Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Політичний імідж як чинник позиціювання суб'єкта політики 293 6. Нейтралізація опонента. З цією метою використовують такі прийоми:
294 Прикладні політичні технології Отже, завдяки іміджевим технологіям образ політика свідомо збагачується характеристиками, потрібними для посилення його значущості. Загалом діяльність щодо формування і підтримання іміджу політика є позитивним явищем, оскільки вона наближує його до свого елек-торату, змушує враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок. Запитання. Завдання
Література Бандурович 0., Стегний А., Чурилов Н. Образ лидера: представления и предпочтения жителей Украины // Социологические исследования. — 2003. — № 3. Вознесенська О. Формування іміджу Президента України засобами документальної фотографії // Наукові студії з політичної психології. — К., 1996. — Вип. 2. Зливков В. Виборча кампанія «Президент-2004». Тенденції конструювання іміджу вірогідного переможця // Соціальна психологія. — 2004. — № 1 (3). Имидж лидера. Политическое консультирование: Психологичесое пособие для политиков /Отв. ред. Е. В. Егорова-Іантман, И. Минтусов. — 2-е изд. — М., 2002. Нарижный Д. Ю., Сурмин Ю. П. Проблемы имиджей кандидатов в президенты Украины // Гуманитарный журнал. — 1999. — № 2. Почепцов Г. Г. Профессия: имиджмейкер. — 2-е изд., испр. и доп. — К., 1998. Фаер С. Приемы стратегии и тактики предвыборной борьбы. — СПб., 1998. Політичне маніпулювання 295 2.6. Політичне маніпулювання Політичне маніпулювання пов'язане зі здійсненням комунікативного впливу (системи комунікативних впливів), які актуалізують в об'єкта впливу певні мотиваційні стани (відчуття, стереотипи), що спонукають його до поведінки бажаної, вигідної для суб'єкта впливу. За будь-яких умов воно передбачає певні приховані психологічні дії, ставлення до об'єктів маніпулювання як до засобів досягнення власних цілей; прагнення отримати однобічну вигоду на основі використання психологічної сили, гри на слабкостях (психологічній уразливості), мотиваційного привнесення (формування штучних потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулятив-ної дії). Політичне маніпулювання як вид психологічного впливу Ключовими елементами політичного маніпулювання є прихованість дії; цілеспрямований вплив на масову аудиторію; бажання маніпулятора спрямувати суспільні настрої та поведінку у потрібне русло, що дає підставу для його комплексного визначення. Політичне маніпулювання (франц. manipulation, від лат. manipu-lus— жменя) — комплекс психологічних дій, спрямованих на приховане коригування масової свідомості з метою стимулювання суспільної активності yjnoTpi6HOMyманіпуляторові напрямі в боротьбі за політичну владу, її захоплення, використання, утримання. Процес маніпулювання має такі послідовні фази:
296 Прикладні політичні технології Політичні маніпуляції здійснюють на міжособовому, внутрігруповому, міжгруновому, масовому рівнях. На міжособовому і внутрігруповому рівнях використовують маніпулятивні прийоми, на міжгруповому і масовому — маніпулятивні технології. На кожному рівні застосування політичне маніпулювання має характерні особливості. На рівні людини (особистості) йому притаманні чітке адресування маніпулятивної дії, відносна легкість привернення і переведення уваги, врахування особливостей темпераменту і характеру. Політичне маніпулювання, спрямоване на групу (колектив), як правило, впливає й на певний соціальний елемент, в основі якого лежать професійні, вікові, етнічні та інші ознаки; воно має передбачати подолання зосередження уваги людей на вузькогрупових інтересах, дію механізму емоційного зараження. На масовому рівні маніпулятивні дії втрачають чітку адресність, ґрунтуються передусім на врахуванні особливостей менталітету, використанні най-узагальненіших прийомів психологічної дії, експлуатації притаманних поведінці людини у масі зростаючої емоційності, особистої безвідповідальності, могутньої дії механізмів емоційного зараження. Цікаві думки щодо специфіки і наслідків впливу політичної маніпуляції на широкі верстви населення висловив І. Шумпетер. Він, зокрема, застерігав, що як тільки звичайний громадянин порушує політичні питання, він опускається на нижчий рівень розумової діяльності, його мислення стає асоціативним, афективним, у ньому домінують нераціональні або ірраціональні імпульси. Слабкість логічного елементу в політиці, відсутність раціональної критики