Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Запитання. Завдання
94 Предмет і специфіка прикладної політології Література Бурдье П. Социология политики. — М., 1993. Гоулд Ф. Стратегическое планирование избирательной кампании // Политические исследования. — 1993. — № 4. Дилигенский Г. О политическом рынке и рациональном выборе в российских условиях // Политические исследования. — 2000. — №2. Малащук С. Організаційно-правові засади стратегічного менеджменту в державному управлінні //Актуальні проблеми державного управління. — 2000. — № 2. Морозова Е. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М., 1998. Окландер М. Проблеми формування маркетингової системи країни. — К., 2002. Политическое обеспечение бизнеса: Учеб. пособ. / Под ред. Ю. С. Коноплина. — М., 1995. Політичний маркетинг та електоральні технології. — К., 2002. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. — К., 2004. Полторак В. Маркетинговые исследования: Учеб. пособ. — 2-е изд. — Днепропетровск, 2002. Полторак В. Маркетингові дослідження: сутність, методи, технології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 1. Полторак В. Политический маркетинг. — Днепропетровск, 2001. Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кампаній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 1. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В. И. Щетинина. — М., 1993. Пшизова С. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе // Политические исследования. — 2000. — № 2. Ростиашвили К. Государственное регулирование в либерально-демократической системе// Политические исследования. —1996. — №6. Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — М., 1997. 1.5. Політичний менеджмент Управління є важливим і невід'ємним чинником політичного життя суспільства. За його допомогою здійснюють координацію політичних, економічних і соціальних процесів у суспільстві, досягають конкретних цілей (завою- Політичний менеджмент 95 вання довіри мас, перемога на виборах, розв'язання конфліктних ситуацій тощо). Управління соціальними системами (суспільством, соціальними інститутами, організаціями, групами) реалізується через системну, відокремлену, цілеспрямовану діяльність людей, які мають свої цілі та здатні створювати структури, ухвалювати рішення і впливати одні на одних. Такий тип управління робить соціальні системи відмінними від усіх інших, наділяє суб'єктивністю управлінські відносини, робить їх складнішими, залежними не тільки від системних вимог, а й від індивідуальних особливостей людей, залучених в управлінський процес. Менеджмент як основний різновид соціального управління модифікується відповідно до сфер суспільного життя і діяльності, реалізуючись як соціально-економічний менеджмент (матеріальне виробництво), соціально-культурний менеджмент (духовне виробництво) і соціально-політичний менеджмент (політичне життя). Політичний менеджмент є одночасно як наукою, так і мистецтвом управління. Беручи за основу аналіз тенденцій політичного розвитку, він сприяє виробленню рекомендацій для політичного керівництва, реалізації управлінських рішень, проектуванню нових типів мислення, життєдіяльності соціальної організації. Сутність, особливості і функції політичного менеджменту Практика управління людськими ресурсами має давню історію. У рабовласницькі часи керівники на плантаціях стежили за правильністю виконання робіт, та це був нагляд, а не управління. За феодалізму, натурального господарства також існували керівники, помічники господаря, зусилля яких можна вважати одним із перших виявів управління, оскільки вони мали змогу маневрувати, могли змінити вид робіт, використати заохочення або покарання, знизити податок (правда, лише за рахунок підвищення податку для інших). Це було примітивне, але все ж таки управління. Та навіть у ранніх суспільствах правителі змушені були дбати про підвищення свого авторитету, посилення впливу на маси, а групи і клани, які конкурували між собою, завжди пгукали шляхи ефективного впливу на своїх вождів, коро- 96 Предмет і специфіка прикладної політології лів, імператорів. По-справжньому менеджмент почав розвиватися тільки з розвитком капіталізму. Менеджмент (англ. management— керування, управління) — управління людськими ресурсами з метою досягнення значущих для суспільства, політичної, економічної або соціальної структури, окремих спільнот цілей; його здійснення пов'язане із впливом на окремих осіб, певні органи з використанням особливих інструментів і методів. Сучасний менеджмент є процесом безперервних взаємопов'язаних дій (управлінських функцій): планування, організування, мотивування, контроль. Планування передбачає формулювання