Поняття та система міжнародного права. Сучасне міжнародне право. Мпп та мпп
 Скачать 0.59 Mb.
|
|
В 1963 р. був підписаний Московський договір про заборону ви¬пробувань ядерної зброї у атмосфері, в космічному просторі та під водою. У1996 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. З 1968 р. діє Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Дер¬жави, що володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не передавати її неядерним державам, а останні зобов'язалися не приймати ядерну зброю. Перед укладенням цього Договору Рада Безпеки в 1968 р. прий¬няла Резолюцію про гарантування безпеки, згідно з якою агресія із застосуванням ядерної зброї або загрози такої агресії проти держави, що не володіє ядерною зброєю, викличе негайні дії з боку Ради Безпеки, і перш за все її постійних членів. Отже, позиція міжнародного права щодо ядерної зброї виглядає таким чином: а) не заборонено володіння ядерною зброєю тими державами, які її вже мають в своєму розпорядженні (ядерні держави); б) розповсюдження цієї зброї є протиправним; в) неядерним державам повинні бути надані гарантії безпеки від ядерної агресії. Істотну роль в обмеженні розповсюдження ядерної зброї і в забез¬печенні безпеки неядерних держав відіграють без'ядерні зони. У1967 р. був прийнятий Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Аме¬риці, який оголосив регіон вільним від ядерної зброї. Друга без'ядерна зона була створена у 1985 р. шляхом прийняття Договору про без'ядерну зону південної частини Тихого океану. У ньому містяться норми, що забороняють заховання радіоактивних речовин в морі в межах зони. Підписавши Протокол II, п'ять ядерних держав прийняли на себе ті ж зобов'язання, що і відносно Латинської Америки. Договір про Антарктику 1959 р. створив без'ядерну зону, заборо¬нивши проведення будь-яких випробувань ядерної зброї в Антарктиці. Договір про космос 1967р. заборонив виведення на орбіту і розміщення в космічному просторі ядерної зброї. Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. встановила додаткові обмеження в цьому плані. Договір про морське дно 1971 р. забороняє розміщення будь-якої ядерної зброї на морському дні і в його надрах. Що стосується неядерних видів зброї масового враження, то в цій області серйозним досягненням стала Конвенція про заборону розроб¬ки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р. та Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р. Екологічним засобам і методам ведення війни присвячено Кон¬венцію про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого за¬стосування засобів впливу на природне середовище 1976 р. Конвенція забороняє вдаватися до будь-якого ворожого застосування засобів дії на природне середовище, які мають масові, тривалі і важкі наслідки. Зокрема, забороняється використання засобів, здатних змінити погодні умови, викликати землетруси, приливні хвилі, затоплення, а також при¬вести до виснаження озонового шару. Одним з головних напрямів забезпечення міжнародної безпеки є обмеження стратегічних озброєнь (ОСО). Зрозуміло, основна роль в цьому процесі із самого початку належала двом «наддержавам» - СРСР і СІЛА. В 1972 р. вони підписали угоди, відомі як ОСО-1. Вони вклю¬чають Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і Тимчасову угоду про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Договір по ПРО обмежив кількість районів розміщення систем ПРО двома для кожної зі Сторін. В1974 р. Сторони підписали Протокол, що обмежує кількість районів ПРО одним для кожної зі Сторін. Об¬меження ПРО мало важливе значення, оскільки зменшувало здатність потенційного агресора протистояти удару у відповідь. Однак, у 2001 р. США денонсували Договір по ПРО. Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 р. ввела обмеження відносно кількостіпус-ковихустановок стратегічних балістичних ракет. Було також обмежено кількість балістичних ракет на підводних човнах до 950 для СРСР і до 710 для США. Термін дії Угоди - п'ять років. Проте в 1977 р. Сторони заявили, що вони будуть і надалі дотримуватися Угоди. У 1987 р. в результаті зустрічі на вищому рівні між СРСР і США був підписаний Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Договір передбачив ліквідацію цілого класу ядерних озброєнь. У березні 2002 р. в результаті зустрічі президентів Росії і США був підписаний новий Договір між РФ і США про скорочення стратегічних наступальних потенціалів. Скорочення звичайних озброєнь тільки починає здійснюватися, і притому досить повільно. Найістотнішим досягненням в цій області є Договір про звичайні збройні сили в Європі, підписаний в Парижі у 1990 р. 22 державами. Ним передбачено значне скорочення наземних і повітряних, але не морських сил. 47. Поняття та джерела міжнародного кримінального права. В літературі зустрічаються різні концепції міжнародного кри¬мінального права. І.І. Яукашук визначав міжнародне кримінальне право як галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав і міжнародних організацій в бо¬ротьбі зі злочинністю. Досить поширеною є концепція, згідно з якою міжнародне кримінальне право включає як міжнародні норми, так і відповідні норми внутрішньодержавного кримінального права. При будь-якому підході слід відмітити головну особливість міжнародного кримінального права, а саме - встановлення прямої кримінальної від¬повідальності фізичних осіб за порушення найбільш важливих норм міжнародного права. Система міжнародного кримінального права знаходиться в процесі формування. Сьогодні до цієї галузі входять норми, що відносяться до кримінального та кримінально-процесуального права, а також до судоустрою. Тому в широкому сенсі міжнародне кримінальне право є сукупністю міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють співпрацю між суб'єктами