Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Політичне життя і державне управління 49 перешкоджатимуть реалізації обраної альтернативи; тенденційне перебільшення позитивних наслідків прийнятого рішення, нехтування його імовірними негативами. Забезпеченню підтримки політичного рішення громадськістю сприяють гласність, альтернативність, критичність процесу його розробки, якомога повніше уявлення про умови, за яких воно реалізовуватиметься, відкрита інформація про його можливі наслідки. Від цього значною мірою залежить і втілення політичного рішення в життя. Практичний етап реалізації політичного рішення передбачає вміле використання суб'єктами його організації певного інструментарію впливу на соціальне середовище, систему соціальних відносин. Головними інструментами при цьому є правові норми, засоби тиску і заохочення, умовляння і маніпулювання, ефективне застосування яких сприяє схваленню індивідом, соціальною групою виробленого рішення, стимулює бажані моделі їх поведінки. Правові норми є найефективнішим засобом впливу на людину і суспільство з високим рівнем політичної культури. У країнах з недостатніми, нестійкими демократичними традиціями використовують простий механізм підтримки вироблених владою політичних рішень: примус, який може втілюватись у різноманітних формах тиску, — позбавленні роботи, забороні на професії, обмеженні певних прав і свобод тощо. З цією метою використовують і засоби заохочення: доступ до послуг та благ, надання інформаційних, освітніх, кар'єрних та інших переваг. Нерідко це породжує проблеми етичного вибору людини між поведінкою, що відповідає вищим гуманістичним принципам і цінностям, і поведінкою, що ігнорує їх, але відкриває доступ до благ і привілеїв. Створення цілісної, ефективної, гнучкої системи управління має важливе значення для функціонування демократичної політичної системи, формування громадянського суспільства і правової держави. Конституційне закріплення того, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, правовою, соціальною державою, свідчить, що державне управління в ній має відповідати демократичним критеріям. Однак в Україні лише започатковано процес створення демократичних механізмів державного управління. Його вдосконалення — справа політичної творчості нових поколінь громадян, політична соціалізація яких відбувається в умовах, не обтяжених авторитарними, тоталітарними викривленнями. 50 Предмет і специфіка прикладної політології Запитання. Завдання
10. Сформулюйте та обгрунтуйте критерії ефективності державно го управління. Література Бринцев В. В. Державне управління (аспекти національної безпеки і оборони). — К., 2004. Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан. — М„ 1990. Гурне Б. Державне управління. — К., 1993. Дегтярев А. А. Основы политической теории. — М., 1998. Демчук П. О. Соціально-політичні проблеми державного і воєнного управління. — К., 2002. Князев В. М. Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні. — К., 1995. Липинський В. Листи до Братів-Хліборобів. — Відень, 1926. Нечай В. І. Політичне життя суспільства // Політологія: Посібник для студентів / За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — К., 1998. Ніконенко В. М. Політичне управління та його соціотехніка // Політологія. Посібник для студентів / За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — К., 1998. Райт Г. Державне управління. — К., 1994. Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 51 Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996. Цветков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). — X., 1996. Цветков В. В., Горбатенко В. П. Демократія — Управління — Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. — К., 2001. Щекин Г. В. Теория социального управления. — К., 1996. 1.3. Підготовка і прийняття державно-політичних рішень Управління завжди здійснюється з метою досягнення певних цілей, реалізація яких забезпечується розробленням, прийняттям і виконанням рішень. Така діяльність є одним із найважливіших елементів державної політики. Вироблення рішення є творчим процесом вибору однієї або кількох альтернатив із множини можливих їх варіантів. Сутність, класифікація і особливості практичної реалізації державно-політичних рішень Потреба в прийнятті рішення виникає у зв'язку із зовнішніми обставинами (припис керівного органу, координація і регулювання відносин з іншими органами управління) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів діяльності, виникнення резервів, порушення дисципліни, заохочення працівників тощо). Рішення покликані забезпечити розв'язання проблем, максимальне наближення до заданої мети, вони є