Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
б) Отже, без теоретичної основи прогнозування перетворюється на спекуляції і політичне маніпулювання. Нова якість українського суспільства вимагає відповідного критично-конструктивного аналізу досягнень і прорахунків науки і практики, створення досконалого теоретико-мето-дологічного інструментарію, однією з основних складових якого має бути політичне прогнозування. Запитання. Завдання
438 Прикладні політичні дослідження Література Ахременко А. С. Политический анализ и прогнозирование: Учеб. пособие. — М., 2006. Баронін А. С. Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі: Курс лекцій. — К., 2005. Бестужев-Лада Й. В. Альтернативная цивилизация. — М., 1998. Бестужев-Лада Й. В. Методика долгосрочного упреждающего анализа данных в технологическом прогнозировании // Социологические исследования. — 2000. — № 1. Бестужев-Лада И. В. Поисковое социальное прогнозирование: перспективные проблемы общества. Опыт систематизации. — М., 1984. Ващенко К. О. Політичний аналіз і прогнозу сучасній Україні. — К., 2008. Гогвуд Б., Ган Л. Аналіз політики для реального світу: Пер. з англ. — К., 2004. Горбатенко В. П. Політичне прогнозування: Теорія, методологія, практика. — К., 2006. Горбатенко В. П., Бутовська І. О. Політичне прогнозування: Навч. посіб. — К., 2005. Гражданинов Е. Д. Экстраполяционная прогнозтика: Классификационное и математическое моделирование в исторических и прогноз-тических исследованиях. — Новосибирск., 1988. Коваленко А. О. Політичний аналіз і прогнозування. — К., 2002. Краснов Б. Й. Анализ политической ситуации. Метод сценариев // Социально-политический журнал. — 1997. — № 5. Краснов Б. Й. Политическое прогнозирование // Социально-политический журнал. — 1994. — № 11—12. Матвієнко В. Я. Прогнозтика. — К., 2000. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование: Учебник для студентов вузов. — М., 2000. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. Власю-ка. — К., 2002. Теорія і практика політичного аналізу: Навч. посіб. / За заг. ред. О. Валевського, В. Ребкала. — К., 2003. 3.4. Політичне консультування Виникнення політичного консультування як особливого практично-політичного напряму пов'язане з ускладненням політичного життя, виникненням специфічних проблем, розв'язання яких потребує спеціальних знань і навичок. Поглиблення конкуренції в політичній сфері зумовило необхідність залучення як консультантів фахівців з Політичне консультування 439 різних галузей знань — юристів, психологів, політологів, соціологів, журналістів та ін. На сьогодні діє багато фірм, які професійно займаються політичним консультуванням діяльності політичних партій, формуванням іміджу політиків та політичних організацій, розробленням методів боротьби з політичними консультантами, підготовкою програмних та інформаційних документів. Вдосконалення технологій і процедур політичного консультування поступово вивільняє сферу політичного консультування від апаратної залежності й відкриває перспективи для незалежного генерування ідей у сфері практичного забезпечення політики. Зміст і функції політичного консультування Політичне консультування є різновидом діяльності фахівців, які володіють глибокими практично зорієнтованими знаннями у сфері політики, вмінням вибудовувати цілісну картину політичного життя, керуючись не вимогами певної ідеології, а методологією пізнання соціально-політичних інститутів, процесів, явищ, працювати з політично значущою інформацією; адекватно забезпечувати імідж колективного та індивідуального суб'єктів політики, нейтралізувати приховані задуми політичних конкурентів. Політичне консультування — процес надання спеціалістом (групою спеціалістів) професійної допомоги суб'єктові політики в його практичній діяльності. Діяльність політичних консультантів передбачає вироблення у суб'єктів політики навичок самостійного, творчого мислення, що є важливою передумовою їх ефективної участі в політичній конкуренції, прийняття вивірених управлінських рішень, вирішення тактичних, стратегічних політичних завдань. Політика як особливо конкурентна сфера, в якій давно вже не залишилося місця аматорству, спричинилася до виокремлення спеціального фахового сегмента, представники якого зробили сприяння боротьбі за владу, використання владних повноважень і ресурсів своєю постійною справою. Політичні консультанти з метою надання ефективної консультативно-технологічної допомоги своїм клієнтам (політикам, партіям, блокам) виробили спеціалізовані