Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Політичний міф Генетично політичний міф пов'язаний з архетипами, він є результатом суспільної творчості, надбанням колективної свідомості. Завдяки цьому він впливає на формування світобачення і світосприйняття, закарбування у 334 Прикладні політичні технології пам'яті та свідомості певних психологічних, ідеологічних настанов, які з часом відіграють роль стійких стимулів до дії і жорстких табу, що оберігають прийняту систему цінностей і правил, підтримують і санкціонують певні норми поведінки. Поєднуючи в собі діахронічний (грец. dia — префікс, що означає проникнення, завершеність, і chronos — час) аспект — розповідь про минуле, і синхронічний (грец. synchronos — одночасний) — пояснення сьогодення або майбутнього, міф націлює людину на повторення досягнутого, апробованого, засвоєного. Політичний міф — феномен колективної психіки, основою якого є штучно створене, узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями, неадекватно інтерпретує суспільні процеси. Важливою функцією політичної міфології є політичне моделювання. Це зумовлено тим, що політичний міф, як правило, є набором готових рецептів, прецедентів, зразків, які можуть слугувати орієнтиром у критичних ситуаціях. Глибинний зміст міфу полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним образом, «картинкою», спонтанно створеною колективною уявою або нав'язаною їй ззовні. Тому він підмінює об'єктивне суб'єктивним; внутрішнє, змістове — зовнішнім; суттєве — його подібністю. Підсилена емоцією фантазія є причиною того, що у міфі можуть поєднуватися реальність і вигадка, неіснуючі образи, легенди; фігурувати вигадані причинні зв'язки між реальними об'єктами; ідеалізуватися лідери, процеси, факти тощо. Як стверджує Р. Соколова, міф заповнює вакуум реального знання, є посередником між справжнім знанням і нерозпізнаною помилкою. Міфологія, виникнувши у глибоку давнину, з розвитком релігії, науки, ідеології трансформувалася в соціальну міфологію. У ній немає притаманного класичній міфології онтологічного (буттєвого) змісту. Однак зберігся і посилився функціональний сенс, який проявляється у згуртуванні та спрямуванні народних мас. У сучасну добу ці процеси отримали свій вияв у реміфологізації, якій притаманні такі типи відтворення міфу: автоматичне відображення в буденній свідомості; ідеологічне нав'язування певної міфологеми; художня реконструкція міфу в естетичній творчості. Поширення й утвердження соціальної міфології у суспільній свідомості зумовлені несистемністю буденного мислення, через що міф сприймається як вища форма системності, доступна буденній свідомості. Він поставляє Політичне маніпулювання 335 буденній свідомості системність того рівня, який не потребує чітких логічних доказів, обмежується зовнішніми зв'язками між явищами. Сучасний політичний міф гранично актуальний, конкретний, прагматичний, адресний та функціональний. У ньому можуть бути віддзеркалені й одвічні надії, сподівання, вірування. У попередні історичні періоди, за словами С. Кара-Мурзи, у політичному житті домінували методи придушення і примусу за цілковитого ігнорування відчуттів і думок людей. А вже сучасній політичній міфології притаманні не пряма санкція чи заборона дій, а підготовка умов для них: спочатку змінюють людей, щоб мати змогу регулювати і контролювати їх дії. «Політичні міфи, — стверджує цей автор, — діють так само, як змія, що паралізує кролика перш ніж атакувати його. Люди стають жертвами міфів без серйозного опору. Вони переможені й скорені ще до того, як виявляються здатними усвідомити, що ж насправді відбулося». Політичний міф як засіб боротьби за владу, її легітимі-зацію і втримання значно ефективніший за насилля. Адже насильницькі методи спрямовуються ззовні, їм протистоять бастіони людської гідності — приватне життя, особиста свобода тощо, а політична міфологія, закарбовуючись у пам'яті своїми простими і яскравими образами, гіпнотично зомбує свідомість, стимулює дії та поведінку людини, відповідно до задумів політичного маніпулятора. Політичні міфи мають такі особливості:
