Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Мішені, що ґрунтуються на механізмах психічного відображення. Вони орієнтовані на органи, які формують чуттєвий досвід людини і своєю сукупністю утворюють цілісну картину певного об'єкта. До цієї групи зараховують відчуття, сприймання, мислення і пам'ять. Відчуття. Вони є віддзеркаленням властивостей предметів навколишнього світу при їх безпосередній дії на органи чуття. Виникнення відчуттів пов'язане із подразненням нервової тканини. За модальністю (специфікою органів чуття) відчуття поділяють на контактні (дотикові, смакові, больові) і дистантні (зорові, слухові, нюхові). Враження, одержані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки і властивості об'єктів, формують чуттєвий досвід людини. Різноманітним відчуттям, які виникають при роботі органів чуття, притаманні такі загальні особливості: а) якість — особливість, якою одне відчуття відріз няється від інших. Наприклад, сприйняття відтінків того чи іншого кольору, слухові, нюхові, смакові відчуття тощо; б) інтенсивність — кількісна характеристика відчуттів (сила їх виявлення), що залежить від сили дії подразника, який їх викликає. Адекватний подразник викликає відчуття тоді, коли інтенсивність, сила його дії досягає певного рівня (порогу). Підпорогова сила подразника відчуття не викликає; в) тривалість — своєрідний сумарний інтегратор яко сті, інтенсивності відчуттів та часу дії подразника; г) адаптація — здатність аналізаторів пристосовувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника; ґ) сенсибілізація — підвищення чутливості до подразника; д) інертність — здатність аналізаторів певний час збері гати відчуття після припинення дії подразника. Політичне маніпулювання 303 Стратегія і тактика маніпулятора (найтиповіші дії маніпулятора, який хоче вцілити у конкретну «мішень»):
Сприймання. Під ним розуміють психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ при безпосередній їх дії на органи чуття. На основі сприймання створюється модель цілісної картини світу, органічно поєднуються всі психічні процеси особистості: увага, мислення, почуття, пам'ять, воля. Унаслідок сприймання виникають синтезні суб'єктивні образи сприйманих об'єктів — уявлення. Сприймання класифікують за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю (сприймання простору, руху, часу). їм притаманні такі властивості: а) предметність, цілісність — внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Предмети і явища сприймаються як єдине ціле, в якому окремі компоненти постають у єдності. Відсутність у предметі якоїсь деталі не заважає цілісному сприйманню; б) константність — відносна незалежність образу від умов сприйняття. Те, що людина один раз сприйняла, що закарбувалося в її пам'яті, у певних межах зберігає для неї свою сутність незалежно від обставин (розміри, форма, колір предметів), підсвідомо часто залишаючись незмінни ми незалежно від умов сприйняття — відстані, освітлено сті тощо); 304 Прикладні політичні технології в) узагальнення — чітке ранжування сприйнятих обра зів, зарахування їх до певного класу об'єктів; г) осмислення — спроба за допомогою мислення прони кнути і зрозуміти суть предмета, дії, процесу. Необхідними умовами формування адекватної картини світу на основі відчуттів є активна діяльність, яка надає різнобічну інформацію про оточення; налагодження ефективного зворотного зв'язку, що сприяє коригуванню, уточненню правильності відчуттів; забезпечення мозку оптимальною кількістю інформації (балансування між дефіцитом і перевантаженням) про зовнішнє та внутрішнє середовище; певна структурованість інформації. Стратегія і тактика маніпулятора:
Політичне маніпулювання 305 зповання може побачити в гаслах, лідерах і партіях те, що вія хоче побачити, залежно від особистісної установки на сприймання; . — блокування зворотного зв'язку в процесі формування в людини картини світу на основі відчуттів з метою унеможливлення перевіряння нею на власній практиці достовірності та правдивості нав'язаних маніпулятором уявлень про дійсність. Мислення. Воно передбачає опосередковане й узагальнене віддзеркалення людиною дійсності в її істотних зв'язках і відносинах. Процес мислення має суспільну природу, гобто в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує засобами пізнання, що створені мовою, наукою, суспільною практикою. Це означає, що матеріалізовані