Підручник Історія Соціальної роботи. Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон

• Название: Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон
• Анкор: Підручник Історія Соціальної роботи.docx
• Дата: 02.05.2017
• Размер: 252 Kb.
• Имя файла: Підручник Історія Соціальної роботи.docx
• Тип: Навчальний посібник; #6272
• страница: 14 из 18

майже 793 тис. підлітків віком від 12 до 16 років, а також налічувалося понад 1 млн. дорослих непрацездатних за загальними мірками - старезних та інвалідів, які теж брали участь у виробництві.

За таких умов відновити відразу рівень довоєнного виробництва сільськогосподарської продукції було неможливо. Під урожай 1946 р. з великими труднощами і запізненнями було засіяно на 150 тис. га більше площ, ніж у 1945 р., але це становило лише 77,2% довоєнних площ. Через брак тракторів і коней для обробітку землі використовувалися корови, а бувало й так, що в плуги чи борони впрягалися жінки. На додаток до цих бід влітку 1946 р. південні і східні області України охопила сильна посуха, що разом з малосніжною зимою 1945/1946 рр. спричинила загибель близько 350 тис. га посівів зернових культур. Внаслідок зазначених обставин середня врожайність зернових по Україні становила 1946 р. лише 3,8 ц з 1 га, а в Херсонській області - навіть 1,25 ц. Чимало господарств не зібрало навіть тієї кількості збіжжя, що засіяло.

Проте в інших областях України, так як і під час посухи на початку 1920-х років, зернові й овочі більш-менш вродили. Цілком можливо було в умовах централізованого управління забезпечити населення мінімумом продовольства через раціональний його розподіл між регіонами, якби на то була політичні воля московського керівництва. Але вона була відсутня. І навіть навпаки, відома особиста неприязнь Й. Сталіна до українців ще з часів проголошення УНР і підсилена під час Другої світової війни позицією значної частини українців, які або збройно виступали проти московської влади (у першу чергу вояки Української Повстанської Армії, бойові дії якої проти більшовиків на цей час були в розпалі), або не виявляли ентузіазму в її захисті, ухиляючись від мобілізації, здаючись при нагоді в полон, співпрацюючи з німецькою окупаційною владою, породжувала в голові новоспеченого генералісимуса маячні плани покарання всього українського народу, одним з яких був план виселення всіх жителів України за Уральський хребет, про що говорив у своїй доповіді на ХХ-му з'їзді КПРС М. Хрущов. Але «їх (українців - А. Г.) було надто багато», пояснював Хрущов, тому процедура виселення була б дуже складною й затратною, і для покарання цього народу, на відміну від кримських татар, чеченців та інших чисельно малих народів було застосовано вже двічі перевірений спосіб - голодомор.

Механізм реалізації запланованого у Москві голоду в Україні включав кілька елементів, головним серед яких був обов'язковий для всіх план хлібозаготівель. Невиконання цього плану було оголошено злочином перед партією і державою. За цим планом Україна мала здати з урожаю 1946 р. до «всесоюзної комори» 362,75 млн. пудів збіжжя, хоч за даними МТС (державних машинно-тракторних станцій, що обслуговували колгоспи і радгоспи), врожай у колгоспах України становив всього близько 325 млн. пудів.

Як бачимо, план доводився навмисно нереальний, не кажучи вже про необхідність створення із зібраного врожаю насіннєвого фонду, фуражного фонду для утримання худоби і про розподіл частини врожаю серед виробників цього збіжжя - селян. Але на його виконання був мобілізований весь партійно-державний апарат, уся репресивна система тоталітарної держави. Серед засобів впливу широко застосовувалися залякування і навіть побиття колгоспників. З метою збільшення тиску на виконавців плану і рівня репресій Сталін у березні 1947 р. замінив на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У (перша особа в союзній республіці за більшовицькою ієрархією) М. Хрущова на свого поплічника, направленого з Москви, Л. Кагановича - безжалісного ката українського народу, одного з головних творців голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

Під час жнив намолочене збіжжя з колгоспно-радгоспних токів негайно вивозили на залізничні станції або на елеватори в супроводі уповноважених з районів, які весь час наглядали за збиранням урожаю. Вилучалося часто-густо не лише збіжжя, а й вся картопля. І незважаючи на все це, план хлібозаготівлі було виконано лише на 62,4%. За його невиконання багато керівників були по-різному покарані. Було ув'язнено кожного 16-го голову колгоспу, лише за 1946 р. і перший квартал 1947-го було їх засуджено 1312 на термін позбавлення волі від 3 до 10 років, а два з них - навіть до розстрілу.