цілей об'єкта управління та визначення способів їх досягнення. Воно дає змогу отримати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного і ймовірного розвитку, найефективніші способи досягнення цілей. Організування стосується організаційної побудови об'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідальності підрозділів, окремих осіб. Мотивування використовують для створення і використання внутрішніх спонук до певної діяльності. Контроль полягає у перевірці виконання планів, відповідності їх цілям. Його результати використовуються для вироблення нових управлінських рішень та коригування раніше схвалених організаційних заходів. Усі ці функції реалізуються в системі політичного менеджменту. Політичний менеджмент — особливий вид управління в політиці, наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва, забезпечення їх реалізації в політичній практиці. Як система управління політичними процесами політичний менеджмент охоплює:
•— оволодіння мистецтвом роботи з людьми, організаціями на основі морально-етичних цінностей суспільства. Особливої актуальності політичний менеджмент набув у сучасному суспільстві, що пов'язано з такими чинниками: Політичний менеджмент 97
98 Предмет і специфіка прикладної політології достатньо точно визначати ціннісні орієнтації індивідів, груп, спільнот щодо політичних подій, лідерів тощо. Напрацювання Чиказької школи переконали політиків у практичній значущості опитувань громадської думки. Першим її використав для вимірювання своєї популярності серед американців президент Ф. Рузвельт. Тоді почали залучати вчених до участі в політичних кампаніях. У XX ст. відбулися серйозні зміни в психологічній науці, яка прагнула пояснити поведінку людей, намагалася знайти механізми соціального впливу, мотивації політичної дії, проникнути в таємниці пізнання людиною навколишнього світу, а головне — застосувати ці знання на практиці. Розвиток психологічного консультування, що полягає в наданні допомоги людям при розв'язанні їх осо-бистісних проблем, засвідчив широкі можливості ефективного застосування теоретичних знань у практичних цілях. Тому психологи-консультанти були першими професійними радниками політичних лідерів з проблем формування іміджу. Активно розвивалися науки про управління, зорієнтовані на дослідження управлінських процесів, пропонування конкретних моделей, технологій, практичних принципів досягнення управлінської мети. Учені, які досліджували соціальну реальність, намагалися поєднувати теоретичне знання із знанням конкретним, орієнтованим на розв'язання практичних завдань, у соціальних науках цей процес визначено як «емпірична революція». її результатами вперше скористалися не політики, а підприємці, бізнесмени для ефективного просування товарів на ринку. Фінансування ними досліджень соціальної реальності сприяло професіоналізації цього напряму діяльності, формуванню справжніх фахівців. Підвищення інтересу до політичного менеджменту в XX ст. також було зумовлене звуженням простору силового розв'язання проблем у сфері політичних (владних) відносин, утвердженням цінностей і принципів правової держави, ідеологічного і політичного плюралізму, поваги прав меншин, свободи опозиції, толерантності. Обмеження дій вищих державних посадовців законом, проголошення непорушності прав і свобод особи, вихід на політичну арену партій і інших організацій, не наділених статусними ресурсами влади, вимагали перегляду способів досягнення політичної мети. Методи державного примусу, відвертого насильства, що активно використовували раніше, вже не відповідали новим реаліям. Ефективності політичного, у тому числі державного, управління необхідно було досяга- Політичний менеджмент 99 ти, використовуючи інші засоби, які б забезпечували виконання політичних рішень без застосування репресивного механізму, санкцій. Політичний менеджмент охоплює всю сукупність управлінських процесів, що виникають у політичних відносинах. Основними видами управління в політиці є: а) управлінські відносини, що виникають між держав ними посадовцями, державними органами як суб'єктами управління і населенням або окремими його групами. Цей вид управління називають державним управлінням, оскіль ки його суб'єктом є держава, державні установи і посадовці. Важливим його сегментом є державно-адміністративне управління — управлінська діяльність, здійснювана орга нами виконавчої влади (урядом, міністерствами, відомства ми та іншими держустановами). Головна особливість державного управління полягає в тому, що воно спирається на право «легітимного насильства» — володіння суб'єктом управління владними повноваженнями, необхідними статусними ресурсами для реалізації