До політичної міфології найчастіше звертаються в переломні моменти історії — у період криз, катастроф, дестабілізацій, революцій, оскільки міф як політичний інструмент забезпечує доступ до важелів управління масовою свідомістю за дефіциту владних ресурсів. Ефективне використання 336 Прикладні політичні технології політичних міфів, на думку А. Цуладзе, дає змогу докорінно зламати ситуацію на політичній арені, змінити розстановку сил на свою користь; перерозподілити владні ресурси без необхідності долати опір деморалізованих супротивників; отримати доступ до нових важелів влади. Створення політичних міфів відбувається за певною технологією, яка передбачає:
Політичне маніпулювання 337 12) приховане монтування у політичний міф мотивації, яка в певний момент простимулює потрібні маніпуляторові дії людини, групи людей, суспільства. Отже, політичний міф, використовуючи консерватизм поглядів, схематизм сприйняття, несистемність мислення, автоматизм реакції, програмує внутрішній світ людини, готує передумови для необхідних маніпуляторові поведінки і дій. Політичний імідж Імідж покликаний впливати не на свідомість, а переважно на емоційну сферу людини та рівень несвідомого. Політичний імідж — віртуальний, емоційно забарвлений образ людини, групи, організації, події, процесу чи явища, що склався у масовій свідомості та має характер стереотипу. Метою формування іміджу є створення у психіці аудиторії потрібного образу об'єкта і відповідної думки про цей образ (об'єкт); утворення атракції (лат. attractio — притягування) — психологічного тяжіння до нього аудиторії. Основою механізму атракції є прагнення до максимі-зації винагород і мінімізації покарань. Людина (будь-який живий організм) прагне туди і до того, де і від кого можна отримати винагороди (позитивні емоції, приємні відчуття, задоволення потреб). Водночас вона намагається уникати ситуацій і об'єктів, від яких отримує «покарання» (негативні емоції, неприємні відчуття, незадоволення потреб). Будь-який привабливий імідж покликаний сформувати позитивну думку про об'єкт, яка через закон максиміза-ції винагород і мінімізації покарань викликатиме психологічне тяжіння, що сприятиме певним діям стосовно нього (наприклад, голосувати за кандидата, купувати товар, вступати в організацію тощо). У політичному маніпулюванні використовують ціннісні та психологічні функції іміджу. Ціннісні функції іміджу забезпечують формування навколо особи ореолу привабливості; додають комфортності міжособистісним відносинам (позитивний імідж привносить у спілкування симпатію, доброзичливість, позитивні емоції, мінімізує нетактовність і нетерпимість), підвищення самооцінки (усвідомлення особою своєї індивідуальної непересічності та привабливості). 338 Прикладні політичні технології Психологічні функції іміджу передбачають використання його для досягнення поставлених цілей. Такими цілями найчастіше бувають міжособистісна адаптація (вірно обраний імідж дає змогу привернути до себе позитивну увагу і встановити нормальні відносини); зосередження уваги на кращих особистісних, ділових якостях носія іміджу; приховування негативних якостей (відволікання уваги від недоліків шляхом її концентрації на другорядних деталях — макіяжі, одязі, аксесуарах тощо; у такому разі вони сприймаються як цікаві особливості, пікантні риси); організація, концентрація уваги (позитивний імідж мимоволі приваблює до себе людей, подобається їм, притягує та утримує увагу); подолання кордонів і меж поширення (вдало обраний імідж дає змогу успішно долати соціальні, конфесійні, етнічні, статеві та вікові бар'єри). Політичний імідж формується та існує у громадській думці на різних рівнях: чуттєвому (одержані за допомогою відчуттів і сприймань враження, що містять інформацію про зовнішні ознаки і властивості носія політичного іміджу — манеру говорити, зовнішній вигляд, характерні риси, особливості поведінки тощо); емоційному (відображення у формі переживань особистої значущості та оцінювання поведінки, діяльності політика, організації для життєдіяльності людини; здатність носія політичного іміджу управляти та коригувати емоційний стан людини, групи, суспільства); раціональному (осмислення та аналіз слів, поведінки, діяльності носія політичного іміджу). Ефективність іміджу забезпечують його форми: простота, виразність і легкість запам'ятовування. Зміст іміджу має ґрунтуватися на характеристиках особи, діяльності, поведінки, які традиційно цінуються народом; максимально відповідають соціальним очікуванням електорату в конкретній історичній ситуації. Найчастіше у політичному маніпулюванні використовують три-, чотирифакторні іміджеві моделі. За трифакторної моделі створення іміджу відбувається з опиранням на моральні якості (чесний, відповідальний, справедливий, послідовний тощо), інтелектуальність (освіченість, загальна і професійна ерудиція, глибокий розум, розвинена інтуїція, досвід тощо), потенціал особи (працездатність, цілеспрямованість, завзятість, рішучість, здатність до саморозвитку і самовдосконалення). Чотирифакторна модель охоплює, крім елементів трифакторної моделі, додаткову складову, що фіксує лідерські якості особи: мотиви лідерської поведінки Політичне маніпулювання 339 (акцентування при формуванні іміджу на творчих, конструктивних і благородних мотивах, пов'язаних з високими етичними якостями, прагненням політика розв'язати соціальні або економічні проблеми, допомогти народу тощо); авторитетність лідера (демонстрація суттєвих переваг — інтелектуальних, менеджерських тощо; акцентування на високих моральних якостях політика); інновацій-ність діяльності (спрямованість іміджу на позитивний для суспільства, конкретний і швидкий результат; його формуванню сприяють слова: «стабілізувати», «змінити», «поліпшити», «зміцнити», «зупинити», «захистити» тощо); акцентована активність діяльності (поведінка лідера повинна бути помітною, ім'я і позитивні вчинки — максимально тиражованими у ЗМІ, лідер має завжди вирізнятися з оточення). Успіх політичному іміджу забезпечують:
3) систематичне підтвердження політиком власного іміджу. У процесі створення політичного іміджу фахівцям (іміджмейкерам) доводиться використовувати такі елементи і чинники: а) цілеспрямовано скомпонований первинний матеріал (політик; структура, до якої він належить, пов'язана з ним подія), покликаний мінімізувати важливі для іміджевої моделі негативні ознаки, максимізувати позитивні; б) іміджева модель, накладена на первинний матеріал (уявлення політичного лідера про себе; потреби і мотиви, що впливають на політичну поведінку; найважливіші полі тичні переконання; стиль ухвалення політичних рішень; стиль міжособових відносин; стійкість до стресу тощо); в) неминучі спотворення іміджу під час його поширен ня у ЗМІ; г) вплив конкурентів, які намагаються створити нега тивний імідж політика, структури, події; 340 Прикладні політичні технології ґ) випробовування іміджу повсякденною реальністю (підтвердження, спростування в реальних умовах); д) результат активної самостійної роботи аудиторії, суб'єкта сприйняття, які реконструюють, вибудовують, сприймають і закарбовують у свідомості остаточний цілісний імідж. Стабільність політичного іміджу зумовлюють:
Отже, уявлення про політика формується не внаслідок безпосередніх контактів, а на основі символічних уявлень, що виникають завдяки суспільним комунікаціям. Цим зумовлене сприйняття політика як певного символу, відповідні реакції на його поведінку. Тому політичний імідж відіграє позитивну роль, оскільки робить поведінку політика передбачуванішою (необхідно відповідати власному іміджу); стимулює наближення його до електорату, змушує враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв'язок. Однак, будучи віртуальним, штучним утворенням, сформованим на соціальному стереотипі, він часто блокує у людей логіку здорового глузду; стимулює некритичність у сприйнятті інформації; робить особу піддатливішою до політичного маніпулювання. Політичне маніпулювання 341 Політичні чутки Дефіцит поінформованості, невизначеність ситуації, тривога і страх є сприятливим фоном для поширення політичних чуток. Політична чутка — специфічна форма недостовірної або частково достовірної інформації про певні політичні подііі, явища, осіб. Чуткам притаманні деформованість, узагальненість, актуальність змісту інформації; простота, доступність, емоційність, неофіційність форми її подавання; циркуляція, самопоширення в усній формі через канали міжособи-стісної комунікації. Глибинна суть чутки полягає в подаванні, інтерпретації народом, для народу актуальної інформації, яка у конкретних умовах є дефіцитною, сенсаційною, неоднозначною, незрозумілою, загрозливою або обнадійливою. За походженням чутки поділяють на: а) спонтанні (не створені спеціально, не мають певної мети, є продуктом ситуації та її інтерпретації); б) сфабриковані (створені спеціально, з певною метою на основі формування штучного інтересу). За ступенем достовірності інформації чутки бувають: а) абсолютно недостовірні; б) недостовірні з елементами правдоподібності; в) правдоподібні; г) достовірні з елементами неправдоподібності. За рівнем циркуляції розрізняють: а) локальні (поширені у відносно невеликій соціальній групі, серед населення села, містечка, у колективі підпри ємства, навчального закладу тощо); б) регіональні (у межах географічного регіону); в) національні (у межах країни); г) міжнаціональні (на міждержавному рівні). За емоційною характеристикою виокремлюють: а) чутки-бажання, які відображають надії, очікування, прагнення людей, серед яких вони циркулюють. Такі чутки частіше є спробою видати бажане за дійсне. Вони можуть підтримувати тонус соціального існування, а також деморалізувати, створювати завищені очікування; б) страхітливі чутки, які провокують негативні настрої і стани, стимулюють посилення відчуття страху. Виника ють у періоди соціального напруження, гострого конфлік ту (стихійне лихо, війна, революційна ситуація, держав ний переворот), їх сюжети варіюються від песимістичних 342 Прикладні політичні технології до відверто панічних. Основні функції страхітливих чуток полягають у залякуванні населення з метою схиляння до певної поведінки; активізації, мобілізації на протидію викликам і загрозам; в) агресивні чутки, що стимулюють негативні настрої, формують агресивний стан, спрямовують агресивну дію у потрібному для маніпулятора напрямі. Основна їх мета — провокування агресивної поведінки. За ступенем впливу на психіку розрізняють чутки, що активізують громадську думку певних груп людей, але не зумовлюють чітко виражених форм асоціальної поведінки; чутки, що зумовлюють антигромадську поведінку певних соціальних груп, руйнують соціальні зв'язки й організаційно-управлінські відносини між людьми, спричинюють масові безлади, паніку тощо. Політичним чуткам притаманний порівняно високий ступінь узагальненості, адже вони повинні вийти за межі окремого випадку. Саме це є відмінною ознакою чуток від пліток або їх напівофіційних варіантів — доносів, дезінформації. Чутки завжди мають чіткий часовий вимір, прив'язані до певного середовища і саме цим відрізняються від байок або повір'їв. Значною мірою вони пов'язані зі свіжою новиною на відміну від легенд, анекдотів тощо. Чутки є свідомо неофіційними, а тому не мають нічого спільного з офіційною інформацією. Активне циркулювання чуток породжують:
Політичне маніпулювання 343
У процесі транслювання і циркулювання чутки зазнають суттєвих змін. Основними із них є затирання, звужування змісту (зникнення несуттєвих, другорядних деталей, посилення функціональності змісту завдяки його скороченню); загострення емоційних компонентів (обростання внаслідок колективної творчості новими, суттєвими, з огляду на стереотипи та установки аудиторії, деталями; адаптування до особливостей аудиторії (підлаштову-вання під стереотипи й установки аудиторії деталей сюжету без виражених ознак затирання або загострення), внаслідок чого суттєво змінюється психологічний зміст інформації. 344 Прикладні політичні технології На швидкість поширення, тривалість існування чутки суттєво впливають: а) час і ситуація, в якій вона починає поширюватися. Досить активно поширюються чутки, коли людина схиль на їх сприймати (цей чинник особливо враховують фахівці телебачення), за дефіциту інформації з актуальних питань, у кризовій ситуації, у нестабільних, тривожних, невизначених умовах; б) особа ретранслятора. Авторитет людини (вік, статус тощо), ступінь довіри до неї стимулюють некритичне сприйняття почутої від неї інформації. Чоловіки схильні обговорювати, поширювати чутки, які стосуються політи ки, жінки — інформацію, пов'язану з економічними (зро стання цін тощо) і сімейними проблемами; молодь найча стіше обговорює і поширює чутки про кумирів і «зірок»; в) характер змісту і форми подавання чутки. Щоб пере даватися із уст в уста (самопоширюватися), чутка повинна бути актуальною за темою, емоційно забарвленою, макси мально подібною на правду, простою і зрозумілою за змі стом, оптимальною за формою подавання. За спостережен ням Р. Гаріфуліна, найефективнішим щодо поширення чуток є прийом «чутки про чутку»: маніпулятор, який запускає чутку, говорить: «Ви чули, ходять чутки про те, що...». Це дає змогу поширювати чутку, уникнувши зви нувачення за такі дії; г) динаміка циркулювання чутки. Упродовж двох тиж нів, як стверджують фахівці, чутка втрачає актуальність або витісняється. Тому політичні маніпулятори роблять усе можливе, щоб протягом першого тижня від появи чутки її підхопили ЗМІ, створили умови для поширення нової (модифікованої) чутки; ґ) середовище