Главная страница
Навигация по странице:

  • До складу ДСЗ входять також

  • такі завдання та обовязки

  • 6. Недержавні організації соціальної роботи

  • на комерційних засадах

  • чи не найважливіша зміна

  • керуються у своїй діяльності загальними

  • існувала 3821 недержавна неприбуткова організація. З них 1911 (55%) належать до соціальної сфери. Напрямки діяльності

  • частково заповнюють прогалини

  • пілотні моделі та схеми роботи з клієнтами

  • не мають можливості брати участь у тендерах

  • реалізуються спільними зусиллями як громадських, так і державних організацій.

  • що її отримують регулярно.

  • організацій самодопомоги або взаємодопомоги.

  • необхідну підтримку інколи важко знайти як у колі родини, так і у формальних організаціях

  • такі

  • такі загальні вади діяльності НДО в Україні

  • Серед обставин, що сповільнюють становлення НДО в

  • Волонтерство у соціальній роботі

  • Основні чинники його розвитку

  • різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант

  • Підручник Історія Соціальної роботи. Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон


    Скачать 252 Kb.
    НазваниеНавчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон
    АнкорПідручник Історія Соціальної роботи.docx
    Дата02.05.2017
    Размер252 Kb.
    Формат файлаdocx
    Имя файлаПідручник Історія Соціальної роботи.docx
    ТипНавчальний посібник
    #6272
    страница16 из 18
    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

    На початок 1999 р. система ДСЗ складалася з таких підрозділів:

    -Державного центру зайнятості;

    • центру зайнятості АР Крим, обласних (24 одиниці), Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості;

    • місцевих (648 одиниць): районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості;

    • центрів організації фахового навчання незайнятого населення і центрів фахової орієнтації;

    • інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

    До складу ДСЗ входять також інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення.

    Державна служба зайнятості має виконувати такі завдання та обов'язки:

    • допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу;

    • допомога керівникам підприємств, що шукають працівників певного рівня кваліфікації;

    • збирання інформації про попит на робочу силу та його задоволення;

    • реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу;

    • здійснення фахової підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених працівників і безробітних;

    • організація оплачуваних громадських робіт;

    • сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, неспроможних на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

    - надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей тощо.

    Послуги щодо забезпечення зайнятості населення, його соціального захисту надаються установами ДСЗ безкоштовно.

    ДСЗ бере також активну участь у підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.

    6. Недержавні організації соціальної роботи

    За період становлення Української держави закладів, які б обслуговували користувачів послуг соціальних служб на комерційних засадах, у нас, на відміну від країн Заходу, практично не з'явилося. Тому йдеться тут про неприбуткові і некеровані державою неко- мерційні організації, які декларували вирішення соціальних проблем взагалі чи проблем окремих груп користувачів соціальних послуг як свою місію. Такі організації (НДО) роблять у цей період свої перші кроки, хоч продовжують свою роботу й ті НДО, що користуються регулярною державною підтримкою ще з радянських часів. Виникнення великої кількості різноманітних НДО, зростання їхньої активності та впливу на різні сторони суспільного життя - чи не найважливіша зміна у соціальній сфері України останнього десятиріччя.

    Громадські організації соціальної сфери керуються у своїй діяльності загальними для об'єднань усього неприбуткового сектора законодавчими актами України і в першу чергу законами «Про об'єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації».

    За даними Ліги ресурсних центрів громадських організацій України «Громада», 1997 р. існувала 3821 недержавна неприбуткова організація. З них 1911 (55%) належать до соціальної сфери. Напрямки діяльності останніх подано таким чином: реабілітація, медицина - 8%, права людини - 8%, жіночі - 5%, ветерани, інваліди - 12%, благодійність - 5%, чорнобильські організації - 5%, діти, молодь - 12% від загальної кількості недержавних неприбуткових організацій. На жаль, опубліковані дані не дають можливості проаналізувати діяльність НДО соціальної сфери з погляду її масштабності, ефективності, порівняти її з аналогічною діяльністю у зарубіжних країнах.

