Главная страница
Навигация по странице:

  • ПОГЛИБЛЕННЯ ДНА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

  • СПЕЦІАЛЬНА ОРТОПЕДИЧНА ТА ОРТОДОНТИЧНА ПІДГОТОВКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ

  • ВИРІВНЮВАННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ ШЛЯХОМ ПІДВИЩЕННЯ ПРИКУСУ. ВКОРОЧЕННЯ ЗУБІВ

  • ОРТОДОНТИЧНИЙ МЕТОД ВИПРАВЛЕННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ

  • Основи матеріалознавства

  • КЛАСИФІКАЦІЯ МАТЕРІАЛІВ Матеріали, які застосовуються у клініці ортопедичної стоматології, прий- нято поділяти на основні та допоміжні.До основних матеріалів

  • допоміжних матеріалів.

  • ВИМОГИ ДО СТОМАТОЛОГІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

  • ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ Метали та їх сплави.

  • Ортопедія. М. М. Рожко,ортопедична стоматологія


    Скачать 36.1 Mb.
    НазваниеМ. М. Рожко,ортопедична стоматологія
    АнкорОртопедія.pdf
    Дата12.05.2018
    Размер36.1 Mb.
    Формат файлаpdf
    Имя файлаОртопедія.pdf
    ТипДокументы
    #19128
    страница13 из 57
    1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   57
    ПОГЛИБЛЕННЯ ПРИСІНКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ
    Нині існує багато методик поглиблення присінка ротової порожнини. Най- більшого поширення набули методики за
    Вассмундом, Боро- ванським, Флором, Шеделом та ін. їх суть можна зрозуміти, ознайомившись з методикою Казанджяна. Операція проводиться під провідниковим знеболю- ванням. Роблять розріз слизової оболонки на відстані 1,5 см від коміркової ча- стини і паралельно до нього. Клапті слизової оболонки відсепаровують у бік коміркової частини до її вершини і в бік нижньої губи до її червоної окрайки.
    Потім тупим шляхом відшаровують м'язи від кістки до краю підборіддя. Кла- поть із слизової оболонки коміркової частини укладають на кістку, покриту окістям, а клапоть з нижньої
    відтягують якомога нижче, у глибину ство- реного склепіння присінка.
    ПОГЛИБЛЕННЯ ДНА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ
    У 1952 p. Trauner запропонував операцію поглиблення дна ротової порож- нини в ретромолярній ділянці. Суть операції зводиться до такого. Попередньо готують формувальний протез з подовженими краями в ретромолярній ділянці.
    Розріз слизової оболонки проводять з боку язика безпосередньо біля основи коміркової частини. Слизову оболонку відшаровують тупим шляхом, а части- ну зрізають, у такому разі оголюється щелепно-під'язиковий м'яз, який тут пе- рерізають. Звільнений край м'яза та слизової оболонки зшивають і підгинають до нижнього краю нижньої щелепи, де проводять фіксацію швами. Потім фіксу- ють безпосередньо протез, який залишають до повного загоювання рани, по- стійний протез фіксують через 2 міс.
    У 1956 р. цю операцію удосконалили Кемені та Warga. Вони також запро- понували для поліпшення фіксації повних знімних зубних протезів на нижній щелепі застосовувати пелоти.
    СПЕЦІАЛЬНА ОРТОПЕДИЧНА ТА ОРТОДОНТИЧНА
    ПІДГОТОВКА РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ДО ПРОТЕЗУВАННЯ
    Часткова втрата зубів призводить не тільки до порушення цілісності зуб- них рядів, але й до порушення взаємовідношень, що перешкоджає
    ефективно проводити ортопедичне лікування. У разі значних порушень оклю- зійних взаємовідношень між зубними рядами протезування без попередньої
    спеціальної підготовки стає неможливим. Виправити поверхню мож- на за рахунок підвищення прикусу, вкорочення зубів, які вийшли із зубного ряду, дії на коміркові відросток і частину ортодонтичної апаратури, видалення зубів, які порушують співвідношення. Вибір одного із цих методів залежить від віку і загального стану хворого, стану та положення зубів у зубній дузі, а також від наміченого плану лікування.
    105

