Перелік теоретичних питань до Державного іспиту з технології лікарських засобів
 Скачать 486 Kb.
|
|
Технологія розчинів протарголу і коларголу. Протаргол (срібло білкове) - аморфний порошок, є захищеним колоїдним препаратом срібла. Містить десь 8% окису срібла Роль захисного колоїду вик продукти гідролізу білка (альбумінати) При приготуванні розчину протарголу вик-ся його здатність набухати завдяки вмісту вел кіл-ті білка. Після набухання протаргол самовільно переходить у розчин. Rp.: Sol. Protargoli 1% 200 ml; D.S. Для промивання порожнини носа. Протаргол насипають тонким шаром на воду і залишають препарат набухає і частинки розчиняючись опускаються на дно підставки. Розбовтувати розчин протарголу не рекомендується, бо при цьому порошок злипається Одержаний р-н проціджують в склянку для відпуску Якщо в складі р-ну крім води прописаний гліцерин, то протаргол спочатку розтирають у ступці з гліцерином, після набухання поступово дод воду. Слід відпускати у склянках темного скла. Коларгол (срібло колоїдальне) - пластинки. Містить 70% окису срібла і 30% продуктів гідролізу білка, які вик роль захисного колоїду. У зв'язку з малою кіл-тю білка препарат повільно роз-ся у воді. 2 способи приготування: 1) у скляний флакон для відпуску фільтрують воду, висипають коларгол і вміст склянки струшують до повного переходу його в розчин (при конц-ї коларголу до 1%); 2) для розчинів більшої концентрації Коларгол поміщають ступку, дод невелику кіл-ть води, залишають на 2-3 хв для набухання, розтирають, потроху при помішування дод решту води, при необхідності фільтрують через скляний фільтр, проціджують через вату, відпускають у флаконі темного скла. Характеристика суспензій як лікарської форми і дисперсної системи. Випадки утворення суспензій. Фактори, що впливають на стійкість суспензій. Оцінка якості суспензій і оформлення їх до відпуску згідно нормативних вимог. Суспензії або зависі – мікрогетерогенні дисперсні системи, що скл-ся з твердої дисп-ї фази і рідкого, дисп-го серед-а. В зал-ті від величини часток сусп под-ся на: грубі і тонкі. В зал-ті від способу засто-я: для внут-го, зовн, парентер-го заст-я. Випадки утв: 1) при призн-і в складі рідких ліків твердих інгредієнтів. що нерозчинні в приписаному розчиннику; 2) якщо є тверді розчинні реч у кіль-ті, що перевищує межу їх розчинності; 3) коли при зміш-і 2 розчинників погіршуються умови розчинення л/рч; 4) коли в рез-ті хім реак-ї утв нові л/рч нерозчинні в прописаному розчиннику. Стійкість буває седиментаційна та агрегатна При седиментації 2 випадки: 1) кожна частинка осідає окремо, нез'єднуючись одна з одною. Осідання при цьому відбувається повільніше. Така дисп система є агрегативно стійкою; 2) коли тверді частинки коагулюють одна з одною під дією мол-х сил тяжіння і осідають у вигляді пластівців. Такі сист. агрегативно нестійкі. Агрегативна стійкість - стійкість проти зчеплення частинок. Седиментаційна стійкість - проти осідання частинок зв’язаних тільки з їх розміром. Швидкість осідання прямо пропорційно залежить від радіуса часток дисп фази, різниці густин дист-ї фази та дисп-го серед-а і обернено пропорційна в’язкості дисп-го серед-а. Стійкість сусп буде тим більша чим менший радіус часток дисп фази, чим ближчі густини фази і серед-а чим більша в’язкість дисп серед-а. Щоб підвищити стійкість сусп вик: 1)підвищення в’язкості дисп серед-а; 2) намагаються якомога тонше диспергувати тверді частинки дисп фази. Оцінка якості: 1) однорідність; 2) час відстоювання (по величині шару що відстоявся при зберіганні, судять про стійкість сусп); 3) ресуспендованість (при порушенні