Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Прийняття політичних рішень. Політичне консультування перебуває в тісному взаємозв'язку з процесом прийняття політичних рішень, які в демократичному суспільстві повинні отримати визнання. Це зобов'язує суб'єктів політика з особливою увагою ставитися до громадської думки і методів її формування. У цьому сенсі важливо не лише інформувати суспільство, соціальні групи, спільноти про програми і плани органів управління, політичних організацій, політичних лідерів, а й активно залучати маси до співробітництва з ними. Це передбачає їхню участь в обговоренні, виробленні колективної думки, контролюванні за виконанням прийнятих рішень. Просуваючи проект на політичному ринку, необхідно спочатку переконати ауди- 446 Прикладні політичні дослідження торію (опонентів, партнерів) у необхідності й важливості для неї передбачуваного рішення, вислухати їхні міркування, внести зміни у свої плани. Таким способом противників можна перетворити на партнерів. Супровід виборчих кампаній. Роль політичного консультування особливо зростає у період виборчих кампаній. Для задіяних у них фахівців важливим є вміння складати програмні документи, рекламні, агітаційні різножанрові публікації у періодичних виданнях. При цьому їм необхідно враховувати, що сучасна політика з арени боротьби ідей перетворюється на змагання образів; на виборах перемагає не конкретна особа, а міф про неї, тобто могутнє відображення створеного образу у громадській свідомості; виборча кампанія є змаганням технологій впливу на суспільну свідомість і психіку, тому в її проведенні важливу роль відіграють повідомлення. З урахуванням цього політичний консультант повинен забезпечувати постійний фаховий контроль над змістом повідомлень, дбати про його відповідність характеру події, іноді — проектувати відповідні акценти, ініціювати їх здійснення. Попри те що застосування маніпулятивних технологій є свідченням низької оцінки електоральної і загалом політичної культури виборців (політичний консультант не зможе відмовитися від використання сучасних політичних технологій, оскільки це означає приреченість на поразку), тільки оптимальне поєднання теоретичної коректності і практичної ефективності приносить перемогу на виборах. Важливим складником компетенцій консультанта є вміння створити політичний бренд — особливо приваблива у масовій свідомості асоціація, пов'язана з конкретним політичним суб'єктом. При цьому не можна пропонувати багато продуктів, а також тих, що використовувалися іншими суб'єктами політики в межах даного політичного простору. Головне при цьому — розкрити кращі якості особистості політика, дбаючи про природність політичного бренду. Реакція на «шумові хвилі». Консультант-аналітик, відстежуючи інформацію, повинен враховувати і «шумові хвилі» (чутки, плітки, версії та ін.), пам'ятаючи, що їх поширення — справа небезпечна і тонка, оскільки вони можуть як допомогти лідеру чи групі, так і зашкодити їм. Плітки і чутки дають змогу людям усвідомлювати своє соціальне становище і себе, межі своїх можливостей. Тому до них потрібно ставитись як до рівнозначних і впливових Політичне консультування 447 джерел інформації. Часто плітки не лише доповнюють спеціально організовані повідомлення, а й служать засобом їх перевірки, регуляції інформаційних потоків. Чутки — специфічна форма недостовірної або частково достовірної інформації про події чи ситуації. Вони певною мірою відтворюють громадську думку, настрої, загальні соціальні стереотипи та установки в регіоні чи країні загалом. Політичному консультантові слід особливо зважати на агресивні чутки, оскільки вони здатні порушити нормальний стан справ, послабити взаємодію між людьми, викликати почуття підозрілості до певної сили, лідера. Своєю діяльністю консультант повинен протистояти безпідставним чуткам, нейтралізувати їх через засоби масової комунікації. Разом з тим суб'єкти, які послуговуються індивідуальними судженнями, досвідом, відчуттями у прийнятті рішень, можуть і повинні використовувати чутки для поповнення інформації. їх зародження, поширення та зміст важливо розглядати у конкретному соціокультурному й етнопсихологічному контекстах, адже комунікативна культура є важливою сферою впливу на свідомість, вчинки, помисли і бажання людини. Оцінюючи достовірність чуток, дослідник повинен з'ясувати у відправника повідомлень канали їх поширення (зв'язку), а також одержувача повідомлення. При аналізі відправника інформації та каналу зв'язку необхідно дослідити ймовірність свідомого і несвідомого спотворення інформації, припустиму мотивацію дій відповідних суб'єктів, без чого неможливо ефективно протидіяти їм. У такій справі важливо здійснювати такі заходи: — постійно підтримувати високий рівень інформовано- сті великих груп людей про найважливіші для них події; при цьому інформація має бути доступною для розуміння, не суперечливою, що є передумовою подолання невизначе ності, соціально-психологічної нестабільності;