в дії результати мислення помітно змінюють суспільство, а суспільство, спираючись на досягнутий рівень пізнання, здобутий досвід, пред'являє як об'єкти розумової діяльності найболючіші проблеми. Мислення як процес здійснюється під час формування і засвоєння понять, вирішення проблем. При цьому використовують такі операції: порівняння — встановлення подібності і відмінності об'єктів і явищ; аналіз — уявне розчленовування цілісної структури на складові, виокремлення в ній частин, аспектів, ознак, властивостей; синтез — уявне об'єднання елементів у цілісну структуру; абстрагування — ігнорування другорядних аспектів предмета з метою виокремлення головних; узагальнення — об'єднання предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими у процесі абстрагування. Стратегія та тактика маніпулятора:
306 Прикладні політичні технології ною і сфабрикованою, а наприкінці її може стати цілком реальною;
Пам'ять. Вона є однією з основних форм організації психічного життя, основою будь-якого психічного процесу. Завдяки пам'яті людина зберігає цілісність власного Я, усвідомлює єдність свого минулого і сьогодення, здобуває необхідні для діяльності знання, вміння і навички. Пам'ять є психічним процесом, що охоплює запам'ятовування, збереження, відтворення і забування досвіду. Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють такі види пам'яті:
За тривалістю збереження інформації виокремлюють такі стадії (рівні) пам'яті: а) миттєва. Вона пов'язана з інерційністю органів чуття. Цей рівень пам'яті не піддається маніпулюванню та довільним змінам. Образ у миттєвій пам'яті не є чітко осмисленим, оскільки це результат відчуття, а не сприй няття; б) короткочасна. На цій стадії зберігається інформація, до якої привернуто увагу. Вона може активно оброблятися й інтерпретуватися. На короткочасну пам'ять можна ефек- Політичне маніпулювання 307 тивно впливати за допомогою таких маніпулятивних метолів, як повторення або символізування; в) проміжна (буферна). Вона пов'язує короткочасну й довготривалу пам'ять. На цьому рівні відбувається дифе ренціація інформації на важливу та не важливу. Очищен ня її та категоризація накопиченої за день інформації, від бувається під час сну; г) довготривала. На цій стадії відбувається аналіз, ідентифікація та остаточна диференціація інформації, яка зберігається в епізодичній (автобіографічній) па м'яті, що концентрує факти про різні події життя, або в семантичній (грец. semantikos — означальний), яка міс тить правила, кодекси, моделі поведінки відповідно до норм суспільства. Для довготривалої пам'яті обсяг і час не є суттєвими обмеженнями. Збереження і можливість оперативного використання інформації, яка знаходиться на рівні довготривалої пам'яті, залежать від її цінності; мотивації (настанови) людини; форми запам'ятовування матеріалу (механічної, яка здійснюється без розуміння суті; смислової, логічної, що спирається на розуміння матеріалу); способів організації інформації в пам'яті (просторова, асоціативна, ієрархічна). Коли людині важко пригадати інформацію, часто на допомогу прихо дить контекст (другорядні деталі). Стратегія і тактика маніпулятора:
308 Прикладні політичні технології
Отже, орієнтуючись на специфіку людського відчуття, сприймання, мислення, пам'яті, маніпулятори прагнуть вибудувати довготермінові і короткотермінові програми впливу на свідомість та підсвідомість людини, розраховані на різні механізми психічного відображення, дбаючи при цьому про цілісність сприйняття об'єктом запропонованої картини соціальної реальності. Мішені, які ґрунтуються на механізмах психічного регулювання. Вони стосуються зовнішніх проявів людського характеру й відповідно враховують загальнонаціональні (ментальні) та індивідуальні характеристики людської психіки. Серед цих мішеней виокремлюють увагу, емоції і почуття, уяву, волю, темперамент і характер, національну ментальність. Увага. Під нею розуміють особливу форму психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності, власних переживаннях. Увага є психічним процесом, під час якого здійснюється відбір і вибір найактуальнішої інформації, що підлягає осмисленню. Основними властивостями уваги є: вибірковість — зосередження на значущих для особистості об'єктах і переживаннях, ігнорування менш значущих; стійкість — тривалість залучення уваги до одного і того самого об'єкта, завдання; перенесення — довільне