агрегативної стійкості сусп вони повинні відновлювати рівномірний розподілі часток по всьому об’єму); 4) сухий залишок. Всі сусп відпускають у флаконах з безбарвного скла, щоб можна було бачити результати вибовтування. Оформляють етикетками «Зовнішнє», "перед вживанням розбовтати". Зберігають у прохолодному місці. Способи приготування суспензій. Прийом “скаламучування”, випадки його використання. Цей прийом використовується для приготування сусп. з гідрофільних речовин, що визначаються великою щільністю. Метод – речовину старанно розтирають у ступці, додають воду за правилом Дерягіна, розтирають і потім додають 5 і 10-кратну кількість води, перемішують і залишають у спокої на 2-3 хв, щоб більші частинки осіли, а скаламучену суміш заливають у флакон для відпуску. Залишок знову розтирають, додають 5-10 кратну кількість води, заливають і цей прийом повторюють до тих пір поки вся р-на не буде переведена в тонкодиспергований стна. Стійкість мікстур – сусп. Підвищується якщо в пропис введені р-ни, що збільшують в’язкість дисп-ого середовища, не будучі при цьому ПАР. Корисно вводити цукровий та інші сиропи. Тоді тверду р-ну старанно розтирають у сухому вигляді, потім з половинною кількістю сиропу (за правилом Дерягіна), додають решту сиропу і розбавляють водою. Сиропи вміщують в’язкість мікстури внаслідок чого швидкість осідання суспендованих часток л/рч зменшується і вона більш точно дозується. Приготування суспензій з лікарських речовин з різко і не різко вираженими гідрофобними властивостями. Стабілізатори для суспензій. Особливості технології суспензій сірки. Гідрофобні р-ни змішують з гідрофільним колоїдом для утв на поверхні їх твердих часток абсорбційних оболонок, що надають сусп необхідну стійкість. Як стабілізатори застосув природні або синтетичні вмс: камеді, білки, слизи, твіни, спени, бентоніти. Співвідношення між твердою фазою сусп і захисними вмс залежить від ступеня гідрофобності препарату гідрофілізуючих властивостей захисної р-ни. При приготування зависі із препаратів з нерізко вираженими гідрофобними влас-ми (бензонафтол, сульфаніламіди) на 1 г препарату беруть 0,25 абрикосової камеді або 0,5 г желатози. Для препаратів з різко вираженими гідрофоб-ми властивостями (ментол, камфора) беруть на 1 г препарату 0,5 г камеді, 1 г желатози. Причом гідрофілізуючі влас-ті вказаних гідрофілізуючих р-н виявляються в присутності води. Для утв первинної пульпи необхідна кіл-ть води = півсумі препарату і захисної р-ни. Приготування суспезій сірки. Сірка належить до числа р-н з різко вираженими гідрофоб-ми влас-ми. Стабілізація сусп сірки загальноприйнятими р-ми не завжди доцільна, бо вони зменш-ть її фармакологічну акт-ть. Викор. калійне або зелене мило розрахунку на 1 г сірки 0,1-0,2 г мила. Мило неї вик-ся якщо в сусп входять солі важких або лужно-зем металів, бо при цьому утв-ся нерозч-і осади. Rp.: Sulfuris praecipitati 2,0 Gycerini 5,0 Aquae purificatae 100 ml M.D.S. втирати в шкіру голови. Сірку розтирають з частиною гліцерину, дод решту гліцерину та воду, зливаючи суміш у флакон для відпуску. В останню чергу дод 0,2 г калійного мила, струшують. Слід враховувати, що мед мило несумісне з кисл-ми звідси: Rp.: Sulfuris praecipitati 2,0 Glycerini 3,0 Streptocidi 3,0 Camphorae 3,5 Acidi salicylici 2,0 Sp. Aethylici Sol. Acidi borici 3% 50ml М.D.S. У підставку відважують к-ту саліцилову, камфору, дод етиловий спирт, збовтують до роз-я порошків. У ступці подрібнюють стрептоцид вик-чи 1,5 мл спирту, дод сірку, розтирають, дод гліцерин. Дод к-ту борну частинами, змиваючи сусп у флакон для відпуску. Останнім у флакон дод