Тексти лекцій. Навчальнометодичний посібник для студентів вищих навчальних закладів Луганськ дз лну імені Тараса Шевченка
 Скачать 2.15 Mb.
|
|
3. Психологічні особливості дітей з резидуальною деменцією Крім олігофренії, до резидуальних видів розумової відсталості належить травматична деменція, яка виникає внаслідок важкої черепно-мозкової травми у віці після трьох років. Слід зазначити, що черепно-мозкова травма може призвести до різних наслідків: порушень емоційно-вольової сфери при збереженому інтелекті, затримки психічного розвитку, випадіння однієї з пізнавальних функцій тощо. І лише в особливо складних випадках фізична травма мозку викликає розумову відсталість. Діти з травматичною деменцією є найбільш інтелектуально збереженими серед учнів допоміжної школи. Проте актуалізувати свій розумовий потенціал їм дуже важко. Причина цього — характерний для них церебрастенічний синдром, який виявляється у високій виснажливості та вразливості нервової системи, в наявності енцефалопатичних розладів. Пороги чутливості у дітей з травматичною деменцією знижені. Це означає, що подразники високої та середньої інтенсивності вони сприймають як надмірні. Такі учні дуже погано зносять фізичний дискомфорт — несвіже повітря, холод, спеку, шум тощо; швидко втомлюються від розумової праці та монотонних видів діяльності. Наростання втоми зумовлює появу неприємних відчуттів, запаморочення, нудоти, головного болю. Все це цілком природно викликає роздратування, емоційну нестабільність, вередливість, сприяє формуванню таких якостей: образливість, схильність до симуляції та ухиляння від навчального навантаження. Учні з травматичною деменцією, з одного боку, часом виявляються спроможними виконати порівняно складне завдання розумового характеру, а з іншого — відчувають великі труднощі за потреби запам'ятати матеріал, відтворити завчене, зосередитись, контролювати власні дії тощо. Для зниження негативного впливу церебрастенії слід вживати заходів, спрямованих на зміцнення нервової системи, враховувати динаміку втомлюваності дитини, дозувати розумові навантаження. Тактика вчителя в роботі з дітьми, які перенесли травми головного мозку, полягає, насамперед, в тому, щоб запобігати їх перевантаженню у навчанні. Таким дітям дають завдання, менші за обсягом, для попередження можливого виснаження, втоми, нападів головного болю. Додаткові заняття їм протипоказані й навіть шкідливі, оскільки можуть призвести до ще більшої виснажливості, погіршення фізичного стану і разом з тим — ще більшого відставання у навчанні. Якщо вчитель побачив, що учень більше не сприймає матеріал, неуважно слухає — це має бути для нього сигналом того, що дитина дуже втомилася. У такому разі не потрібно примушувати її працювати, оскільки це лише погіршить її стан. Найнеобхіднішим у цьому випадку є відпочинок. Тільки за таких умов учень зі зниженою працездатністю зможе засвоїти знання. Разом з тим, відносна збереженість інтелекту дітей з травматичною деменцією дає їм змогу впоратися з дещо складнішими завданнями, а також надавати допомогу в навчанні слабшим учням. Школярі з діагнозом "травматична деменція" погано зносять трудомісткі інтелектуальні навантаження, які потребують тривалої зосередженості уваги, запам'ятовування. Щоб полегшити їм роботу такого характеру, їх навчають прийомам раціонального запам'ятовування. З іншого боку, схильність уникати розумових зусиль, симулювати, посилаючись на нездужання, яка властива таким учням, примушує вчителя бути вимогливим до них. До резидуальної належить також деменція, що виникла внаслідок менінгоенцефалітів. Наслідки перенесення запалення оболонок або речовини головного мозку в період після двох-трьох років можуть бути різними: від незначних, ледь помітних відхилень у психіці до загальної інтелектуальної недостатності. Це залежить від багатьох чинників: індивідуальних особливостей організму, віку