Українська мова за проф. спрямув.. Модуль І культура усної та писемної форм професійного мовлення

• Название: Модуль І культура усної та писемної форм професійного мовлення
• Анкор: Українська мова за проф. спрямув..doc
• Дата: 16.12.2017
• Размер: 2.44 Mb.
• Имя файла: Українська мова за проф. спрямув..doc
• Тип: Документы; #11707
• страница: 4 из 21

ТЕМА 3

Культура усного професійного мовлення
Питання теми:

Жанри усної форми професійного мовлення. Вимоги до складання та виголошення доповіді, звітної доповіді, виступу, презентації. Комп’ютерна презентація. Засоби увиразнення публічного виступу. Орфоепічні та акцентуаційні норми.
Які види і жанри усного професійного мовлення існують?
Характерною ознакою усної форми професійного мовлення є діалогічність, бо професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, прийняття рішень, тому фахівці вступають у безпосередній словесних контакт. Але усне професійне мовлення може бути й монологічним, тобто зорієнтованим на масового слухача і не передбачати двостороннього способу мовленнєвої взаємодії. Отже, існують такі види усного професійного мовлення: діалогічне (полілогічне) та монологічне. Кожний вид реалізується в усних мовленнєвих жанрах.

Професійна сфера діяльності людини сформувала певні типи, різновиди текстів, побудова яких підкорюється більш або менш чітким моделям, зразкам. Ці різновиди називаються мовленнєвими жанрами. Для них характерна єдність мовленнєвої ситуації, композиції та стилю. Тому говорять не просто про бесіду, а про бесіду дружню або ділову, не просто про статтю, а статтю наукову або публіцистичну.

Визначаючи той чи інший жанр усного професійного мовлення, потрібно враховувати такі чинники: учасники спілкування (спеціаліст/ неспеціаліст), кількісний склад учасників комунікації (діалог (полілог)/монолог), обставина спілкування (офіційна/неофіційна). Усна форма професійного мовлення реалізується в жанрах, що відтворені в таблиці 1.6. Кожний жанр розв’язує ту чи іншу комунікативну мету: повідомити, висловити прохання, спонукати до дії, обговорити питання, проінформувати, надати рекомендації щодо роботи та ін. Ефективність спілкування залежить від того, наскільки людина уявляє реально існуючі умови спілкування і відповідно до них визначає або коректує своє мовлення. Зазвичай людина це робить інтуїтивно, не замислюючись. Обираючи той чи інший мовленнєвий жанр для комунікації, необхідно вміти орієнтуватися в ситуації та меті спілкування.
Таблиця 1.6 – Жанри усного професійного мовлення

Усні жанри	Учасники спілкування	Вид мовлення за способом взаємодії учасників спілкування	Обставина спілкування
ділова бесіда, переговори, ділова телефонна розмова	спеціаліст-спеціаліст	діалог/полілог	офіційна
інструктаж, презентація, повідомлення		монолог
бесіда, розмова		діалог/полілог	неофіційна
бесіда	спеціаліст-неспеціаліст	діалог/полілог	офіційна
оголошення, реклама, презентація		монолог

Як підготувати та виголосити доповідь або виступ?
Монологічне мовлення у професійній діяльності функціонує як форма живого спілкування мовця з колективним слухачем або однією особою з метою впливу на нього, переконання або інформування. Одним з найбільш поширених жанрів публічного виступу на професійну тему є доповідь.

Д
Доповідь – це один з видів монологічного мовлення; публічне, розгорнуте, офіцій-не повідомлення з певного питання, що ґрунтується на залученні докумен-

тальних даних.

оповіді бувають:

• 
  політичні – виголошуються здебільшого керівни-
  

ками держави з метою донесення чи роз’яснення суспільству

питань внутрішньої або зовнішньої політики;

• 
  ділові – подають інформацію щодо шляхів розв’я-
  

зання різних питань, пов’язаних з діяльністю окремого коле-

ктиву або працівника;

• 
  наукові – узагальнюють наукову роботу, повідомляють про досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень.
  

Професійне публічне мовлення ефективне лише за наявності чітких смислових зв’язків у викладі думки. Плутане, непослідовне мовлення справляє негативне враження на слухачів і перешкоджає досягненню поставленої мети. Тому будь-який виступ слід обов’язково заздалегідь обміркувати.
Схема 1.8 – Етапи підготовлення доповіді


В
Теза (грец. thesis) – твердження, що вимагає обґрунтува-ння і містить предмет мовлення (те, про що йдеться в доповіді) і головну аналізовану ознаку (те, що говориться про цей предмет).

Аргумент (лат. argumentum - доказ ) – положення, істин-ність яких відома і які є достатньою підставою для підтвердження істинності тези
ажливим завданням під час підготовки доповіді є продумування логіки виступу, аргументації висновків та узагальнень. Логічна схема доказу частіше складається з трьох елементів: теза, аргументи і демонстрація.