переміщення з одного об'єкта на інший; концентрація — підвищення інтенсивності сприйняття сигналу; розподіл — здатність людини утримувати в центрі уваги певну кількість різноманітних об'єктів. Специфічна якість уваги — Політичне маніпулювання 309 фіксований обсяг, який не молена змінити за допомогою навчання чи тренування. За допомогою досліджень встановлено, що обсяг уваги дорослої людини при сприйманні непов'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі поєднання літер, фігури, окремі літери) становить 4—6 об'єктів упродовж 0,1—0,2 с; дітей — 2—3 об'єкти. Крім зовнішньої уваги, яка реагує на зовнішні подразники, є внутрішня, або інтелектуальна, спрямована на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення) та психічних органів і переживань. Основними збудниками уваги є усвідомлювані потреби та обов'язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Напрям уваги залежить від характеру зовнішніх подразників, їх новизни, інтенсивності, частоти тощо. Стратегія і тактика маніпулятора:
Емоції та почуття. Суб'єктивне ставлення людини до себе і світу віддзеркалюється через емоції — психічні явища, що відображають у формі переживань особисту значущість, оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Вони, як правило, виявляються на психологічному (внутрішнє переживання), фізіологічному (активація процесів у нервовій, ендокринній та інших системах організму), суспільному (зміна поведінки під впливом емоцій) рівнях. Оскільки емоційне оцінювання ситуації потребує значно менше часу і зусиль, більшість людей віддає перевагу саме виявленню емоцій над міркуваннями і логічними висновками. Найпоширенішими емоційними проявами є: а) афект — сильне короткочасне нервове збудження, яке супроводжується вираженими руховими проявами, втратою вольового контролю над власними діями, бурхливим вираженням емоцій. Він цілком захоплює психіку людини, зумовлюючи прямолінійну реакцію на ситуацію. У стані афекту порушується саморегуляція організму, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку; 310 Прикладні політичні технології б) настрій — відносно стійкий і тривалий психічний стан, який упродовж певного часу емоційно (позитивно, негативно) забарвлює психічне життя людини, характери зує її життєвий тонус, визначає поведінку; в) стрес — стан психічного напруження, спричинений несподіваними несприятливими обставинами. У стресово му стані поведінка людини дезорганізується, супроводжу ється помилками у сприйманні, пам'яті, мисленні, неаде кватними емоціями. Людина в такому стані виявляє три вогу, високу здатність до опору; г) фрустрація — психічний стан, який характеризують дезорганізація свідомості та діяльності, відчуття безнадій ності, втрати перспективи. Фрустрація може проявлятися в агресивності, діяльності за інерцією, депресивних станах (сум, невпевненість, безсилля, відчай). Емоції характеризуються певними полярними ознаками (радість — горе, любов — ненависть, симпатія — антипатія), активністю та інтенсивністю. Почуття — стійке, суб'єктивно-емоційне ставлення людини до предметів і явищ дійсності. Почуття виокремлюють явища, що мають для людини стабільну мотиваційну значущість. Часто вони переростають у пристрасть — сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх її прагнень, зосередженні їх на одній меті. Стратегія і тактика маніпулятора:
Уява. її розглядають як процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала. Своєрідними каталізаторами цього процесу є інтереси, потреби, світогляд людини, дефіцит інформації, необхідність прогнозування майбутнього у проблемних ситуаціях. Як форма випереджального відображення дійсності уява може значно виходити за межі реальності, ґрунтуючись при цьому на реальному досвіді, Політичне маніпулювання 311 закономірних зв'язках між об'єктами, комбінуванні відомих елементів у невідомі поєднання, побудові (моделюванні) гіпотетичних шляхів розвитку об'єкта. Уява образно віддзеркалює дійсність, регулює пізнавальні процеси і стани людини; сприяє формуванню внутрішнього плану дій. їй притаманні панорамність (вихід за межі невиразного і несвідомого сприйняття); випадання абсолютних величин (незбереження однорідних елементів, неточне відтворення абсолютних розмірів); тяжіння до схематизації образу; абстрагування (створення образу шляхом уявного виокремлення найзагальніших властивостей предметів і відношень між