С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи

• Название: С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи
• Анкор: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Дата: 11.05.2018
• Размер: 1.14 Mb.
• Имя файла: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Тип: Документы; #19124
• страница: 2 из 24

12. Прочитайте. Прокоментуйте основні особливості усного мовлення. З’ясуйте, що від­різняє усне мовлення від писемного.

Усне мовлення

Усне мовлення – найважливіша форма існування мови як засобу комунікації. Воно має багатогранну структурну і комунікативну специфіку. У ряді сфер мовної діяльності функціонує тільки усне мовлення, це – територіальні діалекти, розмовна літературна мова, фольклор, жаргони, сленги тощо. Існують різні види усного мовлення з огляду на літературну внормованість. Сьогодні велика кількість носіїв української мови володіє мовленням “високої” літературної внормованості; це люди, у яких унормована артикуляційна база, відчутна “українськість” у вживанні лексики, синтаксичних конструкцій, у мелодиці. Можна виділити усне літературне мовлення “середньої” внормованості (у мовленні трапляються відхилення від мовностиліс­тичних норм (наприклад: скільки зараз годин? у значенні котра година? пісні Білозіра, замість нормативного пісні Білозора). Нашою реальністю є мовлення із елементами суржику (мало толку, замість української конструкції мало сенсу (глузду), сємдесять гривень, запрошуються всі бажаючі та ін.). Розрізняють діалогічне (полілогічне) і монологічне усне мовлення, у межах яких є свої жанрово-стильові різновиди. Можна говорити про усне літературне мовлення публічне й побутове. Усне літературне мовлення свою специфіку виявляє у мовленні людей різних професій, різного віку, має свої особливості в різних реґіонах тощо. З технізацією ввійшла у наше життя особлива форма усного мовлення – радіомовлення та телемовлення. Є підстави виділити усне мовлення, у якому вербальні, візуальні та акустичні складники виступають у єдності, і усне дистантне невізуальне звукове мовлення (телефонні розмови, радіомовлення). У живому мовленні усі компоненти техніки мови – дихання, голосоутворення, артикуляція, резонування голосу – органічно пов’язані між собою.

Основні особливості усного мовлення:

усне мовлення первинне; коріння українського національного усного мовлення у глибині віків;

 для усного мовлення мусить бути реальна життєва ситуація;

 звукове мовлення сприймається на слух як цілісний відрізок мовленнєвого потоку, де є своя гра темпоритмів, темброві забарвлення, модуляції голосу;

 усне мовлення діє на слухача не лише змістом, а й усією манерою виступу, отже, воно має два канали інформації: текст, висловлювання та “мову тіла” – жести, міміку, погляд, інтонацію; цей другий канал надзвичайно важливий;

 для усного мовлення загалом характерна непідготовленість, спонтанність; людина звичайно думає не про те, як вона говорить, а про те, що скаже; гнучкість думки при цьому більша, ніж коли людина пише;

 в усному мовленні користуємося багатьма готовими формулами; буває забагато слів, вони без потреби повторюються, нерідко є зайвими.

Фонаційне (мовне) дихання – дихання під час мовлення, коли до фізіологічної функції (вводити в організм кисень і забирати вуглекислий газ) приєднується голосова – відбувається голосо-утворення. Фонаційне і фізіологічне дихання мають свої особливості. Фізіологічне дихання: людина дихає невимушено, автоматично; вдих за часом дорівнює видиху; елементами дихального процесу є вдих – пауза – вдих. Фонаційне дихання: людина свідомо регулює процес дихання; вдих короткий, швидкий, а видих повільний; елементами дихального процесу є: вдих – видих йде разом з говорінням – вдих... Час видиху довший, ніж час вдиху.

Основні типи дихання: грудний, черевний, змішаний діафрагмово-реберний.

Грудний тип: дихальні рухи відбуваються у верхньому і середньому відділах грудної клітки. Вдих напружений, участь діафрагми в’яла. Недостатня активність черевного преса і діафрагми перешкоджає довгому і рівномірному видиху. Грудне дихання зумовлює перебір повітря і стомлює голос.

Черевний тип: дихальні рухи відбуваються у нижньому відділі грудної клітки. Позитивним моментом є легке й швидке вдихання, негативним – пасивність верхнього і середнього відділів грудної клітки, що спричинює погіршення якості звуку.