відкривають широкі можливості для груп, що переслідують корисливі інтереси, тобто для здійснення політичних маніпуляцій. Тому в аналізі політики доводиться мати справу не зі справжньою, а зі сфабрикованою волею, яка фігурує як продукт, а не рушійна сила політичного процесу. Отже, суть політичного маніпулювання полягає у створенні психологічних важелів впливу у процесі боротьби за владу, завдяки яким здійснюють приховане коригування масової свідомості, вживляють у неї штучні стимули (мотивації дії), спрямовують суспільні настрої та громадську активність у потрібному для маніпулятора напрямі. Його об'єктом можуть бути окремий громадянин, група (організація) й суспільство загалом. Політичне маніпулювання, як правило, має свідомий характер дії, ретельно Політичне маніпулювання 297 сплановане, організоване, запрограмоване на конкретний результат (завоювання влади, управління, утримання влади), на відміну від міжособового маніпулювання, яке може бути свідомим і несвідомим. Принципи політичного маніпулювання Політичне маніпулювання, використовуючи різноманітні методики і стратегії впливу, підпорядковується таким фундаментальним психологічним принципам: 1. Принцип послідовності. Як свідчить історичний дос від, більшість людей різних епох, вірувань і культур праг нуть бути послідовними у своїх словах, думках і справах, оскільки послідовність поведінки високо цінується гро мадськістю, а зрозумілі і прогнозовані дії індивіда сприя ють суспільній стабільності. Послідовна людина, потра пляючи в стандартну ситуацію, завжди могла діяти за шаблоном, стереотипно (так, як всі), не аналізуючи потоку інформації. Підсвідоме прагнення до послідовності є фор мою захисту мозку від перевантажень, а також благодат ним ґрунтом для політичного маніпулювання, адже послі довність як форма поведінки ґрунтується на стереотипній дії, що виключає критичний аналіз та осмислення ін формації. Ключовим чинником, який стимулює послідовність поведінки, є зобов'язання. Найефективнішими є письмові та публічні зобов'язання. За спостереженнями психологів, навіть помилкові рішення про ухвалення зобов'язань мають тенденцію до «самозбереження», оскільки вони можуть створювати своєрідні власні точки опори. Так, виборці, які публічно засвідчили навіть у вузькому колі свої політичні симпатії до партії N і проголосували за неї на виборах, майже непомітно для себе взяли певні зобов'язання. Навіть розчарувавшись у політичній силі, до якої ставилися з симпатією, вони часто придумують нові причини і виправдання правильності власного вибору, щоб переконати себе в необхідності виконання прийнятих зобов'язань — підтримувати, дотримуючись принципу послідовності, партію N. 2. Принцип взаємного обміну. У міжособистісному, груповому спілкуванні людина, поважаючи багатовікову традицію, прагне адекватно віддячити за те, що отрима ла від інших людей (послуги, гроші, інформацію тощо). Дотримання цього принципу є важливим чинником ци- 298 Прикладні політичні технології вілізаційного прогресу, оскільки воно сприяє різним видам тривалих відносин, взаємодій і обмінів (торгівля, дипломатія тощо), без яких неможливий розвиток суспільства. Правило взаємного обміну часто використовують як могутній інструмент політичного маніпулювання, адже в політичному житті досить важливим є обмін взаємними послугами, голосами, зобов'язаннями тощо. Впливовий політик — не лише той, хто має солідні зв'язки, а в першу чергу той, кому зобов'язані просуванням кар'єрними сходинками, сприянням бізнесу тощо. Це простежується у взаємодії різних гілок і рівнів влади, в процесі лобіювання, ухвалення законів, у міждержавних переговорах. Реалізація правила взаємного обміну відбувається з використанням таких тактик: а) тактика «ти — мені, я — тобі»: перш ніж попросити когось про послугу, варто йому що-небудь дати. У вітчиз няній політичній практиці пакет з продуктами часто обмі нювався на голос виборця. За впливом ця тактика часто ефективніша від інших чинників, вона діє навіть тоді, коли людям надають послуги, про які вони не просили. Такі дії зменшують здатність людини самостійно ухвалю вати рішення, а тому вибір за неї роблять ті, кому вона чим-небудь зобов'язана. Правило взаємного обміну, за твердженням Р. Чалдіні, може підштовхнути і до нерівно цінного обміну: щоб звільнитися від неприємного відчуття морального обов'язку, люди часто погоджуються надати набагато серйознішу послугу, ніж та, яку вони отримали; б) тактика завищених вимог. Суть її полягає у висунен ні вимог, які протилежна сторона обов'язково відкине. Формально це примушує ініціатора завищених домагань відступити, і він відступає, висуваючи нову, менш амбітну пропозицію (саме ту, що реально йому і була потрібна). Як свідчить політична практика, формула «завищені вимоги — відмова — поступка — згода» часто використовується й ефективно спрацьовує під час політичних торгів. 