Українська мова за проф. спрямув.. Модуль І культура усної та писемної форм професійного мовлення
 Скачать 2.44 Mb.
|
ТЕМА 7використовувати якісну літературну мову (необхідно ретельно перевіряти текст з метою виправлення граматичних, орфографічних, стилістичних та інших помилок); використовувати лаконічний об’єктивний стиль викладу; слідкувати за точністю формулювань та коректністю використовуваних термінів та понять; якщо необхідно – давати їм визначення, не використовувати слова іншомовного походження, якщо існують повністю еквівалентні поняття в українській мові; представляти результати наукового дослідження у зручній формі (рекомендується основні схеми, графіки, таблиці, які необхідні для кращого розуміння тексту, розміщувати у ході викладення наукових положень, а додаткові матеріали розміщувати в кінці роботи в додатках, щоб не ускладнювати текст і не відволікати читачів від основної думки); оформляти наукову роботу відповідно до єдиних стандартних вимог; чітко дотримуватися загальноприйнятої структури наукового тексту. Для наукового стилю характерним є широке використання абстрактної лексики, яка переважає над конкретною: концентрація, мислення, відтворення, залученнятощо. У науковому викладі майже не вживаються слова, що виражають одиничні поняття, конкретні образи. Узагальнено-абстрактний характер мовлення підкреслюється також уживанням спеціальних слів на зразок: зазвичай, як правило, завжди, постійно, систематично, регулярно, будь-що, будь-який, кожнийтощо. Оскільки в галузі науки й техніки потрібне точне визначення понять і явищ дійсності, що відбиває об'єктивність наукових істин, специфічною особливістю словникового складу наукового стилю є використання термінології. У науковому мовленні вживаються переважно аналітичні форми вищого й найвищого ступенів прикметників або прислівників: найбільш раціональний, найменш ефективно, найбільш складний тощо. Більшість дієслів у наукових текстах вживається у формі теперішнього часу. Вони виражають найчастіше атрибутивне значення або значення констатації факту й виступають в абстрактному тимчасовому значенні (теперішній позачасовий). Оскільки дієслова у формі теперішнього часу позначають постійні ознаки, властивості, процеси або закономірності явищ, при них можливе вживання визначників на зразок: звичайно, завжди, як правило, останнім часом, постійно, неможливо сьогодні, на даний момент тощо.Наприклад: Останнім часом інформаційні технології поширюються у сфері… На даний момент IP-адреса визначається чотирма числами (від 0 до 255). Абстрагованість значення поширюється на форми дієслів майбутнього й минулого часу, що набувають позачасового значення: визначимо сферу використання; проведемо дослідження; складемо рівняння; цей закон використали; дослідження проводилося та ін. З видових форм дієслів найбільш вживаними в науковому мовленні є форми недоконаного виду, здебільшого абстрактно-узагальнені за значенням. У науковому мовленні вони становлять близько 80%. Дієслова доконаного виду часто використовуються у формі майбутнього часу, синонімічного теперішньому позачасовому, видове значення таких дієслів стає ослабленим, унаслідок чого доконаний вид у більшості випадків можна замінити недоконаним: проведемо дослідження – проводимо дослідження;порівняємо (результати) –порівнюємо результати;розглянемо (закономірність) –розглядаємо закономірність. У науковому стилі поширені форми ІІІ особи однини й множини дієслів як найбільш абстрактно-узагальнені за значенням. Форми І особи множини дієслів і займенник ми, що вживається при них, характеризуються додатковими значеннєвими відтінками. Вони звичайно слугують не для позначення конкретних осіб, а для вираження абстрактно-узагальненого значення: ми можемо визначити площину…; ми прийшли до висновку…; якщо ми проаналізуємо… Таке значення часто виражається особовою формою дієслова за відсутності займенника: можемовизначити...; можемо зробити висновок…; якщо проаналізуємо...Можна замінити такі особові конструкції безособовими або інфінітивними: можна визначити...; можна зробити висновок...;якщо проаналізувати ... Форми І особи однини дієслів і займенник я в науковому мовленні майже не вживаються, тому що тут увагу зосереджено насамперед на змісті й логічній послідовності його викладу, а не на суб'єкті. Практично не використовуються й форми ІІ особи однини й множини, які більш конкретно позначають автора мовлення й адресата. У науковому ж мовленні адресант і адресат відсторонені; тут важливо не те, хто говорить, а те, про що говорять, тобто тема повідомлення, зміст висловлення. Адресується наукове мовлення звичайно не якійсь конкретній особі, а невизначеному широкому колу осіб. В українських наукових текстах не бажано використовувати вислови з розщепленим присудком, що описують дію двома словами: дієсловом, який указує на те, що щось відбувається, і віддієслівним іменником, який показує, що саме відбувається (наприклад: виконувати обчислення, робити моделювання, має застосування, здійснювати контроль тощо). Замість них використовується лише дієслово, яке влучно й стисло передає те саме значення: обчислювати, моделювати, застосовується, контролювати та ін. У науковому стилі вживаються сполучники, прийменники й прийменникові