Змішаний діафрагмово-реберний (повний) тип дихання: короткий, енергійний вдих, швидкий добір повітря під час майже непомітних люфт-пауз, розподіл тривалості видиху залежно від тривалості мовних тактів. Під час повного дихання усі дихальні м’язи активно працюють. Грудна клітка розширюється одночасно вздовж, упоперек, уперед, назад.

Від правильного дихання залежить: 1) інтенсивність голосу, 2) інтервали, 3) тривалість звучання голосу.

Добре поставлене дихання є основою для утворення гарного голосу, виразного мовлення.

Фраза – основна одиниця мовлення, фонетично-синтаксична єдність, що має певну синтаксичну структуру, змістову закінченість, інтонаційну оформленість і відділяється від таких же одиниць паузами.

Фразовий наголос – наголос, за допомогою якого виділяються найважливіші за комунікативною метою комплекси.

Чистота мови полягає в тому, щоб 1) вживати нормативні слова, їх форми, словосполучення, дотримуватися норм правильної літературної вимови (орфоепічних норм); 2) без потреби не вживати іноземних слів та висловів; 3) уникати варваризмів, які засмічують мову; 4) позбуватися діалектизмів, які доцільно вживати тільки у відповідних типах літературних творів і в певних життєвих ситуаціях (можна вживати діалектизми, які є назвами специфічних для певного регіону реалій); 5) не вживати жаргонних слів та висловів.

Чуття мови – інтуїтивні реакції, психічна здатність носія мови відчувати правильність чи неправильність висловів, граматичних форм, синтаксичних конструкцій, звукового ладу, які він обирає. Розвивають і формують цю рису людини в сім’ї, у дошкільних закладах, у середній та вищій школі, а також шляхом самоосвіти та самовдосконалення (О.Сербенська).
Користуйтеся багатствами рідної мови!*
13. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова, поставте наголос і обґрунтуйте.

Поля, береги, краї, криси. “На полях книжки було багато дрібно писаних олівцем нотаток”, – читаємо в одному сучасному оповіданні. Чому написано “на полях”, а не на берегах? Адже білі краї книжки чи зошита звались і звуться по-українському береги: “Одну по одній перегортав сторінки. Плями на берегах таїли в собі приємні і неприємні згадки” (Н.Рибак); “Книжка з золотими берегами” (Словник Б.Грінченка).

Словом береги інколи позначають краї чогось, наприклад: “Пофарбовані в біле береги тротуарів здавалися примарною стрічкою” (О.Донченко); часом це слово відповідає російському кайма: “...Одарка мережила крайки, Маланка гаптувала береги” (К.Гордієнко).

Часто помиляються тепер, називаючи краї капелюха або бриля полями: “Поля його капелюха намокли від дощу й сумно звисали”. По-українському вони звуться криси: “Солом’яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя” (Ю.Яновський). Від цього слова в західноукраїнських гірських районах капелюх із широкими крисами зветься крисаня: “На нім крисаня аж горить” (М.Шеремет).

Слово криси виступає іноді як синонім іменника краї: “Синє полум’я хитнулось, хлюпнуло в чорні криси цистерни” (М.Коцюбинський).

Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити. Часто чуємо з уст і читаємо: “Він опинився в безвихідному становищі”; “Вона не бачила виходу з цього становища”; “Він вийшов зі скрутного становища”.

Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: “Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний “ (К.Гордієнко); “Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову” (Т.Шевченко); “Мною не турбуйтеся: я собі дам раду” (М.Коцюбинський); “Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван” (із живих уст).

Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: “опинився в безпорадному становищі (стані)”, “не бачила ради в цьому становищі”, “дав собі раду в скрутному становищі” чи “зарадив собі в скруті”.

Виключний, винятковий, надзвичайний. У сучасного письменника, мова творів якого справляє загалом добре враження, читаємо: “Земля в житті Ванди відігравала виключну роль”, – а через сторінку знов: “І потрібно було виключного факту, щоб прихильність Ванди зламалась”.

Прикметник виключний не тільки часто поглинає інші, більш підхожі слова, як бачимо в наведених фразах, а часом траплявся й у нашій класичній літературі: “Йому, либонь, трапились на сей раз якісь виключні вражіння” (Олена Пчілка).