способи ведення виборчих кампаній, психологічної роботи з індивідуальними кандидатами (іміджмейкінг, політична реклама, зв'язки з гро- 440 Прикладні політичні дослідження мадськістю). Надання консультацій, які спираються на політичну аналітику, відкриває для осіб, які цим займаються, змогу особисто впливати на державну політику, ло-біювати інтереси окремих політичних, фінансових, економічних груп, осіб. Політичним консультантом, як правило, є компетентна й авторитетна особа, яка репрезентує інформаційний продукт політичного аналізу замовникові або вказаному ним адресатові. Ним може бути не тільки професійний політолог, а й історик, філософ, соціолог, психолог, юрист, журналіст, економіст залежно від того, на який сегмент суспільного життя спрямовані його зусилля. Шлях до цієї професії відкритий для кожного, хто має достатній рівень знань у певній соціально-гуманітарній сфері. Професії політичного консультанта надають значної уваги у США, де цілеспрямовано готують відповідних фахівців в університетах. Представники Американської асоціації політичних консультантів вважають себе набагато більшими професіоналами в політиці, ніж кандидати в конгрес або партійні діячі. Своє завдання вони вбачають в тому, щоб управляти стратегією, давати поради політичного та управлінського характеру. Поява професійних посередників між претендентами на владу, можновладцями і народом певною мірою моделює відносини на ринку, де продаються і купуються товари. Це породжує і негативні тенденції, що деформують сутність демократії. У розвинутих демократичних країнах ці тенденції унеможливлюють відповідні законодавчі, процедурні та інші механізми, яких поки що не вдалося створити на пострадянському просторі. Це є однією із причин негативного ставлення до політичних консультантів і політтехнологів, звинувачення їх в ініціюванні використання брудних політичних технологій, приписування їм відповідальності за «дефекти демократії». Політичний консультант повинен добре знати не лише політичний сегмент, на який він працює, а й специфіку функціонування зсієї політичної системи, складником якої він є. Особливо це стосується структури і механізмів влади, оскільки для застосовування експертних знань, вибору і використання відповідних політичних технологій необхідно знати, як побудований владний простір, у який прагне потрапити індивідуальний чи колективний клієнт. Ігнорування середовища, в якому відбувається реальна демократична дія, неприпустиме, є фаховим дилетантством, що породжує Політичне консультування 441 псевдознання. Щодо цього російський політтехнолог Л. Поляков зазначає: «Незнання — могутній стимул до пізнання, тоді як псевдознання — це спосіб закріплення панування групи, яка видає "псевдо" за оригінал». З огляду на завдання, які доводиться розв'язувати у сфері політичного консультування, його фахівці повинні виявляти високу комунікабельність і здатність однаково ефективно працювати з представниками владних структур, політиками, у будь-якому соціальному середовищі; вміти оцінювати потреби, запити виборців і народу загалом; налаштовувати до себе співбесідників, дохідливо і чітко доносити до них потрібну інформацію; мати здатність до логічного мислення й аналітичної діяльності; бути готовними і схильними працювати в команді з людьми різних професій, поглядів, темпераментів; прагнути до постійного оновлення знань, умінь, навичок. їм потрібні широка ерудиція, яка дає змогу працювати з будь-якими науковими матеріалами, уміння адаптовува-ти їх до особливостей політики, оскільки праця політичного консультанта містить у собі теоретико-світоглядний компонент і водночас елементи здорового прагматизму, спрямованості на конкретний результат. Фаховий політичний консультант, як правило, має цілісне розуміння соціально-політичної структури суспільства, політичної ситуації, перспектив їхнього розвитку. Політичний консультант співпрацює у процесі здійснення своїх завдань з експертами у сфері політики; спіч-райтерами — фахівцями з переведення ідеологічно «правильного» тексту в живу мову, яка б відповідала цілісному образу політика; з політтехнологами, завдання яких полягає у забезпеченні максимально ефективного «просування» кандидата на політичному ринку; прес-секретарями й особами, відповідальними за підготовку і здійснення заходів щодо зв'язків із громадськістю; з політичними спікерами (авторитетними в політиці особами, які доводять інформаційний продукт до споживача); політичними оглядачами (особами, які через ЗМІ репрезентують інформаційний