Розвиток соматичної і вегететивної нервової системи. Розвиток соматичної та вегетативної нервової си... Розвиток соматичної та вегетативної нервової системи
 Скачать 303.88 Kb.
|
|
Сон у дитячому віці і людей похилого віку Для відновлення фізичних та психічних сил людини існує сон. Під час сну перебудовується мозкова діяльність, яка потрібна для переробки інформації, що потрапила в період неспання, переведення її із проміжної в довготривалу пам”ять. Новонародженадитина спить 20-22 години за добу: 1 рік - 16-17 год; 11-12 років - 10год 2-3 роки - 14-15год; 13-16 років - 9 год 4-5 років - 13 год; 17-18 років - 8,5год 6-7 років - 12 год; 8-10 років - 11 год. Поступово тривалість сну у дитини знижується. Скорочення тривалості сну у дітей на 2-4 години і більше різко негативно впливає на функціональний стан мозку. Падає працездатність, опірність організму до різних інфекцій, швидко настає стомлюваність. Чим молодша дитина, тим більша у неї потреба у сні. Тривалість сну залежить від стану здоров”я дитини і фізичного розвитку. Тому, встановлюючи тривалість сну,слід також враховувати і індивідуальні особливості дитини. Для повноцінного відпочинку організму дитини важливо забезпечити не тільки тривалість нічного сну, але і достатню його глибину. У людей похилого віку часто спостерігається порушення сну. Вони можуть дрімати з перервами на протязі доби. При цьому загальна тривалість сну звичайно не збільшується, так як вночі старі люди сплять менше. В нічну годину вони часто читають, ходять по кімнаті,вживають їжу і навіть готують їжу. Відомо, що у процесі сну частково встановлюється енергетичний потенціал клітин ЦНС, котрий витратився у період неспання. В цьому охоронне значення сну. Денний сон на першому році життя: - до 5 місяців - 4 рази - з 5 міс. до 10 міс. - 3 рази - з 10 міс. до 1,5 року - 2 рази - з 2-х до 3-х років - 1 раз - - 11 до 12 років - встановлюється за медичними показаннями. Сон є життєвою потребою організму. У людини при позбавленні сну на третю добу розвивається емоційна нестійкість, стан депресії, різко знижується увага, пам”ять, розумова працездатність. На кінець 7-ї доби спостерігаються розлад свідомості, психомоторне збудження, емоційна байдужість, зникає реальне уявлення про навколишнє оточення тощо. Основна функція сну - це відновлення фізичних та психічних сил, яка дозволяє максимально адаптуватися до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовищ. Сон становить собою чергування різних функціональних станів головного мозку. Сон - це сукупність двох якісно різних станів - так званого повільного і швидкого сну. Повільний сон у свою чергу ділиться на 4 стадії: перша - дрімота, друга - характеризується періодичним виникненням “сонних веретен”, третя й четверта - відповідають глибокому сну. Під час повільного сну збільшується екскреція анаболічних гормонів (гормони росту, пролактину). Підвищується тонус парасиппатичної нервової системи тощо, знижується м”язовий тонус, стають різними частота дихання і пульс. Швидкий сон - протягом нічного сну буває 4-5 разів (приблизно через 1,5 год.) і триває 6-20 хвилин. У дорослих на швидкий сон припадає приблизно 20%, у дітей - 30%, у новонароджених - 50% загальної тривалості сну. Під час сну різко пригнічуються спинномозкові рефлекси. В той же час мозковий кровоток посилюється. Характерними проявами швидкого сну є швидкі рухи очей (60-70 за одну хвилину) при закритих повіках, зміни ЕЕГ, нерегулярне збільшення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, посилення гормональної активності. При пробудженні зі швидкого сну 80-90% пацієнтів розповідають про сновидіння. Таким чином, весь нічний сон складається із 4-5 циклів. Кожен з них розпочинається з перших стадій повільного сну і закінчується швидким сном. Тривалість циклу становить 80-100 хвилин. Особливості розвитку кісткової систкми Анатомо-фізіолгічні особливості ноародженого