Рататуй. Навчальний посібник для студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах іii1V рівнів акредитації за напрямом Ветеринарна медицина
 Скачать 5.29 Mb.
|
|
Збудник пастерельозу (Pasteurella multocida (зрідка Pasteurella haemolytica) Пастерельоз (геморагічна септицемія, холера курей) — інфек- ційна хвороба багатьох видів домашніх і диких тварин. Захворю- вання характеризується ознаками септицемії, геморагічним запален- ням серозних та слизових оболонок, нерідко запаленням легень, шлунково-кишкового тракту, суглобів. 493 Збудник - Pasteurella multocida (зрідка Pasteurella haemolytica) належить до роду Pasteurella з родини Pasteurellaceae.У визначнику бактерій Берджі пастерели включені до третьої підгрупи Групи 5 « Факультативно анаеробні грамнегативні палички». Вперше Л. Пастер у 1879 р. ВИЯВИВ збудника холери курей, назвавши його Васt. bіроlаге sерtісum. Пізніше подібні мікроорганізми були виділені від великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів та інших видів тварин, які одержали відповідно назви Васt. bіроlаге bovіsepticum, Васt. bіроlаге sиіsерtісиm, Васt. bіроlаrе оvіsерtісиm, Васt. bіроlаге сарrіsерtісиm, Васt. bіроlаrе сиnісиlisерtісиm. Вважалося, що для кожного виду тварин існує відповідний збудник пастерельозу. При подальшому вивченні згаданих мікроорганізмів було встановлено надзвичайну їх подібність. На честь Л. Пастера мікроорганізми назвали пастерелами, запровадивши у мікробіології відповідний рід та родину. Основним збудником пастерел вважається Pasteurella multocida. У той же час нині описано ще біля 20 видів та підвидів пастерел, патогенність яких детально вивчається. Морфологія. Pasteurella multocida — коротка еліпсоподібна паличка 1,0 – 2,0 мкм довжиною та 0,3— 1,0 мкм діаметром (рис. 33). У мазках від хворої птиці частіше мікробні клітини овоїдної (яйцеподібної) форми. В мазках, зроблених з культур,— кокоподібні, інколи паличкоподібні. Пастерели нерухливі, спор не утворюють. Можуть утворювати мікрокапсулу. Грамнегативні. Фарбуються біполярно: інтенсивно на полюсах та ледь помітно у центральній частині. Біполярність найбільш виражена в мазках, пофарбованих метиленовою синькою або ж фарбою Романовського—Гімза (рис. 33). Культуральні властивості. Хемоорганотроф. Характеризується 494 як дихальним так і бродильним типами метаболізму. Факультативний анаероб. Оптимальна для розвитку температура 37—38 °С. Проте може рости й при кімнатній температурі. Оптимальний показник рН 7,2—7,4. Росте на звичайних живильних середовищах. Інтенсивність росту помітно зростає при внесенні кров'яної сироватки. На МПА утворює дрібні випуклі прозорі безбарвні флуоресцюючі колонії S- форми. Інколи збудник формує крупніші слизистої консистенції (М- форма) або ж з нерівними краями та шорсткою поверхнею (R-форма) колонії. В МПБ пастерели зумовлюють незначну каламуть і утворюють осад. Останній при струшуванні пробірки піднімається у вигляді косички (S -форма) або дрібних крупинок та пластівців (R- форма). Мукоїдні штами ростуть надзвичайно інтенсивно з утворенням великої кількості слизистого» осаду. Рис. 33. Пастерели. Світлова мікроскопія. Біохімічні властивості. Мікроб ферментує ряд цукрів, утворює індол, Н 2 5, каталазу, желатин не розріджує, гемолізу на кров'янім агарі не викликає. Вивчення біохімічних ознак дає змогу диферен- ціювати Pasteurella multocida від інших видів пастерел. Нижче наведено біохімічні властивості окремих видів роду Pasteurella 495 Антигенна структура. Pasteurella multocida має соматичний (О) та капсульний (К) антигени. За хімічним складом К-антитигени є глікопротеїнами. За характеристикою останнього було запропоновано поділяти пастерели на чотири серологічні типи : А, В, Д та Е (Картер, 1961). Пастерели серологічного типу А частіше викликають