448 Прикладні політичні дослідження — враховувати, що за сприятливих для чуток обставин збільшується їх кількість, підвищується активність, яка може набути загрозливих масштабів і сили. Тому для нейтралізації їхнього впливу потрібно виявляти поширювачів чуток. Плітки — повідомлення фактів або припущень про приватні справи, які не повинні були розголошуватися. Плітки про кумирів (в т. ч. й у сфері політики) здебільшого корисні для них, бо сприяють їх популярності, впіз-наваності. За певних обставин плітки, як і чутки, коригують соціальну поведінку людини чи групи, повідомляють, як слід себе поводити, щоб поліпшити громадську думку про свою діяльність. Розроблення і втілення політичних сценаріїв. Одним з основних завдань політичного консультанта є розроблення і реалізація політичних сценаріїв. Наприклад, у період виборів моделюють середньостатистичний штаб суперників, його діяльність, аналізують сильні і слабкі сторони, шукаючи рішень, спроможних забезпечити перемогу над ним. Підготовка сценаріїв політичними консультантами здійснюється з метою відображення перебігу політичного процесу, визначення логічної (вірогідної) послідовності майбутніх подій та способів реагування на них суб'єктами політичної діяльності. Сценарій має враховувати поетапний розвиток політичної ситуації, а також взаємозв'язків, у межах яких, очевидно, відбуватимуться певні події. Особливу увагу при цьому слід приділяти критичним точкам, після яких події можуть розвиватися в кількох можливих напрямах. Достатньо поширеним об'єктом у розробці сценаріїв консультантами є політична поведінка лідерів, еліти, партій, коаліцій і т. ін. Розробка сценаріїв найчастіше є прерогативою не індивідуальних радників, а консультативних фірм. За індивідуального консультування існує небезпека проникнення світогляду автора у варіант пропонованого сценарію, що створює труднощі для конструктивного налагодження взаємодії фахівців різних політико-ідеологічних орієнтацій. Сценаріотехніка дає позитивні результати як групова діяльність на альтернативній основі, що сприяє детальному аналізу навіть малозначущих подій і ситуацій, здатних вплинути на майбутню конфігурацію політичних сил чи діяльність політичного лідера. Результатом політичної взаємодії замовника і консультанта можуть бути такі різновиди сценаріїв: Політичне консультування 449
— формалізований сценарій (ґрунтується переважно на кількісних показниках, є основою для побудови мате матичних моделей). Підготовка політичних програм. Фахово підготовлена політична програма має бути подана як унікальна товарна пропозиція (містити унікальні, глибоко опрацьовані ідеї, розрахунки щодо розв'язання актуальних проблем, які вигідно відрізняються від ідей конкурентів) або «символічний атрибут» (ґрунтуватися на найвразливіших для конкретної критики положеннях, а зауваження загального порядку людина не фахівець, як правило, не сприймає, і їх легко спростувати). Тому програму, що містить набір загальних принципів (політичних, економічних, моральних), які відображають загальну філософію діяльності, основні проблеми країни і очікування населення, розкритикувати конкретними аргументами дуже складно. Немає сенсу писати програму як науковий трактат для середнь-остатистичного виборця, як і недоцільно звертатися до кваліфікованої аудиторії з набором емоційних закликів, загальних положень. Одним з ефективних методів підготовки програми є аудіозапис бесіди із кандидатом з подальшим трансформуванням його поглядів на насущні проблеми. Ці погляди трансформуються в текст, максимально наближений до розмовного. Складність його полягає в необхідності відокремити раціональні ідеї, міркування від банальних, зосередитись на кількох основних, життєво важливих аспектах (безпека, здоров'я, сім'я, вітчизна прибутки). За словами французького фахівця з політичного консультування Ж. Сегели, в конструюванні програмної електоральної ідеї вибір, як правило, завжди обмежується такими варіантами: «бідні проти багатих, прогрес проти консерватизму, свобода проти гноблення». Підготовка політика до публічного виступу. Професійна діяльність консультанта поза участю у створенні документів програмного характеру для політиків і політичних партій передбачає підготовку клієнта до публічного висту- 450 Прикладні політичні дослідження пу на будь-яку тему. Саме в