Ортопедія. М. М. Рожко,ортопедична стоматологія
 Скачать 36.1 Mb.
|
|
Бюгеліт використовувався для відливання моделей у разі виготовлення суцільнолитих дугових (бюгельних) протезів із КХС. Це є багатокомпонент- 168 ний матеріал, до складу якого входять: наповнювач, зв'язувальні речовини — етилсилікат, затверджувач — 10 % водяний розчин їдкого натру. Випускався у комплекті: маса формувальна, бджолиний віск і маса для дублювання. Силамін застосовувався для відливок на вогнетривких моделях у разі ви- готовлення суцільнолитих бюгельних із КХС. Під час замішування на воді процес кристалізації починається через хв, закінчується кристаліза- ція через 50-60 хв. Коефіцієнт термічного розширення за температури 800 °С близько 1,4 широко використовувався для відливок суцільнолитих кон- струкцій зубних протезів із КХС. Складався з порошку білого кольору, який під час замішування на воді утворював формувальну масу, яка тверділа на повітрі. Термічне розширення маси за температури 300-700 °С не менше ніж й °/ ,0 використовується тільки для відливок невеликих ортопедичних конструкцій (вкладок, зубів, коронок, із золота. Випускається у ви- гляді тонко подрібненого порошку суміші кремнезему та гіпсу. Формоліт також використовувався для зубів і деталей ортопе- дичних конструкцій із нержавіючої сталі. Аурит — вогнетривка маса, яка застосовується для відливки зубних про- тезів із сплавів золота з достатньою точністю і чистотою поверхні. Складається із кристобаліту в суміші з технічним гіпсом. Термічне розширення за темпера- тури 700 °С складає не менше ніж 0,8 Маса замішується на воді, процес кри- сталізації — протягом хв. Мольдин — маса, яка використовується для штамповки коронок в апараті Паркера. Складається з каоліну, гліцерину, гідрату окису натрію. Випускалась у розфасовці по 250 г. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ значення формувальних мас під час виготовлення суцільнолитих конструкцій зубних протезів? яких частин складаються формувальні маси? застосування сульфатних формувальних мас? 4. Назвіть фосфатні формувальні маси. Характеристика. Застосування. формувальні маси застосовуються під час лиття золотих сплавів? 6. Назвіть сучасні формувальні маси. 169 Основи матеріалознавства МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОБРОБКИ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ВИРОБІВ Виготовлені ортопедичні конструкції необхідно ретельно обробити, відшліфувати та відполірувати. Усі ці маніпуляції спрямовані на видалення залишків матеріалів, виступів, на те, щоб зробити поверхню про- теза, шини, апарата гладенькою, яка б не спричиняла травмування і подразнен- ня тканин протезного ложа. Відомо, що погано оброблена поверхня буде місцем накопичення залишків розмноження мікроорганізмів, створюватиме добрі умови для корозії, відкладання нальоту, подібного до зубного каменя. Погано оброблені протези можуть бути причиною поганої адаптації до них. Поверхня зубного протеза обробляється спочатку напильниками, шабера- ми, штихелями, карборундовими каменями. За цією грубою обробкою іде шліфування, тобто згладжування слідів, які залишилися після наждачного па- перу. Після кінцевої обробки (полірування) виріб має блискучу поверхню. Матеріали, які застосовуються для шліфування і полірування, називаються абразивними. Абразивні матеріали бувають природні та штучні. ПРИРОДНІ АБРАЗИВНІ МАТЕРІАЛИ До природних абразивних матеріалів належать: алмаз, корунд, наждак, гранати, пемза. Алмаз — найтвердіший мінерал на землі, який зустрічається у природі. Кристалічна решітка його представлена різновидом вуглецю високої твердості. Алмаз є еталоном твердості. За шкалою Мооса він має коефіцієнт 10. У стома- тології дрібна алмазна кришка використовується для виготовлення шліфуваль- них інструментів, які служать для препарування зубів. Такі інструменти ма- ють високу зносостійкість. Корунд складається з 90 % окису алюмінію і є природним мінералом. У природі зустрічається дуже рідко. За твердістю корунд поступається тільки маючи за шкалою Мооса коефіцієнт 9. Наждак зустрічається у змішаній гірській породі. Складається із 97 % ко- сполук заліза та інших мінералів. За шкалою Мооса коефіцієнт 7-8. Подрібнений до порошкоподібного стану наждак сортують на ситах і на- носять на паперову поверхню або полотняні тканини, попередньо змазані клеєм. Наждачні полотна або диски використовують для шліфування викривлених поверхонь пластмасових протезів. Гранати — це група природних матеріалів, що являють собою ортоси-ліка- ти. Непрозорі гранати використовуються для виготовлення абразивів. Грана- ти мають коефіцієнт