захворювання у птахів. Від савців переважно виділяють пастерели серологічних серологічних типів В та Е. Пастерели серологічного типу Д виклика- ють захворювання у всіх видів тварин. Резистентність. Pasteurella multocida може виживати у трупах тварин до 4 міс, у гною, воді — до трьох тижнів, у грунті — до 1 міс. Збудник досить чутливий до висушування. При 70—90 °С гине за 5— 10 хв, при кип'ятінні—миттєво. Прямі сонячні промені вбивають його за кілька хвилин. Розчини фенолу, крезолу, хлорного вапна, гідро- ксиду натрію в загальновідомих для дезинфекції концентраціях зне- шкоджують збудник за кілька хвилин. Патогенність. У природі циркулюють штами пастерел з різною вірулентністю. Остання досить лабільна, може змінюватися у той чи інший бік. Зокрема, при культивуванні на штучних живильних се- редовищах вона зменшується і, навпаки, помітно зростає у процесі пасажування на чутливих, особливо з ослабленою резистентністю, тваринах. Pasteurella multocida екзотоксинів не продукує. Основними факторами її патогенності є ендотоксини та капсулоутворення. Збудник патогенний для всіх видів домашніх та диких ссавців, птахів, а також людини. Штами пастерел закономірно більш патогенні для видів тварин з матеріалів яких вони були виділені. Серед лабораторних 496 тварин найбільш чутливі білі миші, кролі і голуби. Рис.34. Пастерели, виділені від птиці (ліворуч) та від великої рогатої худоби (праворуч); електронограма на Никифоровою та Скалинським) Пастерельоз може виникати як екзогенна або ж ендогенна інфекція. У разі екзогенної інфекції збудник проникає в організм аліментарно, аерогенним шляхом або ж через пошкоджені шкіру чи слизові оболонки. Збудник швидко розмножується, проникає у кров та лімфу, зумовлюючи септицемію. Відбувається масове пошкодження капілярів. Спостерігається геморагічний діатез. Порушується живлення тканин, наростають деструктивні явища. Останні пов'язані, зокрема, з нагромадженням значної кількості ендотоксину. Важливе значення у патогенезі пастерельозу має здатність пастерел пригнічувати імунні реакції організму, зокрема фагоцитоз. 497 У великої рогатої худоби підвищується температура тіла до 40 °С і вище. Спостерігається втрата апетиту, слабість. Зменшується або повністю припиняється молокоутворення. Нерідко виникає кривавий пронос, інколи опухають голова, шия, глотка, підгруддя, суглоби. Гостре захворювання триває від 12—15 год до 3—4 діб. Смертність може досягати 80—85 %. У овець гострий перебіг пастерельозу також характеризується гарячкою, пригніченням, появою набряків підшкірної клітковини у передній частині тулуба. При напівгострому перебігу хвороби спосте- рігаються запалення легень, плеври, травного тракту, реєструються бурсити та артрити. У свиней пастерельоз виникає частіше як секундарна інфекція й може мати гострий, напівгострий та хронічний перебіг. Це ж стосується і птиці. Але у останніх спостерігається ще й надгострий перебіг, при якому птиця гине раптово, без прояву будь-яких клінічних ознак захворювання. Типовим для пастерельозу є крововиливи під серозними оболонка- ми перикарду, епікарду, плеври, слизовими оболонками трахеї, кишечника. Лімфатичні вузли збільшені, темно-червоного кольору. В підшкірній клітковині в ділянці голови, шиї, підгрудка — серозно- фібринозні інфільтрати. В легенях — нерідко ознаки фібринозно- гнійної плевропневмонії. В печінці, рідше в лімфатичних вузлах, легенях, нирках спостерігаються дрібні сірувато-жовтого кольору вогнища некрозу. При артритах — в уражених суглобах виявляється сироподібний гнійний ексудат. Діагностика. Грунтується на виділенні збудника та вивченні його властивостей. Матеріалом для дослідження є трупи дрібних тварин, 498 уражені ділянки паренхіматозних органів, кров з серця, трубчаста кістка. Для виділення збудника використовують