Перелік теоретичних питань до Державного іспиту з технології лікарських засобів
 Скачать 486 Kb.
|
|
Номенклатура і характеристика неводних розчинників. Особливості технології спиртових розчинів. Умови зберігання і техніка безпеки при роботі з легко займистими рідинами. У залежності від властивостей розчинника розрізняють неводні розчини на летких, нелетких і комбінованих розчинниках. До летких рідин, які застосовуються як розчинники, належать спирт етиловий, хлороформ (рідше ефір). До нелетких – гліцерин, жирні олії (персикова, мигдалева, соняшникова), а також вазелінове масло та інші. Приготування р-ів на летких розчинниках. Необхідно враховувати можливість значних втрат розчинника і відповідне збільшення конц розчину за рахунок випаровування в процесі приготування. Щоб уникнути цих втрат, небажані такі операції як нагрівання, фільтрування, або проціджування. Крім того, спирт етиловий, ефір, за винятком хлороформу, вогненебезпечні, тому розчинення в даному випадку слід використовувати при дотриманні техніки безпеки (подалі від вогню). Спиртові, ефірні та хлороформні розчини готують безпосередньо в відпускних флаконах. Вони повинні бути чистими і сухими. При пригот. спиртових р-ів, на відміну від водних, у сухий флакон для відпуску поміщають спочатку розчинну лік. реч. (якщо вона об’ємна і крихка, то використовують суху лійку), а потім розчинник. Проціджування цих розчинів виконують у випадку необхідності через маленьку грудочку сухої вати за допомогою лійки, прикритою склом. Спиртові розчини. Спирт етиловий може застосовуватися і як лікарський засіб, що має дезинфікуючі, освіжаючі та подразнюючі властивості, для компресів і т д. Приготування спиртових розчинів лікарських речовин регламентується ДФ та «Інструкцією по приготуванню в аптеках лікарських форм з рідким дисперсійним середовищем» (наказ МОЗ України №197 від 07.09.93р). Якщо в рецепті не вказана концентрація спирту етилового, то застосовують 90%. Виняток становить 5% розчин йоду, який готують з використанням 95% спирту за приписом ДФ Х ( ст.. 355), а також деякі розчини, що мають іншу нормативно-технічну документацію. Якщо міцність етилового спирту зазначена у %, слід розуміти об’ємні відсотки. Rp: Acidi salicylici 0.3 Spiritus aethylici 30ml Misce. Da. Signa. Протирати ступні ніг. Рецепт повинен бути оформлений штампом лікувальної установи, особистою печаткою і підписом лікаря, печаткою лікувальної установи «Для рецептів». Для приготування 1% розчинів кислоти саліцилової використовують 70% спирт . У чистий сухий флакон з добре підібраною пробкою поміщають 0,3 г кис-ти саліцилової, 30 мл 70% етилового спирту і швидко закривають пробкою, щоб попередити звітрювання спирту. Лікарський препарат оформляють сигнатурою. Якщо в аптеці готового 70% спирту не виявилося, то його готують зі спирту концентрації, яка є. Коефіцієнт збільшення об’єму при розчиненні порошків, прописаних у кількості більше 3 %, у спиртових розчинах не враховують ( КЗО для спиртових розчинів і суспензій використовують при аналізі лікарської форми). Rp: Acidi salicylici 1,5 Laevomycetini 3.0 Camphorae 1.0Sp. Aethylici 50ml Tincturae Calendulae 10ml Misce. Da. Signa. Протирати шкіру обличчя. У флакон для відпуску відважують 3,0 г левоміцетину, 1,5 г саліцилової кис-ти, 1,0 г камфори, відмірюють 50 мл 90% спирту етилового, збовтують. Технологія олійних і гліцеринових розчинів (наведіть приклади). Гліцеринові розчини застосовуються для змазувань. У вигляді гліцеринових р-ів прописують у рецептах: кислоти борну, натрію тетраборат, йод, танін, іхтіол та ін речовини. Гліцерин має значну в’язкість, тому приготування може відбуватися при підігріванні й без нього, що залежить від термолабільності лікарських речовин, що входять до складу. При підігріванні до 40-50° С в’язкість гліцерину знижується й процес розчинення прискорюється. Натрію тетраборат і кислоту борну краще розчинювати в підігрітому гліцерині, бо