центральною ланкою процесу управління, важливим чинником його цілеспрямованості. Результатами рішення можуть бути: відповідно зафіксований проект змін в організації (соціальній системі); соціальна норма, яку суб'єкт управління виробляє для цілеспрямованого впливу на управлінський об'єкт; документ, що містить визначені цілі (завдання), вказує способи і терміни їх досягнення, відповідальних виконавців і форми контролю тощо. Рішення є важливою складовою кожної функції управління, процес їх прийняття і здійснення є «наскрізним», що забезпечує взаємозв'язок елементів управління із соціальною системою. В органах державної влади і державного управління, у державній службі управлінські рішен- 52 Предмет і специфіка прикладної політології ня приймають в установленому базовими документами та посадовими інструкціями порядку, вони ґрунтуються на аналізі й оцінюванні можливих альтернатив. Усі рішення мають директивний (обов'язковий) характер, незважаючи на різну владну силу. Одні приймають на рівні вищих і центральних органів державної влади та спрямовані на вирішення найважливіших проблем держави, інші — проміжні, допоміжні, їх приймають на рівні або в межах відповідного апарату. Державно-політичні рішення — рішення, які приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, державної політики, організації державної влади, а також розв'язання інших проблем державного рівня. Основними ознаками державно-політичних рішень є: спрямованість на вирішення проблем державного рівня; прийняття вищими або центральними органами державної влади; подання їх у формі нормативно-правових актів, програмно-цільових документів (програм, проектів, концепцій, сценаріїв, планів) та організаційно-розпорядчих рішень (доручень, штатних розкладів і структур, інструкцій тощо); належність до державно-політичних відносин (є їх елементами); формування на їх основі державно-політичних впливів; обов'язковість для виконання всіма зазначеними в них особами, підприємствами, організаціями, установами, органами влади; першочерговість забезпечення необхідними державними ресурсами. Державно-політичні рішення передбачають: визначення пріоритетів цілей і функцій держави у певний період її розвитку; розроблення, коригування і реалізацію державної політики та її складових; реформування структури органів державної влади; формування щорічних державних бюджетів і планів соціально-економічного розвитку; реформування системи державної служби тощо. До державно-політичних рішень не можна застосовувати однакові критерії, оскільки кожна проблема має специфічні особливості і вимагає окремого розв'язання. Не застосовують також критерії часу (індикатор ефективності) до кожної проблеми або кожного етапу діяльності. Адже один вид проблем постає під час кризової ситуації і вимагає від державно-політичного апарату концентрації уваги (енергії, ресурсів тощо) на вирішенні їх за нетривалий період. Інші суспільні проблеми можуть довго чекати на своє вирішення. Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 53 Не кожне державно-політичне рішення можна кваліфікувати як сукупність юридичних норм, проте кожне з них є актом, що приводить у дію механізм правового регулювання. Окреме рішення ще не є політикою, але їх сукупність (у межах стратегії) визначає напрям державної політики. Тому аналіз і оцінювання цілеспрямованості, ефективності рішень сприяє вдосконаленню державної політики країни. Кожне державно-політичне рішення репрезентує напрям політики, а їх сукупність — визначає державну стратегію. Залежно від часової перспективи розрізняють поточні державно-політичні рішення, що передбачають повсякденне оперативне регулювання соціальних, політичних, культурних і певною мірою економічних відносин, і довгострокові державно-політичні рішення, спрямовані на віддалену перспективу, які визначають стратегічну мету, шляхи розвитку держави і засоби їх досягнення. Поточні і довгострокові державно-політичні рішення з огляду на сферу їх дії поділяють на внутрішні державно-політичні рішення, пов'язані з внутріполітичним курсом держави, досягненням її цілей, визначенням основних напрямів розвитку країни, організацією державної влади та її застосуванням для відповідного державного розвитку, вирішенням актуальних завдань, і зовнішньополітичні рішення, які визначають діяльність держави у зовнішніх (міжнародних) справах (оформлення відносин з іншими державами, міжнародними організаціями, регіональними об'єднаннями, союзами держав і народами) відповідно до її цілей і принципів. Внутрішні і зовнішні державно-політичні рішення обов'язково повинні враховувати особливості конкретно-історичної ситуації, в якій вони формуються