У сучасній українській літературній мові, відповідно до російського слова исключительный, є прикметники винятковий, надзвичайний, що їх дає тритомний Російсько-український словник. Ось приклади: “Це траплялося рідко, при виняткових випадках” (І.Нечуй-Левицький); “Перед з’їздом стояли завдання виняткової ваги” (“Радянська Україна”); “Винятковий закон”, “Надзвичайні заходи”, “Надзвичайне становище” (Словник за редакцією А.Кримського).

З цього випливає, що й письменникові, з твору якого процитовано на початку дві фрази, слід було написати “виняткову роль”, “надзвичайного (виняткового) факту.

Уникайте помилок!

Розмовне (ненормативне) мовлення	Літературне (унормоване) мовлення
Підніміть руку (під час відповіді) З легким паром! Виключення із правил Виключення із списку У різних областях науки Не дивлячись на несприятливі умови	Піднесіть руку Підніміть руку (під час гімнастики) Доброго здоров’я, помившись Виняток із правил Вилучення зі списку У різних галузях науки У різних областях України (адміністративно-територіальна одиниця) Незважаючи на несприятливі умови Не дивлячись собі під ноги

Правопис і вимова

Правильно пишіть	Правильно вимовляйте
бавитися багатшати багрення баєчці баклажанний балабушці балаганний балетмейстер балканський балконний	[бавиетиес’а] [багачшати] [багреин’:а] [байеіц’:і] [баклажан:и] [балабус’ц’і] [балаган:и] [балеитместеир] [балкан’с’ки] [балкон:и]

Наголошування

Правильно наголошуйте слова!

аґрус Аддис-Абеба адже адреса адресант адресний адресування аерометр аеронавт

14. Поставте наголос у словах, поділіть слова на склади, визначте ритмічну структуру виділених слів, поясніть їх лексичне значення. Складіть із виділеними словами речення.

Бути, бити, жити, вити, рити, лити, взяла, плела, везла, несла, було, нагодитися, випередити, виписати, байдуже, завжди, слідом, високо, широко, глибоко.
Як правильно сказати?

15. І. Прочитайте. Виберіть правильну відповідь і обґрунтуйте.

1. Висновок витікає із попередніх доводів, чи висновок випливає із попередніх доводів?

2. В освітленні здобувача проблема сприймалася по-іншому чи по-іншому сприймалася проблема, про яку розповів здобувач?

3. Вишневенький садок чи вишневий садок?

4. Це не грає ніякої ролі чи не має ніякого значення?

5. Відмінна особливість чи відмітна особливість?

6. Це зауваження відноситься до всіх чи це зауваження стосується всіх?

7. Це до тебе не відноситься чи це тебе не стосується?

8. До мене ця приказка не відноситься чи мене ця приказка не обходить?

9. Я відношусь до роботи сумлінно чи я ставлюся до роботи сумлінно?

10. Відносно цієї проблеми чи щодо цієї проблеми?

11. Інколи слово основний – «той, що ґрунтується на чомусь, в основі якого лежить те, про що йдеться», плутають зі словом засновувати – «класти початок існуванню чогось, створювати, організовувати щось». Визначте, у якому реченні допущено помилку: 1. Студентський театр «Грінчпрос» заснований 2003 року. 2. Усі теорії походження мови засновані, звичайно, на припущенні.

12. Як свідчать археологічні пам’ятки чи пам’ятники?

13. Передайте чи перекажіть моє прохання?

14. Переводити чи переказувати гроші?

15. Паніні був неграмотний чи неписьменний?

16. Учні погано ведуть себе чи погано поводяться?

17. Він був сподвижником чи передвижником?

18. Групи подовженого дня чи групи продовженого дня?

19. Інколи слово показник – «те, по чому можна судити про розвиток і хід чогось; наочне вираження результатів чиєїсь праці», плутають зі словом покажчик – «довідкова книжка або довідковий список у книжці». Визначте, в якому реченні допущено помилку: 1. Щодо успішності в навчанні, то тут у студентів групи ФУЗ-03 гарні покажчики. 2. На першому поверсі зазначено покажчик напряму.

20. Інколи слово програмовий – «властивий програмі; такий, що є в програмі», плутають зі словом програмний – «такий, що містить у собі програму, що є програмою; такий, що виражає широкий план, перспективу дальшого розвитку». Визначте, в якому реченні допущено помилку: 1. Програмовий матеріал з української мови учні 10 класу гімназії засвоїли успішно. 2. «Сюїта «Шехерезада» - програмний симфонічний твір М.А.Римського-Корсакова, написаний композитором на сюжет арабських казок. 3. Збірку («З вершин і низин» І.Франка) відкриває програмовий вірш «Гімн».