поширення чутки. Найшвидше поширюються чутки в соціально однорідному середовищі, якому притаманні однакові інтереси, стереотипні оцінки. З огляду на це при плануванні чергової чутки з'ясовують особливості аудиторії, якій вона адресуватиметься. Багато залежить і від місця поширення чутки. Найчастіше для цього обирають базар, стадіон, чергу за чимось, транспорт тощо. Для поширення чуток використовують соціологічні опитування, телефонне опитування, акцентування певних фактів і висновків під час інтерв'ю, ток-шоу, теледебатів тощо (за таких умов спрацьовує механізм домислення та інтерпретації змісту чутки). За даними досліджень, у місті середніх розмірів чутка поширюється за три-чотири дні, Політичне маніпулювання 345 якщо достеменно враховані потоки переміщення цільової аудиторії. Через ЗМІ чутки поширюються значно швидше. Отже, використання такої потужної, небезпечної мані-пулятивної зброї, як чутка, вимагає високої професійності, обережності, обґрунтованого передбачення можливих ефектів від її поширення, оскільки за невмілих дій маніпулятор може отримати протилежний від очікуваного результат: популяризувати об'єкт, на який спрямована негативна чутка; дискредитувати суб'єкта, на користь якого було поширено чутки, виставити його головним винуватцем таких чуток, джерелом дезінформації; прискорити непе-редбачуваний і небажаний розвиток подій тощо. Форми і методи боротьби з чутками Для нейтралізації будь-яких чуток, мінімізації шкоди від них слід зменшити їх актуальність (значущість) для аудиторії або усунути невизначеність їх змісту. Основними методами боротьби з чутками є профілактика і протидія. Профілактика чуток передбачає використання певних дій з метою їх випередження, уникнення ситуації, в якій вони породжуються і поширюються. Основними засобами при цьому є:
Протидія чуткам пов'язана зі здійсненням заходів, спрямованих на гальмування поширюваності, впливовості, живучості чуток, зменшення довіри до них. У цій справі ефективними можуть бути такі засоби і прийоми: — оперативне оприлюднення офіційної точки зору, яка суперечить суті та змісту чутки; заповнення інформаційного вакууму переконливою інформацією з достовірних джерел; 346 Прикладні політичні технології
Політичне маніпулювання 347 стовувати надзвичайно обережно, оскільки чутка створює психічну інерцію, внаслідок чого всі наступні повідомлення сприймаються в контексті попередніх. Чутки — це дієва, потужна зброя політичного маніпулятора, здатна завдяки своїй специфіці суттєво вплинути на громадську думку, підкорегувати усталені оцінки та установки. Отже, технологія політичного маніпулювання має три послідовні фази: 1) захоплення (встановлення контакту з аудиторією; завоювання довіри; втримання уваги; використання таких методів маніпулятивної дії, як психічне зараження і навіювання); 2) приймання (стимулювання мотивації шляхом мотиваційного зміщення, переведення, замовлення або актуалізації); 3) фіксування (за діяння на основі процесів захоплення, втримання, стимулювання мотивації комплексу психічних автоматизмів). Роль спускових гачків механізмів психічного автоматизму виконують, як правило, стереотипи, міфи, іміджі, чутки (цей ланцюжок можна продовжити як в один бік — додавши перед стереотипами архетипи, так і в інший — поставивши після чуток політичні анекдоти, що свідчить про потужний арсенал, напрацьований роками політичними маніпуляторами). Захист від політичного маніпулювання Будь-який суб'єкт соціуму (особа, група, суспільство) повинні бути захищені від політичного маніпулювання, володіти методами і прийомами самозахисту від нього, що є однією з важливих умов вільного волевиявлення. Захист від маніпулювання — система дій, спрямованих на усунення, мінімізацію негативних переживань (відчуття тривоги, невпевненості, вини, дискомфорту тощо) та інших впливів, які можуть травмувати особистість. Він може здійснюватися на рівні цілісності Я; підтримки позитивного Я-образу у міжособистісній взаємодії; цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду; захисту групи від факторів міжгрупової взаємодії, що загрожують її цілісності. На всіх рівнях суб'єктом захисту є особистість, що робить провідною стратегію захисної поведінки індивіда як члена групи у ставленні до представників інших груп. Залежно від характеру 348 Прикладні політичні технології захисних дій захист від маніпулювання поділяють на несвідомий (напівсвідомий) і свідомий. |