лише свіжий патологічний матеріал, відібраний від кількох трупів. В період лихоманки пастерели вдається виділити також з проб крові хворих тварин. Мазки фарбують за Грамом, синькою Лефлера або ж за Романовським-Гімза. У позитивних випадках спостерігають характерні біполярно пофарбовані кокоподібні (овоподібні) палички. Для виділення збудника здійснюють посіви з внутрішніх органів, лімфатичних вузлів, крові, трубчастої кістки, мозку на збагачені ( містять 5 – 10 % крові чи сироватки крові вівці або коня) МПА та МПБ, інкубують протягом 24—48 год. Ідентифікацію збудника здійснюють на основі детального вивчення морфологічних , культуральних, ферментативних та, при можливості, і серологічних властивостей. Слід пам'ятати, що в мазках з культури пастерели коко-подібні, значно відрізняються від тих, що спостерігаються в мазках, зроблених з патологічного матеріалу. Біологічне дослідження проводять на білих мишах або ж кролях. Заражають їх суспензією з патологічного матеріалу або ж виділеною культурою. Білим мишам вводять підшкірно 0,2 мл, кролям — 0,5 мл матеріалу. Важливо пам'ятати про можливе бактеріоносійство у кро- лів. Для біопроби можна використовувати лише клінічно здорових, вільних від пастерел, тварин. При наявності збудника у досліджу- ваному матеріалі заражені тварини гинуть через 18—36 год. При діагностиці пастерельозу (холери) курей біопробу ставлять на голубах або ж 90—120-добових курчатах. 0,5 мл бульйонної культури збудника вводять внутрішньом'язово. 499 Бактеріологічне дослідження вважають позитивним, якщо з па- тологічного матеріалу виділено вірулентний для лабораторної тварини штам пастерел. Однак для остаточного діагнозу захворювання необхід- но проаналізувати клініко-епізоотологічні дані, результати патоло- гоанатомічного розтину. Завжди слід пам»ятати про широку циркуляцію пастерел у природі та можливість змішаних інфекцій. Імунітет.Тварини, які перехворіли на пастерельоз, набувають імунітету. Проте імунітет нестерильний. Штучний імунітет можна створити за допомогою живих та інактивованих вакцин, сироватки. Можливість створення штучного імунітету у птиці була доведена ще Л. Пастером (1890). Нині використовують: преципітовані формолвак- цину проти пастерельозу сільськогосподарських тварин, напіврідку гідроокисалюмінієву формолвакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби та буйволів, емульговану (масляно-ад'ювантну) вак- цину проти пастерельозу великої рогатої худоби, емульговану (масля- но-ад'ювантну) вакцину проти пастерельозу птиці, емульсин-вакцину проти пастерельозу курей та індиків, суху авірулентну вакцину, вакцину з штамів колишньої Краснодарської НДВС (штами К та АВ). Найбільш широко використовують емульговані препарати у зв'яз- ку з їх високою імуногенністю та нешкідливістю. Широкого застосу- вання набули, зокрема, емульгована вакцина проти пастерельозу великої рогатої худоби та овець і аналогічна вакцина проти пастере- льозу свиней. Для приготування першої використовують вірулентні штами пастерел, виділені від великої рогатої худоби, буйволів і овець. Вакцинні штами характеризуються широким спектром імуногенності. їх зберігають у ліофілізованому стані і періодично пасажують через 500 організм відповідних видів тварин. Справа в тому, що лише вірулентні штами, які утворюють капсули, достатньо імуногенні. Вакцинні штами вирощують на збагачених стимуляторами росту живильних середовищах, сконцентровують за допомогою сепаратора, суспендують у фосфатному буфері. В 1 мл суспензії повинно бути 200 млрд мікробних тіл. Інактивацію здійснюють формаліном. Останній (0,25 %-ний) вносять у суспензію, яку витримують протягом 24 год при температурі 37 °С і періодично перемішують. Після цього визначають якість інактивації і здійснюють емульгування. Емульгування проводять механічним диспергуванням їнактиво- ваної формаліном бактеріальної суспензії в ад'юванті — хімічно чисто- му легкому мінеральному маслі з емульгатором — безводним ланолі- ном. До складу ад'юванту входить 83 % легкого мінерального .