при розчиненні вони утворюють гліцероборну кислоту, яка надає розчинам кислу реакцію. Для нейтралізації її часто поряд з кислотою борною прописують натрію гідрокарбонат. Rp: Acidi borici 1.0 Glycerini 90.0 Misce. Da. Signa. Для змочування тампонів. У сухий флакон для відпуску з підібраною пробкою поміщають кислоту борну, тарують на технічних вагах і відважують 90,0 г гліцерину, підігрівають на водяній бані при 50-60° С до повного розчинення кислоти борної, оформляють для відпуску. Для приготування гліцеринових розчинів йоду підігрівання на бажане : Rp: Iodi 1,0; Kalii iodide 2,0; Aquae purificatae 3 ml; Glycerini 94,0; Misce. Da. Signa. Для змазування слизової оболонки глотки. Спочатку готують конц. розчин КІ. У відпускний флакон з темного скла відмірюють воду очищену і розчиняють у ній калію йодид, потім йод (враховуючи його леткість). Флакон тарують на технічних аптечних вагах, відважують гліцерин, розбовтують до одержання розчину і оформляють до відпуску. Олійні розчини. Жирні олії, а також вазелінові масло хороші розчинники для багатьох ЛЗ. При розчиненні застосовують підігрівання з метою прискорення розчинення. Якщо в олійному розчині приписана летка речовина наприклад, ментол, камфора, то для усунення втрати розчинення виконують у попередньо підігрітій олії при температурі не вище 40°С: Rp: Mentholi 0,1; Olei Vaselini 10,0; Misce. Da. Signa. Краплі в ніс. У сухий флакон для відпуску відважують 10,0 г масла вазелінового, підігрівають на водяній бані не вище 40-50°С і потім розчиняють в ньому 0,1 г ментолу (пахуча речовина). Проціджують у випадку необхідності. При приготуванні олійних розчинів необхідно звернути увагу на приготування вушних крапель із карболовою кислотою. У ДФ Х є 2 препарати фенолу: кристалічний і рідкий. Якщо не вказано який треба застосовувати: кристалічний чи рідкий – то використовується тільки кристалічний. Рідкий фенол застосовується для приготування тільки водних розчинів: Rp: Acidi carbonici 0,4; Olei Helianthi 20,0; Misce. Da. Signa. Вушні краплі. В сухий флакон для відпуску з жовтогарячого скла поміщають 0,4 г фенолу кристалічного, який відважують на ручних терезах на кружку із пергаментного паперу (намагаючись не торкатися руками, запобігаючи опіків). Тарують на технічних аптечних вагах, куди відважують 20,0 г олії соняшникової. Флакон закривають раніше підібраною пробкою з прокладкою і підігрівають на водяній бані до повного розчинення фенолу. Характеристика настоїв і відварів як лікарської форми і дисперсних систем, фармакопейні вимоги до них. Технологія відварів із сировини, що містить дубильні речовини, антраглікозиди, сапоніни. Настої, відвари-рідкі ЛФ,що являють собою вод.витяжки з лрс, вод. р-ни сухих або рідких екстрактів(концентратів).За фіз-хім. природою вод.витяжки є комбіновані дисперс. системи - поєднання істинних р-нів або р-нів ВМС з колоїдними. Вимоги: мах. терапевтич. ефект.,пролонгованість дії, стійкість при зберіг., стандартність вод. витяжок. Із сировини,що містить дубильні реч. , готують завжди відвари. ЛРС: кореневище перстачу, кореневище з коренями родовика, плоди чорниці, листя мучниці,брусниці. Відвари з даної гр. Сировини негайно процідж. після зняття інфундирки, бо дуб. реч. добре розчинні у гарячій воді, а при охолодженні випадають у вигляді плівчастого осаду. Глікозиди мучниці термосиійкі, розчиняються у холодній і гарячій воді,не розклад. при кипятінні. Антраглікозиди є в корені ревеня, корі крушини, листі сени, ягодах жостеру. Відвари з кореневища ревеня і кори крушини проціджують негайно після зняття інфундирки з вод. бані. Треба враховувати строк збору крушини,бо для приготування відвару дозволяється використовувати кору після річної витримки,бо в свіжозібраній корі є первинний антраглікозид- франгулярозид, що має блювотну дію. Сапоніни є у коренеищі з коренями синюхи, корені солодки,з яких завжди готують відвари. Сапоніни легко розчинні у воді, утворюючи колоїдні р-ни, вод. витяжки при розбовтуванні сильно піняться, утворюючи стійку піну, найповніше екстрагується у ледь лужному середовищі. Значення співвідношення кількості лікарської рослинної сировини і екстрагенту, коефіцієнта водопоглинання, температури, тривалості нагрівання і настоювання при виготовленні настоїв та відварів. Настої і відвари в рецептах можуть прописуватись різними способами. 