Поняття про культуру. У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста

• Название: У матенадарані музеї рукописів Вірменії зберігається величезний ста
• Анкор: Поняття про культуру.doc
• Дата: 18.03.2018
• Размер: 34.73 Mb.
• Имя файла: Поняття про культуру.doc
• Тип: Документы; #16836
• страница: 19 из 39

Мтературно-митецьке життя. «Аллах красивий, і Він любить красу», — сказано в Корані. Одним з означень Аллаха у Корані є слово «Мукал-лім» — Той, Хто говорить. Слово найбільш повно виражає близькість людини до Аллаха. В ісламі пожертва є переважно словесно-молитовною⁴³.

Коран став не лише основою науки, а й початком арабської літератури. Стиль Корану нагадує ліричний виклад: він не спирається на історичні події, сюжетну оповідь, яка існує в Біблії. Увага вільно переходить від одного об'єкта до іншого, від біблійних персонажів — до, скажімо, корови, або бджоли (наз­ви відповідних сур), і ця свобода та поетичність виразу відповідає суті араб­ської мови.

Ось зразок стилю Корану: «Життя більш за все подібне до води, яку Ми звели з неба: змішалися з нею рослини землі, якими харчуються люди й твари­ни, а коли земля набула свого блиску й розцвіла, і гадали ті, що живуть на ній, що вони володіють нею, прийшло до неї Наше повеління вночі або вдень, і Ми зробили її пожатою, наче й не була вона багатою вчора. Ось так розподіляємо ми знамення для людей, які здатні мислити».

Арабська література, яка виникає на основі Корану, дуже багата за зміс­том, різноманітна за жанрами. У ній часто використовується прозаїчна історія (легенда, оповідання тощо), у якій сакральне начало поєднується з фольклорно-поетичним. Овіяні духом дива й божественного втручання в життя природи, наприклад, розповіді про чудеса Мохаммеда (зцілення хворих, виверження води з землі, оживлення безплідних земель тощо).

Світська література епохи халіфату відома прозаїчними творами. Досить пригадати пам'ятку літератури арабського Сходу «Тисяча і одна ніч», до якої увійшло понад 300 казок і новел — живих і яскравих, насичених гарячими барвами Сходу. Побутове й фантастичне, злі духи-джини та люди різних верств, рас і характерів, любов та героїка у своєму примхливому поєднанні відобража­ють амальгаму тодішньої арабської свідомості.
Згодом формується поезія, спершу придворно-панегірична (жанр касиди). У поетичних творах використані пейзажні образи та мотиви кохання, відчува­ється вплив народної лірики бедуїнів. Але свідомість людини епохи халіфату вже значно багатша, ніж у кочівника-араба; ціла гама радісних й трагічних переживань збурює серце; індивідуум вже не керується самими лише племін­ними законами, а шукає власних рішень. На основі мови Корану виникає ви­шукана лірика придворно-куртуазного типу, спершу панегірична, яка відобра­жає героїчні ідеали періоду встановлення халіфату.

Поет був приречений на роль панегіриста: адже годував Його можновла­дець. У мусульманських країнах у XII ст. при дворах царів бувало по кілька сотень поетів, які постійно змагалися за увагу владики, за роль «царя поетів». Поета, могли щедро нагородити, а могли кинути під ноги слона.

Оспівувалися традиційні цінності: героїчні подвиги, доблесть молодих воїнів:

усім пануючи, стрункий і тонкий, Був щедрий хлопець він і воїн тонкий.

Лише його спокійная безстрашність Бувала захистом кочів'ям нашим,

Він був, мов дощ для ниви та звірів, Коли кидавсь на ворогів, мов лев.

Любив одежу пишну і багату, "Мов барс, на полі бойовім, завзятий.

{Таабата Шайран)

Вражають вірші, що уславлюють кохання, дружбу, чарівність земного буття:

Тіло коханої легкеє, шкіра, мов шовк, Перса, мов срібло на дзеркалі, світлі-пресвітлі.

Як описать незрівнянную дівчини стать? Статі такої ніде на землі непомітно!

(Імрулькайс')

Багата й різноманітна художня література, що виникає в інших регіонах мусульманського світу, наприклад — ірано-таджицька поезія мовою фарсі. Це лірика Рудакі, яка оспівує красу природи й кохання, та поема Фірдоусі «Шах-наме», що поетизує стародавніх зороастрійських героїв Ірану.

Створено було значні художні цінності також у сфері пластичних мистецтв. Мусульманську архітектуру започаткувала перша мечеть, заснована самим Мохаммедом. У селищі Куба біля оселі Пророка було розміщено квадратний двір, огороджений галереєю, покритою пальмовим листям. Посередині двору


3.3.2- Мечеть аль-Азгар у Каїрі (розріз)



3.3.3. Ісламські мінарети

розташовувався басейн для ритуального омивання. Молитовні зібрання прохо­дили під відкритим небом. Вхід до мечеті був у західній стіні; тоді мусульмани молилися на Єрусалим, у східному напрямку, й лише згодом орієнтиром молит­ви стала Мекка.

