Коли скидати вашу владу. Коли скидати вашу владу Право на опір у конституціях світу
 Скачать 1.53 Mb.
|
|
B. Юдейська та ісламська релігійна думка Зовнішній стандарт, за яким можна оцінити поведінку влади, є однією з особливостей будь-якої правової системи осьового часу, де є царство Бога й царство людини. 50 Влада Бога за означенням є вищою за владу Цезаря, а отже для правових систем, в основі яких лежить релігія, притаманно чітко окреслювати межі політичної влади. 51 Хоча релігійні системи, можливо, й обмежують владу земного правителя, вони так само можуть не заходити аж так далеко, щоби легітимувати народ як доречного суб’єкта, покликаного забезпечити дотримання цих меж. Зрештою, якщо божество захоче покарати несправедливого правителя, воно певно спроможне це зробити, що робить втручання народу зайвим. Наприклад, традиції протесту стародавніх ізраїльтян ніколи не розвинулись у повноцінне право на опір, оскільки вони залишали поза увагою ключове питання: який земний орган здатний вирішувати , коли несправедливе правління сягало рівня, що виправдовував повстання. 52 Аналогічно, філософи-стоїки вважали, що відплату тирану найкраще здійснюють божественні, а не народні механізми. 53 45 Див. Kim, виноска 39 вище, с. 385 (стверджується, що політичним правом зміщати правителя володіли феодали чи міністри із знатних сімей з моральними чеснотами); Tiwald, виноска 44 вище, с. 270 (зазначається, що Мен-цзи призначав члена правлячого класу, названого «Делегованим Небом Чиновником», аби той вирішив, чи скидати правителя від імені народу). 46 Див. Tiwald, виноска 44 вище, с. 269 (згадуються науковці, які вважали, що Мен-цзи виступав за опір несправедливим правителям, хоча висловлюється незгода з їхнім припущенням, що чинити опір могли звичайні люди). 47 Див. H.G. C REEL , C HINESE T HOUGHT F ROM C ONFUCIUS TO M AO T SÊ - TUNG 166–72 (1953) (обговорюються легістичні риси імператора Лю Че та зазначається, що, хоча Лю Че прийняв конфуціанство як державну ідеологію, багато в чому його практика була конфуціанською лише за назвою); X INZHONG Y AO , A N I NTRODUCTION TO C ONFUCIANISM 52 (2000) (опис того, як конфуціанство модифікувало свої документи, аби здобути ширше прийняття з приходом династії Хань). 48 Див. V ITALY A. R UBIN , I NDIVIDUAL AND S TATE IN A NCIENT C HINA : E SSAYS ON F OUR C HINESE P HILOSOPHERS 29–30 (Steven I. Levine trans., 1976) (опис прийняття конфуціанства династією Хань і встановлення системи іспитів для добору урядовців); Kim, виноска 39 вище, с. 372 (зауважується, що в часи династії Хань суміш конфуціанства та легізму стала «сімейно інституціалізованою» і «масивно політизованою»). 49 See F.W. M OTE , I MPERIAL C HINA : 900–1800, at 102 (1999) («Аби бути «правильним» (чжен) за критерієм легітимності, засновник династії Сун Чжао Куан'їнь пішов навіть на те, що організував для вдови-імператриці Чжоу зречення від престолу на свою користь від імені її молодого сина. . . . Таким чином він міг претендувати на те, що є «правильним» – половина з необхідного для легітимації переходу Небесного мандату»). 50 See S.N. Eisenstadt, Introduction: The Axial Age Breakthroughs—Their Characteristics and Origins, in T HE O RIGINS AND D IVERSITY OF A XIAL A GE C IVILIZATIONS 1, 8 (S.N. Eisenstadt ed., 1986) (зазначається, що в усіх цивілізаціях осьового часу «з’являлися концепції відповідальності правителів і суспільства перед вищою владою, Богом, Божественним законом й тому подібним»). 51 Див. Luke 20:24–25 (New American Standard Bible) («Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве. Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові»). 