1.Вказуєтся к-ть вихідної РС і об*єм вод. витяжки. Необхідно з 15 вагових частин РС приготувати 200 об*ємних частин відвару. 2.Вказується лише об*єм витяжки. Якщо к-ть РС в рецепті не вказана,настої і відвари готують у співвідношенні 1:10. Настої трави горицвіту,кореневище з коренями валеріани готують у співвідношенні 1:30. Витяжки з ЛРС,що містить сильнодіючі реч. готують за прописом лікаря,а при відсутності вказівок про к-ть сировини- 1:400 і в основному з екстрактів-концентратів. К-ть води,що поглинається,залежить від гістологічного складу й ступеня подрібнення сировини. Коефіцієнт водопоглинання- к-ть рідини,утримуваної 1.0 стандартного ступеня подрібнення після віджимання в перфорованому стакані інфундирки. Коефіцієнти наведені в ДФ11, у наказі МОЗ україни №197 від 07.09.93. К-ть води,необхідну для приготування настою або відвару,визначають підсумком об*єму витяжки указаної в рецепті і додаткової к-ті води,яку розраховують шляхом помноження маси РС на коефіцієнт водопоглинання.Температура. Підвищення температури збільшує швидкість дифузійного обміну і тому прискорює екстракцію. У більшості р-н,що екстрагується,з підвищенням Т збільшується розчинність та дифузія.(пектини,білки,камеді). Тривалий вплив високої Т приводить до руйнування термолабільних речовин. Застосування нагрівання небажане внаслідок значного збільшення виходу супутніх речовин і втраті летких компонентів. Згідно з вимогами ДФ11 і 10 настої нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хв. відвари- 30 хв. Після закінчення витяжки охолоджують при кімнатній Т, настої не менше 45 хв., відвари-10 хв. При приготуванні водних витяжок з лрс об*ємом 1000-3000 мл час нагрівання на водяній бані для настоїв збільшується до 25 хв., для відварів-40 хв. Час охолодження 45 і 10 хв. Настої проціджують після повного остигання не раніше ніж через 45 хв., при охолодженнів йде додатковий процес витягнення. Стадія охолодження для відварів коротша,ніж для настоїв,бо більш тривалий строк їх настоювання на влдяній бані і вмістом значної к-ті ВМС, р-ни яких після охолодження сильно густішають і погано проціджуються. Характеристика і класифікація високомолекулярних сполук (ВМС). Вплив структури молекул ВМС на процес розчинення. ВМС- природні або синтетичні р-ни з мол масою від 10-15 тисяч до млн. і більше. Молекули ВМС – гігантські утворення з окремих атомів зв’язаних один з одним силами основних валентностей – це макромолекули, утворені нитками, що переплітаються між собою, або згорнуті в клубки. Характерна особливість ВМС – наявність в їх молекулах ланок, що повторюються ( залежить від ступеня полімеризації), звідси назва – полімери. Розчини ВМС вміщають в собі властивості істинних колоїдних розчинів. Розчини ВМС термодинамічно рівноважні системи, мають здатність до світлорозсіювання, що веде до опалесценції, або мутності розчину. ВМС не леткі і не здатні переганятися, не мають певної температури плавлення. Залежність властивостей ВМС від структури: 1) сферичні молекули ( гемоглобін, печінковий крохмаль, пепсин, трипсин, панкреатин) – порошкоподібні речовини, при розчиненні майже не набухають, розчини мають малу в’язкість, підпорядковуються законам дифузій і осмотичному тиску; 2) ВМС з сильно асиметричними. Лінійними, витягнутими молекулами ( желатин, целюлоза, їх похідні) сильно набухають, утворюють високо в’язкі розчини, що не підпорядковуються закономірностям, притаманним розчинам низькомолекулярних рідин. Набухання може бути обмеженим і необмеженим. Необмежене