Через рік було збудовано мечеть у Медіні, вздовж її стін також йшла крита галерея, а в центрі містився басейн для омивання. Проте ця мечеть мала вже троє воріт — із західної, північної та східної сторін. Мохаммед входив зі сходу. Було запроваджено поділ мечеті на дві частини — чоловічу та жіночу.

У VII ст. складається тип мечеті з колонами. Ззовні вона нагадує фортецю, оточену стінами; та жоден зі входів вже не має статусу головного (рис. 3.3.2). Таку споруду доповнив згодом високий мінарет (рис, 3-3.3), з якого муедзин п'ять разів на день закликав правовірних на молитву.

Вся образотворча енергія наро­ду в ісламських країнах спрямувала­ся на створення орнаментів, які по­кривають стіни будинків і предмети побуту, одяг і взуття, килими і меблі (рис. 3.3.4). Каліграфічні написи-вислови, подібні до орнаменту основна прикраса мечеті; зображень, які використовують у храмах хрис­тияни, тут немає: іслам успадковує табу на малювання та скульптуру, а написи орієнтують на вічність. З'яв­ляються свої символи та емблеми. На­приклад, слово «Аллах» позначають чотирма вертикальними лініями, символом Кааби є квадрат тощо.





3.3.4. Фрагмент орнаменту мусульманського мавзолею
Орнаментам також притаман­на була символіка: наприклад, орнамент, вписаний у коло, означав центральну роль Землі у Всесвіті; рослинний мотив символізував вічне оновлення життя. Араби створили особливий тип орнаменту — арабеску (поєднання рослинного та геометричного орнаменту з каліграфічним написом).

При цьому іслам не схвалює розкіш: наприклад, багата шовкова одежа та золоті прикраси, які свідчили про соціальний статус, були у халіфаті заборонені для всіх, окрім халіфа та знаті. Щоправда, в побуті вищих верств розкіш таки прижилася.

Подекуди у прикладне мистецтво все ж несміло проникають не дуже вдалі силуети, розчиняючись у орнаменті й написах. На килимах, подушках, глечиках, свічниках в епоху халіфату інколи з'являються зображення людей і тварин.

Скульптура в арабському світі епізодична й цілком вкладається у рамки світського мистецтва. Інколи у ній простежуються доісламські мотиви, які нага­дують мистецтво античності або ж Близького Сходу. Таке, наприклад, зобра­ження «Юнака з ягням на руках», «Фігури дівчат з гранатами у руках», схожі на язичницьких богинь родючості. А «Зображення жінки з птахом у руці» навіяне, вочевидь, образом азійської Матері богів язичницьких часів.

Мусульмани від початку були чутливі до прекрасного, а ренесансна атмос­фера в часи халіфату, зумовлена синтезом різноманітних культурних традицій народів, що увійшли до його складу, відточила Їхнє естетичне почуття.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

ї. Опишіть виникнення ісламу та особистість пророка Мохаммеда. Чи пов'язаний світ ісламу зі світом християнства?

2. Назвіть п'ять арканів віри ісламу. Охарактеризуйте Коран мусульман.

3. ^ште характеристику мусульманського права {шаріату). Що таке халіфат як соціально-юридична структура?

4. Чим уславлена середньовічна наука мусульманських країн?

5. Що ви знаєте про класичну літературу арабо-мусульманського Сходу?

6. Охарактеризуйте статус мистегуїіва в мусульманському світі. Що вам відомо про мусульманську архітектуру та декоративно-прикладне мистецтво⁷

3.4. КУЛЬТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ІНДІЇ

Під впливом буддизму, який виник в Індії, але втратив позиції у себе на батьківщині, в середні віки утворюється величезний культурний регіон (Китай, Японія, Тибет, Корея, В'єтнам, Камбоджа, Непал, Таїланд, Індонезія та ін.), в якому простежується сильний вплив класичної, стародавньої індійської культури.

Формування феодально-середньовічних відносин почалося в Індії з перших віків нашої ери.

3.4.1. Релігійне життя, середньовічної Індії. Середньовічна Індія поверта­ється в сфері релігії до брахманізму. Брахмани, переживши натиск буддизму в другій половині І тис. до н.е., перейшли в наступ у VII—VIII ст. Вони зуміли пристосувати вчення Будди до доктрин ортодоксального індуїзму. Будда був оголо­шений аватарою (втіленням) Вішну-Крішни і посів певне місце в індуїстській релігії, а вчення його звузилося до окремого напряму в рамках індуїзму. Більш того, боротьба за утвердження індуїзму призвела до підйому індуїстської літерату­ри, храмового мистецтва Індії, розвитку правових норм на основі ведичної моралі.