3. Принцип соціального доказу. Людина за своєю природою схильна до наслідування, що дає змогу швидко і масово освоїти нові технології, прогресивні форми організації, уникнути конфліктів, зберегти стабільність у суспільстві. Тому при прийнятті рішення щодо своїх дій у конкретній ситуації люди, як правило, орієнтуються на моделі поведінки собі подібних в аналогічних ситуаціях. За таких обставин принцип соціального доказу може бути використаний політичними маніпуляторами для спону- Політичне маніпулювання 299 кання людини підкорятися певній вимозі, зайняти певну позицію. Цій меті слугують тиражовані ЗМІ, різноманітні опитування, рейтинги. Суть маніпулятивного навіювання полягає в тому, що людина, навіть маючи власну думку стосовно політичних лідерів, партій, може суттєво змінити її, побачивши на екрані або почувши по радіо, що значна кількість його співвітчизників займає іншу позицію. Посилюють дію принципу соціального доказу кризо-вість, нестабільність, невизначеність суспільного розвитку, які провокують зростання невпевненості (перебуваючи в такому стані, люди схильні звертати увагу на дії інших, вважати ці дії правильними), усвідомлення подібності до когось (люди схильні наслідувати тих, кого вважають подібними до себе). 4. Принцип прихильності. Психологічний вплив на людей залежить від сприйняття ними особистості, яка їх у чомусь переконує, як привабливої або принаймні знайомої («свій хлопець», «він (вона) — такий (така), як я»). При цьому важливі: а) фізична привабливість. Ефектна, симпатична, при ваблива зовнішність здебільшого породжує в людей зави щені оцінки особистісних, ділових, політичних якостей, живить ілюзію, що «такий симпатичний політик» не може бути безпринципним, непрофесійним, непорядним, нечес ним тощо. Про це свого часу стверджував Ф. Бекон: «Кра сиве обличчя є безмовною рекомендацією». Підтверджу ють це і результати соціологічних досліджень: на виборах за кандидатів з гармонійними, симпатичними обличчями та фігурами виборці віддають у середньому в 2,5 раза біль ше голосів, ніж за непривабливих; б) подібність до об'єкта маніпулювання. Політик, який зображає «людину з народу», часто здобуває перемогу над політиком, який демонструє свою належність до еліти. Люди більше довіряють «своєму хлопцю», навіть пиша ються, що «один з нас» досяг висот влади, сподіваючись, Що він представлятиме їх інтереси. Цим зумовлюються намагання деяких політиків набути схожості зі своїми виборцями — у зачісці, одязі, марці цигарок, поглядах на життя, хобі. Заради політичного результату деякі з них носять кепки, приїжджають на зустріч з виборцями на недорогих авто («я — як народ»). Посилюють маніпуля- тивну дію адресовані аудиторії компліменти, обіцянки, які часто некритично сприймає електорат («Він справед ливо нас оцінює», «він розуміє наше життя», «він знає наші проблеми»); близьке знайомство виборців з політи- 300 Прикладні політичні технології ком або активне, часто імітаційне, демонстрування ним сприйняття виборців як своїх добрих знайомих, заради яких він готовий навіть на самопожертву, якщо його оберуть; акцентоване асоціювання політика з успіхом у певній справі («вдалий бізнесмен», «блискучий спортсмен», «відома співачка»). Таке маніпулювання експлуатує банальну логіку: якщо він зумів цього досягти, то під його керівництвом можемо досягти ще більшого. 5. Принцип авторитету. Суспільство не може існувати без лідерів, авторитетних осіб, здатних адекватно аналізу вати ситуацію, приймати оптимальні рішення, вести і при водити людей до успіху. Авторитет передбачає заснований на знаннях, моральних якостях, соціальному статусі, дос віді або міфах вплив особи або організації на переконання і поведінку людини у різних сферах суспільного життя. Підпорядкування авторитетам сприймається як раціо нальна дія, оскільки джерелом їх впливовості, як правило, є розум, знання, досвід, сила. Така поведінка дає змогу людям відчувати себе комфортно, оскільки вона позбавляє від мук самостійного ухвалення рішень, знімає відпові дальність за наслідки їх реалізації («я виконував наказ»). У процесі сприйняття політика масами вирішальну роль часто відіграє не авторитет сам по собі, а набір символів авторитетності — титули, одяг, манера поведінки, атрибути, які перетворюються на могутні важелі впливу на громадську думку. Сила цих знарядь маніпулювання значно збільшується завдяки потужному їх впливу на підсвідомість: до індивідів, які володіють символами авторитету, ставляться з великою прихильністю, хоч вони не мають жодних інших реальних переваг. 