Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Біопробуставлять на 7-добових курчатах. В позитивних випадках курчата гинуть через 1—5 діб після зараження.Імунітет при актинобацильозі переважно клітинний. Про це свідчить утворення навколо осередка запалення гранульом з величезною сполучнотканинною капсулою. Гуморальні фактори захисту мають менше значення. Біопрепаратів для специфічної профілактики і терапії Збудник бешихи свиней (Егysipelotrix rhusiopathiae ) Бешиха свиней (Erysipelas suis – лат.; Diamond disease – англ., рожа, рос.) — гостра інфекційна хвороба. Характеризується ознаками септицемії, ериматозними явищами шкіри, зрідка ендокардитом та запаленням суглобів. Вперше захворювання було вивчене Л. Пастером і Тюйє (1882). Нині його реєструють у багатьох країнах світу. 475 Збудник -Егysipelotrix rhusiopathiae (Егysipelotrix insidiosa, Bac. erysipelatis suis, Bac. rhusiopathiae suis) . Відкритий Лефлером у 1885 р. За сучасною класифікацією належить до остаточно не визначеного роду Егysipelotrix. У Визначнику бактерій Берджи (1997) відноситься до Групи 19 «Грампозитивні неспороутворюючіпалички правильної форми». Морфологія. Егysipelotrix rhusiopathiae - тоненька пряма чи ледь зігнута паличка 0,8 – 2,5 довжиною та 0,2 – 0,4 мкм діаметром. У мазках, отриманих з старих культур та з уражених клапанів серця хворих (загиблих) тварин виявляються ниткоподібні.ю інколи розгалужені, форми. Нерухлива. Спор і капсул не утворює. Грампозитивна. Культуральні властивості. Хемоорганотроф. Факультативний анаероб. Ріст найбільш інтенсивний при створені мікроаерофільних умов. Невибаглива до живильних середовищ – добре росте на МПА та МПБ. Оптимальна для росту температура - в межах 30 – 37 о С, - рН – 7,2 – 7,4. На щільному середовищі утворює дрібні колонії- росинки. Типовими є колонії S-форми – ледь помітні неозброєним оком, прозорі, з рівними краями та блискучою поверхнею. Зрідка, особливо при посіві матеріалів від хронічно хворих тварин, формуються колонії R-форми. Останні, як правило, дещо крупніші за попередніх, мають шорстку поверхню та нерівні, з коренеподібними відростками, краї. При культивуванні у рідкому середовищі спостерігають ледь помітне помутніння та незначний пилевидний осад. Останній під час легкого струшування підіймається у вигляді хмаринки. 476 На МПЖ, при посіві уколом, через 5 – 6 діб утворює сірувато- білий стрижень від якого відходять ніжні відростки (ріст культури нагадує лампову щітку). Желатина при цьому не розріджується. В мазках, зроблених з колоній S-форми, Егysipelotrix rhusiopathiae має вигляд грампозитивних паличок, а в мазках, отриманих з колоній R-и форми, - ниток чи ланцюгів, нерідко грамнегативних. Біохімічні властивості. Егysipelotrix rhusiopathiae характеризується невиразною ферментативною активністю. Ферментує з утворенням кислоти без газу глюкозу й лактозу. Маніт та цукрозу не змінює . Протеолітичні властивості також слабкі - желатин не розріджує, індолу не утворює. Обумовлює утворення сірководню. Антигенна структура. Егysipelotrix rhusiopathiae має складну антигенну структуру. У нього виявлені групоспецифічний (соматичний ,термостабільний) та видовий (термолабільний ) антигени. На основі антигенної характеристики збудника бешихи свиней було запропоновано розрізняти три серотипи : А, В та N. Пізніше ,при дослідженні великої кількості польових штамів збудника (біля 2 тис.) , було визначено 27 серотипів. Найбільш часто від свиней виділяють серотипи 1,2,5 та 6. Основним протекивним антигеном вважається поверхневий білок 64 – 66 кДа. Одночасно він має також відношення до вірулентної характеристики штаму – ті, що продукують його у великій кількості, закономірно більш вірулентні. Резистентність. Збудник бешихи досить стійкий до дії різноманітних факторів. У грунті він виживає до 8 міс., у трупах 477 тварин – до 4-х, у водопровідній воді – понад 3 міс. Майже півроку збудник не гине у засоленій свинині та протягом трьох місяців у копченостях. При 70 о С він гине протягом 3 – хв., при 100 о С – за кілька секунд, під дією прямих сонячних променів – за 10 – 12 діб. Збудник чутливий до 2 – 3 %-них розчинів формальдегіду та гідроксиду натрію, 10%-го хлорного вапна та 20%-ної суспензії свіжо погашеного вапна. Патогенність Найбільш чутливі до Егysipelotrix rhusiopathiae свині віком 3 – 2 міс. Іноді захворююь також вівці, велика рогата худоба, собаки, кури, гуси, голуби та інші тварини. Можуть хворіти і люди. Кролі малочутливі. Високочутливі білі миші та голуби. У природних умовах збудник проникає в організм аліментарно, аерогенним шляхом, а також через пошкоджені слизові оболонки, шкіру, покуси кровососів. Суттєву роль для реалізації патогенних властивостей штаму мають поверхнево розташовані білки - адгезини. Вони забезпечують прикріплення бактерій до поверхні клітин та подальше їх розноження (колонізацію) Окрім адгезинів важливими факторами вірулентності у збудника бешихи є нейрамінідаза, гіалуонідаза, які сприяють проникненню збудника в органи і тканини, забезпечують розповсюдженн його по організму та пошкоджують різноманітні структури, тобто володіють елементами як інвазивності так і агресивності. В реалізації вірулентних властивостей збудника велике значення має здатність його штамів пригнічувати фагоцитоз (розмножуються всередині фагоцитів). Потрапивши в організм збудник спочатку розмножується в місці первинної фіксації, звідки проникає у кров і лімфу та розноситься по всьому організму. Генераліована інфекція характеризується 478 ураженням серцево-судинної системи. Утворюються тромби, порушується трофіка тканин, виникають функціональні розлади систем організму і тварина гине. В реалізації патогенних потенцій збудника мають значення як наявність у відповідного штаму згаданих вище факторів вірулентності так і імунологічний статус тварини. Проникнення збудника в організм може завершитись формуванням специфічного імунітету, або ж клінічним проявом хвороби. Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, напівгострим та хронічним. Найбільш характерні ознаки бешихи можна спостерігати під час гострого та напівгострого перебігу хвороби. Температура тіла підвищуєтьсядо 42 – 42,5 о С. Хворі втрачають апетит, з»являютя ознаки кон»юнктивіту, розлади харчо травлення. Нерідко на шкірі формуються вогнища екзантеми - червонуваті плями (кропивниця) (рис.28 та 29). В області черева та під щелепового простору шкіра набуває синюшного відтінку. В разі гострого перебігу свині гинуть протягом 3 - 5 діб. Хронічний перебіг хвороби характеризується розвитком верукозного ендокардиту, запаленням суглобів, некрозами шкіри. При розтині трупів, вияляють збільшені і гіперемійовані лімфатичні вузли, кровови у пробковому шарі нирок та у слизовій оболонці шлунка і кишечника. При хронічному перебігу хвороби – бородавчасті вирости на клапанах серця, зрідка – фіброзні розщеплення синовіальних оболонок у суглобах. 479 Рис. 28. Кропивниця у свині. Діагностика. В лабораторію надсилають труп, або шматочки серця, селезінки), нирку , трубчасту кістку. В разі хронічного перебігу – обов»язково серце (з клапанами). Готують мазки-відбитки з внутрішніх органів, фарбують за Грамом та мікроскопують. У позитивних випадках спостерігають грампозитивуні палички, розташовані поодинці, невеличкими групами, а в мазках, виготовлених з уражених клапанів серця, - ниткоподібні форми, інколи грамнегативні. 480 Рис. 29. Рожисте запалення у людини. Здійснюють посіви на МПА та МПБ, інкубують в аеробних умовах протягом доби (в разі відсутності ознак росту, - ще 24 години). Отриману культуру ідентифікують за морфологічними, культуральними ознаками та серологічними і біологічними властивостями. Досліджують на рухливість. Серологічну ідентифікацію здійснюють шляхом постановки РА , використовуючи стандартну гіперімунноу сироватку проти бешихи свиней. На предметне скло наносять краплю сироватки, розбавленої фізрозчином 1 : 50, а потім, за допомогою бактеріологічної петлі, вносять добову культуру мікроорганізму, вирощеного на МПА, й ретельно змішують. Якщо мікроорганізм є збудником бешихи, спостерігають явища аглютинації – з’являються крупинки та пластівці, сироватка становиться прозорою. Біологічне дослідження здійснюють на білих мишах масою 16 – 18 г. чи голубах. Мишам вводять підшкірно 0,1 – 0,2 мл суспензії з патологічного матеріалу (1 : 10) або 24-годинну бульйонну культуру. 