52 Див., напр., Rubin, виноска 14 вище, сс. 69–70 (переповідання про убивство царем Давидом Урії Хеттеянина, в якому застосування законів до царя було проголошено пророком, чий авторитет і знання походили від Бога). 53 Див. F.F. B RUCE , T HE N EW T ESTAMENT D OCUMENTS : A RE T HEY R ELIABLE ? 113–20 (5th ed. 1960) (цитується лист, у якому філософ-стоїк VII ст. Мара бар Сепаріон стверджує: «Яку вигоду отримали афіняни, стративши Сократа? Голод і У цьому світлі не дивно, що право на опір не є характерним для ісламської правової традиції. 54 Водночас у Корані є аяти, які, схоже, справді вказують на межі обов’язку коритися світським правителям. Відомий історик Бернард Льюїс ідентифікує зокрема два такі аяти, що підтримують ідею непокори правителю, який примушує людину робити щось таке, що суперечить божественному закону. 55 C. Західна політична думка 1. Середньовічні предтечі Середньовічна європейська політична думка була свідком поступової еволюції ідей виправданого опору несправедливій владі. Почасти ця думка спиралася на домовленості, як-от британської Великої хартії вольностей XIII ст. чи польських Генриківських артикулів XVI ст., 56 обидві з яких надавали право знаті захоплювати замки короля, якщо він не дотримується умов їхніх відповідних письмових угод. 57 Аналогічно, деякі ранні джерела, як-от німецьке Саксонське зерцало (Sachsenspiegel), тлумачили спротив несправедливій владі як обов’язок, не просто гарантуючи простому народу право чинити опір, а вимагаючи від нього спротиву. 58 Християнська наука середньовіччя так само часами виступала за наявність права на опір несправедливій владі. 59 Хоча сам Новий Завіт у деяких місцях досить ясно каже про важливість покори владі, 60 Тома Аквінський, наприклад, вважав, що повалення тиранічного уряду не є бунтом. 61 Обґрунтування Вільямом Оккамом папської влади в рамках загальних соборів Римо-Католицької церкви аналогічно виправдовувало покарання папи ширшою спільнотою. 62 Наступні мислителі, як-от Франциско Суарес, обґрунтовували обмеження суверенітету королів світською владою, а не божественним правом. 63 З цієї точки зору, монархії були створені людьми для розв’язання конкретних проблем. Тому вважалось прийнятним опиратися застосуванню чума впали на них як вирок за їхній злочин. Яку вигоду отримали Юдеї від страти свого мудрого царя? Саме після цього їхнє царство було знищено. Бог справедливо помстився за цих трьох мудрих чоловіків: афіняни помирали від голоду; самосців поглинуло море; юдеї, сплюндровані та вигнані зі своєї землі, живуть у повному розсіянні»). 54 Пор. Bernard Lewis, Freedom and Justice in the Modern Middle East, F OREIGN A FF ., May/June 2005, at 36, 39–40 (обговорення «квієтистського» підходу до спротиву владі в ісламській традиції). 55 Див. те саме (зазначається, що аяти «немає покори в гріху» і «не слухайтесь створіння проти його творця» встановлюють обов’язок непослуху). 56 Див. J ACEK J EDRUCH , C ONSTITUTIONS , E LECTIONS AND L EGISLATURES OF P OLAND , 1493–1977: A G UIDE TO T HEIR H ISTORY 88–91 (1982) (обговорення поняття рокошів, тобто права шляхти не коритися королівським указам або виступати проти королівської влади у разі, якщо монарх порушує її законні права та привілеї). 57 Див. Honoré, виноска 11 вище, с. 42. Але пор. те саме (зазначається, що пізніші редакції Великої хартії вольностей не включали цю статтю). 58 Див. Bielefeldt, виноска 27 вище, с. 1098 («І чоловік мусить навіть опиратися своєму королю та засуджувати, якщо він чинить кривду, і навіть допомагати боротися з ним будь-якими засобами, навіть якщо він його родич або сеньйор. І вчиняючи так, він не порушує свого обов’язку лояльності» (цитата із Саксонського зерцала – збірника правових норм у середньовічній Німеччині) (внутрішні лапки пропущено). 