Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
тощо), так і ті, що не завдають великої шкоди, але заборонені законом («подарунки» виборцям, агітація посадових осіб тощо). Межа між цими видами технологій, як свідчить політична практика, досить невизначена. Крім того, деякі технології можуть ставати «чорними» або «білими» залежно від специфіки їх використання в кожному конкретному випадку. За характером впливу на електорат виокремлюють такі виборчі технології:
Ефективність технологій виборчої кампанії оцінюють за такими критеріями: а) ступінь досягнення поставленої мети. Кампанія вва жається ефективною, якщо досягнуто визначеної мети. На Ціну перемоги у цьому разі не зважають. Оскільки голов ною метою на виборах є перемога кандидата, часто цей критерій має тільки два значення: «переміг» або «не пере міг» . За такого підходу аналіз використаних стратегій вва жають неповним, оскільки успіхи й недоліки команди і Штабу аналізують поверхово. Попереднє детальне плану вання «цілей» кампанії розширює можливості викори стання цього критерію; б) результативність. Цей критерій пов'язаний із перед виборним плануванням. Він передбачає аналіз усіх резуль- 238 Прикладні політичні технології татів кампанії (основних і додаткових, запланованих і спонтанних). Наприклад, результатом можна вважати презентацію кандидата або його програми виборцям, оцінювання шансів кандидата перед майбутніми виборами, підготовку команди, формування групи прихильників і спонсорів, заходи щодо дискредитації конкурентів, підтримку основного кандидата від партії тощо. Нерідко всі результати оцінюються певною кількістю балів для виведення загальної інтегральної оцінки результативності кампанії; в) вартість. Традиційно розрізняють вартість власне виборчої кампанії (суму витрат матеріальних, грошових та інших ресурсів), вартість перемоги (вартість кампанії, а також вартість даних виборцям і соратникам обіцянок і зо бов'язань). Зазвичай «вартість перемоги» набагато більша від вартості кампанії; г) ефективність. Для цього здобуті результати порівню ють з приведеними до вартісного еквівалента витратами, послуговуючись такими показниками, як вартість одного голосу, поданого за кандидата, партію, вартість перевербу- вання одного виборця (витрати для того, щоб виборець, бу дучи «проти» кандидата, партії, проголосував «за»), вар тість перемоги на конкретній виборчій дільниці, вартість збільшення відсотка явки виборців тощо; ґ) оцінювання за інтегральним показником. Будь-який критерій не може бути основою оцінювання виборчої кампанії, що є передумовою формування інтегральної системи оцінювань. З цією метою різні критерії зводять до одного знаменника через систему умовних балів, розрахунків або інших кількісних показників. Самі по собі виборчі технології ще не є гарантією досягнення очікуваного результату — все залежить від здатності суб'єкта виборчого процесу оцінити реальну політичну обстановку, особливості конкуренції на виборах, обрати найраціональніші способи реалізації власних можливостей і переваг, бути найпереконливішим і найпривабливі-шим для виборців. Особливості основних типів виборчих технологій Основною особливістю виборчих технологій є врахування і використання,йсихологічних аспектів життєдіяльності людини з метою впливу на її свідомість і поведінку в період голосування за певну політичну силу, полі- Виборч і технології 239 тика; метою використання — перемога в боротьбі за владу. Вони настільки різноманітні у своїх проявах, наскільки багатоманітним є психічне життя особистостей і груп, здатність фахівців з виборчих технологій пізнавати їх і впливати на них. Технологія використання «цільових груп» виборців. Оптимальний вибір та ефективне використання цієї технології потребує глибокого та всебічного вивчення демографічних, соціальних, технологічних особливостей, специфічних проблем, очікувань цільових груп виборців. Ця робота передбачає з'ясування передусім намірів, цілей, рис «ідеального» кандидата кожної групи, а також їх політичної ваги, яка виявляється у можливостях впливу на політичну ситуацію. З цією метою застосовують соціологічні опитування, політологічні, психологічні, психосемантич-ні дослідження; класифікують населення певного регіону на групи; вивчають, розв'язання яких проблем представники цих груп очікують унаслідок приходу до влади нових сил, а також їх