Правила формулювання тези:

• 
  теза протягом доповіді не повинна змінюватися;
  
• 
  теза має бути сформульована чітко, зрозуміло,
  

однозначно (наприклад, теза «Вплив комп’ютера на

здоров’я» – є неконкретною, тому що викликає питання:

який вплив, про чиє здоров’я йдеться мова?);

• 
  теза повинна містити ключові слова, що повніс-
  

тю розкривають основну думку доповіді (наприклад,

«Недотримання правил користування комп’ютером збільшує його негативний вплив на здоров’я користувача»);

• 
  тезою має бути просте, завершене, повне речення;
  
• 
  теза має бути стислою і легко відтворюватися, запам’ятовуватися;
  
• 
  теза має бути зрозумілою аудиторії, позбавлена незрозумілих слів, вузькоспеціальних термінів;
  
• 
  теза має бути цікавою та актуальною.
  

Довести тезу — означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Як аргумент для доказу тези може бути наведена будь-яка істинна думка.

Вимоги до формулювання аргумента:

• 
  а
  Аргумент (лат. argumentum – доказ ) – положення, істинність яких відома і які є достатньою підставою для підтвердження істинності тези.
  
  ргумент повинен мати безпосереднє відношення до тези;
  
• 
  аргумент має бути істинним, тобто доведеним раніше;
  
• 
  аргумент має бути обґрунтованим незалежно від тези;
  
• 
  аргумент має бути зрозумілим та авторитетним для слухачів;
  
• 
  кількість аргументів має бути такою, щоб їх аналіз та узагальнення давали переконливий висновок.
  

Таблиця 1.7 – Види аргументів

Різновиди аргументів	Сутність аргументів
конкретний факт	виклад явища або події, що мають місце в дійсності;
порівняння, аналогія	зіставлення певних подій, рішень, процесів, явищ з тими, що відбувалися за інших обставин, в інший час, в іншій країні тощо;
визначення понять	формулювання визначення певного поняття за словником або іншим авторитетним джерелом;
науковий доказ	посилання на вже існуюче наукове положення;
авторитетна думка	посилання для підтримки своїх поглядів на висловлювання, думки видатних учених, суспільних діячів, письменників, чий авторитет є незаперечним;
літературний приклад	цитування уривку з художнього твору для впливу на емоційну сферу слухачів;
словесний образ	образний опис ситуації або того, що відчуває людина, яка скористалася порадою, послугою, товаром.

Демонстрація – це спосіб зв’язку тези й аргументів доказу. Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним (від загального до часткового) або індуктивним (від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів із головною ідеєю, основною думкою автора. Так будуються виступи в обгово-

ренні складного питання, коли промовець одразу ж

форм
Демонстрація (лат. demonstratio – показ) – логічне міркування, в процесі якого з аргументів виводиться істинність тези.
улює основну тезу, а потім стисло аргументує її.

Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг

матеріалу великий, простіше викладати його від частко-

вого до загального, поступово підводячи слухачів до

засвоєння головної думки.

Залежно від способу зв’язку між тезою і аргументами розрізняють пряме і непряме доведення. Прямим є доведення, в якому теза безпосередньо виводиться з аргументів за допомогою умовиводу. Наприклад, нам треба довести тезу: «Золото є провідником електричного струму». Аргументом може бути відома властивість металів: «Всі метали проводять електричний струм». Демонстрацією є наступне міркування: «Якщо всі метали проводять електричний струм, а золото – метал, отже золoто проводить електричний струм». В даному випадку для доведення тези обрано дедуктивний спосіб. Непряме доведення тимчасово припускає істинність суперечного судження. В структурі непрямого доведення є антитеза (положення, яке суперечить тезі). У разі неможливості прямо довести тезу, висувають антитезу; антитеза спростовується і на підставі цього теза приймається істинною думкою.

Схема 1.9 – Структура публічного виступу




Композиція (лат. compositio – скла-дання, з’єднання) – це закономірне, мотивоване змістом і задумом розміщення всіх частин тексту.







Підготовлення виступу, як будь-яка інтелектуальна діяльність, — процес творчий, і кожний має право використовувати тут власну методику. Тому вибір матеріалу для виступу, його розташування повинні диктуватися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу. Композиція, насиченість тим чи іншим матеріалом залежить від жанру виступу. Звітна доповідь має більш чіткі вимоги щодо структури й подачі матеріалу. У ній наводяться точні факти для доведення положення і переконання слухачів.