продукт широкому колу споживачів). Основними споживачами продукту, який виробляють політичні консультанти, є політична і ділова еліти, які у ставленні до соціальних знань послуговуються інструментально-прагматичними критеріями, надають їм товарного статусу. Такими є знання, які забезпечують реалізацію політичних цілей. Відсутність консультативного супроводження політичних проектів нерідко обходиться суб'єк- 442 Прикладні політичні дослідження там політики поразками, провалами, втратами політичних шансів і перспектив. Політичний консультант, аналізуючи розстановку сил у суспільстві, проектуючи діяльність на перспективу, повинен оперувати лише об'єктивною інформацією, бути завжди готовим взяти відповідальність за реалізацію політичного проекту, шлях свого підопічного у політиці. Функції політичного консультанта полягають у підготовці варіантів вирішення актуальних проблем, прогнозуванні можливих результатів від їх реалізації; сприянні правильному спрямуванні відповідних зусиль; аналізі процесу реалізації рішень, внесенні необхідних пропозицій щодо їх коригування (широке їх розуміння). У вузькому розумінні функціями політичного консультанта є привернення уваги громадськості до важливих суспільно-політичних проблем; розкриття сутності складних питань; унеможливлення приходу недостойних осіб до влади, здійснення шкідливих для суспільства і його спільнот справ; оприлюднення правди, яку приховує система; допомога кандидату, партії реалізувати обраний і проголошений політичний курс; перевірка, уточнення фактів; переконання громадськості в необхідності раціонального вибору. Процеси політичного консультування значною мірою залежать від типу політичного режиму в країні. Ця залежність виявляється в кількості задіяних в аналізі суб'єктів, мірі відпрацювання і особливостях прийняття рішень і рекомендацій, в наближеності аналітичних, консультативних структур до замовників інформації. Чим демократич-ніший режим, тим більше суб'єктів задіяно в процесах політичного аналізу і політичного консультування. З посиленням авторитарних, тоталітарних тенденцій кількість суб'єктів, що залучаються до політичного консультування, зменшується. Політичні конкуренти оперують не лише відкритою, а й конфіденційною інформацією, використовуючи різноманітні можливості для її отримання, розкриття чужих планів, гри на випередження, спрямування противника на хибний шлях. При цьому не можна забувати про великі можливості сучасної техніки. Підтвердженням цього є значна кількість опублікованих матеріалів прослухову-вання розмов політиків і бізнесменів. Технологія діяльності, яка ґрунтується на використанні якісної, стійкої репутації, в сучасних умовах є одним із найважливіших елементів політичних комунікацій, що актуалізує потребу в отриманні кваліфікованих політич- Політичне консультування 443 них консультацій. Попри те, на сучасному політичному ринку фігурують і консалтингові фірми, які нерідко створюють ефемерний політичний імідж, якцй, проіснувавши певний час, губиться в інформаційному просторі. Тому політичний консультант, який дбає про свій авторитет на політичному ринку, повинен не лише дбати про те, щоб «продати» свій «товар» (кандидата, партію), а й сформувати стійкий «попит» на основі політичної довіри до нього. Це зобов'язує його ретельно аналізувати ситуацію, процеси на політичному ринку, політичну кон'юнктуру, співвідносити свої ідеї, рекомендації з позицією свого клієнта, особливостями розвитку політичної ситуації, потребами та інтересами суспільства, спільнот та індивідів. Особливості взаємодії політичних консультантів і суб'єктів політичної діяльності Політичні консультанти у своїй професійній діяльності тісно взаємодіють із суб'єктами політичної діяльності на різних рівнях — від глави держави до партійних активістів, кандидатів на виборах у місцеві органи влади. Замовниками продуктів діяльності політичних консультантів зазвичай бувають одноосібні і групові, державні і недержавні, постійні і тимчасові, загальнодержавні і регіональні, загальнополітичні і галузеві суб'єкти політики, тобто особи або групи людей, які беруть активну участь у політичному житті суспільства, ставлять політичні цілі, борються за їх досягнення. У процесі взаємодії політичного консультанта і суб'єкта практично-політичної діяльності важливим є досягнення взаєморозуміння між ними. Політичний консультант завжди мусить рахуватися з особистісними якостями суб'єкта політики, серед яких немало людей з авторитарними нахилами, нетерпимих до критики