С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи
 Скачать 1.14 Mb.
|
|
Конструкція речень Чергуйте вживання довгих реченнь з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною. Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного. Основна думкаповинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним. Речення., в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко. Якщо ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час, щоб вони могли зрозуміти те, що ви їм кажете. Для цього можна навести приклади або те саме повторити іншими словами. Якщо ви хочете стати справжнім оповідачем, намагайтеся під час розповіді опустити всі неістотні подробиці, швидко й послідовно йдучи до розв’язки. Виклад ведіть від простого до складного, від відомого до невідомого. Намагайтеся привернути увагу слухачів зсамого початку свого виступу (За кн. «Мистецтво говорити»). 127. Прочитайте і розв’яжіть ситуативні завдання. 1. Уявіть ситуацію: у залі панує атмосфера байдужості до промовця; слухачі не виявляють зацікавлення виступом: одні розмовляють, другі малюють карикатури, треті позіхають. Гіпотетично проаналізуйте причини невдачі промовця. Яких помилок він припустився? 2. Промовець закінчив виступ словами: “Оце і все, що я вам хотів сказати”. Дайте оцінку такому закінченню промови. 3. У ході виступу промовець сказав: “А зараз я розповім вам про подію, що сталася...” З якою метою промовець використав цей прийом? Опишіть можливу реакцію слухачів на ці слова. 4. Частину промови оратор побудував у формі діалогу. Дайте оцінку цьому прийому. 5. Перед вами аудиторія: а) ваших ровесників; б) людей віком 50-60 років; в) неоднорідна щодо віку. Яким буде ваше перше речення? Доберіть кілька вступних речень для встановлення контакту зі слухачами. Тему майбутньої доповіді оберіть самі. 128. Напишіть вступ до доповіді па тему: “Як раціонально вчитися?” Користуйтеся багатствами рідної мови!* 129. Прочитайте. Поясність, коли слід послуговуватися поданими словами. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів. Листати й гортати, перегортати, перегортувати. “Листає протяг потемнілі книги”, – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: “Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги” (П.Тичина); “Перегорни ще сторінку і там побачиш” (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листата аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує. Нервувати й нервуватися. Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: “Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися”. Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: “Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора” (І.Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: “Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався” (П.Воронько). Носити ім’я, зватися, мати назву. “Ця вулиця носить ім’я Кобзаря”; “Театр заслужено носить славне ім’я корифея української сцени”, – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях. Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: “Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить” (Т.Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: “Таки явивсь! Де тебе носило так довго?” (Леся Українка); кажуть і про коней: “Мене коні не раз носили” (Словник Б.Грінченка), – або в розумінні “підіймати”, відповідно до російського слова вздымать: “Кашель носив його груди” (І.Франко). Але це дієслово в українській мові не пов’язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. “На нашому заводі, що зветься “Світлий шлях”, вона одна працює на чотирьох станках” (Г.Бойко); “Ця вулиця має назву Першого травня” (з живих уст). Одягати й надівати, узувати й обувати. Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: “Одягни шапку”; “Дід одяг окуляри”. Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо (“Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає”. – Т.Шевченко; “Одягли в нову одежину, як панночку”. – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: “Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече” (І.Нечуй-Левицький); “Надівши сині окуляри, він сів під грушею” (І.Нечуй-Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: “Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)” (М.Коцюбинський): “Він швиденько одягнув пальто, взув калоші” (А.Шиян), – обувають: “червоні чоботи обула” (І.Котляревський). Уникайте помилок!