59 Див. те саме (зауважується, що легітимність опору та тираніциду «була предметом багатьох трактатів у схоластичній філософії високого та пізнього середньовіччя»). 60 See, e.g., Romans 13:1–2 (New International Version) («Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе»). 61 Див. Bielefeldt, виноска 27 вище, с. 1098 (викладено позицію Томи Аквінського, що опір тирану є не гріховним повстанням, а «боротьбою проти несправедливого панування – панування, яке само становить повстання проти закону»). 62 Див. Rubin, виноска 14 вище, с. 76. 63 Див. David B. Kopel et al., The Human Right of Self-Defense, 22 BYU J. P UB . L. 43, 71–72 (2007) (звертається увага на переконання Суареса, що «державець мав владу лише остільки, оскільки цією владою його наділив народ»); Rubin, виноска 14 вище, с. 78 (обговорюється аргумент Суареса, що політична влада була людським творінням, не а не поставлена Богом, а отже вона підпорядкована Церкві та підпадає під природне право). несправедливого закону. 64 Однак ці християнські мислителі не розвинули повноцінне право на опір. Кальвіністи, які самі перебували під гнобленням номінально непогрішних королів, розробили власні ідеї щодо несправедливої влади. 65 Їхні практичні розв’язки були обмеженими, але, схоже, Кальвін принаймні розглядав обов’язок магістрату чинити опір тиранії та обов’язок вірян опиратися зазіханням на сповідування релігії. 66 Ці ідеї допомогли закласти підвалини для теорії суспільного договору та увібрали в себе протопоняття опору, навіть якщо не повністю коцептуалізоване як обов’язок або без належної інституціоналізації. Право на опір стало все частіше виходити на центральне місце в політичних дебатах XVI і XVII століть. Мислителі цієї ери схилялися до трактування колективного права на опір як такого, що випливає з природного права людини на самозахист. Наприклад, хоча прийнято вважати, що великий нідерландський правник Гуго Гроцій не був палким прихильником народного опору, 67 деякі науковці вважають, що за певних умов він підтримав би обмежене право на опір. 68 Самуель фон Пуфендорф загалом трактував верховну владу суверена як вищу над усіма законами, але також вважав, що «народ може боронити себе від надмірного та несправедливого насилля свого державця». 69 Аналогічно, Еммеріх де Ваттель дотримувався думки, що деспотичний державець дає «своїм підданим законне право чинити йому опір . . . для власного захисту». 70 2. Лок і Гоббс Право на опір є центральним пунктом розбіжностей між концепціями теорії суспільного договору від Джона Лока та Томаса Гоббса. З точки зору Гоббса, суспільний договір є довершеним і замінює попередні джерела влади; тому «жодного порушення Договору з боку суверена не може бути, а отже, ніхто з його підданих за жодних підстав для втрати [влади сувереном] не може бути звільнений від підданства йому». 71 Інакше кажучи, щойно суверен отримав владу, він не може підлягати позовам про правопорушення. Гоббс виходив із того, що не було іншого легітимного судді, окрім власне суверена: … якщо будь-хто один чи більше з них стверджують про порушення Договору, укладеного сувереном при набутті ним верховної влади [при заснуванні держави], а інші чи хтось один інший із його підданих чи він сам стверджують, що такого порушення не було, то в цьому випадку немає судді, який би вирішив цю суперечку, і тоді все знову зводиться до меча, коли кожна людина повертає собі право на 64 2 F RANCISCO S UÁREZ , A Treatise on Laws and God the Lawgiver, in S ELECTIONS F ROM T HREE W ORKS OF F RANCISCO S UÁREZ , S.J. 3, 273 (Gwladys L. Williams et al. trans., 1995) («Так само не міг би бути вищезгаданий засіб усунення недоліку [юрисдикції] щодо підданого розумно застосований до тих речей, за допомогою яких було б можливо відкинути право на самозахист – що виникає із закону природи – проти кримінального обвинувачення, особливо обвинувачення, що було настільки серйозним; бо було б недопустимо, щоб Імператор скасовував ті речі, які випливають із природного права» (зміни в оригіналі) (цитування пропущено) (внутрішні лапки пропущено). 