на свою адресу, підозріливих, хворобливо амбіційних та ін. З метою встановлення конструктивних відносин з клієнтами, ще до початку співпраці з ними, політичні консультанти повинні дбати про прозорість завдання, яке їм необхідно буде розв'язувати; чітке визначення обов'язків і відповідальності сторін; дотримання загальноприйнятих моральних засад й етичних вимог до своєї діяльності. При цьому йому необхідно чітко й неоднозначно зафіксувати свою позицію: він є нейтральним комунікатором, чи цілковито перебуває на боці того, кому консультативне посередництво повинно 444 Прикладні політичні дослідження принести політичну перемогу. Перша позиція означає ди-станціювання, відстороненість консультанта від політики, сприйняття її очима стороннього спостерігача; друга передбачає, що політичний консультант може працювати з політиком, партією тільки за умови, що він є не просто професіоналом, а політичним союзником, членом команди, поділяє принципи і цілі політики, якій покликаний служити чи сприяти. За такого підходу консультант і політик у процесі роботи нерідко утворюють команду, в якій відносини «замовник — виконавець» поступово трансформуються у відносини співробітництва, взаємного консультування і навчання. Проміжною є партнерська позиція політичного консультанта, який тривалий час зацікавлено співпрацює з політиком чи політичною силою, не виявляючи при цьому політичної заангажованості. Професіоналізм політичного консультанта полягає не в пошуку необхідної інформації, а в її аналізі і відповідному спрямуванні діяльності суб'єкта політики. Вимогливий до себе фахівець завжди максимально критично ставитиметься до власних теоретичних конструкцій, ранжуватиме їх за ступенем вірогідності, об'єктивно інформуватиме клієнта, розкриваючи переваги і слабкі сторони кожної з них. Поширені в політичній сфері консалтингові фірми, які в короткі терміни розв'язують завдання створення іміджу, забезпечення електоральної привабливості, перемоги на виборах чи іншого політичного успіху свого підопічного. У цьому розумінні політичне консультування є лише допомогою фахівців (політичних консультантів) за відповідну винагороду, а не порадою політикам-практикам. За характером здійснення політичне консультування класифікують на такі два види: 1. Внутрішнє політичне консультування — надання допомоги політику-практику співробітниками його апарату (помічниками, радниками, консультантами), а також спеціально створеними для цього структурами (прес-служби, ПР-служби). За такого підходу консультанти включені в структуру, якою керує політик-практик, їх функції в основному визначаються посадовими інструкціями. При цьому вони можуть надавати і неформальну допомогу. Загалом посадовими інструкціями передбачається, що помічник опікується розглядом підготовлених документів щодо їх відповідності формальним вимогам і раніше прийнятим рішенням, організацією допрацювання проектів рішень, за необхідності — додаткової їх експертизи, інформує Політичне консультування 445 про результати, здійснює контроль за виконанням рішень та ін.; радник — консультуванням політика з окремих питань (економіка, фінанси), виробленням пропозицій щодо вирішення стратегічних питань; спеціальні служби — консультуванням політика щодо організації політичних кампаній, формуванням його іміджу; оцінюванням політичної ситуації, тактики політичних опонентів тощо. 2. Зовнішнє політичне консультування — надання послуг незалежними консультантами, агенціями, спеціалізованими консалтинговими фірмами. Здійснюється воно на основі договору з незалежними консультантами, консалтинговими фірмами, в якому здійснюється перелік консультаційних послуг та умови їх оплати. До послуг зовнішніх консультантів політики-практики вдаються, переконавшись у недостатній компетенції своїх політиків і радників, а також за необхідності оперативного прийняття важливих рішень (наприклад, рішення про участь у виборах). Довіра політика до внутрішніх консультантів завжди вища, однак штатні помічники і радники, які залежать від нього, іноді можуть діяти на догоду, радити лише те, що подобається політику, однак суттєво знижує ефективність внутрішнього консультування. Подібно можуть діяти і зовнішні консультанти, хоч їх самостійність створює кращі умови для об'єктивного консультування. Основні напрями політичного консультування Політичне консультування в сучасному світі розвивається за багатьма напрямами. їх логіка перебуває в тісному взаємозв'язку з існуючою в тій чи іншій країні політичною практикою. |