Під час внутрішньоутробного розвитку скелет формується пізніше від інших органів і систем організму. Скелет формується в різних ділянках тіла ембріона зі скупчень мезенхіми. Клітини мезенхіми на 5—8-му тижні внутрішньоутробного розвитку утворюють мембрану. Кісткова тканина з цієї мембрани утворюється двома шляхами. Перший шлях (дермальний) характерний для кісток основи черепа, лицевих кісток, діафізів ключиць. Другий шлях (хондральний) відрізняється від першого тим, що спочатку зі скупчень мезенхіми виникає хрящ, а потім кістка. Другим шляхом розвиваються майже всі кістки тулуба, кінцівок. Під час розвитку кісток на основі хряща спочатку з мезенхіми виникає хрящова модель. Поступово хрящ руйнується і замінюється на кісткову тканину. На ранніх етапах розвитку ембріона скелет хрящовий і становить 45 % від маси тіла. Кінцева структура кісток формується після народження. Формування суглобів у плода починається рано. Рухомість плода сприяє моделюванню поверхні суглобів. Суглобові щілини в плечовому та кульшовому суглобах з'являються на 6-му тижні ембріогенезу, у ліктьових і колінних — на 8-му тижні, в інших — на 8—9-му тижні. До моменту народження суглобові капсули і зв'язки анатомічно сформовані. У ембріона скелетні м'язи розвиваються раніше, ніж скелет. На 3-му тижні ембріогенезу з дорсального відділу мезодерми утворюються соміти верхня частина яких є міотом для утворення м'язів. На 4-му тижні вже утворюються клітини — міобласти, вони швидко розмножуються і мігрують у різні ділянки тіла і майбутні кінцівки. На 5-му тижні міобласти втрачають здатність утворювати нитки міофіламенти з актину та міозину. Одночасно синтезуються холінорецепторні білки, вони проникають у мембрану і зумовлюють її чутливість до ацетилхоліну. Протягом 5—10 тиж відбувається злиття міобластів і утворення міотрубочок. Після 20-го тижня вони стають м'язовими волокнами. З'являються синоптичні контакти з нервовими волокнами. Скорочення м'язів на ранніх стадіях розвитку плода необхідні для правильного розвитку суглобів і регуляції росту кінцівок. М'язові волокна у плода утворюються насамперед в язиці, губах, діафрагмі, міжребрових м'язах і м'язах спини. М'язи кінцівок розвиваються пізніше. У момент народження дитини діафізи трубчастих кісток складаються з кісткової тканини, а більшість епіфізів кісток — із хрящової тканини. Після народження з'являються точки скостеніння, послідовність їх появи має певну закономірність. Сукупність точок скостеніння характеризує рівень біологічного розвитку дитини і називається скелетним віком. Ріст трубчастих кісток у довжину відбувається за рахунок хрящової зони росту, яка розташована між епіфізом та метафізом (тілом кістки). Одночасно відбувається збільшення кістки впоперек за рахунок окістя, а саме — клітин остеобластів. У перші місяці та роки життя одночасно з інтенсивним ростом скелета відбувається перебудова структури кісткової тканини Інтенсивний ріст скелету, його постійне самооновлення призводить до того, що кісткова тканина дитини перших років життя порівняно м’яка і гнучка. Цим обумовлене утворення різноманітних деформацій скелету при порушенні харчування, положеня, рухливості малюка. Для своєчасного і правильного розвитку кісткової тканини в харчових продуктах повинна бути необхідна кількість білка, вітамінів групи В.А.