і реалізуються, культурно-національну специфіку і традиції. Вони мають ґрунтуватися на національному інтересі, забезпечувати його реалізацію, національну безпеку країни, а також враховувати тенденції, які визначають розвиток людської цивілізації, однією з яких на сучасному етапі є глобальність багатьох суспільно-політичних, економічних та інших процесів. За формою розрізняють такі державно-політичні рішення: а) нормативно-правові (Конституція; конституційні закони та угоди; закони; міжнародні угоди; укази глави держави; постанови парламенту й уряду; накази міністрів, керівників інших центральних органів державної влади; по- 54 Предмет і специфіка прикладної політології ложення про центральні органи державної влади; державні та галузеві стандарти тощо); б) програмно-цільові (національні, державні, регіо нальні, галузеві та міжвідомчі концепції, програми, про екти); в) організаційно-розпорядчі (доручення та організацій но-координаційні рішення вищих і центральних органів державної влади). Класифікують державно-політичні рішення також з огляду на основні складові системи державного управління (державотворення, формування державної політики, реалізація державної політики). Рішення з державотворення охоплюють: 1) призначення виборів глави держави, парламенту, органів місцевого самоврядування; 2) розподіл повноважень між главою держави, парла ментом та урядом; дострокове припинення повноважень глави держави, парламенту, уряду;
Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 55 ресії проти країни; надання військової допомоги та направлення військових підрозділів до інших держав; допуск військових підрозділів інших держав на свою територію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації);
Рішення з формування державної політики передбачають:
56 Предмет і специфіка прикладної політології Рішення з реалізації політики стосуються:
Державно-політичні рішення можна класифікувати, беручи за основу функції політиків і державних службовців після розподілу ролей між органами влади, наприклад унаслідок реформування системи державного управління. На процес прийняття рішень впливають такі чинники: а) ціннісні, що охоплюють основні принципи й переко нання, на які орієнтуються суб'єкти ухвалення рішення в ситуації альтернативного вибору; б) особистісні — виявлення і врахування інтелектуаль них особливостей індивіда на кожному етапі прийняття рі шення, а також зважання на те, що напрям участі в цьому процесі особистості (аналітика, замовника, представників Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 57 груп тиску тощо) може змінюватися залежно від їх статі, соціального походження тощо; в) пов'язані з ризиком — врахування ймовірності ризи ку в процесі прийняття рішення, спричиненого різними цілями, інструментами діяльності, наданням переваги альтернативним рішенням; г) потенціал для розбіжностей, що породжує стурбова ність, нетотожність переконань людини і суспільних реалій. Процес вироблення державно-політичного рішення складний і багатогранний. На його підготовку і прийняття впливають:
Підкомітети складаються з людей, які лобіюють певні інтереси, виробляючи для цього необхідні рекомендації, домагаючись ухвалення необхідних рішень. Здебільшого такі дії зумовлені необхідністю представляти, відстоювати інтереси виборців. Тому члени підкомітетів завжди підтримують чиїсь інтереси. Багато в чому їх діяльність залежить від здібностей та вміння співпрацювати, взаємодіяти з виконавчими органами на користь виборців. Політик і посадові особи виконавчого органу можуть обговорювати державно-політичне рішення у неформальній обстановці. їх взаємодія може бути досить тривалою, Що має як позитивні, так і негативні наслідки. Правдивість, простота є основою їх плідного співробітництва; — виконавчі структури. їх діяльність вибудовується на основі певних політичних ідей, які вони намагаються реа лізувати через оперативні програми, задля чого взаємоді ють з парламентськими комітетами і підкомітетами, дома гаються їх підтримки. Це свідчить, що виконавча влада є Дієвим суб'єктом формування державної влади, яка бере 58 Предмет і специфіка прикладної політології активну участь у виробленні і прийнятті рішень, нормативних актів законодавчої влади. Кожен із цих суб'єктів зацікавлений у сприятливій для нього взаємодії з іншими. Групам інтересів (тиску) потрібні виконавчі органи для реалізації в їх діяльності своїх цілей і потреб. Виконавчі структури зацікавлені у групах тиску для політичної підтримки власної діяльності. Зацікавлені групи інтересів (тиску) також у тісній (часто закулісній) співпраці з парламентськими комітетами, а ті, в свою чергу, намагаються