таких ситуаціях перевіряється фаховий рівень консультанта, який повинен представити конкретну розробку виступу. У фаховому середовищі таку розробку називають «ад хок» (лат. ad hole — до випадку), тобто розробкою для конкретного випадку, конкретної мети. Завдання консультанта при цьому полягає в побудові на основі отриманого експертно-аналітичного матеріалу політичного тексту, адекватного політичному іміджу і меті політика. Це має бути саме розробка виступу, яка містить адаптований експертний матеріал, а не завершений текст, оскільки здебільшого «ад хок»-виступ політика будується як вільна мова з елементами імпровізації, а не як зачитування доповіді. Тому важливо у розробці спроектувати полемічні ходи для використання в дискусії, якщо передбачається участь у круглому столі чи на будь-якому іншому публічному майданчику. Політконсультанту доводиться готувати політика до виступу не тільки на будь-яку ситуативно важливу тему, а й у середовищі, яке не є для нього середовищем «природного існування». Загалом володіння технікою «ад хок»-консультування допомагає забезпечувати політика, з яким працює консультант, нестандартними версіями і баченням подій, процесів, явищ. Іміджмейкінг. Суть його як різновиду консультування полягає в допомозі політику у створенні власного іміджу. Як правило, цю роботу виконують психологи-консультан-ти, завдяки співпраці з якими політик виробляє вміння й навички, необхідні для ефективного публічного спілкування, поведінки в несподіваних ситуаціях, виступів на телебаченні. Іміджеві технології передбачають не лише формування у політика певних умінь, а й використання його природної здатності до нестандартних вчинків. Російський президент Б. Єльцин під час балотування на перший президентський термін, знявши у ефірі піджак, завоював симпатії мільйонів виборців. Велике значення у політиці має зовнішній вигляд лідера. Французький іміджмейкер Ж. Сегела, який допомагав Ф. Міттерану в 1981 і 1988 роках на виборах, порадив йому підпиляти два передніх зуби-різці для зміни зовнішності. Відповідно до порад своїх консультантів президент США Б. Клінтон на офіційних церемоніях стояв навитяжку, надавав перевагу однотонним костюмам, взуттю зі шнурками, а на пробіжки став виходити не в шортах, а в спортивних штанах. Політичне консультування 451 Підготовка і проведення інформаційних кампаній. У такій ситуації політконсультант ініціює збір інформації, діагностування і прогнозування розвитку проблемних ситуацій, створення інформаційних приводів, зумовлених реальними діями, якими може зацікавитись преса. З цією метою влаштовуються зустрічі, поїздки, різноманітні акції, які відображаються у ЗМІ і працюють на підвищення рейтингу політика, політичної сили. Як свідчить досвід, найкраще сприймається розмова з політиком у домашній обстановці. Організаційно-управлінські послуги. Часто політичному консультантові доводиться допомагати в організації й управлінні політичною кампанією (створення виборчого штабу, груп підтримки та ін.). Організаційно-управлінський тип політичного консалтингу має на меті оптимізацію досліджених ресурсів, моделювання ситуацій з урахуванням стратегічних і тактичних цілей. Основною й надзвичайно відповідальною процедурою організаційного консалтингу є формування команди, а також визначення ресурсів та умов, необхідних для її успішного функціонування. До головних ресурсів і умов відносять:
Навчання-консультування. Політконсультант співпрацює не лише з політиком, політичною силою, а й з членами команди, читаючи їм лекції, організовуючи семінари із застосуванням ділових ігор та інших методів. Найважливішим завданням такого навчання має бути утвердження позитивного сприйняття і практичного втілення політики, яка завжди повинна бути переконливою і конструктивною. Консультант не зможе витримати конкуренції, якщо не дбатиме про якість надання послуг. У зв'язку з цим консультативні фірми розробляють політику і систему якості, які постійно використовуються для вдосконалення персоналу. Зазвичай якість консультаційних послуг оцінюють за такими параметрами:
52 Прикладні політичні дослідження персонал підтримує консультантів, які безпосередньо працюють з клієнтами); 3) якість зовнішньої діяльності (консультаційний процес і якість роботи консультанта з організацією, замовником). Прагнення до підвищення якості надання консультативних послуг пов'язане з міжнародними стандартами у цій сфері, зокрема з принципами діяльності, які визначає Міжнародна організація зі стандартів. До цього спонукають ринкові відносини. Отже, політичне консультування поглиблює демократичний розвиток через механізми політичної конкуренції, толерантного ставлення цивілізованих правил політичної боротьби. Політичне консультування є надзвичайно важливою сферою, яка дасть змогу не лише у майбутньому розбиратися в перипетіях політики та мотивах поведінки її суб'єктів, а й поставити перепони для тих, хто прагне до влади з егоїстичними мотивами особистого збагачення. Запитання. Завдання