С, кальцію, фосфору, мікроелементів. Одну з головних функцій у процесі остеогенезу виконує вітаиін D . Це потрібно розуміти для точного з’ясування патогенезу досить частого захворювання дітей першого року життя – рахіту. Постійне самооновлення кісткової тканини регулюється щитовидними залозами. Стан кісток зберігається на необхідному рівні тільки при нормальній кількості кальцію в строватці крові, яка дорівнює 2,25-2,5 ммоль\л. Вміст кальцію в скелеті дитини збільшується до 18 років. Якщо дитина не отримує з харчовими продуктами необхідної кількості кальцію, або порушується всмоктування його в кішківнику (при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, нирок), кальцій деякий час в крові підтримується в нормальних межах головним чином за рахунок виведення його з кісток. І тому клінічні прояви рахіту в значній мірі виявляються патологією кісткової тканини. Порушення формування кісткової тканинп в грудному віці швидко відбувається при вроджених, хронічних або частих гострих захворюваннях. У віці двох років у дітей закінчується організація кровопостачання скелета. Після цього знижується швидкість росту кісток і зменшується кровопостачання. Ці пов'язані між собою процеси знову посилюються в період статевого дозрівання. У дітей віком понад 12 років кістки за зовнішністю та гістологічною будовою такі самі, як у дорослих. Важливе значення в остеогенезі належить руху м’язів, рухливості дитини, масажу і гімнастики. Їх обмеження порушує процес мінералізації і призводить до остеопорозу. Таким чином, порушення вигодовування дитини, захворюваність, малорухливий спосіб життя – це основні причини, що викликають патологію кісткової тканини. Саме незрілістю, постійним розвитком і вдосконаленням кісткової системи обумовлені її наступні анатомічні особливості. АФО кісткової тканини новонародженої дитини 1. Характерною ознакою вікового дозрівання скелету у дітей є поступова зміна пропорцій тіла. Чим менший вік дитини, тим розміри її голови більші щодо загального розміру тіла. При народженні голова складає приблизно 1\4, в 2-3 роки – 1\5, в 6 років – 1\6, в старшому шкільному віці – 1\7, у дорослого- 1\8 від загальної довжини тіла людини. При остаточному дозріванні скелету висота голови збільшується тільки в 2 рази, довжина тулуба – в 3 рази, довжина нижніх кінцівок – в 5 разів. 2. У новонародженого мозкова частина черепа переважає над лицевою частиною, що особливо виражено у недоношених дітей. У дорослої людини взаємовідносини протилежні. 3. Череп у новонародженого має велику кількість кісток . Після народження дитини шви між кістками черепа ще не сформовані. В проміжках між кістками знаходиться сполучна тканина. Завдяки цьому кістки черепа можуть зміщуватись, що має велике значення під час пологів. У деяких місцях між кістками черепа є значні розширення. Тім’яні і лобні частини черепа з’єднані між собою не кістковою тканиною, а заповнені сполучною тканиною.Ця безкісткова ділянка в місці перетинання вінцевого і сагитального швів називається велике лобне переднє тім’ячко. Він має ромбовидну форму. Для точного з’ясування розмірів тім’ячка необхідно пальпаторно визначити відстань між середніми точками протилежних сторін ромба. У здорової дитини вони складають 2,5-3 см. Закривається велике тім’ячко в 12-18 місяців. Між потиличною кісткою і тім’яними кістками в 20-25% новонароджених дітей знаходиться відкрите мале заднє потиличне тім’ячко. Закривається воно на 2-3 місяцях життя дитини. Між потиличною, тім’яними і скроневими кістками з правого і лівого боку черепа в рідкісних випадках до моменту народження модуть бути відкритими бокові тім’ячка. Закриваються вони на 1-2 місяцях життя. Мале тім’ячко і бокові тім’ячка частіше пальпуються у недоношених дітей. 4.Народжується дитина без зубів. На 1 році життя молочні зуби прорізуються з шостого місяця в такому порядку: 6-7 міс – 2 нижні середні різці; 8-9 міс. – 2 верхні середні різці; 9-10 міс. – 2 верхні бокові різці; 11-12 міс. – 2 нижні бокові різці Таким чином, до кінця першого року життя у дитини в нормі повинно бути 8 молочних зубів. На другому році життя наступні молочні зуби з’являються в такому порядку: 12- 14 міс – 4 перші премоляри, тобто малі кутні (корінні) зуби – спочатку нижні, потім верхні; 14-20 міс. – 4 ікла – спочатку нижні, потім верхні; 20-24 міс – 4 другі премоляри – спочатку нижні, потім верхні. Таким чином зуби однієї назви по обидва боки прорізуються одночасно. У 2 роки у дитини повинно бути 20 молочних зубів. Серед немає молярів, тобто великих кутніх зубів.