Підручник Історія Соціальної роботи. Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон
 Скачать 252 Kb.
|
|
У.Бут розробив програму соціальної допомоги, в основі якої лежить засада надання її незалежно від раси, релігійної приналеж ності та політичних переконань і без вимоги підпорядкування «Ар мії». «Армія спасіння» - одна з небагатьох благодійних організацій, діяльність яких налічує вже більше, ніж вікову історію. У даний час у центрі уваги «Армії» - боротьба з бідністю через реалізацію дов гострокових соціальних програм. Програми мають п'ять головних напрямків: трудова зайнятість, охорона здоров'я, розвиток районів, рятувальні служби під час катастроф та стихійних лих, навчання місцевого персоналу. Практична реалізація зазначених програм здійснюється у на ступних формах:
Діяльність «Армії спасіння» охоплює понад 90 країн світу, а ро бота її місцевих відділень координується міжнародним штабом, який знаходиться в Лондоні. Побудована організація за армійським зраз ком: керує «Армією» генерал, який обирається Вищою Радою, що складається з комісіонерів і командувачів територіями в ранзі полков ників. Безпосередня діяльність організації зосереджена в центрах гро мад - корпусах, які очолюють офіцери. Підготовка офіцерів здійсню ється в спеціальних школах (у США їх діє чотири). Офіцери дають обітницю «піклуватися про бідних, годувати голодних, одягати голих, любити забутих і бути приятелем тому, «хто не має друзів». Солдати «Армії» вступають до неї після підписання «Угоди про війну». «Армія спасіння» у той же час залишається християнською євангелічною організацією, що відображає й її назва, яка містить головну мету - спонукати людей знайти правильні взаємовідносини з Богом через спасіння, яке вони можуть знайти у Христі; слово «армія» тут означає, що організація постійно б'ється із силами зла, і в цій боротьбі головним засобом є благочинна діяльність. Система державної соціальної допомоги на кінець XIX ст. в Європі і СІЛА включала два основні елементи: більш-менш розви нене соціальне законодавство, а також відповідні органи та за клади, які провадили соціальну політику держави. Сама наявність цих елементів підтверджувала факт визнання суспільством і держа вою суспільної допомоги за свій обов'язок. Разом з тим, ставало очевидним, що традиційні чиновники не спроможні ефективно ви конувати цей обов'язок через відсутність спеціальної підготовки. Не можна було цього очікувати і від членів благодійних організа цій, які, крім відсутності спеціальних знань, не мали й офіційного статусу, який би дозволяв їм виступати від імені держави. Саме тому в США вже наприкінці XIX ст. так звані «дружні візитери» (члени благодійних організацій) у більшості цих організацій були замінені на оплачуваних службовців. Ідея необхідності професіоналізму в соціальній роботі поступо во формувалася у суспільній свідомості, а ще більше - у середовищі соціальних реформаторів і лідерів благочинних організацій, що при вело до виникнення на початку XX ст. фаху соціального працівника. Країнами, де соціальна робота вперше оформилася як особливий вид діяльності, були Велика Британія і США. Але перший навчальний заклад - інститут з підготовки соціальних працівників - було засно вано групою соціальних реформаторів в Амстердамі у 1899 р. На початку XX ст. в Європі та Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи. Новий фах у Європі спочатку називали соціальною медици ною, але згодом перейшли на американську назву - соціальна робо та. Фах соціального працівника став одним з багатьох фахів, які пе редбачали здобуття спеціальної освіти і отримання сертифіката. Запитання та завдання для самоконтролю
Рекомендована література