481 При наявності в матеріалі збудника бешихи миші гинуть протягом 2 – 4 діб. Голубам матеріал вводять внутрішньом’язво в дозі 0,2 – 0,3 мл. Вони гинуть при наявності збудника бешихи за такий же термін, що й миші. Тварин, що загинули, розтинають, готують мазки, мікроскопують їх та, при необхідності, здійснюють реізоляцію збудника шляхом висіву на живильні середовища. Експресдіагностику бешихи можна здійснити за допомогою РІФ чи ПЛР. Діагностуючи бешиху свиней слід, перш за все, здійснювати диференціацію від збудника лістеріозу та мати на вазі, що крім Егysipelotrix rhusiopathiae існує ще один вид мікроорганізмів – Егysipelotrix tonsillarum , який належить до цього ж роду, проте для свиней мало патогенний. Необхідно також знати, що в організмі білих мишей може перебувати подібна за морфологією Bact. мurisepticum, яка на відміну від збудника бешихи, ферментує цукрозу, непатогенна для голуба та не аглютинується проти бешиховою сироваткою. Імунітет Тварини, що перехворіли, набувають напруженого імунітету. Поствакцинальний імунітет триває до 4 – 6 місяців, пасивний – до 2 тижнів. Механізм імунного захисту при бешисі грунтуться на комплексній дії гуморальних та клітинних факторів . Для створення штучного імунітету було розроблено ряд інактивованих і живих вакцин, гіперімунні сироватки. Останнім часом дослідники під час розробки специфічних препаратів орієнтуються на технології, що забезпечують належний вміст протективних антигенів. У збудника бешихи виявлені ряд поверхневих антигенів з виразною протективною активністю (зокрема білок spa A та ін. молекулярною масою в межах 64 – 66 кДа). 482 Першу живу вакцину одержали Л. Пастер та Тюльє у 1833 р. Атенуацію збудника вони здійснили шляхом пасажування на кролях. Після вакцинації атенуйованим штамом дослідники вводили вірулентний штам збудника бешихи (одержаний шляхом пасажування на голубах). Цей метод набув у свій час широкого застосування, проте ,із-за незручностей, поступився інишим. В Росії перші живі вакцини проти бешихи отримали Д.Ф. Конев (1899) , використовуючи пастерівський метод, отримав дві вакцини Перша вакцина отримана шляхом семикратного пасажування збудника на кролях, друга – чотирьохразового. Тваринам спочатку вводили першу, більш ослаблену вакцину, а потім - другу. Пізніше В.П. Меркулов та А.Б. Епштейн (1951) модифікувавши другу вакцину Конева, запропонували депоновану живу вакцину. У 1931 р. румунським дослідником В. Виноградником був запропонований штам ВР-2. В результаті численних пасажів на штучних живильних середовищах штам збудника став практично апатогенним для свиней, білих мишей і голубів, зберігши виразну імуногенність. Нині розроблені технології отримання живих вакцин на основі штаму ВР-2 (окремі на базі модифіованих його клонів) В Україні застосовують кілька живих вакцин: вакцина із штаму ВР-2 (жива), вакцина «Бишивак» (на основі 2-го штаму вакцини Конева, депонована), вакцина «Рузівак» (на основі штамів ВР-2 та 6/24). Живі вакцини достатньо оперативно створюють імунітет, зручні у застосуванні. Щодо їх імуногенності , є різні спостереження. Не у в усіх випадках застосування спостерігається достатня тривалість імунітету. Інколи мають місце і ускладнення як результат надмірної залишкової вірулентності вакцинного штаму. Важливою умовою профілактики можливих ускладнень є застосування препаратів з 483 урахуванням фізіологічного стану тварин, що підлягають щепленню, а також факторів довкілля. Як свідчать спостереження, застосування живих вакцин влітку (в спеку) нерідко призводить до спалаху хвороби. Застереження з цього приводу звучать і у відповідних Інструкціях. Немаловажним негативним елементом застосування живих вакцин є те, що вакцинні штами розмножуються в організмі вакцинованих тварин та виділяються у довкілля, де тривалий час можуть зберігатись та розмножуватись. Потрапляючи в організм гризунів, такі штами можуть слугувати джерелом селекціонування більш вірулентних клонів. У зв’язку з викладеним, при наявності можливостей, фахівці віддають перевагу застосуванню інактивованих препаратів. Ще у 40-ві роки минулого сторіччя Г.