управлінських рішень. У сучасному суспільстві державне управління здійснюється переважно шляхом створення відповідними органами й установами норм, які мають деперсоналізований характер, й існують у формі законів та інших загальних нормативних актів. Державне управління є багаторівневим, складним, що зумовлено великою кількістю державних організацій та установ; б) управлінські відносини всередині державних і полі тичних організацій з метою впорядкування, підвищення ефективності їх діяльності. Ці відносини обмежені рамками окремих організацій (державних установ, політичних пар тій та ін.), що за багатьма ознаками споріднює їх із мене джментом економічних організацій. Управління в держав них установах і політичних організаціях також засноване на правах суб'єкта управління (керівництво державної уста нови, керівні органи партії) використовувати статусні ре сурси, створювати загальнообов'язкові для представників певної організації норми; в) управлінські відносини, за яких суб'єкт (політична організація, група тиску, державний діяч) не може спира тися на право «легітимного насильства» й особисті статус ні ресурси для досягнення мети, впровадити в дію закон, розпорядження, що має обов'язковий характер, а тому змушений вдаватися до інших форм і методів дії щодо об'єкта управління. Цей вид управлінських відносин має 100 Предмет і специфіка прикладної політології назву політико-технологічне управління, або політичний менеджмент. Політичний менеджмент дає змогу політичним акторам розв'язувати специфічні завдання: зміцнення авторитету державного або політичного діяча; створення привабливого образу державної установи, політичної партії, громадської організації або групи тиску; розширення кола прихильників тієї або іншої політичної програми, управлінського проекту; формування електоральних переваг населення; організація політичних союзів, блоків; вплив на політичних опонентів у політичних конфліктах; вплив на осіб, які ухвалюють державні рішення; мобілізація мас для політичної підтримки. У сучасному суспільстві неможливо досягти значущих політичних результатів, якщо в щоденній практиці не розв'язувати хоча б частину цих завдань. Для їх реалізації суб'єкт управління не може скористатися владними повноваженнями, видати указ або прийняти закон, вдатися до примусу — він повинен спонукати до дії. Об'єкт управлінської дії в такому разі перебуває поза зоною статусного підпорядкування: він не зобов'язаний (згідно із законом, за своїм статусом) любити або ненавидіти політичного лідера; у кабіні для таємного голосування має право вільно обирати; може прилучитися до будь-якої дозволеної в країні політичної організації тощо. Різновиди політичного менеджменту Політичний менеджмент дає змогу розв'язувати різноманітні політичні проблеми. Спочатку ними займалися одні і ті самі особи, однак зростання ролі політичного менеджменту в сучасному політичному процесі зумовило диференціацію і професіоналізацію діяльності в цій сфері, вихід на арену фахівців із різних аспектів політико-техно-логічного управління. Виокремлення видів політичного менеджменту є досить умовним. На практиці одному й тому ж суб'єкту управління нерідко доводиться розв'язувати різні завдання, наприклад створювати зрозумілий для населення образ політичної організації, формувати імідж сильного, компетентного її лідера. Система політичного менеджменту має такі основні види: 1) іміджмейкінг (створення привабливого для широких мас іміджу, тобто образу державного, політичного діяча); Політичний менеджмент 101 2) корпоративний політичний іміджмейкінг (форму вання в масовій свідомості позитивного образу державної установи, політичної організації, партії);
Кожен вид політичного менеджменту характеризується цілями, які може ставити перед собою суб'єкт політичного управління. Досягнення їх відбувається з використанням різних стратегій. Взаємодія між видами політичного менеджменту можлива за наявності в їх основі загальних принципів організації управлінської взаємодії та технологічних прийомів досягнення мети, що потребує зусиль фахівців з різних галузей науки. Наприклад, у формуванні іміджу політика беруть участь учені-аналітики, психологи, візажисти, спічрайтери, PR-фахівці, організатори публічних акцій, 102 Предмет і специфіка прикладної політології рекламісти. Такий функціональний розподіл праці притаманний усім видам політичного менеджменту, оскільки складність управлінських завдань потребує виконання функціональних обов'язків на основі глибоких знань, умінь і навичок. Це стало передумовою класифікації політичного менеджменту за професійною ознакою, тобто виокремлення таких напрямів діяльності в політичному менеджменті: аналітичне забезпечення політичних кампаній; політична реклама; політичні PR; іміджмейкінг; спічрайтинг; організація і проведення масових політичних акцій. Політична практика спричинює виникнення нових видів діяльності та відповідної професійної належності. Останнім часом активно функціонують у цій сфері ньюс-мейкери (створювачі подій, новин або інформаційних приводів), спін-доктори (організатор пропагандистської кампанії, спрямованої на зменшення ролі негативної для політичного діяча інформації) та ін. Об'єкт і предмет політичного менеджменту Політичний менеджмент як особливий вид управлінської взаємодії, що характеризується прагненням однієї сторони впливати на дії іншої без використання насильства, примусу, є стійким компонентом політичного життя будь-якого суспільства. Охоплені цим типом політичних відносин індивіди завжди додають його реальним формам і проявам особливих ознак, роблять його унікальним. Попри те, конкретні прояви політичного менеджменту, лобіюван-ня інтересів певних груп, формування іміджу політичних діячів тощо не спричинюють зникнення універсальних, типових, характерних для нього ознак. Специфіка політичного менеджменту визначається особливими ознаками, які відрізняють його від інших відносин у суспільстві. Політологи вважають його прикладною політичною наукою, напрямом, у якому безпосередньо поєднується теорія і практика політичного життя. Соціологи вбачають у політичному управлінні особливу форму соціальної взаємодії. Психологи розглядають його як особливий випадок психологічної дії на особистість. Навіть новітні управлінські науки стосуються його проблематики. Це доводить, що політичний менеджмент може бути комплексно вивчений тільки на основі методологічних підходів з використанням інструментарію багатьох дисци- Політичний менеджмент 103 плін: політології, соціології, психології і теорії управління (менеджменту) та ін. Політичний менеджмент як об'єкт дослідження охоплює все різноманіття управлінських відносин, що виявляється в конкретних діях, кроках його реальних учасників у певній країні або в певний період. Він потребує теоретичних і прикладних знань про цей управлінський процес, що дає змогу виробити практичні рекомендації з метою розв'язання конкретного управлінського завдання. Теоретичною основою політичного менеджменту є сукупність теоретичних концепцій, що пояснюють природу, специфіку цього типу відносин у політиці; практичною — навички, що реалізовуються в управлінській практиці, вміння пізнавати, досліджувати, пояснювати конкретні ситуації. В управлінні неможливо абсолютизувати дію об'єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це принижує роль свідомої діяльності людей, у т. ч. й управління. Водночас не слід розглядати суспільство як об'єкт всеохоп-ного, тотального управління. З огляду на це предметом політичного менеджменту є: вивчення політичного управління як процесу, в якому реалізуються суб'єктно-об'єктні відносини, умов його виникнення, структур, чинників впливу, тенденцій розвитку, а також дослідження внутрі-особових процесів, що впливають на мотивацію і поведінку людей, залучених до політико-технологічного процесу, чинників, які спонукають людей до участі в цьому виді політичного управління, особливостей цієї взаємодії. Методологічний інструментарій політичного менеджменту Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки — сукупності форм, методів і засобів, які використовують суб'єкти управління для досягнення поставлених цілей. Соціотехніка охоплює і стиль управління, що є суб'єктивно-особистісною формою реалізації тих чи інших методів. Внаслідок цього один і той самий метод дає різні результати, якщо він використовується різними суб'єктами управління. Уперше типологію управлінських методів і стилів дослідив у 30-ті роки XX ст. Курт Левін (1890—1947), виокремивши такі з них: а) авторитарний тип — управління за допомогою вольових, жорстоких засобів, коля один суб'єкт, використовуючи повноту своєї влади, керує всім, нехтуючи думкою інших; 104 Предмет і специфіка прикладної політології б) анархічний тип — намагання суб'єктів діяльності управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Не рідко цей тип називають ліберальним, пасивним, м'яким; в) демократичний тип — взаємодія всіх суб'єктів упра вління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Цей тип ще називають гнучким, уні версальним, що поєднує елементи авторитарного і лібе рального методів. Як свідчить соціально-політична практика, авторитарно-командний і анархічний типи управління дискредитували себе за багатьма критеріями, суспільне життя потребує гнучких методів керівництва і постійної демократизації управління. Політичний менеджмент може бути теоретичним і конкретно-прикладним, кожен вид такого знання потребує своєї методології. Теоретичне знання передбачає пошук позачасових, універсальних, інваріантних властивостей, що досягається за допомогою спеціальних теоретичних методів, призначених для виявлення таких знань про цей об'єкт, що недоступні безпосередньому спостереженню. Формуються вони на перетині декількох наукових дисциплін за різних наукових підходів. Теоретичні методи, призначені для пояснення політико-технологічного управління, можна поділити на дві групи. 