Література Алешникова В. И. Использование услуг профессиональных консультантов. — М., 1999. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной коммуникации. (Теория и практика). — К., 2002. Орбан-Лембрик Л. Чутки як соціально-психологічне явище // Соціальна психологія. — 2004. — № 3 (5). Политическое консультирование. — 2-е изд. — М., 2002. Поляков Л. В. Основы политического консультирования: теория и практика: Уч.-метод, пособ. — М., 2004. Пушкарева Г. В. Политический менеджмент: Уч. пособ. — М., 2002. Моделювання політичних процесів 453 Ребкало В. А., Валевський О. Л., Кальниш Ю. Г. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посіб. — К., 2002. Соловьев А. И. Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. — М., 2003. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. — К., 2001. Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. /Зазаг. ред. О. Л. Валевського, В. А. Ребкала. — К., 2003. Управленческий консалтинг. Путеводитель по рынку профессиональных услуг. — М., 2002. 3.5. Моделювання політичних процесів За нечіткої прогнозованості результатів політичних процесів неабияке теоретичне і практичне значення має політичне моделювання, яке методологічно спирається на формальні математичні моделі опису політичних феноменів. Застосування формальних математичних моделей у прикладній політології зумовлене передбачуваністю багатьох подій політичного життя, оскільки формальна модель допомагає уникнути довільного формулювання припущень неформальної моделі, сприяє виробленню більш-менш точного, піддатливого перевірці прогнозу. Крім того, моделювання сприяє визначенню механізмів розвитку політичного процесу, встановленню зв'язків між його елементами. За допомогою математичного моделювання політичних ситуацій можна отримати знання про стратегії поведінки головних політичних акторів. Сутність математичного моделювання політичних процесів Моделювання полягає в побудові ідеальних, уявних об'єктів, ситуацій (моделей), для яких характерні відносини та елементи, подібні на відносини та елементи реальних процесів, у т. ч. політичних. Модель — сукупність логічних, математичних або інших співвідношень, які відображають із необхідним або досяжним ступенем подібності певний фрагмент політичної реальності, істотні властивості досліджуваного політичного процесу. Математичним моделям притаманний найвищий ступінь формалізації опису, їх застосовують там, де закономір- 454 Прикладні політичні дослідження ності перебігу політичних процесів є достатньо вивченими. Використання математичного моделювання забезпечує отримання фундаментальних результатів та інваріантних залежностей, які можуть поширюватись на різні випадки використання модельованої системи, а також на інші системи. Для математичного моделювання будь-якої структури, об'єкта або процесу формується система понять, а зв'язки в моделі описують складанням схеми розподілу потоків інформації. Внаслідок цього будь-яка значуща сторона об'єкта дослідження або його параметри набувають абстрактного виразу. При дослідженні політичних процесів застосовують різні математичні моделі залежно від завдання, мети, об'єкта і предмета дослідження, наявних емпіричних даних та інших чинників. Об'єктами дослідження в конкретній політичній ситуації можуть бути великі суспільні чи соціальні групи, політичні інститути, політична комунікація, політичні сили та їх лідери, щодо яких застосовують специфічний дослідницький інструментарій і методи моделювання. Математичні моделі політичних процесів поділяють на такі взаємозв'язані групи: 1) детерміновані моделі, які представлені, як правило, у формі рівнянь і нерівностей, що описують поведінку до сліджуваної системи;
