Дудик_Стилiстика укр. мови_2005. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

• Название: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
• Анкор: Дудик_Стилiстика укр. мови_2005.doc
• Дата: 26.04.2017
• Размер: 2.12 Mb.
• Имя файла: Дудик_Стилiстика укр. мови_2005.doc
• Тип: Навчальний посібник; #5561
• страница: 33 из 34

Монолог (грец. monos — один і logos — слово, вчення) — мовлен­ня окремої особи, мовлення із самим собою; розгорнуте мовлення в драматичному творі, яке адресується передусім глядачам.

Морфологічна стилістика — вчення про стилістичне використан­ня морфологічних (граматичних) форм слів (синові і сину і т. ін.), про стилістичну своєрідність і важливість слів з певними морфологічними категоріями, значеннями (відмінка і т. ін.).

Наголос — елемент усного мовлення, виділення найбільш звучної частини слова, який у багатьох випадках використовують для розріз­нення семантики слів із тих самих фонем, звуків (приклад і приклад).

Народна етимологія (грец. etymologia, від etymon — істина і lo­gos — слово, вчення) — виразно стилістичне явище, яке пов'язане з переосмисленням і ненормативною перебудовою іншомовних (зрідка й рідних) слів за зразком фонетично близьких слів рідної мо­ви. Зв'язок між парами таких лексем суто зовнішній: гульвар (не­нормативне слово) і бульвар, полуклініка і поліклініка, скупилянт і спекулянті т. ін.



360
Короткий термінологічний словник

Невласне пряме мовлення — граматично й стилістично своєрід­не мовлення, в якому по-особливому поєднуються прямий і непрямий способи висловлювання: Кирило вийшов у сад... Природа зітхнула повними грудьми, зітхнув і Кирило. Невже він (пор. я) сього ніколи не бачив? (М. Коцюбинський).

Неозначено-особові речення — односкладні речення, у яких ви­конувач дії мислиться неозначено, а головний член речення вираже­ний формою 3-ї особи множини теперішнього, майбутнього часу або ж формою множини минулого часу чи множинною формою умовного способу.

Неологізми (грец. neos — новий і logos — слово, вчення) — нові слова, які з'являються в мові для того, щоб позначити, назвати нові поняття, явища, процеси.

Неповні речення — речення, одна з ланок внутрішньосинтаксич-ної будови яких (один чи кілька членів речення, навіть частина одного з членів речення) не вимовляється (не пишеться), але усвідомлюєть­ся, повністю чи достатньо зрозуміла.

Нестилетвірні ознаки стилю — всемовні ознаки, які властиві всім стилям мови (фонеми, їх варіанти, найуживаніші морфеми, сло­ва, структури речень тощо).

Номінативні (називні) речення — односкладні речення, в яких ідеться про буття предмета, особи чи явища. Головний член речення у них виражається іменником, іменниковим займенником або субстан-тивованим словом у називному відмінку.

Норма, нормативність мови й мовлення (лат. norma — прави­ло) — найважливіша сутність, ознака всенародної літературної мо­ви і мовлення окремої особи; сформоване у кожного вміння всебіч­но користуватись мовою в її соціально усвідомлюваних і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.

Об'єкт стилістики — система стилістичних функцій (стилістем), які властиві всім мовним одиницям (фонемам, морфемам, словам, ре­ченням іт. ін.).

Образність мовлення — спосіб передавання певних понять че­рез художні образи, якими відтворюється не зовсім звичне бачення, сприймання людиною навколишнього світу і себе самої в ньому.

Однорідні члени речення — члени речення, які виконують одна­кову синтаксичну функцію (певного головного або другорядного чле­на речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв'язком.

Односкладні речення — речення з одним головним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови й об'єк­тивно-суб'єктивного змісту не потребують доповнення їх другим го­ловним членом речення.

Означено-особові речення — комунікативні структури, в яких ви­конувач дії мислиться означено, а головний член речення виражаєть­ся дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи — однини чи множини теперіш­нього, майбутнього часу або наказового способу.

Оказіоналізми (лат. occasionalis — випадковий) — в усіх випад­ках стилістично виразні, індивідуально-авторські неологізми, лексе-

Короткий термінологічний словник 361

ми, які всенародно (навіть у всіх жанрах певного стилю) не викорис­товуються. До них найчастіше вдаються в художніх текстах.

