Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
254 Прикладні політичні технології сті закріплюється теза: наші діти живі й здорові, тому що Президент — Кучма. Нейролінгвістичне програмування передбачає використання потенціалу сотень технологій, кількість яких постійно збільшується, адже можливості підсвідомості людини невичерпні. Вдало задіяне НЛП дає стійкий тривалий ефект, оскільки людина вважає навіяні їй думки власними. НЛП легко впливає на підсвідомість людини, оскільки послуговується її мовою. Ефективність нейролінгвістики прямо пропорційна рівню професіоналізму фахівця, якому необхідно не тільки мати знання з психології, добре володіти лексикою, відчувати слово, а й бути творчою особистістю. Загалом нейролінгвістичне програмування є процесом надзвичайно творчим. Теорія дає фахівцю лише базові знання, на підставі яких він створює й реалізує власну конкретну для кожної ситуації програму. 2. Еріксоніанський (прихований) гіпноз. Відрізняється від НЛП еріксоніанський гіпноз за методологією і за ефектом. Як відомо, для впливу на підсвідомість людини необхідно подолати бар'єр її свідомого рівня. НЛП робить це делікатно, тонко, пристосовуючись до мови підсвідомості. Методика еріксоніанського гіпнозу зорієнтована на те, щоб за допомогою спеціальних прийомів на певний час «приспати» свідомість людини, а відтак зробити її відкритою для інструкцій. Вона ґрунтується на тому, що людина входить у транс, коли глибоко зосереджується на чомусь, і відключається від дійсності. її можна ввести в транс штучно за допомогою багатьох прийомів, суть яких полягає у перевантаженні інформаційних зорового, слухового та чуттєвого каналів. Чим більше каналів інформації завантажено, тим легше людина піддається навіюванню. Цей механізм використовують шахраї, які оббирають людей у багатолюдних місцях із постійним шумовим тлом. Як правило, працюють колективно. Слуховий канал вони завантажують потоком своїх реплік, вигуків; зоровий — поглядом в очі, яскравим контрастним одягом; кінестетичний — постійними доторками. Під таким інформаційним тиском неминучим стає глибокий гіпнотичний транс людини-об'єкта, на який він спрямований. Одним із найефективніших механізмів наведення трансу на велику аудиторію є використання ритмічної музики і миготіння світла. За таких умов накладений на ритм текст транслюється безпосередньо в підсвідомість. Тому людина легко запам'ятовує мотиви й слова шлягерів, чим зумовлена їх висока ефективність у боротьбі за симпатії електорату передвиборних концертних турне популярних виконавців. Виборчі технології 255 Потужним гіпнотизером є телевізор, який одночасно завантажує зоровий і слуховий канали. За таких умов свідомість, як правило, не помічає на задньому плані спеціально задуманої телекартинки, а підсвідомість обов'язково її зафіксує. Особливість еріксоніанського гіпнозу полягає в тому, що сприйнята у стані трансу інформація не викликає сумнівів і запам'ятовується надовго. На цьому принципі побудований один із методів вивчення іноземних мов. Загіпнотизувати глядача може і кольорова точка на телеекрані, яка ритмічно блимає, забезпечуючи транслювання слів прямо в підсвідомість. Технології, які проникають у підсвідомість людини, значно ефективніші за традиційний PR. Тому методами психологічної війни активно послуговуються у політиці, особливо в боротьбі за електорат. Звуженню сфери застосування таких технологій може сприяти поінформованість громадян про них, що зменшить відсоток осіб, піддатливих їх впливу. Запитання. Завдання
10. Здійсніть огляд «війни компроматів» під час парламентських виборчих кампаній в Україні. Література Бекешкіна І. Е. Опитування exit poll та їхня роль у виборчих кампаніях // політичний маркетинг та електоральні технології. Наукове видання. — Запоріжжя, 2002. 256 Прикладні політичні технології Вибори — 2002 в оцінках громадян та експертів. — К., 2002. Душин И., Сысун А., Ложкин Б. Выборы: технологии избирательных кампаний. — Харьков, 1998. Загальнонаціональні опитування exit poll: Парламентські вибори — 1998. Президентські вибори — 1999. Парламентські вибори — 2002. — К., 2002. Королько В. Г. Загальні принципи організації та проведення передвиборчих кампаній // Політичний маркетинг та електоральні технології: Наукове видання. — Запоріжжя, 2002. Кочубей Л. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборів до парламенту сучасної України): Монографія. — К., 2006. Кошелюк М. Выборы: магия игры. Технологии победы // Политический маркетинг. — 2000. — № 11. Кушерець В. І., Полторак В. А. Вибори до Рад і громадська думка. — К., 1990. Леонтьева Л. Є. Пропаганда як інформаційно-психологічний складник політичних процесів. Монографія. — Київ — Львів, 2004. Петров О. В. Соціологічні виборчі технології. — Дніпропетровськ, 1998. Політична психологія. Навч. посіб. / За ред. С. О. Матвеева. — К., 2003. Почепцов Г. Побудова іміджу як комунікативне програмування // Нова політика. — 1998. — № 5. Почепцов Г. Г. Імідж: від фараонів до президентів. — К., 1997. Халипов В. Ф., Халипова Е. В., Шишкин А. И. Выборы и власть: Словарь-справочник избирателя. — М., 1999. 2.4. Регулювання політичних конфліктів У демократичному суспільстві завжди відбувається зіткнення різноспрямованих іміджів, що часто породжує конфлікти. Оскільки, як свідчить політична практика, уникнути конфліктів неможливо і недоцільно, завдання прикладної політології полягає в доборі найефективніших способів і засобів управління ними, подолання їх. Адже, як стверджував Р. Дарендорф, «той, хто вміє впоратися з конфліктами шляхом їх визнання і розв'язання, бере під свій контроль ритм історії; той, хто втрачає таку можливість — отримує цей ритм собі у супротивники». регулювання політичних конфліктів 257 Сутність політичного конфлікту й основні етапи управління конфліктними ситуаціями Політика завжди пов'язана з реалізацією різноманітних, часто навіть антагоністичних, інтересів соціальних верств, політичних сил, з вибором сценаріїв майбутнього держави, з доступом не лише до влади, а й до національних інтересів. У її просторі неминуче виникають конфлікти, в яких зосереджуються ці різновекторні прагнення і домагання. Політичний конфлікт (лат. conflictus— зіткнення) — зіткнення, боротьба соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати власні інтереси і цілі, пов'язані з боротьбою за здобуття, перерозподіл влади, зміну свого політичного статусу, а також з вибором політичних перспектив розвитку суспільства. Такі конфлікти можливі у масштабах усього політичного простору, постаючи загалом як конфлікти легітимно-сті влади (конфлікт між політичними силами), її визнання, підтримки або невизнання, несприйняття влади і владних структур. Інший рівень політичного конфлікту проявляється всередині політичних сил, владних структур. Кожна зі сторін конфлікту веде боротьбу за розширення свого впливу в політичному просторі. За іншою класифікацією, виокремлюють такі види політичних конфліктів: а) державно-правові. Вони проявляються в системі дер жавної влади внаслідок суперечностей між її різними еле ментами (між інститутами влади, державними органами і політичними партіями тощо). Це конфлікти інституціалі- зовані, переважно раціональні, публічні, їх виникнення певною мірою запрограмоване в політичній системі; б) статусно-рольові. Цей вид конфліктів породжений невідповідністю між розумінням прав і свобод різними со- Щально-політичними суб'єктами й існуючою системою соціальної ієрархії. Вони розгортаються не тільки по вер тикалі (еліта — маса, влада — народ та ін.), а й по горизон талі, тобто між різними соціальними і політичними група ми, які перебувають на одній або близьких сходинках сус пільної ієрархії; в) конфлікт політичних культур. Він полягає у зіткнен ні суб'єктів з різними системами цінностей, вірувань, ідей. За словами російсько-американського соціолога Піті-Рима Сорокіна (1889—1968), основу політичного конфлікту як різновиду зіткнення суспільних інтересів становлять протилежні політичні інтереси або ситуація, коли інтереси 258 Прикладні політичні технології і потреби населення, його груп не можуть бути задоволені органами державної влади чи державою загалом. Особливість політичного конфлікту полягає в тому, що його наслідки впливають на всі сфери суспільного життя. Політичний конфлікт може відігравати позитивну роль тільки за існування можливості його врегулювання, в іншому разі — конфлікт призводить до політичної кризи. Політична криза (грец. krisis— перелом, поворотний пункт) — тимчасове припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості. За кризових умов знижується рівень керованості всіма сферами життя суспільства, зростає соціально-політична активність мас, що може спричинити страйки, державні перевороти, революції. Українські вчені О. Картунов і О. Маруховська пропонують використовувати