масла та 17 % безводного ланоліну. Для приготування емульсіон-вакцини беруть 52 % інактивованої бактеріальної суспензії та 48 % суміші легкого мінерального масла з ланоліном. Кожну серію вакцини перевіряють на стерильність, стабільність, нешкідливість та імуногенність. Стерильність визначають на живильних середовищах. Для оцінки стабільності флакони з вакциною ставлять у термостат при 37 °С на 14 діб. Фізичні властивості (загальний вигляд, гомогенність) повинні залишитися без будь-яких змін. Допускається лише відшарування на 0,5—1 см фази вакцини над гомогенною емульсією. Нешкідливість вакцини визначають шляхом підшкірного введення її білим мишам. 501 Імуногенність препарату оцінюють на кролях. П'яти кролям внутрішньом'язово вводять по 1,5 мл вакцини. Через ЗО днів вакцинованим і трьом контрольним тваринам вводять по смертельній дозі пастерел. Вакцина вважається імуногенною, якщо серед вакцинованих тварин виживе не менше трьох, а контрольні усі загинуть. За тваринами спостерігають не менше семи днів. Методики приготування інших емульсіон-вакцин подібні. Відрізняються вони, головним чином, вакцинними штамами пастерел. Емульговану вакцину проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець та аналогічну проти пастерельозу свиней застосовують з профілактичною метою. Вводять препарат одноразово внутрішньо-м'язово в дозах: великій рогатій худобі та буйволам 3 мл, вівцям 2, свиням 3 мл. Імунітет створюється не менше як на 12 міс. Емульговану вакцину проти пастерельозу птиці вводять також одноразово. Препарат ін'єктують підшкірно в дозі 1,5 мл незалежно від виду. Курей вакцинують з 2,5-місячного віку, качок — з 1,5-мі- сячного. В Україні біофабрики нині виробляють ряд інактивовних вакцин «Формолвакцина проти пастерельозу великої рогатої худоби, буйволів і овець, масляна», «Формолвакцина проти пастерельозу великої огатої худоби, буйволів і овець, ГОА напіврідка», «Фомолвакцина проти пастерельозу овець і свиней, преципітована», « Бактерин-вакцина проти пастерельозу сільськогосподарської птиці, інактивована», «Вакцина проти пастерельозу качок і гусей , емульсована», «Вакцина проти пастеельозу птиці, сорбована, інактивована» та ін., а також зареєстровані препарати інших 502 виробників, зокрема Німеччини («Talovac 108/FC» (вакцина проти пастерельозу птиці інактивована, антиген – інактивовані бактерії – P. мultocida, серотип А-1) та Нідерланди ( «Nodilis FC inac»(вакцина проти пастерельозу птиці інактивована, містить антигени P. мultocida, серотиппів 1 - 5 ). Використовуюч. згадані вакцини, необхідно уважно аналізувати антигенний їх склад на предмет відповідності його антигенній характеристиці збудника пастерельозу в регіоні, у якому вони використовуються з метою специфічної профілактики хвороби. З метою профілактики пастерельозу серед птиці застосовують також живі вакцини, виготовлені з французьких авірулентних штамів збудника та із слабовірулентних шматів АВ і К, Живі вакцини з слабовірулентних штамів застосовують у неблагополучних щодо пас- терельозу господарствах, у яких вирощують водоплавну птицю. Качок вакцинують з 1-місячного віку одноразово, а старших з 2-мі-сячного віку, препарат вводять два рази. Спочатку вводять вакцину з штаму АВ в синус голови в дозі 0,2 мл, а через сім днів — другу вакцину з штаму К у такій же дозі в протилежний синус. Живі вакцини можуть викликати ускладнення, тому застосовують їх дуже обережно. Забороняється, зокрема, вакцинувати хвору й ослаблену птицю. Гіперімунну сироватку проти пастерельозу великої рогатої ху- доби, буйволів, овець