розчині камфори та саліцилової кислоти. Характеристика емульсій як лікарської форми і дисперсної системи. Класифікація емульсій, вимоги до них. Емульгатори, їх характеристика і використання. Емульсії - однорідна за зовнішнім виглядом лікарська форма, що складається із взаємно нерозчинних тонко диспергованих рідин, призначена для внутрішнього, зовнішнього або парентерального застосування. Для виготовл використ персикову,оливкову, касторову еф ол вазелінове масло, риб'ячий жир, бальзами та інші незмішувані з водою рідини. Емульсії повинні бути стабілізовані емульгаторами. Розмір часток (крапельок) дисперсної фази в емульсіях коливається в межах від 1 до 50 мкм. Але можуть бути приготовлені і більш високодисперсні системи. Типи емульсій. Дві незмішувані рідини можуть утворювати два типи емульсій залежно від того, яка з рідин буде перетворена в дисперсну фазу і дисперсійне середо¬вище. Розрізняють емульсії типу олія-вода (О/В) і вода-олія (В/О). В емульсіях О/В дисперсійним середовищем є вода, а дисперсною фазою - олії жирні чи ефірні, бальзами та інші гідрофобні рідини. В емульсіях В/О дисперсійним середовищем є олія, а дисперсною фазою – вода. Розрізняють ще і множинні емульсії, дисперсної фази диспергована рідина, що є дисперсійним середовищем. Вони можуть бути типу В/О/В чи О/В/О. Емульгатори - це дифільні ПАР, що орієнтовано розподіляються на межі розподілу двох рідин. їх умовно класифікують за структурою і властивостями молекул, механізмом дії, медичним призначенням. За природою емульгатори поділяють на: - гідрофільні, які краще розчиняються у воді (желатин, казеїн, альбумін, крохмаль, мила, що містять лужні метали, глина, крейда, гіпс); - гідрофобні,що краще розчиняються у маслі (смоли, каучук, холестерин, оксид свинцю (ІІ), сажа, мила, що містять лужно-земельні метали); - ліпофільно-гідрофільні –поліфункціональні органічні сполуки, до складу молекул яких входять вуглеводневий радикал та полярні функціональні групи (спиртові, карбоксильні, карбонільні тощо). Вони стабілізують емульсії як в/м і м/в. Механізм стабілізації емульсій і принцип підбирання емульгаторів. Фактори, що викликають руйнування емульсій. Тип утв-я емульсій залежить від розчинності емулятора в тій чи іншій фазі. Для одержання стійких емульсій типу о-в необхідно застосовувати гідрофільні емульгатори (камеді, білки, слизи, сапоніни, лужні мила). Для одержання стійких емульсій типу в-о необхідно застосовувати олеофільні емульгатори (ланолін, пох холестерину, природні смоли, окисленні рослинні олії). Фактори, що впливають на стабільність емульсій. Емульсії повинні мати фізичну, хімічну і мікробіологічну стабільність. Для фізичної стабільності емульсії дуже важлива достатня кількість емульгатора. Необхідно мати на увазі, що визначена кількість емульгатора може наситити лише визначену поверхню. Це означає, що при недостатній кількості емульгатора буде невеликий і ступінь дисперсності. Необхідно, щоб для кожного емульгатора й олії були відомі оптимальні співвідношення, які б забезпечили необхідний ступінь дисперсності і стабільність емульсії. Стійкість емульсії залежить не тільки від властивостей застосовуваного емульгатора, але і від ступеня дисперсності фази. Чим ближча щільність дисперсної фази до щільності дисперсійного середовища, тим менший міжфазний поверхневий натяг, тим вища в'язкість дисперсійного середовища, тим стійкіша емульсія. Особливо велику стійкість емульсії одержують у результаті гомогенізації, тобто при додатковому енергійному механічному впливі на готову емульсію. Хімічна стабільність емульсій визначається стабільністю лікарських речовин, відсутністю хімічних реакцій між інгредієнтами емульсій.