6. Принцип дефіциту. Люди найбільше цінують те, чого їм бракує, принцип дефіциту потужно впливає на їх свідомість. Його дія зумовлена тим, що в суспільстві побу тує думка, ніби дефіцитний товар важко придбати, оскіль ки він якісний, цінний, унікальний (найправдивішою, найпереконливішою вважається інформація, до якої з різ них причин немає доступу). Крім того, поява у будь-якій сфері суспільного життя дефіциту розцінюється людьми як посягання на їх свободу. Згідно з теорією психологічно го реактивного опору вони реагують на обмеження свободи посиленим бажанням мати саме те, що на певний момент не доступне їм у повному обсязі. Дефіцитні предмети, інформація підвищуються в ціні саме тоді, коли з'ясову ється, що вони щойно стали такими, тобто люди більше цінують речі, яких їм стало не вистачати зовсім недавно, Політичне маніпулювання 301 яіж ті, яких завжди не вистачало. Обмежені ресурси набувають більшої актуальності, коли за них доводиться конкурувати з іншими людьми. Принцип дефіциту активно використовують у політичному маніпулюванні, оскільки будь-які заборони, обмеження породжують дефіцит, інтерес, потяг до забороненого. Політтехнологи пропонують людині, громадськості товар (ідею, лідера, інформацію тощо), навколо проштовхування і реалізації якого штучно створювався ажіотаж. Застосування принципів психологічного впливу має на меті послідовне, цілеспрямоване формування однобічної системи залежностей між суб'єктом та об'єктом маніпулювання. Зокрема, принцип прихильності зумовлює здобуття довіри до маніпулятора завдяки його фізичній привабливості або подібності до об'єкта маніпулювання; принцип дефіциту штучно стимулює інтерес, потяг до необхідного маніпуляторові об'єкта (інформації) шляхом обмеження доступу до нього; принцип авторитету концентрує увагу об'єкта маніпулювання, знижує критичність його мислення, породжує схильність до виявлення під тиском впливових осіб необхідних маніпуляторові думок та поведінки; принцип соціального доказу зумовлює підпорядкування особистості масам, дію ефекту психологічного зараження, стимулює стереотипне мислення та поведінку; принцип взаємного обміну включає об'єкт маніпулювання до системи «я — тобі, ти — мені», інспіруючи некомфортне відчуття заборгованості; принцип послідовності фіксує та ілюструє результативність маніпулятивних дій, стимулюючи послідовність, прогнозованість у поведінці та вчинках жертви, яка часто непомітно для себе, проти своєї волі рухається у потрібному для маніпулятора напрямку. Система взаємопов'язаних принципів психологічного впливу є основою політичного маніпулювання, визначає його форми, методи, прийоми, специфіку, їх впровадження на практиці. Мішені політичного маніпулювання Психічні структури, на які впливає ініціатор дії і які змінюються відповідно до мети дії, називаються мішенями політичного маніпулювання (мішені психологічної дії). Серед мішеней політичного маніпулювання можна умовно виокремити: мішені, що ґрунтуються на механізмах психічного відображення (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять); мішені, які ґрунтуються на механізмах психічного регулювання (увага, емоції, почуття, уява, 302 Прикладні політичні технології воля, темперамент, характер, ментальність); штучні мішені, які створює маніпулятор додатково для досягнення своїх цілей. Кожна група і кожна мішень мають специфічні особливості, що потребує від політичного маніпулятора індивідуальних підходів до кожного об'єкта впливу. Водночас є дещо спільне в основі стратегії і тактики політичних маніпуляторів, які мають на меті вразити ту чи іншу «мішень». Йдеться про три взаємопов'язані дії: підтримку і використання всього, що самостійно, органічно і спонтанно сприяє реалізації маніпулятивних планів; різку протидію, блокування, нейтралізацію всього, що заважає реалізації маніпулятивних задумів; стимулювання появи (бажано максимально непомітно) додаткових штучних факторів впливу. |