З
Звітна доповідь – це виступ офіційної особи на діловому засіданні чи зборах про виконану роботу та її результати.
вітна доповідь є однією з найпоширеніших форм публічного виступу на професійну тему. Її мета – пові-домити про результат виконаної роботи за певний період. Студенти часто проголошують звітні доповіді про проходження навчально-виробничої практики. Цей жанр реалізується в офіційній ситуації під час безпосереднього спілкування спеціаліста зі спеціалістами (підлеглий або керівник – співробітники; студент – викладачі, студенти).
Схема 1.10 – Етапи виголошення звітної доповіді

Звернення до аудиторії, привітання.

Представлення себе.

Повідомлення предмета звіту (вид роботи, місце та період її виконання).

4

Що було зроблено за звітний період.

Які показники свідчать про якісне виконання роботи.

Що нового було досягнуто.

Які нові методи роботи були застосовані.

Хто надав допомогу у виконанні роботи.

Чого не було досягнуто, причини цього.

Які складності виникали під час роботи та ін.

4

Загальна оцінка результатів роботи.

Нові можливості, перспективи, що виникають у цій галузі діяльності.

Подяка за увагу.

Звернення до слухачів з пропозицією обговорення звіту.

4


Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача на зборах (засіданнях, нарадах, конференціях тощо). У лаконічному виступі промовець може порушити одне-два питання чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного. У виступі людина може підтримати думку доповідача або, навпаки, заперечити її, висловити негативну оцінку почутому.

Завдання виступу-заперечення полягає у тому, що мовець вказує, з якими словами чи діями доповідача він не погоджується, а також зазначає слабкі сторони його позиції.
Виступ – стисле офіційне повідомлення, в якому мовець підтверджує або спростовує думку доповідача.
Виступ на зборах, нараді, семінарі тощо передбачає:

• 
  виклад суті певного питання, звернення уваги на основному;
  
• 
  висловлення свого ставлення й оцінки;
  
• 
  підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки, заперечення думки доповідача);
  
• 
  підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).
  

Адресувати виступ промовець повинен не лише доповідачеві, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб для них інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

Наведемо уривок виступу-заперечення:Шановні колеги, шановний доповідачу! У своєму виступі Ви, Петре Володимировичу, наголосили, що наша фірма має певні труднощі, пов’язані з виготовленням … І тому Ви наполягаєте, щоб ми припинили випуск… На жаль, я з Вами не можу погодитися. Якщо фірма припинить виготовлення… , то це призведе до негативних наслідків. По-перше, ми втратимо 30% наших клієнтів, по-друге, доведеться скоротити 20% штатних працівників…

Аргументація заперечення здебільшого є раціональною: у ній використовуються факти, статистика, посилання на документы, цифри, а також на суспільну практику.

Які існують засоби увиразнення публічного виступу?
Публічний виступ – це усна форма мовлення. У той же час це мовлення підготовлене, базою для нього є письмовий текст. Але щоб вплив на слухачів був сильнішим, необхідно надати йому характеристик живої розмови. Існують способи, що дозволять в усному монолозі висловити своє ставлення до теми виступу не тільки словами, але й голосом, системою логічних наголосів і пауз, мімікою, жестами.
Таблиця 1.8 – Мовленнєві засоби виразності