стосовно конфліктів такі терміни, як управління конфліктом (процес цілеспрямованого, обумовленого об'єктивними закономірностями впливу на його динаміку); врегулювання конфлікту (вид управлінської діяльності, підпорядкований утриманню його в цивілізованих межах та спрямуванню його розвитку до ефективного і конструктивного розв'язання); розв'язання конфлікту (примирення конфліктуючих сторін, відновлення чи налагодження їх конструктивної співпраці). Практика політичних процесів демократизації суспільств виробила правові та політичні шляхи (способи) врегулювання конфліктів. Вони доповнюють один одного і часто вважаються єдиним політико-правовим способом. Правові шляхи потребують застосування відповідних правових норм національного законодавства та міжнародного права (звернення до конституційного суду, відставка уряду, розпуск парламенту та призначення нових парламентських виборів, проведення референдуму щодо спірних питань, створення узгоджувальної комісії тощо). Головним легітимним засобом врегулювання політичних конфліктів повинна бути конституція. Якщо населення довіряє законодавчим (парламент) і контролюючим органам (конституційний суд), а конституція була схвалена кваліфікованою більшістю, то окремим групам уже непросто відкоригува-ти напрям політичного розвитку на свою користь чи перетягнути в нову систему свої давні привілеї. Обравши правовий спосіб врегулювання конфлікту, політики звільняються від тиску з боку різноманітних груп інтересів, а політичні інститути, захищені конституцій- Регулювання політичних конфліктів 259 ним порядком, перестають бути залежними від нюансів політичного процесу. Однак шанси на конституційне розв'язання політичних проблем у різних країнах різні, оскільки, будучи захищеними статтями конституції, чимало аспектів політичного життя виявляються вразливими для агресивних політичних мас. А в багатьох країнах не є рідкістю порушення конституції. Політичні шляхи врегулювання конфліктів передбачають пошук згоди між його сторонами за допомогою переговорів та узгоджуваль-них процедур. Розв'язання політичного конфлікту проходить, як правило, три стадії: підготування (аналіз учасниками конфлікту існуючої конфліктної ситуації); переговори (безпосередній контакт учасників конфлікту чи їх довірених осіб), успіх яких залежить від ступеня оброблення питань на попередній стадії та вміння посередника сформувати із учасників конфлікту колектив, здатний до вирішення завдань, до спільної роботи; висновок Сучасники переговорів розглядають конфліктну ситуацію і визначають об'єктивні критерії контролю за реалізацією прийнятих рішень). Отже, конфлікт становить собою взаємодію взаємозалежних сторін, у сприйнятті яких наявні несумісні цілі і намагання втручатися у процес досягнення цих цілей. У міру розвитку конфлікту можуть змінюватися не лише його учасники, а й предмет спору, тобто конфлікт ніколи не буває статичним. Він постійно розвивається, спонукаючи учасників до знаходження взаємоприйнятного рішення. Аналіз причин політичних конфліктів Урегулювання політичного конфлікту залежить від Управлінських рішень, для чого потрібно здійснити кон-фліктологічну експертизу, виявити і дослідити причини його виникнення, що є сферою компетенції фахівців-кон-фліктологів. їх завдання полягає в аналізі та оцінюванні конфліктної ситуації загалом, поведінки учасників конфлікту, балансу сил, наслідків конфлікту, шляхів виходу з нього, моделювання різних варіантів розвитку конфлікту й характеру постконфліктних ситуацій. Предметом конфліктології можуть бути не лише реальні конфлікти, а и ситуації, які загрожують виникненням конфлікту. Матеріалами, на підставі яких готується експертний висновок, є документи, безпосередні спостереження конфлікто- 260 Прикладні політичні технології лога, опитування учасників і свідків конфлікту, результати спеціальних діагностичних досліджень. Важливим об'єктом конфліктологічної експертизи у сфері політики є інформаційні матеріали (проекти законів, указів, постанов, розпоряджень, плани і програми, підготовлені для ЗМІ заяви та інтерв'ю), які мають або можуть мати значущі наслідки. Робота експерта має бути системною, враховувати причинно-наслідкові, функціональні та інші зв'язки явищ, вдумливо використовувати засоби і методи, щоб не допустити погіршення ситуації, неконтрольованого впливу на неї (принцип мінімізації інтервенції). Експерт повинен дотримуватися завдань