    Серед причин, що обумовили виникнення і швидкий розвиток НДО у соціальній сфері, слід відзначити, з одного боку, кризу тоталітарної держави та її системи соціального захисту і неспроможність виконання Українською державою взятих на себе зобов'язань у царині соціального захисту, а з іншого, - намагання людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби, а також намагання знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми і легко вас зрозуміють.

    Послуги НДО, зазвичай, частково заповнюють прогалини у сфері послуг для користувачів у державній системі допомоги. Саме НДО розробляють та апробують пілотні моделі та схеми роботи з клієнтами, відповідні види послуг можуть бути невідомі працівникам державних установ взагалі.

    Прикладом успішної роботи НДО можуть бути місцеві осередки Українського союзу інвалідів; громадська організація родичів психічно хворих «Надія» (м. Київ) - чудовий зразок групи само- та взаємодопомоги; благодійний єврейський фонд «Турбота-Хесед-Авот», що надає послуги старезним. Київська міська організація «Церебрал» успішно лобіює позитивні зміни у державному обслуговуванні киян, хворих на ДЦП. Успішним прикладом «парасолькової» організації (тобто посередницької організації, що координує діяльність інших груп і забезпечує їх ресурсами) соціальної сфери можна вважати Український Червоний Хрест, який має філії в усіх регіонах України і в свою чергу входить до Міжнародного Червоного Хреста.

    На відміну від практики Заходу, українські НДО соціальної сфери не мають можливості брати участь у тендерах на отримання бюджетного фінансування для надання послуг користувачам. Наявні кошти розподіляються і використовуються самими чиновниками згідно зі своїми власними міркуваннями та інтересами. Разом з цим, з'являються проекти, які реалізуються спільними зусиллями як громадських, так і державних організацій. Наймас- штабніший з них - проект «Упровадження підходу «підліток - підлітку» в освітню систему України для формування здорового способу життя у молодих людей», підготовлений на основі співпраці ООН з Академією педагогічних наук України в рамках програми профілактики СНІДу. Проект здобув грант Фонду Тернера (США) й отримав фінансування в обсязі 1 млн. дол. Проект реалізовувався протягом 1999-2001 рр. і охопив 15 тис. шкіл України.

    Проект передбачав розробку нових форм і технологій подачі інформації підліткам, визначення підлітків-лідерів і підготовку їх як тренерів, оскільки традиційні способи передавання інформації від дорослого до підлітка неефективні для профілактики СНІДу. Програма дала також новий імпульс розвиткові шкільної системи самоуправління, дитячих закладів, де проводилася підготовка тренерів- підлітків.

    Хоч більшість українських НДО не отримують фінансової підтримки від держави, бо це не передбачено чинними законами, все ж можна виділити серед них і такі, що її отримують регулярно. Це організації ветеранів війни, Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС). Ці організації діють вже кілька десятиріч, мають розгалужену систему, що при бажанні охоплює кожного громадянина із зазначених категорій. УТОС та УТОГ, окрім суто адміністративних структур, що діють у кожному регіоні України, мають систему реабілітаційних агенцій та підприємств, що вижили навіть за часів економічної скрути.

    Новим явищем у соціальній сфері пострадянського суспільства стала діяльність організацій самодопомоги або взаємодопомоги. Останній термін точніше передає сутність відносин між членами таких організацій. Однією з перших організацій такого типу в Україні були «анонімні алкоголіки», які започаткували свою діяльність, спираючись на досвід подібних американських груп.

    Потреба в створенні таких організацій виникає у зв'язку з тим, що деяким людям необхідну підтримку інколи важко знайти як у колі родини, так і у формальних організаціях, що часом надто заорганізовані й вимагають від людини виконання певної ролі за усталеною схемою. Включення у відповідну групу може бути спрямоване (за Р. Малецькі) на досягнення таких цілей:

    • вихід з ізоляції і можливість обговорювати свої проблеми (наприклад для хворих на СНІД);

    • знайти товаришів, які розуміють твої переживання;

    • набуття впевненості;

    • навчатися в інших;

    • знайти підтримку;

    • навчитися обговорювати свої проблеми з родиною та друзями.

