Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

• Название: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
• Анкор: Прикладна політологія. Бойко О. Д.doc
• Дата: 27.12.2017
• Размер: 3.21 Mb.
• Имя файла: Прикладна політологія. Бойко О. Д.doc
• Тип: Навчальний посібник; #13258
• страница: 28 из 39

Несвідомий (напівсвідомий) захист від політичного маніпулювання. Він ґрунтується на використанні захисних механізмів психіки, тобто механізмів, що забезпечують усу­нення або мінімізацію негативних переживань, які травму­ють особу, стабільність її самооцінки, образу свого Я.

Психологічний захист виявляється у бажанні та діях людини зберігати звичну думку про себе, заперечуючи, ігно­руючи або спотворюючи шкідливу. Загрозливу, несприят­ливу інформацію, яка руйнує усталену картину світу, звич­ні, комфортні, традиційні уявлення про себе та інших.

Захисні механізми психіки діють непомітно на рівні підсвідомості, тому людина не усвідомлює причин, моти­вів, цілей, факту своєї захисної поведінки щодо певного явища або об'єкту. Крім того, вони завжди спотворюють, фальсифікують або підмінюють реальність. Основними захисними механізмами психіки є:

1. 
   заперечення — несвідома відмова від негативної для самооцінювання інформації;
   
2. 
   витіснення — усунення негативної інформації зі свідо­мості та дії з метою збереження позитивної думки про себе;
   
3. 
   раціоналізація — вербалізація на перший погляд логічних думок і висновків для хибного пояснення, виправ­дання своїх невдач; знаходження помилкових, але прий­нятних для особи пояснень, які б виправдовували її вчинки;
   
4. 
   інтелектуалізація — неусвідомлюваний контроль над емоціями та імпульсами, який здійснює особа за допо­могою міркувань, побудови гіпотез і теорій, покликаних пояснити свої невдачі об'єктивними обставинами, а не суб'єктивними факторами (особистою нездатністю, не­спроможністю на адекватну дію);
   
5. 
   сублімація — трансформація одного виду психічної енергії в інший (витіснена в несвідоме енергія нереалізованої потреби переводиться в інший канал: сексуальний потяг — у творчість; агресія — в політичну активність та ін.);
   
6. 
   трансфер (лат. transfero — переношу, переміщую) (консервація) — підкреслене дотримання правил гри, засвоєної ролі (незмінний шаблон поведінки), незважаючи на зміну ситуації;
   
7. 
   регресія — повернення до менш складних, структур­но впорядкованих і розчленованих способів реагування, до характерних типів поведінки у дитинстві;
   
8. 
   проекція — несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, здебільшо-
   

Політичне маніпулювання 349

го негативних. Вона породжена неусвідомленим прагнен­ням зберегти свій статус порівняно з іншими;

9) дентифікація — несвідоме ототожнення себе з ін­
шим об'єктом, встановлення з ним емоційного зв'язку,
приписування собі властивостей і рис інших людей (авто­
ритетних осіб), їх ідей та соціальних норм. Дає змогу пере­
бороти почуття власної неповноцінності, набути впевнено­
сті в собі. Проявляється у наслідуванні зовнішнього вигля­
ду, манери поведінки тощо;

10. 
    розщеплення — неадекватний розподіл позитивно­го і негативного в оцінюванні себе та інших, внутрішнього світу і зовнішньої ситуації. Симптомами його є різка зміна « + » і «-» оцінок себе та інших, нереалістичність і нечіт­кість оцінок. Будучи протилежними за змістом, часто вони існують паралельно («З одного боку, звичайно..., а з іншого боку, поза сумнівом...»);
    
11. 
    ідеалізація — перебільшення сили і престижу іншої людини, завищена самооцінка. Протилежним їй є знецінення — заниження цілей, досягнень інших людей, власних невдач з метою уникнення неприємних пережи­вань;
    
12. 
    інтроекція — некритичне засвоєння чужих переко­нань і настанов;
    