твердості за Моосом 6,5-7,5. Через невисоку твердість та значну вартість їх використання дуже обмежене. Пемза є продуктом діяльності вулканів. Це швидкозастигла насичена га- 170 зоподібними речовинами лава. Склад пемзи непостійний. Основним компонен- том є кремнезем (60-70 Пемза дуже пориста, тверда і крихка. Подрібнену пемзу використовують як шліфувальний матеріал. Під час замішування порошку пемзи на воді утво- рюється суміш, яку використовують для шліфування зубних протезів. ШТУЧНІ АБРАЗИВНІ МАТЕРІАЛИ Найбільше поширення порівняно з природними абразивами отримали штучні матеріали. Серед них електрокорунд, карборунд, карбіди бору та воль- фраму. за своєю природою є кристалічним окисом алюмінію. От- римують його штучним шляхом із порід, які містять глинозем. Складається із 85-98 % окису алюмінію. Залежно від кількості алюмінію, який входить до скла- ду електрокорунда, його ділять на кілька видів. Нормальний електрокорунд (алунд) містить до 87 % окису алюмінію. Монокорунд містить до 99 % окису алюмінію і до 0,9 % окису заліза. Монокорунд відрізняється найб- ільшою міцністю та зносостійкістю. За шкалою Мооса має коефіцієнт 9. Час- тинки електрокорунда використовуються для шліфування твердосплавних металевих та інших виробів. Карборунд являє собою карбід кремнію — сполуки кремнію з вуглецем. Чистий карборунд отримують за температури 2200 °С шляхом хімічного з'єднання вуглецю з кремнієм. Володіє дуже високою твердістю за Моосом — Карборунд отримують двох видів. Для виготовлення стоматологіч- них шліфувальних інструментів використовують два його різновиди. Карбо- рунд задовольняє вимогам зуботехнічного виробництва та запитам ортопедич- них відділень. Карбіди бору та вольфраму є хімічними з'єднаннями відповідних металів з вуглецем. Матеріали мають твердість, близьку до твердості алмазу. Техніч- ний карбід бору містить від 85 до 95% чистого кристалічного Використо- вується для обробки твердосплавних інструментів. Карбід вольфраму в дрібнодисперсному вигляді використовується замість алмазної кришки для виготовлення борів та шліфувальних інструментів. Нині є новий синтетичний абразивний матеріал ельбор. За твердістю він такий самий, як алмаз, але має іншу теплостійкість. АБРАЗИВНІ ІНСТРУМЕНТИ Для потреб стоматології промисловість виготовляє абразивні інструмен- ти різних профілів та розмірів. Вони можуть бути у вигляді кругів, дисків, головок, брусків, сегментів. Алмазні круги відрізняються від інших абразив- них інструментів за своєю будовою. Конструкційну основу їх складає мета- левий каркас, на який наноситься шар алмазних зерен, закріплених на металі зв'язувальними речовинами або гальванопластикою. Інструменти можуть 171 Основи матеріалознавства мати різні розміри, форму, вигляд абразивного матеріалу, зв'язку, структуру, зернистість тощо. Відрізняються вони також за міцністю, твердістю, термо- і вологостійкістю. Структурні різновиди полірувальних кругів залежать від співвідношення абразивного зерна, речовини та добавок. Існує 13 номерів структур — від 0 до 12. Збільшення номера шліфуваль- ного круга означає зменшення вмісту абразивних зерен. Алмазні головки мають шароподібну, циліндричну, конічну і дискову фор- му. Діаметр їх від до 6 мм. Алмазні круги випускають плоскі, тарілчасті, з дво- і трибічним покриттям, діаметром від 12 до 20 мм. Для обробки нержавіючої сталі, сплавів на основі золота, паладію застосо- вують абразивні інструменти, виготовлені із електрокорунда білого або моно- корунда із зернистістю № на керамічній зв'язці. Круги мають діаметри 18-20 мм — для бормашин та 150 мм — для шліфма- шин. Препарування зубів проводиться абразивними інструментами із чорного або зеленого карбіду кремнію з зернистістю від № до № 220 на керамічній зв'язці. Базиси знімних протезів обробляють крупнозернистими абразивними інструментами із зеленого або чорного карбіду кремнію із зернистістю від № 36 до № 46 на керамічній зв'язці. Вулканітові диски виготовляють із чорного або зеленого карбіду кремнію з зернистістю на основі. Металеві диски складаються із стального круга, на якому зерна карбіду закріплені бакеліто- вим лаком. На поверхню паперових дисків після просякання їх лаком наносять зерна електрокорунда або карбіду кремнію. Для м'якого шліфування металевих виробів застосовують еластичні кру- ги, виготовлені із корунда на вулканітовій зв'язці. Тонке шліфування металевих протезів на шліфмашинах проводиться ела- стичними кругами із електрокорунда із зернистістю на вулкані- товій зв'язці. Діаметр круга 150 мм, висота - 8 мм, діаметр внутрішнього от- вору — 10 мм. Для розрізання металу використовують прорізні їх виготовляють із нормального електрокорунда або карбіду кремнію на вулканітовій зв'язці. Зовнішні діаметри таких кругів можуть бути від 42 до 150 мм. Фільци бувають різних форм і дозволяють проводити шліфування дуже викривлених поверхонь. З цією метою також використовують шліфувальні волосяні щітки. 