Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Запитання. Завдання
Література Анализ в партийной работе: вопросы теории и практика / Григорьев В. А., Кузнецов Е. М„ Кулинченко В. А. и др. — М., 1981. Жарикова Т. А. Контент-анализ — социологический метод. — Препр. — Владивосток, 1990. 390 Прикладні політичні дослідження Как провести социологическое исследование. — М., 1990. Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: 36. наук, праць / Харківський національний ун-т ім. В. Н. Каразіна / В. С Бакіров (відп. ред. редкол.). — X., 2002. Методы сбора информации в социологических исследованиях: В 2 кн. / В. Г. Андреенков, В. Д. Воинова, В. П. Гайдис и др.; Отв. ред. В. Г. Андреенков, О. М. Маслова; АН СССР, Ин-т социологии. — М., 1990. — Кн. 1: Социологический опрос. — 232 с; Кн. 2: Организационно-методические проблемы опроса. Анализ документов. Наблюдение. Эксперимент. Паниотто В. И., Максименко В. С. Количественные методы в социологических исследованиях. — К., 1982. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій / Міжнародний фонд «Відродження». — К„ 1996. Рабочая книга социолога / Редкол.: Г. В. Осипов (отв. ред.). — Изд. 2-е, перераб. и доп. — М., 1983. Рукавишников В. О., Паниотто В. И., Чурилов Н. Н. Опросы населения: метод, опыт. — М., 1984. Скуратівський В. А., Шевченко М. Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К., 1998. Социологические методы изучения образа жизни: Сб. ст. / Отв. ред. И. Т. Левыкин, Э. П. Андреев / АН СССР; Ин-т социол. исслед., Сов. социол. ассоц. — М., 1985. Стукало С. М. Довідник інтерв'юера / Соціологічна служба в Україні С0ЦІС; GALLUP International. — К., 1996. Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки (за матеріалами соціологічних досліджень) / 0. Валевський (упоряд.) / Адміністрація Президента України; Управління внутрішньої політики. — К., 1997. Українське суспільство 1992—2002 (соціологічний моніторинг) / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994—2003 / Н. В. Паніна (ред.) / HAH України; Інститут соціології. — К., 2003. 3.2. Прикладний політичний аналіз Реальна політика завжди є простором конкуренції ідей, програм, дій політичних сил. У цьому суперництві перемагають ті, хто краще знає політичне середовище, сильні і слабкі сторони, плани, особливості політичної поведінки конкурентів, здатний ефективно використати свої переваги на політичному полі, не дати змоги опонентам Прикладний політичний аналіз 391 скористатися недоліками. Такі знання є важливим конкурентним ресурсом у політиці. Прикладний політичний аналіз — одне із найважливіших джерел оволодіння ними. Сутнісні характеристики прикладного політичного аналізу Політичний аналіз полягає у продукуванні цілісного, об'єктивного знання про політичні події, процеси, діяльність, суб'єктів політики, загрози, спричинені зусиллями конкурентів, політичними обставинами, світовими геопо-літичними та іншими процесами. Здійснюється він на теоретико-фундаментальному, прикладному та ціннісному рівнях. Теоретико-фундаментальний політичний аналіз спрямований на пізнання природи, сутності, механізмів політики. Основною його аналітичною одиницею є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене формулювання про природу, зміст, складові політичної проблеми, а результатом — універсальні концептуальні висновки. Займаються ним політологічні центри, наукові установи, не обмежені прагматичними ситуативними інтересами замовників. Прикладний політичний аналіз завжди заглиблений в окреслену замовником проблему, унікальні політичні події, підпорядкований досягненню конкретних цілей. Як правило, він зосереджується на проблемних ситуаціях і процесах, планах, цілях і діях суб'єктів політики, впливі внутрішніх і зовнішніх чинників на політичну ситуацію і політичну діяльність. Головним інструментом аналізу є індуктивне узагальнення — формулювання узагальнених висновків на основі інформації про одиничне. Прикладний політичний аналіз (грец. analysis— розкладання, розчленування) — сукупність методологічних підходів, методик дослідження конкретних політичних подій, ситуацій, вироблення рекомендацій учасникам політичного процесу (клієнтам) щодо прийняття і реалізації політичних рішень. Ціннісний політичний аналіз відбувається на рівні базових цінностей і умов здійснення політики. У прикладному політичному аналізі (аналіз політики) головне — потреби клієнта, без клієнта він нічого не вартий, бо нікому не потрібен. Наслідком його ігнорування є неефективна політика. Прикладний політичний аналіз з'ясовує, оцінює конкретну, здебільшого проблемну полі- 392 Прикладні політичні дослідження тичну ситуацію, чинники, що її обумовлюють, конструює моделі її вирішення відповідно до її особливостей і потреб замовника. В роботі аналітика домінує експертний стиль мислення, а підготовлений документ має рекомендаційний характер. Ця проблематика належить до сфери фахових інтересів незалежних, державних або підпорядкованих певним політичним силам аналітичних