    Підготовка ротової порожнини до протезування
    ВИРІВНЮВАННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ ЗУБНИХ РЯДІВ ШЛЯХОМ
    ПІДВИЩЕННЯ ПРИКУСУ. ВКОРОЧЕННЯ ЗУБІВ
    Ці методи є доступними для кожного лікаря і широко використовуються у клініці ортопедичної стоматології. Підвищення прикусу показано у разі незнач- ного вертикального переміщення зубів. Для цього достатньо незначно підви- щити прикус, щоб усунути блокувальні моменти і поліпшити умови для проте- зування.
    Прикус підвищують на одиночних коронках, мостоподібних протезах або апаратах. Щоб уникнути помилок, необхідно знати, що одномо- ментно підвищувати прикус можна не більше ніж на 2 мм. За необхідності при- кус можна підвищити і більше ніж на 2 мм. Цю процедуру треба проводити у два етапи, щоб запобігти виникненню небажаних реакцій з боку жувальних м'язів та скронево-нижньощелепного суглоба.
    Необхідно пам'ятати, що зуби, які утримують висоту повинні бути з'єднані в один блок, а само підвищення не повинно порушувати мно- жинний контакт між зубами.
    Укорочення зубів застосовується дуже часто, коли виправлення їх поло- ження неможливо провести методом. Виправлення деформацій поверхні шляхом укорочення зубів без їх депульпування показано у разі незначного переміщення як у вертикальному, так і в напрямках. За наявності значно виражених форм деформацій виникає не- обхідність у депульпуванні зубів. У такому разі необхідно враховувати функціональну цінність зуба, який треба депульпувати, а також виконувати всі вимоги щодо терапевтичного лікування зубів.
    ОРТОДОНТИЧНИЙ МЕТОД ВИПРАВЛЕННЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ ПОВЕРХНІ
    ЗУБНИХ РЯДІВ
    Цей метод дає хороші результати, але має суворо визначені показання до застосування. Метод вимагає подовжених термінів лікування, що не завжди є
    можливим, а також спричиняє труднощі, з якими стикаються хворі, особливо похилого віку.
    На час виправлення оклюзійної поверхні впливають багато чинників:
    ступінь переміщення його положення у зубній дузі, стан тканин пародон- та, вік хворого і його загальний стан.
    В осіб старшого і похилого віку перебудова здійснюється помалу і прино- сить лише частковий успіх. У людей віком понад 45-50 років необхідно відда- вати перевагу радикальнішим методам, які описані вище.
    Апаратурно-хірургічний метод виправлення оклюзійної поверхні зубних рядів не знайшов широкого застосування через складнощі оперативних втру- чань і не завжди позитивний ефект від лікування, особливо у хворих старшого віку із супутніми соматичними захворюваннями.
    106

    ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
    заходи проводяться у ротовій порожнині?
    тактика лікаря стоматолога-ортопеда у разі видалення коренів зубів?
    показання до видалення зубів у разі захворювань тканин пародонта?
    яких заходів складається спеціальна підготовка ротової
    порожнини?
    Які є методики хірургічної підготовки ротової порожнини до протезування?
    6. У чому суть проведення пластики коміркових відростка та частини?
    Для чого проводять поглиблення присінка ротової порожнини?
    Які є методи ортодонтичної підготовки ротової порожнини до протезування?
    чого проводиться психологічна підготовка хворих перед протезуванням?
    10. Які є методи впливу лікаря стоматолога-ортопеда на хвору людину?
    107