міжнародного права з запобігання злочинам і притягнення винних фізичних осіб до відповідальності за скоєння злочинів за міжнародним кримінальним правом, надання судової допомоги, проведення розслідувань, кримінального переслідування і судового розгляду, вживання і виконання мір покарання, оскарження і перегляду судових рішень. Початком кодифікації міжнародного кримінального права можна вважати прийняття в 1945 р. Статуту Нюрнберзького трибуналу. Далі процес кодифікації продовжився прийняттям Статуту Токійського трибуналу 1946 р., Статуту Міжнародного трибуналу по колишній Югославії 1993 р., Статуту Міжнародного військового трибуналу по Руанді 1994 р. і Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. На сьогоднішній день джерелами міжнародного кримінального права також є численні конвенції про боротьбу з міжнародними зло¬чинами і злочинами міжнародного характеру, договори про співпрацю і правову допомогу у кримінальних справах, договори, що регулюють діяльність міжнародних організацій, в компетенцію яких входить бо¬ротьба зі злочинністю. 48. Поняття та види міжнародних злочинів Підставою для притягнення до міжнародної кримінальної від-повідальності фізичних осіб є скоєння ними міжнародного злочину або злочину міжнародного характеру. До міжнародної кримінальної відповідальності фізичну особу можна притягнути безпосередньо на підставі норм міжнародного права. Під міжнародними злочинами розуміють заборонені міжнародним правом діяння окремих осіб чи груп осіб, які виступають від імені дер¬жави або приймають участь у здійсненні державної політики. Такі зло¬чини прямо пов'язані з міжнародно-протиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. Держави за такі діяння несуть міжнародно-правову відповідальність, а фізичні особи, тобто особи, які направляють і здійснюють державну політику, що виражається в злочинній поведінці відповідної держави, - міжна¬родну кримінальну відповідальність. За злочини проти миру і безпеки людства (міжнародні злочини) фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави. На відміну від міжнародних злочинів, злочини міжнародного характеру - це протиправні діяння, які зазіхають на міжнародні відно¬сини, міжнародний правопорядок, тобто зачіпають інтереси декількох держав, але вчиняються індивідами поза зв'язком з політикою якої-небудь держави, для досягнення власних інтересів. До злочинів такого виду можна віднести підробку грошових знаків,угон повітряного судна, незаконні операції з наркотичними засобами, торгівлю людьми тощо. За скоєння злочинів міжнародного характеру фізичні особи несуть відповідальність за внутрішнім кримінальним правом. На державі лежить обов'язок забезпечити реалізацію такої відповідальності Якщо держава порушить цей обов'язок, вона буде притягнута до міжнародно-правової відповідальності Сучасне міжнародне право відносить до міжнародних злочинів чотири групи діянь, а саме: агресію,геноцид,злочини проти людяності, | військові злочини. Одним з найбільш небезпечних міжнародних злочинів € агресія. У міжнародному праві відсутнє конвенційне визначення агресії. Гене-ральна Асамблея ООН у Резолюції «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р. під агресією розуміє застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим способом, не-сумісним зі Статутом ООН. Іншим видом міжнародних злочинів є геноцид. Відповідно до ст. II Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. під геноцидом розуміються наступні «дії, які вчиняються з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: а) вбивство членів такої групи; Ь) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; с) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; сі) міри, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи; е) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу». До злочинів проти людяності Статут Міжнародного кримінального суду відносить будь-яке з наступних діянь, які здійснюються в межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивіль-них осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо: вбивство; знищення; поневолення; депортація; катування; зґвалтування, обернення в сексу-альне рабство; переслідування за політичними, расовими, національ¬ними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними мотивами; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру. Згідно зі Статутом Міжнародного кримінального суду військові алочини являють собою серйозні порушення Женевських конвенцій від12 серпня 1949 р., інші серйозні порушення законів і звичаїв, що засто¬совуються в міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах. Притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності най¬частіше здійснюється через національні кримінально-правові системи. Питома вага діяльності міжнародних трибуналів є невеликою. Слід також зазначити, що існують і інші погляди щодо класифіка¬ції злочинів за міжнародним кримінальним правом, окрім виділення міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. ТакДЛ.Лу-кашук пропонує поділяти злочини на: транснаціональні, тобто загаль-нокримінальні злочини, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав; злочини за загальним міжнародним правом, а саме злочини,за здійснення яких встановлена особиста відповідальність безпосередньо на основі міжнародного права незалежно від того, чи вважаються від¬повідні дії злочинними в державі, де вони скоєні (сформульовані в ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності); та конвенційні злочини - злочини, склад яких визначений міжнародними конвенціями» що зобов'язали держав-учасниць ввести відповідні норми в своє кримінальне право. 