Засоби виразності	Приклади
1. Заміна складних речень простими.	Пор.:а) Крім програмного забезпечення інформаційних систем важливу роль відіграє інформаційний складник, що визначає структуру, атрибутику й типи даних, а також тісно повязаний з логікою керування даними. б) Крім програмного забезпечення інформаційних систем важливу роль відіграє інформаційний складник. Він визначає структуру, атрибутику й типи даних. Також він тісно пов'язаний з логікою керування даними.
2. Використання звертань до слухачів.	Шановні колеги! Дорогі друзі! Шановні панове! Вельмишановна аудиторіє! Шановні слухачі! (можна використовувати протягом виступу для привернення уваги слухачів або підкреслення важливої думки).
3.Вживання вставних слів, що допомагають: а) впорядкувати послідовність викладу думок; б) висловити власну оцінку повідомлюваного;	По-перше, по-друге, наступне, нарешті, наприклад. Напр.:Технологія – це спосіб вивчення людиною матеріального світу з допомогою соціально організованої діяльності. Така діяльність включає три компоненти: по-перше, інформаційний (наукові принципи та узагальнення), по-друге, матеріальний (знаряддя роботи) і, по-третє, соціальний (спеціалісти, що мають професійні навички). На нашу думку, як бачимо, можна сказати, на жаль. Напр.: На жаль, поняття «інформаційні технології» настільки загальне та всеохоплююче, що до цього часу спеціалісти не прийшли до чіткого формулювання.
1	2
в) зберігати смислові причинно-наслідкові зв’язки.	Отже, внаслідок цього, таким чином, можна зробити висновок, загалом. Напр.: Таким чином, можна сказати, що велика кількість результатів у теорії ймовірностей є логічним висновком формули Байєра.
4. Використання риторичних питань.	Напр.: Якими професійними якостями має володіти фахівець комп’ютерної галузі? (пауза) Визначальну роль у діяльності програміста відіграють здатність розв’язувати складні нестандартні завдання, відповідальність, ініціативність та комунікативні якості. (Можна використовувати не більше 1 – 2 питань під час виступу; використовуються для переходу до іншої частини виступу, для привернення уваги аудиторії до змісту висловлювання).
5. Уникнення надмірного вживання слів іншомовного походження та вузькоспеціальних слів-термінів (в іншому випадку потрібне стисле пояснення змісту незрозумілих аудиторії слів).	а) Пор.: Було накладено ембарго на імпорт товару з Польщі. – Було заборонено ввозити товар з Польщі. б) Напр.: У роботі інформаційної системи можна виокремити етап «виникнення даних». На цьому етапі формуються повідомлення, які фіксують результати певних операцій, властивості суб’єктів та об’єктів керування, а також параметри процесів тощо. в) Напр.: Засоби відображення даних (маються на увазі засоби, що забезпечують доступність інформації для людини) є компонентами обчислювальної техніки.
6.Заміна віддієслівних іменників дієсловами, що роблять усне мовлення динамічним.	Пор.: а)Метою інформатики як науки є описання, осмислення, узагальнення та використання знань для пошуку нового знання. б) Інформатика як наука описує, осмислює, узагальнює та використовує знання для пошуку нового знання. У цьому полягає її мета.
7. Заміна дієприслівникових зворотів окремими реченнями.	Пор.: а) Теорема Геделя, завдаючи нищівного удару по аксіоматичному підходу, зруйнувала надії учених побудувати дедуктивну математику.
1	2
	б) Теорема Геделя водночас завдала нищівного удару по аксіоматичному підходу й зруйнувала надії учених побудувати дедуктивну математику.
8. Спрощення формулювань.	Пор.: а) Цей факт можна оцінити як нагадування. – Цей факт є нагадуванням. б) Здійснювати контроль за дотриманням правил техніки безпеки. – Контролювати за тим, як дотримуються правила техніки безпеки. в) З метою посилення контролю за якістю виконаної роботи було створено комісію. – Щоб посилити контроль за якістю виконаної роботи, було створено комісію.
9. Обмежене використання цифрових даних. Якщо це неможливо, то слід будувати речення так, щоб числівники були у формі називного відмінка.	Пор.: Дефіцит вимірюється 6 мільйонами 924 тисячами 549 гривнями. – Дефіцит становить 6 мільйонів 924 тисячі 549 гривень.
10. Використання речень, в яких автор висловлює власну оцінку, емоції.	Напр.: Під час практики дізнався багато нового й цікавого, наживо відчув складність і відповідальність професії системного адміністратора.
11. Використання вдало підібраних прикладів, афоризмів, метафор, порівнянь, аналогій для підкреслення основної думки виступу. 1	Напр.: а) Інтернет можна порівняти з «інформаційною магістраллю». Це розподілена, із багатьма гілками мережа шляхів, до складу якої входять швидкісні траси, шосе, невеликі стежини. На кожному перехресті встановлений комп'ютер, через який можна добратися до іншого комп'ютера, поки не буде досягнутий пункт призначення. б) Як говорить народна мудрість, старий друг краще нових двох. Втішно, якщо він до того ж стає досконалішим. Чи не тому користувачі протягом багатьох років з інтересом стежать за розвитком добре 2
	відомих програм? Сьогодні ми перевіримо справедливість подібних міркувань на прикладі нещодавно випущеного Лабораторією Касперського пакета для комплексного захисту персонального комп'ютера від шкідливого коду й численних інтернет-погроз.
12. Залучення слухачів до виступу за допомогою зворотів.	Напр.: Зараз ми з вами …. Давайте розмірковувати разом…. Ви можете заперечити…. Звернімо увагу на… тощо.
13. Дотримання форм мовленнєвого етикету (подяка, комплімент аудиторії).	Напр.: Радий вас бачити. Дякую за увагу (у кінці виступу). Дякую за цікаве питання (використовується під час обговорення доповіді). Ви доброзичлива аудиторія. Приємно мати справу з професіоналами (у кінці виступу; можна сказати декілька слів, що позитивно характеризують аудиторію, рівень її підготовки та зацікавленості; подякувати за цікаві питання, що прозвучали та ін.).

Успіх виступу значною мірою залежить від

невербальних (лат. verbalis – словесний) засобів мовлення. Тому важливо звертати увагу на такі засоби:

• 
  Темп мовлення, тобто його швидкість. За нормами публічного виступу темп має становити приблизно один друкований аркуш за дві хвилини. Але промовцю важливо змінювати темп: якщо потрібно на чомусь наголосити, щось виділити, темп необхідно сповільнити; якщо ж викладається другорядна інформація, темп можна пришвидшити.
  