1. Методи для аналітичного конструювання політико-технологічного управління як особливого сегмента політичної реальності з такими якісними характеристиками, що дають змогу виокремити його серед розмаїття соціальних і політичних феноменів. Ця система методів охоплює: а) структуралістський метод. Він ґрунтується на припущенні, що в суспільстві і в політиці є усталені соціальні утворення — структури (інститути, норми, групи, спільноти, статуси, ролі — все, що пов'язує людей, визначає їх поведінку, існуючи об'єктивно, поза їх волею і свідомістю). Поведінка конкретних людей у межах структуралістського підходу не береться до уваги, оскільки вважається, що індивід передусім підпорядковується у своїх діях вимогам тієї або іншої структури, тобто статус людини, належність до соціальної групи, політичної організації зумовлюють її електоральний вибір. Досліджуючи статусні, соціаль-ногрупові структури, можна визначити ступінь соціальної підтримки кандидата на виборах. Отже, структуралістський метод дає змогу побачити об'єктивні соціальні утворення, які впливають на політичні орієнтації, політичну Політичний менеджмент 105 поведінку залучених до них людей, всебічно їх вивчити і проаналізувати; б) топологічний метод. Цей метод забезпечує розгляд політики за категоріями політичного простору. Як прави ло, індивід перебуває під впливом кількох структур, маю чи певні статуси, ресурси, займає відповідну нішу в багато вимірному політичному просторі. Оскільки людина одно часно належить до кількох статусних груп, виникає так званий рольовий набір — вона повинна грати у суспільстві роль, яку від неї очікують представники різних соціаль них груп, орієнтуватися на різні норми. Люди з однаковими ресурсами (рівень освіти, матеріальне становище, статус у політичній ієрархії) займають у соціальному і політичному просторах близькі позиції, тяжіють один до одного. Внаслідок цього в суспільстві утворюються групи, що об'єктивно за багатьма критеріями відрізняються одна від одної. Ніша в політичному просторі, яку займає людина, впливає на її індивідуальну поведінку, спосіб життя, прагнення, політичні переваги. Цей метод використовується при визначенні становища, соціальних і політичних груп політичної еліти в суспільстві; в) функціональний метод. Використання його акцентує увагу на виявленні залежностей між об'єктивними соціаль ними утвореннями (структурами). Відповідно до цієї тради ції появу політичного менеджменту можна пояснити визрі ванням у суспільстві, політичній системі відповідної потре би. Логіка аналізу за такого підходу зумовлена необхідністю правильно сформулювати значення функції. Функціоналіст- ська методологія відображає взаємозалежність усіх елемен тів соціального світу, пропонує відповідну логіку пояснення об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків, не пов'язаних з намірами, інтересами окремої людини; г) метод системного аналізу. Він орієнтує дослідників на розгляд соціального об'єкта як відкритої системи, що взає модіє з навколишнім середовищем і перебуває в постійному розвитку. У соціальних науках системний аналіз синтезу вав загальнометодологічні принципи теорії систем, кібер нетики, синергетики, структуралізму і функціоналізму. За допомогою системного аналізу можна описувати політичну управлінську взаємодію як складну цілісність, що містить внутрішні механізми самовідтворювання, що забезпечують відновлення системи. Структуралізм, топологічний аналіз відкривають можливості для вивчення політико-технологічного управлін- Ю6 Предмет і специфіка прикладної політології ня як об'єктивного соціального явища, результату діяльності людей, що створили за відносно короткий час особливий тип взаємодій, зв'язків і відносин, а також як особливий сегмент соціальної реальності. Замість людини як особистості в контексті цих методів об'єктом аналізу стають суб'єкти і об'єкти управління, функції, групи, організації, статуси і ролі, інформаційні канали і системні відносини. Попри важливість вивчення системно-функціонального контексту політико-технологічного управління, пріоритетним є дослідження мотивації політичної