Оплата праці селян, розподіл хліба на трудодні дозволялися лише за умови виконання господарством плану хлібозаготівель. У 1946 р. колгоспникам України на трудодень було нараховано пересічно по 257 г збіжжя і 64 коп. грошей (по СРСР - по 520 г і 90 коп.). Для порівняння наведемо ціну буханця хліба на тогочасному ринку - 150 карбованців. Але у значній кількості колгоспів оплата трудоднів зовсім не провадилася, 365 колгоспів зовсім не видавали збіжжя, а 2767 колгоспів із загальної кількості 26248 не видавали грошей. І така «оплата» праці для тих, хто не мав інших доходів, і для непрацюючих членів їхніх родин вже означала би смертний вирок. Але основну частину сільськогосподарської продукції виробляли вже тоді не колективні, а особисті селянські господарства, колгоспи мали провідну роль лише у виробництві зерна і технічних культур. Тому більшість селян могла би протриматися до нового врожаю за рахунок доходів від особистих господарств.

Але, по-перше, частина колгоспників (17367 дворів) присадибних ділянок не мали або мали в розмірах, менших від мінімальної норми (від 0,25 до 1,0 га). По-друге, присадибні ділянки колгоспників також повинні були брати участь у хлібозаготівлі, по УРСР план заготівлі збіжжя для цих господарств становив 3 млн. пудів. Крім того, кожен селянський двір мав сплачувати податок на землю, а також поставляти державі певну кількість м'яса, молока, яєць, овочів та інших продуктів. Податок встановлювався на кожне фруктове дерево, кожну домашню тварину, навіть шкури з худоби. І це був другий елемент плану голодомору. У тих, хто не в змозі був сплачувати непомірні, грабіжницькі податки, активісти забирали все їстівне, що залишалося у господарстві - картоплю, квасолю і навіть солені огірки, конфісковували худобу, на них накладали величезні грошові штрафи.

Третьою складовою запланованого терору голодом була обов'язкова підписка всіх працюючих на облігації державної позики. Спеціальні уповноважені через місцеві органи влади примушували селян підписуватися на досить великі суми (наприклад, 1000 крб.) позики. Для цього людей по черзі викликали до сільради і не відпускали додому, поки ті не давали згоди на підписку. Так вилучалася у селян та мізерна готівка, що була в них у наявності.

І, нарешті, четвертою з основних причин голоду стало зняття з 1 жовтня 1946 р. з пайкового постачання хлібом за картками жителів сільської місцевості, робітників та службовців радгоспів, промислових підприємств невеликих міст та робітничих селищ, сільської інтелігенції, а також їхніх дітей та утриманців. З гарантованого забезпечення хлібом в Україні було знято 3,635 млн. людей, з них - 2,892 млн. сільських мешканців.

Серед додаткових чинників голодомору слід назвати постанову Ради Міністрів СРСР від 31 липня 1946 р. про заборону продажу хліба на ринку колгоспами, колгоспниками та одноосібними господарствами до виконання ними планів здачі хліба державі. Сприяло поширенню голоду і жорстоке покарання за невироблен- ня мінімуму трудоднів колгоспниками (120 трудоднів для дорослого і 50 - для підлітка від 12 років). За цей «злочин» виключали з колгоспів з конфіскацією присадибних ділянок, виселяли із сіл, притягали до суду. У 1947 р. за такий «злочин», що кваліфікувався як «паразитичний спосіб життя», було засуджено 29 тис. колгоспників. Виснажлива праця, до якої примушували голодних селян, теж прискорювала їхню загибель - ЦК КП(б)У в липні 1946 р. ухвалив вимагати від керівних органів планування роботи колгоспників протягом всього світлого часу доби. Отже, голодомор було ретельно підготовлено, і він не примусив себе довго чекати - 1946- 1947 рр. в Україні голодувало понад 3 млн. людей. Переважно це були вдови і діти, старезні батьки загиблих фронтовиків, сім'ї інвалідів війни, тобто ті, хто найбільшу ціну заплатив за перемогу СРСР у 1945 р. Голод спричинив масові захворювання на дистрофію, а також туберкульоз, дизентерію, тиф. За офіційними даними, від 31 березня по 20 червня 1947 р. кількість хворих на дистрофію зросла з 635,84 тис. осіб до 1 млн. 154,38 тисяч, 77,1% з них були сільськими жителями.