13. 
    фанатизм — доведена до крайнощів відданість пев­ній ідеї, теорії, людині, соціальній групі у поєднанні з нетерпимістю до інших поглядів і їх виразників;
    
14. 
    зсув (каналізація) — розрядження емоції (зазвичай емоції гніву) на об'єкти, тварин або людей, що сприйма­ються індивідом як менш небезпечні, ніж ті, що дійсно викликають гнів;
    
15. 
    заміщення — зняття людиною внутрішнього на­пруження від нереалізованої дії, спрямованої на недосяж­ний об'єкт, шляхом переадресування його в доступну ситуацію;
    
16. 
    виключення — послаблення внутрішнього конфлік­ту шляхом переживання. Наприклад, читаючи або дивля­чись художній твір, людина переживає разом з його геро­ями, і на цьому тлі її проблеми стають менш значущими;
    
17. 
    ізоляція — розрив емоційних зв'язків з іншими людьми, припинення співпереживання.
    

Кожен механізм передбачає несвідомий захист людини від внутрішнього і зовнішнього напруження, виконує роль швидкої психологічної самодопомоги в період маніпуля-тивної агресії.

На міжособистісному рівні психологічний захист від маніпулювання спрямований на підтримання позитивного

350 Прикладні політичні технології

образу Я суб'єкта, а на міжгруповому він сприяє збережен­ню позитивного групового Ми-образу. Ефект націленого на групу політичного маніпулювання може стосуватися зов­нішніх (ліквідація групи, дискримінація членства у ній, дискредитація результатів групової діяльності тощо) і вну­трішніх (розпад, конфлікти, некерованість діяльності тощо) аспектів її буття.

Мета групового психологічного захисту полягає у лік­відації загрози соціальній ідентичності індивіда шляхом збереження існування групи як цілісного і самостійного суб'єкта міжгрупової взаємодії. Цілісність групи має топологічний (грец. topos — місце і logos — поняття, думка, розум) (наявність, збереження меж, що відокрем­люють її від зовнішнього середовища), структурний (наявність і стійкість структури — комунікативної, ста-тусної, владної, функціонально-рольової, взаємопов'яза-ність структурних елементів), процесуальний, або дина­мічний (сукупність чинників, які забезпечують функціо­нування групи), виміри.

Основними стратегіями в реагуванні групи на загрозу порушення групової цілісності є організаційно-діяльнісна, що полягає у зміні функціональної та операційно-техніч­ної складових групової діяльності: перерозподілі функціо­нально-рольових взаємин між членами групи, збільшенні або зменшенні чисельності, яка забезпечує зміну типу та характеру взаємодії групи із середовищем і предметом спільної діяльності, а також стратегія когнітивно-афектного переструктурування ситуації, яка не торка­ється об'єктивних характеристик, але змінює перцептивні (інформаційні) і мотиваційно-смислові аспекти спільної діяльності (груповий міф, табуювання окремих сфер гру­пового життя, інформаційна ізоляція, ритуалізація вну­трігрупової поведінки тощо).

Стратегії психологічного захисту реалізовують завдяки ! використанню групових захисних механізмів, покликаних стабілізувати ситуацію у групі. Ключовими серед них є:

• 
  групове табу (заборона обговорення «небезпечних» тем внутрігрупового життя);
  
• 
  створення ілюзії невразливості (використання при­вілейованого становища для створення неадекватних уяв­лень про ступінь власної могутності);
  
• 
  однодумність (унеможливлення альтернативних ду­мок, стимулювання одностайності, надання їй більшої цін­ності, ніж реалістичним оцінкам можливих варіантів дій); ;
  

\

Політичне маніпулювання 351

• 
  колективна раціоналізація (обґрунтування пра­вильності й правомірності своїх неадекватних і безвідпові­дальних дій);
  
• 
  груповий ритуал (порядок обрядових дій у певній сфері колективної людської діяльності);
  