дитини, локалізації та глибини пошкодження мозку, від особливостей діагностики та лікування тощо. Провідним дефектом при зазначеному виді резидуальної деменції є порушення мотиваційного та організаційного компонентів розумової діяльності. В учнів спостерігається брак інтересу до навчання й пізнання, байдужість до оцінок, намагання уникати інтелектуальної праці. Вони не прагнуть заслужити похвалу, не хвилюються через зауваження чи покарання. Брак відповідної мотивації, звісно, впливає на цілеспрямованість: діти часто не завершують виконання завдання, забувають його мету, відмовляються від нього при виникненні труднощів, вдаються до хитрощів (списують, чекають підказок та ін.), аби тільки не докладати власних зусиль. Тому вони часто засвоюють навчальний матеріал поверхово, формально, без належного осмислення. Наслідком перенесення менінгоенцефалітів може стати патологія потребово-мотиваційної сфери. В учнів з таким діагнозом органічні потреби переважають над соціальними, що породжує формування патологічних потягів — гіперсексуальності, обжерливості, дромоманії, клептоманії тощо. Основним завданням у роботі з такими дітьми є виховання соціальних потреб, інтересів, а також формування цілеспрямованості діяльності, довільності поведінки, самоконтролю. За ними потрібен постійний контроль, завдяки якому можна було б запобігти порушенням моральних і правових норм та ухилянням від навчальної діяльності й не допустити їх. Появі шкідливих звичок та патологічних потягів легше запобігти, ніж потім з ними боротися. Тому дозвілля дітей з деменцією, що виникла внаслідок менінгоенцефалітів, необхідно заповнювати дорученнями, іграми, гуртковою роботою тощо. Особливо важливим саме для цієї категорії учнів є виховання звички до здорового способу життя, формування уміння структурувати свій час, заповнювати його соціально схваленими справами. 4. Психологічні особливості дітей з плинною деменцією Як зазначалося, до другої групи учнів допоміжної школи, чия розумова відсталість виникла на більш пізніх, ніж при олігофренії, етапах розвитку, належать діти з плинною деменцією. При педагогічній роботі з цими учнями потрібно враховувати декілька факторів. По-перше, слід пам'ятати, що хвороба у таких дітей триває. Тому вони потребують лікування. По-друге, хвороба постійно негативно впливає на їхній інтелектуальний потенціал. Отже, з одного боку, педагог постійно повинен орієнтуватися на динаміку розумових можливостей учня, а з іншого — спрямовувати корекцію на створення умов, які сприяли б розвитку та сповільненню темпів психічної деградації. По-третє, плинна деменція характеризується чергуванням періодів загострення — рецидивів хвороби — та періодів ремісії. Це означає, що психічний стан та розумові можливості дитини можуть то покращуватись, то погіршуватись. Можуть бути випадки, коли перед педагогом постає завдання не стільки розвивати дитину, скільки утримування її від регресу. Тоді етап пристосування до дефекту переважатиме над власне корекцією. В оцінюванні потенційних можливостей дитини з плинною деменцією має значення співвідношення темпів психічного розвитку та темпів деградації. Якщо деградація відбувається швидше, то така дитина не зможе засвоїти і програми допоміжної школи. Ризик рецидиву хвороби особливо підвищується у кризові періоди психічного розвитку індивіда, а також за наявності психотравмуючих ситуацій. Гідроцефалія, як один із видів плинної деменції, виникає внаслідок генетично зумовленого порушення обміну речовин в організмі, через що у шлуночках головного мозку підвищується тиск ліквору. Підвищення тиску ліквору, в свою чергу, негативно позначається на розвитку та функціонуванні кори, що зрештою може призвести до інтелектуальної неповноцінності. Діти з деменцією, що виникла внаслідок гідроцефалії, швидко втомлюються як від розумових, так і від фізичних навантажень, їм протипоказані рухи, пов'язані