Здавалося би, що на безмежних просторах СРСР було де рятуватися від голоду, але голодуючих селян, так як і в 1933 р., за межі України загороджувальні загони не випускали, проїзних квитків їм не продавали. В обіг було запущено знову сумнозвісну сталінську постанову від 7 серпня 1932 р., відому в народі як постанову «про п'ять колосків». 90% кримінальних справ, що розглядалися судами в 1947 р., становили саме справи про крадіжки з колгоспних ланів колосків недозрілого хліба колгоспниками. З початку року до 10 серпня 1947 р. до кримінальної відповідальності «за колоски» було притягнуто 3,9 тис. осіб, з них 3,2 тис. - заарештовано. Засуджували у цих справах (за 3-5 кг колосків) до 8-10 років таборів. Голод викликав небачений навіть під час війни сплеск злочинності. Набув поширення жорстокий, звірячий бандитизм: пограбування, розбій, вбивства. Доведені голодом до розпачу, до психічних зрушень люди вдавалися до канібалізму і трупожерства. Типовим явищем стало жебрацтво .

Найбільше потерпали від голодомору діти. їхні батьки, у більшості селяни, не маючи надії на порятунок своїх виснажених голодом дітей, везли їх до міст і залишали в установах міліції, лікарнях, на вокзалах і навіть просто неба. Кількість вихованців дитячих будинків тільки Міністерства освіти УРСР збільшилася від 74,9 тис. дітей на 1 січня 1947 р. до 132,1 тис. на 2 липня того ж року. Але і перебування в дитбудинках далеко не для всіх дітей було порятунком, тут вони теж масово гинули через недостатнє харчування, хвороби, важкі умови утримання. Багато виснажених голодом дітей не мали сил навіть ходити до школи, протягом 1946 р. 600 тис. дітей відсіялося зі шкіл. За крадіжки їжі діти ставали злочинцями, й одночасно самі вони частіше за дорослих ставали жертвами злочинців. У 1946 р. до позбавлення волі було засуджено близько 100 тис. підлітків. 50% серед засуджених у 1946-1947 рр. становили жінки з малолітніми дітьми, які слідували до таборів разом з матерями. Серед

Слід відзначити, що зазначені форми девіантної поведінки не були суто українським явищем, вони завжди супроводжують тривалий голод у будь-якій країні.

загиблих у післявоєнний голодомор діти й підлітки становили 1/3, тобто приблизно 400-500 тис. осіб.

Починаючи із зими 1946/1947 рр., від голодомору в Україні вмирали тисячі людей щодня. Місцева і московська влада добре знала про це, але практично нічого не зробила для врятування голодуючих, не фіксувалася і кількість померлих від голоду, бо не визнавався й сам факт голоду. Тому про кількість жертв голодомору можна судити лише з опосередкованих даних і свідчень сучасників. Найбільше постраждали селяни південних, південно-східних та східних областей, найбільша смертність була в Ізмаїльській (пізніше увійшла до складу Одеської області) та Чернівецькій областях. У с. Вольному Тарутинського району Ізмаїльської області, наприклад, вимерла половина жителів, у с. Глибокому Татарбунарського району цієї ж області - 35%. По 300-400 жителів загинуло від голоду у селах Новоселиці і Михайлівка Кельменецького району і більше ніж третина мешканців с. Костичаки Новоселицького району Чернівецької області. Більше половини жителів вимерло у с. Цари- чанка на Дніпропетровщині, а у с. Завадівка Білгород- Дністровського району на Одещині з населення близько 600 осіб померло приблизно 250, у т. ч. 75 дітей. Трупи померлих подовгу лежали на вулицях, бо не було кому хоронити.