політичні уподобання, образ «ідеального лідера» за їх уявленнями; кому із політиків, керівників, якій партії, блоку надають перевагу. Для визначення політичної ваги кожної цільової групи аналізують їх кількісний склад, культурноосвітній рівень, інформованість, рівень доходів, політичну активність громадян, які належать до неї, а також внутрігрупову згуртованість, наявність організаційної структури і здатність до організованих дій. У світовій практиці організації виборів найчастіше застосовують такі технології використання «цільових груп» виборців: 1. «Орієнтація на своїх», «орієнтація на тих, хто не визначився» та «орієнтація на всіх». «Орієнтація на своїх» передбачає зосередження основної уваги кандидата на групах, до яких він наближений за своїми соціальним походженням, соціальним станом, світоглядними установками. Цілком продуктивним, як правило, виявляються його намагання залучити на свій бік близькі за соціальними параметрами, поглядами, установками цільові групи. Значні можливості має технологія «орієнтація на тих, хто не визначився», оскільки у багатьох виборчих кампаніях представники цієї категорії є потужним резервом розширення електорального ресурсу кандидатів. Саме за їх симпатії найчастіше розгортається гостра боротьба, адже, як свідчать політичний досвід і наукові дослідження, переорієнтувати самоідентифіковані, стійкі групи виборців Дуже важко. 240 Прикладні політичні технології Нераціональною і марнотратною є виборча технологія «орієнтація на всіх». Адже неможливо виробити ідею, яку б поділяли всі соціальні, демографічні, політичні сили суспільства. 2. «Інтеграція чи розкол». Відповідно до цієї технології визначають основну цільову групу, на здобуття голосів якої спрямовується виборча кампанія, а потім вирішують питання про стратегію поведінки з іншими групами виборців. Ця стратегія може бути зорієнтована на розкол — на роботу з виборцями основних і наближених до них цільових груп, не звертаючи уваги на інші, або на інтеграцію — на боротьбу за голоси всіх груп виборців. Американський політолог С. Ліпсет стверджував, що кандидат повинен зосередити основну увагу на інтегруючих аспектах поведінки виборців, а не на проблемі розколу, оскільки, за його гіпотезою, в межах стабільної демократії всі головні політичні партії можуть мати прихильників серед різних верств населення. Однак це положення може бути актуальним для суспільств, у яких відсутній гострий соціальний конфлікт. Чим стабільнішою є демократична система, тим імовірніше, що всі верстви населення однаково реагуватимуть на головні електоральні сигнали. Якщо, наприклад, у суспільстві соціально-економічні умови сприяють поширенню поглядів «лівих» політичних сил, то соціалісти можуть здобути голоси не тільки серед робітників, а й серед заможних громадян, і навпаки. Проте якщо суспільство переживає гострий соціальний конфлікт, то політики, які декларують «ліву ідеологію», як правило, здобувають великий вплив серед робітників, бідних верств населення, а їх ідеологічні опоненти — серед середнього класу та заможних громадян. Тоді кожній політичній силі доведеться орієнтуватися на конкретну категорію виборців, оскільки стратегія «інтеграції» приречена за таких умов на поразку. Тобто в суспільстві, де радикально загострені соціальні, політичні суперечності, сили, які беруть участь у виборах, змушені «розколювати» виборців, апелювати до ідеологічно, соціально, психологічно близьких їм верств населення. Яскравим прикладом застосування цієї технології є президентські вибори 2004 р. в Україні. Виборчі кампанії двох основних кандидатів були спрямовані на «розкол», зіткнення інтересів громадян Сходу і Заходу, воїнів УПА та Радянської армії, україномовних та російськомовних. Причому технологія була побудована як алгоритм: якщо ти україномовний громадянин, визнаєш воїнів УПА і т. д., Виборчі технології 241 твій вибір — кандидат N, бо в іншому разі твої інтереси нікому буде захищати. Така сама була логіка закладена для іншої частини суспільства. Робота політтехнологів мала своїм наслідком те, що виборець відстоював «свого» кандидата як самого себе. Мабуть, вперше за незалежності України громадяни щиро вірили в поліпшення їх добробуту залежно від результатів голосування. 