після усунення Ролінгса з посади: «У день виборів була дільниця в Аккрі, де солдати почали нищити урни для голосування», – згадував Джозеф Ебо Карші, президент Асоціації адвокатів Гани. «Негайно хтось зателефонував на FM-станцію, і про це було повідомлено в ефірі. Я в той час був у своєму банку. До мене підійшов чоловік, знайомий мені аптекар, і запитав: «Ви чули, що відбувається на тій дільниці в Аккрі? Що у зв’язку з цим робить Асоціація адвокатів?» Отже, я сів до свого автомобіля та увімкнув SKY FM. За кілька хвилин мені зателефонували з JOY FM. Я сказав їм перетелефонувати мені за кілька хвилин. Тимчасом я дістав примірник Конституції. JOY FM перетелефонував, і я прочитав по радіо статтю Конституції, яка каже, що громадяни мають право чинити опір втручанню на дільниці для голосування. JOY FM знову і знову передавав моє інтерв’ю. За кілька годин виборці прогнали солдатів» 224 Визначений Ролінгсом наступник програв вибори, і розпочалася нова ера демократичного розвитку Гани. 225 Коли право на опір приймають для накладення обмежень на майбутнє, це також може мати важливі наслідки в реальному світі. У лютому 2012 р. перший демократично обраний президент Мальдів Мохамед Нашид подав у відставку після того, як утратив підтримку поліції, що мала в країні значний 219 Fidel Castro, Speech in His Defense at Trial: History Will Absolve Me (Oct. 16, 1953), доступно за посиланням http://www.marxists.org/history/cuba/archive/castro/1953/10/16.htm (востаннє відвідано 6 березня 2012 р.). 220 Див. D E L A C OVA , виноска 218 вище, с. 230 (описано перетворення виступу Кастро на суді «Історія мене виправдає» на «Маніфест кубинської революції» та пояснюється засудження ним «Перевороту 10 березня» режиму Батисти та «жорстокість» військових). 221 See B ENJAMIN K EEN & K EITH H AYNES , A H ISTORY OF L ATIN A MERICA 389 (8th ed. 2009) (обговорення, як репутація Кастро зросла внаслідок суду через напад на казарми Монкадо, захисту на суді та ув’язнення). 222 Див. B RIAN A. N ELSON , T HE S ILENCE AND THE S CORPION : T HE C OUP A GAINST C HÁVEZ AND THE M AKING OF M ODERN V ENEZUELA 24 (2009) (зазначається, що Чавес тривожився, що «опозиція, посилаючись на статтю 350 нової конституції, могла змусити його залишити посаду», спираючись на популярне відчуття, що «його режим «суперечив цінностям, принципам і демократичним ідеалам країни»). 223 Те саме, с. 133 (цитування Ефраїна Васкеса Веласко). 224 Thomas L. Friedman, Foreign Affairs; Low-Tech Democracy, N.Y. TIMES, May 1, 2001, http://www.nytimes.com/2001/05/01/opinion/foreign-affairs-low-tech-democracy.html. 225 Те саме (обговорення того, як FM-радіостанції допомогли «Джону Куфуору, прибічнику вільного ринку та демократії, перемогти зів’ялу, кульгаву партію пана Ролінгса» на виборах грудня 2000 року»). вплив. 226 Нашида було обрано за конституцією, ухваленою в 2008 р. після тридцяти років диктатури. Ця конституція передбачала і для громадян, і для національних служб безпекового сектору право чинити опір незаконним наказам. 227 Ці положення віддзеркалювали те, що ми назвали проспективною логікою права на опір, задуманою для захисту проти відкату від демократії. Цікаво, що їх вперше використали проти самого Нашида, хоча передусім саме його політичні союзники виступали конституціоналізацію права на опір. 228 Утім, коли він став програвати контрольованому опозицією парламенту та все частіше вдаватися до неконституційної тактики, включно з арештами опонентів всупереч судовим приписам, він опинився по інший бік цього права. Після ескалації протестів на початку 2012 р. терпець поліції увірвався, і 7 лютого, посилаючись на Конституцію, поліція закликала Нашида піти у відставку. Схоже, не тільки диктатори виявляють, що право на опір – це палиця на два кінці. Ці історичні епізоди наводять на думку, що право на опір може бути небезпечним для автократів, які вдаються до нього для виправдання свого правління. Навіть коли його конституціоналізують не для накладення обмежень на майбутнє, а для легітимації минулого, право на опір може пізніше мотивувати опонентів режиму. Такі опоненти мають подолати дуже складну проблему колективної дії: погодити, яка поведінка є законним спусковим гачком протесту, і координувати місце та час групової дії. Право на опір є достатньо чітким формулюванням, навколо якого громадяни можуть координувати свої дії. Дисиденти Арабської весни були здатними повалити свої режими попри повну відсутність інституційної підтримки чи конституційної легітимації. Коли туніський вуличний торговець Мухаммед Буазізі підпалив себе після конфіскації товару, яким він торгував з рук, його дії були насамперед реакцією на особисте приниження, а не вимогою зміни режиму. 229 Але його акт самопожертви став переломним моментом, який об’єднав роз’єднані народи арабських країн і став « об’єднавчим фактором» для подолання суворих викликів колективної дії. У своєму найкращому вигляді конституційні положення про право на опір призначені для пошуку спускових гачків з аналогічними результатами, але без необхідності принесення такої надзвичайно драматичної жертви. У цьому міжнародному контексті важливість розуміння піднесення конституційних положень, що фактично надають мандат на таку дію – право на опір – неможливо перебільшити. Сподіваємось, це дослідження приверне увагу до ймовірної важливості цих механізмів і запустить своєчасну наукову дискусію на цю тему. |