Після експансії мусульман релігійне життя Індії ще більш ускладнюється. Виникають численні секти, деякі з них (сікхи) намагаються поєднати цінності індуїзму та ісламу.

3.4.2. Суспільно-політичне життя. Середньовічна Індія була роздробле­ного на окремі держави (близько 70-ти) і перебувала у стані постійних міжусо­бних війн. Селяни були власністю раджів (князів), які примушували їх утриму­вати володарів і виконувати важкі роботи з будівництва, прокладання доріг тощо. Водночас в Індії активно формувалася міська культура, ремесла; славилися, зокрема, вироби індійських ювелірів. Ремісників мали утримувати знову ж таки селянські громади. Індія активно торгувала з країнами Далекого Сходу.

У XI ст, північ Індії остаточно завоювали мусульмани; тут було утверджено іслам і на початку XIII ст. у Північній Індії утворився Делійський султанат. З кінця XV ст. Індію завойовують європейські колонізатори. У XVI ст. Північну Індію підкорює Бабур, узбецький завойовник; на її території виникає імперія Великих Моголів. Складні відносини між індуїстською та мусульманською об­щинами, двома релігійно-правовими системами, боротьба проти колоніального гніту позначилися на всій подальшій історії краго.

3.4.3. Наука та освіта. Попри усі політико-релігійні негаразди наукова думка у середньовічній Індії інтенсивно розвивалася. Зокрема, це стосується ма­тематики. Індійські цифри, винайдені на початку нашої ери, як вже згадувало­ся, увійшли через посередництво арабів до світової науки- Індійські вчені відкри­ли додатні та від'ємні числа, навчилися добувати квадратний та кубічний корені, вміли визначити число к, обчислювали площу та об'єм. Зокрема, відомі імена таких математиків, як Магавіра, Брасгара, Брагмаґупта. Існували численні астро­номічні обсерваторії.

Індійські лікарі добре знали анатомію; були серед них вмілі хірурги; широ­ко розвинулася фармакологія.

3.4.4. Література та мистецтво. Література у середньовічній Індії багата, написана різними мовами краю, так що варто уживати радше поняття «індійські літератури середньовіччя».

Основною літературною мовою в Індії був санскрит — мова індійського епосу, релігійних текстів, художньої та наукової літератури. З'являється чимало творів на пракритах — різних мовах і діалектах, з яких найвідоміша палі. Вини­кає також творчість мовами корінного населення краю (дравіді йськими).

У першу чергу, розвивалася релігійна література, що виражала ідеологію брахманізму. Це, наприклад, філософські пурани, які називають інколи «П'я­тою ведою», що її, вважали тоді, можна читати всім, навіть жінкам. Вони при­свячені вшануванню різних богів індуїзму; тут у двовіршах викладені різні міфи та легенди про них. Особливо слід згадати «Легенду про Крішну», яка підносить нову для язичницького світу ідею любові до божества.

З часом, не без впливу християнства та ісламу, формується цілий напрям у всіх індійських літературах, який з^їзначають як літературу бгаючі: її автори оспівують любов до божества без точного його імені. Часом тут виникає справ­жній релігійний синкретизм: таї;, лсе-іги Кабір та Нанак поєднували в хвалі божеству риси Крішни (Рами) та Аллаха.

Але в середні віки в Індії постуїїозо зсе більше заявляє про себе й світська література, яка поділяється на придворнута фольклорну. Перша — це здебіль­шого панегірики царям та вельможам, у ній робляться спроби відродити давній епос на зразок «Рамаяни». Друга черпає з живого народного життя- або шукає натхнення у вільній"містиці (поет Чарпат та ін.). Спостерігається й широкий вплив ісламської поезії; в Індії навіть формується своя література перською мо­вою, що оспівувала в нових жанрах {газель, касида, рубаї") кохання та земні радощі людини.

Славу індійській літературі принесла драматургія Калідаси (V ст.), яка вті­лювала захоплення можливостями та красою людини. Калідаса, за переказами, був простим пастухом, який завдяки своєму таланту став придворним поетом. Він найбільш відомий як автор драми «Шакунтала», у якій майстерно передав настрої, змалював характери в розвитку.

В індійській літературі епохи середньовіччя панують ліро-поетичні жанри, утім, подекуди вірші поєднуються з прозою, як, наприклад, у «Шакунталі».

Виокремлюється творчість Дандіна, автора роману «Пригоди десяти юна­ків-царевичів», у якому відтворено широку панораму життя ранньосередньовіч­ного індійського міста. З'являються, переважно в міському купецькому середо­вищі, і книги, автори яких, доходячи до вільнодумства, вже висміювали ідеали брахманізму з позицій, подібних до ренесансних (наприклад, «Повість про шахраїв» Харібхадри Сурі).

