Підручник Історія Соціальної роботи. Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон
 Скачать 252 Kb.
|
|
Відправлення громадян у подорожі за державний кошт. Такі, за сучасними мірками, закордонні відрядження практику валися за правління того ж Перикла. Метою такого зарубіжного туризму було, по-перше, навчання, освоєння, так би мовити, пере дового зарубіжного досвіду в будь-яких сферах суспільного життя; по-друге, звільнення міста від нічим не зайнятої і тому небезпечної юрби; по-третє, своєрідна допомога бідним у досить привабливій формі. Як бачимо, в Афінському полісі створюється оригінальна сис тема державних і громадських обов'язків з опіки і благодійності. Покликана вона була підтримувати незаможних та збіднілих гро мадян і тим самих забезпечити соціальний мир і рівновагу в сус пільстві, попередити можливі народні заворушення. Підкреслимо, що зазначені соціальні допомога і підтримка по ширювалися лише на громадян поліса, які становили в Афінах при близно 55% населення, метеки ж (особисто вільні, але не повнопра вні, найчастіше чужоземці), яких було близько 9%, а тим більше раби (найчастіше військовополонені) - приблизно 45% населення, цими благами користуватися не могли. Радикально, але не зовсім гуманно вирішувалася проблема ви ховання та опікування дітьми в іншому давньогрецькому полісі - Спарті (так зване спартанське виховання). Тут ця справа була май же цілком передана державі, а за мету мала повне підпорядкування індивіда державі. Долю кожної щойно народженої дитини вирішу вала рада старійшин громади. Якщо немовля було слабким або не гарним, його кидали в гірську прірву Тайтега, якщо ж рада виявля лася прихильною до немовляти, то воно залишалося при батьках до досягнення семирічного віку. Після цього хлопчики цілком належа ли державі, починалося їхнє громадське виховання, причому голо вним предметом навчання була гімнастика, яка мала зміцнювати дитину, привчати до перенесення труднощів і страждань. Займалися гімнастикою і дівчата, але окремо від хлопців, бо метою виховання дівчат була підготовка майбутньої матері сімейства і домашньої господині, у той час як з хлопців готувалися майбутні воїни. На дванадцятому році життя умови життя і виховання хлопчиків става ли ще суворішими - протягом цілого року вони мали ходити в од ному лише плащі без хітона, босо, позбавлялися будь-яких побуто вих вигод. Кожен з них вступав до загону, в якому знаходився до досягнення шістнадцяти років. Зрозуміло, що така система вихо вання майже не залишала місця для дітей-сиріт, дітей-жебраків, безпритульних дітей, майже всі діти (крім дошкільнят) знаходилися під державним наглядом, на державному забезпеченні. В античному Римі в цей період з'являються перші концептуа льні підходи до милосердя. Стоїки, представники однієї з філософ ських шкіл, шукали його в природному прагненні самозбереження, яке має поширюватися на все людство. Про необхідність братсько го, співчутливого ставлення до рабів і проти гладіаторських боїв висловлювалися стоїки Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Підтримка осиротілих і покинутих дітей та дітей бідних бать ків у Римі здійснювалися на державному рівні. На виховання та ких дітей використовувалися, зокрема, кошти, отримані від здаван ня в оренду попередньо скуплених маєтків. Одночасно з державною благодійністю існували муніципальна та приватна, створювалися благодійні заклади. Імператор Пліній Молодший на річні доходи з маєтків створив у 97 р. особливий благодійний фонд для бідних дітей. За імператора Августа (ЗО р. до н. е. - 14 р. н. е.) було засно вано найпершу благодійну установу. У Східній Римській імперії Василій Великий заснував 370 р. у Цезарії просторий притулок. У ньому в різних відділеннях перебу вали діти, вдови, люди похилого віку, подорожні, хворі та інваліди. Заснування цього будинку можна вважати першою відомою нам формою закладу соціальної допомоги такого типу. В основному ж соціальна допомога в країнах Давнього Світу мала прагматичний характер. Рівний розподіл благ був засобом виживання суспільства і його консолідації. Вона була відображен ням потреби суспільства у забезпеченні його трудовими