3. «Конкурентна боротьба», або «політична мобілізація». Сутність цієї технології полягає у стимулюванні активної участі в голосуванні виборців, які нададуть перевагу конкретному кандидату, партії. З цією метою, попри збереження зовнішніх ознак демократичності виборчого процесу, максимально задіюють весь мобілізуючий ресурс, покликаний забезпечити найвищу активність на дільницях потрібної для певного кандидата категорії виборців і досягнення завдяки цьому перемоги. Прикладом може бути виборча кампанія президента Росії в 1996 р., на старті якої Б. Єльцин значно відставав від свого головного конкурента — Г. Зюганова. Він переміг передусім тому, що зміг подолати апатію і недовіру своїх колишніх прихильників-де-мократів, змушених через загрозу перемоги Г. Зюганова, а отже, і ймовірної реставрації комуністичного режиму, проголосувати за Б. Єльцина. Вирішальну роль у той час відіграла не стратегія «конкурентної боротьби», а стратегія «політичної мобілізації». Основними її ознаками є:
Найчастіше до цієї стратегії вдаються у демократіях, Що розвиваються, хоч можливостями її не гребують у кра- 242 Прикладні політичні технології їнах, які живуть за усталеними демократичними традиціями. Технологія конструювання іміджу кандидата. Суть її полягає у зіставленні з'ясованого за результатами опитувань громадської думки, «фокус-груп», інших досліджень ідеального іміджу кандидата для виборців з реальним матеріалом (рисами кандидата). Далі, враховуючи те, що особистість кандидата змінити практично неможливо, вживають різноманітні заходи задля мінімізації розбіжностей між реальним іміджем кандидата та ідеальними очікуваннями виборців. За допомогою соціологічних технологій іміджмейкери виробляють тактику і конкретні заходи, спрямовані на корекцію реального іміджу кандидата. Як стверджував у 1967 р. Р. Прайс, автор промов Р. Ні-ксона, «вибір виборця не має відношення до реальності, він зумовлений лише особливою "хімічною реакцією" між виборцем і образом кандидата. Вибір стосується саме образу, а не людини, оскільки 99 відсотків виборців не мали і не матимуть контакту з кандидатом. Зараховується не те, що є насправді, а те, що відображають засоби масової комунікації, і те, що сприймає виборець. Тому ми повинні змінити враження про кандидата». Найефективнішими засобами щодо забезпечення формування позитивного іміджу кандидата є: яскраві розповіді про епізоди біографії, що характеризують його харизматичні якості, послідовні розповіді про нього як доброго сім'янина, чуйну людину, ефективного керівника, надійного товариша тощо, супроводжувані фото, відео та іншими матеріалами, розповіді про яскраві факти із життя, що спонукали його до громадської та політичної роботи, демонстрація сюжетів про зустрічі з відомими людьми, діячами держави, науки, культури тощо. Для поширення такої інформації слід використовувати різні канали, що виходять на конкретні цільові аудиторії виборців: місцеві ЗМІ, агітаційні плакати та листівки з розповідями про кандидата, його особисті звернення до виборців, пікети з агітаційними матеріалами, планові зустрічі з виборцями тощо. Прикладом може бути президентська кампанія в США у 1991 p., коли соціологічні опитування засвідчили відсутність у 60% респондентів упевненості, що Б. Клінтон має президентські якості. Для подолання цієї проблеми було спеціально підготовлено відеосюжети, що висвітлювали, як бідний хлопчина із Арканзаса сягнув вершин політичної кар'єри. Трансляція цих сюжетів відбувалася в період активної участі Клінтона в різноманітних ток-шоу, де він Виборчі технології 243 розповідав про свою біографію. Внаслідок цього вдалося досить швидко змінити негативне ставлення електорату до нього. Пізніше з'ясувалося, що публіка нічого не знає про сім'ю Клінтона. У зв'язку з цим довелось вивести на сцену X. Клінтон, яка тримала блюдо з власноруч випеченими пиріжками. Включенням дружини і доньки у контекст масової свідомості було заповнено інформаційно-психологічну нішу, яка підкреслює важливість сім'ї в житті людини. Технологія вибору гострих проблем виборчої кампанії. Суть її зводиться до складання переліку можливих проблем життя району, міста, а також проведення опитування громадської думки за репрезентативною вибіркою. Ці опитування передбачають отримання певної інформації про респондентів (табл. 2.2) і найважливіші проблеми, які їх турбують (табл. 2.3). Таблиця 2.2 Інформація про респондента
Таблиця 2.3 Які з перелічених проблем найбільше турбують вас?