65 Див. D AVID T. B ALL , T HE H ISTORICAL O RIGINS OF J UDICIAL R EVIEW , 1536–1803: T HE D UTY TO R ESIST T YRANNY 7 (2005); Rubin, виноска 14 вище, с. 80 («Кальвіністські автори відстоювали думку, що безбожним королям, що представляють помилковий вибір безбожного народу, належить чинити опір»). 66 B ALL , виноска 65 вище, сс. 43–54 (опис обов’язків магістратів і вірян). 67 Див. J OHN N EVILLE F IGGIS , S TUDIES OF P OLITICAL T HOUGHT F ROM G ERSON TO G ROTIUS , 1414–1625, at 211 (1907) («Справа не тільки в тому, що територіальний суверенітет є необхідною презумпцією міжнародного права, але Гроцій докладає всіх зусиль, аби засудити теорію опору, показати, що згідно з lex regia народна влада цілковито передана державцю»). 68 Див. Peter Borschberg, Grotius, the Social Contract and Political Resistance: A Study of the Unpublished Theses LVI 64 n.188 (N.Y. Univ. Sch. of Law History & Theory of Int’l Law Series, Working Paper No. 2006/7, 2007), доступне за посиланням http://iilj.org/publications/2006-7borschberg.asp (інтерпретація твердження Гроція, що «той, хто зловживає верховною владою, робить себе недостойним володарювання та припиняє бути державцем внаслідок самого акту, яким він перетворив себе на тирана»). 69 S AMUEL P UFENDORF , O F THE L AW OF N ATURE AND N ATIONS bk. VII, ch. VIII, at 722 (Basil Kennett trans., 4th ed. 1729) (1672). 70 E MER D E V ATTEL , T HE L AW OF N ATIONS , OR , P RINCIPLES OF THE L AW OF N ATURE , A PPLIED TO THE C ONDUCT AND A FFAIRS OF N ATIONS AND S OVEREIGNS , W ITH T HREE E ARLY E SSAYS ON THE O RIGIN AND N ATURE OF N ATURAL L AW AND ON L UXURY bk. II 290 (Béla Kapossy & Richard Whatmore eds., Thomas Nugent trans., Liberty Fund 2008) (1758). 71 T HOMAS H OBBES , L EVIATHAN 97 (Richard E. Flathman & David Johnston eds., W.W. Norton & Co. 1997) (1651). самозахист власними силами, що суперечить задуму, який вони мали при заснуванні [держави]. 72 З цього погляду, права на опір немає, а є лише право розірвати суспільний договір і повернутися до первісного природного стану – результат, якого слід уникати за будь-якої можливості. 73 З іншого боку, для Лока всі люди мали природні права, якими вони добровільно поступилися в рамках суспільного договору. 74 Метою суспільства було не просто уникнути руйнівної війни всіх проти всіх, а й захистити свої майнові та інші права, що їх люди цінують за своєю людською природою. Як вважав Лок, головним механізмом забезпечення виконання суспільного договору є колективне право людей законно повставати проти уряду, якщо він порушуватиме умови договору. Він сформулював це так: «Кожного разу, коли законодавці намагаються забрати або знищити майно людей або навернути їх у рабство за свавільної влади, вони ставлять себе у становище війни з людьми, які внаслідок цього звільняються від будь-якого подальшого послуху». 