• 
  міжгрупове порівняння на користь своєї групи (ак­центування суто на перевагах власної діяльності, уникнен­ня критичної самооцінки й висвітлення лише негативних сторін діяльності представників інших груп);
  
• 
  самоізоляція групи (замкненість від зовнішнього оточення, державного або суспільного впливу з метою збе­реження заборонених або засуджуваних суспільством пра­вил внутрішньої діяльності);
  
• 
  груповий міф (орієнтація партії, етичної групи, гро­мадського об'єднання на символічне пізнання дійсності з метою упорядкування хаотичної суспільної чи політичної реальності);
  
• 
  інгруповий фаворитизм (міжгрупове порівняння на користь своєї групи);
  
• 
  тиск на інакомислячих (здійснення цілеспрямова­ного впливу на незгодних з орієнтаціями чи ідеологічними установами певної групи із використанням залякування, шантажу, маніпулювання свідомістю і т. ін.);
  
• 
  самоцензура (придушення за допомогою групового мислення власних сумнівів);
  
• 
  формування образу «чужої» групи, чітка регламен­тація правил сприйняття «чужих»;
  
• 
  фіксування внутрігрупової статусної ієрархії;
  
• 
  формалізація внутрігрупової комунікації;
  
• 
  пояснення групових невдач і негараздів за допомо­гою зовнішніх чинників.
  

Ефективність групового психологічного захисту зале­жить від рівня згуртованості колективу; якості керування; процедури пошуку й оцінювання альтернатив; наявності звичних, усталених і чітких соціальних норм поведінки.

Захисні механізми психіки не завжди діють однознач­но. В одному разі вони несвідомо спотворюють, підміню­ють або фальсифікують реальність, деформують світоба­чення, консервують застарілі структури та зв'язки, блоку­ють розвиток думки, в іншому — допомагають людині швидше адаптуватися до складної реальності, не піддати­ся маніпулятивному тиску, забезпечують стабільність, Цілісність, життєздатність групи.

Свідомий захист від політичного маніпулювання. Пер­шим етапом свідомого захисту від маніпуляції є її ви-
352 Прикладні політичні технології

явлення і розпізнання. Головною ознакою того, що люди­ною маніпулюють, є відчування нею незручності, вну­трішньої боротьби: їй не хочеться, але доводиться щось робити, говорити, щоб не виглядати погано. Однак ви- ; явлення та розпізнання маніпулятивного акту не може обмежитися аналізом власних відчуттів. Для цього також необхідні ретельне відстежування змін ситуації, спричи-^ нених маніпулятивними діями, аналіз маніпулятивних механізмів.

На думку фахівців, основними симптомами та індика­торами потенційного маніпулювання є:

1. Зміни у ситуаціях взаємодії:

• 
  порушення правил етики;
  
• 
  дисбаланс у розподілі відповідальності за ухвалені рішення та дії (відповідальність покладається на адресата маніпулювання);
  
• 
  неспівмірне співвідношення «виграш — плата» (отриманий результат не відповідає затраченим зусиллям — «плата» адресата маніпулювання перевищує виграш);
  
• 
  наявність примусу (силового тиску);
  
• 
  незвичність ситуації взаємодії;
  
• 
  швидкий темп обговорення важливих проблем;
  
• 
  дефіцит часу, відведеного на ухвалення рішення;
  
• 
  обмеження кола обговорюваних ідей, незмінні фор­мулювання, регулярне повернення до однієї теми;
  
• 
  роздратування опонента;
  
• 
  невідповідність слів і поведінки партнера (зміст слів не відповідає міміці, упевнені слова контрастують з суєтними рухами рук тощо);
  
• 
  активізація стереотипів (зарахування об'єкта мані­пулювання до певної категорії людей, актуалізація його рольових функцій, звернення до звичок, сталих ритуалів).
  