структур. Прикладному політичному аналізу притаманні прагматизм, обумовленість конкретною політичною ситуацією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням політичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, інтересів, поведінки суб'єктів політики (політичних гравців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть політичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюванням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень. Прикладний політичний аналіз іноді необґрунтовано ототожнюють із прикладними політичними дослідженнями, хоч вони є різними пізнавальними процедурами. Політичні дослідження починаються за відсутності інформації про політичні події, процеси та їх учасників і полягають у зборі та обробленні політичних даних. А політичний аналіз неможливий без політичної інформації. Результати прикладних політичних досліджень є вхідною інформацією для прикладного політичного аналізу, який повинен завершитися характеристикою проблеми, виробленням рекомендацій (проектів рішень) щодо її подолання. Іноді потреби аналітика ініціюють дослідження певних політичних питань, процесів тощо. Відміності між прикладними політичними дослідженнями і прикладним політичним аналізом полягають не лише у їх місці у системі пізнавальних процедур, а й у використовуваному пізнавальному інструментарії. Основними інструментами прикладних політичних досліджень є опитування, спостереження, контент-аналіз, а прикладного політичного аналізу — порівняння даних, моделювання ситуацій, оцінювання проект-моделей, формулювання висновків, рекомендацій. Предметом прикладного політичного аналізу можуть бути будь-які політичні процеси, події, проблеми, які постають перед суб'єктами політики, результатами — інтелектуальний продукт (рекомендація, порада, прогноз, Прикладний політичний аналіз 393 проект програми тощо), який стосується реалізації політики у близькій чи віддаленій перспективі. У цьому сенсі головне для аналітика — побачити, діагностувати проблему, об'єктивно проінформувати про неї клієнта, запропонувати варіанти рішень, оскільки не побачені або приховані аналітиком проблеми з часом обов'язково використають на свою користь його опоненти. Компонентами прикладного політичного аналізу є: ідентифікація, діагностування, формулювання проблеми; збір, опис, дослідження політичних фактів; аналіз і прогнозування розвитку політичних процесів, ситуацій; вироблення рекомендацій для ухвалення політичних рішень. Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політика (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на політичну практику, а безпосередні результати його старань виконують перетворювальну функцію, на підставі чого прикладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво соціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення. Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використовує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблення практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти. У політичній практиці прикладний політичний аналіз здійснюється постійно, оскільки весь час змінюються політичне середовище, до все нових дій вдаються суб'єкти політики. Залежно від зорієнтованості на проблему виокремлюють:
394 Прикладні політичні дослідження туальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо. У прикладному політичному аналізі особливу роль відіграє фактор часу, тому недостатньо досконалий аналітичний матеріал, поданий до прийняття рішення, значно цінніший, ніж найдосконаліший, поданий після прийняття його. За часовим виміром розрізняють:
Для постійного відстеження змін у політичному середовищі використовують політичний моніторинг — систему спостережень за політичними процесами, діяльністю суб'єктів політики. Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зважаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, політичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різних причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення політичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єктом політики. Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовника, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачити різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення партії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це означає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замовник, його політичних цілей та інтересів. У таких ситуаціях неабияке значення мають інтелектуальна, етична стійкість аналітика, який, виконуючи свої зобов'язання Прикладний політичний аналіз 395 перед клієнтом, не повинен порушувати норм фахової етики, іти всупереч логіці подій і фактів, підганяючи свої висновки лише під кон'юнктурні інтереси. Будь-яка суспільно-політична ситуація є складним сплетінням соціально-економічних, політичних, духовних, морально-психологічних чинників у їх актуальному та історичному бутті, для пізнання яких використовують методологію, інструментарій, надбання