75 Справді, у деяких випадках Лок вважав революцію не правом, а обов’язком запобігти тиранії. Хоча ані Лок, ані Гоббс не передбачали законодавчої чи судової концепції конституційного примусу, локівське визначення народного чину як механізму забезпечення дотримання суспільного договору допомогло викристалізувати інтелектуальне підґрунтя сучасної ідеї права на опір. 76 Формулювання основи для легітимного врядування в термінах договору задовольняє вимогу наявності зовнішнього стандарту для оцінки влади. Вільям Блекстон також включив право на опір до свого переліку природних прав. 77 Усе, що було потрібно, аби скористатися цим правом, – це група людей, готових проголосити його застосування щодо конкретного тирана. Георгу III не пощастило. 3. Батьки-засновники США Засновники США були завзятими пропонентами права на повстання проти несправедливої тиранії. Спираючись на ідеї Лока, вони виводили це право з природного права та розглядали своє тяжке становище як таке, що відповідає передумовам праведного бунту. 78 Це можна побачити і у Вірджинському біллі про права, і в Декларації незалежності. 79 У Декларації незалежності Томас 72 Те саме. 73 Те саме, с. 70 («За таких умов . . . життя людини є самотнім, бідним, бридким, жорстоким і коротким»). 74 J OHN L OCKE , T WO T REATISES OF G OVERNMENT 330–31 (Peter Laslett ed., Cambridge Univ. Press 1988) (1690) («Єдиний шлях, яким будь-яка людина поступається своєю природною свободою і надягає узи громадянського суспільства, є через домовленість з іншими людьми приєднатися та об’єднатися в спільноту . . .»). 75 Те саме, с. 412. 76 Звичайно, Лок писав це одразу по слідах Славетної революції, і його працю іноді вважають її тодішнім обґрунтуванням. Див. J EREMY W ALDRON , G OD , L OCKE , AND E QUALITY : C HRISTIAN F OUNDATIONS OF J OHN L OCKE ’ S P OLITICAL T HOUGHT 84 (2002); Lois G. Schwoerer, Locke, Lockean Ideas, and the Glorious Revolution, 51 J. H IST I DEAS 531 (1990) (про роль Лока в Славетній революції). 77 1 W ILLIAM B LACKSTONE , C OMMENTARIES *139 («П’яте й останнє допоміжне право підданого, яке я маю наразі згадати, це право мати зброю для власного захисту, відповідну до свого стану та званню й таку, що дозволена законом. Що також проголошено тим самим статутом . . . і справді є публічно визнаним за належних обмежень з огляду на природне право опору та самозбереження, коли санкції суспільства та закони виявляються недостатніми для стримування насилля гноблення»). 78 Див., напр., C HRISTIAN G. F RITZ , A MERICAN S OVEREIGNS : T HE P EOPLE AND A MERICA ’ S C ONSTITUTIONAL T RADITION B EFORE THE C IVIL W AR 13 (2008) (зазначається, що, дотримуючись припущення Лока, що «право на революцію виникає лише за вкрай нестерпних обставин», батьки-засновники США бачили в революції «останнє відчайдушне зусилля пригнобленого народу» і « вираження «закону природи»); Samuel West, On the Right to Rebel Against Governors (Election Day Sermon), in 1 A MERICAN P OLITICAL W RITING D URING THE F OUNDING E RA , 1760–1805, at 410, 419–20 (1983) («За законом самозбереження, який є першим законом природи, вони не тільки мають безсумнівне право, але й непорушний обов’язок, якщо не можуть відновити справедливість у інший спосіб, зректися підданства уряду, який їх гнобив, і створити власну незалежну державу . . .»). 79 T HE D ECLARATION OF I NDEPENDENCE para. 2 (U.S. 1776) («Що в кожному випадку, коли якась Форма урядування стає згубною для такої мети, Народ має право змінити або скасувати її та встановити новий Уряд, спираючись на такі принципи та організовуючи його владу в такий спосіб, які народові видаються найдоцільнішими для осягнення його Безпеки і Щастя»); V IRGINIA D ECLARATION OF R IGHTS art. III (1776), передруковано в 5 T HE F OUNDERS ’ C ONSTITUTION 3, 3 (Philip B. Kurland & Ralph Lerner eds., 1987) («Коли будь-який уряд визнають неналежним або ворожим цим цілям, більшість громади матиме незаперечне, невідбірне і непорушне право перетворити, змінити або скасувати його таким чином, який буде визнано достатньо сприятливим для загального добра»). Джефферсон зазначає, що люди спочатку скористались своїм правом на подання петицій, що можна вважати умовою для повстання. Лише після того, як король Георг відкинув низку петицій, він став «державцем, якого кожний із цих учинків викриває як тирана, [який] не здатний бути правителем вільних людей». 