закінчується розчиненням. Сполука спочатку поглинає розчинник, а потім при тій же температурі переходить в розчин. При обмеженому набуханні ВМС поглинає розчинник, а саме в ньому не розчиняється, незалежно від часу контакту. Обмежене набухання такої сполуки завжди закінчується утворенням еластичного геля (драглів). Обмежене набухання при зміні умов може переходити в необмежене (желатин в холодній і гарячій воді). Класифікація ВМС: 1) за джерелами одержання: природні ВМС ( білки, ферменти, пектин, камеді, полісахариди, рослинні слизи, густі та сухі екстрактивні смоли) і синтетичні ( целюлоза, її ефіри – метилцелюлоза, натрійкарбоксиметилцелюлоза, полівініловий спирт, полісилоксани, поліетиленоксиди); 2) за здатністю до розчинення : обмежено та необмежено набухаючи; 3) за застосуванням лікарської речовини ( пепсин, трипсин, панкреатин) і допоміжні ( стабілізатори суспензій, основи для мазей, плівкоутворювачі, жиросахара). Особливості технології розчинів необмежено (пепсину) і обмежено (желатину, крохмалю, метилцелюлози) набухаючих високомолекулярних сполук. До необмежено набухаючи ВМС належить пепсин, екстракти солодки, беладонни та ін.. При приготуванні розчинів керуються правилами приготування розчинів низькомолекулярних речовин, беручи до уваги властивості лікарських речовин і розчинників: Rp: Pepsini 2,0; Ac.hydrochlorici 5 ml Aquae purificatae 200ml M.D.S. По 1-2 стол ложці 2-3 р/д під час їжі. Особливість технології мікстур з пепсином – дотримання послідовності змішування компонентів. Через те, що пепсин ін активується в сильних кислотах, змішування прописаних компонентів виконують у такій послідовності : спочатку готують розчин кислоти хлористоводневої і в ньому розчиняють пепсин. Розрахунок: Пепсину 2,0 розчину кис-ти хлористоводневої 1:10 – 50 мл. Води очищеної 205-50=155 мл. У підставку відмірюють 155 мл очищеної води, додають 50 мл роз-ну кислоти в розведенні 1:10 і в одержаному розчині розчиняють 2,0 пепсину, розмішують до повного його розчинення. Розчин проціджують при необхідності через складену в декілька шарів марлю ( краще через скляні фільтри) у флакон для відпуску. Він повинен бути прозорим. Помутніння вказує на домішки пепсину, розчинених сторонніх білків. При наявності осаду, його треба видалити проціджуванням. Відпускають розчини пепсину у флаконах з жовтогарячого скла з додатковою етикеткою « Зберігати в темному прохолодному місці». Прикладом обмежено набухаючої р-ни в холодній воді і обмежено набухаючої при нагріванні є желатин. Rp.: Solutionis Gelatinae 5% 50,0 D.S. По 1 ст.л. через 2 год Відважують 2,5 сухого желатину, поміщають у таровану фарфорову чашку, заливають 10-разову кількість холодної вода і залишають набухати на 30-40 хвилин. Потім додають решту води і суміш ставлять на водяну баню, перемішують, щоб желатин повністю розчинився і вийшов прозорий розчин. Доводять водою до необхідної маси. Одержаний р-н проціджують у флакон і відпускають з етикеткою 'Зберігати в прохолодному місці", тому що під впливом МіО р-н може псуватися. Перед застосуванням слід підігріти, бо р-н може згуститися. Прикладом обмежено набухаючих вмс є крохмаль. В холодній воді він не утворює р-нів, у гарячій - набухає, утворюючи клейстер. Для внутрішнього застосування і клізм готують 2% р-н крохмалю. Роз-ни такої концентрації готують у тих випадках, коли їх концентрація не позначена в рецепті. Наприклад: Rp.: Solutionis Amyli 2% 100,0 D.S. На 2 клізми. Або може бути просто виписано Rp.: Mucilaginis Аmilу 100,0 D.S. На 2 клізми. Готують таким чином: 2 частини крохмалю змішують з 8 частинами холодної води і при розбовтуванні вливають у 90 частин киплячої води. Помішують, нагріваючи до кипіння, на випадок необхідності можна процідити крізь марлю. Готують ex tempore. Роз-ни нестійкі, піддаються мікробному псуванню. Всередину застосовують р-ни крохмалю, як обволікаючий засіб для захисту чутливих закінчень слизової оболонки від впливу