    Основи
    матеріалознавства
    Матеріалознавство у стоматології — відносно молода і самостійна гілка загального матеріалознавства. Стоматологічне матеріалознавство є приклад- ною наукою, яка розглядає питання розробок та виробництва стоматологічних матеріалів, вивчає їх властивості, вирішує проблеми створення нових, ефек- тивніших матеріалів, які б відповідали сучасним вимогам не тільки клініки ортопедичної стоматології, але й клініки взагалі.
    Упровадження та використання нових матеріалів у клініці ортопедичної
    стоматології проводиться після детальних клінічних, лабораторних, а якщо є
    необхідність, то й біологічних досліджень. Матеріали, рекомендовані для ви- користання у зуботехнічній справі, повинні відповідати вимогам "Міжнарод- ної організації зі стандартизації".
    Зуботехнічне матеріалознавство безпосередньо пов'язане із зуботехнічною технікою, тобто з виготовленням ортопедичних конструкцій зубних протезів.
    Успіхи у клініці ортопедичної стоматології щодо надання висококваліфі- кованої ортопедичної допомоги населенню з'явилися насамперед завдяки но- вим прогресивним розробкам та впровадженням нових, ефективних матеріалів,
    розроблених на основі досягнень хімії, фізики, фізики опору матеріалів тощо.
    Необхідно зазначити такі важливі етапи в розвитку стоматологічного ма- теріалознавства, як заміна каучуку на акрилові пластмаси, впровадження ко- сплавів, сучасних фарфорових мас для металокераміки, фо- тополімерних матеріалів для облицювання конструкцій зубних про- тезів тощо.
    На сучасному етапі розвитку ортопедичної стоматології успіх лікування залежить не тільки від знань та умінь лікаря і зубного техніка, але і значною мірою від правильного, оптимального вибору та використання стоматологіч- них матеріалів. Звідси витікає необхідність глибокого вивчення властивостей матеріалів та якісних змін, які відбуваються у процесі їх використання.
    КЛАСИФІКАЦІЯ МАТЕРІАЛІВ
    Матеріали, які застосовуються у клініці ортопедичної стоматології, прий- нято поділяти на основні та допоміжні.
    До основних матеріалів, з яких безпосередньо виготовляють конструкції
    ортопедичних зубних протезів, шини та апарати, належать сплави металів, ак-
    108
    рилові пластмаси, маси для виготовлення та металокера- мічних зубних протезів.
    У технології та клініці виготовлення будь-якої ортопедичної конструкції
    використовується велика кількість допоміжних матеріалів. Це матеріали, з яких безпосередньо не виготовляють конструкції зубних протезів, але без ви- користання їх на певних клінічних та технологічних етапах виготовлення про- тезів неможливе. До них належать різні групи матеріалів, такі, як відбиткові
    маси, групи гіпсів для відливки моделей, воскові композиції, формувальні маси,
    абразивні матеріали та інструменти, кислоти, полірувальні пасти, матеріали для тимчасової і постійної фіксації незнімних конструкцій зубних протезів, засоби для гігієнічного догляду за базисами знімних протезів.
    Класифікація матеріалів, які застосовуються в ортопедичній стоматології,
    наведена в табл. 2.
    Класифікація матеріалів,
    застосовуються в ортопедичній

    ВИМОГИ ДО СТОМАТОЛОГІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ
    Порожнина
    є агресивним середовищем по відношенню до зубних про- тезів, на них діє комплекс фізичних, хімічних та біологічних чинників. Ортопе- дичні конструкції піддаються також великим механічним наван- таженням під час пережовування їжі.
    Стоматологічні матеріали, з яких виготовлені ортопедичні конструкції,
    110
    діють на тканини протезного ложа та поля. У зв'язку з негативною дією бага- тьох конструкційних матеріалів в останній час збільшено вимоги до їх викори- стання. Матеріали для зубних протезів повинні мати такі властивості: бути біо- логічно індиферентними, хімічно інертними, стійкими до силових навантажень,
    що виникають під час змикання зубних рядів, зберігати постійність форми та об'єму; мати хороші технологічні властивості, добре імітувати колір прилег- лих тканин і не змінювати його. Усі основні матеріали не повинні мати присма- ку та запаху. Біологічна сумісність матеріалів залежить від компонентів, з яких вони складаються; насамперед вони повинні бути нетоксичними як у вільному стані, так і у складі конструкційних матеріалів.
    Як уже зазначалося, ротова порожнина є агресивним середовищем, а на- явність у ній різнополюсних металів, пломб може призвести до виникнення гальванічного елементу та гальванічного струму. Слина може бути як елект- роліт нейтральна у разі рН 7,0; якщо рН від 7 до 7,8 — вона лужна, а від 7 до 5,2
    — кисла, в нормі слина звичайно буває слабколужна. Концентрація іонів вод- ню у розчині характеризує силу електроліту, в якому постійно знаходяться ортопедичні конструкції. Тому знання стану рН слини та матеріалів, з яких буде виготовлятися зубний протез, допоможе запобігти виникненню електро- рушійних сил, а це, в свою чергу, допоможе уникнути таких станів, як несприй- няття до металів, а також виникнення та розвитку корозії. Усі стоматологічні
    матеріали повинні володіти стійкістю до корозії.
    Вибір матеріалів для ортопедичних конструкцій — відповідальний момент,
    адже ті сили, які виникають у ротовій порожнині, мають динамічний, постійно змінний характер і залежать від консистенції їжі, стану нервової системи. Усі
    матеріали повинні бути еластичними, що виключає виникнення залишкової
    деформації.
    Сили, що постійно діють у ротовій порожнині, призводять до стирання матеріалів, з яких виготовлені протези. Найтвердішою речовиною ротової по- рожнини є емаль зубів і переважно з нею твердість матеріалів. Ці
    характеристики необхідно знати у разі використання комбінації таких різних матеріалів, як золото, штучні акрилові зуби, металокерамічні протези тощо.
    Щодо допоміжних матеріалів, то вони насамперед мають бути нешкідли- вими для роботи зубного техніка та лікаря і опосередковано — для хворого.
    Досягти цього не так просто, адже в клініці ортопедичної стоматології викори- стовується велика кількість допоміжних матеріалів. Тому так важливо володі- ти інформацією про фізико-механічні, хімічні, технологічні властивості їх. До фізичних показників відносять температуру плавлення та кипіння, поверхне- вий натяг, теплопровідність, термічні коефіцієнти лінійного та об'ємного роз- ширення, оптичні константи, колір тощо, до механічних — міцність, твердість,
    в'язкість, пластичність,
    пружність тощо.
    111