з нахилами голови та тулуба. Загострення хвороби супроводжується сильними головними болями та іншими енцефалопатичними розладами. Гідроцефалія часто зумовлює порушення динаміки нервових процесів. Тому хворі можуть бути розгальмованими або торпідними. До психологічних особливостей, характерних для таких дітей, можна віднести збереженість механічної пам'яті, що, в свою чергу, створює умови для формування досить об'ємного експресивного (активного) словникового запасу. Діти часто використовують терміни, словосполучення, фрази, а іноді й досить складні граматичні конструкції, значення яких не розуміють. Швидке формальне механічне засвоєння навчального матеріалу перешкоджає його осмисленню. Здобуті таким чином знання не можуть бути використані на практиці, перетворюються у мертвий вантаж. Тому педагогу слід організовувати процес засвоєння навчального матеріалу таким чином, щоб його осмислення, розуміння випереджало запам'ятовування. Для учнів з гідроцефалією важливим є також щадний режим, обмеження розумового та фізичного навантаження, спеціальний добір фізичних та трудових завдань, які б виключали нахили голови та тулуба. Інша картина психічного розвитку спостерігається при сифілісі головного мозку. Якщо жінка, яка виношує дитину, хвора на сифіліс, це може вплинути на розвиток нервової системи плоду по-різному: або пошкодити її, — така дитина народжується з недорозвиненою корою головного мозку і стає розумово відсталою, або заразити її сифілісом, і тоді виникає плинна хвороба — ювенільний прогресуючий параліч. Латентний період цієї хвороби становить 9—12 років. Це означає, що до цього віку дитина розвивається нормально або як олігофрен (якщо має місце пошкодження ЦНС плоду), а далі виникають перші ознаки захворювання. Знижується розумова працездатність, наростає виснажливість нервової системи, погіршується успішність у навчанні, з'являються розлади пам'яті, уваги, а згодом і мислення. Порушується критичність мислення, через що учень не помічає тих змін, що відбуваються у його розумовій діяльності, і вважає причиною своїх невдач упереджене ставлення до нього педагогів. Далі дитина стає дратівливою, конфліктною, агресивною, розвивається психопатичність. Хвороба позначається і на фізичних можливостях: дитина втрачає вагу, худне. Якщо вчасно не розпочати лікування, то дитину чекає параліч і смерть. Першим, хто може помітити регрес у психічному розвитку дитини і привернути увагу до цього лікарів, є вчитель. Центральна нервова система дитини також може бути уражена ревматизмом. Характерною ознакою поведінки при цьому захворюванні є гіперкінези — насильницькі рухи, які виникають через мимовільне, попри бажання дитини, скорочення окремих груп м'язів. Гіперкінези виникають у разі сильного напруження, хвилювання або при наростанні втоми. При цьому чим більше дитина намагається контролювати себе, стримувати, тим більш виразними стають скорочення. Зовні це схоже на кривляння. Якщо вчитель робить зауваження, дитина ще більше напружується, і гіперкінези стають ще виразнішими. Нервова система учня з ревматизмом головного мозку дуже виснажлива і чутлива. Наслідком цього є швидка втомлюваність, занижена самооцінка, високий рівень тривожності. Такі діти стараються виконувати усі вимоги вчителя, проте у них не завжди це виходить. їхні інтелектуальні можливості є дуже обмеженими. Спостерігається слабкість уваги, пам'яті, несформованість операцій мислення. До того ж у зв'язку з нездатністю до більш-менш тривалого розумового напруження, темпи розвитку та засвоєння знань виявляються дуже повільними. Основним завданням корекційної роботи з такими учнями є зниження рівня тривожності, зміцнення нервової системи, формування навичок розслаблення, зниження напруження м'язів. Найкращим засобом впливу на таких дітей є витриманість, спокій педагога. Поява гіперкінезів — ознака того, що учневі необхідно