подразнюючих реч. Метилцелюлоза належить до обмежено набухаючих р-н у гарячій воді При нагріванні понад 50 градусів у водних роз-х можлива коагуляція мц, але при охолодженні відбуваються зворотні процеси і мц повністю переходить у роз-н. Проте тривале нагрівання роз-в приводить до зниження в'язкості. Для приготування водних роз-в мц заливають водою, нагрітою до 80-90° (для повного й швидкого розчинення) в кількості 1/2 від необхідного об'єму одержуваного роз-ну. Після охолодження до кімнатної температури додають решту холодної води і перемішують до одержання однорідної маси. Охолоджені роз-ни прозорі. Для приготування 5% роз-ну мц відважують 5,0 мц, поміщають у колбу, заливають 50 мл очищеної води, нагрітої до температури 80-90° і залишають для набухання при кімнатній температурі. Через 2 год додають решту холодної води, старанно перемішують вміст колби і залишають у холодильнику на 10-13 год до повного розчинення мц. Утворений прозорий роз-н мц фільтрують через скляний фільтр. Особливості технології розчину іхтіолу. Правила введення різних лікарських речовин у розчини високомолекулярних сполук і колоїдні розчини. Колоїдний розчин являє собою ультрамікрогетерогенну систему, в якій структурною одиницею комплекс, що скл. з молекул, атомів та іонів. Цей комплекс наз міцелою. Заст-ть в основному коларгол, Протаргол, іхтіол. Коларгол і протаргол викор-ть як антисептики, в'яжучі, протизапальні. Їх розчини заст-ть для змазування слиз об. верхніх дих-х шляхів, в очній практиці, для промивання сечового міхура, гнійних ран. Іхтіол - амонієва сіль сульфокислот (сланцевого масла). Це майже чорна сироподібна рідина із своєрідним різким запахом і смаком. Роз-й у воді, гліцерині, спирто-ефірній суміші. Водні розчини при розбовтування сильно піняться. Є природним захищеним колоїдом. Rp.: Sol. Ichthyoli 1% 200 ml; D.S. для примочок. Відважують іхтіол у фарфорову чашку, поступово дод воду при безперервному помішуванні, проціджують у флакон для відпуску. Rp.: Sol. Ichthyoli 2% 100 ml; Glycercini 10,0; M.D.S. для тампонів Це водно-гліцериновий колоїдний розчин з пахучим захищеним колоїдом і в'язкою рідиною для зовн застос-я. В таровану підставку відважують гліцерин і відміряють туди ж воду, розбовтують до однорідності. Іхтіол відважують у таровану фарфорову чашку, дод частинами розчин гліцерину у воді і розтирають до повного розчинення, залишивши у підставці частину водно-гліцеринового р-ну. Отриманий розчин іхтіолу проціджують через вату і флакон. Фарфорову чашку обполіскують залишком водно-гліцеринового розчину і ним же промивають вату. Флакон закупорюють і оформляють до відпуску. Для приготування гліцеринових розчинів іхтіолу флакон поміщають у гарячу воду для полегшення розчинення іхтіолу. Rp.: Sol. Ichthyoli 10% 100 ml; Kalii iodidi 2,0; M.D.S. Пo 2 ст.л на мікроклізму. Розчин захищеного колоїду для зовн застос-я до складу якого входить електроліт калію йодид. Щоб уникнути коагулюючої дії калію йодиду доцільно додати його до іхтіолу у вигляді водного р-ну. Зважують у таровану чашку іхтіол і частинами дод 80 мл розчинника, розчин проціджують у флакон для відпуску , у який відміряють 10 мл 20% р-ну калію йодиду і розбовтують до однорідності. Правила введення р-н у вмс. Видалення з розчину полімеру при дод-і вел кіл-ті електроліту пояснюється простим зменшенням розчинності вмс у концентрованому р-ні електроліту висолювання. За висолюючою дією аніони розташовуються так: сульфат іон, цитрат іон, ацетат іон, хлорид іон + виклик-ся неіонізованими р-ми (спирт), конц-ми роз-ми цукру. При приготуванні розчинів вмс: за прописами включаючими осадники доцільно останні дод-ти до розчину вмс у вигляді р-ну. Вмс необхідно обов'язково розчиняти у чистому розчиннику бо у розчині солей розчинення цих реч відбув важко. У випадку якщо конц-я висолюючих розчинів незначна, слід приготувати розчини вмс і в ньому розчини речовини, викликаючи висолювання. |