експертизи, збирати інформацію, корисну для прийняття рішень (принцип практичної спрямованості), а зібрана ним інформація має бути достовірною і не розголошуватися без згоди замовника. Експерт не повинен бути особисто зацікавленим у конкретному результаті експертизи (принцип незалежності). Наприклад, замовником конфліктологічної експертизи ситуації в регіоні здебільшого є певна сила в центрі, зацікавлена вплинути на перебіг конфлікту. Такою силою можуть бути: центральна влада, що прагне уникнути дестабілізації ситуації і посилити свій вплив у регіоні; керівництво політичної партії, що зіткнулося зі спробами «витіснити» її з вигідних позицій у регіоні; політична партія або виборчий блок, що готується до боротьби на виборах; політик, який зважує свої шанси бути обраним в одному з місцевих округів. Замовника цікавить передусім те, як певні форми його втручання в ситуацію в регіоні будуть сприйняті населенням, які можуть бути наслідки цього втручання та передумови його ефективності. Конфліктологічна експертиза передбачає:
регулювання політичних конфліктів 261
На основі зібраних матеріалів експерт визначає глибинні причини конфлікту і проблеми-наслідки, найважливіші фактори, що можуть вплинути на його перебіг. На основі опису структурних компонентів ситуації аналітики розглядають імовірні сценарії розвитку подій, дають рекомендації щодо впливу на неї, виокремлюючи «стартову проблему», розв'язання якої є першочерговим, а політтехноло-ги пропонують певні заходи для бажаної зміни ситуації. Поширені в політичній сфері конфлікти інтересів, серед яких виокремлюють (М. Михальченко) такі типи:
У конфліктологічній ситуації суб'єкти політичного процесу, як правило, обирають одну з таких стратегій поведінки: а) суперництво. Суть його полягає в тому, що одна із сторін конфлікту демонструє максимальну активність, го- 262 Прикладні політичні технології товність захищати свої інтереси за будь-яку ціну і на шкоду інтересам іншої сторони, робить ставку на власну перемогу. За певних умов така поведінка може мати позитивні результати та сприяти врегулюванню політичного конфлікту. Однак загалом вона орієнтована на виграш однієї сторони і програш іншої, внаслідок чого настає лише тимчасове примирення, оскільки переможена сторона шукатиме можливість, шанси для реваншу, тому конфлікт може знову загостритися; б) уникнення протистояння і конфронтації. Намагання вийти з боротьби без врегулювання спірних питань вважа ється малоефективним або зовсім не ефективним, оскільки це позбавляє суб'єкта можливості активно впливати на пе ребіг і процес врегулювання конфлікту, захищати в ньому свої інтереси. Більше того, дотримання цієї стратегії приз водить до програшу всіх учасників, оскільки проігнорова ний, неврегульований конфлікт може спалахнути знову, нерідко в більш гострій і руйнівній формі. Якщо в кон флікті сили нерівні, а умови невигідні, ця форма може виявитися прийнятною й оптимальною; в) пристосування. До такої стратегії вдається слабша сторона, вимушено відмовившись від своїх претензій, по жертвувавши власними інтересами на користь сильнішої. Загалом вона вважається неефективною і не сприяє врегу люванню конфлікту, оскільки консервує конфліктогенні чинники — почуття невдоволення, образи в однієї із сто рін. Мирні відносини при цьому виявляються тимчасови ми, а домовленості — хиткими; г) співпраця. Вона ґрунтується на спільних пошуках прийнятних для всіх шляхів і методів врегулювання кон флікту, забезпеченні інтересів усіх його сторін, уникненні однобічних і невиправданих втрат. За такого підходу всі учасники політичного конфлікту мають право відстоюва ти свою позицію, але за недостатньої обґрунтованості власних політичних претензій їм доводиться відмовляти ся від них (повністю чи частково) заради досягнення полі тичного консенсусу, прийняття правомірного і взаємови гідного політичного рішення, досягнення політичного консенсусу, який підтримує суспільний порядок, змен шує можливість застосування сили при вирішенні будь- яких розбіжностей. Реалізація цієї стратегії вимагає не лише бажання, а й уміння захищати свої інтереси та враховувати інтереси інших, комунікабельності і толе рантності. Затрачені на це час, кошти і зусилля цілком Регулювання політичних конфліктів 263 компенсуються тривалістю, надійністю взаємовигідних угод і співпраці; ґ) взаємодія. Ця стратегія реалізується на основі взаємних поступок, добровільної