244 Прикладні політичні технології Отримані дані опрацьовують, створюючи зведену таблицю, в якій проблеми розташовують в ієрархічному порядку щодо їх актуальності для опитуваних. Водночас беруть до уваги різноманітні характеристики респондентів. Якщо, наприклад, кандидат у своїй виборчій кампанії найбільше сподівається на молоде покоління, роблять вибірку актуальних проблем для молоді. Адже ефективна виборча кампанія передбачає не лише відображення гострих проблем у передвиборних програмах, а й вироблення і репрезентування найефективніших методів розв'язання існуючих проблем. Важливо також знати або передбачити можливі підходи до розв'язання цих проблем основного суперника для того, щоб виробити ставлення до них, ско-ригувати за необхідності свої дії. Технологія вибору основних гасел кампанії. Ця технологія спрямована на з'ясування за даними опитувань суспільної думки основних проблем, вирішення яких кандидат, партія, блок ставлять у центр своєї виборчої кампанії. Ґрунтується вона на активному інформуванні виборців про позицію кандидата стосовно вирішення цих проблем, а також про наявність у нього можливостей для цього. За даними опитувань громадської думки складають матрицю, на одній осі якої фіксують значущість проблеми для населення (від найнижчого до найвищого ступеня значущості); на іншій осі — позиції кандидата щодо їх розв'язання. Потім зосереджуються на одній чи кількох проблемах, які є найважливішими для електорату і більш доступні для розв'язання кандидату, ніж його суперникам. З огляду на це формулюють основні гасла кампанії. Важливо, щоб головна ідея була сформульована чітко, лаконічно, доступно. Наприклад, гасло одного з кандидатів «Піднесення вітчизняного виробництва — реальність» підкріплювалося успішною роботою його підприємства, вселяло надію багатьом безробітним. Технологія обліку частини електорату, який не визначився. За цією технологією прогнозування здійснюють стосовно кандидатів, які, за даними попередніх опитувань, мають шанси на обрання. Метою опитування є з'ясування соціально-демографічних характеристик виборців, які визначилися зі своїми електоральними симпатіями, і тих, які ще не зробили свій вибір. Якщо, наприклад, елек-торат кандидата охоплював значний відсоток осіб старшого віку, а серед тих, хто ще не визначився, також була значна кількість людей цього віку, то йому пропорційно приплюсовувалися їх голоси. Побутує думка, що за такої Виборчі технології 245 ситуації краще було б зосереджуватися не на соціально-де-мографічних групах, а на групах свідомості, але це ускладнюється, а то й унеможливлюється дефіцитом часу на проведення глибинних досліджень у період завершення виборчої кампанії. Технологія обліку «зрушень останньої хвилини». Ці зрушення пов'язані з соціально-психологічною особливістю громадської думки, яку описала Е. Ноель-Нойман у книзі «Спіраль мовчання». На її думку, спіраль мовчання полягає в тому, що більшість активно висловлює свою думку, а меншість боязко мовчить, що створює враження одностайності поглядів усього населення. За таких умов на електоральну поведінку діє «страх перед ізоляцією», який змушує багатьох автоматично приєднуватися до більшості, про думку якої можна дізнатися з опублікованих результатів опитувань. Представники ЗМІ звертають увагу на дані опитувань, які засвідчують лідерські позиції певного кандидата, партії, завдяки чому їх програми, погляди* діяльність отримують широке висвітлення, що і забезпечує їм політичну рекламу. Одним із наслідків «спіралі мовчання» є ефект «зрушення останньої хвилини», коли деякі виборці змінюють свій вибір безпосередньо в день виборів. Як правило, ці зміни відбуваються на користь кандидатів, що мають, з погляду цих людей, найкращі шанси бути обраними. Подібні «зрушення», за твердженням Е. Ноель-Нойман, нерідко приносять кандидату (партії) додатково 3—4% голосів. Такий перебіг подій задіює ефект «фургона з оркестром», відповідно до якого збільшення чи зменшення кількості відданих за кандидата чи партію голосів відбувається після публікації результатів опитувань громадської думки, які засвідчують їх лідируючі позиції у виборчій боротьбі. Для визначення величини «зрушень останньої хвилини» послуговуються інтегральними питаннями, відповідь на які дає змогу обчислювати кількість виборців, які, збираючись голосувати за «свого» кандидата, вважають, що реально переможе його опонент. Виявлені у такий спосіб голоси додавалися відповідним кандидатам. Зважаючи на ефект «спіралі мовчання», у 1973 р. Християнсько-демократична