Д.Глуховцевим була розроблена інактивована гідроокисалюмінійова формолвакцина, яку тривалий час використовували для профілактики бешихи. Нині провідні фірми світу пропонують достатньо широкий арсенал інактивованих вакцин, які являють собою вбиті мікробні тіла або ж їх лізати та різноманітні ад»юванти. Перевага надається масляним ад»ювантам. З»явились вакцини, що містять антигени не одного, а кількох серологічних типів. В Україні (ІВМ УААН) розроблена та вроваджена у практику ветеринарної медицини Емульсин - вакцина проти бешихи свиней інактивована (2006 р.). Препарат містить високоефективний адьювант Montanide ISA25. В Україні зареєстровано комбіновану вакцину , запропоновану в Нідерландах «Porcilis ery+Parvo» - вакцина проти бешихи й парвовірозу свиней, інактивована. Комбіновану вакцину застосовують у господарствах з метою профілактики бешихи та парвовірусної інфекції свиней. Усіспіхи молекулярної біології сприяли дослідженням в плані отримання субодиничних та рекомбінантних вакцин. Методом генної 484 інженерії нині отримані продукти з виразною протективною активністю при бешисі свиней. Є всі підстави вважати, що найближчим часом будуть запропоновані специфічні препарати нового покоління, високо імуногенні та абсолютно нешкідливі. Розроблена та широко використовується з профілактичною метою та для лікування хворих гіпеімунна протибешихова сироватка. Отримують її шляхом гіперімунізації свиней, коней, волів чи овець. При цьому використовують не менше 10 штамів збудника бешихи свиней серологічних типів А та В. Сироватки контролюють на стерильність, реактогенність та імуногенність. Збудник лістеріозу (Listeria monocytogenes) Лістеріоз (Listeriosis) – інфекційна хвороба тварин і людини. Характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів, широко розповсюджена, небезпечна для людини, завдає значні економічні збитки галузі тваринництва. На території України вперше лістеріоз (у свиней) діагностував завідувач кафедри мікробіології Київського ветеринарного інституту Т.П. Слабоспицький (1936). Збудник - Listeria monocytogenes. Був ізольований у 1911 році шведським дослідником Гюльсферс від хворих кролів і був названий Bacteria hepatis. У 1927 р. Піри (Pirie H,1927) виділив аналогічний мікроорганізм від гризунів та назвав його Listeria monocytogenes (родова назва на честь англійського хірурга Д. Лістера). Належить до 485 Групи 19 «Грампозитивні палички правильної форми»(визначник бактерій Берджи, 1997). Крім Liseria monocytogenes до роду Listeria належать L. grayi та L. murray, L. innocua, L. ivanovii,L. seeligeri, L. welchimeri . Морфологія. Listeria monocytogenes- поліморфна паличка з заокругленими кінцями, розміром 0,4 – 0,5 х 0,5 – 2 мкм. Зустрічаються коковидні та рідше ниткоподібні клітини .Рухлива, перитрих (рис. 30). Спор і капсул не утворює. За Грамом фарбується позитивно. У мазках, зроблених з культури, розміщується поодинці, коротенькими ланцюжками, інколи зустрічається характерне розташування у вигляді римської цифри V та палісаду. Культуральні властивості. Хемоорганотроф. Метаболізм бродильного типу. Факультативний анаероб. Росте на звичайних живильних середовищах. Для виділення та культивування лістерій запропоновано також ряд спеціальних живильних середовищ на базі хотінгерівського ферментативноо гідролізату з додаванням жовтка курячих яєць та інших компонентів (глюкози, гліцерину тощо) Оптимальна для росту температура становить 30 – 37 о С, - рН - 7,0 – 7,5. Проте може рости і в діапазоні 4 - 45 о С. Ріст перитрихіальних джгутиків закономірно спостерігається при температурі 20 – 25 о С, що слід пам»ятати при визначенні рухливості виділених штамів. На МПА утворює дрібні колонії- росинки, розміром 0,2 – 2 мм у діаметрі (рис 32). На кров»яному агарі навколо колоній состерігається зоне β – гемолізу. На щільних середовищах зазвичай