дії, що зумовлено специфікою цього виду політичного управління, яке реалізовується здебільшого не шляхом створення нормативних обмежень для об'єкта управління, а завдяки впливу на мотивацію людей, залучених в управлінський процес. Мотивацію не можна пояснити в рамках методологічних підходів, орієнтованих на конструювання соціальної реальності. Внутрішній світ, свідомість установки людини, не можна описувати за допомогою тих понять і категорій, що й об'єктивний світ політичних відносин, інститутів, норм і організацій. Створені в соціальних науках методи, зорієнтовані на пізнання мотивації соціальної дії, використовуються для пояснення різних типів поведінки. їх можна застосувати і для вивчення специфіки поведінки людей, залучених у по-літико-управлінський процес. Існують такі теорії вивчення поведінки людей: — теорії раціонального вибору і теорії обміну. Ця методологічна концепція ґрунтується на тезі про існування універсального прагнення людини до отримання максимальної винагороди за мінімальну ціну («закон вигоди»). Засновник «теорії обміну» в соціології Джордж Хоманс (1910—1989) вважав, що індивід вступає у взаємодію, сподіваючись отримати матеріальну винагороду, особисту безпеку, любов, статус тощо. Наприклад, виборець, голосуючи за кандидата, сподівається на розв'язання актуальних для нього проблем, діючи за принципом: «Що ти для мене зробив, щоб я за тебе голосував?». Тобто він може очікувати підвищення пенсій, зниження податкового тиску, вдосконалення системи охорони здоров'я та ін. Кандидат, у свою чергу, прагнучи отримати якомога більше голосів, обіцяє розв'язання проблем, що хвилюють виборців. При цьому вважається, що і кандидат, і виборець діють раціонально, адекватно оцінюють наслідки своїх дій, раціонально обирають способи досягнення цілей. Г. Саймон сформулював принцип «обмеженої раціональності», відповідно до якого людині властиво пере- Політичний менеджмент 107 більшувати розумність своїх вчинків, а справжні мотиваційні стимули мають складнішу природу;
2. Емпіричні методи зорієнтовані на отримання безпосереднього знання про конкретний об'єкт, збір і обробку фактичного матеріалу. їх поділяють на методи, за допомогою яких досліджують дії учасників політико-технологічного управлінського процесу, та кількісні (жорсткі) методи. До них зараховують: а) метод спостереження. Він є систематизованим, цілеспрямованим сприйняттям явища або процесу. Наприклад, спостереження під час виборчої кампанії за діями суперників передбачає фіксування їх заяв, реклами, участь у передвиборних заходах тощо. Цей метод має багато спільно-  108 Предмет і специфіка прикладної політологіїго із повсякденністю політичних подій. Однак науково організованому спостереженню притаманні широке поле спостереження, здатність виявляти різноманітну гаму вчинків дійових осіб на політичній арені, ступінь повторюваності тих чи інших подій, характер, послідовність взаємодій; б) анкетні опитування. Завдяки їм за правильної нау кової методики можна дізнатися про процеси, що відбува ються в свідомості особи: про що вона мріє, яким лідерам і політичним партіям надає перевагу. Ці процеси у свідомо сті можуть до певного часу ніяк не виявлятися в політич ній поведінці людей, але приховано готувати їх до певних дій. У політико-технологічному управлінні опитування дають змогу виявити установки, ціннісні орієнтації, без знання яких неможливо розраховувати на успіх у дося гненні мети. Опитування допомагають також отримати ін формацію про вчинки, події, які опинилися з різних при чин за межами наукового спостереження; в) контент-аналіз. Цей метод є систематичним число вим обробленням, оцінюванням та інтерпретацією форм і змі сту інформаційного джерела. Завдяки ньому з'ясовують, яка інформація і в якому обсязі міститься у програмних заявах кандидата, чи відображає він стан громадської думки, по треби й інтереси мас. Контент-аналіз особливо корисний за неможливості здійснити анкетне опитування, коли вкрай необхідна інформація про пріоритетні цілі політичної орга нізації, державної установи, політичного лідера; г) case-study (вивчення випадку). Він передбачає відно сно тривале «занурення» дослідника в об'єкт, що вивча ється, всебічний розгляд «випадку» в єдності його взає мозв'язків і динаміці розвитку, вивчення групових норм і цінностей, структури ролей, системи владних відносин. Послуговування цим методом допомагає одержати всебіч ну інформацію про об'єкт. Використовуючи його у полі тичному менеджменті, вивчають політичні рухи, партії, окремих осіб, які є об'єктами управлінської дії; ґ) глибинне інтерв'ю. Це опитування, в якому дослідник безпосередньо розмовляє з респондентом, пропонує йому