відпочити, заспокоїтись. Важливим напрямом індивідуальної роботи з такими дітьми є створення довірливої атмосфери, завдяки якій можна знизити рівень тривожності та підвищити самооцінку. Учні з ревматизмом можуть потребувати допомоги психолога щодо формування навичок релаксації. У складі допоміжної школи все частіше зустрічаються діти зі спадково зумовленими хворобами, такими як епілепсія та шизофренія. Слід зазначити, що спадково передається не сама по собі хвороба, а лише ризик захворювання, підвищена готовність до приступів, яка може реалізуватися під впливом зовнішніх несприятливих чинників. Епілепсія та шизофренія не обов'язково супроводжуються інтелектуальною неповноцінністю. Все залежить від часу вияву перших симптомів та від темпів розвитку хвороби, частоти і тривалості рецидивів. Якщо хвороба виявилась у пізньому віці та її загострення бувають не часто, то пізнавальна сфера залишається неушкодженою. Разом з тим, бувають випадки, коли через ранній вияв хвороби і часті приступи інтелектуальна деградація відбувається настільки швидко, що вже в молодшому шкільному віці дитина неспроможна вчитися навіть за програмою допоміжної школи. Епілептична деменція виникає через епілептичні приступи, які негативно позначаються на функціонуванні кори головного мозку. Слід зазначити, що не всякий судомний приступ є ознакою епілепсії. Судомні приступи можуть бути зумовлені різними причинами: нестачею кальцію, незадовільним кровопостачанням кори головного мозку, фізичними травмами, пухлинами мозку тощо. Епілептичний приступ, як відомо, має чотири фази. Перша фаза, яку називають "аурою", може бути дуже різноманітною за своїми виявами. Часто приступу передують неприємні відчуття у різних частинах тіла, неоформлені світлові відчуття або рухові феномени, такі як прагнення кудись бігти, крутитися на одному місці, викрикування окремих слів або слухові, зорові галюцинації. Друга фаза приступу полягає у втраті свідомості і розслабленні усієї мускулатури, через що дитина падає. У третій фазі приступу наступає загальне напруження м'язів з виразним посинінням і збільшенням частоти пульсу. Тонічні судоми супроводжуються клонічними: раптове згинання і розгинання кінцівок, посмикування м'язів обличчя, судомні рухи щелеп. Під час приступу діти можуть вимовляти невиразні звуки, що залежать від судомного скорочення м'язів гортані. Під час приступу зіниці розширені, на світло не реагують, може бути мимовільне виділення сечі та калу. Четверта фаза характеризується розслабленням мускулатури і відновленням свідомості. Дитина приходить до тями, після чого засинає. Слід зазначити, що епілептичний приступ може виникати сам по собі, а може бути спровокований високою температурою, психотравмуючою ситуацією, монотонними одноманітними подразниками тощо. Педагог повинен правильно поводитися під час приступу. Слід стежити за актуальним станом дитини, помічати щонайменші зміни, які можуть бути передвісниками судоми. Епілептичний приступ, з одного боку, є дуже небезпечним для здоров'я дитини, а з іншого — викликає стресові реакції у випадкових свідків. Тому бажано, щоб розгорнутий приступ проходив під наглядом лікаря за відсутності сторонніх людей, особливо — дітей. Якщо подібні умови створити не вдається, вчителю слід, зберігаючи витримку, вивести дітей з приміщення, викликати лікаря і надати епілептику першу допомогу, стежачи за тим, щоб той під час судоми себе не скалічив. Крім розгорнених, у дітей спостерігаються малі приступи — короткочасна втрата свідомості без судом; атипові — рухові розлади, при яких діти починають крутитися на одному місці або кудись бігти, сміятись, плакати. Для зниження судомної небезпеки діти з епілепсією вживають призначені лікарем препарати. Вчителю слід пояснювати батькам необхідність систематичного вживання цих препаратів. При епілептичній хворобі, крім судомних приступів, мають місце специфічні особливості