Окличні речення — функціонально виразні експресивно-емо­ційні синтаксичні конструкції. За змістом, структурою і особливою стилістичною функцією це речення або розповідні (розповідно-ок­личні), або питальні (питально-окличні), або спонукальні (спонукаль­но-окличні).

Оксюморон (грец. oxymoron — дотепно-безглузде) — стилістично незвичне поєднання семантично протилежних чи віддалених слів, якими створюється і виражається нове контрастне поняття, уявлення: гірка радість, дзвінка тиша, красномовне мовчання.

Омографи (грец. homos — однаковий і grapho — пишу) —- слова з різною семантикою, які розрізняються лише наголосом.

Омоніми (грец. homos — однаковий і бпута — ім'я) — слова, які мають різне лексичне значення, але однакове написання і звучання.

Омофони (грец. omophones — однозвучний, від homos — однако­вий і phone — звук) — слова, які утворені з однакових фонем, але від­різняються семантично і написанням.

Ораторське (лат. orator, від ого — говорю) мистецтво мовлення —-висока стилістична майстерність, досконалість виголошуваних про­мов, використання задля цього лексичних, граматичних (особливо синтаксичних), інтонаційних, жестикуляційних, мімічних, пантомімічних мовних засобів, які одночасно поєднують у собі і глибоку логіку, і таку ж почуттєвість, емоційність висловлювання.

Орнаментація (лат. ornamentum — оздоба, прикраса) мовлення — ознака мовлення, яка створюється сукупністю таких мовностилістич­них засобів, особливо лексичних, синтаксичних і ритмомелодійних, якими оздоблюється мовлення в усіх його стилях (крім офіційно-діло­вого стилю в його писемній формі). Орнаментація мовлення має бути стилістично виваженою, вмотивованою.

Орфографічні (грец. orthos — правильний і grapho — пишу) мов­ні норми — історично сформоване, усталене написання мовних оди­ниць, яке представлене всією системою правописних правил: напи­санням слів з малої літери, з великої, через дефіс і т. ін.

Орфоепічна (грец. orthos — правильний і epos — мовлення) стиліс­тика — вчення, яке передбачає вивчення й застосування в мовленні нормативної вимови тих фонем, з яких сформувалося слово. Об'єктом орфоепічної стилістики є вимова всіх фонем окремого слова і слова в певному фонетичному контексті, в поєднанні його з іншими словами.

Орфоепічні мовні норми — усталені способи, зразки вимови ок­ремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків, які характеризу­ються, пояснюються у формі мовноорфоепічних правил.

Паралелізм, паралельні мовні одиниці (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — стилістичний засіб, фігура однакової синтак­сичної побудови, розміщення схожих за певною ознакою членів ре­чення або речень, своєрідне дублювання чого-небудь: Як ми кохали­ся, як голубів пара, Тепер розійшлися, як чорная хмара (Л. Костенко).

Парафраза, парафразис (грец. paraphrasis — описовий зворот) — троп, стилістична фігура переказування своїми словами чужих думок, текстів: творець «Кобзаря» (замість Т. Шевченко).

362 Короткий термінологічний словник

Пароніми (грец. para — біля, поряд і onyma — ім'я) — однокоре-неві слова, які належать до тієї самої частини мови, мають різне або частково інше лексичне значення, однак близькі між собою фонетич­но, різняться афіксом (афіксами) чи окремими звуками або тільки од­ним звуком (фонемою).

Парцеляція (лат. particula — частка) — синтаксичне та інтонацій­не виділення певних слів речення і оформлення їх в окреме (окремі) речення з метою функціонального-стилістичного посилення їх змісту, семантики: Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють зе­лені тополі. Широко, гарно, спокійно (М. Коцюбинський).

Пауза (грец. pausis — припинення) — тимчасова, але завжди сти­лістично вагома зупинка, перерва у мовленні.

Період (грец. period — рух по колу) — багатослівна синтаксична конструкція й стилістична фігура з двох значеннєво-інтонаційних час­тин (висхідної і нисхідної), розмежованих тривалою паузою, яка в пи­семному мовленні найчастіше позначається комою і тире: Коли в гру­дях моїх тривога То потухає, то горить: Коли загублена дорога, А на ус­тах любов тремтить; Коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, / — Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (М. Рильський).