• 
  Сила голосу. Слід пристосовувати голос до тієї обстановки, де відбувається виступ. Не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності, і не говоріть надто тихо – це справляє враження невпевненості. Підвищуйте голос, коли ставите запитання або виділяєте істотні моменти виступу.
  
• 
  Паузи. Вони є дієвим засобом акцентування уваги слухачів. Наприклад, пауза на початку промови потрібна, щоб зібратися з думками і настроїти аудиторію на слухання; у середині промови – для відмежування частин викладу думки, організації слухачів та зосередження їхньої уваги. У виступі слід застосовувати паузи різної тривалості, але кількість їх має бути помірною. Часті паузи здатні зруйнувати цілісність виступу, зробити його уривчастим і незв’язним.
  
• 
  Інтонація. Цей засіб дає можливість доповідачу урізноманітнювати мовлення, передавати тонкі відтінки думки, виражати підтекст, а також активізувати та підтримувати увагу аудиторії. Володіти інтонацією означає робити логічні акценти, підвищувати і знижувати тон, надавати промові мелодійної розмаїтості, вміло користуватися паузами.
  
• 
  Жести. Вони виражають емоції доповідача, ставлення до висловлювання. Жестикуляція повинна бути мимовільною і використовуватися лише при необхідності. Жести мають бути різноманітними, відповідати своєму призначенню і не відставати від слова.
  

Як підготувати та провести презентацію? Які вимоги висуваються до комп’ютерної презентації?
У діловій сфері часто виникають ситуації, коли треба представляти або рекламувати споживачам чи потенційним клієнтам товар або вид послуги. У такій ситуації необхідно володіти вмінням проводити презентацію.

Для презентатора важливими є професійна компетентність (знання товару

а
Презентація (від англ. presentation – подання, пред’яв-лення) – це представлення фірми, товару або послуги для реклами або ознайомлення споживачів (клієнтів).
бо виду послуги) та знання аудиторії (інтересів клієнтів,

їхніх потреб, ставлення до товару).

Метою презентатора, як правило, є:

• 
  передача знань про предмет презентації та обмін
  

досвідом;

• 
  пробудження інтересу до нової продукції (виду
  

послуг тощо);

• 
  переконання аудиторії прийняти вашу точку зору;
  
• 
  спонукання до певних дій, рішень;
  
• 
  пропонування своєї допомоги у прийнятті рішення.
  

Найчастіше презентація проводиться в малих групах до 10 – 12 осіб, хоча кількість слухачів може бути й більшою.




Готуючи текст презентації, дотримуйтесь правил:

1. 
   Не перевантажуйте виступ зайвою інформацією. Дотримання цієї умови дозволяє:
   

• 
  зробити повідомлення більш організованим;
  
• 
  полегшити сприйняття та запам’ятовування інформації;
  
• 
  концентрувати увагу слухачів на більш важливому.
  

2. 
   Підготуйте комп’ютерну презентацію або ілюстративний матеріал до основних моментів виступу (малюнки, діаграми, моделі та ін.).
   

Схема 1. 11 – Етапи підготовлення презентації

Ефективності виступу сприяє комп’ютерна презентація. Текстові матеріали становлять електронний текст – писемний текст, що розміщений на електронному носії та може бути поданий у комп’ютерній мережі. Використання електронних презентацій дає змогу підвищити інформативність і ефективність повідомлення, адже одночасно задіюються зоровий і слуховий канали сприйняття.

С
Комп’ютерна презентація – спосіб подання інформації за допомогою послідовності слайдів із текстовими і візуальними матеріалами (рисунки, фотографії, діаграми, відеоролики тощо).
лайд презентації може складатися з таких елементів:

• 
  фон;
  
• 
  текстові об’єкти (заголовки, звичайний текст, мар ковані списки, цитати);
  
• 
  графічні об’єкти (фотографії, малюнки, таблиці, діаграми, відеофрагменти);
  
• 
  звукові файли (звукові ефекти, музика, мовленнєвий супровід).
  

Для збереження презентацій використовуються файли з такими розширеннями:

ppt – звичайна презентація Microsoft PowerPoint; pps – презентація, яка відкривається лише в режимі показу слайдів; pot – шаблон презентації; htm, html – презентація у форматі веб-сторінки; mht, mhtml – презентація як веб-сторінка у вигляді одного архівного файла, що містить також усі допоміжні файли.

Слайдова презентація є послідовністю слайдів, тобто зображень, що по черзі відтворюються за вказівкою користувача.

Потокова презентація — це набір кадрів, які відтворюються автоматично, змінюючи один одного через чітко визначені проміжки часу (як правило, менше секунди). У потоковій презентації всі об’єкти розміщуються на часовій шкалі.