    Протягом останнього десятиріччя в Україні створювалися такі

    групи взаємодопомоги.

      1. У сфері фізичного здоров'я - групи, метою яких є задоволення потреб людей, що мають проблеми із здоров'ям чи доглядом за хворими родичами. Прикладом може бути товариство родичів душевнохворих «Підтримка» при Житомирській психіатричній лікарні №1. Групи утворювалися також жінками, хворими на рак молочної залози, хворими на СНІД.

      2. У сфері емоційного та психічного здоров'я відомі групи осіб, хворих на шизофренію, й групи дівчат-підлітків та жінок, які зазнали сексуального насильства.

      3. Групи для членів сімей, що мають дітей з фізичною інвалідністю, дітей з труднощами у навчанні. Такі групи діяли на базі Благодійного товариства допомоги інвалідам та особам з інтелектуальною недостатністю «Джерела», в школі «Життя» (м. Київ).

      4. Групи зміни поведінки, об'єднують людей з різними видами шкідливої залежності. Це групи анонімних алкоголіків, які працюють у відділеннях «Соціотерапії», групи людей з наркотичною залежністю.

      5. Групи Подолання наслідків життєвих змін. Такі зміни вимагають від людей пристосування. Група такого роду (група безробітних) діяла при Центрі працевлаштування Мінського району м. Києва.

    Дослідники (Р. Кравченко, Н. Кабаченко, О. Васильченко) відзначають такі загальні вади діяльності НДО в Україні:

    • невеликий чисельний склад груп;

    • недостатній досвід роботи та спілкування членів і керівників групи;

    • орієнтація на перерозподіл ресурсів лише на користь власних членів;

    • неготовність до співпраці з іншими організаціями та структурами, які діють у соціальній сфері.

    Серед обставин, що сповільнюють становлення НДО в

    Україні, відзначають: брак традицій громадянського суспільства, сприйняття НДО населенням як посередника від імені держави; погана поінформованість населення про суть діяльності НДО; розрізненість НДО; невикористання можливостей взаємодії з державними структурами, діловими колами, міжнародними НДО; амбіційність і вузькість інтересів керівників НДО, низький рівень внутрішньої демократії.

    7. Волонтерство у соціальній роботі

    За останній час в Україні з'явився і поширюється волонтерський1 (від «волонтер» - доброволець) рух. Основні чинники його розвитку ті ж самі, що і для НДО: загострення соціальних проблем та неспроможність чинної системи соціального захисту надавати соціальні послуги вразливим верствам населення у достатній мірі. Роль волонтерів є надзвичайно важливою у багатьох неприбуткових організаціях (НДО), причому сьогодні вже значна кількість волонтерів займається соціальною роботою як у недержавних (більшість волонтерів), так і в державних організаціях багатьох регіонів. Але в Україні ще не сформовано певної моделі волонтерської роботи, яка включала б ефективні механізми залучення й відбору, навчання і супервізії підтримки та заохочення, що є основними елементами й етапами менеджменту волонтерів.

    За приналежністю до певної організаційної структури волонтерів України можна поділити на дві умовні групи:

    • перша - волонтери, які працюють при центрах соціальних служб для молоді (ЦССМ);

    • друга - волонтери, які є членами різних громадських організацій.

    Але волонтери другої групи такими себе не вважають, хоч під визначення «волонтер» підпадають.

    На початку розвитку ЦССМ (1992-1993 рр.) членами волонтерських груп переважно були неповнолітні і молодь (старшокласники, студенти), тобто особи без досвіду і кваліфікації у цій справі. Та за останній час усе частіше до волонтерських лав вступають і досвідчені фахівці (правники, лікарі, психологи, педагоги та ін.). На кінець 1990-х років українських волонтерів можна розподілити за віковою категорією, основним місцем навчання, роботи, рівнем освіти на чотири групи.