Персоніфікація (лат. persona — особа і fasio — роблю) — троп, стилістичний прийом наділення неживих предметів, явищ природи якостями людини.

Питальні речення — речення, якими мовець у питальній формі, питальною інтонацією спонукає когось до відповіді, щоб дізнатися про когось або про щось від співрозмовника.

Питання риторичне — реченнєва фігура з вигляді запитання, якою не передбачається відповідь.

Повтор, повторення — стилістична фігура, яка полягає в повто­ренні того ж самого слова з метою виділення якого-небудь явища, оз­наки. У поетичному мовленні це рефрен.

Полілог (грец. poly — багато і logos — слово, вчення) — прямий обмін думками між кількома, багатьма особами.

Полісемія (грец. poly — багато і sema — знак, значення) слів — наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох, кількох чи ба­гатьох значень.

Порівняння — троп, стилістичний прийом, який полягає у пояс­ненні одного предмета через інший, близький до нього за певною ознакою (ознаками). Порівнювальна частина речення починається здебільшого сполучником (як, мов, немов, наче, неначе, буцім, ніби та ін.).

Правильність мовлення — повна відповідність мовлення нор­мам літературної мови, одна з основ мовленнєвої культури.

Предмет стилістики — комплекс лінгвістичних знань (найсистем-ніше й найповніше їх фіксують друковані праці із стилістики) про об'єкт стилістики, тобто знань про стилістеми.

Прийменники — службові слова, які в поєднанні з повнозначни­ми словами виражають залежність їх від інших слів у реченні або в словосполученні.

Прикметники — різновид повнозначних слів, які виражають, на­зивають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ.

363

Короткий термінологічний словник

Прикметниковий зворот — поєднання прикметника як синтак­сично незалежного слова із синтаксично залежним від нього словом чи сполученням слів.

Прислівники — повнозначні слова, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вияву іншої ознаки). Вони виконують доповнювальну, проте дуже важливу стилістичну функцію.

Просторіччя — сукупність лексем, які не входять до складу літера­турної мови, але в багатьох випадках близькі до літературно-мовлен­нєвої нормативності. Використання їх не обмежене певною територі­єю: квартал (зам. квартал).

Професіоналізми (лат. professio (professionis) — офіційно визна­не заняття, спеціальність) — слова або вислови, притаманні мовлен­ню певної професійної групи осіб.

Пряма мова, пряме мовлення — дослівне відтворення сказано­го чи написаного ким-небудь. Стилістична сутність його (як і непрямо­го мовлення) завжди визначається змістом, способом реалізації, ін­тонаційним оформленням тощо.

Пунктуаційні (лат. punetum — крапка) норми мови — усталені правила вживання розділових знаків.

Репліка (грец. replico — повертаю назад, відбиваю) — окреме ви­словлювання особи, яка бере участь у розмові — в діалозі чи полілозі.

Речення — основна комунікативна мовна одиниця, для категорі­альних ознак якої характерні предикативність, модальність, відносна закінченість змісту, логічна сутність, структурно-синтаксична організо­ваність, інтонаційна оформленість.

Рима — одна з фонетико-стилістичних ознак мовлення, його інто­наційного оформлення. Сутність рими полягає в дотриманні певної милозвучної узгодженості в розташуванні однакових чи близьких зву­ків у кінці слів. Розрізняють рими чоловічі, жіночі, бідні, багаті, парні, перехресні та ін.

Ритм (грец. rhuthmos — розміреність, узгодженість) — рівномір­не поєднання у мовленні таких його інтонаційних ознак, як прискоре-ність та уповільненість, напруга й послаблення, довгота й короткість, схоже й різне; рівномірне чергування елементів мови (звукових, мор­фемних, словесних тощо).

Ритміка (грец. rhythmikos — рівномірний) — наука про ритми; су­купність усіх конкретних виявів ритму.

Риторика (грец. rhetorike — ораторське мистецтво) — розділ сти­лістики, теорія і практика мовленнєвого красномовства, ораторсько­го мистецтва.

Розмовна мова — вияв всенародної літературної мови в її роз­мовно-побутовому стилі мовлення.

Розповідні речення — найпоширеніший і найбільш стилістично нейтральний комунікативно-інтонаційний різновид речень (як і ствер­джувальних і заперечних слів-речень), які містять інформацію про ко­го-, що-небудь.