та свиней готують гіперімунізацією волів ві- рулентними й імуногенними штамами пастерел, спочатку інактивова- ними теплом, а потім живими. Сироватку застосовують переважно з профілактичною метою, зокрема вводять її телятам, поросятам та ягнятам у перші дні поставки 503 тварин на тваринницькі комплекси. Телятам та поросятам вводять по 10—30 мл, дорослим тваринам — по ЗО—40. Застосування гіпер- імунної сироватки з лікувальною метою ефективне лише на початку захворювання. Вводять її внутрішньом'язово або ж внутрішньовенно у подвійній профілактичній дозі. Пастерели чутливі до гентаміцину, лівоміцетину, стрептоміцину та тетрацикліну. Збудник сибірки( Васillus anthracis ) Сибірка (Аnthracs, сибирская язва ) — гостре інфекційне захворювання тварин ілюдини. Характеризується септицемією, інтоксикацією та утворенням карбункулів. Латинська назва хвороби «Аnthracs» пов'язана з тим, що на верхівці карбункулів у хворої людини утворюється виразка, яка пізніше, в результаті підсихання кірочок темного кольору, стає блискучою мов шматочок вугілля (антрацит). Захворювання зустрічається в усіх країнах світу. Має, в основно- му, спорадичний перебіг, зрідка у вигляді ензоотій або епізоотій. Збудник сибірки (Bacіllus anthracis ) - представник родини Bacillaceae. У Визначнику бактерій Берджі (1997) рід Bacillus належить до Групи 18 – «Грампозитивні палички і коки , утворюючі спори». Французькі вчені Давен та Райєр (1850), а дещо пізніше Поллендер (1855) і професор Дерптського ветеринарного училища в 504 Росії Брауель (1857) спостерігали збудника у крові загиблих та хворих тварин. Брауель надавав цьому факту діагностичне значення. Проте остаточно значення спостережень згаданих дослідників було усвідомлене лише після того, як Давен (1863) експериментально довів етіологічне значення винаходів. У чистій культурі Вас. anthracis була одержана Р. Кохом (1876) та Л. Пастером (1877). Морфологія.Вас. anthracis порівняно велика паличка , 3—10 мкм довжиною і 1—1,3 мкм діаметром, нерухлива, утворює спори та капсулу (рис. 35 та 36). В мазках-відбитках з патологічного матеріалу розміщена поодинці, парно та у вигляді коротких ланцюгів. У пофарбованих препаратах виявляється характерна ознака: кінці паличок, що стикаються поміж собою, різко «обрубані». Інколи спостерігається своєрідна форма ланцюгів у вигляді бамбукової палиці: мікробні клітини в місцях з'єднання дещо потовщені, а центральна їх частина стиснена. В мазках із патологічного матеріалу збудник має капсулу, із культур — має вигляд довгих стрептобацил. Лише атипові його штами утворюють коротенькі ланцюги. Капсулоутворення у Вас. anthracis спостерігається в організмі та на середовищах, збагачених кров'ю, кров'яною сироваткою. Кап сула має вигляд компактного грануляційного шару, що тісно прилягає до клітинної стінки. Спори збудник утворює у зовнішньому середовищі при відповідних умовах (температура, наявність молекулярного кисню, волога). При температурі нижче 12 °С та вище 42 °С спори не утворюються. Не утворюються вони також і в організмі хворих, у трупах, які не розтинали. Спори овальні, інколи кулясті, розміром 505 1,2—1,5 X 0,8—1,0 мкм, розміщені центрально, зрідка субтермінально. Рис. 35. Збудник сибірки. Світлова мікроскопія. Вас. аnthracis добре фарбується спиртово-водними розчинами анілінових фарб, за Грамомпозитивно. Однак у надто молодих чи, навпаки, старих культурах можуть зустрічатися і грамнегативні клітини. Рис. 36. Збудник сибірки. СЕМ. Культуральні властивості. Вас. аnthracis — факультативний ана- ероб. Добре росте в аеробних умовах, проте може розвиватися і в анае- 506 робних. Температурний оптимум для росту і розвитку збудника - в межах 37—38 °С, оптимальний показник рН середовища - 7,2—7,6. До живильних середовищ не вибагливий. Росте на простих середовищах (МПБ, МПА, МПЖ), а також на картоплі, в молоці, у різних рослинних субстратах: настоях з соломи, сіна, екстракті з гороху, сої та ін. На МПА Вас. аnthracis вже через 17—24 год. після посіву утворює сірувато-білі з матовою поверхнею колонії діаметром 3—5 мм, схожі на сніжинки. Краї колоній нерівні — під мікроскопом мають вигляд локоноподібних утворень з ниткоподібних структур, схожих на голо- ву міфічної Медузи Горгони. На сироватковому агарі, при наявності 10—50 % вуглекислоти, Вас. аnthracis утворює колонії S- або М-форми. В мазках з таких ко- лоній збудник покритий капсулою. В МПБ Вас. аnthracis утворює пухкий , що має вигляд шматочка вати, осад. Рідина залишається прозорою. Проте S - та М-форми мо- жуть зумовити незначну каламуть бульйону. При посіві на МПЖ уколом на 2—5-ту добу культивування з'являє-ється жовтувато-білий стрижень, від якого під прямим кутом радіально відходять ніжні бокові відростки у вигляді ялинки, перевернутої верхівкою вниз. Желатина розріджується повільно лійкоподібно, пізніше — у вигляді мішечка. Зрідка окремі штами в результаті окислення тирозину можуть зу- мовлювати в агарі чи бульйоні коричневий колір. Біохімічні властивості.Вас. аnthracis ферментує з утворенням кислоти глюкозу, мальтозу, сахарозу, тригалозу, фруктозу та декст- рин. Арабінозу, рамнозу, галактозу, манозу, рафінозу, інулін, маніт, 507 дульцит, сорбіт та інозит не змінює. Дає позитивну реакцію Фогес- Проскауера, редукує метиленовий синій, відновлює нітрати. Збудник синтезує лецитиназу і повільно коагулює розчин жовтка курячого яйця. Має помірно виражену протеолітичну активність. Антигенна структура.Вас. аnthracis має соматичний полісаха- ридної природи (С) та капсульний глютамінполіпептидний (Р) антигени. Перший виявляють як у вірулентних штамів, так і у невірулентних. Він неімуногенний. Капсульний антиген характерний для вірулентних штамів збудника. Він дає перехресні серологічні реакції з поліпептидом Вас. subtilis, Вас. сеreus та Вас.megatherium. Антигенна активність характерна також для екзотоксинів збудника. Резистентість.Вегетативні клітини Вас. аnthracis нестійкі. Вони гинуть у трупі протягом 2—3 діб. За тиждень труп повністю може звільнитися від збудника сибірки, при умові, що його не розтинали. При нагріванні до 60 °С вегетативна форма збудника гине за 15 хв, при кип'ятінні — миттєво, швидко гине під дією прямих сонячних променів та дезинфікуючих речовин. Розчини формаліну (2 %-ні), фенолу (5 %-ні), хлораміну (5—10 %-ні), свіжого хлорного вапна (6 %-ні) вбивають його протягом 5 хв. Низькі температури консервують збудника, і його вегетативні форми можуть залишатися життєздатними тривалий час. Так, при — 10 °С вони виживають понад 20 діб. Спори Вас. аnthracis , навпаки, - надзвичайно стійкі. Роками мо- жуть зберігатися у трупах, воді, десятки років у грунті. Сухий жар при 120—140 °С вбиває спори лише протягом 2—3 год, при 150 °С— за 1год., кип'ятіння — за 1 год, автоклавування при 110 °С — через 5— 10 хв. 508 Вас. аnthracis чутлива до , пеніциліну, хлортетрацикліну і левоміцетину. Антагоністичну дію на неї виявляють сальмонели, кишкова паличка, протей, стафілококи, актиноміцети та ряд інших мікроорганізмів. Пригнічує розмноження Вас аnthracis ризосфера деяких вищих рослин, зокрема конюшини, ревеню, пшениці, жита, часнику. Для знешкодження спорових форм збудника необхідна тривала дія дезинфектантів. Так, 10 %-ний розчин гідроксиду натрію вбиває їх протягом 2 год, 2 %-ний формалін — за 10—15 хв, 5—10 %-ний розчин хлораміну — протягом кількох годин і навіть діб. Патогенність.