    Перша група - підлітки та юнаки, учні старших класів шкіл та середніх спеціальних закладів, які становлять актив різних груп при ЦССМ (у клубах молодих інвалідів, творчих об'єднаннях, школах лідерів, групах самодопомоги, молодіжних та дитячих об'єднаннях тощо).

    Друга група - студенти вищих навчальних закладів (переважно з відділень педагогіки, психології, соціальної роботи, соціальної педагогіки), які звертаються до ЦССМ з приводу практичної допомоги у навчанні за профілем діяльності центрів або проходять у центрах навчальну практику. Щоправда, проходження практики - захід не зовсім добровільний.

    Третя група - батьки проблемних дітей та підлітків (дітей- інвалідів, дітей з девіантною поведінкою тощо), які об'єднуються у групи взаємодопомоги.

    Четверта група - волонтери-фахівці (психологи, соціологи, педагоги, соціальні працівники, правники, лікарі), які надають консультативну допомогу соціальним працівникам, іншим волонтерам або практично допомагають клієнтам соціальних служб.

    У різних групах залучення людей до волонтерської діяльності відбувається різними шляхами і на різних засадах. Найпоширеніший варіант - залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальна робота, психологія, право, медицина) до соціальної роботи через волонтерські групи. Наприклад, у Запоріжжі на добровільних засадах працювали 12 студентів факультету соціальної педагогіки та психології місцевого університету. У Дніпропетровській області функціонувала програма «Терези Феміди», де було задіяно волонтерський молодіжний юридичний клуб. Членами клубу були студенти-правники Дніпропетровського державного університету. Працівниками Чернівецького обласного ЦССМ та волонтерами з числа студентів педагогічного факультету місцевого університету було організовано постійне чергування у міському притулку для неповнолітніх дітей. Великий обсяг роботи виконували волонтери щодо розроблення та розповсюдження друкованих агітаційних матеріалів з актуальних соціальних проблем, а також щодо проведення соціологічних опитувань соціального, екологічного спрямування тощо. Різні міжнародні фонди при виборі партнерів в Україні надають перевагу громадським організаціям, оскільки конкретними видами соціальної роботи займається сама організація, а її члени (волонтери) виконують окремі складові цієї роботи.

    Разом з цим, аналіз ситуації у регіонах дає змогу зробити висновок про те, що робота з волонтерами у цей початковий період провадилася ще недостатньо і не досить цілеспрямовано.

    Запитання та завдання для самоконтролю

      1. Дайте характеристику соціально-економічної ситуації в Україні напередодні і в перше десятиліття після набуття незалежності.

      2. Назвіть міністерства і відомства України, причетні до забезпечення соціального захисту населення, а також установи та заклади, що входять до складу Міністерства праці та соціальної політики.

      3. Що собою являють територіальні центри соціальної допомоги, яке їх призначення і масштаби діяльності на кінець 90-х років?

      4. Які послуги мають надавати своїм клієнтам територіальні центри соціальної допомоги, і яке призначення та масштаби діяльності будинків-інтернатів в Україні на кінець 90-х років?

      5. Який орган державного управління створено в Україні задля втілення в життя державної політики стосовно молоді?

      6. Який склад мала мережа закладів для дітей-сиріт і соціальних сиріт в Україні на кінець 90-х років?

      7. Яку структуру мала державна служба зайнятості України на кінець 90-х років, і які на неї було покладено функції?

      8. Наведіть динаміку зростання на кінець 90-х років кількості недержавних організацій соціальної роботи, назвіть причини цього явища і приклади їх успішної роботи.

      9. Що собою являють організації самодопомоги (взаємодопомоги), з якою метою і якого напрямку створювалися ці організації?

      10. Дайте визначення поняття «волонтерство» і характеристику волонтерського руху в Україні на кінець 90-х років.

    Рекомендована література

        1. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Р.Х.Вайнола, А.Й.Капська, Н.М.Комарова та ін. - К., 1999.

        2. Голованова Т.П., Гапон Ю.А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства. - Запоріжжя, 1996.

        3. Захист і допомога ветеранам війни та праці в Україні. - К., 1995.

    Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В.І.Полтавця. - К.,
    1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


    написать администратору сайта