С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи

• Название: С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи
• Анкор: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Дата: 11.05.2018
• Размер: 1.14 Mb.
• Имя файла: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Тип: Документы; #19124
• страница: 7 из 24

Примітка. Дружний – пов’язаний взаємною згодою, інтересами; одностайний. Дружній – приятельський, прихильний, доброзичливий.

ІІ. Запишіть виділені слова фонетичною транскрипцією, поділіть слова на склади, поясніть правопис і вимову.
практичне заняття № 7
Принципи українського правопису
Графіка (гр. graphikos від grapho – пишу, креслю, малюю) – це сукупність усіх засобів даної писемності, сукупність накреслень, якими усне мовлення передається на письмі. Під цим терміном також розуміють систему співвідношень між літерами алфавіту і звуками мови. Графіка визначає ті можливості, що їх дає письмо для передачі окремих звуків і словосполучень. Для графіки важлива лише звукова сторона мови, а етимологічні та морфологічні моменти для неї суттєвого значення не мають.

Ступінь досконалості графічної системи визначається тим, наскільки точно літери пись­ма відповідають звукам (фонемам) мовлення. Сучасна українська графіка щодо цього – одна з найдосконаліших, оскільки більшість літер українського алфавіту однозначні.

Найважливішим принципом графіки є відповідність між алфавітом і системою звуків (фонем) певної мови. Для раціональної побудови графіки ставляться такі основ­ні вимоги: 1) кожна літера повинна позначати звук, тобто не повинно бути літер, які не позначають звука; 2) кожна літера позначає лише один звук, а не сполучення зву­ків; 3) кожна літера в усіх випадках позначає один і той самий звук, а не різні звуки.

Проте в українському письмі, як і в інших, є випадки порушення графічних вимог.

Особливості української графіки такі:

 Більшість літер позначає звук, і до того ж один. На позначення голосних фонем уживаються літери а, о, у, й, і, е, на позначення приголосних фонем – літери б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, й.

 Порушенням першої вимоги до алфавітного письма є вживання літери ь (м’який знак), яка звука (фонеми) не позначає, а передає м’якість попереднього приголосного.

 Літери я, ю, є, ї передають відповідно два звуки (дві фонеми) [йа], [йу], [йе], [йі], суперечачи другій вимозі графіки у позиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа. Ці ж літери, крім ї, всупереч третій вимозі, в позиції після приголосного позначають також голосні [а], [у], [е] і м’якість попереднього приголосного.

 Літера щ завжди позначає два звуки (дві фонеми) [шч].

 Буквосполучення дж і дз двозначні: можуть позначати один кореневий звук (фонему) [дж] і [дз], а при належності д до префікса, а ж чи з до кореня – окремі два звуки, наприклад: джміль [джм’іл’], дженджик [джен-джи^ек], дзвінок [дзв’інок], підживити [п’іджи^евити^е], підзолистий [п’ідзоли^ести^ей].

 Літера г передає в українській мові фарингальний звук-фонему [г]: голова, загадка, сніг. Але в ряді слів, зокрема в словах іншомовного походження, цим знаком може передаватися звук [г], який закономірно відтворює звук [h] мови-першоджерела, звідки запозичено слово (Гаваї, Гавана, Гаїті, Гамбург, Гімалаї), і звук [г], який вживається згідно з традицією на місці звука [g] мови-першоджерела: Англія, Генуя, Бельгія, галера, грот, граніт, галоп, магазин. Пор.: гавань (haven) –газон (gazon).

Крім того, в фонологічній системі української мови певне місце посідає і фонема [ґ] – задньоязиковий проривний звук, який вживається переважно у запозичених чи звуконаслідувальних словах: аґрус, грати, ґуля, Ґедзь, ґирлиґа, ґанок, ґандж, ґава, жарґон, дзиґа, ґудзик, аґу, ґел, ґе-ґе-ґе, дриґ. У похідних прізвищах: Ґудзь, Ґедзь, Дзиґа тощо. У зв’язку з цим нова редакція Правопису української мови ввела у вжиток літеру ґ для позначення задньоязикового проривного звука-фонеми [ґ].

 Для позначення м’яких приголосних в українській мові, крім зазначених ь, я, ю, є, використовують також літеру і (сік, тіні). Деякі м’які приголосні не позначаються на письмі зовсім (цвях –вимовляємо [ц’в’ах], ніжинський – вимовляємо [н’іжи^ен’с’ки^ей]).

Орфографія (від гр. ortos – правильний і grapho – пишу) – розділ мовознавства, в якому розглядаються правила передачі звукової мови на письмі.