80 Джефферсон вважав повстання проти такого абсолютного деспотизму не тільки правом, але й обов’язком – так само, як Лок і Саксонське зерцало до нього. 81 На додаток до обґрунтування права на опір природним правом північноамериканські колоністи обґрунтовували свої дії англійським конституційним правом. 82 Вони звертали увагу, що Блекстон характеризував закони Англії як такі, що включають право на захист у разі гноблення народу. 83 У відповідності з окресленою вище структурою колоністи не визначали альтернативного правителя та й не відчували потреби його ідентифікувати. У своєму тлумаченні опору як права людини американці епохи заснування наслідували творців конституцій штатів, які самі віддавали перевагу риториці опору та народного суверенітету. 84 Багато конституцій американських штатів донині гарантують своїм громадянам право усувати уряд. 85 Наприклад, конституції штатів Нью-Гемпшир, Північна Кароліна та Теннессі містять ідентичну фразу: «Доктрина непротивлення деспотичній владі та гнобленню є абсурдною, рабською й деструктивною для добра та щастя людства». 86 Схоже, ця фраза бере початок у конституції Нью-Гемпшира часів революції. 87 На неї своєю чергою вплинула Мерілендський білль про права 1776 року, який передбачав, що народ може будь-коли «реформувати старий або встановити новий уряд», якщо громадянські свободи опиняються під явною загрозою, а інших засобів виправлення ситуації немає. 88 Конституції багатьох інших штатів дозволяли громадянам «змінювати, реформувати або усувати» свої 80 T HE D ECLARATION OF I NDEPENDENCE para. 31 (U.S. 1776). 81 Те саме, абзац 2 («Коли довга низка правопорушень і зловживань владою, незмінно спрямована на досягнення тієї мети, виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та обов’язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому»). 82 Див. F RITZ , виноска 78 вище, с. 13 (зазначається, що право на революцію «віддзеркалювало обґрунтування революції і за природним правом, і за англійською конституційною доктриною»). 83 Те саме (пояснюється, що під час революції англійське право визнавало те, що Вільям Блекстон назвав «законом про захист у разі гноблення народу» (цитування 1 W ILLIAM B LACKSTONE , виноска 77 вище, с. *238) (внутрішні лапки пропущено). 84 Те саме, сс. 24–25 (опис тлумачення права на революцію в конституціях первинних штатів). 85 Див., напр., K Y C ONST . § 4 («Джерелом будь-якої влади є народ, і будь-який вільний уряд є заснованим на владі народу та встановленим задля його миру, безпеки, щастя та захисту власності. Для просування цих цілей народ у будь-який час має невідчужуване і непорушне право змінювати, реформувати або усувати свій уряд у спосіб, який він вважатиме належним»); P A C ONST . art I, § 2 (Джерелом будь-якої влади є народ, і будь-який вільний уряд є заснованим на владі народу та встановленим задля його миру, безпеки та щастя. Для просування цих цілей народ у будь-який час має невідчужуване і непорушне право змінювати, реформувати або усувати свій уряд у спосіб, який він вважатиме належним»); T EX C ONST . art. I, § 2 (Джерелом будь-якої влади є народ, і будь-який вільний уряд є заснованим на владі народу та встановленим задля його блага. Народ Техасу залишається вірним збереженню республіканської форми правління і, з урахуванням цього єдиного обмеження, у будь-який час має невідчужуване і непорушне право змінювати, реформувати або усувати свій уряд у спосіб, який він вважатиме доцільним»). 