партія (ХДС) Німеччини почала підготовку до парламентських виборів 1976 р. значно раніше від своїх конкурентів, передусім СДПН (Соціал-демо-кратичної партії Німеччини), щоб зміцнити позиції в суспільстві до того, як набере силу кампанія конкурентів. При цьому ХДС виявила максимальну публічну актив- 246 Прикладні політичні технології ність, маючи за мету схилити на свій бік нестійке щодо електоральних симпатій населення і в останню хвилину змусити його надати перевагу її виборчій платформі. Екзит-пол (опитування на виході). Цей вид опитування полягає у заповненні виборцями анкети про результати свого волевиявлення безпосередньо на виході з виборчої дільниці. Винайшли його в 60-ті роки XX ст. американські телевізійні канали, прагнучи мати максимально оперативну прогностичну інформацію про результати виборів. На перших порах методика його проведення істотно відрізнялася від сучасної (підраховували бюлетені на обраних за спеціальною методикою дільницях). До опитування виборців на виході з виборчих дільниць уперше вдалися в листопаді 1967 року на виборах губернатора штату Кентуккі (США), а в 1968 р. — на праймеріз (вибори кандидатів від партій для виборів президента) в шести штатах США та на загальних виборах у двадцять одному штаті. В Україні опитування на виході вперше було здійснено у день парламентських виборів 29 березня 1998 року. Протягом останніх 30-ти років екзит-поли трансформувалися із наукового експерименту в найефективніший засіб висвітлення виборів на телебаченні та в пресі. Екзит-пол виконує такі основні функції:
Екзит-пол небезпідставно вважають найскладнішим видом опитування, оскільки він передбачає необхідність використання вибірки за виборчими дільницями у всіх регіонах країни, у різних типах поселень — обласних центрах, невеликих містах і селах з таким розрахунком, щоб опитані виборці представляли весь електорат країни. На кожній дільниці слід визначати, скільки саме людей, з яким інтервалом і в який проміжок часу потрібно опитати. Надзвичайна відповідальність організаторів екзит-по-лу зумовлена негайним оприлюдненням його результатів у прямому телеефірі, що унеможливлює виправлення ймовірних помилок. Однак, як свідчить досвід, за репрезентативної опитувальної мережі, належної кваліфікованості соціологів, постійного уточнення методики точність екзит- Виборч і технології 247 полу може бути дуже високою, тобто похибка може не перевищувати одного відсотка. Здебільшого помилки у прогнозуванні пояснюють динамічною поведінкою виборців. Особливо це помітно у пострадянських державах, трансформація соціально-економічних, політичних систем яких супроводжуються набагато динамічнішою зміною політичних поглядів, ніж у країнах зі сталою політичною системою. У зв'язку з цим структури, що займаються прогнозами на виборах, перед оприлюдненням своїх висновків, як правило, перестраховують себе фразою: «Якщо б вибори відбулися сьогодні...». Основний вплив на електорат безпосередньо перед виборами здійснюється передусім завдяки використанню організаційно-політичних та інформаційно-комунікативних технологій. Технологія непрямого інформаційного впливу. Суть її полягає у використанні під час опитування прийому гри на вивчення своєрідного оцінювання респондентами рівня власної інформованості. З цією метою їм ставлять питання на зразок: «Чи знаєте Ви, що конкретний кандидат ніколи не працював на управлінських посадах і тому, природно, не відповідає за проблеми регіону (галузі та ін.)?» При цьому запитання «чи знаєте Ви...?» насправді має за мету поінформувати «про це» громадськість. Тому вважається, що чим більше отримано негативних відповідей респондентів, тим ефективніше «спрацювала» методика. Використання серії подібних запитань дає змогу зафіксувати пряме збільшення кількості прихильників певного кандидата. Для цього послуговуються спеціальними запитаннями, ставлячи їх на початку і наприкінці інтерв'ю. Технологія використання лідерів думок. Вона є своєрідним породженням розробленої американськими соціологами П. Лазарсфельдом і Б. Берельсоном теорії двоступінчастого потоку комунікації (ДПК), основою якої є спостереження, що під час виборчих кампаній інтенсифікація діяльності засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо) нерідко не приносила значущих результатів. Це підштовхнуло дослідників до висновку, що на електорат впливає не одно-, а двоступінчаста система комунікації: інформація спочатку надходить до лідерів думок, а потім від них поширюється на решту населення. Такими