ТЕМА 9
Особливості вживання дієслова та дієслівних форм
у професійному мовленні
Питання теми:
Види дієслів. Особливості дієвідмінювання. Складні випадки узгодження підмета з присудком. Творення термінів, до складу яких входять дієприкметники. Використання дієприслівників у професійному мовленні.
Які дієслова є перехідними та неперехідними? Які бувають види дієслів?
Д
Дієслово – це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити у якому стані він перебуває?
ієслово може означати:
процес мислення (аналізувати, думати, розмірко-
вувати);
процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);
конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися);
переміщення у просторі (бігти, їхати, йти);
сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути);
бажання (воліти, хотіти, бажати);
стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися);
ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати);
зміни (розквітати, старіти, молодіти).
За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні.
Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (писати програми, виконувати вправи, не читати книгу). Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:
у знахідному відмінку без прийменника (написати, намалювати портрет);
у родовому відмінку: (якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, не намалювати портрета);
якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).
Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). До неперехідних дієслів належать також всі дієслова з суфіксом -ся ( сь). Ці дієслова виділяються в окремий розряд – зворотні дієслова.
Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів і зустрічатися з друзями).
Вид – одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані.
Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?
Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?
Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари (писати – написати).
Одновидові дієслова – це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду. Так, наприклад, дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватисямають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати – мають лише недоконаний вид.
Двовидові дієслова – це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти).
Які бувають способи дієслів?
Дієслова можуть вживатися у дійсному, умовному чи наказовому способі. Спосіб дієслова вказує на відношення дії до дійсності.
Дійсний спосіб дієслова означає дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися (ходив, працюю, одягатимеш). Дієслова дійсного способу змінюються за часом (писав – пишу – писатиму) і можуть вживатися із заперечною часткою не (не ходитиму, не гріє, не називатиму). Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).
Умовний спосіб дієслова означає дію бажану або можливу за певних умов (зробили б, казала б). Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: привезла б, співала б) або би (після приголосних: намалював би, підібрав би), які завжди пишуться окремо і можуть стояти як безпосередньо після дієслова, так і після інших частин мови (якби зробили). Дієслова умовного способу змінюються за числами (малював би – малювали б), а в однині – і за родами (малював би, малювала б, малювало б).
Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання чи пораду закликає до виконання дії (приходь, навчайся, привітай).
Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині і множині: в однині вони мають форму 2-ої особи (стань), а в множині – 1-ої і 2-ої (станьте, станьмо). 2-особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (ляж, зіграй, святкуй); 1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (зіграймо, ведімо, святкуймо), 2-а особа множини – -іть (-іте), -те (зіграйте, ведіть, святкуйте). Спеціальної форми 3-ої особи наказовий спосіб не має. Для того, що б передати наказ або прохання у 3-й особі, вживаються частки хай (нехай) і форма 3-ї особи дійсного способу (хай працюють; нехай завжди буде сонце).
Які розпізнати дієслова за дієвідмінами?
Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія. Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Теперішній час означає дію, яка відбувається в час мовлення або постійно. Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься у майбутньому.
Минулий час означає дію, яка колись відбувалася або вже відбулася. Дієслова цього часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (склав, приїхав), так і недоконаного виду (складав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині – суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).
Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують).
Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (працюю, працюватимеш, працюватимете, працюватиме, працюватимуть).
Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням. За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін. Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ій особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни – закінчення -ать, -ять (сушать, варять).
Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (пишеш, пишемо; стоїш, стоїмо).
До 1-ої дієвідміни належать дієслова:
з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);
з односкладовою основою (бити, лити, пити);
з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);
з основою на приголосний (берегти, могти, нести);
дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.
До 2-ої дієвідміни належать дієслова:
з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежати);
з суфіксами -и-, -і- (-ї-), які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);
дієслова бігти, спати.
Окрему групу становлять дієслова їсти, бути, дати, розповісти, відповісти та. Від дієслова бути вживається лише форма є.
У чому стилістичні особливості використання у професійному мовленні інфінітива та безособових дієслів?
Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма) – це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, чекати).
Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ. Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти). Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду – майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.
Безособовідієслова – особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).
Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи. Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни. Надзвичайно поширена як у писемній, так і в усній мові така помилка у вживанні особових форм дієслова: дуже часто вживають у першій особі дієслово пробачатися (извиняться). Не слід говорити пробачаюсь (извиняюсь); значно краще - вживати ці дієслова у другій особі: пробачте, вибачте (укр.), извините, простите (рос.) або описово: (я) прошу пробачення, вибачення (укр.), (я) прошу прощения, извинения (рос.) та ін.
Яку роль виконують дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні? У чому полягають особливості використання активних дієприкметників?
Дієприкметники
Дієприкметник – це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які?
за своїм значенням поділяються на активні та пасивні.
Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією.
Вони мають форму теперішнього (з’єднувальний кабель)
і минулого часу (прив’яле листя). Активні дієприкметники
минулого часу утворюються від основи інфінітива лише
неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфік-
са -л(ий): замерзнути – замерзлий, побіліти – побілілий.
Активних дієприкметників на вший, -ший у вжитку майже
не зустрічається. Найчастіше вони замінюються підрядни-
ми реченнями (заснувший – той, що заснув; здолавший – той, що здолав).
Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (прочитана доповідь, встановлена програма). Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), ен(ий), -єн(ий): мити – митий, сказати – сказаний, засвоїти – засвоєний.
Лексико-граматичною особливістю сучасної української мови є майже повна відсутність у ній активних та пасивних дієприкметників теперішнього часу. Будь-який російський, польський або чеський дієприкметник теперішнього часу (а в цих мовах дана граматична категорія поширена, особливо в книжних стилях) прагнуть замінити теоретично можливим українським: працюючий, пануючий, руйнуючий, гальмуючий, оточуючий, життєстверджуючий, слідуючий; управляємий, виробляємий, пізнаваємий, відміняємий і т. п.
З названих розрядів слів у сучасній мові можна використовувати тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників: лежачий, квітучий, цілющий, живлющий, невмирущий, відомий, знайомий тощо.
Українська мова має великий набір власних засобів відтворення російських, польських та інших побудов дієприкметникового плану. Пасивні дієприкметники на -мий здебільшого заступаються досить поширеними в нашій мові дієприкметниками на -ний (які за походженням належать до минулого часу, але в певному контексті набувають ознак теперішнього): рос. управляемый, производимый, познаваемый, склоняемый — укр. керований, вироблюваний, пізнаваний, відмінюваний та ін.
В інших випадках замість дієприкметників на -мий (незамінимий, невловимий, недостижимий, невгасимий, незборимий) треба використовувати прикметники на -ний: незамінний, невловний, недосяжний, незгасний (непогасний), незборний. Тож в уривку з газетного тексту «Згодом випускники ставали незамінимими фахівцями всіх рангів» слід було написати незамінними фахівцями.
Активні дієприкметники теперішнього часу найчастіше відтворюються прикметниками: панівний, руйнівний, гальмівний, всеохопний, захопливий, чарівливий, навколишній (довколишній), життєствердний, металорізний, нержавний і т. д.Отже, гальмівний (не гальмуючий) центр, панівна (не пануюча) ідея, навколишнє (не оточуюче) середовищу, координаційний (не координуючий) центр, життєствердна (не життєстверджуюча) музика тощо.
Дієприкметники слідуючий та поступаючий неможливі навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, від яких вони могли б бути утворені. Рос. следующий перекладаємо: наступний (у часовому й просторовому значенні) — наступний рік, наступна зупинка; такий (перед переліком або поясненням) — на порядку денному стоять такі питання: (далі йде перелік питань), міністр закордонних справ заявив таке: (далі викладається зміст заяви). Укр. відповідниками рос. поступать є чинити, робити (коли йдеться про якісь дії), поводитися (про ставлення до когось, чогось), надходити (про заяву, пропозицію, гроші, книжки), вступати (до навчального закладу, організації). Скажімо, рос. «Справочник для поступающих в вузы» — укр. «Довідник для вступників до ВНЗ». Тож іще одним способом заміни російських активних дієприкметників є використання іменників: поступающий — вступник, работающий — працівник, играющий — гравець, проживающий — мешканець, нападающий — нападник; замість відпочиваючий — відпочивальник, завідуючий — завідувач, командуючий — командувач (які потребують після себе додатків у родовому, а не орудному відмінку; завідувач кафедри, а не кафедрою).
Активні дієприкметники минулого часу вживаються з суфіксом -л: пожовклий, посивілий, зблідлий, заблудлий, завислий. Форми з -ш в українській мові відсутні. Через те використовуване в газетах поздоровлення типу «Вітаю Вас з наступившим Новим роком» потрібно розглядати як грубе порушення лексичної норми. Можна було сказати «з настанням Нового року». А взагалі вітають з якоюсь подією, котра є результатом фізичних чи розумових зусиль людини: з успішним закінченням навчального закладу, з відкриттям у якійсь галузі, з установленням рекорду.Що ж до Нового року (який настає незалежно від волі чи зусиль людей), то в українській мові доречні вислови: бажаю (зичу) щасливого Нового року, щастя Вам у Новому році, хай щастить Вам у Новому році і т. ін.
В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано). Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (сказати – сказано). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато дослідів зроблено; На стіл було подано декілька страв) Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено – зроблено, писано – написано).
Дієприслівник
Дієприслівник – це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово-присудок і відповідає на питання що роблячи? що зробивши?
у реченні пов’язується з тим
іменником, що й дієслово-присудок, і виступає у ролі
обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії
(Не знаючи броду – не лізь у воду – не лізь у воду за
якої умови? – не знаючи броду; Засипаючи, він почув
раптом голос – почув коли? – засипаючи).
Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот. Дієприслівниковий зворот у реченні виступає обставиною (Пірнувши у пітьму і безодню небуття, Олексій зосередився). За більшістю ознак дієприслівник відносять до дієслівних форм.
Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:
керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);
утворюється від дієслівних основ (прийти – прийшовши);
зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся – посміхнувшись; недоконаний: посміхався – посміхаючись);
має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою – йти дорогою).
З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки: не змінюється і у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, прислухаючись до слів лектора).
Питання для самоконтролю:
У чому полягають особливості використання дієслів у професійному мовленні?
Як утворюються дієприкметники в українській мові?
Яку роль відіграють дієприслівники у професійному мовленні?
|
Скачать 2.44 Mb.