різних наук, що надає політичному аналізу міждисциплінарного характеру. Від аналітика це вимагає поєднання різноманітних підходів і технік, методологічно вивіреного, коректного трактування отриманих результатів. Методологічні підходи і методи прикладного політичного аналізу Ефективність прикладного політичного аналізу залежить від правильності ідентифікування політичної проблеми, формулювання його мети, вибору методів дослідження, використання при цьому достовірних фактів. У пізнанні політичної реальності політичний аналіз ґрунтується на основних філософських принципах (принцип взаємозв'язку політичних явищ, принцип розвитку — історизму — політичних явищ), законах діалектики (закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення). Використовує він загальні методи наукового пізнання: методи емпіричного (спостереження, вимірювання, порівняння, експеримент); методи теоретичного (абстрагування, аналіз і синтез, індукція, дедукція, аналогія, сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного, гіпотетико-дедуктивний, системний та ін.) рівнів дослідження. Методологія політичного аналізу поєднує елементи політичної науки, соціології, філософії, економіки, соціальної психології, психолінгвістики, теорії комунікацій, та ін. Політичний аналіз абсолютно позбавлений методологічної заангажованості, а тому використовує всі доступні методи задля досягнення необхідного результату. Умотивований вибір методів, доцільне поєднання методик дослідження є важливою передумовою отримання достовірної інформації, об'єктивності аналітичних висновків, вивіреності прогностичних моделей, ефективності ре- 396 Прикладні політичні дослідження комендацій. Залежить це не лише від мети, завдань, об'єкта аналізу, а й від світогляду, компетентності, досвіду аналітика, використовуваних ним методологічних підходів. Найпродуктивнішими серед них вважають інституційний, біхевіористський, структурно-функціональний, системний, синергетичний, історичний, статистичний, теорію раціонального вибору, дискурсний, позиційний, діяльніс-ний, міждисциплінарний. Інституційний підхід у політичному аналізі. Інституціоналізм в аналізі політичного життя зосереджується на пізнанні закономірностей, особливостей форм функціонування політичних інститутів і їх впливу на політичні процеси, події. Предметом уваги його представників є конституційні документи, реалізація їх положень на практиці, структурні елементи політичних явищ, процесів. Головне за інституційного підходу — розчленування політичної системи на інститути, аналіз особливостей кожного з них і форм їх взаємодії. У процесі аналізу інсти-туціоналісти здебільшого використовують історико-ком-паративістський метод (вивчення минулого для пояснення сьогодення), формально-легальний (дослідження публічного права, документів, змісту і результатів діяльності урядових оранізацій) та описово-індуктивний (опис подій, діяльності політичних інститутів, індивідуальних політичних гравців). Перевагами інституційного підходу є конкретність досліджуваних політичних інститутів. Основні недоліки — обмеженість предмета аналізу; недостатня увага дослідника до політичної поведінки і її неполітич-них (соціально-психологічних, морально-етичних, етнічних, релігійних та ін.) основ; надмірна зосередженість на вивченні політичних інститутів за недостатньої уваги до неформальних аспектів їх функціонування, ролі їх керівників, лідерів, політичних угруповань у їх структурі, описовість. Напрямами сучасного інституціоналізму є конституційні дослідження (аналіз діяльності конституційних інститутів), аналіз державного управління (дослідження структури, функцій, ефективності діяльності державних структур управління) і неоінституціоналізм (дослідження чинників, що визначають політичне буття, результати діяльності політичних інститутів у політичному процесі). Біхевіористський підхід у політичному аналізі. Біхевіоризм ґрунтується на дослідженні поведінки на індивідуальному і соціальному (групи, спільноти) рівнях у різних політичних ситуаціях (масові акції, голосування) та політичної Прикладний політичний аналіз 397 діяльності лідерів, груп інтересів тощо. Його представників цікавлять причини, передусім психологічні, політичної поведінки, переживання людей у різних політичних ситуаціях. Найчастіше біхевіористи послуговуються методами спостереження, анкетних опитувань, інтерв'ю, лабораторних експериментів, емпіричної перевірки висновків. Однак за такого підходу часто ігноруються історико-культурні, інституційні та інші чинники. Структурно-функціональний підхід у політичному аналізі. Політична наука запозичила його у соціології. Суть його полягає у виокремленні конкретної політичної структури, яка цікавить дослідника, вивченні її загальних параметрів і функцій, що виконують її елементи. Завдяки використанню структурно-функціонального аналізу вдається подолати основну ваду біхевіористського підходу, яка полягає в недостатньому баченні політики як системної цілісності. |