Сутність процесу моделювання полягає у здійсненні певних операцій над отриманими та введеними символічними виразами. Математичне моделювання — заміщення реального об'єкта політичної дійсності штучно створеним об'єктом (моделлю), який повторює найвагоміші сторони реального досліджуваного об'єкта. Завданням математичного моделювання політичних процесів є аналіз широкого класу політичних процесів і зведення їх до порівняно невеликої кількості математичних моделей та формування сукупності сценаріїв імовірного розвитку політичних подій, а також розроблення способів вибору оптимальних політичних рішень. Моделювання політичних процесів 455 Важливими інструментами моделювання політичних процесів є теорії ігор, оптимізації та прийняття рішень. Теорія ігор є математичним описом процесів узгодження інтересів між політичними суб'єктами, способом оптимізації комунікацій між ними для моделювання, прийняття політичних рішень. Політичні сили мають узагальнену назву політичних гравців чи політичних агентів. Завданням теорії ігор є розроблення політичних механізмів і технологій для узгодження інтересів політичних гравців та прийняття оптимальних політичних рішень. Теорія оптимізації формує такі політичні моделі, які забезпечують політика описом механізмів і технологій, досягнення поставлених ним цілей за умови врахування існуючих обмежень. Теорія оптимізації ґрунтується на застосуванні математичного апарату для визначення екстремуму — максимуму чи мінімуму — функцій, які називають цільовими. Одним із напрямів математичного моделювання політичних процесів є знаходження явного виразу для цільової функції, а також її верифікація — перевірка відповідності даному класу політичних процесів. Теорія прийняття політичних рішень ґрунтується на гіпотезі про раціональну поведінку політичного гравця. Сутність цієї гіпотези полягає в тому, що політичний гравець вибирає саме те рішення, яке відповідає максимуму його цільової функції, тобто є виграшним. У сучасних математичних моделях політичних процесів теорія оптимізації та теорія прийняття рішень відіграють підпорядковану роль: вони є своєрідними етапами при використанні теорії ігор як базової моделі. Теорія ігор та її місце в практичній політології Теорія ігор розглядає широке коло питань узгодження інтересів між політичними гравцями, кожен з яких намагається шляхом вибору ефективної стратегії максимізувати власний виграш, тобто отримати певний політичний ресурс. У межах теорії ігор розглядають набір можливих рішень, які відповідають процедурі узгодження інтересів між політичними гравцями (тобто тій чи іншій концепції розв'язання гри). Внаслідок цього теорія ігор є потужним механізмом побудови політичних прогнозів та сценаріїв розвитку подій. 456 Прикладні політичні дослідження Функції теорії ігор полягають в забезпеченні політичного аналітика, політтехнолога механізмами і технологіями узгодження інтересів різних політичних сил; розробленні сценаріїв розвитку політичної ситуації відповідно до конкретної стратегії. Структуру будь-якої гри описують сукупністю стратегій учасників, їх цілями, рівнем інформованості про політичну ситуацію. Ігри можуть бути такими, що повторюються або відбуваються лише один раз; дискретними або неперервними; статичними (з одночасними ходами гравців) і динамічними (враховується послідовність ходів гравців). За співвідношенням цілей учасників ігри поділяють на антагоністичні (ігри двох учасників, коли сума виграшів гравців у кожному фіналі дорівнює нулю) і неантагоністичні (ігри, в яких сума виграшів гравців може відрізнятися від нуля). За інформаційною структурою розрізняють: ігри з досконалою чи недосконалою раціональністю; ігри з повною та неповною інформованістю про різні їх параметри. Для аналізу умови гри зазвичай її представляють в розгорнутій формі (опис послідовності можливих ходів), стратегічній (опис стратегій) або характеристичній (опис значення виграшів кожної коаліції). Апарат теорії ігор поділяють на некооперативну частину (суб'єктом прийняття рішень є індивід) і кооперативну (суб'єктом прийняття рішень є група індивідів, коаліція гравців, які шукають компроміс, об'єднують ресурси). У більшості ігрових моделей гравці обирають свої стратегії діяльності одночасно. Для опису поведінки гравців (політиків), які входять у багатоелементну політичну систему, недостатньо визначити їхні переваги і відповідності раціонального індивідуального вибору кожного з них окремо, а необхідно описати модель їхньої поведінки у взаємодії. Переваги гравців задані цільовими функціями, поданими у числовому виразі. Цільова функція f(y) є функціональною залежністю «виграшу» гравця від обраної ним стратегії у. Гіпотеза раціональної індивідуальної поведінки гравця вимагає, щоб вибором своєї стратегії та своєї дії він макси-мізував значення своєї цільової функції. Для цього він повинен знайти максимум функції f(y), що записують як maxі (у). Моделювання політичних процесів 457 За наявності кількох гравців необхідно враховувати їх взаємний вплив один на одного. Саме за таких умов і виникає гра. За гіпотезою раціональної поведінки кожен гравець прагне вибором своєї стратегії максимізувати власну цільову функцію. Якщо у грі задіяно кілька гравців, індивідуальна раціональна стратегія кожного залежатиме від