Під час підготовлення комп’ютерної презентації потрібно керуватися такими принципами:

• 
  Оптимальність обсягу слайдів. Велика кількість слайдів викликає втому і відволікає від суті дослідження; слайди мають виконувати функцію доповнення, уточнення інформації; не повинно бути не коментованих слайдів.
  
• 
  Урахування вікових особливостей та рівня підготовки аудиторії. Потрібно словесно забезпечити розуміння смислу кожного поняття, схеми, графіка, малюнка тощо.
  
• 
  Науковість і достовірність. Яскраві картинки не мають суперечити реальним фактам.
  
• 
  Урахування особливостей сприйняття інформації з екрана. Бажано текстову інформацію звести до мінімуму, скористатися схемами, діаграмами, рисунками, фотографіями тощо. Текст на екрані повинен бути не більше шести рядків достатньо великим шрифтом. Текстове повідомлення бажано поділити на смислові частини (пункти, підпункти).
  
• 
  Естетичність. Кольорова схема має бути однаковою на всіх слайдах. Це створює відчуття зв’язності, наступності, стильності та комфортності. Фон є елементом другого плану і повинен виділяти, відтіняти інформацію на слайді, але не заступати її.
  

Схема 1. 12 – Етапи проведення презентації

Типові мовні звороти:

Дозвольте висловити подяку, що

ви прийшли…

Пропоную, якщо ви не заперечуєте,

розпочати…

Розумію, вас цікавить…

Розглянемо це питання з точки зору…

Рекомендую вам взяти участь в …

4









Типові мовні звороти:

Отже, я почну з відомих істин…

Проблема в тому, що…

Ви запитаєте: чи можливі

інші рішення?..

Я бачу цю проблему дещо інакше…

У нас є для вас цікава пропозиція…

Його переваги полягають у тому…

Доказом цього є…

А що про це думаєте ви?

4








Типові мовні звороти:

Яким буде результат, якщо ми

не скористаємося цією пропозицією?...

Звичайно, вибір за вами.

Чи можемо ми очікувати позитивного

рішення стосовно…

Рекомендую вам скористатися…

Як ви бачите, існує декілька способів

розв’язання цієї проблеми. Що для вас

краще – вирішувати тільки вам.

Які будуть питання?

Дякую, цікаве (гарне)питання.

Дякую вам, що звернули на це увагу

Ви порушили важливу проблему…

Ви висловили цікаву ідею.

Дякую за увагу…

4







1. Використовуйте мовленнєві засоби виразності (цитати, приклади з життя, порівняння), вони роблять презентацію цікавою та емоційною.

1. 
   Залучайте слухачів і робіть їх активними учасниками презентації. Для цього:
   

• 
  ставте питання до аудиторії, наприклад: Чи не так? Ви погодитеся зі мною? Як зміниться ситуація? Продовжуємо?;
  
• 
  використовуйте дієслова дійсного способу теперішнього та майбутнього часу ІІ особи множини: Розглянемо таку ситуацію…. Вернемося знову до проблеми…. Не будемо поки робити висновків;
  
• 
  застосовуйте різні форми звертання до учасників презентації типу: Шановні слухачі, зараз ми з вами…. Шановні колеги, спробуймо разом…. Шановні друзі, ви можете заперечити…;
  
• 
  підкреслюйте значення предмета презентації для слухачів за допомогою фраз типу: Ваша вигода очевидна: витрати знизяться і помітно. Ви переконаєтеся, що це особливо корисно для…;
  
• 
  використовуйте фрази, що коментують емоційний та інтелектуальний стан учасників спілкування: Ми чекаємо…. Ми з вами добре розуміємо…. Ви бачите…. Ми з вами переконаємося…та ін.
  

Яких орфоепічних та акцентуаційних норм потрібно дотримуватися під час усного спілкування?

Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів у – в, сполучників і –й, прийменників у – в – уві, з – із – зі, часток би – б, же – ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергувань докладніше.

Чергування У – В
1. В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси у-, в- у словах. У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними: брати участь у різних проектах;

б) на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору наводяться найменування сторін;

в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер льв, св, сф, тв, хв і под.: поїхати у відрядження, фахівці у сфері комп’ютерного програмування, жити у Львівській області;

г) після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Текст уводиться в поточну клітинку таблиці або, у ситуації використання експрес-таблиці, дані в таблиці замінюються на потрібні.

2. В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: запроваджувати в установі, інвестиційні процеси в Україні;

б) на початку речення перед голосним: В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товари-ства; В умовах оренди діяло 8,7тис. магазинів.