До сибірки досить чутливі усі травоїдні тварини, свині малосприйнятливі . М'ясоїдні тварини відносно резистентні. Зрідка хворіють собаки, вовки, лисиці, песці. Серед птахів сибірку зареєстровано у качок, страусів. Лабораторні тварини (білі миші, кролі, морські свинки) високочутливі до Вас. аnthracis , захворівають при будь-якому введенні патологічного матеріалу або культури збудника. Досить чутливі до сибірки і люди. Факторами вірулентності Вас. аnthracis є його токсини, ферменти та капсулоутворення. Збудник сибірки секретує складний екзотоксин. Він містить три компоненти: едематогеннний фактор (EF), протективний антиген (РА) та летальний фактор (LF) або відповідно І, II, III фактори. Едематогенний фактор — ліпопротеїн. Він зумовлює місцеву за- пальну реакцію — набряк та руйнування тканини. Протективний ан- тиген — нетоксичний, характеризується вираженою імуногенною дією. Летальний токсин в ізольованому вигляді також нетоксичний, проте 509 якщо його змішати з протективним антигеном, викликає загибель мор- ських свинок, білих мишей, щурів. Протективний антиген та леталь- ний токсин є білками. Всі три фактори екзотоксину характеризуються синергічною взамодією — вони викликають едематичні явища і летальний ефект. Співвідношення цих факторів у різних штамів може бути неоднаковим, що в певній мірі і визначає індивідуальну патогенну (вірулентну) їх характеристику. Основним фактором інвазивності збудника є поліпептид Д- глютамінової кислоти. Певна роль належить також екзоферментам. Джерелом інфекції є хворі тварини, трупи загиблих, невпорядковані скотомогильники та ін. Факторами передачі збудника можуть бути контаміновані корми, вода, повітря, кровососи, обслуговуючий персонал, різні види тварин. Зараження тварин може бути аліментарним, через пошкоджені шкіру та слизові оболонки укуси кровососів. Людина може заразитись при контакті з хворими тваринами, при споживанні м»ясопродуктів від хворих тварин, при контакті з контамінованою збудником шкірсировиною та ін. Збудник має виражену інвазивність. Він легко переборює захисні реакції організму, зокрема, за допомогою агресинів гальмує опсонізацію, швидко розмножується і проникає у кров. Виникає септицемія. Виділювані у великій кількості екзотоксин і екзоферменти руйнують клітини. Наявність капсули запобігає завершеному фагоцитозу, і збудник без перешкод розноситься до всіх органів і тканин. Виникає гіпоксія, порушується кислотно-лужна рівновага. Створюються умови, при яких неможливий нормальний обмін 510 речовин, і тварина гине. Характер прояву інфекції пов'язаний з місцем проникнення збудника в організм, його вірулентністю, резистентністю макроорганізму та умовами зовнішнього середовища. Залежно від локалізації та основних патологічних явищ розрізняють карбункульозну, кишкову, легеневу і ангінозну (тонзилярну) форми сибірки. Перебіг захворювання може бути блискавичним, гострим, напІвгострим та абортивним. У першому випадку тварина гине раптово, без будь-яких ознак захворювання. Вівця, наприклад, раптом тяжко дихає, тремтить, падає на землю і гине протягом кількох хвилин з тяж- кими судорогами. Гострий перебіг характеризується підвищенням температури тіла, прискореним диханням, тахікардією, відмовою від корму. В різних ділянках тіла (на шиї, крупі) можуть з»являтись карбункули, спочатку тверді, болючі та гарячі, а через кілька годин — холодні, неболючі, тістоподібні. Тварини гинуть протягом 1—3 днів. Хронічний перебіг сибірки спостерігається частіше у свиней. Ха рактерною ознакою є ураження заглоткових лімфатичних вузлів набряк глотки та гортані. Труп загиблих від сибірки тварин здутий, заклякання його не виражене. З природних отворів виділяється кров'яниста'рідина. Кров темна, лакоподібна, незвернута. Лімфатичні вузли збільшені, пронизані крововиливами. Останні виявляють також у підшкірній клітковині. Там же — кров'янисті інфільтрати. Селезінка значно збільшена, що є однією з найхарактерніших ознак сибірки. Консистенція її дрябла, пульпа на розрізі тече у вигляді |