Правопис і вимова
Наголошування
130. Поставте наголос у словах, поділіть слова на склади, визначте ритмічну структуру виділених слів, поясніть їх лексичне значення. Складіть із виділеними словами речення. Вимах, вимахування, вималювання, вимивина, вимикач, вимисел, вимін, виміна, вимір, вимочка, випарка, виплата; Асканія-Нова, новий, бовван, дощаний, другий, нехотя. Як правильно сказати? 131. І. Прочитайте. Виберіть правильну відповідь і обґрунтуйте. 1. Старі меблі не завдавали їх (володарям чи власникам?) незручностей? 2. Відрізняються між собою чи відрізняються один від одного? 3. Відтінок часу чи відтинок часу? З відтінком іронії чи з відтинком іронії? 4. Характерний його вдачі чи характерний для його вдачі? 5. Властивий для сучасної молоді чи властивий сучасній молоді? 6. Випускники здають екзамени чи складають екзамени? 7. П’ятдесят медалістів поступили на філологічний факультет КМПУ імені Б.Д.Грінченка чи п’ятдесят медалістів вступили на філологічний факультет КМПУ імені Б.Д.Грінченка? 8. У наш кіоск поступили нові книги чи у наш кіоск надійшли нові книги? 9. Ти поступаєш, як наші вороги чи ти чиниш (робиш, дієш) як наші вороги? 10. Загубив чи втратив спокій? 11. Гірнича вдача чи гірницька вдача? 12. За п’ять хвилин три години чи за п’ять хвилин третя година? ІІ. Запишіть виділені слова фонетичною транскрипцією, поділіть слова на склади, поясніть правопис і вимову. Практичне заняття № 11 Формування літературної мови. Писемна й усна форми української літературної мови 132. Прочитайте. Що ви знаєте про тих, хто закладав основи української літературної мови? Яка роль її у розвитку духовної культури народу? 1. Літературна мова – головний двигун культури народу. 2. Стан літературної мови – то ступінь розвою народу. 3. Літературна мова – це той... найміцніший цемент, що єднає етнографічну масу у свідому націю. 4. Для одного народу – одна літературна мова й вимова, один правопис! Це цемент соборності нації! 5. Є вже в нас підстави невмирущості нації – своя літературна мова! 6. Рідна мова – найбільше джерело правдивого щастя для людини, мова літературна – найміцніша підвалина держави. 7. Цілісність народної мови є й основа мови літературної – це те джерело, звідки вона п’є безперестанно свої соки цілющі. 8. Українська мова – душа української нації! А в душі – сила, і слава, і будучність! (З тв. І.Огіенка). 133. Прочитайте. Перекажіть тексти, доповнивши відомостями про засновників української літературної мови, прочитайте напам’ять уривки з їхніх творів. 1. І. Котляревський з’явився на літературній ниві тоді, коли українській культурі загрожувало цілковите знищення, а існування самої мови заперечувалося. Іван Петрович вважав, що правдиво й повно виразити душу народу, зобразити його життя і побут можна тільки засобами національної мови. Перебуваючи змалку в самій гущі рідного народу, він засвоїв багатство лексики, розмаїтість синтаксичних структур розмовної та усної поетичної мови. Під його пером українське слово зазнало першої літературної обробки. Тарас Шевченко назвав Котляревського батьком нового українського письменства і пророкував безсмертя його творчості: «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди...» (З підручника). 2. І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, поети-романтики багато зробили для становлення української літературної мови на народно-національній основі. Тарас Шевченко успадкував їхні надбання. Поет звертався до різних джерел рідної мови. У літературну мову він увів багато раніше не вживаних слів з уснопоетичних творів та розмовно-побутової мови. Широко використовував церковнослов’янізми, не цурався іншомовних слів, створював сам нові слова (широкополі (лани), ревучий (Дніпро), худорослі (воїни) тощо). Цілий ряд таких авторських неологізмів закріпився в нашій мові. Удосконалював Шевченко і синтаксичний лад української мови: спростив будову речень, наблизив їх за структурою до народнопоетичних та розмовних конструкцій. Звучання текстів стало мелодійним, злагодженим. Збагачуючи й удосконалюючи українську літературну мову, Кобзар підніс її до рівня розвинених літературних мов світу, відкрив нові шляхи і способи дальшого розвитку. Ось чому Тарас Шевченко вважається основоположником, творцем української літературної мови (3 підручника). Довідка Літературна мова – це мова, оброблена майстрами слова, вченими, письменниками. Від діалектної мови вона відрізняється тим, що має певні кодифіковані (зафіксовані у словниках та підручниках) норми вимови, слововживання, граматичних форм, яких повинні дотримуватися мовці. Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мовою. Літературна мова існує в усній та писемній формах і характеризується стилістичним розмаїттям. У сучасному мовленні однаково поширені обидві форми української літературної мови – усна й писемна. Обом їм однаково властиві лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має специфічні особливості. Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування людей, безпосередньо пов’язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Усне мовлення сприймається органами слуху, виражається за допомогою звуків. За походженням це первинна форма існування мови. Усне мовлення спонтанне, здебільшого непідготовлене, але воно більш виразне в емоційному відношенні, супроводжується інтонацією, жестами, мімікою. Воно переважно діалогічне: бесіда, діалог, публічна лекція, виступ, дискусія тощо. Писемна форма літературної мови – це мовлення, зафіксоване на якомусь матеріалі за допомогою певних графічних знаків, що позначають звукові одиниці мовлення і сприймаються органами зору. Це – вторинна форма існування мови. Писемна форма літературної мови обслуговує потреби народу в галузі науки, культури, політики, господарства і права. Писемне мовлення монологічне. У ньому використовуються переважно повні речення, а в усному (діалогічному) дуже поширені неповні речення. У писемному мовленні частіше використовуються складні речення, що викликано потребою оформити й повно розгорнути складну думку, а в усному спілкуванні переважають прості короткі речення, оскільки висловлене може доповнюватися мімікою, жестами. Писемне мовлення лексично багатше, слова добираються вимогливо, з урахуванням літературної традиції, широко вживаються книжна, абстрактна лексика, терміни. 134. Проведіть лінгвістичне дослідження. Порівняйте лексику народної пісні XVIII ст. і сучасного вірша (У тексті народної пісні h (ять) читається як є; и – які.). Які фонетичні й морфологічні риси характерні для сучасної літературної мови? Зробіть висновок на основі порівняльного аналізу. 1. Закувала зозуленька У садочку, Похиливши головоньку Икъ листочку: Ой не буде садъ зимою Зеленhти, Только буде зъ-подть снhжечку Листь чорніти! А якть буде да лhтечко Да й тепленьке, Такъ и буде садовинка Да й рясненька! (Нар. пісня). 2. Зеленим голосом сади зовуть зозулю, Зелений борщ збігає на плиту, Розплющив вітер очі на цибулю, Картопля дивиться у землю золоту. Початку золотий! Наш провесню повернень! Я думаю передчуттям весни, Передчуттям очей щасливих. Вони – це я. А я – то є вони (М.Вінграновський). 135. Прочитайте. Знайдіть у тексті і прокоментуйте особливості писемного та усного мовлення. Творець Буває, я місяцями нічого не пишу, живучи таким собі рослинним життям, але вогонь тоді лише пригасає. Творчість для мене – більше, ніж спасіння... Творець – це той, хто створює інший світ і заселяє його тими істотами, які прагнуть у ньому жити. Він щасливий уже від того, що дає життя. Інша частина людства лише споживає... Справжній творець намагається нікого не скривдити, і якщо не може дати собі ради з власною силою, то знищує себе. Він розуміє, яка це поважна й коштовна справа щось створювати, і шанує Бога за його працю. Він подібний до нього, але не рівний. Сила не означає, що творцеві все дозволено: зневажати, вбивати, красти, обдурювати. Якщо ти це робиш, то руйнуєш своє творіння, порушуєш закон Всесвіту. Щоб не знищувати себе, треба відчувати підтримку інших. Творець мусить бути сильною людиною. Сильний вміє захищати, вміє любити (3 журналу). 136. І. Прочитайте. Відредагуйте речення. Яке це мовлення? 1. Як тільки буря вщухла, вони поверталися додому. 2. Коли зайде сонце, швидко смеркалося. 3. Незабаром до мене приїжджає приятель і розповідає про свої пригоди. 4. Коли розмова починається, у приміщенні всі затихли. II. Проведіть спостереження за мовленням своїх однокурсників. Які риси усного мовлення ви помітили? Чи є помилки? Запишіть кілька висловлювань на занятті. Виправте помилки. ІІІ. Складіть і запишіть діалог з другом (подругою) про передачу, переглянуту на телеканалі «1+1». Користуйтеся багатствами рідної мови!* 137. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів. Захоплюючий – що (котрий, який) захоплює, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знадливий, принадний. Газетну фразу “Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз дніпрові кручі” можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: “Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз дніпрові кручі”, – або скористуватись одним із прикметників – захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: “Особливо знадними й привабливими є подорожі...” Знаючий – що (котрий, який) знається (розуміється, тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий. “Тут треба знаючої людини”, – прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарне переклавши російську фразу: “Здесь нужен знающий человек”. Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника – знаюча, а по-друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто – “тямити на чомусь”. Цю фразу можна було б замінити описовою формою: “Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)”, а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: “Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини. |