21. Він вважався здібним працівником чи робітником?

22. Робітник сцени чи працівник сцени? Науковий робітник чи науковий працівник?

23. Об’єм книжки чи обсяг книжки?

24. Тактична людина чи тактовна людина?

ІІ. Запишіть виділені слова фонетичною транскрипцією, поділіть слова на склади, поясніть правопис і вимову.


Практичне заняття № 2-3
Фонетика й орфоепія
16. Що вивчає фонетика й орфоепія? Яке походження цих термінів?
17. І. Скажіть, якого звука у рядку бракує?

а) сонорні: [м], [н], [н‘], [в], [л], [л‘], [р], [й];

б) дзвінкі: [д], [д‘], [б], [г], [ґ], [ж], [з], [з‘], [дж], [дз];

в) глухі: [ч], [к], [п], [ш], [ц], [ф], [с], [с‘], [т], [т‘], [х].

ІІ. Який глухий приголосний не має парного дзвінкого?
18. І. Зазначте, який звук у рядку зайвий?

а) м’які: [д‘], [т‘], [з‘], [с‘], [ц‘], [л‘], [н‘], [р‘], [дз ‘], [ф‘], [й];

б) напівпом’якшені перед [і]: [б‘], [п‘], [в‘], [м‘], [ф‘], [ж‘], [ч‘], [ш‘], [дж‘], [дз‘], [ґ‘], [к‘], [х‘], [г‘].

ІІ. Які тверді приголосні звуки не мають парних м’яких і який м’який приголосний не має парного твердого? Запишіть їх.
19. Дайте відповіді на запитання: 1. Скільки голосних звуків у звуковій системі україн­ської мови? Запишіть їх. 2. Які звуки називаються голосними? 3. Що враховується при акустичній та артикуляційній класифікації голосних? 4. Як характеризуються голосні звуки за місцем артикуляції? 5. Як характеризуються голосні за ступенем під­няття язика? 6. Як поділяються голосні за участю губ? 7. Охарактеризуйте ко­жен голосний звук української мови. 8. Які літери українського алфавіту познача­ють голосні звуки? Запишіть їх. 9. Які букви можуть позначати в одному випадку два звуки, а в іншому – один? Наведіть приклади. 10. Чи є в українській мові зву­ки, які на письмі завжди позначаються сполученням двох букв? Які це звуки? 11. Які звуки називаються приголосними? 12. Скільки приголосних звуків у звуковій системі української мови? Запишіть приголосні у такій послідовності: 1) за участю голосу й шуму (а) сонорні; б) дзвінкі; в) глухі;) 2) за місцем творення (а) губні; б) передньоязикові; в) середньоязикові; г) задньоязикові; ґ) глоткові); 3) за способом творення (а) зімкнено-проривні; б) зімкнено-щілинні (африкати); в) щілинні (фрикативні); г) дрижачі); 4) за слуховим сприйняттям: (а) свистячі; б) шиплячі). 13. Запишіть носові приголосні звуки української мови. Охарактеризуйте кожен носовий звук української мови. При потребі користуйтеся довідкою.

Довідка

Звуком називається коливальний рух тіл з наступним поширенням цих коли­вальних рухів у навколишньому середовищі. У природі існує необмежена кількість звуків, серед яких звуки людської мови становлять лише невелику групу. Вони відрізняються від інших звуків особливостями творення і функціонування. Джерелом мовних звуків є коливання голосових зв’язок у гортані і тертя повітряного струменя об стінки мовних органів. Творення мовних звуків є процесом, осмисленим людською свідомістю.

Звуки поділяються на тони і шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми – внаслідок неперіодичних коливань. У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі – тон чи шум – і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні – звуки, в основі яких лежить шум. Звукові одиниці, які слугують засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука – фонетика (3 підручника).

Фонетика (від гр. phonetikos – звуковий) – розділ мовознавства, який вивчає способи творення звуків, їхні акустичні властивості, сполучуваність і позиційні зміни.

Фонологія досліджує роль звуків у формуванні, розпізнаванні й розрізнюванні значущих мовних одиниць – морфем, слів та їхніх форм.

Це дві взаємопов’язані науки, які досліджують звуки мови.