Якщо під час виборів політик, який уперше приїхав на зустріч з виборцями, легко жонглює цифрами і фактами, намагаючись продемонструвати свою поінформованість; намагається з'ясовувати їх настрої, ідеали та використо­вує це; підлещується, намагаючись завищити значущість слів, дій виборців; драматизує ситуацію, провокує став? тривожності, а потім використовує його; часто посилаєте*⁷ ся на третіх осіб, багато жартує, нав'язує свої послуги, обіцяє «золоті гори» після виборів; відповідає на запитай* ня запитанням («А що ви самі про це думаєте?», «А як би^! ви вчинили?»); використовує несподівані запитання, щоб¹ вигідно для себе змінити хід бесіди, можна зробити висно­вок, що в такому разі він намагається маніпулювати інди*

Політичне маніпулювання 353

відуальною, груповою, масовою свідомістю у власних полі­тичних цілях.

2 Зміни у поведінці адресата маніпулятивної дії, які свідчать про наявність психологічного тиску/впливу. Про­явами такої поведінки можуть бути: невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних автоматиз­мів у поведінці; виникнення почуття провини, небезпеки; регресія до інфантильних реакцій (плач, агресія, туга, від­чуття самоти тощо), несподівані зміни фонових станів (напруга, агресія, метушливість та ін.), що виникають переважно як реакції на маніпулятивні дії, які нерідко неусвідомлено відчуває їх адресат.

На етапі виявлення і розпізнання маніпулювання важливим є моніторинг емоцій, тобто спостереження за ними в динаміці. Це дає змогу виявити ознаки маніпулю­вання на його початку. Найпоширеніші серед них:

а) дисбаланс — суперечність, амбівалентність емоцій
(наприклад, поєднання гордості та образи, радості й недо­
віри, розчулення і тривоги). Це можливо внаслідок вико­
ристання фраз, що містять внутрішню суперечність, спо­
нукають адресата віддати перевагу одному із варіантів.
При цьому він не може зрозуміти суть таких фраз («універ­
сальних поскубувань», за термінологією О. Сидоренка) чи
вони є компліментом чи докором йому. Поширеними варі­
антами таких «поскубувань» є: «Ти що, розбагатів (збід­
нів)? », «Ви людина без комплексів...», «Я знаю, що ти спо­
кійно ставишся до певних порушень...», «Ти єдиний, хто
не звертає уваги на критику...» тощо;

б) дивність емоцій (спалах люті під час обговорення
несуттєвих подробиць плану дій; несвідомий страх за спо­
кійного обговорення другорядних деталей кадрового
питання тощо). Така поведінка (реакція) зумовлюється
тим, що протилежній стороні вдалося непомітно для адре­
сата торкнутися найважливіших, найболючіших струн
його душі;

в) повторюваність емоцій (систематичне виникнення
одних і тих самих емоцій при зустрічі з певною людиною,
відчуття провини, професійної некомпетентності, прини­
ження, протесту тощо). Це є свідченням постійного вико­
ристання суб'єктом маніпулятивної дії одних і тих самих
прийомів, які породжують відповідний ефект;

г) різкий сплеск емоцій, який з огляду на об'єктивні
обставини здається невиправданим. Його причина має
бути проаналізована в першу чергу, однак парадокс поля­
гає в тому, що при виникненні інтенсивної реакції ми забу-

354 Прикладні політичні технології

ваємо про моніторинг/оцінку і прогнозування ситуації замість того, щоб використати власну емоцію як важливий інформаційний сигнал, людина опиняється під владою емоцій.

Отже, ключовим моментом організації свідомого захи­сту від маніпулювання є її виявлення і розпізнання. Як правило, про використання маніпулятивних технологій свідчать зміни у ситуаціях взаємодії (наявність примусу, силового тиску; прискорений темп обговорення важливих проблем; дефіцит часу, відпущеного на ухвалення рішен­ня; обмеження переліку обговорюваних ідей, незмінні формулювання, регулярне повернення до однієї теми; нестандартна поведінка опонента тощо), а також зміни у поведінці адресата маніпулятивної дії (невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних авто­матизмів у поведінці; виникнення почуття провини, небез­пеки; емоційний дисбаланс; дивність, повторюваність, різкі сплески емоцій тощо).