стратегій, обраних іншими гравцями. Набір таких раціональних стратегій (стратегій, обраних всіма гравцями) називається рішенням, (рівновагою) гри. При моделюванні політичних процесів найчастіше використовуються концепції рішень ігор. Сценарії поведінки гравців, завдяки яким вони вирішують важливі для себе цілі, такі: 1. Максимінна рівновага. Відповідно до принципу мак симального гарантованого результату гарантоване значен ня цільової функції і-го гравця визначається наступним чином: гравець знаходить максимум своєї цільової функ ції (виграшу) за умови, що всі інші гравці обиратимуть такі стратегії (виконуватимуть дії), які є найгіршими для нього (приносять йому мінімальний виграш). Це рішення означає розуміння гравцем того, що внаслідок гри реалізу ється найгірша для нього ситуація, і вибором своєї страте гії він максимізує гарантоване значення цільової функції. Таке рішення обумовлює виграш, менше якого гравець не може отримати в принципі за умови, що його можна вважати «раціональним». При розгляді політичних си туацій наявність достатнього максимального гарантова ного результату забезпечує впевненість політика чи полі тичної сили. Стратегії, які передбачають максимально гарантовані результати для всіх гравців, називають гаранту вальними стратегіями даної гри, вони і відповідають максимінній рівновазі для певної гри. Використання принципу максимального гарантованого результату дає політичному гравцю песимістичну оцінку результату гри, що не завжди доцільно використовувати на практиці. Відповідно до концепції рівноваги суб'єкт вважає, що всі навколо нього — вороги, які свідомо прагнуть зробити йому якнайгірше. Так сприймає навколишній світ людина у грі, в якій вона може розраховувати тільки на максимін-ну рівновагу. 2. Рівновага Неша. Однією із найчастіше використову ваних в політології концепцій рішення гри є рівновага (точка) Неша — сукупність стратегій гравців, за якої об- 458 Прикладні політичні дослідження рана гравцем стратегія обіцяє максимальний виграш, якщо всі інші гравці дотримуватимуться стратегій із цієї сукупності. Таку можливість створює математична теорема, відповідно до якої для будь-якої гри завжди існує хоча б одна рівновага Неша. Ідеться про те, що гравцям, які перебувають у рівновазі Неша, невигідно змінювати свою стратегію за умови, що всі інші гравці також не змінюватимуть своїх стратегій. Використання концепції рівноваги Неша вимагає дотримання гіпотези, за якою гравці не можуть домовитися і піти із цієї точки спільно, тобто рівновага Неша припускає відсутність коаліцій гравців. При рівновазі Неша прийняте гравцем рішення «повертається» до нього, тому, якщо він прийняв не те рішення, до якого спонукала вимога рівноваги Неша, він отримує менше, тобто програє порівняно із рівновагою Неша. Це означає, що рівновага Неша спрямовує на гравця-«відступника» всі його невдалі рішення. Сформульована вона в термінах діяльності самого гравця, який, програвши, може спрямувати свій гнів на себе. Рівновага Неша передбачає усвідомлення, що всі інші гравці — також розумні, добре знають і можуть вираховувати свою вигоду. Вона вимагає, щоб гравець, зрозумівши, як можна досягти такої рівноваги, негайно інформував інших гравців про всі ті стратегії, яких вони повинні дотримуватися, щоб збільшити їхній виграш (перейти до рівноваги Неша). У рівновазі Неша втілена технологія самоорганізації суспільства, яка забезпечує виграш всім. Вона орієнтується на «егоїстичні» критерії гравця, оскільки в політиці всі дбають передусім про свої інтереси. При цьому важлива інформованість політичних сил про наявність рівноваг. Забезпечити їх знаннями про ті виграшні для всіх стратегії покликане математичне моделювання. Завдяки цьому виникає можливість для створення нових форматів політичних комунікацій, узгодження діяльності політичних сил. Оскільки часто для однієї гри існує декілька рівноваг Неша, математичне моделювання допомагає, прогнозуючи сценарій розвитку подій для кожної з них, обрати найвигіднішу для суспільства, політичної сили тощо. Своєрідне використання теореми Неша ілюструє поведінка самураїв у бою. Кожен самурай під впливом здобутої освіти був налаштований на те, щоб під час бою кинутися у найнебезпечніше місце, жертвуючи собою. Інші самураї Моделювання політичних процесів 459 теж прямували в найнебезпечніше місце на полі бою. Внаслідок цього в тому місці опинялося кілька самураїв, і воно переставало бути небезпечним. Отже, прагнучи смерті, вони всі виживали. При цьому їм не потрібні були команди, вони приймали рішення самі. Так відбувалася самоорганізація суспільної діяльності. Отже, алгоритм рівноваги Неша — це алгоритм виживання. 