доводити до виборців через ці групи зміст своїх планів, програм, досягнутих результатів. Лобістські групи є цінним джерелом політичних ідей, полем дослідження результатів впровадження державно-політичних рішень. Зацікавленість парламентських комітетів у співпраці з виконавчими органами зумовлена необхідністю обслуговування інтересів виборців, розвитку нових політичних ініціатив, дослідження й аналізу нереалізованих можливостей політики. Такий взаємозв'язок підвищує ефективність розроблення, прийняття і впровадження державно-політичних рішень. Взаємна зацікавленість і механізм противаг, на яких тримається ця єдність, сприяють оптимальному функціональному забезпеченню державної політики. При прийнятті рішення слід зважати на ціннісні орієнтації суб'єктів, які займаються їх підготовкою, і суб'єктів, яким необхідно буде впроваджувати ці рішення в життя. Адже дотримання етичних норм у політиці сприяє вибору кращого її варіанта. Процедура підготовки і прийняття державно-політичних рішень Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються за умови дотримання певної послідовності їх підготовки, прийняття та реалізації. Для цього встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збором, рухом, зберіганням, обробкою, аналізом інформації, забезпеченням нею структурних підрозділів і окремих виконавців, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання певних завдань. Загалом процес підготовки і прийняття державно-політичних рішень охоплює кілька етапів. І. Усвідомлення проблеми. Цей етап необхідний для визнання самого факту існування проблеми. На перших Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 59 порах суть і наслідки проблеми зрозумілі для обмеженого кола осіб (аналітичних центрів, аналітиків-експертів, теоретиків і творчо-аналітичних груп), які виявляють ознаки, тенденції, факти, що свідчать про зародження, розвиток чи існування проблеми. Після усвідомлення існування проблеми переходять до її визначення. На цій стадії різне бачення експертами одного й того самого явища, неможливість досягнення консенсусу ускладнюють координацію дій аналітиків, аналітичних структур, тому доцільніше аналізувати блоки проблем, рішень, концепцій тощо для виокремлення дослідження і проблеми. При цьому неможливе застосування шаблонів, апробованих сценаріїв, що спричинено необхідністю постійного перегляду і повторного визначення проблеми. Спершу проблему визначають у вузькому масштабі, поступово розширюючи його в процесі аналізу. На ранніх стадіях масштаб проблеми визначають аналітики. Часто підставою для цього є результати аналізу споріднених проблем. Важливо з'ясувати позиції причетних до проблеми індивідів, зацікавлених груп, груп інтересів, груп тиску, які мають владу, ресурси, силу та інші чинники впливу на процес прийняття рішень. Успішність виявлення впливу зацікавлених груп прямо пропорційно залежить від відкритості, прозорості політичного процесу, а також від вироблення державної політики. Усвідомлення проблеми зумовлене і рівнем її структу-ризації. Як свідчить практика, проблеми політики можуть бути добре структурованими; помірно структурованими; незадовільно структурованими і неструктурованими. На структурі кожної позначається рівень її відносної складності, який залежить від співвідношення таких складників, як суб'єкти вироблення рішень, альтернативи, цінності, результати. Добре структуровані проблеми мають один або кілька Центрів прийняття рішень, невеликий набір альтернатив політики, консенсус щодо цінностей і повну обізнаність стосовно результатів впровадження кожної з альтернатив. Аналогом такої проблеми є комп'ютеризована система прийняття рішень. Помірно структуровані проблеми охоплюють одного чи кількох суб'єктів підготовки, вироблення, які сповідуйсь однакові цінності, мають небагато альтернатив, кожній із яких притаманні невизначені наслідки. Підготовку рішень, спрямованих на подолання незадовільно структурованих і неструктурованих проблем, як 60 Предмет і специфіка прикладної політології правило, здійснюють багато суб'єктів, які нерідко сповідують різні цінності, надають перевагу різним політичним альтернативам. Наслідки таких рішень здебільшого невідомі. Для правильного структурування проблем необхідно:
П. Формулювання державно-політичного рішення. На цьому етапі формулюють пропозиції, оцінюють різні варіанти розв'язання проблеми. Передусім зосереджуються на обговоренні природи проблеми, її обсягу, потенційної небезпеки, яку вона створює, філософському обґрунтуванні державно-політичної діяльності щодо неї. Основним моментом є визначення центру розв'язання проблеми, яким можуть бути державний або приватний сектор. Якщо проблему розв'язують завдяки суто державно-політичним рішенням, то обговорюють необхідні управлінські інструменти (створення фондів, встановлення податків, інші регулятивні заходи). На формулювання рішення впливають: а) пропозиції політики. Як правило, вони всебічно опрацьовані, обґрунтовані, значною мірою виражають спроби зацікавлених груп (груп інтересів) привернути ува гу до проблеми і містять рекомендації щодо вирішення їх на свою користь. Вивчення пропозиції політики дає під стави для висновків про уявлення і цілі її авторів; б) універсальні рішення. Вони містять певну кількість стандартних підходів до розв'язання проблеми. Однак конкретні технічні, інституційні, політичні та історичні особливості проблеми можуть обмежити застосування уні версальних рішень; в) модифіковані загальні рішення. Сформувавши набір загальних рішень, можна відразу їх модифікувати, дбаю чи про відповідність конкретним умовам проблеми. Цього Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 61 досягають шляхом комбінації елементів загальних рішень або завдяки пропонуванню нових варіантів альтернатив-стратегій; г) рішення на замовлення. Вони передбачають унікальну альтернативу-стратегію. При цьому не варто шукати домінуючий чи найдосконаліший варіант політики (універсальну альтернативу-стратегію). Малоймовірно, що якийсь один варіант буде ідеально придатним для всіх цілей, охоплюватиме всі сторони й аспекти проблеми, яку слід розв'язати. Найкращий варіант рідко буває домінуючим і очевидним на перший погляд. Сучасне плюралістичне суспільство демонструє розмаїття ідей, груп, інтересів, поглядів, що унеможливлює вироблення альтернативи-стратегії, яка б влаштовувала всіх учасників процесу політики. Іноді для підсилення привабливості запропонованого рішення штучно протиставляють його сфабрикованим (бутафорським, фіктивним), непривабливим варіантам. Такі дії підривають авторитет і довіру до розробників пропонованого варіанта державно-політичного рішення. Однак у політичній практиці знання неоднозначної реальності вигідніше, ніж орієнтація на штучну визначеність, яка або є наслідком імітації діяльності, або спонукає її. Не варто надавати переваги жодній альтернативі-стратегії, поки не буде оцінено всі можливі варіанти досягнення визначених цілей. При оцінюванні кожної альтернативи слід бути максимально об'єктивним, уникати упередженого, зарозумілого відкидання інших альтерна-тив-стратегій. Усі альтернативи-стратегії мають бути взаємовиключними, розгорнуто викладеними, належно обґрунтованими. У переліку альтернатив-стратегій обов'язково має бути и «альтернатива статус-кво», яка не передбачає ніяких змін. Адже проблема може бути не настільки серйозною, Щоб для її подолання витрачати час, фінансові, матеріальні» інтелектуальні ресурси тощо. Обстоювання «альтернатив-стратегій статус-кво» може спричинити звинувачення в бездіяльності, консерватизмі. Тому важливо, щоб аналіз Цього варіанта політики був здійснений відповідно до найвищих вимог. У формулюванні альтернатив-стратегій необхідно враховувати наявні ресурси, юридичні повноваження тощо. За відсутності ресурсів необхідно запропонувати дії, завдяки яким можна було б здобути їх. Особливої уваги потребує якість альтернативних варіантів державно-політичних рішень. При виробленні аль- 62 -ж- Предметі специфіка прикладної політологи Рнатив-стратегій, як свідчить практика, поширеними є такі підходи: намагання пролонгувати чинну політику на основі еРєдбачених бюджетами наявних ресурсів. Однак за та-их умов досить складно розраховувати ефективність запропонованих альтернатив-стратегій, оскільки вони спираються на минулу діяльність, відштовхуються від досягнутого; намагання пролонгувати політику на основі інших (вищих, нижчих) ресурсних витрат. Такі дії впливають на вартість і ефективність політики, оскільки, наприклад, скорочення фінансування спричиняє опір зацікавлених груп і державних службовців; мінімальна модифікація політики без суттєвих змін У діяльності; намагання обрати новий напрям політики відповідно до традиційних концепцій. Це дає змогу відносно точно його спрогнозувати і передбачити необхідні ресурси; вибір нової політики на основі нових концепцій. Вибір таких альтернатив-стратегій пов'язаний із труднощами щодо прогнозування їх ефективності, однак нерідко він забезпечує відчутний крок у політиці, радикальне зменшення витрат, суттєве зростання ефективності затрачених ресурсів. Наступним після вироблення альтернатив-стратегій є етап прийняття рішень. III. Узаконення державно-політичного рішення. Важливим етапом процесу підготовки і прийняття державно-політичних рішень є узаконення