А чи була можливість врятувати приречених на голодну смерть? Безперечно була, так само, як була вона під час голодоморів 20-х та 30-х років. Безупинно з України вивозилося продовольство протягом 1946-1947 рр. Україна була головним постачальником збіжжя для Ленінграду, а овочів - для Москви. Лише 1946 р. в західні країни було вивезено 1,7 млн. т (106,25 млн. пудів) збіжжя, при цьому значну частину хліба було передано деяким країнам безкоштовно з політичних міркувань. Протягом 1946-1947 рр. із СРСР до Франції, Фінляндії, Чехословаччини, Польщі, Болгарії, Угорщини, Албанії та ін. країн було експортовано 2,5 млн. т (156,25 млн. пудів) збіжжя. У ці ж роки ешелони з хлібом йшли до Німеччини під гаслом: «Німецькому народу від українського народу». Станом на 1 лютого 1947 р. (пік голодомору) у держрезерві СРСР знаходилося 10 млн. т хліба, на 1,9 млн. т більше, ніж на той же час 1946 р., елеватори були переповнені зерном. За неповними підрахунками, у 1946-1948 рр. в СРСР було зіпсовано і втрачено при зберіганні просто неба або в непристосованих приміщеннях близько 1 млн. т збіжжя, яке врятувало би всіх голодуючих.

Зазначені вище заходи більшовицького керівництва щодо вилучення продовольства у селян нічого спільного із соціальною допомогою і підтримкою нужденних не мають. Усі вони призводили до протилежного - до виникнення мільйонів об'єктів такої допомоги. З початком масової загибелі людей від голоду дещиця конфіскованого у селян продовольства була повернута, причому подавалося це як надання допомоги центром (на будь-яке отримання збіжжя з державного фонду потрібний був дозвіл Москви). Видавалися насіннєві позички, рідше - продовольчі і фуражні, за умови повернення, як правило, з нового врожаю під 10% річних. Так, у грудні 1946 р. колгоспам УРСР із держресурсів була надана продовольча позичка у кількості 40 тис. т збіжжя, у т. ч. 50% збіжжя продовольчих культур, крім того, відпущено 5 тис. т макухи. У зв'язку з масовою загибеллю колгоспної худоби був отриманий у грудні 1946 р. дозвіл центру на відпуск для України 30 тис. т збіжжя фуражних культур та продаж за готівку 50 тис. т сіна. У 1947 р. союзний уряд на численні прохання керівництва України виділив 140 млн. крб. для організації харчування населення у зв'язку з початком весняних польових робіт. На ці ж цілі було виділено 60 тис. т хліба для харчування 3,4 млн. працюючих у полі селян. Всього 1947 р. колгоспникам України було надано (точніше повернуто) 93 тис. т продовольчого збіжжя. Але уся разом «допомога» центру, спрямована швидше на самозбереження, (бо інакше залишилася би більшовицька держава без продовольства наступного року), докорінно ситуацію не міняла.

Значну соціальну допомогу отримала Україна в цей важкий час від Адміністрації допомоги і відбудови при ООН, але не в зв'язку з голодом (голод радянським керівництвом не визнавався), а як така, що постраждала під час війни. На основі укладеної угоди американська сторона надала Україні допомогу харчовими продуктами і товарами на суму 189 млн. доларів. Протягом 1946-1947 рр. 211 суден перевезли в Україну майже 310 тис. т вантажів, у т. ч. понад 94 тис. т м'яса, 41 тис. т рибопродуктів, випарене і сухе молоко, тваринні жири, олію, соки та інше. Відомо, що поінформовані про голод зарубіжні благодійні організації зверталися до уряду УРСР з пропозиціями надати допомогу голодуючим, у т. ч. дітям, але їхні пропозиції було відкинуто.

Ще одним «рятівним кругом» для сотень тисяч голодуючих виявилася