сполучення, у ролі яких можуть виступати повнозначні слова, найчастіше іменники: з допомогою; відповідно до; у результаті; з причини; на підставі; залежно від; порівняно з; у зв’язку з; мірою того, що й т. п. Такі прийменники й сполучники, порівняно із простими, дозволяють більш виразно й точно відтворювати зміст, тому що коло їх значень є вужчим. У писемному науковому мовленні переважають прості, поширені й складнопідрядні сполучникові речення. Серед перших найбільш уживані неозначено-особові із прямим додатком на початку речення (наприклад, для цього використовують..; за основу беруть…; ці апарати підключають до…). Поширеними в наукових текстах є безособові речення (наприклад,важко не погодитися…; прилади можна використовувати для…; необхідно зробити висновки, що…; у ході дослідження використано…; з’ясовано, що…; зроблено висновок про те, що…). Використання номінативних речень у наукових текстах є досить обмеженим. Вони вживаються звичайно в заголовках, формулюваннях пунктів плану. Наприклад: Роль сигналів у процесі обміну даними. Інформаційна міра складності в задачах розпізнавання. Титульна сторінка. Зміст. Вступ: загальна характеристика роботи. Основна частина. Висновки. Список використаних джерел. Додатки (за необхідністю). повна назва міністерства, під грифом якого виконано роботу; повна назва навчального закладу, в якому виконано роботу; назва кафедри, під керівництвом якої виконується робота; тема роботи; тип роботи: реферат, курсова, дипломна, магістерська; вихідні дані автора роботи: курс, факультет, спеціальність, прізвище, ім’я, по батькові (зазначаються повністю); відомості про наукового керівника: науковий ступінь, посада, прізвище, ім’я, по батькові; місце, рік виконання роботи.
Як грамотно написати втупну частину наукової роботи? Які стандартні звороти використовуються у вступній частині? Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави й вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Вступна частина повинна містити такі частини: Актуальність теми Шляхом критичного аналізу та зіставлення з відомими розв’язаними проблемами обґрунтовується актуальність, доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне – сутність проблеми або наукового завдання. Огляд літератури Для з’ясування стану розроблення обраної теми складається стислий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що ця тема ще не розкрита (або розкрита частково) і тому вимагає подальшого розроблення. В огляді називають та критично оцінюють публікації, прямо і безпосередньо причетні до теми дисертації. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Стисло викладається зв’язок обраного напряму досліджень із планами організації, де виконано роботу. Наприклад: Курсову (дипломну, магістерську) роботу виконано в науковому семінарі (назва) відповідно до тематичного плану наукових досліджень «Нові інформаційні технології та системи» кафедри мікроелектроніки, електронних пристроїв та приладів Харківського національного університету радіоелектроніки. Мета й завдання дослідження Формулюються мета роботи, а також завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета тісно переплітається з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме розв’язується у дипломній (магістерській) роботі. Завдання дослідження мають бути підпорядковані його меті. Як правило, формулюється від чотирьох до семи завдань. Використовуються такі найбільш прийнятні слова, як: виділити, визначити, виявити, відпрацювати, встановити, дослідити, запропонувати, здійснити, обґрунтувати, охарактеризувати, покращити, проаналізувати, розкрити, розробити, удосконалити, узагальнити тощо. Об’єкт та предмет дослідження Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і береться дослідником для вивчення. Предмет – це те, що знаходиться в межах об’єкта; це той аспект проблеми, досліджуючи який, ми пізнаємо цілісний об’єкт, виокремлюючи його головні, найбільш суттєві ознаки. Наприклад: Об’єкт дослідження – інтернет в умовах формування інформаційного суспільства. Предмет дослідження – особливості впливу інтернету на формування інформаційного суспільства. Отже, об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться як загальне й часткове. Предмет наукової роботи частіше збігається з формулюванням її теми або є дуже близьким до неї. Методи дослідження Подається перелік методів дослідження, використаних для досягнення поставленої в роботі мети. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а стисло та змістовно визначаючи, що саме досліджувалося за допомогою того чи іншого методу. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів. Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно поділяються на дві групи:
Спостереження – це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження. Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження. Узагальнення – логічний процес, що здійснюється шляхом переходу від специфічних рис до виявлення загальних ознак (властивостей, відношень тощо), притаманних певним предметам. Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об’єкт. Експеримент – науково поставлене дослідження, спостереження над досліджуваним явищем у певних умовах. Це такий метод вивчення об’єкта, коли дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосувує звичайні умови, необхідні для виявлення відповідних властивостей.