    Основи матеріалознавства
    ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
    Дайте визначення поняття "матеріалознавство" у стоматології.
    мета та завдання матеріалознавства?
    З.Яка класифікація матеріалів?
    матеріали відносять до основних?
    матеріали відносять до допоміжних?
    вимоги до стоматологічних матеріалів?
    7.Для чого необхідно володіти інформацією про властивості
    стоматологічних матеріалів?
    112

    ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ
    Метали та їх сплави. У клініці ортопедичної стоматології широкого зас- тосування набули сплави металів, оскільки чисті метали не відповідають тим вимогам, які ставляться до конструкційних матеріалів, вони недостатньо міцні,
    дуже дорогі, піддаються корозії.
    До металів належить абсолютна більшість хімічних елементів періодичної
    системи
    Від неметалів вони відрізняються характерними метале- вими міжатомними зв'язками з узагальненими і рухомими електронами, що забезпечує металу добру електро- і теплопровідність, міцність. Металам влас- тиві пластичність, ковкість, непрозорість, характерний металевий блиск. До металів та їх сплавів, які використовуються у клініці ортопедичної стомато- логії, існують високі вимоги. Вони повинні:
    1) мати високу корозійну стійкість в умовах ротової порожнини;
    2) володіти хорошими механічними властивостями;
    3) мати добрі технологічні властивості;
    4) мати необхідні фізичні характеристики;
    5) бути індиферентними по відношенню до тканин протезного ложа та поля.
    Будова і кристалізація металів.
    тіла, атоми яких розміщені у правильному геометричному порядку, утворюю- чи кристали. У площині атоми металів утворюють атомну решітку, а в просторі
    - атомокристалічну решітку. Типи кристалічних решіток у металів різні. Най- частіше спостерігаються кубічна об'ємноцентрована, кубічна гранецентрована та гексагональна щільноупакована. Реальний кристал має точкові, лінійні та поверхневі структурні недосконалості.
    Точкові недосконалості. Атоми мають здатність коливатися у вузлах решітки, а окремі атоми мають енергію, яка значно перевищує середню, і, як наслідок, амплітуда коливання у них більша, ніж в інших атомів. Ці атоми мо- жуть легко змінювати своє розміщення, особливо у поверхневих шарах. У ре- зультаті утворення вакансії деформується кристалічна решітка. Вакансії
    відіграють велику роль у дифузних процесах, які відбуваються у металах, особ- ливо за умови підвищення температури.
    Лінійні недосконалості — дислокації. Суть лінійної дислокації поля- гає у зміщенні на одну міжатомну відстань однієї частини кристалу щодо іншої
    уздовж атомної площини. У такому разі число рядів атомів у верхній частині кристалу на один більше, ніж у нижній. Кристалічна решітка в резуль- таті таких зміщень у зоні дислокації пружно змінена. На практиці утворення дислокації може відбуватися у процесі кристалізації, у разі пластичної дефор- мації під час термічної обробки. Дислокація суттєво впливає на механічні вла- стивості металу, різко знижуючи його міцність.
    Поверхневі недосконалості проявляються на межах кристалів. Ато- ми тут мають не таке правильне розміщення, як у самому об'ємі кристала. Це
    113