3. Після голосного перед приголосним, залежно від темпу, ритму мови, вживається і у, і в: Таблиці в текстових документах складаються зі стовпців та рядків. Технологіями, розробленими компанією Apple, користуються в багатьох країнах світу.
Чергування І – Й – ТА
1. І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, а саме:

а) між приголосними: Зазначте, в який час і на яких посадах ви працювали;

б) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): Компютерні технології і їх недосконалість;

в) після паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед приголосним: Незабаром підприємство буде повністю автоматизовано, і за рівнем технологічного оснащення він відповідатиме європейським стандартам;

г) на початку речення перед приголосним: І працівники почали готуватись до засідання;

д) при зіставленні понять: чорне і біле, добро і зло.

2. Й уживається:

а) між голосними: Підприємства, установи й організації незалежно від форм їх власності зобов'язані керуватися Законом "Про захист прав споживачів";

б) після голосного перед приголосним: 3 приватизацією постала нагальна потреба розробки антикризової програми й зміни політики управління підприємством.

3. ТА вживається:

а) якщо в реченні вже є і або й: Особливо вдячні за доброзичливий і відкритий тон переговорів між паном ... та керівництвом Вашої фірми;

б) для поєднання близьких споріднених понять, станів, явищ: фінанси та кредит, фірма вивчала та аналізувала, робота з газетами та журналами.

Чергування 3 — 13 — 31 (30)

1. З уживається:

а) перед голосним, з якого починається слово, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Виставка комп’ютерної техніки працюватиме з 11 по 14 липня;

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним: Кошти було перераховано з вашого рахунка 24 листопада;

в) на початку речення, після паузи: З формули випливає, що потенціал провідника прямо пропорційний до його заряду.

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Строк виконання замовлення встановлюється виконавцем за погодженням із замовником. Перелік санкцій має визначатися за погодженням із профспілковою організацією.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Розмова зі звичайної робилася політичною.

4. Прийменник зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні, працював зо три дні.
Правильність наголошення
Нормативне наголошування є необхідною ознакою високої культури мовлення. Часті порушення наголошування певним чином зумовлені складністю української системи акцентуації. Більшість самостійних слів мають один наголос. Але є деяка кількість, які припустимо вимовляти по-різному, зокрема: догові́р – договір, по́милка – поми́лка, винагоро́да – ви́нагорода, доповіда́ч – допові́дач, ба́жаний – бажа́ний, допомі́жний – допоміжни́й, відповісти́ – відпові́сти, доповісти́ – допові́сти, старі́ти – ста́ріти, ба́йдуже – байду́же, за́вжди – завжди́, зокрема́ – зокре́ма, та́кож – тако́ж, на́двоє – надвоє та ін.

За наголосом розрізняють слова різного значення: у ціло́му (загалом) – у ці́лому (наявність чогось у всьому предметі); те́рен (рослина) – тере́н (місцевість, територія; наприклад, на тере́ні України); типо́вий (характерний) – типови́й (стандартний); прошу́ (звертаюся з проханням) – про́шу (запрошую); ві́домість (документ) – відо́мість (повідомлення, факти); об’є́днання (організація) – об’єдна́ння (дія; наприклад, відбулося об’єднання сил); обла́днання (сукупність приладів, пристроїв) – обладна́ння (дія; наприклад, закінчилось обладна́ння лабораторії); непі́знаний (ще не вивчений) – непізна́нний (не можна пізнати, недоступний); недото́рканий (якого ніхто не торкався) – недоторка́нний (який охороняється законом); незді́йснений (який не збувся) – нездійсне́нний (який не може здійснитися, відбутися) та ін.


ЦЕ ЦІКАВО

Що може сказати про людину порушення наголосу

Дуже яскравий приклад «руйнування первинного образу» відтворила російська акторка Н. Мордюкова у сатиричній комедії «Тридцять три», виконуючи роль завідувача райвідділом здоров’я. Ось героїня виголошує значну та відповідальну доповідь. Текст виступу витриманий у чітко науковому стилі — і раптом: «Нужны средства́!» Фраза відразу надає різко сатиричного колориту всьму образу адміністраторки, що так прагне у велику науку. І ця маленька акцентологічна помилка викликає в залі бурхливу реакцію. Глядачі сміються, тому що так довго й старанно приховане невігластво раптом викрито.


ЦЕ ЦІКАВО

Що може сказати про людину порушення наголосу

Дуже яскравий приклад «руйнування первинного образу» відтворила російська акторка Н. Мордюкова у сатиричній комедії «Тридцять три», виконуючи роль завідувача райвідділом здоров’я. Ось героїня виголошує значну та відповідальну доповідь. Текст виступу витриманий у чітко науковому стилі — і раптом: «Нужны средства́!» Фраза відразу надає різко сатиричного колориту всьму образу адміністраторки, що так прагне у велику науку. І ця маленька акцентологічна помилка викликає в залі бурхливу реакцію. Глядачі сміються, тому що так довго й старанно приховане невігластво



Окремі закономірності наголошування

• 
  У двоскладових іменниках чоловічого роду, які в однині мають наголошений перший склад, у формі множини наголос пересувається на останній склад: а́втор – автори́, ко́рпус – корпуси́, па́спорт – паспорти́, ре́ктор – ректори́, се́ктор – сектори́, я́щик – ящики́ тощо.
  