ресурсами, пом'якшенні наслідків соціальних заворушень, які завдають суспі льству руйнувань і людських жертв та заважають стабільному роз витку економіки, а також потреби в об'єднанні суспільства навколо держави і уряду для їх зміцнення і захисту національних інтересів. В окремих випадках, особливо під час виборів, соціальна до помога у давньому Римі використовувалася як засіб заручитися підтримкою клієнтури. Римські консули, а пізніше й імператори ухвалювали певні акти соціальної політики - ліквідацію боргів, розподіл землі або забезпечення «хліба і видовищ», яких вимагав народ, щоб зробити його лояльним і покірним, щоб забезпечити собі підтримку на виборах. Давньогрецька традиція влаштовувати за державний кошт свя ткування та частування для плебса була підхоплена і розвинута у Давньому Римі, де цей плебс свої нагальні потреби вміщував в ко ротке і містке гасло: «Хліба і видовищ!». Римські ж імператори ні перед чим не зупинялися, аби тільки задовольняти ці соціальні ви моги населення столиці, бо від ступеня їх задоволення залежала популярність правителя в народі. Найбільшого розквіту видовища для народу досягли за прав ління імператора Траяна (98-117 рр.), коли навіть імператор був зобов'язаний бути присутнім на іграх у Колізеї. Так здійснювався зворотний зв'язок правителя з народом, бо народ у залежності від настрою зустрічав цісаря оплесками, криками, ремством або скар гами. За таких умов правителі постійно намагалися піднести при вабливість видовищ. До звичних змагань стали додавати різномані тні видовищні ефекти (феєрверки, ілюмінації), розваги (виступи акробатів, жонглерів, фокусників), послуги. Так, у 32 р. після ігор публіку супроводжували додому п'ять тисяч рабів, що освітлювали шлях смолоскипами. Під час полудневої перерви глядачам роздава ли харчові продукти. У 90 р. на свято Сатурналій багато вбрані слуги розносили по ам фітеатру в кошиках вишукані страви і старі вина. Траплялося, що пуб ліці кидали фрукти, сир, тістечка і навіть дичину. Інколи на глядачів сипався цілий дощ жетонів, що являли собою квитанції на отримання різних більш або менш цінних речей. За правління імператора Нерона (54-68 рр.) під час свят розкидали квитанції на хліб, одяг, дорогоцінне каміння, картини, тварин, вілли і навіть дохідні доми. Таке роздавання харчів та інших матеріальних цінностей могло бути суттєвою підтримкою для римської бідноти, бо різноманітні свята в Римі за часів Республіки (509-27 рр. до н. е.) тривали 66 днів кожного року, тривалість кожного з них - від 6 днів (Ігри Флори) до 16 днів (Римські ігри). За часів Імперії (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.) кількість та тривалість свят і видовищ постійно зростала, досягнув ши 175 днів протягом року, з яких 10 днів призначалися для боїв гладіаторів, 64 - для ігор у цирку і 101 день - для театральних ви став. До них долучалися ще й надзвичайні свята, що влаштовували ся на честь знаменних подій. Наприклад, на честь освячення Колі зею імператор Тит (79-81 рр.) влаштував стоденне свято. Імператор Траян у 106 р. на ознаменування перемоги над даками влаштував свято, що розтягнулося на 123 дні і стало найтривалішим святом в історії людства. Усі свята тривали від світання до смеркання, цілий світловий день. Серед ігор, що відбувалися в амфітеатрі, центральне місце по сідали бої гладіаторів. Вже у І ст. до н. е. вони набувають масового характеру. Так у 65 р. до н.е. було проведено бій гладіаторів, в яко му взяло участь 320 пар, а протягом 106-го року під час свят билися на поталу плебсу аж 10 тис. гладіаторів-смертників. Крім людської крові, річками текла і кров диких тварин, яких так само масово за бивали для задоволення римської публіки. Так, лише на одному із свят, влаштованих Помпеєм, було вбито 17 слонів, близько 600 ле вів і 410 інших африканських тварин. Протягом усіх святкувань 80- го року було перебито приблизно 9 тис. диких тварин, а у 106 р. - аж 11 тисяч. Перед тим як вбити, тварин доводили різними спосо бами до нестями. Інколи роль вбивць виконували самі тварини - коли засуджених на смерть прив'язували на арені амфітеатру до стовпів і випускали на них голодних