Розділ VIII. Державне соціальне забезпечення у колишньому СРСР 1. Перші кроки у формуванні системи соціального забезпечення у колишньому СРСР У створеній російськими більшовиками державі досить швидко відбувалось ототожнення суспільства і держави, практично країна позбавлялася громадянського суспільства, і, як наслідок цього, у системі допомоги і захисту починає домінувати держава. Громадсь кі організації існували лише номінально, не брали участі у даній діяльності. Такий підхід призвів до того, що суспільна опіка, яка охоплює різні сфери людської діяльності, практично зводилася ли ше до проблем соціального забезпечення. Відбувалося звуження парадигми допомоги, багато видів соціального патронажу, що ви никли еволюційним шляхом, у суспільній практиці втрачалося. Відмовившись від засади благодійності, більшовицька партія проголошує про перехід до комуністичного забезпечення, за якого кожен інвалід і нужденний, кожен непрацездатний - дорослий чи неповнолітній - може сподіватися, що держава не дасть йому поме рти від голоду, прийде йому на допомогу. Таким чином, держава знову стає суб'єктом допомоги, причому церкву як партнера бу ло усунуто, вона вже не бере участі у даній діяльності, як це було до 1917 р. Деклароване соціальне забезпечення, однак, було невіддільним від Марксової теорії класової боротьби і поширювалося лише на «своїх», тобто відданих радянській владі, покірливих. Тому, прого лошені високогуманітарні засади, прийняті закони стосовно соціаль ного захисту не зашкодили виморити голодом (1921-1923 рр., 1932- 1933 рр., 1946-1947 рр.) понад 10 млн. українських селян, попередньо Масовий терор голодом з метою досягнення певних політичних цілей {установ лення радянської влади, колективізація сільського господарства) і покірливості населення - «винахід» В. Ульянова (Леніна), «творчо» розвинутий И. Джугашвілі (Сталіним). Практикувався радянською владою, головним чином проти українсь ких селян, що чинили збройний опір більшовицькій окупації 1918 р., піднімаїи ма сові повстання проти російської окупаційної влади протягом 1919-1921 рр., не хотіли вступати в колгоспи 1929-1930 рр. силою позбавлених будь-якого продовольства, за достатньої кількос ті вироблених у самій Україні харчових продуктів (лише з урожаю 1922 р. експорт хліба з України становив 13,5 млн. пудів; під час го лодомору 1932-1933 рр. вилучене в українців збіжжя московський уряд продавав за кордоном саме у той час, коли в Україні гинули від голоду по 25 тис. людей щодоби і у першу чергу старих і дітей, а 1946-1947 рр. українське продовольство вивозилося до щойно утво рених Москвою країн «народної демократії»). До українських селян (а вони становили 86% українського народу на поч. XX ст.) застосо вувалися класовий підхід - у 20-і і 30-і роки вони трактувалися як «класово ворожий і націоналістичний елемент», а у 40-і - як «зра дники» - за те, що перебували в німецькій окупації. Соціалістичний «гуманізм» не заважав також позбавляти засобів до існування, даху над головою, вислати у спеціальні концтабори чи на спеціальні поселення (на північ і схід Росії, у пустелі Казахстану) 400 тис. розкуркулених селянських родин (з них 200 тис. українсь ких), мільйон жінок, вдів і дітей «ворогів народу», ні в чому невин них (як і самі «вороги народу»). Усяка благодійність чи просто гу манне ставлення до репресованих (навіть колишніх) та їхніх родин не тільки не заохочувалися владою, а й жорстоко каралися, а допомога зарубіжної громадськості голодуючим українцям (у тому числі гали цької громадськості 1932-1933 рр.) відкидалася. Створена після жовтневого перевороту нова структура, спочат ку Міністерство, а пізніше Народний комісаріат державної опіки (НКДО) провадить скасування чинних органів допомоги з пере розподілом коштів і майна на потреби держави. Так, вже 19 листо пада 1917 р. скасовано благодійні установи і товариства допомоги інвалідам, а до кінця січня 1918 р. було зламано всю попередню систему опіки. Замість скасованих відомств у НКДО утворювалися відділи, які мали курирувати проблеми соціальної допомоги певній категорії нужденних: відділ з охорони материнства та дитинства, відділ опіки