можуть вважатися від третини до половини людей. Йдеться про Друзів, родичів, колег по роботі. Важливою характеристикою лідерів думок є їх набагато більший інтерес до ЗМІ, ніж у решти людей. Вони користуються більшою кількі- 248 Прикладні політичні технології стю джерел інформації, особливо у галузі, де визнані лідерами думок. Переважно лідери думок і ті, на кого вони впливають, належать до одного соціально-економічного класу і віку. Комунікативну культуру лідерів думок характеризують такі особливості: а) особлива зацікавленість у новинах, висока політич на активність; б) часте й активне залучення до комунікативних кам паній; в) активне використання статистичних, аналітичних даних з метою інформування інших. З урахуванням цього було вироблено соціологічну виборчу технологію, відповідно до якої лідери думок стають, як правило, об'єктом впливу під час виборів. Однак об'єктивно без спеціальних досліджень встановити, хто є лідером думок, не завжди вдається. Розроблені відповідні методики визначення лідерів думок, які охоплюють такі методи:
Люди часто не довіряють не тільки ЗМІ, а й лідерам думок, що актуалізує необхідність пошуку авторитетних і впливових для різних груп осіб з метою використання їх для посилення інформованості населення, його орієнтації відповідно до цілей виборчої кампанії. Прикладом застосування цієї технології може бути зустріч президента Російської Федерації В. Путіна з відомим письменником М. Дрюоном. Після повернення з Москви М. Дрюон дав інтерв'ю газеті «Фігаро», в якому порівняв російського президента з Ш. де Гол лем, підкресливши, що за тихим голосом В. Путіна відчувається сталева воля, а почуття гумору в нього просто чудове. Друга зустріч відбулася в неофіцій- Виборчі технології 249 gifi атмосфері у маєтку письменника (Франція, 2003). Телевізійний відеоряд зафіксував, як В. Путін і М. Дрюон частують хлібом коней і дружньо всміхаються один одному. Отже, авторитет всесвітньо відомого романіста додав авторитету В. Путіну у світі. Технологія ефекту «фургона з оркестром». Так називають здатність опублікованих результатів опитувань громадської думки впливати на симпатії виборців. Наприкінці XX ст. у США вважали, що оприлюднення результатів опитування сприяє набуттю електоральної сили за методом прискорення кандидатом, який виявився популярним на ранніх етапах кампанії, і навпаки. Зважаючи на це, нерідко штаби кандидатів замовляють засобам масової інформації відповідні опитування. Механізм дії цієї технології охарактеризував в одній зі своїх праць дослідник проблем масової комунікації Дж. Клеплер, навівши слова пересічного американця: «Мені було байдуже, але я прагнув голосувати за переможця». Подальші дослідження соціологів і виборча практика засвідчили, наскільки складною є ця проблема. Американський дослідник суспільної думки Л. Харріс зауважив, що якби ефект «фургона з оркестром» насправді існував, то опитування громадської думки завжди були б безпомилковими. Та це не так. Нерідко простежується зворотний ефект, спричинений роздратуванням виборців, які спостерігають «надто ефектну» кампанію когось із кандидатів. Зважаючи на це, дослідники дійшли висновку, що результат «фургона з ефектом» залежить від масштабів виборів. Під час загальнонаціональних кампаній на виборців має вплив настільки багато факторів, що дія цього ефекту нівелюється. На виборах до місцевих органів, до парламенту ефект «фургона з оркестром», як правило, працює на широковідомого виборцям кандидата, якщо він за електоральними симпатіями випереджає суперника. Ефективність цієї технології значною мірою залежить від специфіки виборчої системи, рівня розвитку демократичних традицій, менталітету народу та ін. Модифікацією цієї технології в Україні є активне переконання виборців голосувати за певну партію, яка є однією з лідерів, а не за партії, що не пройдуть в парламент або наберуть малу кількість голосів. Технологія створення історії виборів. Як свідчить електоральна практика країн із структурованою політичною системою, завдяки стабільним соціальним та іншим характеристикам електорат виявляє певний рівень стійко- 250 Прикладні політичні технології сті при голосуванні. Тому раціональна підготовка партії, кандидатів до виборів передбачає знання докладної та диференційованої інформації про те як, за кого і чому голосували виборці. Для цього одразу після виборів організовують опитування громадської думки. На підставі регулярних досліджень створюють історію виборів у кожному виборчому окрузі, на його дільницях у