Хімічна нестійкість може відбиватися на фізичній стабільності емульсій (руйнування внаслідок омилення, окислювання, гідролізу, складових компонентів, їх взаємодії між собою і матеріалом упаковки). З метою хімічної стабілізації емульсій їх зберігають в упаковці з інертних матеріалів у прохолодному місці, захищеному від впливу світла і повітря, вводять антиоксиданти (бутилокситолуол, бутилоксианузол, пропілгаллат та ін.). Мікробіологічна стабільність емульсій є важливою вимогою, що визначає їх якість. При виготовленні емульсій необхідно дотримувати всіх заходів для забезпечення мікробної чистоти лікарських і допоміжних речовин Введення лікарських речовин з різними фізико-хімічними властивостями в олійні емульсії. Оцінка якості емульсій, їх зберігання і оформлення до відпуску. Готування олійних емульсій регламентується ДФ XI Олійні емульсії готують шляхом розтирання в ступці емульгатора з емульгованою рідиною і водою. У разі потреби до складу емульсії вводять консерванти (ніпагін, ніпазол, сорбінова кислота та інші), дозволені до мед. Застос-ня. Готування олійних емульсій складається з двох стадій: 1. Одержання первинної емульсії. 2. Розведення первинної емульсії. Додавання лікарських речовин до емульсій. До складу олійних емульсій часто входять різні лікарські речовини, спосіб введення яких може вплинути на терапевтичну дію ліків. Тому необхідно враховувати властивості цих речовин, їх концентрацію і кількість. 1. Якщо лікарські речовини розчинні у воді, то їх розчиняють у частині води, призначеної для розведення первинної емульсії. Розчин цих речовин додають до готової емульсії в останню чергу. Додавати такі речовини безпосередньо до первинної емульсії, а тим більше вводити їх у первинну емульсію не можна, бо може відбутися руйнування емульсії за рахунок висолюючої дії електроліту або великої концентрації речовини. Викор. конц-х розчинів допускається в тому випадку, якщо їх об'єм на 1/2-1/3 менший від об'єму води, призначеної для розведення первинної емульсії. 2. Якщо лікарські речовини розчинні в оліях (камфора, ментол, тимол, а також жиророзчинні вітаміни, гормональні та інші препарати), то їх розчиняють в олії до введення її у первинну емульсію. При цьому кількість емульгатора розраховують з урахуванням маси олійного розчинуВиняток з цього правила складає кишковий антисептик фенілсаліцилат. Його розчиняти в олії не рекомендується, бо він погано гідролізується в кишківнику, в результаті чого розчин не має антисептичної дії. 3. Якщо лікарські речовини не розчинні у воді й оліях, то їх додають у вигляді дрібних порошків шляхом ретельного розтирання з готовою емульсією, а якщо потрібно, то додають емульгатор у необхідній кількості Крім виготовлення емульсій у ступках, зараз пропонуються й інші способи: -струшування в спеціальних установках; -перемішування мішалками чи турбінними установками; -дроблення за допомогою ультразвуку або струмів високої частоти. ОЦІНКА ЯКОСТІ, ЗБЕРЕЖЕННЯ Й УДОСКОНАЛЕННЯ ЕМУЛЬСІЙ Оцінку якості емульсій проводять відповідно до ДФ XI і власних фармакопейних статей за наступними показниками: однорідність часток дисперсної фази, час розшаровування (Емульсію вважають стійкою, якщо не спостерігається розшаровування системи в центрифузі з числом обертів 1,5 тис./хв.), термостійкість (Емульсія вважається стійкою, якщо витримує температуру нагрівання 50 °С без розшаровування), в'язкість. При зберіганні емульсій може порушуватися їх однорідність у результаті відстоювання. Емульсію легко відновити шляхом енергійного збовтування. Тому емульсія, що