У Південній Індії розвивається художня література мовами корінного насе­лення Індостану — дравіді йськими. Типовою для цієї літератури є ранньосеред­ньовічна «Повість про браслет» принца їланго, що оспівує вірність у коханні.






3.4.1. Індуїстське божество






3.4.2. Шіва Натарадгана


Популярні були також байки, зокрема про тварин. Прикладом є відома «Панчатантра», де у формі розмови двох шакалів змальовано широку панораму людських пристрастей та поневірянь (у арабському перекладі «Каліла й Дімна» цей твір став широко відомий на Сході, а в XI ст. його було перекладено у Візантії під назвою «Стефаніт та Інхілат»).

Образотворче мистецтво середньовіч­ної Індії справляє враження монументальності. Утвердження брахманізму виявилося у ство­ренні величних будівель, у нових художніх трактуваннях богів і героїв міфологи. Замість Будди почали зображати Брахму та його синів Вішну й Шіву — «індуїстську трійцю», яку було проголошено началом начал. Стали з'явля­тися символічні образи богів —- фантастичні, з кількома головами та руками, що мало під­креслити надлгодськість 6ожества(рис. 3.4.1),

У печерному храмі VIII ст. на острові Елефанта висічено зі скелі бюст Шіви висо­тою майже 6 м. Три' обличчя означають тро­їсту природу Шіви — його непорушне буття, лють і милість. Часто Шіва представлений у танку: це втілює ідею, що Всесвіт вічно руха­ється, а Шіва — його енергія та джерело руху.

В Індії поширений образ Шіви Натарадгани як бога танцю (рис. 3.4.2), в одній руці в ньо­го — символічний бубен, в другій — палаючий вогонь; він має третє око у лобі — символ ду­ховного зору та чотири руки; ногами він топче карлика — демона зла. Чимало таких статуеток, які почали виготовляти масово з Х ст., збереглося.

Своєрідним видом індійської скульптури стає рельєф на скелі, у якому простежуються традиції мистецтва корінного чорношкірого населення Індії. Такий, наприклад, рельєф «Сходження Ганга на землю», сповнений життєвої виразності (зображення самітників, що моляться, різноманітних тварин — сло­нів, ланей, мавп тощо).

У IX—XII ст. традиція скельної та печерної архітектури закінчується. З'являються нові типи храмів: з високою вежею-гопурамом (шпилем), з залою для ритуальних танців.




Храми поділяють на яруси, прикрашають статуями та барель'єфами, скульпту­рою і живописом, наповнюють витонченими виробами ремісників. Тут звучать і музика, священні тексти та заклинання, куряться пахощі, актори у яскравих v костюмах і химерних масках виконують складні танці. Усе це підсилювало по­зиції брахманізму.

Пізніше на мистецтво індуїзму справив вплив стиль мусульман-завойовни­ків — ажурні башти-мінарети, загострені арки та куполи починають широко використовуватись в індуїстській архітектурі. Зокрема, виникає архітектурний тип мавзолею; найвідоміший з них — Тадж-Махал, побудований у XVII ст. одним з мусульманських правителів для улюбленої дружини; витончена споруда з білого мармуру втілює поетичне почуття невмирущої краси.

Для індійського середньовічного мистецтва характерний розквіт жанру книж­кової мініатюри, яскравої за кольором, сповненої поетичної символіки та мета­форичності. Мусульмани Індії, всупереч традиціям ісламу, використовували у цій сфері досвід майстрів Ірану та інших країн. Книжкові мініатюри були єдиним видом мистецтва, який доволі реалістично відтворював світське життя людей, подавав зображення рослин і тварин. Серед мініатюр трапляються справ­жні шедеври — наприклад, зображення Падишаха Акбара з рукопису XVI ст. Книжкова мініатюра прижилася в індуїстському середовищі, де у гармонійних композиціях поставали, наприклад, добре відомі здавна епічні сюжети з «Маха-бхарати» і «Рамаяни».

Музично-театральне мистецтво Індії — одне з найдавніших на Сході;

воно мало великий вплив і на розвиток театру в країнах Південно-Східної азії.

Народні танці, пантоміми належали до обряду поклоніння богам ще в II тисячолітті до н.е., на ранній стадії формування індуїстської культури. Відомо, що у V-! ст. до н.е. мандрівні актори розігрували сценки на міфологічні сюжети, які чергувалися з акробатичними номерами і танцями. Ці народні театралізовані вистави лягли в основу класичного індійського театру.

Персонажі давніх міфів і легенд (правитель Рама-Крішна, демон Раван, вожак мавп Хануман) — головні герої народного театру не лише в Індії, але й в інших країнах регіону.

Музично-таниювальна драма —