мислення, емоційної сфери, особистості загалом, які виявляються в загальній психічній застиглості, в'язкості полярності емоцій (поєднання схильності до екзальтації, лагідності зі злопам'ятністю і мстивістю), виразній напруженості афекту з легко виникаючими спалахами гніву. Виразна інертність, застиглість нервових процесів зумовлюють значні труднощі переключення з однієї дії чи операції на іншу та схильність до зациклювання, застрягання. Темпи розумової та практичної діяльності дітей з епілептичною деменцією надмірно сповільнені. Вони повільно рухаються, їдять, одягаються, читають, пишуть, рахують, ретельно й охайно виконуючи завдання. При цьому вони не можуть припинити не завершений вид роботи для того, щоб перейти до іншого. У їх діяльності часто спостерігаються стереотипії, персеверації — багаторазове повторення того самого елемента і неможливість перейти до наступного. Складним та виснажливим для них є і процес запам'ятовування. Мовлення характеризується олігофазією (бідністю), їм важко підбирати потрібні слова, тому в їхньому мовленні багато додаткових слів таких, як "ну", "це". Таким дітям важко здійснювати розумові операції порівняння, абстрагування та узагальнення через те, що вони фіксуються на неістотних деталях, не виокремлюючи головного. Наприклад, вони стверджують, що чашка, ложка, виделка не можуть бути об'єднані одним словом, оскільки з кожним із цих предметів виконують різні дії. Інертність позначається і на розвитку емоційної сфери епілептиків. У них переважає дисфоричний — пригнічений настрій, їм властива злопам'ятність, ревнивість, педантичність, підозріливість. Для них характерні періодичні зміни настрою, капризність, роздратованість, невдоволеність, нічні жахи. Іноді такі учні зациклюються на негативних переживаннях і таким чином підвищують їхню інтенсивність аж до афектації та агресивності. Ці діти не забувають щонайменших образ і шукають приводу, щоб на них відреагувати. Ще однією рисою епілептиків є схильність до улесливості, запобігання. При епілептичній деменції, яка формується в умовах плинного епілептичного процесу, ці якісні особливості мислення й афекту включені у структуру слабоумства. У дитячому віці при навчанні навіть у допоміжній школі ці діти відчувають утруднення через надмірну сповільненість письма, читання, лічби та інші афективні особливості тощо. На етапі "пристосування до дефекту" для таких дітей варто зменшити обсяг завдань, співвідносячи його з темпами роботи, а надалі — розвивати вміння працювати швидше, переключатись з одного завдання чи етапу роботи на інший. При оцінюванні необхідно враховувати властиву їм образливість, злопам'ятність, підозріливість. Важливо, щоб кожна оцінка для них була чітко обґрунтованою. Слід стежити за емоційною реакцією епілептика. Якщо ця реакція неадекватна, необхідно в індивідуальному спілкуванні з'ясувати причину. Обережність не буде зайвою і при позитивній стимуляції дитини з епілептичною деменцією, оскільки схвалення педагога може стати підставою для зверхнього, зневажливого ставлення учня до однокласників. У дітей з епілептичною деменцією часто стосунки у колективі не складаються у зв'язку з характерними для них непопулярними особистісними якостями. Тому індивідуальний підхід до учнів з таким діагнозом зводиться до роботи у двох напрямах. Перший — формування терпимого, чуйного ставлення однокласників до такої дитини. Другий — виховання комунікативних якостей особистості епілептика, формування навичок встановлення та підтримування доброзичливих стосунків, доведення до його свідомості проблем власного характеру, встановлення соціально прийнятної форми виведення негативної енергії (малювання, музика, спорт тощо). При організації корекційної роботи з учнями, хворими на епілепсію, слід враховувати властиву їм охайність та ретельність. Шизофренічна деменція — це інтелектуальна деградація, яка виникає під