86 N.H. C ONST . art. X («Оскільки уряд встановлюється для загального блага, захисту та безпеки всього суспільства, а не для приватного інтересу чи заробітку будь-якої окремої людини, сім’ї чи класу людей, то в разі, коли цілі уряду спотворюються, і громадянські свободи опиняються під явною загрозою, а всі інші засоби виправлення виявляються недієвими, народ може та має невідчужуване право реформувати старий або встановити новий уряд. Доктрина непротивлення деспотичній владі та гнобленню є абсурдною, рабською й деструктивною для добра та щастя людства»); Declaration of Rights and Other Amendments, North Carolina Ratifying Convention art. III (Aug. 1, 1788), передруковано в 5 T HE F OUNDERS ’ C ONSTITUTION , виноска 79 вище, с. 17 («Оскільки уряд має бути встановлений для загального блага, захисту та безпеки людей, доктрина непротивлення деспотичній владі та гнобленню є абсурдною, рабською й деструктивною для добра та щастя людства»); T ENN C ONST . art. I, § 2 («Оскільки уряд має бути встановлений для загального блага, доктрина непротивлення деспотичній владі та гнобленню є абсурдною, рабською й деструктивною для добра та щастя людства»). 87 Див. N.H. C ONST . art X. 88 M D C ONST . of 1776, Declaration of Rights art. IV, передруковано в 4 S OURCES AND D OCUMENTS OF U NITED S TATES C ONSTITUTIONS 372, 372 (William F. Swindler ed., 1975). Див. загалом F RITZ , виноска 78 вище, с. 24 (обговорення запозичення Нью-Гемпширом тексту з Меріленду). уряди без таких суворих передумов. 89 Питання, чи революційна влада, поставлена народом, і сама підпадає під право народу на повстання, якщо не виконує своєї частини угоди, заслуговує на тривалу дискусію. 90 Поняття виправданого опору також надихає початок Другої поправки до Конституції США. «Добре організоване ополчення» охарактеризоване як доконечне для безпеки вільної держави, і майже напевно прямий зв’язок між насиллям і свободою лежить в основі концепції справедливого повстання. 91 Сполучені Штати в перші роки Республіки намагалися розв’язати проблему: коли опір владі можна вважати виправданим? Повстання через віскі (Whiskey Rebellion), що вибухнуло в західній Пенсільванії в 1791 р. через податки на зерно, винесло цю проблему на передній план. 92 Свої дії повстанці виправдовували правом на опір несправедливій владі. Тоді як, на думку федералістів, Конституція встановила суверенний уряд, якому слід було підкорятися, бунтівники обґрунтовували свій неконституційний опір податку посиланням на колективний суверенітет народу. 93 Звичайно, справжньою інновацією американського конституціоналізму є створення судового ревю – права судової влади переглядати та скасовувати акти законодавчої та виконавчої влади як несумісні з Конституцією – яке, на думку деяких, покликане «приручити» право на опір. 94 Наприклад, Ларрі Крамер нещодавно стверджував, що судове ревю саме походить від безперечної здатності народу чинити опір актам і законам влади, яка діє поза межами своєї компетенції. 95 Безумовно, після рішення у справі «Марбері проти Медісона» 96 у людей відпала потреба толерувати позаправові дії своїх правителів, натомість вони отримали інституційне рішення, яке давало можливість не вдаватися до повстання. Тому, у певному сенсі, можна розглядати судове ревю як завершення кількасотлітньої еволюції ідеї справедливого опору владі, яка діє ultra vires. 97 |