населених пунктах. Однією з її форм є запропонована Дж. Геллапом «політична структурна схема». Відповідно до цієї структурної схеми постійно збирають та акумулюють статистичну й опитувальну інформацію про перебіг і результати виборів у різних виборних округах за такими розділами: тип виборчої кампанії (вибори президента чи до парламенту); географічні райони, у т. ч. тип поселень; соціально-демографічні ознаки елек-торату (стать, вік та ін.); рівень доходів населення; інші ознаки (національність, освітній рівень та ін.). Технологія створення портрета виборчого округу. Для ефективної організації виборчої кампанії необхідно створити портрет виборчого округу, який може складатися з таких елементів, як опис виконаних робіт депутатом попереднього скликання чи політичною партією після їх обрання; характеристика демографічного складу населення; специфіка зайнятості населення регіону; перелік і опис найгостріших проблем регіону; опис діючих у регіоні підприємств, політичних партій і профспілок; портрет функціонуючих засобів масової інформації; перелік і характеристика найзначиміших подій на території округу. Без інформації, отриманої за результатами соціологічних досліджень серед населення округу, неможливо мати цілісну характеристику проблем у виборчому окрузі, а також динаміки суспільної думки, настроїв електорату. Технологія відстеження обіцянок кандидата (досьє). Намір політичної партії (блоку), президента балотуватися на другий термін актуалізує необхідність ретельного відстеження виконання обіцянок, даних під час попередньої виборчої кампанії. Як свідчить досвід, навіть за найпродуктивнішої діяльності депутата невиконання ним одного чи кількох зобов'язань може звести нанівець наступну виборчу кампанію. Крім того, цим можуть ефективно скористатися конкуренти. Технології дискредитації конкурента. Використання цих технологій має на меті поставити під сумнів особистіс- Виборч і технології 251 яі характеристики кандидата, підірвати до нього довіру виборців, використовуючи компромат, скандали. У цих намаганнях зосереджуються на проблемах, до яких громадськість виявляє особливу чутливість, категоричне несприйняття тощо. Як правило, такими проблемами є зв'язки кандидата з тіньовим світом, хабарництво, економічні махінації, особисте здоров'я, позашлюбні зв'язки. Для компрометації опонента використовують і його необережні висловлювання, чи заїкуватість, зафіксовані на відеоплівку зриви під час кризових ситуацій, нервову відповідь кореспонденту, навіть вирвані з контексту слова. Умілий тенденційний монтаж таких сюжетів може представити кандидата в дуже невигідній для нього іпостасі. Для дискредитації можуть бути використані також непорядні вчинки людей із близького оточення політика, членів його родини. Дискредитують опонентів не тільки шляхом використання компроматів і скандалів, часто особливо ефективним у цьому сенсі є саботаж. З метою ослаблення позицій конкурента іноді вдаються до послуг людей, які підкуповують громадськість своїми барвистими розповідями по телебаченню, у газетних, журнальних інтерв'ю про неправомірні дії, жорстокість, брутальність стосовно них. До цих технологій зараховують використання чуток, які дають змогу скомпрометувати опонента, залишившись у тіні. Французький дослідник Ж.-Н. Капферер назвав цей метод «веденням подвійної гри». Для чуток не потрібні аргументи, будучи вміло запущеними, вони миттєво проникають у свідомість багатьох людей. Чутки є масовим явищем міжособистісного обміну спотвореною, емоційно забарвленою інформацією. Механізм дезінформації за допомогою чуток покликаний створити в об'єкта впливу певну довіру. Це досягається передусім емоційними засобами: створенням ілюзії відображення інтересів та очікувань конкретної аудиторії, групи, прошарку; намаганням вразити спільноту сенсацією, посилаючись на відомі раніше дані та факти. Попри аморальність спрямованих на дискредитацію опонента технологій, вони виконують також корисні Функції, будучи своєрідними стримуючими чинниками в особистій поведінці кандидатів. Технології, які впливають на підсвідомість людини. За твердженнями психологів, тільки 3% діяльності людини контролює свідомість, решту — підсвідомість. До технологій впливу на підсвідомість людини зараховують нейролін- 252 Прикладні політичні технології гвістичне програмування (НЛП) та еріксоніанський (прихований) гіпноз. 