хижаків. Вартість і масштаби римських видовищ вражають, аналогів у сучасному світі знайти неможливо, навіть сучасні світові олімпій ські ігри меркнуть перед ними. Крім наведених вже прикладів, слід відзначити театралізовані морські битви. Одна з них відбулася в 46 р. Для проведення битви на Марсовому полі спеціально викопа ли і наповнили водою озеро. У битві на озері було задіяно близько 2 тис. веслувальників і 1 тис. матросів. За правління Клавдія (41- 54 рр.) на Фуцинському озері було влаштовано морську битву, де з обох сторін билися близько 19 тис. вояків. І хоч напрямок «хліба та видовищ» був головним у соціальній політиці римських правителів, завданням якої було «випускати па ру» незадоволення плебсу своїм становищем, але не єдиним. Так, імператор Август, наприклад, запровадив спеціальні посади чинов ників, які відповідали за організацію громадських робіт, за розподіл хліба серед народу. За імператора Клавдія з'являються чиновники, що відповідали за опікування сиротами. Через це державна філант ропія набувала соціально організованого характеру із системою управління, підпорядкування і контролю. Збереглися також відомості про існування в Римі якогось про образу найдавнішого «виховноп?будинку», який виник на овочево му ринку в 11-му кварталі міста. На ринок підкидали скалічених і потворних дітей, де їх годували жалісливі торговці. І усе ж таки головним напрямком соціальної допомоги залишалося роздавання грошей і харчових продуктів. Наприклад, Діон Кассій писав, що імператор Юлій Цезар «здійснив тріумф, пригостивши народ і роз давши хліб і масло понад встановлену норму; юрбі, що отримувала хліб, він видав обіцяні 75 драхм і зверх того ще по 25, а солдатам - по цілих 5 тисяч». Проте поступово розміри державної допомоги скорочувалися. Так, римський історик Гай Светоній Транквилл (70- 140 рр.) повідомляв, що на зламі 1-го і ІІ-го століть «кількість тих, що отримували хліб з державної скарбниці, зменшилася від 320 тис. осіб до 150 тис.». Ідеї стосовно необхідності організації суспільної системи до помоги нужденним виникали вже тоді. Наприклад, римський пись менник і політичний діяч Цицерон (106-43 рр. до н. е.) бачив сенс служіння державі у «збагаченні» бідних і викупі співвітчизників з полону. А письменник і вчений Пліній Старший (23-79 рр.) вважав, що «треба розшукувати і підтримувати тих, хто знаходився в нужді, оточуючи їх товариською опікою». Ідеї милосердя і підтримки нужденних не мали однозначного ви знання. Поет Горацій (65 - 8 рр. до н. е.), наприклад, висміював бідність. Комедіограф Плавт (ПІ - II ст. до н. е.) засуджував подання милостині, бо вона, на його думку, не позбавляє від бідності, а лише продовжує злиденне існування бідняка. З виникненням класового суспільства і появою давніх цивілізацій поняття гуманності, людяності, милосердя наповнюються новим зміс том, входять до моральних кодексів всіх релігій. Саме з виникнен ням спочатку національних, а потім світових релігій турбота про бід них і хворих, опіка сиріт та інші прояви гуманності стали розглядатися як обов'язкові релігійні вчинки. 3. Система допомоги в давніх іудейських та перших християнських громадах Важливе місце у розвитку соціальної допомоги історики відво дять давньоіудейському суспільству. Воно створило цілу систему підтримки нужденних, засновану на альтруїзмі (безкорисливе пік лування про благо інших), любові до ближнього. Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси. Джерелами їх поповнення були: податки на членів громад, пожертвування, спад щини, заповіти на благодійність, штрафи, орендна плата за корис тування майном громади. Зібрані кошти ішли на підтримку бідних, які стояли на обліку в таких касах, на викуп полонених, створення спеціальних їдалень для бідних. Соціальна допомога в іудейській культурі визначала також обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем. Ця християнська мораль, а християнство виникло у І ст. н. е. у Палестині (східній провінції Римської імперії) як релігія пригні чених, відрізнялася від установок давніх греків і римлян. Перші вважали, що трудитися повинні лише раби, а у других це вважалося нижче гідності шляхетного