Підручник Історія Соціальної роботи. Навчальний посібник Тернопіль Видавництво Астон
 Скачать 252 Kb.
|
|
замаскованим рабством. Один з очевидців індустріалізації Великобританії Луї Саймон писав про життя англійських робітників так: «На звичайну свою зарплату робітник не може більше забезпечити себе хлібом, м'ясом, одягом, необхідними для нього та його родин». А Верхня Палата англійсь кого парламенту, проаналізувавши наслідки застосування конвеєр ної потогонної системи, відзначала: «Навряд чи можна перебільши ти це зло! Заробітку найнижчих прошарків робітників ледь вистачає на те, щоб хоч якось проіснувати. Робочий день такий тривалий, що життя робітника перетворюється в безперервну каторгу, жорстоку і часто-густо шкідливу для здоров'я. Пануючі тут санітарно-гігієнічні умови шкідливі не лише для робітника, а й для суспільного життя». Мешкала більшість робітників у малопридатних, напівзруйнованих житлових приміщеннях, інколи без опалення взимку і при величез ному скупченні людей. Звісно, що становище робітників ще більше погіршувалося під час економічної кризи. Але в найважчому становищі в період раннього капіталізму опи нилися жінки і діти - найбажаніший тоді об'єкт експлуатації. Найба- жаніший, бо їхня робоча сила була найдешевша, а також через покір ливість і невимогливість цього контингенту робітників. Тим більше, що застосування машин вже не вимагало значної фізичної сили у бага тьох трудових процесах. Дітей навіть купували, як рабів. Фабриканти зверталися в комітети з опіки бідних у Лондоні, Бірмінгемі з прохан ням надіслати на роботи дітей. Комітети охоче йшли назустріч про ханням, бо це звільняло їх від необхідності утримувати цих дітей. У такий спосіб діти ставали власністю підприємця і в разі продажу його майна могли продаватися разом з цим майном. У 1788 р. лише в ткацьких майстернях Англії працювало 35 тис. дітей, значна частина яких була молодша за 10 років, 31 тис. жінок і лише 26 тис. чоловіків. Ще 1865 р. у металургійній промисловості Бірмінгема та його околиць працювало приблизно ЗО тис. дітей та 10 тис. жінок. Тривалість дитячого робочого дня сягала 15 годин на добу, заохочували до роботи «недбалих» кийками. У виробництві сірників працювали майже виключно діти віком 6-10 років. Слід до дати, що одним з наслідків промислової революції було багаторазове збільшення чисельності дітей-сиріт, що було характерно для всіх промислово розвинених країн Європи. Так, у 1810-40 рр. у Відні при близно половина немовлят народжувалася поза шлюбом, а частка одружених робітників деревообробної промисловості наприкінці 1840-х років становила лише 10%, швейної - 14%. Більшість наро джених дітей опинялася або в притулках, або в прийомних батьків на селі. За статистичними даними, що стосуються 1840 р., 57% новона роджених у пролетарських кварталах Манчестера не мали шансів дожити до 3-річного віку, а середня тривалість життя представників робітничого класу становила 17 років. У повідомленні про становище англійських робітниць-швачок за 1842 р. мовиться про те, що під час 4-місячного сезону робочий день цих трудівниць навіть на найліпших підприємствах сягає 15 годин, у випадку термінових замовлень - навіть 18 годин. У бі льшості крамниць робочий час взагалі не установлений, і робітниці мають на відпочинок не більше як 6 годин на добу, а часто-густо 3- 4 години, інколи навіть 2. «Мешкають швачки зазвичай у крихітних мансардах, у страшних злиднях, жахливій тісняві, по кілька осіб у кімнаті, причому взимку саме лише тепло тіла слугує їм за паливо». Передчасні пологи були серед них звичайним явищем. У більшості випадків вони народжували недоношених або мертвих дітей. Зрозуміло, що за таких екстремальних умов життя важко було підтримувати належний рівень моралі. У зв'язку з цим у доповіді слідчої комісії англійському парламенту 1864 р. стосовно дитячої праці записано: «Немає нічого дивного, що серед населення, яке виростає за таких умов, панують невігластво й пороки... Значна кількість робітниць має позашлюбних дітей, причому в такому не зрілому віці, що навіть люди, знайомі з кримінальною статистикою, жахаються». Не випадково у той час серед англійських робітників ходила приповідка: «Більшість дівчат не пам'ятають, чи були вони коли-небудь незаймані». Справжнім лихом стає проституція. Вже 1885 р. спеціальна комі сія Верхньої Палати англійського парламенту констатувала: «Для ко місії не викликає сумніву, що чисельність неповнолітніх повій зросла до жахливих розмірів по всій Англії і особливо в Лондоні... Більшість цих нещасних жертв знаходиться у віці від 13 до 15 років». Величезна кількість будинків розпусти з'явилися у XIX ст. в Німеччині, у деяких містах (Франкфурті, Бремені, Гамбурзі) цими пригонами були зайняті цілі вулиці. У Мадриді (1895) їх налічувалося близько 300. Оцінюючи ж становище англійського пролетаріату того часу в цілому, англійські історики С.