172 ПОЛІРУВАЛЬНІ ЗАСОБИ Після закінчення процесу шліфування ортопедичну конструкцію необхід- но відполірувати. Полірування переслідує мету створення гладенької дзеркаль- ної поверхні. Полірування проводиться на більших швидкостях, ніж шліфу- вання. За допомогою полірування з виробу знімається мінімальний шар мате- ріалу, для чого полірувальні інструменти покриваються спеціальними поліру- вальними пастами. Добрими полірувальними властивостями володіють окис хрому, окис заліза, дрібнодисперсна крейда та гіпс. Окис хрому Це порошок зеленого кольору з кристалічною будо- вою. Кристали у вигляді багатогранників мають велику міцність і твердість. Застосовується у полірувальних пастах, які використовують для полірування твердих сплавів, нержавіючої сталі, кобальто-хромових сплавів. Окис заліза Порошок буро-червоного кольору. Кристали окису за- ліза за міцністю поступаються окису хрому. Під назвою "Крокус" окис заліза використовується у пастах для полірування сплавів на основі золота, срібла, паладію. Застосування окису заліза для полірування нержавіючої сталі неба- жане, оскільки створюються умови для корозії. Полірувальні пасти готують із перерахованих абразивних матеріалів. Вони являють собою композиції, що складаються із абразивів, поверхнево-активних і змочувальних речовин, до яких належаться парафін, стеарин, віск, вазелін, сало тощо. Державним оптичним інститутом розроблено три види паст: грубу, середню, тонку. Вони відрізняються за здатністю знімати шар поверхні (в мікро- нах) за однакових режимів полірування. ДОПОМІЖНІ МАТЕРІАЛИ ПІД ЧАС ПАЯННЯ Спосіб з'єднання металевих частин конструкцій за допомо- гою паяння раніше був дуже поширений. Однією з головних вимог до цього способу було міцне з'єднання металевих частин, яке могло б витримати значні силові навантаження. Міцність шва передусім залежить від власти- востей припою. Великий вплив на міцність спайки можуть мати умови, за яких проводить- ся процес паяння. Для отримання міцного шва необхідна взаємна дифузія роз- плавленого припою і металу, частин, які з'єднують. Дифузії металів протиді- ють окисли, які покривають поверхню металів і особливо активно утворюють- ся під час нагрівання. Для видалення окислів і захисту поверхонь від окислення у процесі паян- ня застосовують спеціальні поверхнево-активні речовини — флюси (плавні), які можуть розчиняти окисну плівку і спливати на поверхню розплавленого припою. 173 Основи матеріалознавства До найпоширеніших у практиці лабораторій флюсів нале- жить тетраборат натрію (бура), борна кислота, каніфоль. Ці речовини в роз- плавленому стані здатні легко розтікатися на поверхні металів, розчиняти окис- ну плівку і створювати перешкоди для утворення. Флюс повинен мати тем- пературу плавлення нижчу, ніж температура плавлення припою, і не вивітрю- ватися у процесі паяння. Для проведення м'якого паяння в якості флюсів вико- ристовують каніфоль і розчин хлориду цинку. Каніфоль складається із смолистих кислот, які утворюються під час отри- мання скипидару із деревини хвойних порід. Каніфоль — тверда і крихка речо- вина темного або світло-коричневого кольору. Плавиться за температури °С. Розплавлена каніфоль володіє доброю змочувальною здатністю для ме- талів, захищає поверхню від корозії, широко використовується під час паяння оловом і луження. Тетраборат натрію — кристалічний порошок білого ко- льору. Тетраборат натрію (бура) використовують під час твердого паяння. Тем- пература плавлення його близько у розплавленому стані має вигляд скла. Борна кислота — білий порошок, який складається із кристалів лускатої методика її застосування аналогічна тетраборату натрію. Як флюс борна кислота може застосовуватися самостійно або у суміші. Для паян- ня золотих сплавів готують суміш, яка складається із бури (55%), борної кис- лоти (35%) та окису кремнію (10%). ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ Назвіть класифікацію матеріалів для обробки стоматологічних виробів. переваги та недоліки природних абразивних матеріалів над штучними? Назвіть представників природних абразивних матеріалів. 4.Яке застосування штучних абразивних матеріалів? будова абразивних інструментів? використовуються абразивні інструменти? роль полірувальних засобів? 8.Які є засоби для полірування? 9.