    Основи матеріалознавства
    пояснюється тим, що кристали дезорієнтовані і на їх межах виникають дисло- кації та вакансії.
    Залежно від того, з якою щільністю розміщені атоми у кристалічних реш-
    ітках, у багатьох випадках можуть виникати зміни напрямків кристалів, а це, в свою чергу, може призвести до змін механічних, оптичних, електричних влас- тивостей металів. Ці явища отримали назву анізотропії кристалів. Кристал являє собою анізотропне тіло. Якщо в структурі металу створюється однакова орієнтація кристалів, то утворене тіло буде анізотропним. Якщо маленькі анізотропні кристали орієнтовані порізно, властивості усереднюють- ся і є приблизно однакові у всіх напрямках.
    Кристалізація металів. Перехід з рідкого стану в твердий пов'язаний з утворенням кристалічної решітки. Під час цього процесу атоми металу зай- мають у просторі суворо визначені місця. Отже, перехід металу з рідкого стану в твердий, під час якого утворюються кристали, називається кристалізацією.
    Плавлення ж металу — це перехід із твердого стану в рідкий; він супровод- жується руйнуванням кристалічної решітки.
    Кристалізація металів складається з двох процесів:
    1) зародження у рідкому металі кристалічних частин - центрів кристалізації;
    2) росту кристалів із цих центрів.
    Алотропією, або поліморфізмом, металів називається їх здатність у твер- дому стані мати різну будову кристалічної решітки і, як наслідок, різні власти- вості за умови різних температур.
    Сплави. У природі небагато металів (золото, платина, срібло, ртуть та деякі
    інші) зустрічаються у чистому вигляді. Але і вони знайшли застосування лише у вигляді сплавів.
    Сплавом називається речовина, отримана шляхом сплавлення двох або більше елементів. Сплав, який отриманий переважно з металевих елементів і
    має металеві властивості, називається металевим сплавом. Природно, що бу- дова сплаву є складнішою, ніж будова чистого металу, і залежить переважно від того, в які взаємозв'язки вступають компоненти, з яких він складається. Взає- модія компонентів залежить, в свою чергу, від умов процесу лиття.
    У твердому стані може і не бути хімічної взаємодії між компонентами і
    простими речовинами, які утворюють сплав. У такому разі будова його є меха- нічною сумішшю окремих частин кристалів обох компонентів. Це сплави сур- ми і свинцю, кадмію і вісмуту, мелотовий сплав. Механічна суміш компонентів утворюється тоді, коли останні не здатні до взаємного розчинення у твердому стані і не вступають у хімічну реакцію з утворенням сполук.
    Складові речовини сплаву можуть вступати у хімічну утворюю- чи хімічні сполуки, або розчинятися один в одному, утворюючи розчини.
    Крім механічної суміші і хімічних сполук можливе утворення таких фаз,
    які не можна віднести чітко до однієї із перерахованих, вони є проміжними.
    Прикладом можуть бути сплави нікель-хрому, мідь-нікелю.
    114

    У рідкому стані більшість металевих сплавів, які застосовуються у техніці,
    являють собою однорідні рідини, тобто рідкі розчини. У разі переходу в твер- дий стан у багатьох таких сплавах однорідність зберігається, а отже, зберігається
    їх розчинність. Тверда фаза, яка утворюється у результаті кристалізації такого сплаву, називається твердим розчином.
    Таким чином, на відміну від механічної суміші твердий розчин є однофаз- ним, складається з одного виду кристалів і має одну кристалічну решітку. Бу- дова і властивості сплавів визначаються фазовими перетвореннями, які відбу- вають під час нагрівання й охолодження
    1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   57


    написать администратору сайта