Для визначення необхідної кількості молочних зубів у віці 6-24 міс. Можна скористатися такою формулою: х= n-4 , де х – число молочних зубів; n- вік дитини в місяцях. З 5-6 років починають прорізуватися постійні зуби. Найчастіше першими з’являються велику кутні зуби – перші моляри. Надалі послідовність прорізування постійних зубів приблизно в такому ж порядку як молочних. Після заміни молочних зубів на постійні приблизно в 10-12 років з’являються другі моляри. Треті моляри (зуби мудрості) прорізуються в 17-25 років. Кількість зубів у дорослої людини за рахунок молярів більша, ніж молочних – постійних зубів 32. Для визначення необхідної кількості постійних зубів (до 12 років) можна застосувати таку формулу: х= 4n – 20, де х – число постійних зубів, n – вік у роках. 5.Хребет новонародженої дитини і на протязі перших місяців життя малюка рівний, тобто він не має фізіологічних вигинів. В грудному віці починається поступове викривлення певних частин хребта: вперед – лордоз і назад – кіфоз. Шийний лордоз – формується в 2-3 –місячному віці, коли дитина починає тримати голову. Грудний кіфоз – формується на 6-7 місяцях життя, коли дитина самостіно сидить. Початок поперекового лордозу відповідає кінцю першого року життя, тобто періоду стояння і ходьби дитини. Після 12 міс формується крижово-куприковий кіфоз. 6.Ребра у новонародженого розташовані майже горизонтально. Грудна клітка широка і коротка, її передньозадній і поперечний розміри однакові. Грудна клітка має вигляд положення максимального вдиху. До пубертатного періоду відбувається збільшення довжини грудної клітки, ребра опускаються вниз . В 12-13 років грудна клітка набуває вигляду положення максимального видиху. 7.Кістки таза відносно малі. Форма таза у новонароджених нагадує лійку. Ріст кісток таза відбувається інтенсивно до 6 років, потім настає період стабілізації розмірів таза (6—12 років). У період статевого дозрівання найінтенсивніший ріст кісток таза спостерігається у дівчаток. 8. Після народження дитини м'язова маса нарощується не за рахунок збільшення кількості м'язових волокон, а за рахунок їх стовщення. Під час збільшення діаметра м'язового волокна кількість ядер на одиницю площі зменшується. У момент народження посмугованість скелетних м'язів не виражена. Рецепторний апарат м'язів у новонародженого сформований. У здорових дітей у перші 2—3 міс життя спостерігається підвищений тонус (гіпертонус), що пов'язано з особливістю ЦНС. У недоношених гіпертонус відсутній або слабкий. Поряд із формуванням м'язових волокон формується сполучнотканинний каркас м'язів, його будова закінчується у віці 10 років. Масивне кровопостачання та інтенсивний обмін речовин у м'язах сприяють швидкому вимиванню молочної кислоти, тому діти мають високу фізіологічну активність, втомлюються менше, ніж дорослі. Жодна система організму не зазнає таких кількісних змін, як скелетні м'язи. У новонароджених м'язова маса становить 23 %, у 17-річних — 44 % маси тіла. Розвиток м'язів у дітей відбувається нерівномірно. Спочатку розвиваються великі м'язи плеча, передпліччя, пізніше — м'язи кисті. Діти до 6 років погано виконують роботу, яка потребує координованих рухів пальців рук. Координація точності рухів спостерігається після 10 років. Потрібно враховувати особливості кістково-м'язового апарату під час вирішення питання щодо занять спортом та участі дитини у змаганнях . Геронтологічнізміни опорно-руховогоапарату Вікові зміни кістково-хрящової тканини й апарату зв'язок хребта і кінцівок проявляються дистрофічно-деструктивними порушеннями з остеопорозом і гіперпластичними процесами. Паралельно розвиваються компенсаторно-пристосувальні реакції. Старіння кістково-суглобового апарату корелює зменшення росту. Це відбувається в разі викривлення хребта в сагітальній і фронтальній площинах, зменшення висоти хребців і