49. Підстави та межі юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Практика трибуналів ad hoc стала основою створення в 1998 р. Міжнародного кримінального суду як постійного органу, що має юрисдикцією відносно осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, які викликають заклопотаність міжнародного співтовариства. Статут Міжнародного кримінального суду набрав чинності в 2002 р. Міжнародний кримінальний суд доповнює національні системи кримінального правосуддя. Свої функції Суд може здійснювати на території будь-якої держави-учасниці Статуту, а на основі спеціальної угоди і на території будь-якої іншої держави. Суд є самостійним між-народним органом, який має міжнародну правосуб'єктність. Юрисдикція Суду обмежена злочинами, які перелічені в його Ста¬туті. До таких злочинів віднесені: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини і агресія. Статут встановлює кримінальну відповідальність командирів і інших начальників за злочинні дії осіб, що знаходяться під їх конт¬ролем. Імунітет посадових осіб, що належить їм за внутрішнім або міжнародним правом, не може бути перешкодою для їх притягнення до кримінальної відповідальності. В 1918 г. состоявшаяся в Риме Дипломатическая конференция под эгидой ООН приняла Римский статут Международного уголовного суда. В работе Конференции участвовали делегации 160 государств. За принятие Статута проголосовали 120 государств, включая Россию. Двадцать одно государство воздержалось, и семь проголосовали против. Наиболее активно за ограничение полномочий Суда выступали США. Суд был учрежден как постоянный орган, обладающий юрисдикцией в отношении лиц, ответственных за самые серьезные преступления, вызывающие озабоченность международного сообщества. При этом речь идет только о тех преступлениях, которые перечислены в Статуте. Международный уголовный суд не подменяет уголовные суды государств. Его юрисдикция является восполняющей. Свои функции Суд может осуществлять на территории любого государства-участника Статута, а на основе специального соглашения и на территории любого иного государства. Суд является самостоятельным международным органом. Он обладает международной правосубъектностью. Отношения Суда с ООН будут регулироваться его соглашением с этой организацией. Местом пребывания является Гаага. Статут представляет весьма объемный (126 статей) и довольно сложный документ. Объясняется это рядом причин. Он содержит положения, относящиеся к материальному и процессуальному уголовному праву, судоустройству, сотрудничеству государств, обеспечивающих деятельность Суда. Юрисдикция Суда ограничена наиболее серьезными преступлениями, затрагивающими интересы международного сообщества в целом. К таким преступлениям отнесены: геноцид, преступления против человечности, военные преступления и агрессия. Государства пошли по пути предельного ограничения круга преступлений, относящихся к юрисдикции Суда. К юрисдикции Суда отнесены и военные преступления, совершаемые в ходе вооруженных конфликтов немеждународного характера. При этом подчеркивается, что это положение не затрагивает ответственность правительства за поддержание или восстановление права и порядка в государстве или за защиту единства и целостности государства всеми законными средствами (ч. 3 ст. 8). Статут не содержит определения преступления агрессии. Государства оказались не в состоянии согласовать такое определение. Становясь участником Статута, государство тем самым признает его юрисдикцию (ст. 12). Международный уголовный суд осуществляет свою юрисдикцию, если: а) ситуация, при которой были совершены одно или несколько преступлений, передается прокурору государством-участником; б) прокурор начал расследование по собственной инициативе. Осуществление юрисдикции в таких случаях возможно при условии, что речь идет о государствах, которые являются участниками Статута или признали его юрисдикцию и относятся к одной из следующих категорий: а) государство, на территории которого соответствующие действия имели место; б) государство, гражданином которого является обвиняемое лицо. Применимое право (ст. 21). Суд применяет: во-первых, свой Статут, Элементы преступлений, Правила процедуры и доказывания (последние два документа подлежат подготовке к принятию); во-вторых, где это уместно, применимые договоры, а также принципы и нормы международного права. Если ни первая, ни вторая категории применимого права не дают достаточных оснований для решения дела, то могут применяться общие принципы права, выводимые Судом из национальных правовых систем мира, включая законы государств, к юрисдикции которых при обычных обстоятельствах относилось бы данное преступление. Организация Суда. В состав Суда входят следующие органы: Президиум, Апелляционное отделение, Судебное отделение, Отделение предварительного производства, Канцелярия Прокурора и Секретариат. Всего в Суде 18 судей. С момента своего избрания они должны быть готовы приступить к исполнению своих обязанностей, если в том появится необходимость. В отличие от этого судьи, образующие Президиум, с самого начала постоянно исполняют свои обязанности. Расследование и уголовное преследование. Решение о начале расследования принимается Прокурором. Палата предварительного производства по заявлению государства или в соответствующих случаях Совета Безопасности ООН может пересмотреть решение Прокурора о начале расследования или об отказе начать расследование. В Статуте изложены общепринятые стандарты в отношении прав человека в ходе расследования. После начала расследования Палата предварительного производства по запросу Прокурора выдает ордер на арест, предварительно убедившись, что для этого имеются достаточные основания. Получив просьбу о предварительном аресте или об аресте и передаче лица Суду, государство - участник Статута обязано немедленно принять меры к выполнению просьбы в соответствии со своими законами. |