утворює колонії S-форми. Колонії злегка випуклі, напівпрозорі, з рівними краями, голубовато-сірі при звичайному та з голубувато-зеленим відтінком при боковому освітленні. Проте у 486 окремих випадках,зокрема під час інкубування при неоптимальній температурі, формуються колонії R- форми. У МПБ Listeria monocytogenes зумовлює незначне помутніння та утворює слизуватий осад. Рис. 30. Збудник лістеріозу під ЕМ. Рис. 31. Збудник лістеріозу. Світлова мікроскопія. Біохімічні властивості. Listeria monocytogenes ферментує з утворенням кислоти без газу глюкозу, левульозу, рамному та саліцин. Дульцит, саліцин і рафінозу не розщеплює. Каталазопозитивна, редукує лакмус, нейтральний червоний та метиленовий синій. Протеолітичні властивості не виражені (желатина не розріджується, індол та сірководень не виявляються). 487 Рис. 32. S форми колонії лістерій на агарі. Антигенна структура. Лістерії мають складну антигенну структуру та характеризуються виразним антигенним поліморфізмом. Вони містять соматичний та джгутиковий антигени. Нині охарактеризовано 7 основних серологічних типів збудника лістеріозу. Останні включають по декілька антигенних підтипів. Резистентність. Лістерії здатні тривалий час виживати у зовнішньому середовищі. У грунті залишаються життєздатними потягом 6 -_11 міс., у воді – понад рік,у гною – близько 7 міс., у м»ясо-кістковому борошні – понад 130 діб, у висівках – понад 100 діб, Утваринницьких приміщеннях виживають близько 2 міс., на території ферми – від тижня (влітку) до чотирьох місяців (взимку). Лістерії можуть не лише зберігатись, а й , при певних умовах, розмножуватись у зовнішньому середовищі (грунт, трупи та ін.). Гинуть лістерії під дією 2,5%-них розчинів формальдегіду та гідроксиду натрію , а також при використанні хлорного вапна,що містить 2% активного 488 хлору, протягом 20 хв. Лістерії чутливі до антибіотиків тетрациклінового ряду. Патогенність. Listeria monocytogenes патогенна для овець, кіз, свиней, великої рогатої худоби, коней, кролів, курей, качок, та багатьох іншихдоманіх і диких ссавців і птахів. Чутливі до лістеріозу також гризуни. Серед лабораторних тварин найбільш чутливі білі миші і кролі. Факторами вірулентності у лістеій є екзо- та ендотоксини. Вони продукують нейрооксин, гемотоксин, фермент гіалуроідазу та ін. Циркулюючі в природі штами Listeria monocytogenes суттєво різняться за вірулентністю. Хворі тварини та тварини-бактеріносії виділяють збудника з абортованими плодами, виділеннями з статевих органів, носа, з сечею, калом, молоком. Резервуаром збудника в природі є гризуни. В організм тварин будник потрапляє через слизові оболонки носа, ротової порожнини, кон’юнктиву, через травний тракт та через шкіру. В залежності від місця проникання збудник поширюється в організмі лімфо генним, гематогенним чи нейрогенним шляхами. Він здатний розмножуватись у макрофагах, що також сприяє інтенсивному поширенню його в організмі. В залежності від переважної локалізації збудника виникає септична чи нервова форма хвороби. У першому випадку уражуються практично усі органи, в останньому – переважно центральна нервова система. Перебіг хвороби може бути гострим, напівгострим та хронічним. У великої рогатої худоби частіше реєструється нервова форма лістеріозу. Тварини пригнічені, апетит відсутній, через кілька діб – некоординовані рухи, судороги, приступи буйства, парези окремих груп м»язів. Нерідко спостерігається парез нижньої щелепи, 489 втрата зору, кон’юнктивіт. Інколи підвищується температура тіла. Тільні корови можуть абортувати. Виникають метрити та мастити. У телят реєструють переважно септичну форму хвороби. У інших видів тварин також мають місце узнаки ураження центральної нервовової системи та , переважно у молодняка, сепсису. У птахів частіше реєструють нервов форму лістеріозу. При септичній формі хвороби лістерії заселяють всі органи і тканини, обумовлюючи дегенеративні зміни, при нервовій – локалізуються переважно у головному і спинному мозку. У вагітних тварин вони вражають репродктину сферу та плід, обумовлюючи аборти. Патологоанатомічні зміни