Поллард і Д.Кросслі відзначали, що «два покоління було принесено в жертву створенню індустріальної бази». Зрозуміло, що робітничий клас не міг залишатися байдужим до своєї долі, він відповідав активізацією революційних виступів, і першим революційним пролетарським рухом став чартизм в Англії (1830-50-і роки), а найяскравішим спалахом вже в другій половині XIX ст. - Паризька Комуна (1871). З'являються радикальні програ ми і вчення перетворення суспільства - соціалізм, анархізм, марк сизм. Творці і прихильники останнього бачили вихід лише у наси льницькому поваленні буржуазного ладу. Розуміли вибухонебезпечність ситуації в європейських містах і представники громадськості, а також урядових кіл. Тому з'являються спроби законодавчим шляхом полегшити становище робітників, вве сти певні обмеження в їх експлуатації. Першою з таких спроб було створення англійськими лікарями Манчестерського санітарного бю ро, завданнями якого було оздоровлення умов праці та побуту робіт ників, а також законодавчі обмеження тривалості їхнього робочого дня. Результатом діяльності бюро стало прийняття першого фабри чного закону в 1802 р. У 1830-40-і роки становище фабричних робі тників привернуло увагу британського парламенту, а вже 1832 р. був прийнятий Білль про обстеження стану фабрик, який створив умови для обстежень у царині фабричної гігієни. У 1840 р. було створено Товариство оздоровлення міст, а 1842 р. - Товариство поліпшення життя робітничого класу. Парламентська комісія на чолі з лордом Ешлі добилася прийняття акту, що забороняв нічну роботу дітей і підлітків, обмежував денну працю і вперше вводив урядову фабрич ну інспекцію. Фабричні інспектори згодом зробили великий внесок у розвиток епідеміології, комунальної та харчової гігієни на промисло вих підприємствах. А 1848 р. парламент прийняв закон про усунення санітарних шкідливостей і попередження захворювань, згідно з яким у разі поступлення скарг на санітарні вади на підприємствах місцева влада мала застосовувати енергійні заходи. На підставі цього закону в промислових центрах Англії запроваджувалися посади санітарних лікарів і створювалася урядова установа - Головне управління з охо- рони здоров'я, що досліджувало вплив умов праці і харчування на стан здоров'я робітників. Запитання та завдання для самоконтролю
Рекомендована література
Розділ VII. Державний і приватний соціальний захист з другої половини XIX ст. по 1917 р. 1. Вплив російських реформ 60-70-их років XIX ст. на розвиток державної і суспільної опіки Після офіційного скасування кріпацтва (1861 р.) в Росії (у Габсбурзькій імперії - 1848 р.) відбувається реорганізація адмініст ративної системи і державного управління. У зв'язку з тим зміню ється й управління соціальним захистом населення. Функції нагляду за суспільною опікою залишаються за Міністерством внутрішніх справ, хоч у більшості губерній його здійснювали земські та міські установи, що стали правонаступниками приказів суспільної опіки на місцях. Земства (земські установи) - виборні органи місцевого самоуправління (земські зібрання, земські управи) в Росії. Введені земською реформою 1864 р., впроваджені до 1914 р. у 43 губерніях із загальної їх кількості 78. У Південній та Лівобережній Україні земства введено протягом 1865-1870 рр., а в Правобережній - лише 1911 р. Відали народною освітою, охороною здоров'я, будівницт вом доріг, суспільною опікою. Контролювалися Міністерством вну трішніх справ і губернаторами, які мали право відміни рішень зем ських установ. Вибори до земств відбулися по 3-х куріях (повітові землевласники, власники міської нерухомості, представники сільсь ких громад). Але в деяких губерніях, де ще не було земських уста нов, продовжували функціонувати прикази. Державна фінансова підтримка (на кінець XIX ст.) закладів опіки вперше набуває систематичного і регулярного характеру. Виявляються нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, особи, що по требують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хроніч ні хворі, божевільні, безробітні, сім'ї солдатів, призваних на дійсну службу. А згідно з Лікарським статутом, суспільна опіка мала сто суватися породіль, тимчасово безпритульних неповнолітніх, осіб, покусаних скаженими тваринами, алкоголіків. Але коло клієнтів суспільної допомоги залежно від місцевих умов могло звужуватися або розширюватися, бо єдиної думки з цього приводу в суспільстві -не було. Так, Калузьке губернське земство, крім установлених груп клієнтів, вважало за необхідне опікуватися дітьми арештантів і за сланих, дітьми епілептиків, особами, що відбули термін покарання, волоцюгами. А Київське та Смоленське губернські земства були проти обов'язкового опікування. Підхід, що склався як у практиці, так і в законодавстві, викли кав необхідність роз'яснень Урядуючого Сенату стосовно бідних: «...