жителя міста. Однією з форм благодійності у давніх євреїв була практика прощення боргів, розривання боргових зобов'язань. Це повторювало ся в кожен Великий ювілейний рік (раз на 50 років). Важливою час тиною синагогального богослужіння було збирання пожертвувань Для бідних (іудаїзм* виник теж у Палестині в І тисячолітті до н. е.). У давньому Єрусалимі вдови та інші незаможні категорії насе лення безкоштовно отримували їжу. Не тільки філософією, а й кон кретною практикою християнства була гостинність, турбота про чужинців. Законодавчо встановлені податки не дозволяли зосереди ти велике багатство в одних руках, вели до перерозподілу прибутків серед нужденних. Ідеологія перших християнських громад замість вимог законів і громадських традицій приносить із собою духовність. Перші хрис тияни вкладали в поняття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна громада виступала як окремий орган піклування, який через своїх членів організовував відвідування і допомогу вдо ма убогим і хворим. Перші християни роздавали хліб голодним, приймали вигнанців, які рятувалися втечею, не запитуючи, звідки вони з'явилися, не цікавлячись їхньою національністю, соціальним станом і поведінкою. Збереглися свідчення про існування у тогочасних християн спеціальних кас, в які кожен віруючий у визначений день місяця робив добровільно свій внесок. Ці кошти витрачалися на підтримку та поховання бідних, надання допомоги сиротам, хворим, людям похилого віку, потерпілим у корабельних аваріях, засланим на руд ники, ув'язненим. Робилося це в умовах переслідування перших християн римською владою. Служіння людині сприймалося ними як служіння Богові. Адже, згідно з біблейським вченням, аутсайде ри суспільства (прокажені, представники іншої віри, повії) розгля далися як такі, що потребують особливої любові і турботи. Благо дійність, самовіддача слугували і як спосіб очищення від гріхів. Вже до середини II ст. н. е. благодійність набуває організованих форм у вигляді пожертвувань. Після того, як християнство стало панівною релігією у Римсь кій імперії (кінець IV ст. н. е.), вселенські собори (зібрання єписко пів) досить часто поруч із внутрішньоцерковними справами розгля- Іудея - південна частина Палестини з м. Єрусалим, з 63 р. до н. е. знаходилася під римським протекторатом, а в 6-395 рр, н. е. - римська провінція. дали й питання допомоги нужденним. Так, вселенський собор 437 р. в Халкідоні зобов'язав єпископів приділяти належну увагу вдовам і сиротам. У 1100 р. Римська церква видала ОесгеШт - збір канонічних законів з теорії і практики благодійництва. Його вважають однією з перших теоретичних настанов у царині суспільної допомоги. Ста новлення релігій впливало на соціальні відносини, в тому числі й ті, що регулюють, наприклад, стосунки між багатими і бідними. Про голошуючи гідність людської особи - без дискримінації раси, віри, соціального статусу, визначаючи позицію щодо пригнічених, нуж денних і стражденних, християнство спричинило ґрунтовну рево люцію у соціальних відносинах, надавши допомозі ближньому нового змісту. Активне проповідування християнських ідей згодом втілилося в благодійність, яку поряд з державною допомогою нуж денним відносять до історичних передумов соціальної роботи. Отже, у давньому суспільстві допомога ініціювалася владою і здійснювалася через державні або релігійні інститути, які виходили з почуття відповідальності за своїх громадян і за свою паству. При цьому для формування політики і практики соціальної допомоги не був обов'язковим високий рівень економічного розвитку. За фінан сову основу слугували різні форми податків або церковних зборів. Для багатьох країн давнього світу серед інших суспільних ціннос тей характерною була доброчинність, готовність надати допомогу ближньому ще до того, як за нею звернуться. Запитання та завдання для самоконтролю У. Коли її чому виникає соціальна допомога як явище у стародавніх суспі льствах? Наведіть форми і масштаби соціальної допомоги у давніх Єгипті, Вавшоні і Китаї.
У чому сутність перших концепцій милосердя, що з 'явилися в античному Римі, і як здійснювалася соціальна підтримка дітей у цій державі?
|