залежать від форми хвороби. При септичній формі завжди виявляють гіперемію та набряк легень, ознаки запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, крововиливи та вогнища некрозу у печінці, селезінці, нирках, збільшення лімфатичних вузлів. При нервовій – ін»єкцію судин та набряк головного мозку. Діагностика. В лабораторію надсилають трупи дрібних тварин або головний мозок, шматочки печінки, легень, селезінку, нирку, абортований плід та його оболонки, витіки з статевих органів тварин, що абортували, секрет уражених долей вим»я. Від хворих тварин, в період лихоманки, відбирають кров з метою виділення гемокультури. Для серологічного дослідження надсилають проби сироваток крові. Готують мазки-відбитки, фарбують за методом Грама. У позитивних випадках виявляють грампозитивні поліморфні бактерії. При наявності відповідних компонентів частину мазків досліджують в РІФ. З метою виділення збудника здійснюють посіви на звичайні та 490 елективні живильні середовища (наприклад печінковий агар з вмістом 1% глюкози та 2 – 3% гліцерину, МПА з телуритом калію і сироваткою крові та ін.). Паралельно здійснюють посів на кров»яний агар. Інкубацію здійснюють при 37 о С в мікроаерофільних умовах (10% СО 2 ). При відсутності ознак росту, посіви витримують у термостаті протягом двох тижнів. Частину патологічного матеріалу зберігають у холодильнику і , при необхідності, здійснюють повторні посіви на живильні середовища. При наявності ознак росту, ретельно аналізують його ознаки. При необхідності вивчають біохімічні властивості. Диференціюють збудника лістеріозу від збудника бешихи (табл. 4). 4. Диференційні ознаки збудника бешихи та збудника лістеріозу Ознака Listeria monocytogenes Егysipelotrix rhusiopathiae Рухливість Проба на каталазу Розклад салі цину Знебарвлення індикаторних середовищ РА з проти бешиховою сироваткою - + + + - + - - - + 491 Кон»юнктивальна проба на морських свинках + - Біологічне дослідження здійснюють на дорослих білих Мишах або мишенятах 5 – 6-добового віку. Суспензію з патологічного матеріалу 1 : 5 чи 2- добову бульйонну культуру збудника вводять 2 – 3 білим Машам підшкірно або інтраперитонеально в дозі 0,2 – 0,3 мл. При наявності збудника миші гинуть на 2 – 6 добу, мишенята – через 18 – 37 год. Широко практикують також зараження морських свинок у кон»юнктиву (кон»юнктивальна проба), морських свинок або кролів внутрішньошкірно ( внутрішкірна проба). На кон»юнктиву ока морської свинки наносять 2 краплі бульйонної культури і злегка масажують повіки, користуючись ватним тампоном. Вірулентні штами лістерій обумовлюють гнійний кератокон»юнктивіт, ознаки якого прояаляються на 2 – 4 добу після зараження. При постановці внутрішкірної проби , на одному з боків вистригають та вводять 0,3 – 0% мл бульйонної культури. Вірулентні штами збудника лістнріозу обумовлюють появу ознак запалення (через 48 год) , некрозу та утворення струпу. З метою диференціації лістерій в межах їх роду запропоновано викоритовувати пеціальні живильні середовища з вмістом 0,5% активованого вугілля та без нього. На середовищі з активованим вугіллям 492 Listeria monocytogenes, на відміну від інших представників роду, обумовлює гідроліз лецитину. В процесі лабораторної діагностики хвороби, диференціації збудників бешихи та лістеріозу можуть бути використані також молекулярно-генетичні методи (ПЛР) та відповідні бактеріофаги. Серологічну діагностику здійснюють шляхом постановки РА та РЗК, використовуючи діагностичні антигени. Результат вважається позитивним в разі виявлення відповідних антитіл у розбавленні 1 : 200 і вище (вівці, кози, свині), - 1 : 400 і вище ( коні, велика рогата худоба) та 1 : 50 і вище (кролі). Імунітет. Імунітет при лістеріозі відносний. Для штучної імунізації запропоновано ряд вакцин, зокрема живу вакцину з штамму АУФ. Після одноразового введення великій рогатій худобі, свиням та вівцям формується імунітет тривалістю 6 міс. В Украіні розроблено та впроваджено у практику ветеринарної медицини інактивовану вакцину «Концентрована інактивована вакцина протии лістеріозу тварин». |