Які матеріали використовуються під час паяння? 174 Клініка та протезування дефектів коронки зуба ПРОТЕЗУВАННЯ ДЕФЕКТІВ КОРОНОК ЗУБІВ ВКЛАДКАМИ Ураження коронок молочних та постійних зубів каріозним процесом є най- поширенішою причиною порушення цілісності зубо-щелепної системи. Наявність дефектів коронок зубів зумовлює певні зміни в ротовій порож- нині як функціонального, так і морфологічного характеру. Найчастішою причиною виникнення таких порушень карієс, поширеність якого серед дорослого населення Земної кулі становить Основним методом лікування дефектів зубів за наявності каріозного ура- ження є їх пломбування. Водночас із позитивними властивостями пломби ма- ють і низку недоліків. До основних з них належить зміна обсягу пломби, що стає причиною розвитку вторинного карієсу, її кольору, швидке стирання, роз- чинність у слині. І зрозумілим є бажання спеціалістів розробляти та впровад- жувати нові матеріали, удосконалювати методи лікування. Тому композити посіли основне місце в арсеналі стоматолога. Та незважаючи на обнадійливі результати, отримані у разі пломбування композитними матеріалами, вони також мають недоліки. Тому одностайна дум- ка більшості клініцистів щодо переваг вкладок є обгрунтованою і логічною. Вкладка (вставка, інлей) називається ще мікропротезом. На відміну від плом- би вона вводиться у підготовлену порожнину не у пластичному, а в твердому стані. У подальшому буде забезпечено умови щодо запобігання виникненню вторинного карієсу. Розвиток мікропротезування, яке є перспективним методом у разі віднов- лення цілісності окремих зубів, вимагає єдиної класифікації та термінології. Най- зручніша назва, запропонована — мікропротез. Під мікропроте- зом необхідно розуміти таку конструкцію, яка відновлює порушену цілісність зуба, виготовляється поза ротовою порожниною із різних матеріалів і може ви- користовуватися для фіксації різних видів протезів. Щодо самої назви "мікроп- ротез", то існує кілька варіантів її походження. Так, французькою "Block — литий металевий блок, англійською "inlay" — розміщений всередині, німецькою — лита вкладка. Залежно від способу розміщення у твердих тканинах зуба мікропротези поділяють на 4 групи. До першої групи відносять мікропротези, які розміщені тільки всередині твердих тканин зуба (inlay). До другої групи — мікропротези, 175 які покривають оклюзійну поверхню зуба і одночасно входять на різну гли- бину в його тверді тканини (onlay). Третю групу складають мікропротези, які охоплюють зовні більшу частину коронки зуба (overlay). Четверта група — це будь-які мікропротези з перших трьох груп, які додатково фіксують у твер- дих тканинах зуба або в кореневому каналі за допомогою різних штифтів (мал. 39). Для виготовлення вкладок використовують сплави золота середньої та великої твердості (750 проба), кобальто-хромові нержавіючу сталь, сплави, пластмаси, фарфорові або інші керамічні маси, тита- нові сплави, особливо сплав ВТ5Л. До вирішення питання про метод відновлення зруйнованого зуба (що виб- рати: пломбу чи вкладку) необхідно підходити комплексно і диференційовано. Допомогти може запропонований (1984) індекс руйнування поверхні зубів (мал. 40). Усю площу поверхні зуба приймають за одиницю. Індекс руй- нування вираховують з одиниці, тобто площі оклюзійної поверхні. Якщо дорівнює тобто понад 55% оклюзійної поверхні, показано застосування вкладок, якщо індекс понад 0,8 — штифтових конст- рукцій. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРОЖНИН Найпоширенішою класифікацією порожнин коронок зубів є класифікація Блека. Ураховуючи типову локалізацію карієсу та закономірності його поши- рення на поверхні зубів, він виділив 5 класів порожнин. І клас об'єднує усі порожнини, які виникають у фісурах та природних ям- ках (мал. б). Для них характерна збереженість усіх стінок порожнин. До II класу відносять порожнини, розташовані на контактних поверхнях молярів та премолярів (мал. 41, в, а також порожнини, що виникають на на- званих поверхнях з подальшим переміщенням на жувальну поверхню. У разі такого розміщення дефектів порушується міжзубний контакт. До III класу відносять каріозні порожнини, розташовані на контактних поверхнях фронтальних зубів. Характерною особливістю цього класу є збере- ження міцного різального краю та його кутів (мал. д). До IV класу належать каріозні порожнини, розташовані на фронтальних зубах з частковим або повним руйнуванням різального краю (мал. 41, є). V клас об'єднує каріозні порожнини, розташовані біля шийки зуба, у при- ясенній частині (пришийковий карієс). Для цих порожнин характерним є по- ширення по колу (мал. ж). |