впливом однойменної спадкової психічної хвороби. Термін "шизофренія" у перекладі означає "розщеплення розуму". Форми вияву цієї хвороби є дуже різноманітними. Найбільш загальний аналіз її симптомів дає змогу поділити їх на дві групи — прогресивні та негативні. Прогресивні симптоми виявляються у період загострення у вигляді марень, галюцинацій, нав'язливих думок та дій і зумовлюють грубі порушення поведінки. У період ремісії виявляються негативні симптоми, до яких належать: розщеплення мислення, аутичність, емоційна холодність. Розщеплення мислення означає розрив у розвитку практичного та абстрактного інтелекту. У дітей з підвищеною небезпекою захворювання шизофренією дуже рано розвивається мовлення, з'являється інтерес до слова як такого, безвідносно до його значення. На фоні інтенсивного формування лексики та граматики спостерігається, з одного боку, зростання здібностей до абстрагування, оперування знаками, а з іншого — відставання у генезисі та порушення практичного інтелекту, наочно-дієвого та наочно-образного мислення. Абстрагування часто здійснюється на основі виділення неістотних ознак предмета. При цьому мислення дитини виявляється відірваним від реальності. Наприклад, вона може легко здійснювати арифметичні операції з багатоцифровими числами і не розв'язати елементарної задачі, не скласти картинку, розрізану на дві частини. Психічний стан дитини з шизофренічною деменцією, зокрема її пізнавальна активність та продуктивність є дуже нестабільними. В один період такий учень видається адекватним і навіть цілком розумним, а в інший — повністю дезадаптованим; то він несподівано легко розв'язує складну задачу, то не може справитися з дуже простим завданням. При шизофренії сповільнено формуються моторика, навички самообслуговування. Дитина стає незграбною, безпорадною, а з часом і неохайною, байдужою до фізичного дискомфорту. Дисгармонія у розвитку вербального та практичного інтелекту породжує парадоксальність розвитку інших пізнавальних функцій. У дітей з шизофренією може спостерігатися феноменальна пам'ять, здатність виділяти незвичні, нетрадиційні ознаки в предметах та явищах навколишнього середовища, химерність мовлення — довільна маніпуляція голосовими характеристиками (інтонацією, темпом, гучністю), термінами, граматичними конструкціями. На формування характеру впливає властива хворим на шизофренію аутичність — відчуженість від зовнішнього світу, коли дитина живе у власних фантазіях, які для неї стають реальнішими, ніж життя. Особистісну сферу дітей з шизофренічною деменцією визначає схильність до резонерства, манірності, фантазування; прагнення до усамітнення, іноді — уникнення ситуацій спілкування і страх міжособистісних контактів. Емоційна холодність, як третій негативний симптом при шизофренії, означає несформованість таких емоційних якостей, як співпереживання, співчуття, а також наявність агресії, спрямованої як на інших, так і на себе. Реакція на спроби прямого педагогічного впливу в такої дитини може виявитись парадоксальною, неадекватною. Діапазон емоційних виявів, який можна очікувати від школярів з шизофренічною деменцією у відповідь на зауваження, похвалу та інші види стимуляції з боку вчителя, має дуже широкі межі: від повної байдужості до загостреної чутливості. Дітей з шизофренічною деменцією необхідно постійно заохочувати до активної взаємодії з оточенням, не дозволяти їм зосереджуватись на виконанні окремих абстрактних, позбавлених зв'язку з реальним життям операцій, спонукати до спілкування з однолітками, до виконання практичних дій з самообслуговування, фізичної праці. У випадку появи ознак загострення хвороби дитину слід направити до лікаря. Отже, склад учнів допоміжної школи за особливостями і структурою дефекту є дуже різноманітним. Тому зміст і прийоми корекційної роботи не можуть бути однаковими для всіх, вони значною мірою залежать від діагнозу учня. |