ними); схильність до узагальнень. Основними способами формування уяви (нових образів) є: а) аглютинація (лат. aglutinare — склеювання) — син тезування образу шляхом поєднання ознак, властивостей або частин різних об'єктів; б) аналогія — створення нового образу на основі реаль но існуючого об'єкта, в якому проектується принципово нова модель явища чи факту; в) акцентування — перебільшення (применшення) характеристик відомого об'єкта, яке дає змогу уяві змоде- лювати абсолютно новий образ; г) типізація — узагальнення характерних ознак та осо бливостей, притаманних значній кількості об'єктів та явищ. Образи уяви не завжди відповідають дійсності, містять елементи вигадки. Нерідко вони постають як фантазія — образи, які зовсім або дуже мало відповідають дійсності; мрія — образ бажаного майбутнього. Фантазія і мрія можуть сильно спонукати до втілення у життя творчих задумів, а також суттєво дезорієнтувати, деморалізувати суспільство, підштовхнути його до невиправданих дій. Стратегія і тактика маніпулятора:
312 Прикладні політичні технології
Воля. Вона є психічним процесом свідомої, цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Складовими вольового акту є: виклик, усвідомлення мети, боротьба мотивів, ухвалення та виконання рішення. Успішність вольового акту залежить від вольових рис людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, її знань, умінь і навичок діяти. Волю як психічний феномен характеризують: а) цілеспрямованість — уміння керуватись у своїх діях не випадковими прагненнями, а стійкими переко наннями, принципами, що ґрунтуються на глибокому усвідомленні людиною своїх завдань і необхідності їх здійснювати; б) ініціативність — здатність самостійно ставити перед собою завдання і без нагадувань та спонукань інших вико нувати їх; в) наполегливість — здатність долати труднощі, що виникають на шляху до досягнення мети, доводити до кінця кожну розпочату справу; г) самостійність — здатність критично ставитись як до власних вчинків і дій, так і інших людей, не піддаватися негативним впливам ззовні; ґ) навіюваність — протилежна до самостійності ознака, яка виявляється в тому, що людина легко піддається впливу інших; д) самовладання — здатність володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю. Вольова дія тісно пов'язана з потребами, але не зумовлена ними безпосередньо. Воля виникає, якщо людина здатна до аналізу й усвідомлення власних потягів. Вона нерозривно пов'язана з планом дій. За допомогою вольової дії людина може планово реалізувати свою мету і, підпорядкувавши свою поведінку свідомому контролю, змінити навколишню дійсність відповідно до свого задуму. Політичне маніпулювання 313 Стратегія і тактика маніпулятора:
. уникати протистоянь, прийняття самостійних рішень. Темперамент і характер. Темперамент характеризує динамічний аспект психічних реакцій людини — темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Він є закономірним співвідношенням стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності і поведінки. Залежно від властивостей темпераменту кожна людина на однакові подразники реагує по-своєму, індивідуально. З огляду на індивідуальні особливості реагування людей на різноманітні обставини виокремлено кілька груп (типів) темпераменту: а) сангвінічний висока (нервово-психічна активність, багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість, лабіль ність); б) холеричний (високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність і яскравість емоційних пережи вань); в) флегматичний (порівняно низький рівень активності поведінки, ускладнене її переключення, повільні та спо кійні дії, міміка, мовлення, рівні, постійні та глибокі почуття і настрій);   314 Прикладні політичні технологіїг) меланхолічний (низький рівень нервово-психічної активності, стриманість, приглушеність моторики і мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, однак слабка їх зовнішня вираженість). Характер є індивідуальним поєднанням постійних індивідуально-психічних властивостей людини, що зумовлюють типовий для неї спосіб поведінки в певних життєвих умовах та обставинах. Основою характеру є темперамент, однак цілком від нього не залежить. У формуванні характеру ключову роль відіграє соціальний фактор: характер людини як соціальної істоти зумовлюється її суспільним буттям, поєднанням індивідуального і типового. Індивідуальна своєрідність біографії, умов життя і діяльності кожної людини формує різноманітність індивідуальних рис і виявів характеру. Однакові типові обставини життя людей формують однакові риси характеру. Вирішальну роль у формуванні характеру відіграє виховання. Формуванню рис характеру сприяє створення ситуативних психічних станів: часте виникнення певного психічного стану є передумовою формування відповідної йому риси характеру. Стратегія і тактика маніпулятора:
Національна ментальність. Під нею розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості і підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, саме воно і зумовлює особливості мислення, ідеології, віри, почуттів та емоцій тієї чи іншої національності. Політичне маніпулювання 315 Формують ментальність географічне середовище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції. Вона є активним фактором суспільного розвитку, однак малопомітним, оскільки імпульси, які надсилає ментальність народові, людині, виринають з глибин історії, надр підсвідомого. Українську ментальність характеризують такі особливості, які для політичного маніпулятора можуть стати «точками впливу»: а) двоїстість. У ній поєднуються західне і східне начала, землеробська і козацька традиційно-побутова культура. Ця двоїстість проявляється у великій амплітуді чуттєвого життя: від любові до ненависті, від ейфорії до розпачу, а також у певній непослідовності дій, схильності до насліду вання, недостатній самостійності, раптовому поширенні панічних настроїв; б) гіперболізація зовнішніх чинників. Вона зумовлена багатовіковою бездержавністю, що позначилося на націо нальній ментальності як трагедія людини, яка є господа рем землі (у розумінні навичок практичного господарю вання, органічного злиття з природою тощо), але через дію зовнішніх сил не може бути вільним господарем. Від цього походять смиренність, терплячість, відсутність здорових амбіцій, дистанціювання від особистої відповідальності; в) відсутність почуття національної єдності. Спричине на вона тривалою роз'єднаністю українських земель. Перебування їх у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Польщі, Румунії, Чехословаччини та інших, дер жав відчутно позначилося на культурі, традиціях, побуті українців. Нині це стоїть на заваді національної та полі тичної консолідації; г) консервативність. Упродовж віків цілеспрямоване нищення, денаціоналізація української еліти звужували коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів і провідників народу. Це посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту набутих націо нальних цінностей від чужих впливів, водночас поглиблю вало недовіру до власної еліти, боязнь, що вона може запродатися знову; ґ) нашарування радянської ментальності. Тривале перебування українського народу під гнітом тоталітаризму залишило свій слід на національному генетичному коді, психології людей, вихованих за радянської доби. Основни- 316 Прикладні політичні технології ми ознаками радянської ментальності є: пасивність особи — відсутність волі до поліпшення життя власними силами; формальна активність — активність про людське око, напоказ, для спотворення враження, що людина працює; комплекс меншовартості — відчуття власної нездатності, некомпетентності, непрофесіоналізму; невмотивована амбітність і хамство; патерналізм — перекладання на владу вирішення власних проблем; безпорадність — сподівання на допомогу у вирішенні власних проблем. Стратегія і тактика маніпулятора:
Отже, стратегія і тактика маніпулятора щодо використання зазначених мішеней ґрунтується на знанні емоційних, образоутворювальних, пристосовницьких, вольових, характероутворювальних елементів людської психіки, а також на розумінні співвідношення її індивідуальних і колективних проявів. Штучні мішені. Для досягнення результату маніпулятор не лише використовує сформовані особливості людини, колективу, маси, а й створює нові — штучні, зручніші, доступніші або ефективніші мішені. Цього нерідко досягають неманіпулятивними засобами, однак надалі використовують для досягнення маніпулятивних цілей. Ідеться про створення мішеней, ураження яких зумовлює необхідний маніпулятору швидкий і якісний ефект. Як правило, ця робота передбачає: Політичне маніпулювання 317