3. Парето-оптимальні ситуації. Множина стратегій гравців вважається. Парето-оптимальною (оптимальною за Парето, Парето-ефективною) за відсутності іншої мно жини стратегій, у якій всі з них виграють не менше, а хоча б один — більше. Ця концепція звертається до альтруї стичних чинників і мотивацій гравця, внаслідок чого він повинен відмовитися від стратегії, яка принесе тільки йому виграш, а інший отримає менше. У теорії ігор математично доводиться, що досить часто рівновага Неша і оптимум за Парето збігаються, а концепція Парето-оптимальності може допомогти обрати із кількох рівноваг Неша ту, що відповідає інтересам суспільства. З погляду гравця, який виграє (не програє) при порушенні оптимуму за Парето, становище не таке вже і погане. Гравець, у якого виграш став меншим, як правило, не він, а інша людина, яка є винною, бо потрібно було думати (працювати), оскільки політична гра — це змагання за максимум влади. Гравець, який програв, вважає, що інші (конкретний інший), вигравши, позбавили його якихось благ, тому вони — «погані». Через це при виборі політичної стратегії він може перейти до застосування максимінної рівноваги. Оптимум за Парето не спроможний узгодити виграш і програш одного і того самого гравця, він розділяє їх, унеможливлює співпереживання, координацію та взаємодопомогу. 4. Рівновага Штакельберга. Суть її полягає в тому, що очікування гравців формуються на основі різних принци пів. Вона виникає у грі, в якій головний гравець ходить першим, а всі інші обирають стратегії, знаючи його хід (ви бір стратегії). При застосуванні її для рішення гри перший гравець орієнтується на індивідуально-оптимальні відповіді партнерів, знаючи їх переваги, а решта поводяться, як у рівновазі Неша: реагують на його хід і на ходи один одного. Рівновага Штакельберга може виникнути, коли один із гравців здійснює свій вибір раніше за інших, знаючи їх цілі; коли один із гравців має політичну силу, яка дає змо- 460 Прикладні політичні дослідження гу здійснити свій хід першим (з використанням цієї концепції може бути змодельована політична ситуація застосування імпічменту). Розв'язанням гри можна вважати будь-який опис того, як повинні поводитися гравці в конкретній ситуації. Ним не обов'язково має бути набір рекомендованих дій для кожного гравця. Наприклад, розв'язанням може бути і набір фіналів гри. Таке рішення можна інтерпретувати як набір ситуацій, раціональних відносно припущень про поведінку гравців. Тобто за раціональної поведінки гравці повинні реалізовувати тільки ситуації, що належать до отриманого набору рішень. У теорії ігор не існує єдиної концепції рішення, придатної для всіх класів ігор і для всіх практично важливих ситуацій, оскільки формальний опис гри є лише загальною моделлю для надзвичайно складних політичних процесів, що відбуваються під час гри. Не можна виключити і можливість ірраціональної поведінки гравців, яка не піддається формалізації. Головне в ній те, що, розглядаючи реальні ситуації, політик, політична сила відповідно до мети моделювання обирають саме ту концепцію, яка найповніше відповідає їх потребам. Способи застосування моделювання у практичній політології Моделювання застосовується для опису конкретних політичних процесів. Одним із прикладів його можна вважати опис процесу лобіювання в ситуації, коли кількість депутатів у коаліції знаходиться близько точки біфуркації, тобто наближена до кількості голосів, що впливає на політико-економічну ситуацію. У Верховній Раді України це звичайна більшість (226 депутатів) або конституційна більшість (300 депутатів). Як відомо, взимку і весною 2007 року у Верховній Раді України виникла проблема навколо фінансового стимулювання переходу депутатів із однієї фракції в іншу, що не раз траплялося і раніше. Наприклад, до 2006 р. кількість таких переходів перевищила кількість депутатів, тобто статистично кожен хоч один раз змінював свою належність до фракції. Навесні 2007 р. значна кількість депутатів вийшла із опозиційних фракцій і вступила у фракції коаліційної більшості, представники якої заявляли, що створення фракції більшості в кількості 300 депутатів — завдання Моделювання політичних процесів 461 кількох місяців. У тодішніх політичних умовах парламентська більшість, маючи 300 депутатів, отримувала такі нові можливості, як долання вето Президента, що давало змогу прийняти будь-який потрібний їй закон, змінити Конституцію України, закріпивши свої переваги на тривалий час. Це створило можливості для перерозподілу на свою користь масштабних сум, на фоні яких виплати депу-татам-перебіжникам — мізер. Однак більшість не врахувала, що така перспектива означала знищення меншості і тих фінансово-економічних ресурсів, які вона контролювала. Тобто більшість, очевидно, не усвідомлювала, що з точки зору опозиції вона розпочала «війну на знищення». Однак опозиція володіла ще значним владним ресурсом. З цієї причини більшість насправді грала в динамічну гру, зображену на рис. 3.1.  