Абстрагування – це уявне відсторонення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв´язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Аналіз – це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез – це, навпаки, з´єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Індукція – це умовивід від часткового до загального, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас у цілому. Дедукція – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Моделювання – заміщення досліджуваного об´єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об´єкт дослідження, здатна замінити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об´єкт пізнання. Наукова новизна одержаних результатів У науковій роботі необхідно показати відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни. Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи увагу на рівні досягнутої новизни. Практичне значення одержаних результатів Подаються відомості про використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Наприклад, після завершення курсових робіт йтиметься про розширення, поглиблення напрацьованого матеріалу в дипломних, магістерських дослідженнях. Апробація результатів роботи Указується, де оприлюднювалися результати досліджень. Для студентських робіт це зазвичай обговорення в науковому семінарі, виступ на студентських наукових конференціях (подається назва конференції, вказуються повна назва закладу, число, місяць, рік), виступ на засіданні студентського наукового товариства (вказуються число, місяць, рік) тощо. Публікації Указуються опубліковані статті (за повним бібліографічним описом) або ця рубрика опускається. Таблиця 1. 11 – Стандартні мовні звороти, що використовуються у вступній частині
Які вимоги висуваються до змісту основної частини та висновків? Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починається з нової сторінки. В кінці кожного розділу формулюються висновки (декілька абзаців). У розділах основної частини подають:
Перший розділ роботи є оглядово-теоретичним. В огляді літератури за темою окреслюються основні етапи розвитку наукової думки з обраної проблеми. Стисло, аналітично висвітлюючи роботи попередників, студент повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними, й, отже, визначити своє місце в розв’язанні проблеми. Обов’язкова умова – залучення максимальної кількості науково-критичних робіт. Матеріал може викладатися по-різному: або в хронологічній послідовності, або за принципом зіставлення позитивних і негативних оцінок явища, яке досліджується. Реферування не повинно бути безстороннім, зводитися до розгорнутого переказу джерел або набору цитат із них, оскільки завдання цього етапу роботи – вироблення власного погляду на досліджувану проблему в контексті основних концепцій її бачення науковцями. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини роботи. У першому розділі також визначається зміст теоретичних понять, за допомогою яких здійснюватиметься дослідження, обґрунтовується перевага того чи іншого їх визначення, яким студент послуговуватиметься в роботі. У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методи розв’язання завдань і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень. Теоретичні роботи спрямовують на розкриття методів розрахунків, гіпотез, які розглядають, експериментальні – на принципи дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань. У наступних розділах із вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Студент повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів, їх зіставлення з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць. У висновках викладають найважливіші отримані наукові та практичні результати, формулюють розв’язану наукову проблему (завдання) та значення її для науки і практики. Також розкривають методи вирішення поставлених в роботі завдань, наголошують на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтовують їх достовірність. Таблиця 1. 12 – Стандартні мовні звороти, що використовуються в основній частині наукової роботи
Як оформити план, тези і конспект? П План – це стислий запис, що окреслює послідовність викладу думки, роз-криває зміст тексту. лан, тези, конспект, анотація, реферат належать до вторинних наукових текстів. Основна їх мета – опрацювання джерела. Форма запису у вигляді плану надзвичайно важлива для організації розумової діяльності, для розвитку навичок чіткого формулювання та уміння висти інші види записів. За формою запису план буває:
що деталізують чи роз’яснюють зміст основних пунктів).  План прочитаного складають таким чином:
Таблиця 1. 13 – Принципи оформлення різних видів плану
План має низку переваг, зокрема:
Тези – це стисло сформульовані основні положення тексту. Тезовий план, тезовий конспект і тези — поняття синонімічні. У тезах почергово викладають концептуальні положення тексту, кожне з яких передано одним – двома реченнями, так, щоб воно було повністю зрозумі- лим тому, хто не читав текст. У тезах немає аргументації, прикладів та інших подробиць змісту. Якщо це тезовий план, то пункти, як правило, нумеруються. Як скласти тези?