сформулювати відповіді на заздалегідь підготовлені запитання, спонукає до міркувань, оцінювання подій. Під час такої бесіди-інтерв'ю виявляють уявлення, емоційні переживання, побоювання, надії респондента. Політичні технологи вдаються до цього способу отримання інформації при підготовці масштабного анкетного опитування або у зв'язку з неможливістю підготувати і якісно провести анкетне опитування; Політичний менеджмент 109 д) метод фокус-групи (групової дискусії). Його використовують з метою виявлення ставлення різних груп до подій, явищ. У такій регульованій дослідником дискусії беруть участь підібрані на основі науково обгрунтованої вибірки особи. Завдяки добре продуманій методиці організації групової дискусії вивчають реакцію населення на виступ політичного лідера, його передвиборну заяву, політичну рекламу тощо. Сукупність методів, що застосовується в політичному менеджменті (як і в політичній науці загалом), поділяється на дві групи — кількісні та якісні. Кожна з них має свої характеристики, які можна прослідкувати з табл. 1.4. Таблиця 1.4 Особливості кількісних і якісних методів, що використовуються в політичному менеджменті для отримання інформації про ситуацію
НО Предмет і специфіка прикладної політології Кожен метод має певні переваги і обмеження. Та жоден з них не дає універсальної можливості осягнути все різноманіття, всю складність управлінських процесів у політиці. Етико-моральні аспекти політичного менеджменту Професіоналізація політичного менеджменту суттєво актуалізувала етичні аспекти діяльності політичних менеджерів, політичних консультантів і технологів, готових заради досягнення мети вдаватися до обману виборців, маніпуляції громадською думкою, шантажування своїх конкурентів. У політичному лексиконі побутує термін «брудні технології» — невідповідність методів, які використовують у політичній боротьбі, нормам моралі і права. У суспільстві склалася думка, що в кращому разі політичні технологи балансують на межі етично допустимого, в гіршому — діють всупереч нормам моралі, слугуючи особистій вигоді або політичній кон'юнктурі. Суттєвою етичною проблемою політичного менеджменту є вибір засобів досягнення мети, співвідношення форм політичної боротьби з нормами суспільної моралі. У широкому контексті співвідношення політики і моралі є вічною темою. Йдеться про те, що в політиці моральнісні стандарти не для всіх мають однакове значення. Нерідко використовують навіть аморальні засоби. У теорії такий підхід обґрунтував італійський державний діяч, філософ Нікколо Макіавеллі (1469—1527). На його переконання, політичні цілі досягаються політичними засобами. Політик, який керується тільки принципами абсолютного добра, не зможе бути успішним, оскільки живе серед людей, які орієнтуються на інші принципи. Тому потрібно, за його словами, обирати менше зло в ситуації конфлікту з моральними цінностями, адже використання зла неминуче. Для досягнення політичної мети загальноприйнята мораль не може бути перешкодою, а засоби повинні відповідати меті. Такий підхід ілюструють слова Рузвельта: «Мерзотник, але наш мерзотник». Для припинення аморальних способів політичної боротьби в суспільстві слід створити правовий механізм регулювання конкуренції політичних акторів. Не менш важливим є формування в масовій свідомості ціннісних орієнтацій, переконань. За альтернативних виборів принципом стало твердження, що в боротьбі за голоси виборців всі засоби придатні, якщо проголошувані кандидатом і його командою Політичний менеджмент 111 цілі відповідають політичним ідеалам певних груп населення. З метою пристосування до них політикам роблять маску-роль, що найточніше імітує найбільш визнану соціумом і схвалену більшістю модель поведінки. Імітація дає змогу політику формально ідентифікувати себе із домінуючими в соціумі цінностями і нормами поведінки, реально будучи «вірним собі», сповідуючи протилежну систему ціннісних орієнтацій. За такої атмосфери вдаються до спотворення дійсності, використовуючи маніпулювання інформацією та свідомістю; маскування обману під машка-рою доброти, турботи (лицемірство); віроломність, зухвалу брехню. Неправдивими можуть бути політичні програми і гасла, фінансові обіцянки, економічні цілі тощо. Коли людина говорить неправду, її тіло починає давати зовсім протилежні сигнали, стверджують психологи. Однак вправні політичні діячі настільки вміло контролюють рухи свого тіла, що важко помітити, коли вони говорять неправду, тому їм довіряють. Як стверджує австралійський соціальний психолог Алан Піз (нар. 1952), той, хто вдається до неправди, свої жести тренує: або практикою казати неправду тривалий час, або викоріненням у себе жестикуляції, щоб