Але нерухомий наголос зберігають: ве́ктор – ве́ктори, гло́бус – гло́буси, ро́змір – ро́зміри.

• 
  У трискладових іменниках (що позначають назви професій), які в однині мають наголошений перший або другий склад, у множині мають наголошене закінчення: дире́ктор – директори́, інспе́ктор – інспектори́, профе́сор – професори́, реда́ктор – редактори́ та ін.
  

Але: прибі́чник – прибі́чники, засту́пник – засту́пники.

• 
  Переважна більшість двоскладових іменників жіночого роду, які закінчуються на -ка, у відмінкових формах множини має наголос на закінченні: го́лка – голки́, ка́ртка – картки́, клі́тка – клітки́, ни́тка – нитки́, сму́жка – смужки́, кра́пка – крапки́ тощо.
  

Але: па́пка – па́пки, про́бка – про́бки.

• 
  У значній частині трискладових іменників на –ка у множині також наголос переміщується: вказі́вка – вказівки́, гові́рка – говірки́, поми́лка – помилки́, сторі́нка – сторінки́ та ін.
  

Але: за́гадка – за́гадки, діля́нка – діля́нки, примі́тка – примі́тки, розпи́ска – розпи́ски.

• 
  Іменники, що вживаються з числівниками 2,3,4 або тими, що закінчуються на ці числівники (92, 64 ті ін.), мають наголос, як в однині: два лі́карі, 54 ко́рпуси, три озера тощо.
  
• 
  Віддієслівні іменники на –ння, що є часто вживаними в науковому та офіційно-діловому стилях, зберігають наголоси тих дієслів, від яких вони утворені: ки́дати – ки́дання, нала́годити – нала́годження, запита́ти – запита́ння, навча́ти – навча́ння, пізна́ти – пізна́ння, поєна́ти – поєдна́ння, ви́нищити – ви́нищення, ви́рахувати – вирахування та ін.
  

Але: ви́знати – ви́знання, ви́дати – ви́дання.

• 
  Значна кількість двоскладових прикметників уживається з наголосом на закінченні: бліди́й, мали́й, стари́й, тісни́й, товсти́й, нудни́й, легки́й, вузьки́й, тяжки́й, тонки́й, різки́й, чіткий тощо.
  

Але: во́гкий, ти́хий, ці́лий.

• 
  Наголошене закінчення мають прикметники, утворені від односкладових іменників чоловічого роду: дрі́т – дротяни́й, пу́льс – пу́льсовий, то́рф – торф’яни́й, фа́х – фахови́й, мі́дь – мідяни́й.
  
• 
  Форми вищого ступеня порівняння, що походять від три- і багатоскладових прикметників і мають наголос на корені або суфіксі, зберігають цей наголос: акти́вний – акти́вніший, вразли́вий – вразли́віший, динамі́чний – динамі́чніший, докла́дний – докла́дніший, дета́льний – детальніший та ін.
  

Але є форми, утворені від трискладових прикметників з кореневим наголошенням, у яких наголос переходить на суфікс: краси́вий – красиві́ший, розу́мний – розумні́ший, ціка́вий – цікаві́ший, гаря́чий – гарячі́ший.

• 
  Займенники чий, який, котрий в усіх відмінках мають наголошене закінчення: чийо́го комп’ютера, чийо́му редактору, яко́го числа, котро́го з них, котра́ година, о котрі́й годині тощо.
  

Наголос займенника ніякий не змінюється у відмінкових формах: нія́кого, ні з я́ким, нія́ким, ні на я́кому.

• 
  Дієслова з основою на приголосний мають наголошений елемент –ти: везти́, вести́, завести́, привести́, пливти́. В особових формах та у формі минулого часу такі дієслова мають наголос на останньому складі: веду́, веде́ш, веду́ть, ведемо́, ведете́, вела́, вели́ та ін.
  

Питання для самоконтролю:

1. 
   В яких жанрах реалізується усна форма професійного мовлення?
   
2. 
   Які вимоги висуваються до підготовлення та виголошення доповіді на професійну тему?
   
3. 
   Що називається звітною доповіддю і які існують вимоги щодо її композиції?
   
4. 
   Які чинники потрібно враховувати під час підготовлення та проведення презентації?
   
5. 
   Які додаткові засоби впливу на слухачів потрібно використовувати під час проведення презентації?
   
6. 
   Які існують засоби увиразнення публічних виступів?
   
7. 
   Яких орфоепічних та акцентуаційних норм необхідно дотримуватися в усному професійному мовленні?