відмови сторін конфлікту від деяких своїх домагань. Завдяки цьому часто вдається поступово і поетапно досягнути власної мети. Здатність суб'єктів політичного процесу до пошуку і досягнення компромісів є свідченням їх політичної зрілості, сили, відповідальності, а також однією з передумов їх життєздатності. Попри вимушеність компромісу, часто він виявляється єдиною й останньою можливістю дійти порозуміння і згоди, запобігти ескалації конфлікту, конструктивним кроком на складному шляху його розв'язання. Аналізуючи конфлікт, слід з'ясувати його джерела, зміст, позиції та інтереси дійових осіб, динаміку розгортання для пошуку прийнятних для сторін умов його конструктивного врегулювання. Цю роботу здійснює фахово підготовлений експерт-аналітик. За твердженням американського дослідника проблем конфліктології Мортона Дойча (нар. 1920), для ефективного вирішення конфлікту потрібно проаналізувати такі фактори:
264 Прикладні політичні технології
Отже, аналіз складових конфлікту, які впливають на його перебіг, здійснюють незалежно від статусу і політичних ресурсів його учасників (індивідів, груп, організацій, народів), а вибір тактики його врегулювання залежить від характеру і змісту отриманих результатів. Методи врегулювання політичних конфліктів Найчастіше в політичній практиці для врегулювання політичних конфліктів використовують такі методи, як управління, арбітраж, переговори. Управління політичним конфліктом. Для управління політичними конфліктами важливе своєчасне й кваліфіковане здійснення політичного моніторингу — спеціально організованої системи спостереження за змінами у стані суб'єктів та явищами політичної системи. Основна його мета полягає в наданні суб'єктам політичної дії матеріалу для оцінювання, контролювання та прогнозування поточної політичної ситуації, коригування стратегії і тактики політичної діяльності, здійснення окремих кроків на політичній арені, прийняття політичних рішень. З огляду на технології і методи розрізняють пошуковий (вивчення політичної події за допомогою інтерв'ю, анкетування, кон-тент-аналізу документів) та описовий (опис характеру і складових політичного процесу, події тощо) політичні мо-ніторинги. Завдання політичного моніторингу полягає у вивченні політичних ризиків, прогнозуванні політичних конфліктів, а також у тому, щоб суб'єкти потенційно можливого політичного конфлікту добровільно могли уникнути порушення норм перебігу політичного процесу, взаємних звинувачень у цьому. Таку мету переслідує, наприклад, за- риблювання політичних конфліктів 265 орошения міжнародних спостерігачів для моніторингу виборчої кампанії. Прогнозування конфлікту — виявлення передумов, з'ясування причин виникнення потенційного конфлікту, визначення його сутності, характеру й функціональної спрямованості, імовірних наслідків для конфліктуючих сторін і для всього суспільства. Прогнозування передбачає всебічне вивчення й осмислення культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов їх виникнення ще на латентній стадії конфлікту. Такими передумовами можуть бути: активізація національних рухів (груп), налаштованих на безкомпромісне розв'язання своїх об'єктивно назрілих проблем або суб'єктивних інтересів; корпоративна інформаційна експансія, жорсткі звинувачення на адресу політичних опонентів, пошуки «образу ворога», вимоги запровадження надзвичайних заходів, які передбачають обмеження свободи та ін.; спонтанна міграція населення, поява біженців; формування «внутрішнього пролетаріату», якому притаманні абсентеїзм, соціальна апатія, протестні варіанти голосування та ін. Управління конфліктами за допомогою прогнозування передбачає аналіз багатьох джерел інформації, що всебічно характеризує об'єкт: матеріалів ЗМІ, наукових форумів, статистичних даних, політичних оглядів, політичних заяв, результатів анкетних опитувань, моніторингів громадської думки та ін. Важливу роль при прогнозуванні конфліктів відіграє аналіз контексту, на тлі якого може виникнути конфлікт: соціального (розподіл соціальних сил, суспільних потреб; соціально-психологічні настрої різних верств населення), економічного (природні та людські ресурси, розвиток основних фондів і капіталовкладень, життєвий рівень населення, зовнішня торгівля, фінанси, стан народного господарства та його галузей), організаційного (рівень Функціонування організацій, що можуть визначально вплинути на характер конфлікту), науково-технічного (науковий потенціал, інформаційне забезпечення). Кваліфіковане державне управління конфліктом передбачає стратегічне планування процесів, наявність кількох моделей розвитку, стандартних дій щодо подолання кризових ситуацій, уникнення прийняття політичних рішень, які не можуть бути виконаними. Критеріями ефективності управління політичними конфліктами є: надійність їх прогнозування, запобігання ескалації, утримання Колориту в цивілізованих рамках та конструктивне його 266 Прикладні політичні технології вирішення. Успішне подолання конфлікту означає, що його учасники задоволені досягнутими домовленостями, існує багато можливостей для взаємовигідної взаємодії тощо. Метод арбітражу. Суть його полягає у залученні до вирішення політичного конфлікту третьої сторони, якій кожен його учасник передає усі повноваження щодо вирішення суперечностей. Цей метод активно використовують для врегулювання відносин між суб'єктами системи державної влади (органами, окремими гілками державної влади), між органами державної влади та елементами громадянського суспільства (громадськими об'єднаннями, політичними партіями, групами за інтересами, профспілковими організаціями тощо) та іншими учасниками політичного процесу. Для успішного арбітражу необхідна наявність у державі інституцій (органів), які б поєднували високу легітимність, авторитет, достатні владні повноваження для виконання функцій арбітра. Метод переговорів. Метою переговорів є пошук згоди і взаємовигідних рішень з максимальним урахуванням інтересів сторін. Для цього необхідне передусім бажання втягнутих у конфлікт сторін вести переговори, знаходити можливості для зближення своїх інтересів. Для успішного розв'язання політичних проблем потрібно зосереджуватися на їх якісних характеристиках, тобто на суті справи, і не акцентувати на тому, чого не може прийняти протилежна сторона. Переговори допомагають учасникам конфлікту знайти взаємну вигоду там, де можливо, а де їх інтереси не збігаються — знайти обґрунтований справедливими нормами результат. Принципові переговори передбачають зосередження на інтересах, а не на позиціях; використання об'єктивних критеріїв; вироблення взаємовигідних варіантів розвитку подій; недопустимість перенесення оцінок подій на учасників конфлікту; м'яку, витончену тактику взаємодії з другою стороною і підключення за необхідності третьої сторони. Особливе значення мають уміння учасників переговорів домовлятися, їх здатність до емпатії, розглядання переговорів як тактики, своєрідної політичної гри, в якій суттєву роль відіграє розуміння характеру, змісту і напряму комунікаційного процесу, уявлень конфліктуючих сторін про себе, сутності конфлікту і методів його врегулювання. Важливу роль в організації проведення переговорів відіграє посередництво — сприяння процесу досягнення домовленості між учасниками конфлікту, яке здійснюється нейтральною стороною. Посередник (медіатор) стиму- регулювання політичних конфліктів 267 лює конструктивне обговорення спірних питань, сприяє порозумінню сторін передусім через впровадження певних процедурних правил, формування порядку денного переговорів, вплив на психологічну атмосферу, в якій вони відбуваються. Посередництво є творчим процесом. Особливу роль у його здійсненні відіграють інтуїція, досвід, особистість посередника, вибір ним тактики дій, адекватної специфіці конфлікту, стилям поведінки в конфлікті та на переговорах його учасників, цілям посередництва. Успішний посередник є прагматичним реалістом, котрий не має на меті досягнення «справедливого» або «найкращого» вирішення конфлікту, а прагне прийнятного для сторін врегулювання спірного питання (питань). Досягнення згоди розглядається ним як поетапний процес, що передбачає з'ясування близьких, взаємопов'язаних інтересів сторін, підвищення їхньої взаємодовіри і готовності до спільного пошуку збалансованого вирішення конфлікту. Як правило, посередник намагається стримати ескалацію конфлікту, а іноді може допускати тимчасове його загострення, щоб продемонструвати сторонам непродуктивність обраної ними тактики участі у переговорах. Права, роль і функції посередника в роботі зі сторонами конфлікту визначаються за домовленістю сторін, тому він має узаконити свою місію (функції і права) відповідною угодою зі сторонами. Укладанню такої угоди передують переговори посередника зі сторонами про умови своєї участі в залагодженні конфлікту. В