проблеми, що передбачає насамперед внесення її відповідних проектів до порядку денного. Проблеми потрапляють до порядку денного завдяки підтримці на макроструктурному рівні сил, які чинять тиск на державну інституцію; простій інерції; досягненню згоди між учасниками політичного процесу. Зникнення (випадання) проблеми з порядку денного можливе внаслідок втрати інтересу чи стимулів до неї основних політичних сил, нівеляції цих сил як політичних гравців. Вона може втратити актуальність через достатню кількість рішень, завдяки яким здається вирішеною. До зникнення з порядку денного проблеми призводить і голослівне, декларативне її порушення без внесення реальної альтернативи-стратегії до порядку денного («випускання пари»). Йдеться про заплановану бездіяльність як фактор політики. Про втрату статусу в порядку денному свідчать рішення не приймати нормативно-правовий акт або нічого не робити для розв'язання проблеми. Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 63 Напрям політики фіксується в нормативно-правовому акті, постанові, розпорядженні. Втілення законного (чинного) рішення відбувається завдяки використанню управлінського інструментарію, ресурсів для ефективного розв'язання проблеми. IV. Впровадження державно-політичного рішення. На цьому етапі свою ефективність доводить адміністративний апарат, якому для розв'язання проблеми часто необхідні детальні інструкції. Нерідко доводиться створювати спеціальні організації чи органи для забезпечення ефективності процесу. Конкретна діяльність щодо розв'язання проблеми іноді призводить до непорозумінь, конфліктів, породжених неоднаковим баченням політиків, державних службовців, недержавних структур, найкращих шляхів впровадження рішення. Для результативних державно-політичних рішень важливе значення має не лише досконале знання соціальних проблем у країні, але й їх віддзеркалення у свідомості соціальних груп. З огляду на це слід також враховувати діяльність засобів масової інформації, які суттєво впливають на формування свідомості громадян, їх ставлення до тих чи інших проблем, дій органів влади тощо. Впровадження державно-політичних рішень пов'язане з необхідністю врахування акумуляційного, інноваційного та мобілізаційного принципів. Акумуляційний принцип передбачає формулювання в рішенні положень, які б адекватно відображали інтереси різних соціальних і національних груп. Наприклад, економічне рішення повинно містити положення, що гарантують рівні умови і сприятливий режим для розвитку економічної діяльності суб'єктів різних форм власності. Інноваційний принцип передбачає висування нових для широких мас населення ідей, оскільки людині властиве прагнення до нового, оригінального. Тому стратегія державної політики повинна включати не усвідомлені і не засвоєні масами інновації. Та якщо проголошені нові ідеї довго не реалізуються на практиці або від їх реалізації погіршується життя основних верств населення, успіхом користуються суб'єкти політики, які в своїх рішеннях проголошують традиційні, добре знайомі населенню ідеї. Мобілізаційний принцип означає, що навіть глибоко продумані, обґрунтовані положення та ідеї не можуть бути реалізовані завдяки зусиллям лише одного суб'єкта політики, їх здійснення можливе за умови активної участі різних верств населення. Неефективна реалізація певних рішень нерідко спричинена тим, що різні групи населення 64 Предмет і специфіка прикладної політології не бачать у них відображення своїх інтересів, тому й не дбають про їх реалізацію. Залежить це також від уміння політиків мобілізувати соціальні групи та конкретних людей на розв'язання поставлених завдань. Загалом реалізація державно-політичних рішень є постійним, динамічним, планомірним процесом використання ресурсів для досягнення поставлених цілей, у якому беруть участь різні органи державної влади (передусім, виконавча), а також інститути громадянського суспільства. V. Оцінювання результатів державно-політичного рішення. На цьому етапі визначають результати і наслідки політики, зважаючи на такі питання: які проблеми були розв'язані та яких затрат це потребувало; яка ефективність витрачання фондів, ресурсів; які компетентність апарату та досвід розв'язання подібних проблем. Цей процес передбачає ідентифікування чинників, що сприяють або заважають ефективності політики. Отже, реалізація державно-політичних рішень і досягнення певних результатів завершують весь цикл їх підготовки і прийняття. Далі оцінюють проміжні та кінцеві результати. Після цього продовжують обраний політичний курс або ініціюють необхідні зміни, переформульовуючи проблему і вносячи певні корективи у зміст раніше прийнятого рішення. |