Прикладна політологія. Бойко О. Д. Прикладна політологія. Бойко О. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 3.21 Mb.
|
|
Політичний технологічний процес — послідовність взаємодій суб'єкта управління, який переслідує певну мету, з об'єктом, від дій якого залежить досягнення поставленої мети. Суб'єкт управління ухвалює управлінські рішення, намагається реалізувати їх на практиці, впливаючи на тих, від кого залежить досягнення поставленої ним мети. Він переслідує політичні цілі, пов'язані, як правило, зі зміною розстановки сил у політичному просторі. Досягнення політичної мети завжди потребує колективних зусиль. Тому суб'єктами політичного управління завжди є такі організовані групи:
114 Предмет і специфіка прикладної політології певних пільг, привілеїв тощо для зміцнення своїх економічних, фінансових та інших позицій у суспільстві (лобістська діяльність);
Досягнення мети суб'єктом політико-технологічного управління завжди залежить від інших людей (виборців, парламентаріїв, політичних супротивників та ін.), тому на них доводиться здійснювати певні впливи, перетворюючи їх на об'єкти політико-технологічного правління. Це реальні люди, що мають свої цінності, інтереси, переконання, займають різні позиції в соціальному і політичному просторі, є представниками різноманітних соціальних груп. Об'єкти політико-технологічного управління мають різні ступені підтримки суб'єкта управління. Серед них виокремлюють: а) активних прибічників суб'єкта управління, які реально допомагають йому в досягненні цілей (твердий елек-торат партії, що за будь-яких умов проголосує за її кандидатів; палкі прихильники політичного лідера, що підтримують усі його дії; законодавці, пов'язані особливими інтересами з лобістською групою); 6) пасивних прихильників (співчувають суб'єкту упра вління, але утримуються від активних самостійних дій щодо його підтримки). На виборах вони з високою ймовір ністю проголосують за пропонованого суб'єктом кандида та, однак можуть піддаватися впливу будь-яких чинників (зайнятість на роботі, сімейні обставини); в) нейтральних, що не мають чіткої політичної позиції, симпатій до конкретних політичних лідерів або партій, недостатньо інформовані про цілі суб'єктів політики, цілком занурені в особисті проблеми; Політичний менеджмент 115 г) недовірливих, які або симпатизують іншим політичним партіям і політичним лідерам, або упереджено ставляться до всіх політиків, відчувають розчарування, не вірять у спроможність державних і політичних діячів конструктивно розв'язувати проблеми країни, регіону; ґ) вороже налаштованих, тобто осіб, які зробили свій політичний вибір, стали активними прихильниками інших політичних лідерів і політичних партій. їх політичний вибір підштовхуватиме до дій, спрямованих на протистояння, протидію суб'єкту управління. Визначення питомої ваги кожної категорії в потенційному об'єкті політико-технологічного управління є важливою складовою аналітичного конструювання ситуації і здійснюється з використанням емпіричних методів. Суб'єкту управління доводиться вступати у взаємодію з об'єктом, неоднорідним за політичними орієнтаціями, вподобаннями, ставленням до нього, готовністю реагувати на управлінські рішення. Тому він повинен намагатися утримати в полі свого впливу дві перші групи, залучити до управлінської взаємодії третю і, якщо це можливо, нейтралізувати дії тих, хто входить до четвертої і п'ятої груп. Будь-яка взаємодія передбачає активність обох її учасників. Вона може виявлятися в діях, розгортатися на рівні ментальних, розумових процесів, емоційних переживань. Дії суб'єкта, що ініціює політико-технологічний процес, полягають у перетворенні потенційного об'єкта на реального учасника управлінського процесу. Для цього доводиться долати його індиферентність (лат. indifferentis — бездіяльний, байдужий) до цілей суб'єкта управління, боротися проти впливу на нього політичних супротивників. Отже, кожна взаємодія по-своєму унікальна, вона не може цілком повторюватися в іншій ситуації та в