1. Нейролінгвістичне програмування (НЛП). Започаткували його як систему лікування хворих, та невдовзі воно привернуло увагу спецслужб, бізнесменів, політиків, імід-жмейкерів і фахівців із реклами, які дійшли висновку, що принципи нейролінгвістичного програмування придатні для забезпечення ефективної комунікації, оскільки дають змогу сподобатися людині, знайти з нею спільну мову, переконати співбесідника. Пізніше цю методику почали використовувати з метою впливу на великі маси людей. Базова теза НЛП полягає в тому, що все побачене та почуте людина сприймає на свідомому і підсвідомому рівнях. Це сприйняття є абсолютно різним і часто навіть протилежним за своєю суттю. Адже кожне слово містить не тільки певний зміст, а й викликає емоційну реакцію людини, яка спричинює відповідні фізичні дії. Це означає, що, використовуючи ретельно підібрані слова, можна програмувати людину на певну поведінку. Фахівці з НЛП стверджують, що мозок людини є потужним біокомп'ютером, який виконує закладену в нього програму. Матеріалом цих програм є слова, звуки, запахи, тобто все, що доносить людині інформацію про навколишній світ. Такі дії ще не означають, що можна легко маніпулювати масами, адже одне й те саме слово викликає у різних людей різні реакції, а емоції людини залежать від її особистого досвіду, пов'язаного з конкретним словом. Прикладом може бути реакція людини на слово «перебудова», яке виражає своїм змістом процес реформування колишнього радянського суспільства. Якщо завдяки цьому процесу людина змогла реалізувати свої можливості й інтереси, то слово викликатиме у неї позитивні емоції. Однак якщо на цьому етапі сталося суттєве погіршення життя, зазнали краху плани, тоді слово «перебудова» асоціюватиметься у її свідомості з негативними процесами. Отже, ефективність НЛП залежатиме від того, наскільки глибоко і всебічно знає фахівець особливості буття конкретної людини, соціальної групи, регіону і наскільки вміло він підібрав слова, здатні збудити необхідну емоційну реакцію. НЛП-технології є досить ефективними, якщо ними послуговується кваліфікований спеціаліст для лікування, спілкування з конкретною людиною. Значно менші їх можливості щодо впливу на масову свідомість, оскільки необхідно підбирати універсальний набір слів, які мають Виборчі технології 253 викликати приблизно однакові реакції у більшості людей. Однак за вдалого збігу всіх чинників завдяки НЛП-техно-логіям можна надзвичайно ефективно облагородити або обпаплюжити образ політика чи політичної сили. Головна перевага нейролінгвістичного програмування полягає в тому, що людині не нав'язують певної думки, а лише створюють інформаційний контекст, за якого вона неминуче доходить цієї думки. Відтак має її за власну і категорично захищає на свідомому рівні. Змінити позицію можна також лише за допомогою НЛП. Крім того, слід мати на увазі, що на свідомому рівні людина сприймає слова саме в тому значенні, яке закладено в текст чи промову. У підсвідомості зашифрована, наприклад, у словах промовця критика викликає негативні емоції, які пов'язуються з його особою. Проте якщо в його виступах переважають слова з позитивним емоційним забарвленням, наприклад гасло «Обирай майбутнє!», то у підсвідомості він асоціюватиметься з хорошим майбутнім за умови, що вся виборча кампанія орієнтуватиметься на стимулювання оптимістичних, комерційних емоцій. У зв'язку з цим неприпустимим є використання у виступах, текстах таких слів, як «трагедія», «геноцид», «зубожіння», «розкрадання», «вимирання», оскільки вони викликають негативні емоції. Наприклад, гасло «Я йду на вибори, щоб відвернути катастрофу» на підсвідомому рівні фіксує асоціацію: «кандидат — катастрофа». Передвиборна кампанія колишнього Президента України Л. Кучми в 1999 р. була побудована за дуже простою, але досить ефективною схемою: образ президента мав пов'язуватися у підсвідомості виборців із виключно позитивними явищами та світлим майбутнім. Він дуже мало критикував конкурентів (принаймні це не оприлюднювали), зате безперервно щось поліпшував, відкривав, дарував, дедалі більше викликаючи на підсвідомому рівні позитивні емоції. Якщо більшість конкурентів акцентувала увагу на власній персоні, то телеролики Л. Кучми були побудовані за схемою: спочатку сюжет, що викликає позитивні емоції в глядача, а після нього — образ Кучми. Най-показовіший у цьому плані ролик, де батьки дивляться телевізор і слухають повідомлення про вбитих і поранених на війні, а в цей час син-солдат повертається додому. Дуже зворушлива картина. І саме в момент емоційного піку на задньому плані на мить з'являється обличчя Кучми, а голос диктора промовляє: «У нас немає війни». У підсвідомо- |