відстоюється, відпуску підлягає, бо відстоювання - це процес оборотний. Необхідно вміти відрізняти процес відстоювання емульсії від необоротного процесу розшаровування, що полягає в повільному і поступовому зниженні ступеня дисперсності олійної фази, якщо це емульсія типу О/В, і водної фази, якщо це емульсія типу В/О. Всі емульсії оформляють етикетками "Перед вживанням збовтувати", "Зберігати в прохолодному місці". Мазі як лікарська форма і дисперсна система. Характеристика, класифікація, вимоги. Мазеві основи. Мазі - м'яка лікарська форма, призначена для нанесення на шкіру, рани чи слизові оболонки складаються з основи і лікарських речовин, рівномірно в ній розподілених. можуть бути введені консерванти, поверхнево-активні й інші допоміжні речовини, дозволені до медичного застосування. Відповідно до медичної класифікації мазі розділяють за дією та місцем застосування. Залежно від дії розрізняють мазі поверхневої і глибокої дії. Мазі поверхневої дії - це мазі, що не всмоктуються шкірою, дія яких обмежується переважно шаром епідермісу чи поверхнею слизової. До них відносяться покривні, захисні і косметичні мазі. Мазі глибокої дії всмоктуються шкірою і поділяються на проникаючі та резорбтивні. За місцем застосування розрізняють мазі: дерматологічні (власне мазі), застосовувані на шкіру; очні, застосовувані на кон'юнктиву ока; для носа, що наносяться на слизову оболонку нижньої носової раковини; вагінальні, уретральні і ректальні. Відповідно до фізико-хімічної класифікації мазі розділяють за консистенцією (рідкі мазі (чи лініменти), креми, гелі, власне мазі, щільні мазі - пасти, сухі мазі-напівфабрикати, призначені для розведення водою або жирами), типом дисперсних систем(гомогенні і гетерогенні мазі) і мазевих основ (приготовлені на: гідрофобних (ліпофільних), гідрофільних і дифільних (гідрофільно-ліпофільних) основах). Основи можуть бути у вигляді індивідуальних чи суми різних речовин, які обумовлюють необхідний обсяг, відповідну консистенцію і деякі специфічні особливості мазі. Між лікарською речовиною й основою існують складні взаємини, що не дозволяють розглядати її як інертного носія, який не приймає участі в дії мазі. Так, наприклад, мазі багатьох антибіотиків на вазеліні малоактивні, але ті ж мазі, приготовлені на гідрофілізованій вазелін-ланоліновій основі, мають більш виражену антибіотичну дію. Заміна вазелін-ланолінової основи на водорозчинну поліетиленоксидну підвищує активність левоміцетину в 30-40 разів. Однак мазевих основ, що цілком відповідали б цим вимогам, немає. Тому для одержання необхідної якості основи часто застосовують суміші різних речовин (складні мазеві основи). Гідрофобні мазеві основи (вуглеводневі, силіконові, жири тваринного і рослинного походження, синтетичні гліцериди та ін.). Не змішуються з водою і не емульгують її, якщо не брати до уваги ту невелику кількість води або водних розчинів, які вони можуть утримати за рахунок своєї в’язкості. Гідрофільні мазеві основи: гелі високомолекулярних вуглеводів і білків (похідних целюлози, крохмалю, колагену, желатину та ін.), гелі синтетичних ВМС (карбомеру, поліетиленгліколю, полівінілпіролідону, поліакриламіду та ін.). Сильна взаємодія з водою: вони змішуються з нею необмежено, або ж змочуються нею чи набухають у ній. Дифільні (ліпофільно-гідрофільні) Мазева основа — складні композиції, яким притаманні як гідрофобні, так і гідрофільні властивості. До цієї групи відносять абсорбційні (безводні сплави ліпофільних основ з емульгаторами, що здатні поглинати значну кількість води або водних розчинів) та емульсійні (що містять воду) основи. |