Орфографія і графіка тісно пов’язані між собою, але не тотожні. Можна вважати, що графіка є засобом, інвентарем орфографії, а орфографія – це правила вживання графічних засобів. Українська орфографія базується на трьох принципах правопису: фонетичному, морфологічному та історичному, або традиційному. Фонетичний принцип полягає в тому, що слова пишуться так, як вимовляються, тобто за вимогами графіки, наприклад: рука, калина, жовта, лісник, жайворонок.

Морфологічний принцип написання полягає в тому, що значеннєві частини слова (морфеми) в усіх споріднених словах передаються однаково, незважаючи на їх неоднакову вимову в різних формах того самого слова. Так, у слові дивишся пишемо ш (хоч вимовляємо [диви^ес’:а]), щоб зберегти закінчення – показник другої особи однини теперішнього часу – -ишдля фіксації його зорового буквеного образу.

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що написання зберіга­ється традиційно, не спираючись ні на вимову, ні на морфологічну будову слова, наприклад, кишеня, левада, катер тощо.

У жодній мові орфографія не базується виключно на одному принципі, можна говорити лише про переважальний принцип, провідний. В основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи.

Крім того, для українського правопису важливі також так звані змістові, або диференційні, написання.

Ідеться про вживання великої й малої літери залежно від значення слова: земля (ґрунт) – Земля (планета), ґедзь (комаха) – Ґедзь (прізвище).
93. Вставте в слова літери г чи ґ.

...ора, ...удзик, ...уси, дзи...а, ...лина, ...лей, ...едзь, ...ату-нок, ...рупт, ...римить, ...валт, під...рунтя, реми...ати, ...речка, ...речний, за...рати, за ...рати, ...лянець, зи...за..., об...рунто-ваний, а...рус, ...уля, ...андж, ...ніт, дзи...лик, ...ирли...а, ...і...ієна, ...атка, ...упати, ...о...ель-мо...ель, ...ава, ...арію, ...анок, ...алка, фата мор...ана, ...удзь, ...ерцо..., ...азда, ...ала...ан, ...винт, ...ран-прі, ...люкоза, джи...іт, ...раматика, слен..., смо..., спа...еті, енер...ія, ...ліцерин, персона ...грата, ста...нація, фу...а, ху...а, я...дташ, ...армонія, ра...у, дема...о...ія, ...ума, ма...незія, ...ел...отати, ...ан...стер, ...і...ант, ...алакгика, ...офре, а...онія.
94. Поясніть, за яким принципом орфографії написано подані слова, якою мірою відповідає вимова приголосних літерам, що їх позначають.

Казка, каска, вудка, дід, стежка, вогкість, безпечний, спитати, рід, зсунути, списати, розкішно, якби, натхнення, розсипати, сфотографувати, підступитись, дьогтю, анекдот, берегти, мерехтіти, нігті, пов’язка, навстіж, ягідка, голуб, швидко, пругкий, безкраїй, з тобою, ліжко, могти, схилити, голубка, молотьба, ворог, книжка, берізка, міраж.
95. Випишіть із тексту слова, у яких: а) звуків менше, ніж літер; б) звуків більше, ніж літер. Поясніть, які звуки позначає кожна літера в цих словах і як кожний звук зображений графічно.

Я до тебе йшов...

Я до тебе йшов крізь далі, через роки.

І зустрів тебе одну-єдину в світі:

Ти стояла на порозі на високім

В синім платті, синьоока, в синім цвіті.

Уклонилась, повела мене в світлицю,

Пригощала за столом новотесовим,

Пив я воду, пив холодну із криниці –

Срібнодзвонну, срібноплинно-проліскову.

Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю,

Солов’ї нам ткали пісню диво-дивну.

Той мотив мені і досі ще лунає –

Незабутній, неповторно переливний.

Зупинилась. Зашаріли ніжно щоки.

Ти звела на мене очі. Роси впали.

Я читав в твоєму погляді глибокім:

Ти чекала.

Ти чекала того сонячного слова,

Неповторного і вічно молодого.

Я ж – неначе відібрало в мене мову –

Мовчки квіти обривав собі під ноги.

Ти зітхнула, ти сказала: – Будь щасливий. –

І пішла, а я зостався серед квітів.

Раптом серце защеміло (біль – як злива):

«Дожени! Вона ж твоя – єдина в світі».

Я рвонувся швидше вітру через луки

І, здалось, уже пізнав твою хустину,

Ще два кроки – й доторкнусь, простягши руку...

Тільки небо, тільки далеч синьо-синя.

Та дуби про щось зажурено шепочуть...

І тепер, куди б не йшов я, що б не думав,

В моє серце задивились твої очі

Синім ранком, синім квітом, синім сумом (Б. Олійник).
96. Назвіть усі м’які приголосні в словах і поясніть, чим позначається їхня м’якість.