опіка бідних має вважатися не обов'язком, а правом земських та міських установ». Такий підхід призвів до того, що земські уста нови 1906 р. із 132,761 млн. крб. свого бюджету витратили на суспі льну опіку лише 7,055 млн. крб., волосні і селянські установи - 1,392 млн. крб. із загальної суми 78,487 млн. крб., а в міських уста новах половина російських міст витратила не більше ніж 300 крб. Як уже зазначено вище, в пореформений період у губерніях склалася подвійна система управління суспільною опікою: через прикази суспільної опіки (стара форма) і через земські установи (нова форма). Порівнюючи приказну і земську системи опіки, можна від значити, що останні були мобільніші і мали розгалужену мережу послуг, отже, були прогресивніші. У 90-ті роки XIX ст. земська сис тема у 1,5 раза перевершувала всю приказну дореформену систему в усіх 55 губерніях за кількістю установ. Крім того, вона надавала і ширшу систему допомоги, що включала нові форми опіки. Певної системи у роботі не існувало, але можна зазначити при наймні певні тенденції на прикладі опіки байстрят і підкидьків. У багатьох губерніях патронаж таких дітей здійснювали земські ліка рі, вчителі і священики разом з поліцією. Форми опіки могли бути різні. Так, у Київському земстві було створено шість видів патро нажу: годування немовлят вдома матір'ю; віддавання немовлят на вигодовування; виховання; навчання майстерності; утримання в сім'ї школярів; віддавання в обслуговування на умовах сімейної опіки. Поширеною формою було опікування за рахунок благодій них товариств. Бездоглядність дітей, що мали батьків, але які через виробничі чи інші обставини змушені залишати їх вдома самих, покликали до життя такі форми опіки, як «безкоштовні колискові» (рос. «кольїбель- ни»), «денні сховища», ясла. Для дітей шкільного віку відкривалися ремісничі класи, для дітей-правопорушників - хліборобські колонії та ремісничо-виправні притулки. Земські установи здійснювали диференційований підхід до проблем нужденних. Тут існували не тільки особливі форми опіки в богодільнях, а й при розподілі допомоги. Створювалися спеціальні фонди окремо для ремісників, «старезних і хворих», «бідних жінок», «вчителів та вчительок». Земства започаткували важливу роботу з профілактики зубо жіння. З цією метою було створено позичково-благодійницькі фон ди, емеритальні каси. Кошти перших використовувалися для під тримки переселенців, на ремонт і будівництво квартир, будинків, на оплату податків тим, хто мав велику заборгованість з них. Емерита льні каси виплачували пенсії земським службовцям (що було особ ливо важливим для сільських вчителів), а в разі смерті службовця - надавали матеріальну допомогу його родині, дітям. У 1894 р. серед семи емеритальних кас у Росії були Чернігівська та Херсонська. Крім цього, земські установи видавали одноразову допомогу до різних свят (Різдво, Великдень), вносили плату за навчання дітей у гімназіях. Наприклад, земство Катеринославської губернії в один з років виділило на такі пожертвування 11085 крб., у Смолен ськії губернії видавали позички на продовольство по 100 і більше крб. на повіт, бідним за малу плату або безкоштовно надавалася можливість користуватися лікарнями. Від держави на той час гро шову допомогу отримували лише вислані на поселення і політич ні засланці (в Іркутській та Єнісейській губерніях). Займалися земства і громадськими роботами, у проведенні яких можна виділити два етапи: а) перше десятиліття по скасуванні кріпацтва; б) з початку XX ст. Земські громадські роботи першого етапу пов'язані з будівниц твом залізниці 1868 р., а також з іригацією полів і лісонасадження ми (особливо у неврожайний 1873 р.). Але уряд недовірливо стави вся до такого роду діяльності, тому вона обмежувалася. Поверта- «Емеритура» - грошова допомога, спеціальна пенсія відставним державним службовцям. Кошти емеритальних кас складалися з обоє 'язкових відрахувань від їхньої платні. ються земства до громадських робіт після 1900 р., коли за новим законодавством на них покладено відповідальність за поліпшення економічного стану місцевих жителів. Це приводить до того, що трудова допомога стає частиною земської «соціальної діяльності». Її планують і на неї виділяють з місцевих джерел певні кошти, які швидко збільшуються. Якщо 1905-1906 рр. земствами і містами було виділено на громадські роботи 2 120 622 крб., то 1906-1907 рр. -уже 6 202 750 крб. До початку XX ст. відносять і |