Рис. 3.1. Динамічна гра між коаліцією і опозицією Стратегія опозиції «відсутність реакції» є заздалегідь програшною, і тому не аналізується. З точки зору політичної логіки, опозиція має дві можливі стратегії: 1) розпустити парламент з імовірністю q; 2) не розпускати парламент з імовірністю 1 - q. Закономірно, що ймовірність вибору стратегії опозицією залежатиме від дій коаліції, тому що q є умовною імовірністю. З огляду на перспективи опозиції, які планувала більшість, ймовірність розпуску парламенту наближатиметься до одиниці, а кількість депутатів до 300. Із практичного погляду можна обмежитись числом, меншим 300, оскільки після його досягнення ситуація виходить з-під контролю опозиції. За теорією ігор абсолютно зрозуміло, що мета (стратегія) коаліційної більшості — «300 депутатів» — не може бути досягнута за таких умов. Розвиток подій засвідчив, що коаліційна більшість на той час не володіла необхідними аналітичними структурами, які могли б адекватно змо-делювати ситуацію у Верховній Раді, описавши її з використанням моделі динамічної гри (рис. 3.1).  462 Прикладні політичні дослідження Теорія ігор застосовується для розв'язання проблеми політичного вибору, коли певна кількість громадян повинна здійснити спільний вибір. Вона передбачає врахування індивідуальних політичних уподобань виборця з метою їх використання для аналізу політичного вибору, коли індивід із усіх можливих параметрів вибирає для себе один — «найкорисніший». Наприклад, на президентських виборах переможцем може бути лише один учасник гри. Так, під час президентських виборів 2004 р. в Україні склалась ситуація, коли було лише два основних кандидати на пост президента від різних політичних сил. Електо-рат поділився приблизно на рівні частини. Вирішальний голос належав виборцю, який не підтримував фаворитів цієї гри, тобто «медіанному» виборцю. Схематично це зображено на рис. 3.2. Рис. 3.2. Електоральна перевага під час президентських виборів 2004 р. А та В — основні політичні гравці; Сі та Сг — інші політичні сили «міноритарного» характеру; qM — положення «медіанного виборця». Слід враховувати, що медіанний виборець байдужий до специфічних особливостей політичних сил, вимагає виконання обіцянок від обох основних політичних гравців, зосереджений на об'єднавчих характеристиках та обіцянках. Ці особливості разом із звичайними повинна використати політична сила. За голос медіанного виборця змагаються політичні опоненти, застосовуючи різноманітні технології. Цей під- Моделювання політичних процесів 463 хід ґрунтується на «Теоремі про медіанного виборця», якою послуговуються при аналізі «прямої демократії» з відкритими списками. Згідно з цією технологією організації виборів громадянин обирає один варіант із пар альтернатив, порівнюючи їх та визначаючи найкращу пару. Очевидно, що кожна політична сила прагне перемоги. Складається ситуація, коли вони реалізують дві альтернативні політики. Будується політична гра, в якій використовують стандартний математичний апарат теорії ігор. Гра має такі стадії: дві політичні партії некооперативно (нескоординовано) обирають свої політичні платформи; індивіди голосують за ту політичну партію, якій вони надають перевагу; партія-переможниця отримує владу і впроваджує ту політику, яку обіцяла на першій стадії. У такому разі, ґрунтуючись на теоремах теорії ігор, для завоювання голосу медіанного виборця необхідно використовувати технології, які поєднують переваги кожної політичної сили. Наприклад, на дострокових виборах до Верховної Ради 2007 р. було наявне домінування програм кількох політичних сил, відповідно до теореми Довнса: партійні програми, рекламні ролики, гасла та поведінка основних політичних гравців характеризувалися надзвичайною подібністю, оскільки орієнтувалися на один електоральний сегмент. Внаслідок наявності цієї теореми, а також «прохідного бар'єру» в 3% для входження до Верховної Ради «малі» партії змушені обирати політичні платформи, що обирали «великі» партії, але їх «впізнаваність» для електорату була незначною. Обираючи ті гасла, що й партії-лідери, малі партії розчинялися в інформаційному полі передвиборчої кампанії. Для здобуття перемоги політичній силі потрібно створити у «медіанного виборця» враження, що вона є «політично вищою», здатною залучити до спільної діяльності політичних конкурентів. |