дисків. Остеопороз розвивається в другій половині життя. Віковий остеопороз — біологічний процес розрідження кісткової тканини зі зменшенням кількості кісткової речовини на одиницю об'єму без змін співвідношення органічного і мінерального компонентів. Слабкість, втома, біль у спині, попереку, суглобах кінцівок характерні для людей похилого віку. Втрата кісткової речовини призводить до зменшення пружності. Шийка стегна руйнується внаслідок навантаження (на 1 см2), яке в три рази менше, порівняно з навантаженням, що може призвести до такого руйнування в молодому віці. У багатьох кістках є ділянки з меншою міцністю, тому виникають переломи і тріщини. На вік понад 60 років припадає більше ніж половина всіх переломів. У віці 60—67 років на кожний перелом у чоловіків припадає чотири переломи у жінок. Зменшується кровотворення і депонування кальцію, фосфору, натрію, калію тощо. Віковий остеопороз розвивається як наслідок порушення зв'язків хімічних елементів і структури атомно-молекулярних з'єднань кісткової тканини. Дефекти в ДНК змінюють реакції синтезу і розпаду білкових систем, що призводить до загибелі клітин. Компенсаторна остеобластна активність не відновлює кісткової речовини. Перша ознака старіння кістки — деструкція і загибель остеоцитів. В остеоцитах утворюються зернисті конгломерати, збільшуються лізосоми, зменшується ендоплазматична сітка, кількість рибосом та мітохондрій. Зникають колагенові фібрили в матриксі, нерівномірно відкладається кальцій, порушується процес кристалізації. У процесі старіння в людини порушується мінералізація кісткової тканини в хрящах. Кристали збільшуються й одночасно виникають дефекти в кристалічній решітці. Це призводить до втрати міцності. У тілах хребців розрідження досягає 20— 100 %. Зменшується висота тіл хребців. У верхніх кінцівках розрідження відбувається у великих горбках плечових кісток і фалангах пальців. У 78 % людей похилого віку спостерігається остеопороз шийки та вертлюгів стегна. Стоншується кірковий шар кістки, кістковий канал розширюється, стоншуються трабекули, проміжки зон розрідження. Остеопороз у ділянці коліна у віці після 70 років спостерігається у 100 % людей. Тому людям похилого віку рекомендується уникати надмірного фізичного навантаження, дотримуватися дієти, у разі необхідності призначають анаболічні гормони, протисклеротичні препарати (цинаризин). У 95—98 % людей похилого віку виявляють остеохондроз хребта. Виникають перші зміни в драглистому ядрі. У міжхребцевому дискові утворюються тріщини, розвиваються щілини, у них розсмоктуються шматочки хрящової тканини. Унаслідок деструкції диска зближуються хребці. З одного боку, розвивається субхондральний склероз замикальної пластинки, а з іншого — крайові кісткові розростання. Цьому сприяють травми, порушення статики, дисплазії, професійні та побутові чинники, захворювання. Деформівний артроз уражує людей середнього та похилого віку. У розвитку цього дистрофічно-деструктивного процесу головним є віковий чинник. Сприяють цьому процесу травми, що призводять до первинних арт-розів, вторинні артрози спричинюються різними захворюваннями, інфекціями, дисплазією. Первинні артрози розвиваються в дрібних суглобах та суглобах хребта, вторинні — у великих суглобах. У хрящі руйнуються лізосоми, активізуються ензими, що призводить до загибелі кістки. Хрящ втрачає блиск, стає волокнистим, кістка може оголюватися. Замикальна пластинка епіфізів або стовщується, або склерозується, або стоншується з порушенням цілості. В одному місці в кістці розвивається пороз, а в іншому — склероз або утворюються дистрофічні кісти з драглистим вмістом, які іноді прориваються в порожнину суглоба, спричинюючи хруст у суглобах, біль після навантаження. Згодом це призводить до зменшення рухомості, кульгавості, вкорочення кінцівки. Характерні також звуження щілини суглоба, зміна контурів кістки, відкладання вапна в м'яких тканинах. |