Вибір, оптимальне поєднання застосовуваних груп чи їх елементів залежать від характеру завдання, налаштова-ності електорату чи певної його частини, масштабності реалізації тієї чи іншої проблеми часових і просторових параметрів діяльності в межах політичної ситуації. Об'єкти політичного маніпулювання Основними об'єктами політичної маніпуляції є всі фактори, що визначають, регулюють і змінюють поведінку особи: джерела мотивації активності, поведінки людини — потреби, інтереси, схильності; настанови, групові норми, самооцінки людей — чинники, які регулюють активність; стани, в яких людина може перебувати — апатія, тривога, ейфорія тощо. Спектр потреб людини поділяють на біологічні (визначають поведінку протягом порівняно нетривалого часу, їх задоволення відбувається відносно легко і швидко) та інформаційні (пізнавальні, соціальні, задовольняються значно повільніше, ніж біологічні). Суб'єктивно потреби переживаються у формі емоційно забарвлених бажань, потягів та устремлінь. Необхідність задоволення потреб є передумовою формування мотиву діяльності — сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що стимулюють активність суб'єкта і визначають її спрямованість. 318 Прикладні політичні технології Діяльність людини, як правило, зумовлюється сукупністю мотивів, серед яких розрізняють внутрішні і зовнішні. Основою внутрішніх мотивів є потреби, емоції, інтереси людини. Зовнішні мотиви віддзеркалюють реакцію на специфіку та особливості ситуації, в якій опинилася людина. Різноманітні поєднання внутрішніх і зовнішніх мотивів утворюють мотиваційну сферу особи, формують ієрархію мотивів, у якій американський психолог А. Маслоу виокремив п'ять рівнів потреб:
3) потреба в любові, прихильності та належності (сім'я, дружба), що полягає в бажанні людини відчувати себе на лежною до певної спільноти, підтримувати дружні, ділові взаємини з іншими людьми, мати з ними спільні, близькі погляди на життя; 4) потреба в пошані (визнання, репутація, престиж, статус, слава), зумовлена бажанням людини бути позитив но оціненою з боку оточення, подобатися, користуватися авторитетом, відчувати схвалення й подяку інших людей; 5) потреба в самореалізації (самоповага, самоактуаліза- ція, розвиток здібностей), зумовлена бажанням реалізува ти власні здібності й таланти, творчий потенціал. Втілю ється вона через досягнення цілей, здобуття влади тощо. Задоволення потреб завжди починається з нижчого рівня (фізіологічні потреби), потім переходить на вищий щабель. Тому нижчі потреби завжди задоволені більше, ніж вищі. Стан людини регулює її адаптацію до ситуації і зовнішнього середовища. Він віддзеркалює задоволення (незадоволення), комфорт (дискомфорт). Основними інтегральними психічними станами є бадьорість, психічне перенасичення, ейфорія, втома, апатія, депресія, відчуження, втрата відчуття реальності, нудьга, тривога. Психічний стан —- форма прояву психіки індивіда, інтегроване відображення в ній ситуації (впливу на суб'єкт внутрішніх і зовнішніх стимулів) без чіткого усвідомлення її змісту. Установкою (атитюдом) називають готовність, схильність суб'єкта до сприйняття майбутніх подій і до дій в певному напрямі. Атитюд має складну структуру і охоп- Політичне маніпулювання 319 лює схильність сприймати, оцінювати, усвідомлювати та діяти стосовно того чи іншого соціального об'єкта (явища) певним чином. Він виконує функцію соціального пристосування («Ми діємо відповідно до певних установок, тому до в цьому середовищі нам це вигідно»), когнітивну (спродує орієнтацію у світі, дає змогу легко систематизувати, аналізувати й оцінювати події), функцію виражальну (виявляється в думках і поведінці, сприяє самовираженню особи), психологічного захисту (дає змогу особі уникнути внутрішніх конфліктів, підтримати самооцінку). Отже, об'єкти політичного маніпулювання є своєрідними больовими точками, натискаючи на які, досвідчений маніпулятор досягає бажаного ефекту. Це зумовлено використанням ним факторів, що суттєво впливають на виникнення і перебіг суспільної активності: породжують і стимулюють її (потреби, інтереси, схильності); спрямовують (настанови, норми, самооцінки); регулюють її інтенсивність (психічні стани). Механізм політичної маніпуляції Суть механізму політичної маніпуляції полягає у цілеспрямованій, але прихованій дії маніпуляційних стратагем, методів і прийомів, спрямованих на коригування (зміну) потреб, бажань, мотивів, установок, психічних станів людини, які регулюють, регламентують поведінку з метою здобуття або утримання влади. |