Століття, п’ють, сльози, журналістський, ілюстрація, матриця, мініатюра, суспільство, співи, задумається, лінійка, зйомка, фейлетон, бюрократ, комюніке, чіткість, Бєлов, барельєф.
97. Доберіть десять–п’ятнадцять слів, у яких літери я, ю, є передавали б два звуки (як це позначається на письмі?), і десять–п’ятнадцять слів, де літери я, ю, єпередавали б один звук і м’якість попереднього приголосного. Наведіть декілька прикладів з літерою ї. Які звуки вона передає?

98. Які звуки ми чуємо при вимові у поданих словах? Як ці звуки передаються графічно? Чим пояснити різницю у вимові і графіці?

Розшарування, безжальний, смієшся, вокзал, боротьба, сміх, тіні, берізка, зшивати, постіль, ллється, морквяний, беріть, щастя, пестливий, український, президія, в’ється, сім’я.
99. Прочитайте текст згідно з правилами української літературної вимови. Виділіть слова, які викликають труднощі при вимові, і ті, у яких є розходження між вимовою і написанням.

Осінній малюнок

Минає літо. Осінь вже бреде,

Лісів багрець торкнувся вересневий.

І пахне чебрецем, і листя де-не-де,

Кружляючи, лягає під дерева.

Спить озеро, дрімає сон-вода.

Про що їй очерет шепоче тихо,

Де жолудь золотий додолу опада,

І ходить по гриби старенька лісничиха?

Щось марить дуб, вклоняючись землі.

Ніхто того, мабуть, не розуміє...

Ген, потяглись у вирій журавлі,

Та глід в кущах, мов жар, полум’яніє.

І музикою сповнюється ліс,

Як зашумлять осики стрункостволі, –

Тоді чомусь і в серці мимоволі

Звучить мелодія, зворушлива до сліз.

Минає літо, осінь вже бреде,

Лісів багрець торкнувся вересневий.

І пахне чебрецем і листя де-не-де,

Кружляючи, лягає під дерева (Л. Тендряков).
100. Поясніть, за якими принципами правопису пишуться подані слова.

Сиваський – казахський, шести – шостий, багатство – кріпацтво, одеський – ясський, агентство – убозтво, потьмяніти – розім’яти, Надія – надія, Північно­кримський канал – північнокримський степ, наостанку – на світанку, анотація – апперцепція, шістдесят – десять, пів-Києва – півозера, уманський – колодязний, священний – священик, нагору – на гору, західноєвропейський – івано-франківський, дит’ясла – безіменний, громадський – обласний, Вінниччина – Галичина, портьєри – фюзеляж, зиґзаґ – геолог, ґудзик – гурток, б’ються – бюлетень.
101. Напишіть текст як диктант. Поясніть правопис виділених слів.

Крайнебо

Туман пах бузковим цвітом, безліччю трав, вічністю. А коли почав розходитись, крізь його тонкий просинюватий серпанок виступили по горі численні бузкові вали, і вишневі чагарі з молодого гіллястого пагіння, і духмяні старі яблуні, похилені ще замолоду буйними вітрами з Дніпра, а над кручею з червоної і морквяного кольору глини цвіли терни.

Між бузковими валами, округлими, пишними, стояв солдат у зрошеній туманом плащ-палатці, з опущеним у руці автоматом і дивився на Дніпро, біля якого востаннє в житті потрудився тяжко й до кінця.

Від солдата вниз до води, мовбито потканої клаптями останніх тьмяних туманців, вилась, мов черв’як, вузенька стежечка. Нею поволі брався на кручу рибалка, спираючись одною рукою на горіхове вудлище, а другою придержуючи дошку на плечі та мокру, зшиту з грубого полотна торбину з рибою поверх неї. Вибравшись, обчепурив паличкою чоботи у глині і сів перепочити лицем до Дніпра.

Сонце вже зійшло, бризнуло промінням і торкнулося води, спершу під цим берегом, а згодом під низовим, і Дніпро несказанно зарожевів угору і вниз по течії.

Рибалка, перепочивши, підвівся, легко виважив дошку разом з торбою на ній, узяв вудку, як ціпок, і, дивлячись собі під ноги, пішов до вузенького провулка поміж дерезою з майбутньою колискою на плечі. А солдат на п’єдесталі у рожевій проти сонця росі дивився на Дніпро і за Дніпро низовий, у піщаних косах та соснових борах, і тихо, лагідно сяяло над ним його крайнебо (за Г. Тют.).
ГОЛОСНІ

Правопис ненаголошених голосних у коренях слів

Голосні звуки української мови [а], [о], [у], [е], [и], [і], коли вони стоять під наголосом, вимовляються чітко і виразно: дерева, око, вулик, кава, вишня, сіно. Написання букв, що їх позначають, не викликає труднощів і підпорядковується фонетичному принципу орфографії (пишемо так, як вимовляємо).

Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в процесі мовлення втрачають своє виразне звучання і наближаються до інших, близьких за вимовою голосних. Щоб розрізняти літери, які передають їх на письмі, слід знати певні правила. Зокрема, потрібно пам’я­тати, що в коренях слів пишуться літери е, й, о, коли вони відповідають цим же звукам у наголошеному складі того самого чи спорідненого слова: зупинятися – зупинка, риплять – рипнули, розумний – розум, село – селище (морфологічний принцип).

Проте є такі слова, в яких сумнівні голосні не можна перевірити, наприклад: літера а пишеться у словах: багатий, багатир (багач), багаття, гарячий, гаразд, калач, кажан, качан, хазяїн; літера о – у словах: гончар, лопата, поганий, богатир (велетень), монасти;, літера й: минулий, мисливець, пиріг; літера е: левада, леміш, медаль тощо. Написання таких слів підпорядковується традиційному принципу і уточнюється за орфографічним словником.
102. На місці крапок поставте пропущені літери (е, и, о). Запишіть слова у три колонки відповідно до принципів українського правопису.

Бл...щати, вин...сений, м...не, ш...рочезний, акт...візувати, пл...парний, д...сятий, скр...піти, характ...р...зувати, тр...тина, зас...лити, кр...тичний, л...йт...нант, зал...шити, результат, розв...вати, зал...вати, б...р...жливість, п...рвинний, мат...мат...ка, ж...ве, в...рховина, запитання, в...сняний, практ...кант, щ...б...тати, т...хнічний, категорія, страт...гічний, гл...бинний, д...р...гент, ст...хати, пробл...матичний, р...сурси, в...л...чати, д...сц...плінарний, ефективність, ст...повий, с...мінар, р...кторат, р...ф...ративний, прод...ш...вити, керувати, защ...міти, з...зуля, гір...нц...повий, розд...влятися, к...жух, т...рплячий, д...ф...р...нціальний, концентрувати, сп...лучення, сл...в’яни, г...рячий, з...ря, к...зак, кр...хмаль, ...таман, кр...пива, б...рсук, к...миш, ...рендувати, п...ром, х...зяйнувати, багатство, к...р...вай, с...ніє, т...раса.
Користуйтеся багатствами рідної мови!*
103. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова, запишіть їх фонетичною транскрипцією.

Дітище, дитя, виплід, плід. Не тільки в статтях, а навіть у сучасних віршах натрапляємо на слово дітище, поставлене в поважному, ба навіть урочистому плані, а не з нюансом іронії, глузування чи лайки, як то звучать усі українські іменники з суфіксом -ищ-: хлопчище, бабище, ручище, кулачище тощо.

Слово дітище, яке українець, за аналогією до наведених слів, вимовляє з наголосом на другому складі, може означати тільки зневажливу або глузливу форму, а зовсім не те ніжне або врочисте поняття, що має російський іменник із наголосом на першому складі – детище в розумінні “дитя, виплід, плід”.

Близькими до іменника дитя в переносному значенні є слова виплід, плід: “Ці припущення є виплід його фантазії”; “Бібліотека – плід моєї праці” (Російсько-український фразеологічний словник І.Виргана й М.Пилинської).

Заступник і замісник. Ці слова часто плутають. Наприклад, читаємо в однім наказі: “На час моєї відсутності призначаю своїм заступником тов. Педашенка”, – а тут саме слід було написати замісником , цебто “тим, хто працюватиме замість мене”. В іншій фразі, у взятій із сучасного художнього твору, бачимо протилежне – “Комісаром у тебе буде Яременко, а замісником Новиков”, – тимчасом як тут саме було б на місці слово заступник, цебто «людина, що заступає начальника, командира чи взагалі керівника в певній галузі або на якійсь ділянці роботи постійно».

Лівша і шульга. Слово лівша майже витиснуло давнє українське шульга. Ось читаємо, наприклад, у газеті заголовок фейлетона: “Про лівшу – лівою рукою”. Тритомний Російсько-український словник наводить слово шульга як застаріле, даючи перевагу лівші. А тим часом скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, Шульженко, Шульженчук, Шульгін! Скільки разів ми натрапляли на слово шульга в класичній літературі й живій народній мові, ба навіть у сучасного українського письменника О.Ільченка, доброго знавця української мови, читаємо: “Він, шаблюку вхопивши по-татарському, лівицею, хоч і не був шульгою, рубався люто». Навряд чи є підстави виводити це слово «за штат» і не послуговуватись ним у нашій сучасній літературній мові.