неповнолітніх та інші. Рішенням НКДО відділи соціа льної підтримки утворюються і в інших державних установах та організаціях. Наприклад, через скасування губернських та повіто- Концентраційні табори для мирного населення власної країни вперше у світі засто совано, починаючи з 1918 р„ радянським урядом на чолі з В. Ульяновим (Леніним). вих військових присутствій утворюються пенсійні відділи для покалічених на війні при місцевих радах. Утворюються і самостійні виконавчі комітети для допомоги і підтримки певної категорії нуж денних, наприклад комітет «Союзу скалічених вояків». Йому пере дано майно і капітал на суму понад 100 млн. крб., у січні 1918 р. дозволено провести всеросійську лотерею на суму 14,5 млн. крб. До березня 1918 р. поступово формуються основні напрямки діяльності у сфері державного соціального забезпечення: видаван ня пайків родинам фронтовиків, надання сховища для скалічених на війні і призначення їм пенсій; курирування навчальних закладів державної опіки. Дуже гострою на той час була проблема фінансового та ма теріального забезпечення соціальних заходів, тому НКДО дово диться вдаватися до широкого кола заходів - від цільового перероз поділу матеріальних засобів, організації благодійницьких лотерей до введення податку на публічні видовища і розваги. Цілеспрямована державна підтримка нужденних як засіб прове дення державної соціальної політики починає здійснюватися з квіт ня 1918 р., коли утворюється Наркомат соціального забезпечення (НКСЗ). Цей орган визначив нову стратегію соціальної допомоги, виходячи із завдань побудови соціалістичного суспільства більшови цького зразка. Відтак починає формуватися класовий підхід у на данні різних видів допомоги. Згідно з положенням про соціальне забезпечення трудящих, право на отримання допомоги з боку держа ви мали лише особи, «джерелами існування яких є власна праця, без експлуатації чужої». Нове законодавство встановлювало основні види соціального забезпечення, на які могло розраховувати трудове населення: медична допомога, видача допомоги і пенсій (у зв'язку зі старістю, втратою працездатності, вагітністю, народженням дітей). Поступово формується і адміністративна система радянсько го соціального забезпечення. Значну роль у цьому відіграв І з'їзд комісарів соціального забезпечення (червень 1918 р.). З'їзд визна чив організаційну структуру управління соціальним забезпеченням, його центральних, губернських та повітових органів. Зроблено спробу розмежувати повноваження НКСЗ з іншими комісаріатами. Державна установа. На середину 1918 р. НКСЗ розвиває свою діяльність у таких на прямках: охорона матері і немовляти; робота у дитячих будинках; діяльність із забезпечення неповнолітніх, звинувачених у протипра вних діях; роздавання продовольчих пайків; забезпечення скаліче них вояків: медична допомога. Діяльність у сфері соцзабезу у цей період, у тому числі видача різного роду допомоги, здійснювалася різними відомствами: Ко місаріатом праці (видавав допомогу безробітним), Біржею праці, Комісаріатом землеробства тощо, що призводило до дублювання певних функцій. Тому у 1920 р. робиться розмежування функцій та повноважень різних відомств. До функцій Наркомату праці відне сено «установлення загальних норм пенсій і допомоги». До Нарко мату охорони здоров'я відійшли всі лікувальні установи, що раніше належали до НКСЗ. Нова економічна політика (неп), введена в дію на початку 1920-х років, суттєво змінює стратегію соціального забезпечення. Основ ними напрямками діяльності НКСЗ у той період були: забезпечення селянства та осіб «самостійної праці» в порядку обов'язкової взаємо допомоги; кооперація інвалідів; соціальне страхування робітників; державне забезпечення родин червоноармійців у містах. Разом з цим, органам НКСЗ доручалися наступні види робіт: надання «допомоги жертвам контрреволюції», боротьба з жебрацтвом і проституцією, допомога під час стихійних лих, опіка та піклування. |