деяких зарубіжних країнах попередні переговори проводить спеціально підготовлений працівник — координатор, який повинен забезпечити довіру сторін до процедури посередництва, неупередженості медіатора. На основі згоди обох сторін на медіацію координатор оформляє заявку, оцінює справу, обирає досвідченого у залагодженні подібних справ медіатора, який не може бути зацікавленою щодо конфлікту стороною. Після закінчення справи координатор отримує від медіатора письмовий звіт щодо справи, в якому той коротко характеризує предмет, передумови і зміст конфлікту, перелічує питання, щодо яких досягнуто згоди, та питання, які лишилися нерозв'язаними, дає Рекомендації на майбутнє. Від сторін координатор отримує відгуки про роботу медіатора та оцінку процесу медіації. Всю інформацію про конкретний конфлікт і процес його залагодження координатор складає в окрему спра-ВУ> Доступ до якої мають, як правило, тільки керівники 268 Прикладні політичні технології організації, що здійснює посередництво, та державні контрольні органи. За низької готовності сторін до співпраці, взаємної недовіри, посередникові доцільно запланувати зустрічі з кожною із них, зосередитися в першій фазі переговорів на створенні взаємовідносин, необхідних для опрацювання інтегрувального рішення. Загалом посередництво має на меті досягнення домовленості, поліпшення відносин між сторонами. Співвідношення цих орієнтацій визначається посередником на підставі аналізу конкретної ситуації. Вирішення будь-якого конфлікту, в т. ч. і політичного, може відбуватися через його призупинення (згоду на припинення дій, які завдають шкоди іншій стороні); досягнення домовленості щодо конкретних спірних питань; виявлення та ліквідацію причин, які породили конфлікт; цілковите примирення сторін. Форми вирішення політичних конфліктів Вирішення політичних конфліктів може відбуватись на основі суттєвого, але не повного узгодження інтересів і позицій сторін — компромісу (взаємних поступок між представниками різних інтересів і думок); взаємовигідного примирення — консенсусу (врахування думок кожної із сторін, визначення в їхніх позиціях спільного, що здатне їх об'єднати); перетворення протистояння і протиборства на конструктивну взаємодію — співробітництва (послаблення чи припинення виснажливої боротьби, зосередження уваги і концентрація сил на розв'язання важливих проблем). Воно може бути повним або неповним. Як стверджує американський дослідник К. Мітчел, політичний конфлікт вважається повністю вирішеним, якщо проблема зникає з порядку денного; рішення схвалюються і сприймаються всіма сторонами конфлікту на рівні еліт і на рівні мас; домовленості й угоди є самодостатніми (не залежать від третьої сторони і не потребують її підтримки); домовленості й угоди розглядаються всіма сторонами як чесні та справедливі; рішення мають консенсусний характер; учасники приймають домовленості й угоди добровільно, без будь-якого тиску ззовні. В усіх інших випадках конфлікт вважається вирішеним не повністю. Виробити одну теоретичну модель управління політичним конфліктом неможливо, оскільки існує безліч його ти- регулювання політичних конфліктів 269 пів і модифікацій. Тому основним завданням конфліктоло-гів є вивчення досвіду вирішення політичних конфліктів, дотримання правил їх врегулювання, максимальне поєднання теорії з практикою. Запитання. Завдання X. Вкажіть основні принципи, яких треба дотримуватися при проведенні конфліктологічної експертизи.
10. Запропонуйте власний варіант подолання міжнаціонального конфлікту, застосувавши конкретний приклад з історії пострадянсько го розвитку. Література Валевський 0. Л., Ішмуратов А. Т. Політичний конфлікт в сучасній Україні. — К., 1997. Гірник А. М. Методика конфліктологічної експертизи ситуації у регіоні // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. — К., 2002. — Вип. 3. Гірник А. М. Конфліктологічна експертиза: від мистецтва до технології // Соціальна психологія. — 2004. — № 2. Гірник А., Бобро А. Конфлікти: структура, ескалація, залагодження. — К., 2003. Глухова А. В. Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретико-методологический анализ). — М., 2000. Дойч М. Разрешение конфликта (Конструктивные и деструктивные процессы) // Социально-политический журнал. — 1997. — № 1. 270 Прикладні політичні технології Здравомыслов А. Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — 2-е изд., доп. — М., 1995. |