інший час. Однак в основі її лежать певні загальні процеси, знання яких може допомогти суб'єкту управління наблизитися до поставлених цілей. Тому важливо визначити основні чинники, що впливають на конфігурацію, розгортання і перебіг політико-технологічного процесу. Політична культура як чинник політичного менеджменту Культура, в якій людина виросла, і політична культура зокрема певною мірою спрямовують спосіб її мислення, сприйняття, оцінювання навколишнього світу, формують 116 Предмет і специфіка прикладної політології ціннісні орієнтації, що зумовлюють ставлення людини до подій і її діяльність. Якщо індивід помиляється або навмисно порушує встановлені культурою правила взаємодії, це провокує певну реакцію з боку інших учасників взаємодії, які своїми зауваженнями або санкціями спонукають його до санкціонованої культурою поведінки. Постійна регулятивна дія норм культури реалізується за допомогою внутрішнього (відчуття незручності, сорому, провини і докорів сумління через порушення норм спілкування) і зовнішнього (зауваження, осуд вчинків іншими людьми, карання за них) механізмів. Вплив культури полягає в необхідності учасників полі-тико-технологічного процесу орієнтуватися на ціннісні думки, які поділяє більшість, ідеали, уявлення про важливе і значуще. Однак політичні цілі далеко не завжди узгоджуються із цінностями культури суспільства, уявленнями про добре, порядне, справедливе. Наприклад, зростання авторитету державного, політичного діяча, створення привабливого іміджу державної установи, політичної партії, формування електоральних переваг населення виражають намагання представників груп здобути вигідніші позиції в політичному просторі, знайти додаткові можливості для впливу на інших людей, мати доступ до більш значущих ресурсів. Не завжди такі цілі органічно вписуються в колективні уявлення про справедливість, рівність, демократію, а тому майже ніколи не оприлюднюються в такому сенсі. В кращому разі, може бути заявлено, що кандидат домагається підтримки населення, оскільки знає, як можна поліпшити ситуацію в країні, і працюватиме заради інтересів своїх виборців. Культура змушує ініціаторів політико-технологічного процесу або щиро вибудовувати свою політику відповідно до етичних, соціально-політичних цінностей суспільства, або камуфлювати свої цілі, створювати видимість відповідності своєї діяльності загальнолюдським цінностям. Роль мотивації в досягненні цілей політичного менеджменту Політичною дією є будь-який поведінковий акт, спрямований на відтворення, розвиток і зміну політичної реальності. Політико-технологічні управлінські дії відтворюють особливий сегмент політичної реальності: відноси- ПОЛІТИЧНИЙ менеджмент ]_]_7 ни політичного лідерства, вплив груп тиску на державні структури і державних посадовців, електоральні процеси, масові політичні акції, поширення політичних цінностей, політичних оцінок і думок. При цьому не важливо, чи людина є свідомим, цілеспрямованим учасником цих акцій, чи її участь у політичній події відбулася під впливом випадкових чинників. Політико-технологічний процес є сукупністю політичних дій його учасників. При цьому суб'єктивна інтерпретація учасниками процесу своїх дій як неполітичних не має значення, бо об'єктивно ці дії сприяють відтворенню саме політичного типу управлінських відносин. У межах політико-технологічного управління дії індивідів поділяють на такі види:
Для розуміння причин політичних дій, чинників, що зумовлюють їх зміст і спрямованість, важливе значення 118 Предмет і специфіка прикладної політології мають теорії мотивації: теорії потреб, диспозиційні теорії, теорії установок, ситуаційні теорії. Теорії потреб. Прихильники їх головною причиною, що зумовлює вчинки людини, вважають її потреби, що зумовлюють особливий внутрішній стан організму. Серед них А. Маслоу виокремив фізіологічні потреби (їжа, вода, сон, повітря тощо); фізичні і психологічні потреби в безпеці, прихильності, любові, причетності до групи; потреби в самоактуалізації (пошана, схвалення, подяка, визнання); потреби в самореалізації. Деякі дослідники виокремлюють також потребу у впливі, владі. Диспозиційні теорії. Представники цих теорій пояснюють поведінку людини, спрямованість її вибору особистіс-ними якостями, що формують схильності (диспозиції) до певних видів соціальних і політичних дій. Тому владна, авторитарна натура більш схильна до активної політичної діяльності, ніж залежні, конформні особи; екстраверти швидше будуть ініціаторами створення нових організацій, ніж інтроверти, тощо. Теорії установок. Політичні установки є стійкою компонентою структури особи, своєрідним внутрішнім механізмом, що спрямовує і регулює політичну поведінку індивіда. Реалізовуючи їх, індивід позбавляє себе сумнівів вибору в типовій ситуації, необхідності витрачати психічну енергію на обґрунтування правильності своїх рішень. Політичні установки формуються у процесі політичної соціалізації, коли суспільство вводить у свідомість індивіда свої інституційні норми, культурні цінності, правила групових відносин. Чим стабільніша політична система суспільства, тим вища вірогідність формування у населення однотипних установок. Знання установок особи не є достатньою умовою для пояснення політичної поведінки, управління нею. Наприклад, в одному випадку людина йде на політичний мітинг, в іншому — утримується, хоча проголошувані на них гасла близькі і зрозумілі їй. На вибір лінії поведінки значно впливає ситуація, в якій людина опинилася, вона є могутнім зовнішнім стимулом, що провокує індивіда до певних дій. Ситуаційні теорії. За переконанням їх прихильників, стимулюючу дію має не стільки об'єктивна ситуація, як її суб'єктивне сприйняття. Суб'єктивна ситуація завжди відрізняється від реальної, тому що на її інтерпретації позначається емоційний стан людини, її досвід, ціннісні орієнтації тощо. Люди по-різному реагують на інформаційні Політичний менеджмент 119 передачі, політичну пропаганду, заклики політичних лідерів. Одні ідуть на виборчі дільниці, але голосують за різних кандидатів, інші — ухиляються від голосування. Кожна людина моделює в своїй свідомості ситуацію на основі власного досвіду, своїх ціннісних орієнтацій і переваг, що виявляється в різних видах політичної поведінки. Суб'єктивно інтерпретована ситуація створює особливе розуміння, відчуття моменту, коли в людини актуалізується здатність до дії, адекватного відчуття. Це спонукає її переглянути свої наміри і цілі, обмежує її вибір, потребує додаткового самоконтролю, блокує небажані імпульси. Отже, у суспільстві складаються передумови для того, щоб активність індивіда, спровокована його потребами, була спрямована в річище політичних взаємодій. Цими передумовами є: політичні установки, сформовані внаслідок соціалізації; розуміння індивідом ситуації, за якої він відчуває можливість або необхідність удатися до певних політичних дій. Соціальні структури (стійкі відносини) існують у формі інститутів, організацій, груп, статусів. Людина, живучи в суспільстві, неминуче вступає у структуровані відносини, займає певні статусні позиції, перебирає певні соціальні ролі. Будучи змушена діяти в структурованому соціальному просторі, вона не може ігнорувати інституційні та групові норми, які обмежують вибір нею способів досягнення мети. Так, статус політичного лідера зобов'язує виступати перед своїми послідовниками, робити певні заяви, закликати до дій тощо; керівника партії — відстоювати її інтереси та ін. Найзначущіші для суспільства інституційні відносини регулюються системою норм права і охороняються державою. Порушення їх спричиняє застосування санкцій відповідними державними органами. Наприклад, вибори в найвищі державні органи регулюються відповідними законами, що обмежують дії і кандидатів, і виборців. Управління процесами структуризації в політико-тех-нологічному процесі не здійснюється на основі вибудовування відносин між суб'єктом і об'єктом управління, як це притаманно будь-якому іншому управлінському процесу, де керовані повинні чітко усвідомлювати свою залежність