Саркастичне (грец. sarkasmos, від sarkazo — букв, розриваю м'ясо) мовлення — мовлення в'їдливе, викривальне (особливо у фор­мі дошкульної насмішки), часто сповнене крайньої ненависті, гнівно-

364 Короткий термінологічний словник

го презирства, які виявляються не приховано, а прямо (як, наприк­лад, тоді, коли йдеться про іронію).

Семема — повнозначне слово з властивим йому лексичним зна­ченням, семантична одиниця мови.

Синекдоха (грец. synekdoche — співвіднесення) — троп, різно­вид метонімії, завжди досить виразне мовленнєво-стилістичне яви­ще, сутність якого полягає в перенесенні значення з одного слова на інше за певною ознакою.

Синоніми (грец. synonymos — однойменний) — слова (зрідка спо­лучення слів), які тотожні або близькі за своєю семантикою, але від­різняються матеріально, тобто звуковим складом.

Синтаксична стилістика — вчення про стилістичні функції всіх різновидів словосполучень, речень, членів речення, синтаксично не-членованих конструкцій і тих особливих складових речення, які не ма­ють статусу членів речення (звертання, вставні слова і т. ін.).

Складні речення — речення з різною кількістю найрізноманітні­ших предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним сло­вом чи тільки інтонаційно.

Сленг (англ. slang — жаргон) — сукупність своєрідних жаргоніз­мів, лексичний і стилістичний шар розмовних, напівнормативних слів, якими позначається грубувато-фамільярне, інколи й гумористичне ставлення мовця до об'єкта мовлення: гуру (знаюча людина).

Слова-паразити — стилістично, функціонально зайві, небажані, значеннєво безплідні слова, сполучення слів, які затемнюють смисло­вий сенс сказаного чи написаного: ну..., теє-то як його та ін.

Слово — найпоширеніша одиниця мови й мовлення з певним лексичним значенням (повнозначні слова), або із значенням реля­тивним, відносним (службові слова), або слова із здатністю виража­ти певне волевиявлення людини, її почуття, яке при цьому не назива­ється (вигуки). Стилістично найважливішими є слова повнозначних частин мови.

Словосполучення — лексико-семантична й граматична цілість щонайменше двох повнозначних слів, поєднаних підрядним або су­рядним зв'язком. З погляду стилістичного тільки потенційно вагоме, комунікативної функції воно не виконує.

Службові слова — неповнозначні слова (прийменники, сполуч­ники, частки), які по-особливому доповнюють, поєднують, уточнюють те, що в реченні виражається повнозначними словами.

Сполучники — неповнозначні (службові) слова, якими поєдну­ються в одне семантико-синтаксичне ціле однорідні члени речення або предикативні (реченнєві) частини складного речення.

Спонукальні речення — найбільш (порівняно з розповідними і питальними реченнями) стилістично виразні речення, якими виража­ється спонукання когось до чогось (наказ, вимога, заклик, запрошен­ня, заборона, застереження, умовляння, благання тощо).

Старослов'янізми — слова, запозичені із старослов'янської мо­ви (фонетичні старослов'янізми, морфологічні, семантичні). Вони сти­лістично виразні, забарвлюють мовлення відтінком минувшини, ста­ровини, урочистості або й гумору, іронії: Умре муж велій в власяниці [одяг з волосся тварин] (Т. Шевченко).

365

Короткий термінологічний словник

Стилетвірні ознаки стилю — особливі стильові ознаки (пере­важно лексичні, фразеологічні, граматичні), певною й особливою сукупністю яких створюється мовна й мовленнєва своєрідність кожного окремого стилю, його очевидна й менш виразна індивіду­альність.

Стилі (лат. stilus — букв, паличка для письма) літературної мови — особливі лексичні, граматичні різновиди мови, кожен з яких становить відносно окрему підсистему мови — з усіма властивими їй мовними одиницями і стилістичними функціями (стилістемами).

Стилізація — стилістичний засіб свідомого переймання й вико­ристання своєрідних мовних засобів, переважно лексичних і грама­тичних, які властиві певному стилю, жанрові.

Стилістема — окрема стилістична функція кожної окремої мовної одиниці — від фонеми і до тексту. За словом, яке не становить термі­на (здебільшого за багатозначним словом), закріпилась, усталилась у мові не одна, а дві, кілька чи навіть багато стилістем.