Свідомий захист від політичного маніпулювання може бути пасивним, активним і комплексним.

Пасивний захист від політичного маніпулювання. Йо­го, як правило, застосовують, коли людина не знає, як вчи­нити, або коли вона не хоче псувати стосунки із суб'єктом маніпулятивної дії. Суть пасивного захисту полягає в зат­риманні власних спонтанних реакцій на маніпулятивні дії, а його способи покликані збити їх темп, дати адресато­ві час для аналізу ситуації. Часто це примушує суб'єкта маніпуляції розкрити свої задуми або відмовитися від них. Як свідчить практика, здебільшого маніпулятор, побачив­ши пасивний захист, припиняє свої спроби.

Найефективнішими формами пасивного захисту від політичного маніпулювання є (за В. Шейновим та В. Пан-кратовим):

• 
  нереагування на слова маніпулятора («не почув», «не звернув уваги», «не помітив» тощо);
  
• 
  тактовне, стримане і несподіване для маніпулятора мовчання;
  
• 
  гра в «тупуватість» («не зрозумів», «не второпав», «не збагнув» тощо);
  
• 
  формалізація спілкування, тобто зведення його до формальних процедур (використання тільки стандартних фраз; посилання на керівництво та на порядки в організа­ції; тривале заповнення паперів, примушування співбесід­ника розписуватися у кожному з них; вручення візитівки і демонстрування закінчення розмови);
  

Політичне маніпулювання 355

• 
  цілковите або часткове ігнорування слів маніпуля­тора;
  
• 
  взяття інформації до уваги і зволікання з ухвален­ням рішення, відмова від ухвалення рішення «тут-і-зараз»;
  

формальна згода з пропозиціями маніпулятора, супроводжувана відмовкою зробити лише залежне від себе;

• 
  повторення прохання маніпулятора, але вже з питальною інтонацією тощо;
  
• 
  скорочення часу взаємодії (перенесення розмови на інший час); встановлення «графіка» взаємодії; запобіган­ня особистій взаємодії (унеможливлення зустрічей з мані­пулятором); заміна особистого контакту листуванням, в т. ч. по Інтернету тощо.
  

Психолог О. Сидоренко описує ще два додаткові спосо­би пасивного захисту від маніпулятивного впливу:

а) ухилення від контакту дає змогу уникнути небажа­
них переживань, виконання небажаних функцій. Суть
його полягає в уникненні деяких місць, зустрічей з певни­
ми людьми, потрапляння в ситуації, які породжують неба­
жані відчуття і реакції. Якщо зустріч неминуча або вже
відбувається, можливі тайм-аути і скорочення часу взає­
модії, запобігання їй.

Тайм-аут передбачає відвернення уваги на побутову подробицю; вихід із простору взаємодії, скориставшись нагодою; філософський вихід із ситуації (риторичні запи­тання, узагальнені вислови на зразок: «Усі ми суб'єктивно мислимо...»); спроби відбутися жартами, перевести увагу на другорядне;

б) відмова від контакту (категорична ізоляція від впли­
ву маніпулятора) має такі різновиди: відмова-побоювання
(«Боюся, що це неможливо», «Є велика небезпека, що я не
зможу прийняти цих пропозицій», «Мене лякає необхід­
ність відмовити вам»), відмова-жалкування («Мені шкода,
але я не зможу цього зробити», «Жалкую, але не зможу
погодитися з цим», «Мені дуже не хочеться вас засмучува­
ти, але моя відповідь буде негативною»), відмова-вимуше-
ність («Я змушений відмовитися від цієї пропозиції», «На
жаль, інші мої зобов'язання потребують відмови»).