від керівника та, зважаючи на застосування санкцій, виконувати відповідну статусу керованого роль. Не маючи змоги відкрито скористатися статусним ресурсом керівника, суб'єкт політико-технологічного процесу використовує різні прийоми і способи для переструктурування політич-  120 Предмет і специфіка прикладної політологіїного простору на користь своїх інтересів, управління процесами структуризації. Ця діяльність передбачає розв'язання суб'єктом таких завдань: а) зовнішня структуризація (необхідність урахування в управлінській практиці соціальної неоднорідності об'єкта управління, тобто сегментування політичного ринку); б) внутрішня структуризація (дії суб'єкта політичного технологічного процесу, що мають на меті спонукати всіх потенційних учасників цього процесу вступити у взаємо пов'язані статусно-рольові відносини). Вибір цих відносин зумовлений цілями суб'єкта управління. Маючи на меті підвищення авторитету політичного діяча, найдоцільні шим буде сценарій, головними дійовими особами якого є лідер і його послідовники. У будь-якому суспільстві на основі попереднього соціального досвіду складаються певні уявлення про характер взаємодії між лідером і його послідовниками. Як правило, за лідером визнають право на висунення цілей, пропонування програми дій, мобілізацію мас для досягнення поставленої мети. Від нього чекають публічних заяв, виступів, оцінок, закликів тощо. Послідовники повинні йти за лідером, підтримувати його, приймати його пропозиції, віддавати йому перевагу. Моделі поведінки лідера і послідовників транслюються в суспільстві за допомогою комунікації і засвоюються населенням у процесі соціалізації, що робить досить високою ймовірність виникнення таких взаємодій. Потрібно вміло використати цю потенційну готовність людей до її відтворення у своїх діях. Для посилення процесів структуризації всередині полі-тико-технологічного процесу суб'єкт управління повинен використовувати механізми соціального контролю, внаслідок чого невідповідність дій виконавця соціальної ролі очікуванням людей неминуче викликатиме відповідну реакцію (подив, зауваження, осуд), оскільки порушуватиме їх уявлення про коректну, правильну поведінку. Соціальне контролювання забезпечує відносну стійкість рольової поведінки, допомагає передбачати можливі дії індивіда. Якщо він оголосив про свою прихильність певному лідеру, це свідчитиме про високу вірогідність підтримання ним його починань, голосування за нього на виборах, опанування його супротивників та ін. Лідер також повинен послідовно виконувати свою роль, виправдовуючи очікування своїх послідовників і тих, хто спостерігає за його вчинками. Завдання суб'єкта політико-технологічного управління полягає в коригуванні поведінки учасників структурованої Політичний менеджмент 121 взаємодії, спонуканні їх до адекватного виконання своїх ролей. Водночас він повинен підтримувати у свідомості учасників взаємодії значущість цієї структурної моделі, передусім завдяки поширенню явних і завуальованих думок про затребуваність суспільством лідера, якого він підтримує. Відношення «лідер — послідовники» в електоральній кампанії, попри свою особливу значущість, далеко не єдине. Тому не можна політико-технологічний процес зводити лише до певних структурних відносин. Досягнення політичної мети потребує від суб'єкта управління діяльності за різними напрямами, використання у своїх інтересах логіки не одного, а багатьох структуроутворюючих чинників. Наприклад, при забезпеченні інформаційної підтримки політичному руху доводиться зважати на такі константи взаємодії: «учасники руху — керівництво ЗМІ», «учасники руху — лідери думок», «учасники руху — політичні суперники» тощо. Управління процесами внутрішньої структуризації полягає у виборі структурної моделі, спроможної пов'язати всіх учасників політико-технологічного процесу статусно-рольовими відносинами, та у цілеспрямованій діяльності щодо перенесення цієї моделі до сфери соціальних взаємодій (табл. 1.5). Таблиця 1.5 Моделювання соціальної структури
|