позбавитися негативних і позитивних жестів, коли він говорить неправду. Суспільство не відкинуло аморальних способів політичної боротьби не лише через неоднозначність норм цієї боротьби, а й через відсутність єдиних вимог до учасників політичного процесу, що було спричинено політичними пристрастями. Не менш важлива проблема взаємодії політичних технологів з політиками, яких вони консультують. Природним прагненням будь-якого фахівця є отримання за свою працю високої винагороди. Сучасні політтехнологи пропонують клієнтам досить високі суми витрат на кампанію, в т. ч. і на оплату своїх послуг, хоч якість цих послуг може не відповідати їх ціні. Нерідко технологи свідомо пропонують замовникам «витратні» технології, наприклад провести масштабну рекламну кампанію, що потребує значних фінансових ресурсів, кандидату, чиї шанси на перемогу в передвиборній боротьбі можуть бути реалізовані і без такої акції. Тому політичне консультування передбачає встановлення між політиком і консультантом довірливих відносин. Не можна займатися конструюванням іміджу політика і просуванням цього іміджу, не знаючи подробиць їх біографії, особливостей психології, що породжує проблему відповідальності технологів за нерозголошування одержаної інформації. Ця проблема постає особливо гостро, ос- 112 Предмет і специфіка прикладної політології кільки у виборчих технологіях поширеним прийомом є дискредитація політичного конкурента. Відчутною є проблема конкуренції на ринку політичних консалтингових послуг. Водночас кожна консалтингова фірма прагне продемонструвати свій професіоналізм, високі етичні норми, нерідко використовуючи для доказу власної ваги «дуті» рейтинги тощо. Конкуренція без правил на ринку консалтингових послуг підриває довіру до людей, що займаються цією справою, ставлення до них як до маніпуляторів, «чорних парників», для яких не існують норми моралі й етичні принципи, актуалізує необхідність виробити цивілізовані правила поведінки. Суттєвою проблемою є відповідність політичних, етичних ідеалів політичного технолога вибору ним політичної сили, якій він збирається надавати послуги. Конкуренція на ринку консалтингових послуг може підштовхнути політичного технолога до роботи з політиками, чиї ідеологічні погляди і ціннісні орієнтації суперечать його власним. Так, в одній виборчій кампанії він може допомагати кільком кандидатам, що дає підстави стверджувати про його безпринципність. Політичним технологам при формуванні іміджу політика, електоральних переваг населення, вирішенні інших завдань доводиться вдаватися до прихованих психологічних дій, маніпуляцій (наприклад, передвиборний плакат, на якому кандидат зображений з дитиною на руках). Деякі фахівці вважають, що серед безлічі способів впливу неетичним можна вважати лише засновані на обмані або ті, що передбачають активну цензуру протилежних думок, коли людину позбавляють можливості ознайомиться з іншою точкою зору, нейтралізують її здатність захищатися від впливу, не дають змоги сперечатися, обдумувати рішення або віддалятися від суб'єкта впливу. Отже, політичні менеджери у своїй діяльності повинні співвідносити свою управлінську діяльність з нормами моралі, уявленнями про добро, зло, справедливість. У цій справі важко досягти однозначності, оскільки етичні принципи в політиці пов'язані з політичними й ідеологічними пристрастями. Політичний технологічний процес як механізм суб'єкт-об'єктної взаємодії Управління завжди є процесом, тобто певною послідовністю дій людей, залучених до розроблення, ухвалення і реалізації управлінського рішення. Політичний процес — Політичний менеджмент 113 одна з центральних категорій політичної науки. Деякі учені ототожнюють його з політикою загалом (Р. Доуз), інші бачать його специфіку в результатах функціонування політичної системи (Т. Парсонс), у динаміці боротьби і суперництва груп за статуси і ресурси влади (Р. Дарендорф), в поведінкових аспектах реалізації суб'єктами своїх інтересів і цілей (Ч. Мерріам). У межах цих підходів політичний процес розкриває свої найважливіші джерела, стани, елементи. Загальновизнаною є теза, що політичний процес відображає реальну взаємодію суб'єктів політики, сформовану не відповідно до намірів лідерів або програм партій, а внаслідок дії різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Він засвідчує те, як індивіди, групи, інститути влади зі всіма своїми стереотипами, цілями, забобонами взаємодіють між собою і з державою, реалізовуючи свої специфічні ролі і функції. Та оскільки ситуації, стимули і мотиви людської поведінки постійно змінюються, політичний процес виключає певну заданість, зумовленість у розвитку подій і явищ, технологічність. |