Уміле використання форм пасивного захисту позбав­ляє суб'єкта маніпулятивних дій переваг, не дає йому змоги грати на випередження, коли маніпулятивна дія реалізується раніше від психологічного захисту; збиває його із запланованих темпу і ритму; дає змогу об'єкту

356 Прикладні політичні технології

маніпуляцій виграти час для адекватного аналізу ситуації, прийняття оптимальних рішень.

Політик, політична сила, які обрали тактику пасивно­го захисту, повинні мати належне самовладання, необхід­не передусім для утримання від спонтанних дій, на які роз­раховує маніпулятор. Адже за пасивного захисту важливо виявляти витримку, не поспішати з рішенням.

Захисну систему від маніпулятивних дій утворюють такі прийоми:

1. 
   Розглядання. Відомо, що негативна інформація най­більше впливає через органи слуху, тому в напружених, стресових ситуаціях необхідно фіксувати увагу не на слу­хових, а на зорових відчуттях. Для цього слід постаратися розгледіти обличчя опонента якомога детальніше, вдаючи, що є намір потім намалювати з пам'яті його портрет; під час мовчазного й уважного розглядання співбесідника, який «закипає», не варто демонструвати у ставленні до нього ознаки неприязні, іронії, намагатися побачити під час умисних пауз якомога більше деталей обстановки нав­коло опонента. Внаслідок правильного розглядання неспо­діване мовчання неодмінно ослабить енергію маніпулятив-ної дії супротивника, а свідомо збережений спокій укаже на наявність у суб'єкта розглядання сили духу і життєвої мудрості.
   
2. 
   Набуття позиції спостерігача. Така позиція передба­чає оцінювання ситуації ніби згори або збоку. При цьому ефективні такі параметри візуалізації, як відстань (можна в думках зменшити зріст людини, яка викликає гнів, поба­чити її карликом, навіть ліліпутом); яскравість (за допо­могою уяви можна змінити колір зовнішності співбесідни­ка, наприклад, барвисту зовнішність уявити чорно-білою); глибина (можна замінити тривимірну картину на плоску, двомірну). Ефективним є прийом «стати вище» — підняти­ся над опонентом, виявити співчуття до нього, розуміння того, що його агресія, можливо, є результатом слабкості й недосконалості. Таке доброзичливе, позитивне ставлення до ініціатора маніпуляції істотно знижує емоційне напру­ження, нейтралізує його агресивність.
   
3. 
   Мистецтво тримати паузу. При спілкуванні з мані­пулятором важливо не поспішати з відповіддю і якомога довше тримати паузу. Це дасть змогу швидше заспокоїти­ся, краще зосередитися, знайти гідну і мудру відповідь. Отримавши пропозицію від особи, яка намагається скори­статися можливостями маніпуляції, доцільно взяти паузу
   

Політичне маніпулювання 357

і подумки відповісти собі: «Чи потрібне мені САМЕ ЦЕ?», «Чи потрібне мені це САМЕ ТЕПЕР?», «Чи потрібне мені саме це ТАКОЮ ЦІНОЮ?», «Чи потрібне це САМЕ МЕНІ?». Під час паузи не слід намагатися помститися партнерові, посягнути на його гідність. Пауза спонукає і суперника до урівноваженішої позиції, відмови від наміру маніпулювати вами.

Пасивний захист ефективніший тоді, коли установка на боротьбу змінюється установкою на співпрацю. Найкра­щим способом захисту є перехід до взаємного ненападу.

Загалом, виявивши і розпізнавши факт маніпулювання, не маючи бажання, усвідомлюючи недоцільність загострен­ня конфлікту, будучи невпевненим у власних силах, доціль­но обрати пасивний захист, мета якого полягає в уповіль­ненні взаємодії (блокуванні власних спонтанних реакцій на дії маніпулятора, збиванні темпу маніпулятивної дії). Основними формами такого захисту є повне або часткове ігнорування слів маніпулятора; ухиляння (відмова) від кон­такту з ним; тактовне, стримане і несподіване для нього мов­чання; формалізація спілкування; відкладання питання про прийняття остаточного рішення на пізніше тощо.