Існує три види конспектів:
вами й реченнями з тексту;
словами;
чені види конспекту. Таблиця 1.14 – Приклади оформлення вторинних наукових жанрів.
У процесі запису змісту лекції потрібно відбирати необхідне, переформульовувати й водночас швидко її занотовувати. Тому дослівний запис почутого є нераціональним. ЦЕ ЦІКАВО Чи слід конспектувати лекції, якщо є підручники? Психологами був проведений експеримент, який дав чітку відповідь на це питання. Студенти потоку були поділені на групи, які отримали різні завдання щодо лекції. Перша група повинна була записувати за викладачем якнайдослівніше; друга – уважно слухати й запам’ятовувати, але записів не вести; третя – конспектувати зміст лекції своїми словами. Через тиждень психологи без попередження провели перевірку знань і з’ясували, що ті, хто писав, змогли відтворити 18% важливої інформації; ті, хто тільки слухав – лише 2%. Показник же третьої групи склав 92%! Звідси висновок: осмислене конспектування є наефективнішим способом роботи на лекції. Якщо ж сприймати матеріал не думаючи, то можна вважати цей час змарнованим. Тільки осмислене конспектування дає змогу підтримувати увагу і пізнавальну активність під час лекції, зрозуміти матеріал, виділити в ньому головне, зробити стислий і структурований запис почутої інформації. Такий підхід допомагає запам’ятовувати, бо в роботу включаються кілька видів памяті (слухова, зорова, логічна, моторна та ін.), а самостійно сформульована фраза фіксується в ній у 7 разів швидше, ніж продиктована. Як швидко записати інформацію під час конспектування?
біт за секунду – біт/с, відсоток – % та ін.
більше > подібно значно більше » нескінченність ∞ менше < взаємозв’язок ↔ значно менше « прямує до → не дорівнює ≠ спільні ознаки }
центральне місце – центр. місце; обмежена множина — обмеж. множина; постійна швидкість — пост. швидкість (пост. V).
суспільство – сус-во; структура – стр-ра; інсталяція – інст-ція; вимірювання – вимір-я; дослідження – дослідж-я.
накопичувачі на жорстких магнітних дисках – НЖМД; засоби вимірювання – ЗВ; мережа абонентського доступу – МАД.
Які вимоги висуваються до оформлення анотації та реферату? До вторинних наукових жанрів також належать анотація та реферат. Анотація – стисла узагальнювальна характеристика книги, наукової роботи. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках. Структура анотації:
В анотаціях використовуються такі типові мовні звороти: у роботі (книзі, статті) розглянуто найактуальніші проблеми…; предметом особливої уваги є…; враховано найновіші досягнення в галузі…; викладені в підручнику (монографії, статті) положення проілюстровано…; особливу увагу надано…; подано зразки використання…; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з… та ін. В анотаціях широко використовуються дієслівні форми на зразок: з’ясовано, описано, акцентовано, проведено, проаналізовано, виявлено тощо. Зразок анотації: |
